Захід забув, як створювати речі. Тепер він забуває, як писати код

💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!

У 2023 році президент компанії Raytheon, виступаючи на Паризькому авіасалоні, розповів, чого вартувало відновити виробництво ракет Stinger. Їм довелося повернути 70-річних інженерів, щоб ті навчили молодих працівників збирати ракети за паперовими кресленнями, створеними ще за часів адміністрації Картера. Випробувальне обладнання роками припадало пилом на складах. Носову частину ракети все ще доводилося кріпити вручну — точнісінько так само, як і сорок років тому.

Пентагон не купував нових «Стінгерів» двадцять років. Потім росія вторглася в Україну, і раптом вони знадобилися всім. Виробнича лінія була зупинена. Електроніка застаріла. Головка самонаведення більше не випускалася. Замовлення, розміщене в травні 2022 року, могло бути виконане не раніше 2026-го. Чотири роки. І не через брак грошей. А тому, що люди, які знали, як їх створювати, вийшли на пенсію десять років тому, і ніхто не прийшов їм на заміну.

Я керую командами інженерів в Україні. Мої люди опинилися по інший бік цього рівняння. Не в заводських цехах, а на стороні тих, хто приймає. Поки Raytheon з усіх сил намагалася відновити виробництво за кресленнями сорокарічної давнини, США відправляли в Україну тисячі «Стінгерів». Генеральний директор RTX Грег Хейз зазначив, що за десять місяців війни було спалено стільки «Стінгерів», скільки вироблялося за тринадцять років. Я вже бачив цю закономірність раніше. Саме зараз це відбувається і в моїй галузі.

Мільйон снарядів, які ніхто не міг виготовити

У березні 2023 року ЄС пообіцяв надати Україні мільйон артилерійських снарядів протягом дванадцяти місяців. Виробничі потужності Європи становили 230 000 снарядів на рік. Україна витрачала від 5000 до 7000 боєприпасів на день. Будь-хто з калькулятором міг зрозуміти, що це не спрацює.

До дедлайну Європа поставила близько половини. Макрон назвав початкову обіцянку необачною. Розслідування, проведене одинадцятьма медіа з дев’яти країн, виявило, що реальні виробничі потужності становили приблизно третину від офіційно заявлених ЄС. Позначки в мільйон снарядів не було досягнуто аж до грудня 2024 року, тобто із запізненням на дев’ять місяців.

Проблема була не в одному «вузькому місці». Вони були всюди. Франція зупинила внутрішнє виробництво пороху у 2007 році. Сімнадцять років простою. Єдиний великий виробник тротилу в Європі був у Польщі. Німеччина мала запаси боєприпасів на два дні. Завод Nammo в Данії був закритий у 2020 році, і його довелося запускати з нуля. Оборонна промисловість усього континенту була оптимізована під виробництво невеликих партій дорогих продуктів під замовлення. Ніхто не планував масових обсягів. І ніхто не планував криз.

У США ситуація була не набагато кращою. Один завод у Скрентоні, одне підприємство в Айові для спорядження вибухівкою, відсутність внутрішнього виробництва тротилу з 1986 року. Навіть після мільярдних інвестицій виробництво не досягло й половини цільового показника.

Об’єднуйся або помри

Це не було випадковістю. У 1993 році Пентагон заявив керівникам оборонних компаній об’єднатися або згорнути діяльність. П’ятдесят один великий оборонний підрядник стиснувся до п’яти. Кількість постачальників тактичних ракет скоротилася з тринадцяти до трьох. Суднобудівників — з восьми до двох. Робоча сила впала з 3,2 мільйона до 1,1 мільйона. Скорочення на 65%.

У ланцюгу постачання боєприпасів повсюди були єдині точки відмови. Один виробник гільз для 155-мм снарядів, розташований у Коачеллі, штат Каліфорнія, прямісінько на розломі Сан-Андреас. Одне підприємство в Канаді з виробництва порохових зарядів. Усе оптимізовано для мінімізації витрат із нульовим запасом для різкого нарощування виробництва. На папері ефективно, але на практиці — за один невдалий день до колапсу.

