Момент Buna-S, або чого насправді інвестори очікують від революції ШІ

💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!

Кілька місяців тому ми з родиною поїхали в аквапарк. На додачу до гірок і басейнів там був повноцінний готель, низка ресторанів, купа магазинів, воркшопів та десятки інших способів позбутися кругленької суми, поки дитина захоплено показує пальцями на різнокольорові штуки навколо.

Мені стало цікаво, скільки вони заробляють і чи можна, наприклад, купити акції, щоб долучитися до їхнього успіху. Виявилося, що заробляють вони непогано, але акції, тим часом, практично не ростуть.

Проблема у потенційному розширенні. Щоразу, перш ніж відкрити нову локацію, власникам доводиться йти на шалені капітальні витрати: купити землю і матеріали, отримати дозволи, найняти будівельників. Високі ризики, повільно, дорого.

В нашій з вами айтішці все зовсім не так. Якщо бізнес-ідея залетіла, масштабування відбувається ніби само собою. Трохи серверів у чужому дата-центрі, трохи інвесторських грошей в онлайн-рекламу — і вуаля, у нас уже не тисяча користувачів, а мільйон. Блискавичне зростання, обмежене тільки кількістю людей із доступом до інтернету.

Інвесторська ідилія, яку псує тільки одне дрібне, але дуже неприємне обмеження.

Існує один ресурс, який може загальмувати це лавиноподібне зростання, а деколи і зупинити його повністю. Цей ресурс відновлюється повільно, а його загальна кількість на ринку завжди обмежена.

Цей ресурс — висококваліфіковані кадри. Ми з вами, себто.

Спеціалісти — штука примхлива. Їх непросто знайти, важко навчити, дорого наймати і утримувати. До того ж людська істота в принципі не найстабільніший актив: люди хворіють, втомлюються, влаштовують корпоративні інтриги та зрештою вигорають, звільняються і стають вуличними художниками в Амстердамі.

Загальний пул ресурсу обмежений невеликим відсотком населення, і навіть «фабрики зірок», які масово штампують розробників із колишніх таксистів та домогосподарок, явно не справляються з попитом.

Побудова нового аквапарку / Expertfun.com

Інвесторів і власників бізнесу завжди дратувала ця остання перешкода, їм завжди кортіло цей ресурс автоматизувати, замінити, як замінили ремісників заводські конвеєри. Але всі потуги закінчувалися нічим.

Навіть перенесення офісів у дешевші локації працювало тільки тимчасово: спеціалісти зрештою закінчувалися і там, а зарплати зростали мало не до показників місцевого ринку. І їх доводилося платити. Не тому, що хотілося, а тому, що вибору не було.

І от.

Нарешті.

Боги капіталізму почули молитви своїх вірних товстосумів.

Останні прориви у технологіях Штучного Інтелекту обіцяють інвесторам прибрати це прикре непорозуміння, поставити на місце цих нуворишів без old money і трастових фондів, які з незрозумілих причин зазіхають на ласу частину чесно зароблених надприбутків.

Спеціалісти, кажуть адепти AGI, більше не будуть потрібні. А якщо й будуть, то стануть набагато дешевшими, а потрібно їх буде набагато менше.

Замість того, щоб полювати на чергового джавіста, пропонуючи йому спортзал, обіди, настільний теніс і масаж стоп, можна буде встановити правила, схожі на заводські, де час на відвідування туалету суворо регламентований. Щось не подобається — успіхів знайти нову роботу, конкуруючи з агентами, яким ходити в туалет не треба взагалі.

Якщо все піде за їхнім планом, компанії зможуть рости нескінченно — встигай тільки будувати нові дата-центри та штампувати для них чіпи на повністю автоматизованих заводах, керувати якими буде той самий Штучний Інтелект.

Зухвала стратегія, з незначним ризиком повністю знищити людську цивілізацію, але кого це хвилює, якщо на кону — нічим не обмежені надприбутки?

Чи вийде щось у них?

Не знаю, ніхто не може передбачити майбутнього.

Натомість ми можемо поговорити про інші випадки в історії, коли серія наукових проривів давала змогу замінити цінний, але дуже обмежений ресурс, і чим це все закінчилося.

Сьогодні, наприклад, ми поговоримо про каучук.

