Чому ми говоримо, але не чуємо одне одного. Або реальність, яку не відмінити
Днями створив тему з контекстом від виступу Портнікова на DOU DAY 2026, де на момент написання цього поста вже було 200+ коментів, ±70% лютої критики (посилання).
Тож, перечитав дискусію з холодною головою та зафіксував для себе: з критиками насправді говоримо не про одне й те саме.
Писав за системний рівень, десь
Інша частина говорить про досвід: несправедливість, примус, нерівний розподіл ризику, відсутність реального вибору. Не знаю, наскільки той досвід особистий, тим не менш, і це теж правда.
Шари та рівні розуміння не зійшлися, от що було:
— коли писав «ти винен», то люди чули: «система має право забрати все, незалежно від того, як вона працює» (врахую, як ідею сприймають, не так, як собі в голові крутив).
— коли заявляють: «я нічого та нікому не винен», то виходило: «ок, але якщо так буде думати багато людей, система просто перестане існувати?»
2 питання:
1. Як рівномірніше розподілити ризик і відповідальність?
2. Що буде, в теорії, якщо цього не зробити на практиці?
Бо одночасно існують різні реальності: з одного боку, без участі людей система впаде; а з іншого — участь сприймається як несправедлива (так, війна на дворі, йопта, добровольці закінчилися ще в 2024)
І поки речі не будуть зведені разом, цей конфлікт нікуди не зникне. Але... час йде, — час незворотно йде. 100% впевнений, що це не вирішити ні через моралізаторство, ні через «ніхто нікому нічого не винен». Обговоримо альтернативний маршрут
75 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів>
Як нещодавно помітила, то більшість людей не помічає того, що право власності існує лише за наявності підтвердження в реєстрі, закону про передачу майна, тощо, але захист відбувається через німий каток від держави, що має повноваження поширювати та втримувати закон на певній території. Без цього це просто папір, який ні до чого насправді не забовязує
Це ж різні абсолютно речі. Неможливо розподілити ризик рівномірно відносно динамічної структури, це більше буде нагадувати градієнт (власне так воно зараз і відбувається)
Як на мене щоб хоча б створити амортизацію, то потрібно залучення до самого процесу війни. І я навіть зараз не про бойове пряме залучення.
То ж рівномірно та рівномірніше — це різні речі.
потрібно, але DOU форум в переважній більшості думає інакше
Тягне Вас на філософські питання.
Який сенс про це міркувати? На що ці роздуми вплинуть?
І звести їх маємо ми, тут на ДОУ? :) Зараз повернуся відразу як відпишу комент у темі про тишу від можливих сусідів по всесвіту.
@DOU
Шановна редакція!
Те, що є можливість забанити коментарі — це чудово!
Прохання додати такий же функціонал, щоб банити ще топіки і статті конкретного автора.
Кого держава утримувала, того хай і використовує як живий щит.
Військові, поліція, медики, чиновники, працівники держ підприємств, «пенсіонери» яким 45 (шахтарі, поліція, і решта), спортсмени, вчителі, депутати всіх рівнів, судді, прокурори.
Поки є бронь для клоунів/співаків, спортменів і т.п. то смішно чути про «справедливість».
П.с. у мене 3оє дітей, хоча для ТЦК я все одно ухилянт бо не приїхав оновити документи.
А собссно о какой ответственности речь?
Государство — не более, чем набор сервисов, предоставляемых мне монополистом за подписку (налоги).
Это примерно как требовать от покупателя в супермаркете, чтоб он шёл бросался на налётчика, если тому вздумается ограбить супермаркет по время совершения покупок. Как-то странно звучит, нет?
Как по мне, правильный ответ тут следующий:
1. Государство должно содержать армию контрактного типа и иметь ресурсы как материальные, так и человеческие для того, чтобы быстро оную увеличить. Например, предлагая огромные зарплаты за риск (чтоб была возможность быстро набрать желающих из бедных слоёв населения) либо иметь налаженные связи и деньги, чтоб призвать легионы наёмников.
2. Государство должно вовремя инвестировать в современные методы уничтожения хомо сапиенсов, как в технологии, так и в производство. И единиц уничтожения должно более, чем хватать для эффективной защиты населения, которое за это платит налоги.
3. Государство должно инвестировать в дипломатические связи с другими государствами (в том числе и манипуляцией мнением населения другого государства или диверсиями / ликвидацией ЛОМов на его стороне), чтоб сделать максимально маловероятным доведение расклада до прямого военного столкновения. Но если оно всё-таки настало, патамуша у тебя ебанутый сосед — то смотри п.2
Да, для этого всего надо заниматься не пиздингом денег, а вкладыванием их в развитие государства.
Да, очевидно, что власть на это не способна и способна не будет примерно никогда.
ты подменяешь понятия и пишешь нелогичные вещи. это звучит действительно странно
А ты пишешь абстракциями )
Ідеальна, але нажаль утопічна альтернатива це лібертаріанство. Там дійсно чіткі, а не субьективні критерії справедливості і воно бляха дійсно справедливе.
Працюватиме в ідеальному світі де ніхто не прагне ухопити більше ніж заслуговує.
Світі який ніколи існувати не буде
Щодо нашого не ідеального світу — держава якою б не була це найбільша форма насильства. Як не крути це так. Але також вірно що без цієї форми насильства цивілізація у теперішньому вигляді існувати не може
Будь який рух буде однозначно для когось несправедливим. Адже як держава хоче забрати більше ніж дає, так і частина населення прагне того самого.
Війна це найбільший прояв несправедливості. Несправедливість усюди.
«Ухилянт» відчуває несправедливісь за те що держава змушує обьективно просрати своє життя в замін не отримавши нічого рівноцінного (а тим у кого наприклад ростуть діти і вони деякий час будуть знаходитись у неповноцінній сімʼї це неможливо компенсувати чимось рівноцінним)
Військовослужбовець доброволець відчуває несправделивість із сторони ухилянтів що не хочуть його міняти
Обидва відчувають несправедливість зі сторони держави яка прикриває еліти, які ніколи воювати не будуть. Ще й розкрадають бюджети.
Тому тут яке б рішення не було — воно завжди хуйове. І не варто тут шукати чогось хорошого
Немає як ти виражався «хата з краю» всі бляха в цій одній обісраній хаті і кожен намагається триматись того, що цінує. Для когось держава, для когось просто рідна земля, для когось сімʼя, для когось життя, та навіть гроші
Важливо не втрачати порозуміння. Бо в кінці кінців якщо хочете щоб всі залишились вигрібати гімно із хати коли це все закінчиться то все ж треба знаходити порозуміння.
