Delta: як українська battlefield management system змінює логіку війни

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до DefTech спільноти!

Привіт, спільното!

Кілька місяців тому під час проходження БЗВП я отримав травму та опинився на тривалому лікуванні й реабілітації. Поки відновлювався, почав думати про подальшу службу та спілкуватися з представниками різних підрозділів. Один із напрямів, який мене зацікавив, — БПЛА. Тема безпілотників сьогодні привертає багато уваги, тому мені захотілося краще зрозуміти не лише самі дрони, а й цифрові системи, які стоять за ними.

Під час однієї з таких розмов один із рекрутерів надіслав мені невеликий список тем для самостійного вивчення. У ньому були топографія, координати, горизонти, FPV-дрони, цифрові карти та «Кропива».

Потім окремим повідомленням він написав коротко:

«Вивчай, що таке Delta».

На той момент я чув про цю систему, але, якщо чесно, досить поверхнево. Як і багато хто, я сприймав її як чергову військову програму або цифрову карту для роботи на фронті. Але що більше я читав про Delta, то більше виникало запитань. Що це насправді таке? Просто карта? Інструмент для координації? Чи щось значно більше?

Саме тому я вирішив розібратися в цій темі.

Усе, про що йтиметься далі, базується на відкритих джерелах, публічних виступах, інтерв’ю та матеріалах, які мені вдалося знайти під час вивчення теми. Коли я почав збирати інформацію, мені було цікаво подивитися на Delta не як на чергову «чарівну технологію», а як на реальний продукт.

Які задачі вона вирішує? Як працює? Чому її так часто порівнюють із Palantir? І які висновки з її розвитку можуть бути цікавими не лише військовим, а й представникам IT-спільноти?

Саме про це й буде цей матеріал.

Що таке Delta

Якщо максимально спростити, Delta — це інтегрована система ситуаційної обізнаності (Situational Awareness). У медіа її часто називають просто «програмою» або «картою з точками». Частково це правда, але такі визначення сильно спрощують суть системи.

Коли я почав розбиратися в темі, мене найбільше здивувало те, що Delta цікава не самою картою. Карта — це лише інтерфейс. Найцікавіше знаходиться під нею.

По суті, Delta об’єднує інформацію з великої кількості джерел та формує єдину картину подій у режимі реального часу. Сюди можуть надходити дані з:

• супутників (як оптичних, так і SAR);
• безпілотників різних типів;
• радіолокаційних станцій;
• засобів РЕБ та РЕР;
• радіоперехоплень і звітів розвідувальних підрозділів;
• верифікованих повідомлень від цивільних через чат-бот «єВорог».

Усі ці потоки даних обробляються та відображаються на єдиній цифровій карті в режимі реального часу, формуючи так звану Common Operational Picture — спільну картину бойової обстановки для користувачів системи.

На перший погляд це може звучати не надто вражаюче. Ну, чергова військова карта, або чергова «геоінформаційна» система.

Саме так спочатку думав і я.

Але чим глибше занурюєшся в тему, тим швидше розумієш: Delta з’явилася не для красивих презентацій і не для того, щоб вражати іноземні делегації. Вона з’явилася тому, що стара модель управління перестала справлятися зі швидкістю сучасної війни.

Від волонтерської ініціативи до стандартів НАТО

Історія Delta почалася не в кабінетах Міністерства оборони і не на державних тендерах. Вона почалася безпосередньо на війні.

Влітку 2014 року група волонтерів та активістів створила «Аеророзвідку» — ініціативу, яка займалася використанням цивільних безпілотників для розвідки та коригування вогню. За спогадами учасників проєкту, ідея народилася з простого висновку. Військові занадто часто залишалися сліпими. Їм потрібні були очі.

Але досить швидко з’ясувалося, що очі без нервової системи майже марні. Побачити ціль недостатньо.

Інформацію ще потрібно швидко передати тим, хто може завдати удару. Стара радянська модель управління будувалася за вертикальним принципом: розвідник виявляв ціль, передавав інформацію нагору, штаб аналізував, наказ спускався назад вниз.

На папері все виглядало логічно, але на практиці між виявленням цілі та реакцією на неї могли пройти години, іноді значно більше. Для сучасної війни це неприпустима розкіш. І саме тоді почала формуватися ідея системи, яка дозволяла б бачити загальну картину бою в режимі реального часу без довгого ланцюга посередників.

Перша версія Delta з’явилася на фронті вже у 2016 році.

Що цікаво, створювалася вона радше за законами IT-індустрії, ніж військової бюрократії:

• Нова функція
• Тестування в реальних умовах
• Зворотний зв’язок від користувачів
• Виправлення
• Новий реліз
• І знову по колу

По суті, це був класичний bottom-up підхід — від проблеми конкретного підрозділу до рядків коду. На цьому тлі часто згадують проєкт «Дзвін», який створювався за більш традиційною державною моделлю управління.

Delta змогла.

