2,5 роки сабатікалу: як піти з full-time роботи, а не з карʼєри

💡 Усі статті, обговорення, новини про HR — в одному місці. Приєднуйтесь до HR спільноти!

Мене звати Аліна Бєлкіна. Я HR з 11+ років досвіду в різних індустріях: tech, ритейл і металургія. І 2,5 року тому я зробила крок у карʼєрну невідомість: я взяла сабатікал без кінцевої дати і «без зворотного квитка» в компанію, де працювала. І сьогодні я б хотіла поділитися своїм досвідом, як прийняти рішення про паузу, менеджити її та повернутися в карʼєру.

У мене, як у багатьох HR-спеціалістів, календар завжди був заповнений дзвінками на годин 7 уперед. Робота давала структуру, ритм, відчуття контролю. Особливо в HR, де ти постійно живеш між людьми, проблемами, рішеннями й контекстами, які змінюються швидше, ніж ти встигаєш оновити one-on-one notes.

Тому рішення взяти сабатікал на 2,5 року не виглядало для мене як «романтична пауза». Навпаки, це була зустріч із найбільшою професійною тривогою: а що, якщо я випаду з професії?

Мені здається, що український tech загалом дуже погано дає собі право на паузу. Ми навчилися жити в постійному режимі resilience — і часто плутаємо його зі здоровою нормою. В мене стабільно було 55+ накопичених днів відпустки, і я навіть пишалася цим. Жінок досі шеймлять за довгі декретні відпустки, а перерва в карʼєрі часто сприймається як ознака втрати амбіцій або «ринковості». Якщо ти не повернувся/повернулася через кілька місяців — ніби вже вилетів/вилетіла із контексту.

Особливо в tech. Особливо в HR.

Я пішла не тому, що «вигоріла й більше не могла». Швидше тому, що після років інтенсивної роботи захотіла зупинитися.

Я попередила компанію про своє рішення за два місяці до звільнення. За цей час завершила проєкти, закрила річні цілі й передала все, за що відповідала. Для мене було важливо піти не «зникнувши», а екологічно завершивши свій етап, тривалістю майже 7 років.

Паралельно я планувала свій сабатікал. Буквально вела нотатку задач: що я хочу зробити, чому навчитися, де побувати і що завершити.

Порожній календар

Перші два місяці сабатікалу я планувала собі календар. Не тому, що не могла організувати себе. І не тому, що прагнула бути продуктивною навіть у паузі. Це був мій шлях поступово відпустити контроль і не відчувати себе людиною, яка випала з життя.

Тоді в мене були куплені декалька професійних курсів і підписки на професійні спільноти, і я, здається, передивилася майже все, що виходило в спільнотах за роки їх існування. Я записувала в календар лекції, вебінари, focus-time для роботи над двома книжками, які тоді писала.

Мені здавалося, що якщо календар порожній, то я більше «не в контексті». Що я перестаю бути кимось важливим і «діловим».

Зараз я бачу, що насправді це був дуже м’який спосіб привчити себе до думки: я є більше, ніж моя робота.

Через кілька місяців потреба заповнювати календар поступово зникла. Але той перший етап дуже допоміг пройти адаптацію до нового ритму життя.

Сабатікал — це не тільки про йогу й красиві ранки

У сабатікалу є дуже романтизований образ. Ніби раптом з’являється нескінченний час на навчання, спорт, творчість і slow living. Насправді побут нікуди не зникає.

Ти все ще втомлюєшся. Все ще вирішуєш рутинні задачі. Все ще іноді відкладаєш «важливе для себе» на потім.

Іноді я ловила себе на панічній думці: як зрозуміти, що сабатікал закінчився, і от я повернуся на роботу, і я знову опинюся в тій самій точці — перед питанням «навіщо це все було, якщо я там, де зупинилася?». Тоді доводилося зупиняти себе й нагадувати: за цей час я навчилася новому, побувала в місцях, про які мріяла, реалізувала свої мрії і хотілки.

Є ще одна річ, до якої мене ніхто не готував: у сабатікалі в тебе немає команди. Мені дуже бракувало команди. У попередній компанії ми раз на кілька місяців зустрічалися офлайн у різних містах. І я зрозуміла, наскільки сильно люблю не тільки свою роботу, а й сам процес бути серед людей, які думають із тобою в одному напрямку.

Як не піти з професії разом із full-time роботою

Ще під час роботи я активно доєднувалася до українських і міжнародних HR-комʼюніті. Але під час сабатікалу ця активність зросла в рази. У мене з’явився ресурс бути корисною.

В українських спільнотах я більше ділилася досвідом, контактами, думками, практиками. У міжнародних — більше слухала й спостерігала. Ставила питання, порівнювала підходи, дивилася, що зараз у колег «на повістці дня». Для мене це стало важливою формою професійної валідації.

Саме під час спілкування з міжнародними колегами я вперше по-справжньому оцінила масштаб українського HR. За 11+ років карʼєри я бачила різні HR-команди. Комплектуючи свою команду, я відспівбесідувала 50+ людей, і я точно можу сказати, що українські HRBP — це дуже недооцінена експертиза. У продуктовому tech в Україні HRBP часто є одночасно партнером для команди, менеджера і C-level. Це людина, яка зустрічає співробітника ще на етапі оферу, допомагає менеджеру з hiring challenges, будує talent management процеси, розвиває менеджерів і паралельно працює зі стратегією управління талантами на рівні бізнесу.

Це постійне перемикання контекстів між рутиною й стратегією. І при цьому — необхідність залишатися trusted partner на всіх рівнях. Це ще я не говорю про досвід супроводу команд в стані повномасштабного вторгнення, який ми переживаємо з початку 2022 року.