Коли знання вмирають, вони вмирають назавжди

А ще є Fogbank. Засекречений матеріал, що використовується в ядерних боєголовках. Його виробляли з 1975 по 1989 рік, після чого підприємство закрили. Коли уряду знадобилося відтворити його для програми продовження терміну служби боєголовок, вони виявили, що не можуть цього зробити. У звіті Рахункової палати США зазначалося, що майже весь персонал із досвідом виробництва вийшов на пенсію, помер або покинув агентство. А записів майже не залишилося.

Після витрат в 69 мільйонів доларів та років невдалих спроб вони нарешті виробили придатний Fogbank. Але потім виявили, що нова партія була занадто чистою. Оригінальний процес покладався на використання домішку, який був критично важливим для функціонування матеріалу. Ніхто цього не знав. Ні інженери, які намагалися його відтворити, ні навіть ті працівники, що створювали його десятиліття тому. У Лос-Аламосі це назвали «несвідомою залежністю» від оригінального процесу.

Програма ядерної зброї втратила здатність створювати матеріал, який сама ж винайшла. Знання не просто пішли разом із людьми. Їх взагалі ніхто ніколи до кінця не розумів.

Той самий сценарій

Я прочитав історію про Fogbank і одразу ж впізнав її. Не ядерний матеріал, а сам патерн. Нарощувати потенціал десятиліттями, знайти дешевшу заміну, дозволити конвеєру кадрів атрофуватися і насолоджуватися економією. А потім спостерігати, як усе руйнується, коли криза вимагає того, що ви «оптимізували».

В оборонній сфері замінником були дивіденди миру. У розробці програмного забезпечення — це ШІ.

Я вже писав у себе в блозі про колапс кадрового потенціалу. Дані про найм та проблема переходу від джуна до сеньйора задокументовані. Як і криза розуміння. Чого в мене не було, так це правильної історичної паралелі. Тепер вона є.

І вона говорить те, чого не розкажуть дані про найм: скільки насправді часу займає відновлення.

Відбудова займає роки. Завжди

Кожне велике нарощування оборонного виробництва займало від трьох до п’яти років для простих систем і від п’яти до десяти — для складних. Stinger: мінімум тридцять місяців від замовлення до поставки. Javelin: чотири з половиною роки до менш ніж подвоєного виробництва. 155-мм снаряди: чотири роки і досі не досягли цілі, незважаючи на п’ять мільярдів доларів інвестицій. Франція відновила виробництво пороху лише у 2024 році, через сімнадцять років після його зупинки.

Гроші ніколи не були обмеженням. Обмеженням були знання. Дослідження RAND показало, що 10% технічних навичок для проєктування підводних човнів потребують десяти років практичного досвіду, іноді після отримання ступеня доктора філософії. Стажування в оборонних професіях займає від двох до чотирьох років, і від п’яти до восьми років потрібно для досягнення компетентності на керівній посаді.

Тепер перенесіть це на розробку програмного забезпечення. Джуніору потрібно від трьох до п’яти років, щоб стати компетентним інженером рівня мідла. Від п’яти до восьми років, щоб стати сеньйором. Десять і більше, щоб стати principal-інженером або архітектором. Цей часовий проміжок неможливо стиснути, просто закидавши його грошима. Його не можна стиснути й за допомогою ШІ.

Рандомізоване контрольоване дослідження METR показало, що досвідчені розробники, використовуючи ШІ-інструменти для кодингу, насправді витрачали на 19% більше часу на виконання реальних open-source завдань. Перед початком вони прогнозували, що ШІ зробить їх на 24% швидшими. Розрив між прогнозом і реальністю становить 43 відсоткові пункти. Коли дослідники спробували провести повторне дослідження, значна частина розробників відмовилася брати участь, якщо це означало роботу без ШІ. Вони не могли уявити собі повернення до минулого формату роботи.