Окремо варто згадати ще одну важливу деталь. Архітектура системи з самого початку створювалася з урахуванням стандартів НАТО та вимог сумісності між різними системами. Згодом Delta успішно проходила міжнародні тести та навчання, а українські розробники отримали можливість брати участь у розвитку окремих стандартів взаємодії вже як повноцінні партнери.

І, мабуть, саме цей шлях — від волонтерської ініціативи до системи, яку сьогодні використовують Сили оборони, — найкраще пояснює феномен Delta.

Як Delta працює на практиці

Уявімо досить типову ситуацію. Розвідувальний дрон виявляє замасковану техніку противника. Оператор не шукає потрібну радіочастоту і не передає координати через довгий ланцюг командирів. Він наносить ціль на карту. Інформація майже миттєво стає доступною всім авторизованим користувачам у цьому секторі.

Командир артилерійського підрозділу бачить ціль, розуміє, що вона перебуває в зоні ураження, приймає рішення і відбувається удар. Після цього дані об’єктивного контролю знову потрапляють у систему. Цикл замикається.

Коли я почав читати про Delta, саме цей момент видався мені найважливішим. Не карта, не інтерфейс, не кількість модулів. Саме швидкість.

По суті, система намагається скоротити час між виявленням цілі та реакцією на неї. У військовій теорії для цього існують окремі терміни — OODA Loop або Sensor-to-Shooter Loop. По суті, мова йде про одне й те саме: скорочення часу між отриманням інформації та дією. Той, хто швидше отримує інформацію, швидше її перевіряє та швидше ухвалює рішення, отримує перевагу.

Саме час стає головним ресурсом.

Сьогодні через Delta проходять великі обсяги інформації. Мова йде про дані з безпілотників, розвідки, камер спостереження, різних сенсорів та інших систем. Людина фізично не здатна обробляти такий потік вручну. Тому завдання Delta полягає не лише в тому, щоб збирати інформацію. Її завдання — перетворювати інформаційний хаос на зрозумілу картину того, що відбувається.

Один із розробників колись порівняв Delta з Twitter для військових.

Мені сподобалася ця аналогія. Підрозділи можуть отримувати потрібну їм інформацію в режимі реального часу. Тільки замість мемів, фотографій та новин у стрічці з’являються координати цілей, розвідувальні дані та зміни обстановки на фронті.

Delta vs Palantir

Це, мабуть, одне з найпопулярніших питань, які я зустрічав, коли намагався розібратися в темі Delta. Спочатку мені теж здавалося, що це дві системи-конкуренти, які роблять приблизно одне й те саме. Але що більше читаєш, то чіткіше розумієш: таке порівняння одночасно і правильне, і ні.

Правильне — тому що обидві системи працюють з великими обсягами даних.

Неправильне — тому що вони вирішують різні завдання.

Для себе я сформулював різницю так.

Delta відповідає на питання:

«Куди дивитися і що робити прямо зараз?»

Вона працює в режимі реального часу та допомагає приймати тактичні рішення безпосередньо на полі бою.

Palantir відповідає на інше питання:

«Що означають усі ці дані і що може статися далі?»

Його сильна сторона — пошук закономірностей у великих масивах інформації, аналіз логістики, прогнозування та стратегічне планування.

Тому питання «Delta чи Palantir?» виглядає не зовсім коректним. У багатьох випадках вони не конкурують, а доповнюють одна одну. Мені найбільше допомогла проста аналогія: Delta ближча до оперативної карти та живого потоку інформації, який допомагає діяти тут і зараз, а Palantir — до великого аналітичного центру, який намагається зрозуміти загальну картину та прорахувати, що може відбутися далі.

І, мабуть, саме це стало для мене одним із головних відкриттів під час вивчення теми. Сучасна війна дедалі менше схожа на історію про одну «чарівну систему», яка вирішує всі проблеми. Швидше це екосистема різних платформ та інструментів, кожен з яких закриває свою частину великого процесу.

Модулі системи та роль штучного інтелекту

За останні роки Delta перестала бути однією програмою. Фактично сьогодні йдеться вже про цілу екосистему інструментів. Серед публічно відомих модулів найчастіше згадуються:

• Mission Control — модуль для планування місій та координації роботи безпілотників.
• Vezha — платформа для роботи з відеопотоками та розвідувальними даними.
• AVENGERS — модуль, який використовує елементи штучного інтелекту для автоматичної обробки інформації.

Саме тут, на мою думку, починається одна з найцікавіших тем.

Коли говорять про ШІ на війні, часто складається враження, що нейромережі вже самостійно шукають цілі та приймають рішення. Насправді все виглядає значно прозаїчніше. Кількість даних на сучасному полі бою зростає швидше, ніж кількість людей, здатних їх аналізувати. Тисячі годин відео, сотні дронів, безперервний потік повідомлень та звітів. У таких умовах головне завдання алгоритмів — не замінити людину, а допомогти їй не потонути в інформаційному шумі. Алгоритми комп’ютерного зору можуть знаходити силуети техніки, фіксувати підозрілий рух або об’єднувати дублікати повідомлень від різних джерел в один об’єкт.

