Ми хотіли, щоб AI писав як людина, але тепер люди пишуть як AI

💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!

Привіт, мене звати Олександра Серебрянська, я Senior Business Analyst в EPAM, а також є БА ком’юніті лідеркою та ко-овнером каналу з БА мемами. У цій статті я хочу поговорити про AI-канцелярит та феномен AI-стилю.

Колись ми думали, що тексти, написані штучним інтелектом буде легко розпізнати, бо ще у 2022 році вони були сухими та трохи схожими на інструкцію до мікрохвильовки, яку переклали з китайської через три інші мови. А потім сталося дивне, бо AI навчився писати не як робот, а як дуже старанний студент, який прочитав декілька мотиваційних постів в LinkedIn, одну колонку про лідерство, два дешеві романи, і тепер дуже хоче здатися всім глибоким аналітиком.

Він не просто відповідає, він «занурюється». Він не описує проблему, він «розгортає гобелен контексту». Він не каже «це складно», він пише, що «це не просто виклик — це дзеркало нашої епохи». І десь у цю секунду хочеться закрити ноутбук, піти на кухню і подзвонити комусь телефоном, поговорити за життя.

У AI з’являється акцент

Ні для кого не секрет, що в людей є акценти. Хтось розмовляє з розкішним одеським акцентом, у когось він італійський, а у когось «я три роки працював з американським замовником і тепер кажу, який details, який fabric». У AI теж з’явився акцент, але не фонетичний, а стилістичний.

Його можна впізнати по словах, конструкціях і ритму. В англомовних текстах це вже майже мем: delve, tapestry, realm, nuance, meticulous, seamless. Довгі тире, тріади, формула «це не X, це Y». Нескінченні «not only... but also...». Текст ніби добре відполірований, але від нього віє чимось абсолютно стерильним. І це вже не тільки враження людей, які занадто багато часу проводять поруч із ChatGPT, дослідники аналізували великі масиви відео і подкастів та помітили, що слова, характерні для ChatGPT, після його запуску почали частіше з’являтися навіть у живому мовленні.

В одному дослідженні йшлося про сотні тисяч академічних YouTube-відео та сотні тисяч подкастів; автори описують це як емпіричні ознаки того, що люди поступово переймають мовні патерни LLM. (arXiv) І ось тут стає по-справжньому цікаво, бо AI не просто навчився імітувати нас, але цей процес став всебічним — ми теж починаємо імітувати AI у відповідь. Ми навчилися жити в симбіозі і це зайняло у нас до смішного мало часу.

Як виглядає типовий AI-текст

Якщо ви хоч раз читали згенерований пост у LinkedIn, ви вже бачили цей стиль. Він починається з дуже впевненого вступу, де вам пояснюють, що світ змінився, правила гри більше не працюють, а ми стоїмо на порозі нової епохи. Потім, як правило, іде структура. Завжди структура! AI обожнює структуру так, як менеджер обожнює статус-мітинг без адженди.

Далі починаються знайомі патерни:

• «Це не просто X — це Y»
  Це не просто інструмент — це нова парадигма.
  Це не просто автоматизація — це переосмислення людської праці.
  Це не просто текст — це дзеркало нашої цифрової епохи.
• Тріади
  Швидше, дешевше, масштабованіше.
  Глибше, точніше, людяніше.
  Дані, контекст і довіра.
  Ніби якщо сказати три слова підряд, думка автоматично стає стратегічною.
• Занадто гладкі протиставлення
  Не заміна, а партнерство.
  Не загроза, а можливість.
  Не кінець професії, а її трансформація.
  Я сама так іноді пишу, тому маю моральне право нервово сміятися.
• Абстрактна поетичність
  Тіні, шепіт, ехо, гобелени, ландшафти, горизонти, текстури, «простір між».
  Усе звучить так, ніби корпоративний блог випадково впав у збірку постмодерної прози.
• Порожня емпатія
  «Я розумію, що це може бути непросто».
  «Ваше занепокоєння абсолютно валідне».
  «Це важливе і багатошарове питання».