Лібертаріанство — це ганебне спрощення, яке ні до чого хорошого взагалі не приводило. Якщо зараз будуть згадки про США, рейгана тощо, то нагадаю, що найкращі часи в США та подальша економічна сила базувалась на надвисоких податках для багатих введених Рузвельтом і продовжених Труменом. Рейган же посилив соціальну нерівність: багатих збагатив, а бідні збідніли до рівня ніщуків,
Також, Україна якраз демонстрація того як працює лібертаріанство, бо в нас обʼєм людей, що взагалі ніяк не платить податки кожен пʼятий. (Це статистика)
Сильно прям норм жити хочеш сказати? Звідки ці примітивні ідеї про лібертаріанство
Що в моєму пості Вас натовкнуло на думку що я пропагандую ідеї лібертаріанства?
Я лиш на прикладі показав де добре але це неможливо
Тому держава це завжди експлуататор і все що стосується держави це ніяк не може бути обьективно справедливим (те що меншість навіть страждає за те щоб добре жилося більшості це не може бути обьективною справедливістю адже несправедливо для страждаючої меншості)
Я лиш натякаю що не треба шукати справедливості, якось відбілювати дії держави і таке інше. Держава експлуататор та насильник. Цього не віднімеш, але правда що і без цього сучасне суспільство існувати не може
Буквально в першому реченні )
Ну я сказав що це ідеальна але нажаль утопічна альтернатива. І назвав нездійснені умови ії існування
Що не так?
Особистості творять історію. Давно пора зрозуміти, що люди усі різні абсолютно по всіх параметрах. Тобто зовні ми однакові — 2 ока, 2 руки, 2 ноги, а от далі — кожна людина — як окремий вид.
Тому такий важливий середній клас. Тому така важлива еліта.
Як там —
Краще лев на чолі баранів, ніж баран на чолі левів.
Сильний і мудрий лідер здатний повести навіть слабке військо до перемоги, тоді як слабкий керівник занапастить навіть найсильніших воїнів. Роль лідера — вирішальна у будь-якій спільноті чи битві.
До римлян15:1-3
Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування. Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене.
хм, вже десь тут писав, ліньки шукати
коротка відповідь
— в кожного з нас в голові є система цінностей, вона ієрархічна і те, що знаходиться на найвищому рівні не перебороти жодною логічною чи ні аргументацією
— полемічні тріки, так звані риторичні девайси можуть буть використані для маніпулювання, яке часто вдається достатньо довго, щоб досягти мети маніпулятора
— єдиний хоч якось працюючий спосіб примирення некомпліментарних на найвищому рівні ієрархій цінностей який люди вигадали називається діалектика і механічно він вимагає мудру третю сторону, яка постулює спільну цінність між сторонами і акуратно реінфорсить в той бік, аж поки сторони не дійдуть згоди
— цей механізм має обмеження (наприклад звести цінності вільних і сервільних ніякою діалектикою не вийде, їх треба «розводити по кутам рінгу») і також вимагає бажання сторін
— експлуатація тріків, відкритих в 20сторіччі і мультиплікація сучасними медія призвели до сильного зниження бажання когось виступати третьою стороною (лавіну не витягнеш, то і сенсу нема рипатися), а самі по собі люди завжди діляться на дві групи з будь-якого приводу
У мене на пенсії є багато часу думати. І я давно вже помітив що теорія завжди не збігається з практикою. Зокрема ідеї як побудувати справедливо суспільство, державу, закони. Демократія чи тоталітаризм, комунізм чи шаріат — різні країни у різні моменти випробували це не практиці, але ідеального рішення так і не знайшли.
На мій погляд причина саме в людях. ЛЮДИ — РІЗНІ ! І це не просто слова — люди насправді дуже різні. Настільки, що як правильно помітив автор, розмовляючи однією мовою говорять не про одне і те саме. Бо мова — це тільки слова, а кожна людина сприймає слова по-своєму.
Усі визнають що чоловіки та жінки — різні. І навіть закон це визнає. Але насправді це не єдина відмінність. Відмінностей між людьми різних релігій, різних країн та націй набагато більше, ніж між людьми різної статі! Не кажучи вже про те, що бінарна концепція статі також усе більше застаріває. Аби уявити наскільки люди різні — уявіть собі «Звірополіс». Є люди — слони типу мільярдерів, я є люди — мурахи, усе життя яких — праця. І «слон» може випадково зруйнувати життя тисяч мурах. Є люди — хижаки і люди — травоядні, є леви і є зайці, є хитрі лисиці чи підступні змії.
Але як правило люди, які вигадують теорії справедливого суспільного ладу — роблять це на власному досвіді. Уявляючи що усі люди такі, як вони. Або беручі за аксіому що усі люди мріють бути чесними і не жадібними. Усі утопічні теорії типу комунізму чи «античної» демократії побудовані на аксіоми суспільство однакових людей. Які тільки потребують правильних законів аби існувати в добробуті. І це ніколи не працює! «Свобо́да, рі́вність, брате́рство» — історія показала чим насправді завершилася та революція. Комунізм, «влада робітників» — в усіх країнах закінчився дефіцитом, чергами, колапсом економіки. Усі спроби обрати чесну владу без корупції, позбутися блату та хабарів — закінчилися війною, на якій заробляють «свої»!
Чому? Тому що Рівність не сумісна зі Свободою! Люди різні — і якщо дати їм свободу, то вони не захочуть бути рівними! Як написано в відомому романі завжди знайдуться «більш рівні» та «менш рівні».
Ну і друга причина (яка також наслідок першої): КОЖНА ЛЮДИНА — ОКРЕМИЙ СВІТ. Отже Братерство — це також лише теорія. Людина не є «осередком суспільства». У кожній людині є своє власне «суспільство», яке починається з себе і власних інтересів, потім родини та близьких людей, кола знайомств, сусідив, земляків, релігійної общини, політичної партії чи якоїсь громадської організації. Тому концепція що «усі люди — браття» — це також утопія. Знову люди-різні. І розподіл на «егоїстів» та «альтруїстів» також не бінарний. Людина завжди буде ставити інтереси свого «соціуму», свого «світу» і свого життя вище за інтереси якогось «чужого» для неї суспільства.
До чого це усе? Бо ми хотіли обговорити які підходи не працюють, чому, і які можуть спрацювати!
Так от: люди-різні, а отже будь яка «УРАВНІЛОВКА», яку впроваджують під виглядом «справедливості» — працює погано! Чи може для вовків та зайців буде однакова «справедливість»? Які б справедливі закони (однакові для усіх) не приймали — лев та ягня не зможуть спокійно лежати поруч.
Будь-який ПРИМУС також працює погано. Уявіть що вам треба зібрати звірів для зоопарку. Левів, носорогів, слонів примусити буде не так просто. Зайців чи антилоп буде непросто спіймати, а хамелеонів ви взагалі не знайдете. І чим більше сил ви будете витрачати на примус — тим більше варіантів уникати чи боротися будуть знаходити тварини. Бо виживання — це їх інстинкт.
