Чому найкращі спеціалісти часто нещасливі: що говорить психологія розвитку
Нещодавно на коучинг-сесії один тімлід сказав мені: «Я не розумію, що зі мною не так. У мене класна команда, зарплата вище ринку, цікавий продукт. Я досягнув того, чого хотів п’ять років тому. Але я не відчуваю себе щасливим. Навіть гірше... я відчуваю якусь порожнечу».
Якби це була одинична історія... Але за 12 років роботи з лідерами в IT я чую варіації цієї фрази регулярно.
— Від сеньйорів, яким «нікуди рости».
— Від лідерів, які відчувають самотність нагорі.
— Від CTO, які побудували процеси мрії, але не можуть пояснити, навіщо це все.
Зазвичай такий стан пояснюють вигоранням. Мовляв, треба у відпустку, змінити проєкт, знайти новий челендж. Іноді це працює, але часто проблема повертається, бо справжня причина не у втомі, а в тому, як змінюється сама людина.
Є дослідження, яке, на мою думку, дає одне з найточніших пояснень цьому феномену. І воно не про вигорання.
Дослідження, яке змінило погляд на «щасливу кар’єру»
У 2018 році дослідник Андрес Фоссас опублікував у Journal of Happiness Studies роботу «Psychological maturity predicts different forms of happiness» — mixed-methods опитування, в якому дорослих на різних стадіях психологічної зрілості оцінювали за двома параметрами:
— рівнем щастя (кількісно, через стандартні шкали)
— і тим, як вони описують щастя своїми словами (якісно, через інтерв’ю).
Психологічну зрілість вимірювали через subject-object interview:
Головний кількісний висновок: зв’язок між зрілістю і щастям виявився не лінійним, а криволінійним. Люди біля
Але головне відкриття було в якісній частині: Фоссас виявив, що люди на різних стадіях зрілості не просто відрізняються за рівнем щастя — вони описують принципово різне щастя. Три різні форми, три різні структури переживання.
І це, на мою думку, ключ до розуміння того, чому сеньйор з ідеальним оффером може бути глибоко нещасливим.
Три стадії розвитку — три різних щастя
Переведу теорію Кігана на мову, ближчу до IT-реалій.
Стадія 3: Соціалізований розум"Мені добре, коли мені кажуть, що я молодець«
За даними дослідження, більшість дорослих функціонують між
Як це виглядає в IT: ви радієте, коли лід хвалить ваш код на рев’ю, засмучуєтесь, коли колега отримав промоушн, а ви ні, і ваше задоволення від роботи прямо залежить від того, що думають про вас інші — це структура, через яку ви зараз осмислюєте світ.
Якісні дані дослідження Фоссаса це підтверджують. Учасники біля
Тобто на цій стадії щастя буквально залежить від того, чи зміниться щось зовні: чи скаже хтось «молодець», чи дадуть бонус, чи помітять мій внесок.
Стадія 4: Самоавторський розум «Мені добре, коли я контролюю свій ріст»
Меншість дорослих досягає повної
В IT це часто виглядає так: ви вже не чекаєте на визнання, ви самі знаєте, що зробили добре. Ви будуєте свою кар’єрну стратегію, обираєте проєкти за власними критеріями, можете сказати «ні» менеджеру, якщо бачите кращий шлях.
За даними дослідження, саме біля
Якісно щастя на цій стадії виглядає зовсім інакше. Фоссас описує це як «структурну категорію 2: щастя через зміну внутрішнього середовища». Домінуючі теми: особистісний ріст, розширення знань, відчуття контролю або вибору, вдячність, увага до теперішнього моменту. Щастя тут залежить не від того, що хтось зовні зробить щось для мене, а від того, що я зроблю для себе зсередини.
І ось тут криється пастка. Ця стадія — пік на графіку стандартних вимірювань щастя. Але вона ж є тим місцем, де починається відчуття «у мене все є, але щось не те». Бо стандартні вимірювання щастя, як аргументує Фоссас, можуть неявно спиратися на психологічні здатності, характерні саме для
Стадія 5: Самотрансформуючий розум — «Мені добре, коли я нічого не намагаюся змінити»
Менше 1% дорослих здійснюють повний перехід до
І ось парадокс: на стандартних шкалах ці люди показують нижчий рівень щастя, ніж ті, хто на
Фоссас виділяє «структурну категорію 3: щастя через відсутність змін». Дві ключові теми: прийняття всього таким, яким воно є, і відчуття єдиного джерела щастя. Ці теми були повністю відсутні в учасників на соціалізованій і самоавторській стадіях. Вони з’явилися тільки в тих, хто перебував у переході від
Один з учасників на
На
Порівняйте з учасником біля
Це не просто різниця в словах, це структурно різні способи переживати реальність.
