«Fake it till you make it»: як жіноча команда КАІ ламає стереотипи про жінок в кібербезпеці

У січні цього року на кафедрі кібербезпеки Факультету комп’ютерних наук та технологій КАІ народилася перша суто жіноча кіберкоманда IronWingsKAI. Попри те, що команді трохи більше ніж півроку, вона вже встигла увійти в ТОП-100 міжнародного змагання Snyk CTF серед понад 1500 команд та позмагатися в захисті інфраструктури проти штучного інтелекту на Kyiv International Cyber Resilience Forum, де показала найкращий результат серед університетських команд.

Про те, як це — відчувати на собі погляди всіх у кімнаті, і чи заважають чужі упередження в діяльності жіночого кіберклубу — в цій статті.

Анна Ільєнко, завідувачка кафедри кібербезпеки ФКНТ КАІ, засновниця жіночого кібербезпекового клубу IronWingsKAI:

Загальна університетська кіберкоманда Київського авіаційного університету існує з 2024 року. Спочатку вона складалася виключно з хлопців-аспірантів та магістрів. Але згодом, коли ми створили ширший гурток Cyber Security Research Club, я помітила тенденцію: дівчата-бакалаври виявляють величезну зацікавленість саме до практичних кіберзмагань і показують круту командну роботу.

Я зрозуміла, що цей потенціал треба розвивати. Тому в січні 2026 року ми запустили окрему жіночу команду. Цей клуб — це приклад того, що майбутні фахівчині здатні розв’язувати практичні кейси й реагувати на кіберінциденти нарівні з найсильнішими командами. Я хочу, щоб наш приклад давав дівчатам силу знаходити себе у сфері, яка традиційно є переважно чоловічою.

Наразі постійний склад команди складається з чотирьох студенток бакалаврату, які проходять навчання на освітній програмі «Безпека інформаційних та комунікаційних систем» за спеціальністю F5 «Кібербезпека та захист інформації». По будніх днях дівчата ходять на пари, а на вихідних — зустрічаються в клубі та разом вирішують задачі, перевіряють одна одну, діляться порадами і вивчають нові теми.

Каміла Тараненко, студентка 3 курсу, капітанка команди:

Інтерес до CTF-ів у мене з’явився після однієї вибіркової дисципліни в Київському авіаційному, яка називалася «Цифрова криміналістика». Після неї я трошки заглибилась в те, що таке OSINT, як він і де застосовується, і мені стало цікаво далі розвиватися в цьому. Потім в один момент побачила оголошення, що йде набір в групу по кібербезпеці, вирішила себе спробувати, подала заявку — і після вступного завдання мене запросили долучитися.

Каміла (тримає в руках нагороду) разом з командою CyberRangeKAI на Кіберуніверсіаді 2026

Якщо йти прямо до коріння бажання займатися кібербезпекою, я вступала, коли був початок війни. Відбувалися регулярні кібератаки на нашу інфраструктуру. Я усвідомила, що це — важлива професія для нашого часу. Коли атакують «Київстар», коли атакують наші різні банки — воно мені болить. І я розумію, що я фізично не можу допомогти країні, яка в війні, і це треба робити якимись іншими способами.

Я стала капітатом клубу, бо долучилася трохи раніше за інших — в грудні, і мене раніше запросили спробувати себе на змаганнях. Але взагалі капітан я доволі відносний, так як у нас все тримається на командній роботі.

Анна Ільєнко: Насправді Каміла — сильний лідер, бо володіє soft скілами командної роботи. Вона здатна об’єднати дівчат в будь-яких критичних ситуаціях. Коли у інших щось не виходить, Каміла може сконцентрувати і мотивувати команду досягти результату.

Софія Лисюк (студентка 2 курсу кібербезпеки, членкиня клубу):

Мені спочатку було дуже складно обрати якийсь напрям в ІТ, бо цікавили декілька спеціальностей: комп’ютерні науки та інженерія програмного забезпечення. Але моя сестра навчалась на цій спеціальності (вона закінчила тут же аспірантуру, а зараз працює по профілю кібербезпеки в американській компанії за кордоном).