Ще гірше працюють ЗАБОРОНИ. Будь яка заборона — це тільки слова. Це не «крижаний мур», а лише лінія на землі. І як буде працювати заборона залежить від людей. Тих самих — які дуже різні (як тварини). Крот прокопає собі тунель, птах взагалі не побачить кордону, слона не буде кому зупинити, а хижаки використають заборону як дозвіл на полювання на порушників.
Отже говорячи про суспільство, націю, державу, владу — треба завжди тримати у голові що усе це складається з людей. З дуже різних людей. Яких дуже важко і неефективно примусити бути однаковими.
Насправді розуміння цього вже прийшло. Якщо раніше менеджмент хотів бачити усіх підлеглих як однакові «гвинтики» у корпоративній машині, то тепер усе більше кажуть про різноманітність (diversity). Тому що відбулася «Четверта науково-технічна революція» — і тепер одна талановита людина з креативними ідеями може рухати бізнес вперед краще, ніж 10 000 робочих. Відмінності людей стають рушієм інновацій і приносять користь.
Отже якщо казати про те, що перевірено на практиці і працює:
— КАПІТАЛІЗМ. На жаль це єдина «справедлива» модель суспільства, яка працює. Так — вона не означає «Рівність», але «цивілізує» та «монетизує» «дикі» відносини у «Звірополісі», які засновані самою природою. Тварини так само різні, так само одні можуть «жерти» інших, але здорова конкуренція, боротьба за виживання та свобода можливостей дають шанс усім. «Як потопав — так і полопав». Грошова мотивація працює краще за батіг, хоча іноді не менш сувора. Люди різні — і «коштують» по-різному. У «сильних» більше можливостей — і це природно. Але у слабких також є свої механізми пристосування — і можливість вижити і самому стати сильним. Ось така «дика справедливість» замість утопічного «усі тварини рівні».
— РІЗНОМАНІТТЯ (diversity). Людина усе більше стає головною цінністю. Тому перевагу отримуватиме той, хто вміє підбирати, готувати та правильно використовувати різних людей. Повертаючись до «Звірополісу»: якась чапля набагато краще підійде до балету ніж бегемотик. А заєць ніколи не буде кращім бійцем, ніж лев. «Рівні права» при працевлаштуванні це може і справедливо. Але закінчується «квотами» і примусом брати у кур’єри лінивців замість гепардів.
— СВОБОДА та саморегуляція. Треба полишити спробу побудувати «справедливу» систему «зверху». Це неможливо урахувати усі відмінності людей і зробити аби усім одразу було добре. Треба надати свободу, подивитись на природній баланс якій люди сформують самі, а описати правила спираючись на практику, а не теорію чи утопічні ідеї. І зрозумівши правила і закони — можна обережно регулювати і підтримувати стабільність. Не заборонами — а мотивацією.
P.S. Як усе це відноситься до теми війни та мобілізації?
Хто читав уважно думаю вже зрозумів. «Прості рішення» не працюють бо люди-різні. Не може бути «справедливої мобілізації для усіх» чи «законних» заборон та примусу. Це або працює погано — або взагалі працює на користь ворога.
Єдиний спосіб — послухати людей, їх іноді цілком протилежні думки. І знаходити особистий підхід до людей, які вам потрібні. Тотальний призов, «штампування» однакових солдат та «м’ясна» війна має залишитися у минулому столітті. Держава має переймати ефективні і сучасні підходи до керування людьми. Такі, як практикують успішні компанії. Армія має стати професійною та ефективною.
Зараз піхота навіть на штурмах ворога в обличчя майже не бачить, й стрілкотня настільки рідко трапляється, що годі писати
За 5 років ефективні та сучасні підходи досі «на етапі discovery» — а у цей час війна триває, то що, почекаємо, по хтось щось зробить? За чий рахунок будемо чекати?
До речі, що конкретно вкладаєте в термін «держава»? Ця абстрактна контструкція у всіх по різному сприймається
Не думали що якщо війна продовжується саме у такому вигляді з 2023 року — то це тому що когось це влаштовує? Точніше — багато кого, окрім тих бійців, чиїм життям ця «стабільність» оплачується.
Тому так — не треба більше чекати. Треба щось міняти. Але швидкі та прості рішення типу «усіх — на фронт» тут не спрацюють. А скоріше за усе — спрацюють не як задумано.
Пригадайте як на початку війни Зеленський «розігнав» усі ТЦК та ВЛК бо вони масово малювали «довідки» за гроші. Потім відмінили «обмежено придатних», переглянули перелік хвороб, почали перевіряти усіх «непридатних». І ніби то правильно робили — боролися з корупцією. Але на практиці це призвело до того, що ТЦК почало хапати очевидних інвалідів заради статистики, усі хворі на ВЛК автоматично видужували, поранені не можуть пройти ВЛК без хабаря. Чи допомогло ЗСУ таке рішення мобілізувати хворих? Напевно ні — бо багаті усе одно відкупилися, а справді хворі тепер мають заплатити ВЛК аби їх хвороби не ігнорували.
Заради «справедливої мобілізації» так і не узаконили відстрочку за гроші. Бо інакше «багаті відкупляться». Але багаті усе одно відкупилися — а гроші, які могли б піти державі, пішли по кишенях ТЦК — ВЛК.
Бронювання — цілком логічний підхід. Якщо робота девелопера коштує $3000 баксів на місяць — напевно він корисніший на своїй роботі, ніж десь у норі на передовій. Це може і не справедливо — але люди справді різні. І цінність людини на різних роботах також різна. Під час війни важливо аби кожен був там, де він приносить більше користі. Але через «фокуси» з законами бронювання фактично перетворилося на «рекет», коли бізнес має платити ТЦК, або «бронь злітає». І от тисячі чоловиків сидять по домах замість працювати на економіку.
Я написав багато слів саме тому, аби пояснити чому якщо держава рахує усіх людей однаково — вона приймає погані рішення. «Усі чоловіки 25 — 60 мають бути мобілізовані» — і зараз маємо протилежний результат: примусова мобілізація зруйнували довіру до влади і перетворила «почесний обов’язок» на закріпачення та покарання.
Що робити? Я писав це здається ще у 2023 році: держава має повернутися до людей і спитати кожного з них. Тоді буде зрозуміло скільки ще є людей, які готові бути бійцями, за яких умов. Хто готовий офіційно відкупатися і скільки платити. Хто хоче працювати на оборону, але не у війську (збирати дрони, ремонтувати, шити і т.і).
Люди — це ресурс, але це не просто однакові «олов’яні солдатики» і не треба намагатися їх такими зробити. Треба почути людей, і зрозуміти як отримати з цього «ресурсу» найкращу віддачу. І надати людям можливість зробити для країни те, що вони можуть краще.