Що це означає для нас
Тепер повернімося до тімліда з початку історії. Він п’ять років тому був на
А далі щось зламалось тому що його внутрішня структура осмислення щастя почала змінюватись. Те, що давало задоволення раніше (контроль, ріст, агентність) перестало бути достатнім, але нова форма щастя ще не сформувалась.
Якщо перекласти дослідження Фоссаса на бізнес-контекст, ось кілька речей, які варто тримати в голові:
«У мене все є, а щось не так» — не вигорання, а можливий перехід між стадіями. Кіган прямо зазначає, що зміна від одного «Я» до наступного може бути болісною, тривалою і дезорієнтуючою. Негативні емоції, невизначеність, емоційний опір — фіча процесу дорослішання. Якщо ви відчуваєте порожнечу при зовнішньому благополуччі, можливо, це не сигнал щось змінити зовні, а сигнал, що всередині відбувається щось значуще.
Те, що зробило вас щасливим на одній стадії, не працюватиме на наступній. Якщо ви звикли черпати задоволення з визнання і зворотного зв’язку (стадія 3), перехід до автономії (стадія 4) може відчуватись як самотність. Якщо ви звикли до контролю і агентності (стадія 4), рух до прийняття і відпускання контролю (стадія 5) може здаватися втратою себе. Це нормально.
Стандартні поради «знайди нову мотивацію» можуть не спрацювати. Дослідження Фоссаса ставить під питання саму ідею, що щастя — це єдиний, стабільний конструкт, однаково пережитий усіма дорослими. Якщо форма щастя змінюється зі зрілістю, то поради, що працюють для людини на одній стадії, можуть бути безглуздими або навіть шкідливими для людини на іншій.
Ваша команда, ймовірно, складається з людей на різних стадіях — і їм потрібні різні речі. Джуну важливо почути «ти молодець» (зовнішнє визнання), сеньйору — мати свободу вибору і можливість рости (внутрішня агентність), а людина, яка переросла потребу в контролі, може мати більше внутрішнього простору приймати стратегічні рішення та давати простір команді стати автономною. А сам перехід між стадіями є чудовим запрошенням для глибокого дослідження себе.
Що з цим робити
Я не пропоную вам визначати «стадію зрілості» своїх колег. Це складна діагностика, яка потребує сертифікованого інтерв’юера. Але є кілька практичних кроків, до яких можна звернутися вже зараз.
Перше — визнати, що відчуття «щось не так при зовнішньому благополуччі» не означає, що ви невдячні або зламані. Це може бути ознакою того, що ви зростаєте, і ваша стара модель задоволення більше не вміщує того, ким ви стаєте.
Друге — помітити, звідки ви черпаєте задоволення прямо зараз. Від зовнішнього визнання? Від внутрішнього відчуття росту й контролю? Від чогось іншого, що ви ще не можете назвати? Сама ця рефлексія вже є кроком.
Третє — якщо ви управляєте командою, поспостерігайте: що робить ваших людей щасливими? Не «що вони кажуть, що хочуть» (бо люди часто говорять те, що прийнято), а що реально впливає на їхній стан. Для одних це публічне визнання на all-hands, для інших це свобода обирати, над чим працювати.
І нарешті — будьте терплячими до себе в періоди, коли «нічого не радує». Дослідження Фоссаса, попри свої обмеження, піднімає фундаментальне питання: можливо, не існує одного «правильного» щастя, до якого всі мають прагнути. А періоди кризи сенсів служать можливістю актуалізувати свої потреби саме на цей період життя.
І це, я вважаю, є доброю новиною.
Цікаво було б почути ваш досвід. На якій стадії ви впізнаєте себе зараз і чи помічаєте, як змінювалось ваше відчуття задоволеності протягом кар’єри?
Що для вас важливіше: переживання щастя чи відчуття сенсу (а це далеко не завжди тотожні речі)?