Я з нею декілька разів спілкувалася, вона не тиснула на мене, давала можливість подумати — до чого більше лежить душа. Але мені запам’яталась одна фраза. Вона сказала, що саме кібербезпека та КАІ зараз постійно розвивається, що дуже багато класних викладачів, взагалі класна програма. І я подумала: якщо свої ж студенти добре відгукуються про університет, викладачів та програму — це є добре. Чому б ні, чому б не спробувати?

Я, як і Каміла, цікавилася кібербезпекою, але окрім пар хотілось більше практики, бо ця сфера вимагає постійного оновлення знань і потрібно весь час навчатися. Тому вирішила доєднатися до клубу, де ми вивчаємо саме практичні навички. І потім Анна Вадимівна запропонувала взяти участь у CTF змаганнях.

Як команда готується до змагань

Каміла: Раніше ми взагалі не збиралися наживо. У нас був просто обмін повідомленнями. Потім зрозуміли, що такий формат не є ефективним. І після цього почали збиратися раз на тиждень особисто, обговорювати різні теоретичні, а іноді й практичні кейси типу penetration testing-у, який включає в себе багато завдань, які бувають на CTF-ах.

Коли приходимо на змагання, ми спочатку переглядаємо завдання, розподіляємо їх між собою — хто що краще знає або впевнений, що може зробити. В основному дивимося на складність завдання через те, що є дівчата, які можуть швидко зробити легкі таски, щоб більш досвідчені члени команди на них не витрачали час. Я, наприклад, більше себе знаходжу в reverse engineering, мені воно дуже подобається, OSINT (якщо він там є) і Red/Blue Team теж дуже цікавий. В основному обираю захист (Blue Team), але якщо потрібно, то можу і в напад (Red Team).

Софія: Якщо у мене чи у дівчат щось не виходить, ми одна одній намагаємось допомогти й виконати завдання разом. У нас взагалі немає конфліктів. Атмосфера клубу дуже дружня, і є взаємоповага.

Зараз ми дуже чекаємо більше практики на нашому університетському Кіберполігоні. У мене, наприклад, вже з наступного тижня там буде проходити літня практика, а ще я обрала вибіркову дисципліну — проєктну роботу на Кіберполігоні на два семестри. Я ще сама не знаю насправді, як вона буде виглядати, але дуже чекаю, дуже цікаво дізнатися, що там буде, і відтворити усі завдання.

Анна Ільєнко: Кіберполігон — це спеціальна локація для студентів IT спеціальностей КАІ, де вони відпрацьовують реальні сценарії реагування на кіберінциденти. Саме комп’ютерна практика в межах освітньої програми дає нам змогу ознайомити студентів з практичними аспектами кіберзахисту, а не тільки з академічною теорією.

Досвід «Кіберфоруму» та практичних змагань

Каміла: Найбільш яскравим досвідом для нас стали змагання Kyiv International Cyber Resilience CCDC 2026 (Кіберфорум), які йшли два дні. Це був наш прямий перший досвід в Red/Blue Team, де ми мали змагатися ще й проти штучного інтелекту. Тим більше, що нас була неповна кількість учасників — ми могли сподіватися тільки на нас чотирьох.

З тяжкого було те, що були завдання, які ми раніше не бачили ніколи. Наприклад, та ж стеганографія. Там було одне таке завдання, яке вирішив тільки штучний інтелект. Пов’язано з тим, що було повідомлення у вигляді звуку, і з цього звуку треба було здобути картинку, а потім на ній знайти підказку, як знайти подальший прапор. Вже після того, як нам дали пояснення, люди з спільноти в нашому Discord спробували вирішити це завдання, і у них вийшло це не з першого разу, навіть з тим, що у них було пояснення, як це зробити. Штучний інтелект просто бачить повністю всі коди й розуміє, як його треба правильно налаштувати, щоб отримати правильну відповідь. Він посів друге місце на турнірі.