хто така «держава»?
Які конкретні дії Вами пропонуються або очікуються?
У моєму розумінні держава має бути організацією, яка за гроші надає громадянам певні сервіси. Є інше розуміння держви як такої собі «загальної родини» чи «племені», майбутнє якого важливіше за життя кожного громадянина. Тобто є бачення «держава для людини» або «людина для держави».
Але зараз у практичному сенсі держава — це синонім «влада». Яка, на жаль, відірвалася від суспільства, яке є джерелом цієї влади.
Що має робити влада у демократичній країні? Те, чого від неї хоче суспільство! Тобто якщо більшість громадян проти примусової мобілізації — влада має шукати інші шляхи. Якщо більшість громадян втомилися від війни — влада має шукати шляхи війну припинити. Але аби розуміти чого хочуть люди, на що вони згодні і які ще ресурси справді залишилися — влада має не годувати народ казками у телемарафоні — а послухати голос людей.
Я б по-перше пропонував зробити усеукраїнське опитування.
Фактично спитати: хто чого хоче і що готовий для цього віддати? Хтось може готовий віддати пів-України, аби тільки жити на другій половині без війни. Хтось готовий платити значні гроші військовим аби жити звичайним життям. Хтось може вже вигорів і зламався на стільки, що згоден на усе аби тільки цей жах закінчився. Хтось просто хоче виїхати до родини в іншу країну. Хтось готовий волонтерити, чи працювати віддалено, чи збиратися після роботи плести маскувальні сітки.
А по-друге держава має врахувати свої інтереси і спитати за яких умов людина готова піти на фронт, ризикувати життям, чи працювати десь у штабі, чи просто бути кухарем, водієм, працівником на військовому підприємстві.
Тобто по-перше надати людині можливість самій вирішити де вона принесе більше користі суспільству. По-друге зрозуміти кого і як можна мотивувати аби вони (тимчасово!) змінили свої плани на користь потреб держави.
У тому числі окремо спитати військових чого вони хочуть. Хтось вже повністю «вигорів», комусь може треба просто перепочити, хтось хоче іншого командира, підрозділ, іншу спеціальність.
Це дозволить замість «незламності» побачити реальні ресурси, які залишилися та потенційні джерела допомоги. І тоді вже, базуючись на інтересах громадян, вирішувати майбутнє держави.
дуже правільні слова — дякую
теж вірно, простих рішень не існує
і тут вірно. Бронювання має бути і потрібно. Але є нюанс. Зарплата в мирний час, під час війни і близько не головне. В ціні стають інші навики.
Людина яка заробляє 300 $ але вміє крутити Корча має більш перевагу відносно девелопера який за 3000$ малює web формачкі і зберегає щось у бд.
Тому той хто вміє крутити Корчі бронюється або у випадку мобілізації сидить глибоко у тилу, а той хто вміє лише web та у бд за 3000$ — ні.
держава не рахує усіх однаково. це міф. держава діє прагматично в залежності від своїх потреб. Тому жінкі врачі — підлягають мобілізації, а чоловіки — працівникі залізниці ні (там 80% бронювання працівників дозволяється).
то ж принцип «кожен робить що захоче в міру своїх можливостей/бажання» впровадити не вийде ніяк. це утопія
Ти багато про те, що люди різні й тому «справедливі системи» не працюють.
Але тоді виникає базове питання:
1. як узагалі будується держава з настільки різних людей — не в теорії, а на практиці?
2. хто її реально будує — «влада», бізнес, платники податків, військові, чи всі разом? І чий внесок є визначальним?
3. де межа між «я хочу» і «я зобов’язаний»? Чи може держава існувати, якщо більшість обирає лише зручні для себе ролі?
Ти кажеш, що примус не працює. Але тоді хто робить критично непопулярні речі — оборону, ризик, жертву? На чиєму рішенні це тримається, якщо не на примусі?
Якщо «кожен має робити те, де він ефективніший», то: хто і як визначає цю ефективність — сама людина, ринок чи держава? І що робити, якщо всі «ефективні» поза ризиком, а ризик лишається на інших?
Ти пропонуєш «спитати кожного». Окей — а що робити, якщо відповіді не дають ресурсу для виживання держави? Чи є межа, де індивідуальний вибір підпорядковується спільному інтересу?
І ключове: яка тоді індивідуальна відповідальність людини?
коли підсумувати твою логіку:
люди різні, примус не працює, рівність — ілюзія.
Тоді на чому взагалі тримається держава — на індивідуальній вигоді, домовленості чи готовності частини людей платити ціну за всіх?
Думаю найкращій приклад — це США. На початку не було державі — були тільки дуже різні вільні люди, які самі їхали на дикі землі. Але з часом їм знадобилися і банки, і шерифи, і закони і інші державні сервіси. «Держава для людей» — росте за законами капіталізму: «попит народжує пропозицію». Доречи у США досі багато «державних» функцій виконують приватні компанії.
І знову закони капіталізму. Ті, у кого є гроші і мають більший вплив на державу. Тому можна сказати що і держава у першу чергу обслуговує багатих. Це може не буде справедливо — але це цілком логічно: хто більше платить — той і отримує більше.
І знову відповідь — «ринкова економіка». Це одвічна проблема — хто буде мити туалети якщо усі хочуть бути митцями? І вільній державі відповідь очевидна: єдина «справедлива» система це капіталізм та гроші. Кожен може займатися чим хоче. Але без грошей це буде важко. Тому кожному доводиться або шукати як заробляти гроші на тому, що він вміє робити, або частину робити не те, що він хоче — а щось за що платять гроші. Також якщо людина не хоче щось робити (мити сортир) — то вона може запропонувати гроші аби це хтось зробив за неї.
Як не дивно, ще не існує жодної професії якою б ніхто не хотів займатися навіть за гроші. Пожежники, рятівники, сапери, водолази, альпіністи, не кажучи вже про військових — усюди знаходяться люди, які готові ризикувати життя.
За певних умов, звичайно, а не тому що їм сказали що вони «зобов’язані». Тому що примус працює навпаки — якщо людину примушувати вона буде думати як уникнути, я не зробити краще.
Ринкова економіка тут працює так само. У 2022 були добровольці — не було роботів. Зараз добровольців нема — активно використовують роботів. Пропонують контракти зі строками та бонусами. Збираються наймати більше іноземців до штурмових підрозділів.
На жаль чим менше людина «коштує» — тим гірше до неї відношення. Якщо людину можна піймати на вулиці, бити, примусити виконувати накази — то і відношення до неї як до «розхідного матеріалу». Інша справа якщо це людина, яка знає собі ціну і яка може не продовжити контракт. І чим гірше відношення до бійців — тим дорожче і важче бути знайти нових.