Stay tuned, в наступній публікації продовжу тему зрілості та розвитку через призму інших моделей. Залишайте питання, які вас особисто щиро цікавлять.
54 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівв мене зараз домінує інша ідея...
’’Перед тим, як впадати в депресію — переконайтеся, чи не оточені ви ідіотами..."
..........
замість тисячі слів .. замовлю мабуть собі шеврон...
res.cloudinary.com/.../qxwbnyrd3kju9j4ejwqz.jpg
Іноді здається що всі інші просто болт кладуть на свою роботу і часто незрозуміло навіщо вони взагалі цим займаються, якщо їм не цікаво.
бо гроші
Комодизація роботи в ІТ. Коли айтішка була маленькою та рухалась вперед силами ентузіастів, то у людей з хистом був стимул робити все якісно. Коли це все стало «просто ще одною роботою», де люди «просто заробляють гроші», та приходом «ефективних менеджерів» з інших індустрій, весь інтерес змінився на мерики продаж та кпі.
Хороша стаття, суттєво відрізняється від спаму решти коучів на Доу)
Людина щаслива коли прогресує в напрямку де вона хоче бути.
В когось це визнання, в когось гроші, сім’я, релігія чи стоїцизм.
Скілл саморефлексії важливий бо тільки сама людина може зрозуміти чому (не)щаслива і що треба щоб це змінити.
Є ціла релігія буддизм з детально описаним фреймворком як це робити.
Недавно читав Тхіть Ньят Хань «Серце вчення Будди» дуже доступно і практично.
там написано, що на 5 стадії пох щасливий чи ні і це кінцева зупинка
Насправді ні, там щось типу вічного блаженства як в християнстві. Очевидно що цього ніхто не досягне бо в честь тих кому це вдалось назвали релігії)
Але сама ідея це реальний фреймворк з практичних кроків зменшення страждання через усвідомленість, етичне життя і глибоке бачення реальності.
Оте сучасне mindfulness це базова практика з будизму.
В США це просто поставили на комерційний потік буддисти та йоги, як техніку транцендальної медитації Махаріші Махеш.
А як відомо, що модно в США ми миттєво повторюєм культом Карго, як Еллочка Людоєдочка.
Тим не менше наукові данні показують, що вправа справді правильна і дієва. Якщо можна качати мускули, то можна качати і мозок і нервову систему — маючи особу фізкультуру для мозку.
Медитація сравді допомогає при боротьбі зі стрессом та покращує концентрацією уваги.
а нащо ви повторюєте — Клеопатра ДревнєЄгипетська вже не в фаворі?
який у вас в середньому по групі — діаметр ментально-трансцендентального мускула?
Будда типу тим і відрізняється від усіх інших, що він не просто перейшов в Нірвану, що роблять багато хто (тобто банально помер якщо чисто матеріалістичний підхід) — а повернувся назад і став гуру — допомагати і навчати інших до досягнення просветління. Що зввсно робить пряму аналогію із християнсивом по усіх канонах.
Мені відгукається, що немає одного правильного визначення цінного і того що дає відчуття наповненості; сенс не обовʼязково має бути грандіозним. Дякую за коментар 👌
Буддизм каже відмовитись повнісю від амбіцій задля досягнення просветління і далі надає фреймверк — припинити думати взагалі, що зветься медитація. Власне християнсиво повністю це перейняло (є якісь дослідження що Ісус з Назарету довго перебував в Індії волхвів), а молитви і мантри для медитації в сутності одне і те саме. Зараз медитувати і справді рекомендують велика кількість психологів, бо є наукові результати із МРТ і т.д., що ця вправа впливає на мозок вкрай позитивно.
5 — мабуть це старість :) гормони не так луплять в мізки, комплекси притухли і не штовхають до «досягнень». Менше дармової енергії, і думаєш такий: «-Все гуд? -Все гуд.»
Смиренність 😅
Скоріше ідеалізм юності та молодості змінюється консерватизмом зрілого віку, коли ти починаєш думати, що ти, всього-навсього, маленька людинка в цьому світі і навряд чи можеш щось змінити. В такі моменти люди переорієнтовуються із «погляду назовню» в «погляд всередину» і починають більше піклуватися про те, де вони дійсно мають вплив — сім’я, власний добробут та здоров’я.