Пристрій для видобування каучуку / Wikimedia

Знайдена ще конкістадорами під час освоєння Південної Америки, ця речовина своїми фізичними властивостями відрізнялася від усього, що люди знали раніше. Сік дерева гевеї, що росла в басейні Амазонки, висихав у пружну еластичну масу, яка непогано тягнулася й дуже добре стрибала. Вона користувалася популярністю в дітей, що робили з неї прообрази сучасних м’ячів, а місцеві називали її caoutchouc, «сльози дерева».

Спочатку європейці не дуже розуміли, як використовувати новий матеріал. Він був липким у спеку, ламким на холоді. До 1820-х його єдиним комерційним застосуванням було стирати написи олівцем, тож англійці так його і називали: «rubber», «витирачка». Шотландець Чарльз Макінтош у 1824-му навчився робити з нього водонепроникний плащ, але матеріал залишався примхливим: улітку розповзався, узимку тріскав.

У 1839 році американець Чарльз Гуд’їр, за легендою, випадково перекинув суміш каучуку із сіркою на гарячу плиту, відкривши вулканізацію. Сірка зшивала молекули каучуку, перетворюючи його з примхливої смоли на матеріал, набагато стабільніший у широкому діапазоні температур. Тепер ми знаємо його, як гуму.

Цей винахід запустив цілу індустрію. Тепер з каучуку можна було робити шланги, ущільнювачі, ізоляцію, підошви. У 1888 році новий матеріал став ключовою частиною революції в транспорті. Шотландець Джон Бойд Данлоп винайшов пневматичну шину, яка спочатку уможливила існування велосипедів, а потім і автомобілів.

Попит зростав у геометричній прогресії, проте до кінця XIX століття уся світова економіка залежала від одного дерева в одному регіоні планети. Гевея масово росла лише в басейні Амазонки. Бразильське місто Манаус, посеред джунглів, за дві тисячі кілометрів від океану, стало одним із найбагатших на Землі. Місцеві барони несподівано отримали доступ до шалених грошей, які не дуже розуміли як витрачати. Вони завозили з Європи предмети розкоші, і навіть побудували з імпортованого мармуру цілий оперний театр, з люстрами, роялями і гардинами, які довелося доставляти човнами Амазонкою: жодних доріг на тій частині континенту ще не було.

Але у 1876 році британець Генрі Вікгем запустив своєрідний «аутсорс». Напівлегально він вивіз із Бразилії сімдесят тисяч насінин гевеї, які проростили в Королівському ботанічному саду під Лондоном, а потім розіслали саджанці британським колоніям у Південно-Східній Азії. В Малайзії, на Цейлоні й у Голландській Ост-Індії почали з’являтися плантації, що через кілька десятиліть вже повноцінно конкурували з амазонським промислом.

Реклама шин Данлопа і сам винахідник / onlinebicyclemuseum.com / Wikimedia

Водночас постійно відбувалися спроби замінити природній ресурс на штучний, хімічно синтезований. Хіміки розуміли, що каучук — це полімер ізопрену, і теоретично його можна синтезувати з нафти чи природнього газу.

У 1879-му француз Гюстав Бушарда отримав каучукоподібну речовину з ізопрену. У 1909 році команда Фріца Гофмана в лабораторії Bayer уперше запатентувала повноцінний синтетичний каучук, полімеризувавши метилізопрен.

Це були справжні наукові прориви, але винаходи не виходили за межі лабораторій, і вже точно не могли конкурувати з плантаціями. Синтетика виходила гіршою за якістю, дорожчою у виробництві. Інвестувати в неї не мало жодного економічного сенсу.

Індустрії був потрібен невеличкий імпульс, і вона його отримала з несподіваного боку.

Під час Першої Світової Війни британці перекрили Німеччині морські шляхи, повністю зупинивши азійський імпорт. Німецькі хіміки в авральному режимі запустили виробництво метил-каучуку, найперспективнішого тоді штучного замінника гуми. До кінця війни його випустили близько 2500 тон нового матеріалу, але сенсу в цьому було небагато. Продукт твердів на холоді й був придатний хіба що для обкладання акумуляторів підводних човнів. Щойно блокаду зняли, німецькі заводи з полегшенням повернулися до імпорту натуральної сировини.