Дякую, дорогий, я теж рада, що мої емоції пройшли модерацію.

Окремо варто згадати довге тире! Воно, звичайно, існувало задовго до ChatGPT чи Claude, але AI примудрився зробити з нього стилістичний бейджик. Тепер кожне друге довге тире виглядає підозріло, хоча винне не тире, а надмірне бажання звучати значуще.

Чому AI пише саме так

Тому що він не «пише» у людському сенсі, він не сидить перед порожньою сторінкою, не ненавидить перший абзац, не згадує дивну розмову в маршрутці, не соромиться власної банальності і не намагається витягнути з досвіду щось чесне.

Він прогнозує та складає відповідь із патернів, які статистично виглядають доречно. Якщо в мільйонах текстів хороша думка часто подавалася через контраст, AI теж буде подавати її через контраст. Якщо професійний тон часто включає слова про трансформацію, майбутнє і цінність, він буде сипати ними як конфеті на весіллі вашого кращого друга.

Плюс є ще один важливий момент: AI дуже часто оптимізований на helpfulness, тобто на те, щоб бути корисним, ввічливим, структурованим, обережним і приємним. Це добре, коли треба швидко скласти лист, підсумувати мітинг або пояснити різницю між Kafka і RabbitMQ людині, яка вже шкодує, що спитала. Але для письма це проблема, бо хороший текст не завжди ввічливий, авторський текст може бути різким, незручним, нерівним, смішним у неправильному місці, мати свій характер. А характер погано масштабується.

AI намагається бути дуже якісним і тому часто стає усередненим. Він не хоче ризикувати, він не хоче бути дивним, і у результаті виходить текст, який нікого прямо не ображає, але й нікого по-справжньому не чіпляє.

Чому це всіх так дратує

Бо ми відчуваємо імітацію. AI-текст поводиться як людина, яка занадто активно показує, що вона слухає: киває, повторює ваші слова, каже «о, дуже цінний поінт», але очі в неї трохи скляні. Формально все правильно, але довіри немає.

Це схоже на корпоративну комунікацію в її найгіршому прояві. Коли компанія закриває офіси та пише: «Ми знаємо, що це може бути важко почути, адже це не просто локація, а місце, вплетене у ваш щоденний ритм». І ти розумієш: ніхто там не плакав над твоїм ритмом, просто хтось попросив AI написати human-centered announcement, а ти, давай працюй вдома.

Свіжий приклад такого занепокоєння вже обговорюють і медіа: AI не лише допомагає писати, а й стандартизує те, як люди пишуть і говорять. Axios, зокрема, цитує дослідників, які вказують на зменшення варіативності мови та ризик того, що люди починають копіювати ідеалізовану передбачувану AI-манеру, бо вона здається впливовою і професійною. І ось це, на мою думку, найнеприємніше: згенеровані тексти починають здаватися нормою.

Чи можна точно зрозуміти, що текст написав AI

Не можна. Так, існують AI-detectors, які обіцяють сказати, скільки відсотків тексту ймовірно згенеровано. Вони аналізують передбачуваність фраз, рівність стилю, повторювані конструкції, словникові патерни. Іноді це може бути корисним сигналом.

Проблема проста: людський текст теж може бути дуже шаблонним, а AI-текст, навпаки, можна трохи відредагувати, додати деталей, прибрати зайве, і більшість детекторів уже не почуватимуться так впевнено.

Тому я б не ставилася до сервісів із результатом «87% AI-generated» як до судової експертизи. Це більше схоже на підозру, можливо, текст справді згенерований, а можливо, автор просто пише як людина, яка занадто довго читала Лінкедин. Набагато надійніше дивитися не тільки на стиль, а й на походження тексту (якщо є така змога): чи є чернетки, правки, нотатки, джерела, версії в Google Docs, коментарі, власні приклади автора. Бо живий текст зазвичай має історію створення, в той час, як AI-текст часто з’являється одразу красивим.