не люблю прості пояснення, але запропоную своє, ну типу схема, бо написане у статті то типовий оверінжинірінг в теоретизуванні, причому мяко кажучи
— кут перший — вік, швидкість побудови фізичної основи в голові, потім час не побудову нейромереж і тренування життєвим досвідом
— кут другий — в біологіі майже все складне і довготриваюче побудовано на будівельних блоках з негативним зворотнім контролем, або на хитрих комбінаціях типу «позитивний контроль плюс пару запобіжників», це формує тзв гомеостазис, стабільне на деякому визначеному діапазоні функціонування підсистеми
— гіпотеза — егоізм-альтруізм в околицях його гоместатичного балансу є необхідним для самовідчуття особи щасливою, якщо вона маніпульована (ага, т зв мотивування) чи змушена (ззовні чи само-) на коротких дистанціях це не створює критичного накопичення дисбалансу, але з часом вона хоч і не визнає це назовні, а іноди «стокгольмські синдроми» різного роду боронять его навіть всередині голови, десь таки є розуміння, що ти не робиш того, що міг би найкращого зробити, причому неважливо чи баланс зсунуто тобі в мінус, чи в плюс, навіть жалюгідні світові «лідери» щасливими не є, тому шукають зовнішню валідацію далеко поза віком, коли вона нам біологічно потрібна
Стаття цікава. До багатьох висновків (щодо рівнів дорослості) я і сам дійшов, хоч і не психолог (так, трішечки загонявся саморозвитком, читав на цю тему і дивився на людей навколо ;) )
Єдине що хочеться зауважити — я б не став прирівнювати рівень розвитку особистості до кар’єрного рівня — я бачив багато менеджерів/СТО/лідов і сеньорів з рівнем не те, що третьої стадії — взагалі підлітка. І так само звичайних робітників (мається на увазі — не високої кар’єрної ланки), які в житті поводилися значно «доросліше» оточення. Тобто, скоріше за все є певна кореляція між успіхом у суспільстві і ступенем особистого розвитку, але далеко не завжди. Більше того, зазвичай «підлітки» та люди на третьому ступені (скажемо так), можуть досягати вищіх рівнів кар’єрного та соціального успіху за рахунок тривожності і потреби визнання. В той час як людина з високим ступенем саморозвитку може просто «знайти своє місце» в житті і не мати потреби а ні в кар’єрі, а ні в суспільному визнанні. Відразу зауважу, що високорозвинена людина, звісно, не буде повторювати досвід Діогена і жити в бочці — але і рватися за межі достатнього для неї рівня комфорту теж не буде.
Миколо, дуже влучний коментар, дякую за розгорнуті думки 🙌
Так, «мачурність» не напряму корелює з посадою і навіть з віком. І дійсно, тривожність як частина Neuroticism у великій пʼятірці рис, може вести до потреби дивитись в майбутнє стратегічно та краще прораховувати ризики (що для сініорних посад важливо). Цікаво, що за дослідженнями високий Neuroticism веде до коротшого життя (зате, виходить, життя на вищому карʼєрному та соціальному щаблі :) А потреба визнання, рухаючи спеціаліста вгору по карʼєрі, при низькій самоусвідомленості, може вести до проживання «не-свого» життя і персональної трагедії навколо цього. Екзистенційненько 😊
Дві нірвани цьому просветльоному! Згоден повністю з вами.
Це як з мотивацією.Її не треба постійно шукати, іноді дурака поваляти, нічого не робити, я би сказала, перефокусуватися на рутинні справи і є рішення.
Мене більш тривожні думки викликають люди, котрі постійно щось собі ускладнюють, постійно кудись їздять, зустрічаються з кимось, 100500 концертів на місяць ітд. Хочеться сказати, щоб заспокоїлися, налили келих вина/ пива і побули в тиші вдома.
Дійсно «потупити» — недооцінене джерело ресурсу та відпочинку. Якщо підпертись наукою, то нейрофізіологічно diffuse mode мозку просто необхідний, щоб побачити виклик під новим кутом та подумати про інші можливості. Тому у душі, ванній чи у відпустці іноді органічно приходять відповіді на питання, які ми мучали до цього тижнями (якщо не роками) : )
Мені в свій час нейрохірург сказав, що для того, щоб тримати в житті здоровий баланс організму, то треба: здоровий сон, секс і прям змушувати себе ( виділяти час,15-30 хв), щоб нічого не робити і, бажано, щоб думки в цей час не гоняли зі швидкістю Ф1:)
Компаніям варто задуматись не лише про кімнати для сну : )
Тому що хочуть робити красиво, а бізнес хоче швидко.