Так само і що до ефективності. Там, де платять ставку — ефективності не буде. Будуть командири, які місяцями брешуть у звітах і роблять вигляд що воюють. Будуть бійці, які купують відпустку. І будуть «раби» командира з якими він робить що захоче — бо вони не можуть звільнитися.
Відповідь — СРСР. Держава, яку ніхто не став рятувати коли вона збанкрутувала. Брехня у будь-якому випадку не врятує якщо нема більше ресурсу для війни. 3 рейх перед кінцем набирав дітей у гітлер-югент, а решту громадян — у «Фольксштурм». Чи врятувало це Німеччину від поразки? Відповідь відома. Японці набирали «камікадзе», японські «самураї» воювали на островах до смерті (деякі і навіть після війни) — але це також не врятувало від поразки.
Може треба визнати що ворог набагато сильніший, сам він не зникне і якщо Україні не почнуть по-справжньому допомагати то їй не має сенсу втрачати своїх громадян на війні, яка іде за ворожим планом. І треба шукати якійсь інший вихід.
На це відповідає декларація прав людини. Кожна людина народжується вільною і має від Бога свободу волі, яка навіть дозволяє їй робити те, що вважається гріхом.
Чи має людина підкорятися суспільству? Так колись було: особливо у середні віки. Суспільство охоче дивилося як спалювали тих, хто був «не такий» і більшості не подобався.
У 21 столітті розвинуті люди вважають що треба поважати кожну особистість. А відповідальність людина має нести тільки за шкоду, яку вона заподіяла іншим.
Я розуміє що зараз такі гуманістичні та демократичні та миролюбні ідеї вже непопулярні — чомусь настав період коли людям знову сподобалося «право сили» та «сильні особистості» (вожді) замість демократії та міжнародного права. Не знаю чому — може нове покоління вже не пам’ятає жахів війни і хоче «повторити», а може просто людей стало забагато і у низ якось увімкнулася «жага крові».
Але мені дуже лякає коли люди кажуть що треба мілітаризуватися, мобілізуватися, готуватися до війни. Я на мене війна — це лихо, катастрофа, божевілля. ЇЇ треба зупиняти, забороняти, роззброюватися як це намагалися робити раніше. А не готуватися до війни — бо якщо вже підготувався, то колись обов’язково вирішить почати (як Парашка).
ну... по-перше держава була, но то ладно... ми пам’ятаємо що уті вільні люди просто винищували інших людей? тобто свобода була за рахунок інших
Ну можна сказати що свобода вона завжди за рахунок інших. Хтось подорожує світом на яхті, а хтось працює на його компанію і грошей ледь вистачає на дорогу до роботи. Так — це може вважатись не справедливим, але свобода у тому, що кожен з них має можливість відмовитись жити як живе і змінити своє життя.
Саме тому капіталізм працює краще — батіг замінили на «економічне ярмо», але людина впрягається добровільно і тому зацікавлена тягнути.
Доречи, якщо ви любите вестерни, то знаєте що на Дикому Заході гроші вирішували набагато більше, ніж вміння стріляти.
Якщо ви помітили — то з розвитком людей кордони між державами почали «розмиватися». А «сильними» державами чомусь залишаються саме ті, які застрягли у тоталітаризмі та минулій «холодній війні».
Як на мене «держвава» у сучасному світі — це просто локальна організація. Тобто є влада села, міста, області — держави. А якщо держава в ЄС — то ще влада усього ЄС. Тобто приблизно як у великій міжнародній компанії. Є европейський офіс зі своїм менеджментом, є азіатській зі своїм. Вони можуть якось конкурувати всередині компанії — але війна між ними нікому не вигідна бо принесе тільки збитки обом і міжнародній компанії в цілому.
Ось у цьому і причина. Держава думає що може розпоряджатися людьми як треба, а люди так не вважають.
Що маємо на практиці? Держава думає що девелопер, який заробляє та донатить $3000 не такий важливий аби бронювати. На фронті потрібні бійці — хай краще він піде, наприклад, оператором дрона. Але ж насправді так не буде! Девелопер ніколи не стане бійцем — він або буде переховуватись, або назбере грошей та відкупиться, піде в аспірантуру, оформиться вчителем чи взагалі перепливе Тису.
Примус працює неефективно! Бо інакше б рабство ніколи не зникло.
Таким чином держава по-перше не отримає нормального бійця. По-друге не отримає грошей, які людина була готова платити. По-третє підтримає корупціонерів, які надалі працюватимуть тільки на власну кишеню. По-четверте втратить довіру від людей, яких вона хотіла примусити.
А ще чим більше заборон і примусу буде — тим більше буде усіляких схем як це обходити. І тим більше буде корупційних грошей та корупціонерів. З часом при владі залишаться тільки ті, хто використовують війну як привід для утримання влади та поборів громадян!
Теза про те, що «держава не цінує девелопера з доходом $3000» — спрощує ситуацію. Такі кейси можуть бути, але це точкові, одиничні, а не база. Ви хоча б одного знаєте, який з22-го робив такі донати, навіть не по 3, а по 1.5*52 = 78К? валютою? нун-ну-у.
давайте чесно, ухилянти не лише в думках, але й на практиці.
У моїй команді є сеньйори, які добровільно пішли, отримали ордени «За Мужність», а згодом вирішили, що досить бути в піхоті, і повернулися в розробку. Ще є 2 архітектора, яких вже давно хочу забрати — та обидва кажуть «ні» — один хоче бути в арті, іншій — в розвідці.
Оце ефективна модель: вибір + відповідальність + гнучкість. І вона працює!
А не вигадки та абстракції
Щодо «компенсації»: варто чесно визнати — ФОП-модель і доходи через PayPal, Payoneer якраз і не дають податків. Чому найманці платять 45%, а ІТ вирішило собі — що в кращому випадку 5%? І почитайте що пишуть про реформу податків. Це очевидний маркер.
Про корупцію: тут або послідовність, або її немає. Якщо не підтримуєш — тоді ніде: ні в «сірих» iPhone, ні в дешевих авто, ні в покупках квартир у мутних забудовників (оно через толерування такого, оно у Франику 100% квартир тільки за кеш-валютою). Але ні — ви хочете мати вибірковість, тут хочу — тут не хочу. Так не працюватиме.
Тож... поки робочої моделі не бачу у вашій пропозиції.
Ще раз скажу що люди — різні.
Хтось сміливий пішов добровільно, інший боягуз буде уникати усіма засобами. Хтось принциповий не дасть нікому хабаря, а хтось менш принциповий продає військове майно «наліво».
Так — працює. Є 3 штурмова, Азов, Хартія, Кракен — вони знаходять і набирають собі мотивованих бійців.
Але це не означає що можна узяти будь-яку людину і вона буде добре робити те, що ти від неї хочеш. Не всі можуть, не усі хочуть. Це на будь-якій роботі, не тільки на війні.