AI-стиль як новий корпоративний діалект

У нас уже був корпоративний діалект до AI, ми й раніше писали «давайте зафіксуємо next steps», «потрібно align expectations», «це не blocker, а dependency». Ми вже давно живемо в мовній реальності, де «я не встигаю» перетворюється на «є певний capacity constraint». AI просто взяв цей діалект, відполірував його, додав трохи фальшивої поезії і повернув нам у промисловому масштабі. Особливо добре це видно в професійних текстах, постах про лідерство, та анонсах подій, описах вакансій, фідбеках на колег та селф-рев’ю.

Ви відкриваєте текст і вже на другому абзаці відчуваєте: зараз буде «у світі, що стрімко змінюється», потім буде «важливо не лише адаптуватися, а й переосмислити», і одразу три булети. І фінал: «майбутнє належить тим, хто...» Далі можна не читати, бо ви вже читали це сто разів, навіть якщо бачите конкретний текст уперше.

Для бізнес-аналітиків тут є окремий професійний біль, адже ми багато пишемо, і нам AI насправді корисний, оскільки він може швидко структурувати документ, витягнути action items, зробити нормальний перший драфт листа, переформулювати різку думку так, щоб не зламати політичний баланс на проєкті, перевірити граматику. Але якщо бездумно приймати його стиль, ми дуже швидко отримаємо документацію, яка ніби виглядає професійно, але ніяк не передає реальність. Це вже не естетична проблема, а прямий операційний ризик.

Де AI-письмо реально корисне

Було б дивно писати статтю про AI-стиль і удавати, що AI треба просто викинути (ага, і ніби він не допомагав писати її). Я користуюся AI постійно і не планую повертатися в печеру, де кожен фоллоуап після мітингу пишеться з нуля, це нікому не потрібно, це економить надто багато часу та душевних сил.

Ви всі і так це знаєте, але — AI дуже корисний, коли треба:

• швидко навести порядок у сирих нотатках;
• перетворити transcript у summary;
• знайти дірки в структурі;
• зробити перший драфт листа;
• адаптувати текст під аудиторію;
• перекласти або спростити складне пояснення;
• прибрати зайву агресію з повідомлення, яке ви написали після третього «just checking in».

У цьому сенсі AI чудовий редактор, асистент і sometimes therapist for your angry Slack message. Але він поганий автор, якщо ви віддаєте йому право думати замість вас, бо тоді він не допомагає сформулювати вашу позицію, а підміняє її статистично найбільш прийнятною. І тут різниця принципова.

AI-assisted writing — це коли ви маєте думку, досвід, позицію, а AI допомагає їх краще оформити.
AI-generated slop — це коли думки немає, але буде гарна структура, три булети і гобелен можливостей.

Як AI-стиль заражає людей

Ми завжди переймаємо мову середовища. Після кількох років в IT людина може сказати «я тебе почув» таким тоном, ніби зараз буде сувора ескалація. Після кількох років у міжнародній компанії можна почати думати англійськими шаблонами навіть українською. Після кількох місяців активної роботи з AI можна раптом помітити, що ти сам пишеш «це не просто інструмент, а...» і десь у кімнаті тихо падає твоя самооцінка.

Дослідження про зростання GPT-подібних слів у живому мовленні якраз про це: AI перестає бути окремим інструментом і стає частиною мовного середовища. Scientific American описував це як ситуацію, коли слова на кшталт delve і meticulous частіше з’являються у розмовах після масового поширення ChatGPT. (Scientific American)

І якщо раніше ми боялися, що AI навчиться говорити як людина, то тепер трохи страшніше інше: люди навчаться говорити як AI.

