Чому найкращі спеціалісти часто нещасливі: що говорить психологія розвитку

Нещодавно на коучинг-сесії один тімлід сказав мені: «Я не розумію, що зі мною не так. У мене класна команда, зарплата вище ринку, цікавий продукт. Я досягнув того, чого хотів п’ять років тому. Але я не відчуваю себе щасливим. Навіть гірше... я відчуваю якусь порожнечу».

Якби це була одинична історія... Але за 12 років роботи з лідерами в IT я чую варіації цієї фрази регулярно.
— Від сеньйорів, яким «нікуди рости».
— Від лідерів, які відчувають самотність нагорі.
— Від CTO, які побудували процеси мрії, але не можуть пояснити, навіщо це все.

Зазвичай такий стан пояснюють вигоранням. Мовляв, треба у відпустку, змінити проєкт, знайти новий челендж. Іноді це працює, але часто проблема повертається, бо справжня причина не у втомі, а в тому, як змінюється сама людина.

Є дослідження, яке, на мою думку, дає одне з найточніших пояснень цьому феномену. І воно не про вигорання.

Дослідження, яке змінило погляд на «щасливу кар’єру»

У 2018 році дослідник Андрес Фоссас опублікував у Journal of Happiness Studies роботу «Psychological maturity predicts different forms of happiness» — mixed-methods опитування, в якому дорослих на різних стадіях психологічної зрілості оцінювали за двома параметрами:
— рівнем щастя (кількісно, через стандартні шкали)
— і тим, як вони описують щастя своїми словами (якісно, через інтерв’ю).

Психологічну зрілість вимірювали через subject-object interview: 60-хвилинне глибинне інтерв’ю за методологією Роберта Кігана, гарвардського психолога розвитку. Кіган описує три основні стадії дорослого розвитку: соціалізований розум (стадія 3), самоавторський розум (стадія 4) і самотрансформуючий розум (стадія 5).

Головний кількісний висновок: зв’язок між зрілістю і щастям виявився не лінійним, а криволінійним. Люди біля 4-ї стадії (самоавторський розум) показували найвищі рівні щастя. А от ті, хто був ближче до 3-ї стадії (соціалізований розум) або до 5-ї стадії (самотрансформуючий розум) — показували нижчі результати.

Але головне відкриття було в якісній частині: Фоссас виявив, що люди на різних стадіях зрілості не просто відрізняються за рівнем щастя — вони описують принципово різне щастя. Три різні форми, три різні структури переживання.

І це, на мою думку, ключ до розуміння того, чому сеньйор з ідеальним оффером може бути глибоко нещасливим.

Три стадії розвитку — три різних щастя

Переведу теорію Кігана на мову, ближчу до IT-реалій.

Стадія 3: Соціалізований розум"Мені добре, коли мені кажуть, що я молодець«

За даними дослідження, більшість дорослих функціонують між 3-ю і 4-ю стадіями. Людина на стадії соціалізованого розуму визначає себе через стосунки та зовнішнє середовище. Вона не може надійно звернутися до внутрішнього джерела цінності та перспективи і покладається на оточення, щоб ці речі отримати. Прийняття іншими на цій стадії є критичним, а придушення власного внутрішнього голосу, якщо він суперечить думці референтної групи, сприймається як акт самозбереження.

Як це виглядає в IT: ви радієте, коли лід хвалить ваш код на рев’ю, засмучуєтесь, коли колега отримав промоушн, а ви ні, і ваше задоволення від роботи прямо залежить від того, що думають про вас інші — це структура, через яку ви зараз осмислюєте світ.

Якісні дані дослідження Фоссаса це підтверджують. Учасники біля 3-ї стадії описували щастя через те, що Фоссас назвав «структурна категорія 1: щастя через зміну зовнішнього середовища». Їхні теми включали отримання зовнішнього визнання, взаємність у стосунках, відчуття унікальності порівняно з іншими, винагороду за важку працю. В дослідженні 88% тем у відповідях учасників на переважно соціалізованій стадії належали саме до цієї категорії.

Тобто на цій стадії щастя буквально залежить від того, чи зміниться щось зовні: чи скаже хтось «молодець», чи дадуть бонус, чи помітять мій внесок.