У моєму розумінні єдина робоча модель — це зрозуміти людину, її переваги та вади, і використовувати її найбільш корисним способом.
теоретик схильний спрощувати, схильний звужувати картину до свого досвіду та того, що в книжці прочитав...
Хто зважає ІТ фахівцю писати код будучи військовим? Тільки його жадібність, бо тут ГЗ = 25-30К грн
Що заважає увесь прибуток deftech компаній чесно ділити між співробітниками? Тільки жадібність.
логіка симетрична, але ситуації не рівні.
Війна — це не ринок у чистому вигляді: є речі, де «вийти з угоди» не завжди опція.
Поміж строк було написано — гроші самі по собі проблему не вирішують
Ну от бачиш, ось і спонсор сетапу «працювати у нашій компанії велика честь».
Що заважає красти поменьше, розкулачити парочку «бізнесменів» на кшталт Ахметова, які все одно награбували своє чесно зароблене — і «залити проблему грошима»? Просто щоб не поставало питання про «тільки його жадібність, бо тут ГЗ = 25-30К грн».
А хто йому заважає писати код для армії будучи цивільним?
Якщо ви вважаєте що різниця між цивільним девелопером, якій працює на ІТ компанію віддалено та військовим девелопером — це тільки гроші, то ви мабуть чогось не знаєте.
Може зараз щось змінилося — але коли я цікавився то усі мобілізовані, навіть девелопери, мали проходити БЗВП на полігоні.
Все заважає: писати код для реальних військових проєктів, не будучи всередині, — повна маячня, нефункціональна навіть на рівні абстракцій. Хіба що лендінг на WordPress, але точно не функціональні платформи.
І БЗВП в нормальних бригадах — це важлива частина, щоб зрозуміти домент, щоб хоч раму склеїти, навіщо та для кого це робиться.
Сидіти дома і писати код я можу. А от бігати чи піднімати важке чи жити або-де в бліндажі я вже не можу. Вік і здоров’ячко не дозволяють після 20 років сидячої роботи та Ковіду. Не кажучи вже про нервову систему, яка і без війни виснажена.
Тому так: люди різні. Якщо вам треба девелопер — я міг би працювати для військових за правильну їжу (дієта) та нормальні умови життя (окрема кімната). Гроші тут ні до чого — коли війна вони мають іти на перемогу. Але якщо вам треба солдата аби бігати по полігону — то це не до мене.
писати код з дому — ні, не зможете, навіть з офісу. Точно не для серйозних проєктів СОУ
І це доволі дивно. У світових компаній вимоги до безпеки достатньо жорсткі. Але до війни в офісі я працював навіть з кодом MS. Щось мені не віриться що мобілізовані девелопери десь у бліндажі будуть працювати краще, ніж у зручному офісі.
У США приватні компанії навіть зброю виробляють — що заважає Україні віддати писати софт якомусь «лідеру ринка» типу Hitachi?
перепрошую, та ваша віра — то ваша справа.
Ви нав’язуєте свою віру, але не чуєте віри опонентів. А після чого задаєтеся питанням, чому люди не чують одне одного. Хоча насправді це завуальоване «чому ви мене не чуєте???»
Але чесно кажучи я знаю підрозділ, де пишуть код із дому. Не буту називати деталі, та можливо це і не працює для усіх кейсів, але є такий
так, можуть, щось простеньке (я вже за це вище написав), тому тут дивлячись для яких рішень
Ми ж також не в бліндажі ))
та я то розумію, бо є багато знайомих що зараз так служат. У офіс навіть по гражданке ходят) графік і вихідні. Десь кажуть що шикування і переклічкі, десь процес роботи нічим не відрізняється від звичайної IT контори
десь навіть за кордон у відпустку без проблем)
відпускають
Тут буде доречно згадати факти з військового періоду біографії Річарда Фейнмана, американського фізика, одного з творців квантової електродинаміки, лауреата Нобелівської премії з фізики:
Коли розпочалася Друга світова війна, Річард Фейнман, бувши вже аспірантом Принстона, спробував піти добровольцем на фронт. Однак все, що йому змогли запропонувати в місцевій призовній комісії — це стройова підготовка на загальних підставах. Після недовгих роздумів Річард відмовився, сподіваючись, що фізику зможуть знайти в армії краще застосування. Незабаром він взяв участь в розробці останніх, перед появою перших комп’ютерів, механічних лічильних машин, які працювали для розрахунку артилерійських траєкторій.
У Лос-Аламосі Фейнман брав участь в розробці атомної бомби (Мангеттенський проєкт).
Можна тільки здогадуватися як би використали таланти Фейнмана якщо б йому пощастило народитися у сучасній Україні))
ти a) все зводиш до грошей, b) сводиш війну до рубілова у окопах
і то і то в принципі — невірно. Війна на 90% це робота не бойових частин/підрозділів. Успіх у війні в першу чергу залежить від технологій, керування, забезпечення, логістікі і т.і. А оператор fpv чи піхотінець це лише кінцева ланка всього цього (хоч це і сама складна робота)
А якщо більш вірним бути — то мобілізація то це в першу чергу мобілізація економіки (чого у нас зроблено імхо не було)
Стосовно примусу. Назови мені хоч одну державу (або суспільство ) яке б виграло війну без примусу? Бо як кажуть «теорія без практиці мертва». І якщо немає практичного прикладу суспільства, яке виграло війну і в якому не було примусу і кожен робив що хотів і в тій кількості яку сам придумав, то цей підхід нічого не вартий.
Ось, наприклад: є врач-хірург який отримує 3000$ та при тому все що він зарболяє донатить, але при тому у військо ідти не хоче за жодних умов. Що більш ефектівно — мобілізувати хірурга у мед роту якоїсь бригади/чи військовий шпиталь щоб він там робив операції пораненим чи брати в нього донати?
Звісно ж має працювати система «кнута та пряника», бо виключно на кнуті не виїхати але без нього і не обійтися.
Ти б хотів потрапити до хірурга, якого примусили оперувати?
Ну тут дуже великий вибір що вважати війною, що перемогою, а що примусом.
Ось наприклад Буря в Пустелі — можна це вважати війною, яку США виграли без примусу?
Колись у середні віки між собою воювали феодали та їх лицарі. Селянам зброю не давали. Війна без примусу?
Так само багато прикладів коли примус не допоміг перемогти.
Але у будь-яких війнах історія доводила одне: один мотивований боєць коштує багатьох демотивованих.
ти відповідаєш питанням на питання...
у піхотинця який потрапляє у мед. роту вибору немає.
верніше він є — якщо там хірурга немає то він мертвий, якщо є якій оперує під примусом — шан вижити є... то ж питання в силі,
що ти зробиш, мобілізуєш чи будеш брати донати?
це уход від відповіді... але давай спростимо... назови мені приклад країни-переможця у Другій Світовій війни в якій не було примусової мобілізації?