Але німці засвоїли урок. Усі двадцяті роки концерн IG Farben активно продовжував дослідження, стратегічно готуючись до наступної можливої блокади. Прорив стався в 1929 році, коли в лабораторії у Леверкузені Вальтер Бок і Едуард Чункур синтезували полімер бутадієну зі стиролом методом емульсійної полімеризації. Назвали його Buna-S: Butadien, Natrium і S від стиролу. Цей синтетичний еластомер уперше в історії був придатним для виробництва автомобільних шин.

Коли британці заблокували Німеччину вдруге, у 1939 році, ситуація виглядала вже зовсім інакше. На той момент кілька великих заводів працювали на повну, виробляючи вже близько тридцяти тисяч тон синтетики на рік. Економічно це лишалося збитковою операцією — собівартість синтетики була втричі вищою за світову ціну натурального каучуку, але держава покривала всю різницю: військова індустрія не могла собі дозволити залежати від ресурсу, який вона не контролювала.

Усе, що крутилося, літало і їздило у вермахті, котилося на німецькій синтетиці. Натуральний каучук Рейху став більше не потрібен.

Те саме сталося зі Штатами майже в той самий час. Японія, захопивши Малайзію, Сінгапур і Голландську Ост-Індію, прибрала з американського ринку дев’яносто відсотків світового постачання каучуку. На складах США лишався стратегічний запас на рік максимум. Без гуми немає шин, авіації, ізоляції для дротів, протигазів, рятувальних плотів. Всього того, що за збігом обставин, критично необхідно для великої війни.

Рузвельт оголосив програму синтетичного каучуку одним з найвищих національних пріоритетів, поряд з ядерною. Уряд взяв під контроль п’ятдесят один завод, інвестував понад сімсот п’ятдесят мільйонів доларів, астрономічну за тодішніми мірками суму. Корпорації-конкуренти — Standard Oil, Goodyear, Firestone, B. F. Goodrich, Dow змусили ділитися патентами і працювати разом заради оптимальної рецептури. За основу дослідники взяли Buna-S, не вперше і не востаннє використавши напрацювання своїх німецьких колег. Перейменували тільки у GR-S (Government Rubber-Styrene), щоб звучало більше по-американськи.

За весь 1942-й вся країна виробила три тисячі тон цієї сировини. До 1945-го ця цифра зросла до сімсот п’ятдесяти тисяч тон на рік. Після закінчення війни держава продала заводи приватним компаніям, технологія розійшлася по світу, конкуренція спричинила загальне падіння цін і низку нових наукових проривів.

Те саме відбулося в Радянському Союзі, хоч і трохи пізніше: попри чи не перше в світі масове виробництво синтетичної гуми ще у тридцятих, Другу Світову Червона Армія проїздила переважно на американських ленд-лізних шинах, перейшовши на власну синтетику вже після війни.

Виробництво синтетичного каучуку в США (1940-і роки) / West Virginia Public Broadcasting

До початку 1960-х синтетичний каучук став уже в рази дешевшим за натуральний. Шинні концерни, які десятиліттями підписували контракти з малайськими плантаторами, повністю перейшли на нафтохімію.

З’явилися нові класи синтетичних еластомерів під конкретні завдання: бутилкаучук добре тримав повітря в камерах, тому йшов у шини; неопрен не боявся бензину і мастил, тому йшов у промислові шланги; EPDM витримував озон і ультрафіолет, тому з нього робили віконні ущільнювачі й покрівлю. Кожен новий полімер відгризав у натурального каучуку черговий шматок ринку. До 1970-х частка натуральної сировини в світовому споживанні впала з довоєнних ста відсотків до приблизно тридцяти...

...і всупереч усім прогнозам, стабілізувалася.

Відтоді частка натурального каучуку коливається в коридорі тридцять-сорок відсотків світового ринку і тенденцій до зменшення поки не демонструє.

Виявилося, що за амазонське дерево, за дивною примхою природи, наділило свій сік властивостями які досі неможливо відтворити синтезом.

Молекули натурального каучуку — це цис-1,4-поліізопрен майже ідеальної регулярності, з домішкою білків і ліпідів, які гевея додає сама. Цю структуру синтетика повторює лише наближено. Різниця проявляється там, де матеріал працює на межі: під великим навантаженням, у широкому діапазоні температур, при багаторазовій деформації.