Стадія 4: Самоавторський розум «Мені добре, коли я контролюю свій ріст»

Меншість дорослих досягає повної 4-ї стадії. Тут людина отримує здатність генерувати незалежне відчуття того, що робити, як думати і як діяти. Вона стає автономним автором власного життя і може обрати напрямок, навіть якщо він суперечить думці важливих інших. Стосунки більше не визначають «Я», вони стають частинами світу людини, а не причиною її існування.

В IT це часто виглядає так: ви вже не чекаєте на визнання, ви самі знаєте, що зробили добре. Ви будуєте свою кар’єрну стратегію, обираєте проєкти за власними критеріями, можете сказати «ні» менеджеру, якщо бачите кращий шлях.

За даними дослідження, саме біля 4-ї стадії люди показують пікові рівні щастя на стандартних шкалах. Логічно: перехід від 3-ї до 4-ї стадії супроводжується появою якостей, які раніше індивідуально пов’язувались з підвищеним добробутом, — психологічна автономія, відчуття агентності, автентичність.

Якісно щастя на цій стадії виглядає зовсім інакше. Фоссас описує це як «структурну категорію 2: щастя через зміну внутрішнього середовища». Домінуючі теми: особистісний ріст, розширення знань, відчуття контролю або вибору, вдячність, увага до теперішнього моменту. Щастя тут залежить не від того, що хтось зовні зробить щось для мене, а від того, що я зроблю для себе зсередини.

І ось тут криється пастка. Ця стадія — пік на графіку стандартних вимірювань щастя. Але вона ж є тим місцем, де починається відчуття «у мене все є, але щось не те». Бо стандартні вимірювання щастя, як аргументує Фоссас, можуть неявно спиратися на психологічні здатності, характерні саме для 4-ї стадії: здатність оцінити власні внутрішні стани, диференціювати суперечливі емоції, сформулювати автономну оцінку задоволеності життям.

Стадія 5: Самотрансформуючий розум — «Мені добре, коли я нічого не намагаюся змінити»

Менше 1% дорослих здійснюють повний перехід до 5-ї стадії. Тут психологічна автономія й незалежність, які визначали 4-ту стадію, поступаються місцем оновленій інтеграції та психологічній взаємозалежності. Внутрішній авторитет і самоавторство стають об’єктом, а не суб’єктом: тобто людина може подивитись на власну ідентичність збоку і побачити обмеженість прив’язки до будь-якої конкретної ідеології, включно з власною. Суперечності й внутрішній емоційний конфлікт стають не просто терпимими, а живильними.

І ось парадокс: на стандартних шкалах ці люди показують нижчий рівень щастя, ніж ті, хто на 4-й стадії. Але якісно вони описують щось принципово інше.

Фоссас виділяє «структурну категорію 3: щастя через відсутність змін». Дві ключові теми: прийняття всього таким, яким воно є, і відчуття єдиного джерела щастя. Ці теми були повністю відсутні в учасників на соціалізованій і самоавторській стадіях. Вони з’явилися тільки в тих, хто перебував у переході від 4-ї до 5-ї стадії (27% тем), і досягли піку на переважно самотрансформуючій стадії (57% тем).

Один з учасників на 5-й стадії описав це так: він більше не намагається відчувати себе щасливим, не бачить це як амбіцію; іноді є щастя, іноді ні, і саме щастя стає не таким важливим.

На 5-й стадії я бачу у своїх клієнтів набагато більше смиренності: прийняття як своїх можливостей, так і своїх обмежень; здатність обирати своє коло впливу, та відпускати коло турбот; і, як наслідок, виважено та спокійно відсікати зайве, не вигораючи.

Порівняйте з учасником біля 4-ї стадії, для якого ріст — це обов’язкова умова, а прийняття всього таким, як є, — ознака стагнації, сигнал, що потрібно повернутися до самооцінки та росту.

Це не просто різниця в словах, це структурно різні способи переживати реальність.