Чатжпт підказав:
Індія (Британська Індія): Участь брала на боці Антигітлерівської коаліції. Її армія стала найбільшою армією добровольців в історії (понад 2,5 мільйона осіб).
Як на мене тут і питання нема. Навіщо мені хірург, якого мобілізували примусово? Що робить людина якщо її примушують? У кращому випадку працює «на відвали». При можливості починає пити або вживати речовини (для медика це доступно). Якщо не зіп’ється чи скорчиться — то вигоріть і втече у СЗЧ. А ще гірше якщо він обурення погодиться допомагати ворогу і, наприклад, здати координати штаба де його ненависний командир.
Що робити якщо хірург накосячить і поранений помре? Відправити його у штрафбат штурмувати посадку? Але ж тоді хірурга знову не буде? Залишити, приховувати померлих та вважати що якийсь хірург краще ніж ніякого?
Хіба не очевидно що людина, яку ви примусили щось робити — це ваш ворог? Як мінімум вона не буде старатися — як максимум шукати як помститися. І чим більше на неї тиснути — тим більше проблем можна очікувати.
не приймається відповідь, бо Індія не була самостійною/незалежною країною — це була частка Британської Імперії. А у інших частинах Бритнської Імперії примусова мобілізація була. Це як би у нас зараз на Волині була мобілізація а у Галичині ні.
ти знов уходиш від питання...
якщо хірурга немає то поранений точно помре... без шансів і без альтернатіви
то ж ще раз тобі питання — ти командир бригади в якої відсутний хірург у мед роті.
в тебе є право проводити мобілізацію (доречі, чув що деякі депутати так і пропонують зробити).
що ти зробиш — мобілізуєш хірурга, чи будеш брати донати? не пиши питання на питання, просто напиши — мобілізуєш чи візьмеш гроші.
Звичайно візьму донати. Чому — вже написав вище. Від грошей буде більше користі.
Не читали про командирів, які відпускають бійців додому «за донати»? І деякі навіть не тому, аби собі кишені набити — а тому що якісь гроші підрозділу корисніші, ніж поганий боєць. Він не тільки нічого корисного не зробить — але може і інших на небезпеку наразити. Хай краще дома сидить — або десь у тилу на СТО працює ще й для підрозділу щось поремонтує.
так, так, так ) тобто в тебе у частині кожен день вмирає людина від того що не надається вчасно медична допомога, а ти візьмеш донат? а тим часом в тебе за місяц — 30 мертвих; за рік — 365; .... це просто поки ти донати береш
sorry, але ти або кривіш душою, але дійно живеш у бульбашці яка далека від реальності
не тільки не читав, але і знаю про таке явище; а ще знаю що проти такого «командира» завели кримінальну справу... бо це як раз мова про набити собі кишеню бабкамі а ні про «користь підрозділу»
Система складається з багатьох «я» і суспільних контрактів, формальних та неформальних, між «я» і «система», між «я» та іншими «я» поза системою, між «я» та іншими «я» в межах системи. При цьому «я» та «система» знаходяться у еволюційно неперетинних шарах, а єдиний звʼязок між ними — у контрактах. Це занадто складна конфігурація для простих відповідей, а «я» завжди буде переважати і згоду, як формальну, так і не формальну, на контракт, і вимоги системи.
складна система дійсно не тримається довго на примусі без довіри, але цікавить думка на ключове питання: що робити, коли часу на «еволюцію контракту» немає?
Як досягнути синергії у розширеній форм участі?
фронт, тилові ролі, технології, податки, донати
але системно, не хаотично чи точково
американський варіант в 2ій світовій: загальнонаціональна лотерея: витягують рік народження хто має бути мобілізований в будь-якому випадку, навіть обмежений.
Ще один адепт... Держава це тупий бюрократичний апарат, як каже один професор, Київ пережив 15 державних утворень, і ще стільки ж переживе. Як же вже дістали ці адепти «чому не державною»...
Ні мова, ні Київ, ні люди в Україні не є власністю держави, то ж на цій фразі ти вирішив бути публічно тупим...
Реальну державу ми вже почули на плівках Міндіча.
Твоя позиція зараз звучить як: «держава — це фігня, вона змінна» — ок, історично.
Але з цього робиш висновок: участь людей не має значення. Можеш не називати це «державою» взагалі — слово тригерне.
То як саме, на твою думку, в умовах війни забезпечена безпека людей і їх власності БЕЗ участі самих людей? За рахунок чого ти з дивану став потужним воїном клавіатури?
В так званих «умовах війни» у нас відправлядась «двушечка на мацкву» , і хто знає, може ще і досі відправляється, не названий Вова досі на свободі
Ти піди запитай своїх побратимів з тцк, за рахунок чого в кого вони стали мільйонерами
Демократія не означає відсутності примусу держави до громадянина.
Справедливість відносна, і у кожного своє «відчуття справедливості», тому існує законодавча влада і виконавча влада.
Неможливо перемогти демагога в діалозі. А коли це діалог демагога і озброєного патруля при виконанні — можливо
Нормально накидуєте, пане Андрій
Але тут понту особливого нема, доу-коментатори не побіжать мобілізуватись якщо перемогти їх в дискусії / обрати разом з ними синергічний шлях вирішення проблем в армії
Відповідальність це здебільшого манипулятивний термін, жінки часто, коли чоловік веде не так, як їм хочеться, кажуть «безвідповідальний». Вживання такого лексікону свідчить про бажання обдурити.
Якщо брати розподіл навантаження, то в сучасних економіках гроші це зведена цінність товарів, послуг, ризиків, здоров’я тощо.
Те що й зараз, частина будуть наживатися, частина виживати, у когось вийде, у когось ні, але то дрібниці. Навіть будь яка криза не буде чимость фатальним, система знайде ресурс трохи підправити.
власні трактування наміру з маніпулятивним використанням термінології ))
Пропоную, суто з цікавості, розглянути цю проблему поза емоційним контекстом.
Вхідні дані: існує прошарок (не буду зараз вдаватися до оцінки його кількості) громадян, у яких відсутній патріотичний рушій. Наприклад, це я. Я щиро бажаю рашці розвалитися, я щиро бажаю Україні перемоги, але — я не хочу добровільно приймати участі у процесі. Чому? Тому що він персонально мені абсолютно не вигідний матеріально, і через повну, тотальну відсутність патріотизму (виховання у дев’яностих не сприяло його появі) — у мене відсутній будь-який емоційний відгук на «родіна в опасності».
Яким чином можливо залучити цей прошарок, не вдаючись до інструментарію примусу? Чому не вдаючись? Тому що (знову ж таки, суджу по собі) будь-який невмотивований у моїй системі цінностей примус (а примус з патріотичним смаком, як вже поснено вище, для мене завджи є і буде невмотивованим) — у мене автоматично переключає примушуючого у ворога номер один.
