Як ШІ змінив найм: місяць у «морі» рекрутингу

💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!

Всіх вітаю! Я Олег Гаврилюк, інженер-розробник із 15-річним досвідом. Тривалий час працював на AUTO.RIA. За цей час обіймав різні посади: від трейні до техліда. Підготував для вас стисло свої думки про ринок праці і все що до нього дотичне.

Це мій перший досвід написання блогу на DOU. Усе нижченаведене — виключно моя особиста думка, що ґрунтується на власному досвіді та спостереженнях.

Як усе починалося

Вже близько місяця я коливаюся на хвилях брудного моря хайринг‑процесів у пошуках судна, яке б мене підібрало. Серед уламків кораблів, відходів та мертвих тіл я знайшов дещо цінне — бажання писати... багато писати.

В ІТ я потрапив ще у 2011 році. Перша моя зарплата тоді склала $200 — приблизно стільки ж, як на попередній роботі, де я збирав комп’ютери. Вигоди я одразу не відчув. Навіть довелося суттєво напружитися, щоб пройти місячну офлайн‑школу програмування. Я приходив зранку, слухав лекції, працював вісім годин, а потім повертався додому й ще ніч не спав, бо треба було виконати домашнє завдання.

Я вдячний тим часам, бо вони дали змогу багатьом людям застрибнути в цей, ще такий, що лише набирав обертів, потяг. Звісно, платили копійки — але це була непогана альтернатива іншим «трендовим» на той час роботам (прокурори, міліція чи адвокати).

Найкумедніше, що тоді не було потреби в подібних HR‑"процесах«, як зараз. Звісно, існували пул кандидатів, співбесіди, відбір і все таке інше. Масштаби були менші, а інструменти простіші: голова на плечах, Google‑таблиці та CV на Google Drive. Із часом і популяризацією ІТ усе почало ускладнюватися — і я розумію чому: це нормальні процеси.

ШІ: ретро‑бекграунд і нова хвиля

ШІ цікаво вплинув на роботу багатьох людей. До речі, я пам’ятаю, як усе починалося для мене — ще в університеті, десь на 4 курсі (2007–2008). Тоді ми вивчали математичне моделювання нейромереж: починали з Перцептрона Розенблатта, потім переходили до багатошарових. Навіть мали курсовий проєкт, де треба було реалізувати програмну модель нейромережі (кожному — свій тип) у мікропроцесорі. Ніхто з нас цього не осилив — треба було мати багато чого (документації, чіпи, програматори), окрім знань.

До цієї, здавалося б, не дуже актуальної теми почали повертатися десь у 2017–2018 роках. Дещо я пам’ятав ще з університету: програмні моделі були занадто «важкі» і для заліза, і для розробників. До того ж гарні датасети формувати могли далеко не всі — а їх треба було багато, дуже багато.

Суттєвим поштовхом стало використання відеокарт компанії Nvidia для обчислень. Пам’ятаю, як у компанії, де я тоді працював, обговорювали бюджети — перші відеокарти коштували «як Toyota Camry», як тоді жартував один із акціонерів і водночас технічний директор. Тоді до мене прийшло розуміння, що сучасний ШІ — це:

• дуже енергозатратно, бо під ці відеокарти збирали окремі сервери й встановлювали їх у стійки датацентрів — вони споживали багато енергії;
• дуже фінансово затратний — залізо коштувало сотні тисяч доларів (на момент 2019 року);
• дуже трудомісткий: коли я почав навчати нейромережі на Python, з’ясувалося, що потрібно багато ручної праці, щоб зібрати й правильно розмітити датасети.

У 2024–2025 роках щось змінилося. Спочатку з’явився чат від тоді ще відносно невідомої широкій аудиторії команди OpenAI, яку очолює Сем Альтман. Більшість із нас почала користуватися ним як забавкою — генерували історії, анекдоти, зображення. Але, схоже, це була продумана стратегія виходу на новий ринок.