Що це означає для нас

Тепер повернімося до тімліда з початку історії. Він п’ять років тому був на 3-й стадії: хотів визнання, підвищення, зарплату. Отримав. Перейшов (хоча б частково) на 4-ту стадію: став автономним, побудував власну систему цінностей, відчув контроль над кар’єрою.

А далі щось зламалось тому що його внутрішня структура осмислення щастя почала змінюватись. Те, що давало задоволення раніше (контроль, ріст, агентність) перестало бути достатнім, але нова форма щастя ще не сформувалась.

Якщо перекласти дослідження Фоссаса на бізнес-контекст, ось кілька речей, які варто тримати в голові:

«У мене все є, а щось не так» — не вигорання, а можливий перехід між стадіями. Кіган прямо зазначає, що зміна від одного «Я» до наступного може бути болісною, тривалою і дезорієнтуючою. Негативні емоції, невизначеність, емоційний опір — фіча процесу дорослішання. Якщо ви відчуваєте порожнечу при зовнішньому благополуччі, можливо, це не сигнал щось змінити зовні, а сигнал, що всередині відбувається щось значуще.

Те, що зробило вас щасливим на одній стадії, не працюватиме на наступній. Якщо ви звикли черпати задоволення з визнання і зворотного зв’язку (стадія 3), перехід до автономії (стадія 4) може відчуватись як самотність. Якщо ви звикли до контролю і агентності (стадія 4), рух до прийняття і відпускання контролю (стадія 5) може здаватися втратою себе. Це нормально.

Стандартні поради «знайди нову мотивацію» можуть не спрацювати. Дослідження Фоссаса ставить під питання саму ідею, що щастя — це єдиний, стабільний конструкт, однаково пережитий усіма дорослими. Якщо форма щастя змінюється зі зрілістю, то поради, що працюють для людини на одній стадії, можуть бути безглуздими або навіть шкідливими для людини на іншій.

Ваша команда, ймовірно, складається з людей на різних стадіях — і їм потрібні різні речі. Джуну важливо почути «ти молодець» (зовнішнє визнання), сеньйору — мати свободу вибору і можливість рости (внутрішня агентність), а людина, яка переросла потребу в контролі, може мати більше внутрішнього простору приймати стратегічні рішення та давати простір команді стати автономною. А сам перехід між стадіями є чудовим запрошенням для глибокого дослідження себе.

Що з цим робити

Я не пропоную вам визначати «стадію зрілості» своїх колег. Це складна діагностика, яка потребує сертифікованого інтерв’юера. Але є кілька практичних кроків, до яких можна звернутися вже зараз.

Перше — визнати, що відчуття «щось не так при зовнішньому благополуччі» не означає, що ви невдячні або зламані. Це може бути ознакою того, що ви зростаєте, і ваша стара модель задоволення більше не вміщує того, ким ви стаєте.

Друге — помітити, звідки ви черпаєте задоволення прямо зараз. Від зовнішнього визнання? Від внутрішнього відчуття росту й контролю? Від чогось іншого, що ви ще не можете назвати? Сама ця рефлексія вже є кроком.

Третє — якщо ви управляєте командою, поспостерігайте: що робить ваших людей щасливими? Не «що вони кажуть, що хочуть» (бо люди часто говорять те, що прийнято), а що реально впливає на їхній стан. Для одних це публічне визнання на all-hands, для інших це свобода обирати, над чим працювати.

І нарешті — будьте терплячими до себе в періоди, коли «нічого не радує». Дослідження Фоссаса, попри свої обмеження, піднімає фундаментальне питання: можливо, не існує одного «правильного» щастя, до якого всі мають прагнути. А періоди кризи сенсів служать можливістю актуалізувати свої потреби саме на цей період життя.

І це, я вважаю, є доброю новиною.

Цікаво було б почути ваш досвід. На якій стадії ви впізнаєте себе зараз і чи помічаєте, як змінювалось ваше відчуття задоволеності протягом кар’єри?
Що для вас важливіше: переживання щастя чи відчуття сенсу (а це далеко не завжди тотожні речі)?

Stay tuned, в наступній публікації продовжу тему зрілості та розвитку через призму інших моделей. Залишайте питання, які вас особисто щиро цікавлять.