Чекпоінт сезону «Німого Сеньйора»: 7 кіл пекла, ШІ за 20 баксів і чому ви самі обрали Варіант А

Беремо попкорн, колеги, бо голосування закрито! І знаєте що? Це був найкращий фінал, який тільки можна було уявити.

Під минулою статтею я пропонувала вам обрати, як закінчиться наш серіал: прийняти жорстку реальність (Варіант А), спробувати сховатися під корпоративною ковдрою від криз (Варіант Б) чи психанути і піти робити свій стартап (Варіант В).

Я читала ваші коментарі і посміхалася. Там було все: від звинувачень в інфоциганстві до геніальних інсайтів. Але найсмішніше (і найсумніше) те, що ви самі, своїми ж руками, клавіатурами і палаючими дедлайнами, довели мою головну тезу. Того самого «Сеньйора у вакуумі», який просто пише код і не хоче знати про бізнес, справді стає все менше. І багато хто з вас уже це відчуває, навіть якщо ще просто боїтеся собі в цьому зізнатися.

Давайте розберемо це на ваших же словах. Обіцяю, буде боляче, але цікаво.

«7 кіл пекла» імені Сергія

Мій абсолютний фаворит — це коментар від Serhii Tymchenko, який прийшов вщент рознести мою теорію про те, що класичних кодерів замінить ШІ за 20 баксів. Сергій пише:

«Тобто ШІ за 20 доларів буде уточнювати у бізнес-аналітиків вимоги, ескалювати конфлікти, узгоджувати інтеграції з іншими командами? Умовний „Микола“ проходить 7 кіл пекла для узгодження всіх моментів, перш ніж напише 3 рядки коду...»

Сергію, я аплодую стоячи! Ви хотіли мене спростувати, а натомість просто геніально, хрестоматійно описали... роботу бізнес-партнера.

І от у чому парадокс, Сергію і всі, хто впізнав себе: ви вже давно не просто кодери. Ви — ті самі люди, які тримають продукт на плаву. Просто раніше це називалося «допомагати команді», а зараз бізнес готовий платити за це по-новому — як за справжнє партнерство.

Колеги, подивіться на це уважно. Якщо ви щодня проходите «7 кіл пекла»: вибиваєте з аналітиків нормальні вимоги, мирите дві команди, які не можуть поділити API, і рятуєте продукт від факапу ще до того, як написали хоч один рядок коду... то ви вже давно не просто пишете код!

Ви працюєте як повноцінний менеджер ризиків. Ви та сама «Няня» і той самий партнер бізнесу в одній особі. Проблема лише в тому, що ваш контракт все ще каже «Software Engineer», а ваш радар суб’єктності вже давно зашкалює.

Парадокс у тому, що справжній, сферичний «Німий Сеньйор» у вакуумі в ці 7 кіл пекла просто не піде. Він скаже: «Тікет описаний погано. Це проблема менеджера. Повертаю в беклог», — і піде пити каву.

І ось саме такого Сеньйора, який відмовляється спускатися у ваше пекло комунікацій і хоче лише писати ідеальні абстракції, зараз безжально замінюють або на АІ, або на «фахівця з іншої країни» за третину прайсу. Тому що платять $5K не за три рядки коду. Платять за те, щоб ви з посмішкою пройшли ці 7 кіл і принесли бізнесу готовий результат.

Привид ситих часів, або «Я 15 років сиджу рівно і пофіг на бізнес»

А тепер переходимо до мого другого улюбленого коментаря. Користувач Просто Анон видав просто еталонну базу «старої школи»:

«Я це чую всю свою кар’єру, вже 15+ років... Але факт залишається фактом — мені платять ту верхню межу ЗП за те саме створення фіч, що і 10 років тому. І пофіг на метрики, бізнес, компанію... Микола — це людина, яка робить не більше, ніж потрібно».

Просто Аноне, я вас чую. І я вам вірю! Ви дійсно 10-15 років отримували преміальні гроші просто за те, що створювали фічі і плювали на метрики.

Але знаєте, в чому підступ? Усі ці 15 років ви (і всі ми) жили в унікальній економічній аномалії. Це була епоха ZIRP — нульових відсоткових ставок. Гроші інвесторів були буквально безкоштовними. Корпорації та стартапи наймали розробників цілими батальйонами просто «про запас», щоб показати інвесторам бурхливий ріст. У цій теплій ванні дійсно можна було роками сидіти в кутку, робити «мінімум» і сміятися з тих, хто париться про якийсь там бізнес-велью.

Але вечірка закінчилась. Світло в клубі несподівано увімкнули.

Сьогодні гроші стали дорогими. Інвестори більше не платять за «потенціал», вони вимагають прибуток тут і зараз. І як тільки настає час оптимізації, фінансовий директор дивиться не у ваш репозиторій. Він дивиться в табличку Excel. І якщо навпроти вашого прізвища із зарплатою $8000 стоїть статус «робить не більше ніж потрібно і пофіг на бізнес» — вітаю, ви більше не дорогий актив. Ви — жирний кост (витрата). А кости зараз ріжуть без наркозу.

Тому стратегія Миколи, яка геніально працювала у 2019-му — це кар’єрне самогубство з відкладеним терміном дії у 2026-му.

Реквієм — це не кінець. Це випускний з IT-дитсадка

Коли більшість із вас проголосувала за Варіант А, дехто сприйняв це як апокаліпсис. Мовляв, усе, IT вмерло, гасіть сервери, йдемо садити картоплю.

Ні, друзі. Гроші на ринку є, складні системи нікуди не поділися, і компаніям усе ще критично потрібні розумні мізки.

Вмерла лише стара концепція Сеньйора. Та сама, де тайтл видавали просто за вислугу років, а компанія спеціально наймала вам «Няню» (ПМа, Скрам-майстра), щоб вона витирала вам сльози, розжовувала таски і захищала вашу тонку душевну організацію від «злого замовника».

Епоха IT-дитсадка закінчилася. Почалася епоха дорослих B2B-відносин.

Навіть якщо ви працюєте по найму, ви маєте мислити як бізнес. Ви — експерт, який продає компанії послугу з вирішення її проблем. Ви закриваєте їхні ризики — вони закривають ваші фінансові цілі. Той, хто це зрозумів, стає Партнером і забирає собі всі преміальні гроші цього ринку. А той, хто продовжує кричати «я просто хочу писати код» — буде конкурувати з ШІ та програмістами з інших країн за $1500.

На цьому наш DOU-серіал про Німого Сеньйора офіційно завершується (перший сезон точно;).

Ви були найкращими співавторами, критиками, хейтерами і сценаристами, яких тільки можна бажати. Дякую за кожен коментар — навіть за ті, від яких хотілося назавжди закрити ноутбук і піти вирощувати лаванду))))

Дякую, що були зі мною весь цей сезон. Побачимось в коментарях.