Ми на цьому Кіберфорумі зайняли 15 місце з 30 команд. Коли ти приходиш, ти студент, ти дивишся навколо, а сидять всі дорослі люди — тяжко себе переконати, що ти займеш хоча б якісь місця. Ми були одні з наймолодших учасників. Тому посісти 15 місце серед таких топів, як для мене, це був шок в хорошому плані.

Про психологічний тиск та «Fake it till you make it»

Софія: Коли ти заходиш в залу і дивишся на своїх конкурентів, то там дуже мало дівчат, дуже мало. Тому спочатку з’являється відчуття, що тобі і команді, можливо, не вистачає досвіду — за півроку в CTF цієї впевненості не настільки багато, як могло б бути. Ти не чуєш якогось словесного упередження в свій бік, нічого не говорять. Але ти помічаєш погляди. Ти проходиш повз команду і чуєш, як починаються якісь бурхливі обговорення саме між ними в твою сторону. Але до цього звикаєш доволі-таки швидко.

Найголовніше — просто щоб не падав командний дух. В такі моменти з’являється відчуття, що ти не на своєму місці. І тут дуже важливо проговорити це з командою, якось підтримати, зробити вигляд, що ми на своєму місці і ми робимо саме те, що нам потрібно робити. Ну, це як «fake it till you make it» — удавай, поки не вийде.

Каміла: Так, насправді на таких змаганнях ти постійно стресуєш. Навіть взяти Кіберфорум KICR CCDC: ми приходили, там велика була зала, ми заходимо, бачимо дуже багато хлопців. І зазвичай всі погляди завжди на нас, бо нас так четверо дівчат, і всього-на-всього один хлопець з нами, а не навпаки — чотири хлопці й одна дівчинка. Це психологічно давить, але з часом це вже як буденність наче, ми вже трішки звикли. І коли поруч зі мною дівчата, ми підтримуємо одна одну і на душі стає легше набагато. Після нашого першого офлайн-досвіду на SheDefends, де було багато суто жіночих команд, здавалося: «А, ми на місці, все окей, це поширено». Але коли прийшли на загальний Кіберфорум, то зрозуміли, що це був більше як виняток.

Жіноча команда IronWingsKAI на змаганні SheDefends: Cyber & OSINT

Проте ми знаходимо в цьому певну перевагу: ось, ми одна єдина дівчача команда, нам потрібно бути сильніше, нам потрібно брати силу в свої руки і показати усім, що ми тут повинні бути.

До речі, до наших хлопців з університетської збірної у мене взагалі питань немає, з ними дуже комфортно. Як такої нерівності я не бачила, вони постійно допомагають і підтримують. Якщо ти чогось не знаєш чи не вмієш — вони пояснять і навчать під час змагання. Ти дивишся на склад команди і не думаєш: «О Боже, хлопці», ти думаєш: «О, хлопці, приємний буст», бо це, в першу чергу, люди, які мають більший досвід, і цей обмін знаннями дуже важливий.

Про плани на найближче майбутнє

Каміла: У нас в команді немає чіткого плану на рік наперед, бо змагання часто оголошуються спонтанно, десь за тиждень-два. Нам Анна Вадимівна кидає посилання в чат, запитує: «Будемо — не будемо?», ми кажемо, що обов’язково будемо, записуємось і намагаємося скрізь брати участь, щоб здобувати досвід. Головними конкурентами бачимо команду КПІ (вони дуже сильні й у топах міжнародних рейтингів), а також команди Шевченка, Вінницького університету та КНУБА.

Наші цілі на найближче майбутнє — це вийти на міжнародний рівень. Ми вже спробували себе онлайн на Snyk CTF та міжнародному Incognia. Я також грала за збірну на міжнародній Універсіаді-2025. Тепер ми хочемо масштабуватися суто дівочим складом на великі міжнародні офлайн-турніри і взяти перше місце.

Ми також хочемо знайти спонсорську підтримку. Ми активно шукаємо контакти з міжнародними фондами, проєктами жіночого лідерства, профільними STEM-програмами, які виділяють на це гранти. Це допомогло б нам оновити інфраструктуру для тренувань та покривати витрати на поїздки.

Самим собі ми довели, що маємо право бути в цій професії. Тепер хочемо показати це і іншим.