Так само, як колись Джобс створив у людства потребу в смартфонах, Альтман, на мою думку, створив потребу в ШІ, бо до цього це була дуже специфічна, маргінальна технологія, яку розвивало переважно Python‑ком’юніті.

Паралельно з ChatGPT розвивалися й інші продукти — більш специфічні для розробників, аналітиків, вчених. Я у 2025 році пильно стежив за цим ажіотажем. На фондовому ринку наприкінці весни, влітку і до середини осені люди скуповували все, що хоч якось пов’язане із ШІ: відеокарти, чипи, мережеве обладнання, датацентри — будь‑яка компанія, що бодай частково була дотична до цього, зростала у вартості.

Будь‑яка новина, де фігурувала назва OpenAI і <інша_компанія>, призводила до різкого стрибка ціни на акції цієї компанії. Частина аналітиків почала писати про нову промислову революцію, інша — про нову бульбашку. Багато власників компаній, начитавшись про те, що «ШІ все зробить і коштуватиме майже нічого», почали ухвалювати сумнівні бізнес‑рішення.

Я пам’ятаю ті новини наприкінці 2024‑го та в першій половині 2025 року: «якась мегакорпорація звільнила багато тисяч людей...». Особливо скорочували відділи розробки й усіх, хто поруч із ними. Лунали заяви СЕО, що «через N місяців 100% коду генеруватиме ШІ».

Якби хоча б хтось із цих людей читав Фредеріка Брукса, то, мабуть, їм була б очевидна одна проблема, яку ШІ не вирішує, а лише поглиблює. Але це я тоді був такий «розумний» — і потрапив під перше в моєму житті масове скорочення штату. Не впевнений, що це сталося саме через ШІ, але в нас в Україні й так вистачає проблем — причини завжди знайдуться.

Найм у 2026: море стало іншим

Повертаючись до початку: ШІ вплинув на найм, комунікацію, кількість людей на ринку. Ще рік тому я писав собі CV просто на основі попереднього — без усіляких рекомендацій, перечитування постів у соцмережах, без допомоги ШІ‑агента. Цього року я спробував повторити те саме — але все працює вже інакше.

На ринку праці за дуже короткий строк опинилася велика кількість різних спеціалістів, які (як і я) довго сиділи на своїх «теплих» місцях і пропустили момент, коли море навкруги стало їм незнайомим. Через брак зрозумілих правил чи «законів» у цьому морі править магія та чаклунство — з’являються люди, які готові розповісти, як залізти в новий човен, вважаючи, що тільки їм відомий магічний спосіб це зробити.

Човни в цьому морі більше не вітають тебе вогнями — скоріше навпаки: ти їм кричиш, але у відповідь лише тиша. Дивний феномен: ШІ мав би допомагати людям у сферах, де вони слабші за нього, а вийшло, що він лише поглибив проблеми, які були до цього. Хтось чомусь подумав, що ШІ має бути застосований до якомога більшої кількості сфер людської діяльності (можливо, це Сем Альтман — бо в нього KPI по зростанню доходів).

Здавалося б, проста задача — перегляд CV і відбір підхожих — тепер «вирішується» спеціалізованими системами з інтегрованим ШІ‑агентом: ніякого суб’єктивізму. Дивним чином і задачі стали більш схожі на Big Data. На вакансію тепер відгукується не 5–6 кандидатів, а 250. Якщо в компанії десяток відкритих позицій, то тепер ти не просто рекрутер — ти інженер Big Data. А якщо ти вже «такий спеціаліст», нічим не гірший за розробників, які генерують код і «працюють як троє сеньйорів», можна перейти й до наступних кроків: хай кандидатів ШІ «матчить», інтерв’ю проводить...

Хоча ні, зачекай, тоді навіщо ти будеш у цьому процесі через рік? Пройде рік — тоді розберемося. Висновки? Навряд чи...

Історія, на жаль, циклічна, і з кожним десятиріччям вона крокує все швидше. Цикли, що раніше тривали десятки років, тепер відбуваються менш ніж за рік. Ті, хто був аутсайдером, раптом опиняються «на коні».