Чому людям подобається AI-текст

Ось неприємна частина, адже AI-текст часто працює, бо він зрозумілий, та не вимагає від читача великого зусилля. Для багатьох задач цього достатньо. Не кожен лист має бути літературою, не кожен опис процесу має мати авторський голос. Зрештою, ми технарі, а не поети. Мало того, для людей, які пишуть не рідною мовою, AI може бути величезною підтримкою. Він допомагає з граматикою, тоном, структурою, впевненістю. Він може зняти бар’єр «я знаю, що хочу сказати, але не знаю, як це нормально сформулювати англійською».

Тому проблема не в самому використанні AI, а в тому, що «нормально сформулювати» дуже швидко перетворюється на «сформулювати як усі». А «як усі» це найкоротша дорога до тексту, який ніхто не запам’ятає. Треба думати над тим, як же повернути в текст речі, які важко імітувати: власний досвід, конкретику, контекст і нормальну людську інтонацію.

Про письменників (не юзер сторей)

Ця тема стає ще цікавішою, якщо вийти за межі фоллоуапів після мітингів. Нещодавно польська письменниця та нобелівська лауреатка Ольга Токарчук на Impact у Познані сказала, що її нова велика проза, ймовірно, буде останньою, бо писати довгі складні історії сьогодні економічно майже невигідно: читачі часто дізнаються, чим закінчуються великі романи, уже зі стислих переказів.

І це звучить не як «ой, люди перестали читати книжки», а як дуже знайомий нам продуктовий сигнал. Складний довгий текст має високу вартість виробництва: час, концентрація, дослідження, переписування, редактура, фізична втома. А споживання все частіше рухається в бік summary, short version, TL;DR, bullet points і «поясни мені це за 30 секунд». Тобто ринок винагороджує не завжди глибину, а швидкість доступу до змісту.

Для IT це взагалі дуже впізнавано. Ми вже живемо у світі, де довгий документ часто програє короткому summary, а архітектурне рішення слайду з трьома бу. І AI ідеально лягає саме в цю економіку. Він не просто пише тексти, він здешевлює виробництво «достатньо нормального» тексту майже до нуля.

Токарчук, до речі, не говорить про AI тільки як про загрозу. Вона описує радше симбіоз: письменники можуть швидко «зв’язатися» з такими інструментами, бо літературне мислення і так працює через асоціації, розгалуження і несподівані зв’язки. Але поруч із цим вона прямо згадує і ризик галюцинацій: у прикладі з історичним контекстом AI міг запропонувати для старого дансингу пісню гурту Golec uOrkiestra, що очевидно не підходить за епохою.

І от тут для нас, людей з IT, починається найцікавіше. Бо це дуже схоже на те, як ми маємо використовувати AI в роботі з текстами: не як автора замість нас, а як інструмент для розгону думки, структурування, пошуку варіантів і чорнової роботи. Але якщо ми не перевіряємо факти, контекст і причинно-наслідкові зв’язки, то отримуємо не прискорення мислення, а дуже красивий генератор помилок.

Можливо, майбутнє письма справді буде симбіотичним. Але тоді головне питання не «чи можна користуватися AI», бо це вже трохи запізніле питання. Головне питання — хто в цій парі відповідає за сенс, пам’ять, факти і стиль. Спойлер: поки що все ще ми.

Що з цим робити ІТ командам

Для компаній і команд питання ще практичніше. AI-тексти вже в документації, комунікаціях, knowledge bases, Confluence-сторінках, Jira-тікeтах, performance reviews і customer updates. Тому я б не починала з політики «AI заборонено», це не працюватиме і цього ніхто не буде вимагати.

Наприклад, можна було б ввести для себе правила:

• AI може допомагати з формою, але оунер тексту відповідає за зміст.
• Усі фактичні твердження мають перевірятися.
• Для вимог, рішень, ризиків і customer-facing комунікацій потрібне людське ревью.
• Заборонено вставляти AI-generated текст без перевірки контексту.
• Для важливих документів треба явно фіксувати джерела, assumptions і open questions.
• Якщо AI використовується для summarization, варто зберігати посилання на першоджерело: transcript, meeting notes, ticket, page.