Частий парадокс, так. А з якої стадії мислення зі статті ми дивимося на ситуацію так, як ви описали? : )
Я як дзен-буддист дивлюся що все одно воно через півроку стане легасі.
Тому роблю максимально добре в рамках дедлайну. Чи можу я зробити краще? Так. Але ж усі задоволені й так? Так.
Значить, все добре.
Гуд, є таке. diminishing returns
Цікаво, дійсно, якщо залишатися на тій же стадії мислення, то принцип diminishing returns може працювати. А далі, на мою думку, суть в зміні цінностей, і стає просто безглуздо вкладати те, що вкладали раніше, як ціль діяльності.
Ця доріжка веде до думок про сенс життя, не ходіть туди.
Поки здається що чим ближче до «біології» — тим більше «щастя». Йдеш в «свідомість і аналіз» — втрачається якийсь сенс і ти ніби десь в терра інкогніта.. піду поїм краще.
Смачного!
коли всередині відчувається порожнеча, треба поїсти
Так, тоді хоча б фізіологічні потреби задоволені : ) А чи крім них ще щось потрібно?
ні
в здоровому тілі здоровий дух
більш розгорнуто — об’єктивного поняття щастя не існує. Це суб’єктивне, а отже кожен вкладає туди що завгодно в залежності від настрою і моментного оточення.
Вчора ваш тімлід був щасливий, сьогодні раптом ні бо <вставити потрібне>. Завтра знов щасливий бо <вставити потрібне>.
Для більшості здорових людей щастя — відсутність нещастя. Лікувати здорових людей — в цьому нема чесноти
Допомагати позбутися відчуття нещастя потрібно знедоленим, обділеним здоров’ям, від народження чи від війни в нашому випадку, а не здоровим і успішним
Коли найкращі спеціалісти почуваються нещасливими — хай сходять в сирітський притулок. Може галасливі діти навчать як бути щасливими
поради накшталт «а в африці люди голодують» — найбільш дешева і найбільш знецінююча маніпуляція ever
африканські діти голодують — можливо, в питяннях корупції тих країн, які живуть бідно. Але голод по твоєму не існує? До чого тут голод в африці взагалі.
діти що ходять з тобою по одній вулиці в один магазин і можливо в школу з твоїми — ні, це не маніпуляція
знецінення співчуття до інших — ось маніпуляція
щастя — лише для успішних, а решта обійдуться — це маніпуляція
вершки мідлкласу, обділені щастям — ось маніпуляція
ні, обділені щастям — це бездомні, каліки, хворі, старі, сироти, немічні...
ветерани, що втратили здоров’я й потребують допомоги й розуміння їх проблем
я нікого не переконую здається, я обгрунтовую свою точку зору, ти вільний не погоджуватись. Я ж не погоджуюсь з твоєю
щастя успішних спеціалістів — не більше ніж проблема світогляду успішних спеціалістів і їх погляду на власне «нещастя»
Будь-яка людина має право бути щасливою без привʼязки до суми на карті, або стану здоровʼя, ти цих елементарних речей не розумієш ні ? Тобі б трішки емпатії навчитися
навчитися емпатії до кого саме? До людей у яких все є що тільки може дати життя, якщо не враховувати люкс типу власних джетів? Хоч певен і це можна разок на рік. І при цьому всередині якась порожнеча... вау. В країні 9 млн людей живуть за межею бідності, а в якогось тімліда душевна порожнеча... Нууу що ж, знаєш, я йому щиро співчуваю.
Але як приклад маніпуляції ти приводиш голодних дітей в африці, і заявляєш що це я знецінюю щось і я забираю в когось право на щастя...
це досить трешово чути в країні що пережила голодомор
ти або не зрозумів про що я, або хочеш про щось посперечатись, що я не маю емпатії, в когось забираю права на щастя, і погазлайтити що я чогось не розумію.
Я пас тут, навіть не хочеться вимагати аргументи які досі були відсутні
Будь здоров, і нехай відчуття порожнечі оминає тебе
Особисто ти голодомор не переживав тож не треба примазуватися, до того ж судячи по минулим топікам ти не сидиш в Україні тож краще б ти мовчав на цю тему
Тільки що сам підтвердив те що у тебе нуль емпатії
до тебе вона взагалі від’ємна
Не хвилюйся, твоя думка мене не цікавить
пробежала два квартала, штоб прокричать мне как я вам безразличен?