Але остаточне рішення все одно залишається за оператором. Принаймні сьогодні.

Ще одна деталь, яка привернула мою увагу під час вивчення відкритих матеріалів, — перенесення інфраструктури Delta в хмарні середовища за межами України напередодні повномасштабного вторгнення.

Таке рішення суттєво підвищило стійкість системи та зменшило ризики, пов’язані з можливими ударами по фізичній інфраструктурі.

Обмеження, ризики та інженерні виклики

Було б дивно говорити про Delta як про ідеальну систему без слабких місць. Будь-яка складна платформа має свої обмеження. І Delta не виняток.

Залежність від зв’язку

Система живе завдяки передачі даних. Якщо зв’язок зникає, її можливості різко скорочуються.

Засоби радіоелектронної боротьби залишаються однією з головних загроз для будь-якої мережевої архітектури на полі бою. Саме тому одним із постійних викликів залишається робота в умовах нестабільного або повністю відсутнього зв’язку. Дані потрібно не лише передати, а й зберегти, синхронізувати та не втратити після відновлення з’єднання.

Для людей з IT це класична задача розподілених систем. Для військових — питання часу і результату.

Інформаційне перевантаження

Коли на карті з’являються тисячі об’єктів, десятки відеопотоків і безперервний потік повідомлень, виникає інша проблема. Не нестача інформації, а її надлишок.

Іноді знайти справді важливий сигнал серед великої кількості даних складніше, ніж отримати самі дані. Саме тому сьогодні дедалі більшого значення набувають інструменти автоматичної фільтрації, пріоритизації та візуалізації інформації.

UX/UI під стресом

Ще один аспект, про який рідко говорять, — інтерфейс. У цивільному софті користувач зазвичай сидить у комфортних умовах. На війні ж все інакше. Бруд, дощ, поганий зв’язок, нестача часу, постійний стрес. У таких умовах навіть один зайвий клік або невдале розташування кнопки можуть створити проблему.

Тому простота інтерфейсу тут важлива не менше, ніж функціональність.

Кібербезпека та людський фактор

Російські структури неодноразово намагалися отримати доступ до системи. Найвідоміші інциденти були пов’язані не зі зламом архітектури, а з фішинговими атаками проти користувачів. Це вкотре нагадує просту істину:

«Найслабшим елементом будь-якої цифрової системи залишається людина».

Саме тому кібербезпека тут — це не лише питання серверів, шифрування чи хмарної інфраструктури, а й питання підготовки користувачів.І, мабуть, саме здатність швидко адаптуватися до нових загроз відрізняє живу бойову систему від проєктів, які існують лише в презентаціях.

Що цивільне IT може взяти з цього досвіду

Поки збирав матеріал для цієї статті, мене не полишало відчуття, що історія Delta — це не лише про війну. Це ще й про розробку складних систем в умовах, де ціна помилки значно вища за втрачений реліз чи невдалий квартальний звіт.

Для мене тут є кілька цікавих уроків.

Гнучкість важливіша за ідеальний план

На фронті вимоги можуть змінитися за кілька днів. Те, що працювало вчора, завтра вже може втратити актуальність. У таких умовах виграють не ті, хто пише найдетальніше технічне завдання, а ті, хто здатний швидко адаптувати продукт до нової реальності.

Надійність починається з припущення, що щось обов’язково зламається

Зв’язок може зникнути. Сервер може стати недоступним. Дані можуть прийти із затримкою або не прийти взагалі. Проєктувати системи з урахуванням таких сценаріїв корисно не лише для військового софту.

Дані самі по собі не вирішують проблему

У сучасному світі головним викликом дедалі частіше стає не пошук інформації, а її перевірка, фільтрація та пріоритизація. Чим більше даних — тим важливіше розуміти, яким джерелам можна довіряти.

Питання до спільноти

Коли я тільки починав розбиратися в темі, мені здавалося, що мова йде про цифрову карту. Зараз мені здається, що мова йде про час.

Можливо, головна перевага сучасних систем полягає не в кількості датчиків, дронів чи серверів, а в тому, наскільки швидко вони допомагають людям зрозуміти ситуацію та прийняти рішення.

Для мене Delta стала цікавим прикладом того, як знайомі багатьом IT-фахівцям принципи — робота з даними, інтеграція різних систем, швидкі цикли зворотного зв’язку — працюють у зовсім іншому середовищі.

Цікаво почути думку спільноти. Які інженерні рішення або підходи з цивільного IT, на вашу думку, можуть бути найбільш корисними для сучасного Defence Tech?

І навпаки — які уроки з оборонної сфери вже сьогодні могли б запозичити цивільні продукти?

Підписуйтеся на WhatsApp-канал DefTech спільноти!