І це не бюрократія, а гігієна, так само як ми не приймаємо user story без acceptance criteria, не варто приймати «гарний текст» без перевірки, чи він взагалі щось означає.

БA-висновок: AI-текст це артефакт з екстраризиками

Якщо дивитися на це очима бізнес-аналітика, AI-текст це не просто «драфт», а вже артефакт, який має походження, якість, власника та ризики.

Поганий AI-summary може змінити акценти після мітингу.
AI-generated requirement може приховати двозначність за гарним формулюванням.
AI-лист клієнту може звучати ввічливо, але стерти важливу відповідальність.
AI-стаття може виглядати експертно, але бути просто акуратною компіляцією очевидного.

Тому в майбутньому нам, можливо, доведеться ставити до текстів ті самі питання, які ми ставимо до даних:

• Звідки це взялося?
• Хто це перевірив?
• Що тут факт, а що інтерпретація?
• Які припущення заховані всередині?
• Чи є тут позиція автора, чи тільки статистично прийнятна форма?

Бо AI виробляє мовний інтерфейс між людьми, і якщо інтерфейс поганий, система рано чи пізно починає давати збої. До того ж, БА створює міцні зв’язки між командами, отже у нього має бути власний, впізнаваний голос.

Людський стиль стане конкурентною перевагою

Мій прогноз (а я та ще Ванга): чим більше буде AI-контенту, тим ціннішим стане впізнаваний людський голос. Не обов’язково голос геніальний, не обов’язково ідеально грамотний. А такий, де видно досвід, сумнів, роздратування, смак, професійну деформацію, локальний контекст і неочікуваний висновок. Ми вже бачили це в інших сферах: коли чогось стає надто багато, люди починають цінувати дефіцитне. Якщо контенту безмежно багато, дефіцитом стає не тексту, а довіра.

Але я, звісно, не кажу про те, що ваші АСшки, написані ручками, будуть цінитися більше, ніж АСшки, нагенеровані ШІ. Треба мислити глибше.

Як я тепер перевіряю власні тексти

Звісно ж, я використовую АІ-паттерни, але тепер я намагаюся після кожного AI-assisted тексту ставити собі кілька неприємних питань.

Чи сказала б я так уголос? Чи є тут хоч одна думка, за яку я не готова відповідати? Чи можна замінити автора на будь-кого іншого і нічого не зміниться? (особливо боляче, до речі!) Чи не звучить це як «важливий крок на шляху до безшовної трансформації»? Чи не намагається текст бути глибшим, ніж він є?

Фінальна фраза

Я не думаю, що AI знищить письмо як таке. Люди писали погано та шаблонно задовго до сьогодення: канцелярит, мотиваційні цитати, корпоративні листи з «Dear all, hope this message finds you well». Тобто проблема не нова, просто тепер вона отримала дуже швидкий лакмусовий папірець.

Що справді змінюється, так це наше відчуття тексту. Ми вже інакше читаємо: швидше підозрюємо фальшиву експертність, легше помічаємо абзаци, за якими нічого немає, і частіше питаємо себе: це людина справді так думає, чи просто хтось попросив ChatGPT «зробити професійно, але human-like»?

Можливо, через кілька років ми будемо впізнавати AI-стиль з першого абзацу так само легко, як зараз впізнаємо поганий переклад або рекламний текст, який дуже старається бути не рекламним. А можливо, навпаки, звикнемо настільки, що самі почнемо писати «це не просто інструмент, а нова парадигма» і навіть не здригнеться нічого всередині.

Це мене і лякає найбільше. Не те, що AI колись напише кращу статтю за мене — ну напише, буде неприємно, але якось переживу. Мене більше лякає інше, що я сама почну писати як AI і не одразу це помічу. Що мій текст стане дуже правильним, дуже структурованим, дуже ввічливим і зовсім не моїм. В чому тоді сенс.

Питання до вас: як ви впізнаєте AI-тексти з першого абзацу? Які у вас ознаки того, що людина тут майже нічого не зробила? І чи погано це?