Але ти в чомусь прав, тебе цікавить лише твоя думка
Макнути мамкіного циніка, який прикривається національною трагедією щоб виправдати свій нульовий емоційний інтелект, у калюжу != мене цікавить думка мамкіного циніка
та нє, ти ж не прочитав навіть, мені дико що ти використовуєш голод як приклад маніпуляції. Ти явно людина позитивної емпатії, зразу видно
В тебе дядя вже масло потекло і гайки погубив
давай щось ще шкрябни, наповни мою душевну порожнечу
Оце є у мене друг, точно як макогоненко, але з іншим прізвищем. А може це і є його таємний акаунт.25-річну шкоду октавію у інструктора...
На будь-яку скаргу чи нарікання (бодай найменше, навіть жартівливе чи несерйозне) буде відповідь у стилі «не бачив ти смаленого вовка»:
— Пфф, та я в дитинстві з городу не вилазив по 16 годин на день (в літній період), а ти оце мені... про свою офісну роботу, де сракою сидиш у теплому кріслі
— Пфф, та я он на права в 11 класі здавав на старому Газоні, де руль повертався так важко, що я ледве не обісрався, поки його повернув, а ти мені про
— Ололошеньки, та я в завірюху, сніг півтора метра і мороз мінус 30 в школу ходив, а ти ото його боїшся в мінус 10 пустити до школи?
— Та ми з батьками колись рік на гречці і макаронах прожили, а ти мені оце про нинішню кризу...
— Та я жер хліб черствий такий, що зуби зламати можна, а воно ото боїться вчорашнього хліба взяти???
— Ха, та не купляв одягу останніх 7 років і нічого, а вона ото 3 місяці нову шмотку не купила і вже скиглить (про свою дівчину)
— Йоптить, та я спав колись на соломі і накривався дідовою куфайкою, а вони ото розбалувані, не така їм постіль...
— Та я серед ночі у селі ходив за 100 метрів у вуличний дерев’яний туалет, а воно ото випендрюється, пройти по квартирі йому лінь
...Ну і далі ви зрозуміли. Я раніше й не знав, що це знецінення. Думав, що просто людині отак хочеться спроектувати свій життєвий досвід на поточну ситуацію і продемонструвати на наочних прикладах, що, мовляв, у вас — то дрібниці, порівняно з тим, через що я пройшов. А може й знецінення, не знаю.
Ясен пень знецінення(
Нагадало історію з інтернету: у маршрутку зайшла вагітна жінка, їй поступилися місцем, а якась тьотя позаздрила і каже: «йо! в мої часи у полі народжували!», бабка з пасажирів -подивилася на неї і відповідає: «ну якщо ти у полі рожала, то і у маршрутці постоїш!» :-)
Тому що отримують від роботи не те, на що очікують.
Так, і коли при цьому продовжують обирати цю ж організацію, якої стадії мислення зі статті це репрезентує?
Є теорія що свобода вибору це ілюзія. Ми просто йдемо по рейкам, і будемо там де маємо бути.
Навіть Сапольскі (який про еволюційний та біологічний детермінізм), говорить, що сенс ситуації може змінити сталу, біологічно обумовлену раніше, поведінку в протилежний напрямок, і людина в цей момент робить свідомий вибір. Ну а екзистенціалісти, які пУшать свободу вибору, Сартр, зокрема, нагадує: так, ми маємо історію, біологічні та генетичні дані, середовище виховання, стратегії поведінки, вироблені роками. Та нас визначають наші вибори — що ми робимо з цим всім кожного дня.
Наратив штука гнучка і залежить від точки зору / рівня абстракції.
Так, абсолютно, і ось ми наші точки зору та рівні абстракції співставляємо і обговорюємо, щоб із цим гнучким наративом познайомитись.
Продовжують обирати ту ж організацію, тому що вона — найкращий вибір з доступних: в інших або платять менше, або потогонка, або не близькі по духу люди, або людина не відчуває себе готовою йди на співбесіду в компанію мрії.
Звучить так, що тоді якраз отримують від роботи те, що очікують і свідомо обирають : )