Чому більшість українських айтівців — бомжі?
От реально дивує. Начебто доходи одні із найвищих в країні (серед «простих смертних»), а четверо із п’яти колег живе під мостами по зйомних хатах. І справа не у війні і не в ТЦК, бо деякі в деві вже по
І при цьому ж, неайтішні знайомі, що працюють інженерами/автослюсарями/таксистами/лікарями, і мають відповідний дохід, в основному якось назбирали на власний дах. Наприклад сім’я, де чоловік і дружина працюють на низових посадах в Укртелекомі, мають доволі хвору дитину, але двокімнатну квартиру у передмісті столиці купили, коли їм всього біля 30 років було. Не без запозичень, але це лише підкреслює прагнення. А наш брат в одне рило має у місяць більше, ніж та сім’я за пів року, але тулиться по чужим клоповникам.
Я, якщо чесно, взагалі не розумію, як можна жити у чужому житлі більше, ніж на час середньо-статистичної відпустки. Ти ж там взагалі ніхто і права не маєш ні на що. Ані цвяха вбити, ані стару шафу викинути, ані проводку до відключень адаптувати. Про тварин/дітей навіть згадувати не хочеться. Ще й господарі часто чи пришелепкуваті, чи маразматики, чи все разом.
В очі питати колег «чого бомжуєш?» не ввічливо, тому цікава думка місцевого бомонду щодо даного питання.
Найкращі коментарі пропустити