Авіаційна шина приземляється з вагою в сотні тон на швидкості за двісті кілометрів на годину, гальмує до зупинки за секунди, при цьому розігрівається до екстремальних температур, які синтетика просто не витримує. Їх досі роблять з натуральної гуми.

Шини великих вантажівок і будівельної техніки — переважно теж, інакше вони витримують пробіг набагато гірше. Хірургічні рукавички, презервативи, медичні трубки також роблять з натурального каучуку, бо синтетичні аналоги або жорсткіші, або алергенніші, або просто дорожчі. Антивібраційні опори двигунів, ущільнювачі високого тиску, певні види клеїв — усе теж натуральне.

Звичайна легкова шина, до речі — гібрид: відсотків сорок натурального каучуку плюс синтетика. Чиста синтетика гірше тримає зчеплення і нагрів, а чиста натуральна гума сильніше зношується. Найкращий результат дає суміш.

Таким чином, незважаючи на всі сподівання, синтетика не знищила натуральний каучук. Вона забрала масовий ринок — той, де головне дешевизна, і витіснила натуральний у високотехнологічну нішу, де його властивості незамінні.

Екстремальне навантаження на шини / Bornil Amin

Підозрюю, що до цього моменту ви вже вибудували цілу аналогію з тим, що відбувається з ринком праці, висококваліфікованими кадрами і Штучним Інтелектом.

Тому зараз, коли я розкажу ще один дрібний факт про каучук, ви вже самі собі придумаєте, як його трактувати, і до чого взагалі веду.

Так от, у гевеї є природній ворог — грибок під назвою Microcyclus ulei. Він вражає молоде листя, дерево його скидає і випускає нову крону, яку грибок так само з’їдає. Через кілька таких циклів дерево виснажується і закономірно гине. У дикому амазонському лісі гевея співіснує з грибком мільйони років, але дерева ростуть розкидано, тому інфекція не може поширюватися безконтрольно. Щойно гевею садять рядами, починається пекло.

Генрі Форд у 1928 році купив у Бразилії ділянку і висадив мільйон саджанців гевеї. Через кілька років грибок з’їв усе. Форд спробував ще раз поруч, на іншій ділянці, але результат був аналогічний. У 1945-му він повернув обидві плантації бразильському уряду майже задарма і більше в такі ігри не грався. Бразилія, батьківщина гевеї, відтоді комерційного каучуку практично не виробляє.

Плантації Азії тримаються тільки тому, що в 1876 році з насінням грибок не поїхав — він поширюється спорами через листя. Між двома континентами — Тихий океан, і природнім шляхом спори туди не долітають. Усе тримається на фітосанітарному карантині: заборона ввозити саджанці, чисте взуття на митниці, постійні проби і аналіз. На практиці цей карантин неможливо контролювати повністю. Один турист, один контрабандист, один диверсант із гілочкою в рюкзаку — і за добу спори опиняться в Бангкоку чи Делі, запускаючи локальний апокаліпсис.

Руїни Фордландії, закинутої плантації гевеї, Бразилія / Wikimedia

Епідеміологи рослин говорять про це відверто: питання не «чи», а «коли». У сценарії неконтрольованого спалаху Південно-Східна Азія втрачає від п’ятдесяти до дев’яноста відсотків продуктивних дерев за три-п’ять років. Світовий ринок натурального каучуку стискається практично в нуль.

Навряд чи світ залишиться без авіаційних шин, рукавичок і презервативів. Перша хвиля впровадження синтетики сталася не від хорошого життя, друга найпевніше повторить шлях попередньої: спочатку ціни різко зростуть, а якість передбачувано впаде, але потім, після короткого спринту, людство остаточно забуде про збирання соку екзотичних дерев і синтетика остаточно...

А може і ні. Прогнози в наш час справа невдячна.

Як і метафори, до речі.

Тому наступного разу я розкажу вам іншу аналогію, де заміна натурального на штучне дала майже повністю протилежний ефект, а ви вже там самі вирішите, як це все трактувати й які аналогії проводити.

Чи в своєї улюбленої модельки спитаєте, хз.