маю враження, що для тебе мій месседж виглядає як агресія, бо в кожному реченні підкреслюєш «мене хочуть використати». Це не так
є кілька шарів.
1 — простий, жорсткий: якщо велика кількість людей мислить як ти — пакує валізи в Барсу / Лондон / Женеву — Україна не витримає. не оцінка, не мораль, математика.22-го жорстко критикував.
2 — коли система не дає зрозумілих правил, хоч якогось контролю над своєю долею і відчуття справедливості (з ТЦК неймовірно роздуте ІПСО, але проблеми є) — вона (система) втрачає «добровільність» в очах людей. Розумію, бо сам до
Тому відповідь на питання «як мене залучити без примусу?» — насправді невідома.
Є банальна річ: не розповідати тобі, що ти винен, а змінити умови так, щоб це перестало виглядати як тупо мінус. Цього не буде зараз — тому твоя позиція буде відтворюватися знову і знову. «Моралізаторство» гарантовано не допоможе, тільки відштовхне.
І от тут я в тому ж місці, що й ти:
я бачу обидві логіки, чесно не бачу простого способу їх нормально звести. Тому, не маючи часу, інвестую його, щоб «лупити цю скалу» © — бо роботу маємо зробити! Пі—ра треба спалити!
На зараз, якби додати людей →
а) СОУ швидше і сильніше б трансформувалася зсередини (старі засади вже тріщать) — тому з’являються такі формування, як Хартія чи Трійка.
б) ми б швидше роз’єбали ворога
І от для мене особисто тут ключ:
теж люблю гроші, дуже люблю, обожнюю комфорт і вільне життя, але в якийсь момент стало зрозуміло, що це все має сенс тільки якщо є де цьому бути. Та, жив в інших країнах. Міг далі жити. Але...
історія не раз давала шанс — і ми його як нація, м’яко кажучи, проїбували. Не дотискали, ЗАВЖДИ бракувало ресурсу. Завжди.
Для мене це виявився «обов’язок» (хоча кращого слова не підібрав), але не про «пафос», а про велику ставку, бо купити ще квартиру, ще будинок, ще одне авто — класно, та якось дрібно. Тому або робимо щось більше за себе — або потім діти в підручниках історії спаплюжених кацапами читатимуть, як вони «визволили»
Це особисто моє.
p.s. DevSecOps також треба, бо по NIST CSF 2.0 треба будувати ))
Ну а для мене це все пустий звук з присмаком нaїбалова. Вже як є.
Правильна фраза, але тут тригерить «ми», яке автоматично записує мене туди, куди я записуватися не маю бажання :)
Це буде сумно, але, як ти вже зрозумів, у моїй системі цінностей це лежить нижче, ніж у твоїй.
Для мене ця система не «втрачає» добровільність, вона її ніколи не мала. У моїй системі цінностей, конкретно для мене — ця система не має легітимності. Тому для мене вона є 100% механізмом примусу.
Конкретно в твоєму випадку це було зрозуміло ще n-повідомлень тому, та на щастя, випадки бувають різні ;)
Так, я також повністю згоден, що чим більше вмотивованих, патріотичних людей доєднається — то краще для України.
Але твої проблеми з закриттям вакансій не на порожньому ж місці з’явилися.
Хай кордони відкриють спочатку
Кожен день іпсо, таке, що аж Гончаренко платить заставу
Нормальне ставлення до людей, а не до як худоби, і відповідна оплата. Рецепт простий.
Ну і перестати використовувати людей як гарматне м’ясо. Це головне. Якби цього принципу дотримувались, то не було б бусифікації, бо не було б потреби в такій великій кількості людей.
Пане нешановний тцкун, розлогіньтесь, а краще видаліть акк на доу і не заходьте сюда.
Люди вже по саме горло наїлися пропаганди
ніяк; маю на увазі, що ніяк не зробити так щоб усі були задоволені бо щоб задовільніти усіх:
-маємо відмінити усі відсрочки і що тоді робити скажемо батькам-одинакам або тим хто доглядає інвалідів? (погане рішення бо ми ж соціальна держава);
-маємо відмінити бронювання у критичних отрослях. тут знову, якби наприклад не рішення із «гаражей» то війну би ми програли ще наприкінці 2023.
Як на мене не буде мати критичного впливу на війну. Тобто сприймаємо за константу що є % людей які «нікому нічого не винні» і просто забуваємо про них.
Критичний вплив буде мати наша здатність до технологічних рішень та їх впровадженні на полі бою.
Погоджуюсь, задовольнити всіх неможливо і це не ціль.
Будь-яка модель для когось буде несправедливою.
По технологіям — плюс.
лише от з тезою «не матиме критичного впливу», складніше. Коли накопичується відчуття несправедливості:
— падає готовність брати участь/допомагати
— росте ухилення і страх (чим підар чудово користується)
— система і так була не сильна, а тут ще більше починає просідати.
Реальний кейс: є великий проєкт, масштаб, треба x2 команда (не цивільні, не волонтери). час дуже важливий. Активно шукаю сильних інженерів — останні місяці рекрутинг 0. Бажаючі є, але-але...
Тому питання не «як зробити всім добре», а:
чи є набір принципів, які знизять відчуття несправедливості та донести їх ЦА?
(з тих, що зміг би запропонувати на рівні Корпусу)
---
в дійсності, підар настільки кволий, і якби «не моя хата з краю» — ми б його вже давно розковбасили
із несправедлівістю у будь якій формі треба боротися,
але все ж таки я вихожу із того, що за 12 років війни вже усі зробили свій вибір і повпливати масово на це неможливо. Якщо копнути глибше то це відкладена із 1990х війна за незалежність і велика частка оцих «я нікому нічого не винний» виховивалися ще у парадігмі срср.
То ж я думаю (можливо і не правий) що навіть якісь глобальні зміни по типу усіх суддів/спортсменів/поліцейських на фронт на тих людей не вплине, вони знайдуть інші відмазки
я навіть не впевнений що їм допоможе екскурсія у прифронтові міста
є велика кількість ІТ у війську. Можливо звернутися до hr великих контор, вони відслідковують своїх хто у війську і можливо через них повиходити на потрібних людей.
В нашому проєкті СТО з 5+ років epam, синьйори з СофтСерва, 2 потужні агенції на умовах pro-bono допомогають — думаєш, не смикали? ))) У нас навіть по Хартії десь під сотню гарних інженерів, думаєш вони окопи копають? РОБОТИ ДОБІСА багато! Домен дуже складний
А от змінити якраз все можна, — сам не вірив, поки з Хартією не познайомився. Це якраз приклад, як такі формування зламають к єбеням систему, але зробити це можна виключно зсередини.
Хартія — сила!!!!