Рахунок завжди доводиться оплачувати

Індустрія програмного забезпечення перебуває на третьому році тієї ж самої оптимізації. Salesforce заявила, що не найматиме нових інженерів-програмістів у 2025 році. Опитування LeadDev показало, що 54% інженерних керівників вважають, що ШІ-помічники зменшать найм джуніорів у довгостроковій перспективі. Опитування CRA серед університетських факультетів обчислювальної техніки засвідчило, що 62% з них звітують про зниження кількості студентів цього року.

Я бачу це на код-рев’ю. Тепер перевірка коду стала ботлнеком. ШІ генерує код швидко, але люди перевіряють його повільно. Відповідь індустрії передбачувана: нехай ШІ перевіряє код ШІ. Я цього не роблю. Натомість я переробив наші шаблони pull request-ів і тепер кожен PR має пояснювати, що змінилося, чому, який це тип змін, і містити скріншоти «до» і «після». Структурований контекст, щоб рев’юер не вгадував. Я додаю виділених рев’юерів для кожного проєкту. Більше очей — більше шансів зловити те, що пропустила модель.

Але навіть це не вирішує глибшої проблеми. Навички, необхідні для ефективної роботи зараз, змінилися. Самій лише технічної експертизи вже недостатньо. Потрібні люди, які можуть брати на себе відповідальність, комунікувати компроміси, відкидати погані пропозиції від машини, яка звучить дуже впевнено. Лідерські якості. Наш останній раунд найму показує, наскільки це рідкість: 2253 кандидати, 2069 дискваліфіковано, 4 найнято. Коефіцієнт конверсії 0,18%. Поєднання технічних навичок і здатності розуміти, коли ШІ помиляється, на ринку майже не існує.

Ми документуємо все. Site Books, SDD, звіти RVS, шаблонні модулі з повним покриттям. Сьогодні це працює, бо люди, які читають ці документи, мають інженерну експертизу, щоб діяти на їх основі. Що станеться, коли вони її не матимуть? Чесно кажучи, я не знаю. Можливо, через п’ять років ШІ буде настільки хорошим, що це не матиме значення. Можливо, проблема залишатиметься керованою. Я не можу передбачити можливості моделей у 2031 році.

Але кризи не розсилають запрошень у календар. Ніхто не очікував повномасштабної сухопутної війни в Європі у 2022 році. Оборонна промисловість мала тридцять років на підготовку і не зробила цього. Навіть у випадку з Fogbank були записи. Але їх було недостатньо. Навіть перші працівники не до кінця розуміли свій власний процес.

Через п’ять-десять років нам знадобляться сеньйор-інженери. Люди, які розуміють системи від початку до кінця, які можуть налагодити розподілені збої о 2-й ночі, які носять у собі інституційні знання, котрих немає ніде в кодовій базі. Цих інженерів ще не існує, тому що ми їх не створюємо. Джуни, які повинні вчитися прямо зараз, або не наймаються, або розвивають те, що в дослідженні робочої сили, фінансованому Міноборони США, називається «компетентністю, опосередкованою ШІ». Вони можуть написати промпт для ШІ. Але вони не зможуть сказати вам, у чому ШІ помилився.

Це Fogbank для коду. Коли джуни пропускають етап дебагу та не роблять помилок, на яких вчаться, вони не формують неявний, глибинний досвід (tacit expertise). І коли моє покоління інженерів піде на пенсію, ці знання не передадуться штучному інтелекту.

Вони просто зникнуть.

Захід вже одного разу зробив цю помилку. Рахунок довелося оплачувати в Україні.

Я знаю, як це звучить. Я знаю, що вже писав про кадровий конвеєр раніше. Приклад з оборонкою — це не повторення аргументу. Це демонстрація того, що станеться, якщо очікування індустрії не справдяться. Stinger, Javelin, Fogbank, мільйон снарядів, які ніхто не зміг виготовити. Це ціна помилкової ставки на оптимізацію. Саме зараз ми робимо таку ж ставку у розробці програмного забезпечення.

Можливо, ШІ стане достатньо хорошим, і ставка зіграє. А можливо й ні. Оборонна промисловість теж думала, що мир триватиме вічно.

P.S: З оригіналом статті можете ознайомитися у моєму блозі.