Саме тому мене дуже здивував кейс на одному міжнародному мітапі, де HRBP побачила провал команди по цілях, зарепортила це manager’s manager — і вважала свою роботу завершеною, бо далі це вже «не її зона відповідальності».

Тоді я вперше дуже чітко відчула: український HR часто працює значно ширше, глибше й адаптивніше, ніж нам самим здається. Це допомогло валідувати та відрефлексувати свій досвід, що було однією з моїх задач на перерву.

Staying relevant без full-time ролі

За ці 2,5 року дуже змінився сам контекст роботи. Наприклад, ШІ з цікавого експерименту перетворився на робочий інструмент. Я намагалася використовувати його у своїх особистих проєктах, щоб залишатися up-to-date.

Також я продовжувала робити те, що для себе називала paying back to community:

• допомагала колегам із проєктами
• підключалася на консультації
• менторила в зонах своєї експертизи
• ділилася шаблонами й практиками.

Безкоштовно або за донат на Сили оборони України.

Це давало мені відчуття, що я залишаюся всередині професії, навіть якщо не маю full-time ролі.

В мене, на жаль, не вийшло потрапити на Unleash Conference, хоча дуже хотіла побачити, як змінюється HR tech ecosystem. Але натомість активно доєднувалася до безкоштовних вебінарів, virtual conferences і community events від HR tools.

І це, до речі, мій великий лайфхак: майже кожен сучасний HR tool будує власне комʼюніті. Це безкоштовний спосіб залишатися в контексті ринку, чути реальні кейси й знайомитися з людьми.

Співбесіди як тренування

Я не шукала роботу активно всі 2,5 роки. Але була відкрита до розмов, якщо мене рекомендували. Загалом за цей час у мене було п’ять повноцінних процесів. Ще на 8–10 вакансій я відгукувалася сама, часто отримувала автовідмови.

І це, мабуть, одна з найнеприємніших частин sabbatical experience: пояснити паузу на співбесіді значно легше, ніж правильно «упакувати» її в резюме так, щоб тебе не відсік ATS.

У резюме я чесно написала career break і додала проєкти, якими займалася в цей час. Наприклад, видала кілька дитячих книжок. На співбесідах я теж була максимально прямою: я взяла паузу, тому що хотіла взяти паузу. Це і була основна причина. Для мене реакція компанії на цю відповідь теж ставала перевіркою взаємного метчу.

І хоча сам факт перерви не був причиною відмов в тих компаніях, з якими я спілкувалася особисто, іноді він ставав причиною перемовин про компенсацію. Я чула фрази на кшталт: «З урахуванням твоєї паузи, які твої salary expectations?» або «Ми думаємо, тобі потрібен буде час, щоб розкачатися після перерви, тому наша пропозиція нижча».

Внутрішньо я була готова це почути. Але це все одно неприємно. Бо пауза не робить мене менш сильною спеціалісткою. І точно не має автоматично означати lower market value.

Повернення

У березні-квітні цього року я зрозуміла, що готова повертатися у full-time. В мене зʼявилося відчуття завершенності паузи і готовність пірнати в бізнес-контексти.

У результаті я прийняла офер від компанії, з якою стався метч по цінностях, баченню й внеску в розвиток України. Для мене це було одним із ключових критеріїв.

Чи боялася я карʼєрного step back? Так. І думаю, важливо чесно говорити: сабатікал потенційно може означати карʼєрне плато або навіть крок назад у карʼєрі.

Але з власного досвіду я зрозуміла ще одну річ: it’s absolutely okay. Карʼєра може бути нелінійною. Успіх може існувати й у part-time форматі. А пауза не означає втрату професії.

Озираючись назад, я не думаю, що сабатікал «змінив моє життя». Він навчив мене, що моя цінність не закінчується там, де закінчується full-time контракт. Можна піти у сабатікал — і не піти з HR. Можна поставити карʼєру на паузу — і не втратити себе. А потім повернутися. Не «після перерви», а з ширшим розумінням того, як хочеться жити, де і як працювати далі.

До речі, зі свого списку справ на відпустку виконала все, окрім одного пункту. Курси водіння авто чекають на мене тепер у вихідні.

Замість висновків: мій playbook для сабатікалу

• Не йти в паузу «в нікуди». Ще до звільнення я виписала для себе список речей, які хочу спробувати, вивчити, завершити чи зробити. Не як KPI на сабатікал, а опори в момент, коли звичний ритм життя зникає.
• Не ізолювати себе від професійного комʼюніті. Саме комʼюніті допомогли мені не випадати з контексту, аналізувати ринок, бачити реальні кейси й памʼятати, що я все ще частина професії, навіть без full-time ролі.
• Не намагатися монетизувати кожен професійний прояв. Частина моїх консультацій, менторства й допомоги колегам була безкоштовною або за донат на Сили оборони України. І це теж підтримувало відчуття професійної цінності й актуальності.
• Не вигадувати «красиву версію» свого сабатікалу. У резюме й на співбесідах я чесно говорила, що це був career break. Без consulting і легенд про «пошук себе». І реакція компанії на цю чесність теж ставала для мене перевіркою взаємного метчу.
• Не очікувати, що ринок зустріне паузу тільки підтримкою. Можуть бути lower offer, питання про «розкачатися» чи сумніви у вашій актуальності. Це неприємно. Але пауза не робить вашу експертизу меншою автоматично.
• І головне — не стигматизувати свою перерву самостійно. Сабатікал — це не «дірка» в резюме й не доказ втрати амбіцій. Це один із можливих етапів життя й карʼєри. І чим спокійніше говорити про свою паузу, тим менше потреби комусь її виправдовувати.