Я навіть придумав жартівливі правила (не маючи наміру нікого образити) для курсів із підвищення кваліфікації рекрутерів у 2026 році:

1. Людина — це просто пил під ногами
2. Ігноруй спроби людських комунікацій
3. Пам’ятаєш, як п’ять років тому вони тебе ігнорували? Помста — страва, яку подають холодною.

І тут має бути зображення з Бредом Піттом із відомого фільму.

Про цикли, ринок і реальність ШІ

Починаючи з осені 2025 року на фондовому ринку ситуація змінилася на протилежну: усі ті люди, які купували акції, котрі хоч якось пов’язані з OpenAI та ШІ, почали їх продавати. Виявилося, що Сем Альтман (а він уміє продавати) пообіцяв на пару порядків більші цифри, ніж OpenAI здатен генерувати. На ринок вийшла новіша версія Gemini, Anthropic готується до виходу на біржу.

Багато людей дізналися, що щоб згенерувати картинку в ChatGPT, десь у світі спалюється кілька кіловат‑годин енергії. Виявилося, що грошей ці сервіси приносять на порядки менше, ніж витрати на навчання та проєктування нейромереж. Звісно, це тільки початок і далі процеси будуть покращуватися. Але з чого ми взяли, що доступ до ШІ буде таким масовим увесь час?

Хтось має оплачувати ті гіга‑вати енергії, сотні мільйонів на зарплати інженерам ШІ. Відповідь проста й очевидно цинічна: зараз, поки формується ринок і кожен учасник займає свою частку (щоб наступні кілька років на ній «фармити» гроші), ШІ для нас майже безкоштовний. Але щойно цей процес більш‑менш завершиться, доступ до технології подорожчає на порядки. Нею користуватимуться корпорації з дорогими корпоративними підписками.

І тут постає запитання: що ми будемо робити, коли хтось в офісі в Каліфорнії чи Вашингтоні вирішить, що вже час переводити нас або на преміум‑підписки, або «чути про ШІ лише з новин»? Я впевнений, що деякі компанії/корпорації куплять преміум, але одиночні фахівці — навряд чи.

Ті компанії, що бідніші, дуже швидко побачать: із мільйоном рядків коду, який нагенерував ШІ, у прод потрапили помилки, які не під силу збагнути розробнику. І далеко не одразу їх знайдуть користувачі чи тестувальники. Почнуть шукати якихось «спеців‑шарлатанів» (бо ринок знову перетвориться на магічний), які обіцяють «вилікувати» продукт після ШІ.

Платитимуть їм шалені гроші, аби лише вони відремонтували їхній човен і він далі плив. Рекрутерам доведеться знову перебирати все власноруч, спілкуватися...

Хто розгрібатиме технічний борг?

Фредерік Брукс, до якого я посилався раніше, сформулював важливі для мене ідеї ще у 1970—1980‑х:

• Будь‑який код містить у собі помилки.
• Для виправлення помилки потрібна компетенція вища, ніж для її створення. Якщо помилку допустив джун, то, щонайменше, знадобиться мідл.

Людина, звісно, помиляється частіше, ніж ШІ, але й ШІ зараз генерує на порядки більше коду. Пропоную вам подумати над наступною задачкою.

Що для вас, як для бізнесу, краще: мати 10 000 рядків коду з імовірністю помилки 10%, чи 100 000 (ви ж не станете робити щось просте — захочете «фіндіперцьове») з імовірністю 1%? Коли порахуєте на калькуляторі, згадайте про два пункти вище. Подумайте, хто виправлятиме помилки, яких припуститься ШІ? І ще цікавіше: хто їх знайде першим — корпорація, що надала вам нейромережу, користувач, тестувальник чи розробник?

До речі, вже почали з’являтися обговорення на тому ж Reddit — на питання, якими я задавався півтора року тому: хто розгрібатиме увесь технічний борг, який створює зараз ШІ? Людині це не під силу. І от вам нова ідея для преміум‑підписки, яка дуже гарно вкладається в стратегію Джобса та подібних до нього керівників: спочатку «підсадити», а потім «качати бабло».