Як ПДВ зробив імпорт батарей для дронів вигіднішим за українське виробництво
У травні інженери компанії PAWELL Battery повернулися з найбільшої у світі виставки дронів China Drone Exhibition із виробничими підходами заводів, що випускають до 10 тисяч батарей на день, та технологіями для нового покоління безпілотників. Здавалося б, це ще один крок до масштабування українського defence tech. Проте вже на старті стало зрозуміло: головний виклик полягає не в інженерії, а в тому, що виробляти батареї в Україні економічно менш вигідно, ніж імпортувати їх із Китаю.
Кілька років тому держава ухвалила логічне рішення: звільнити від ПДВ частину товарів оборонного призначення, які постачаються для військових.
Мета була правильною — зробити необхідне обладнання дешевшим для фронту.
Але на практиці виникла парадоксальна ситуація.
Якщо готова батарея приїжджає в Україну з Китаю, вона може потрапити під пільговий режим і не обкладатися ПДВ.
Якщо ж український виробник завозить ті самі елементи живлення, з яких збирає батареї вже тут, в Україні, він змушений сплачувати ПДВ. Тобто держава фактично підтримує імпорт готового виробу, але не його виробництво всередині країни, де створюються робочі місця, сплачуються податки та формується додана вартість.
Для української компанії це означає автоматичну втрату конкурентоспроможності. Для української компанії це означає просту річ: ще до початку будь-якої конкуренції її продукція стає приблизно на 20% дорожчою за імпортну. У результаті за один і той самий бюджет можна купити або 100 китайських батарей, або лише 80 українських.
Куди зникають гроші
Різниця здається абстрактною лише до моменту, поки не починаєш рахувати. На кожному мільйоні гривень реалізованої продукції український виробник втрачає близько 200 тисяч гривень.
Для виробництва — це нове обладнання. Додаткові працівники. Нова виробнича лінія. Нові інженерні розробки.
Коли батарея виробляється в Україні, тут залишаються зарплати, податки, технології та компетенції. Коли готовий продукт завозиться з-за кордону, більшість коштів просто залишає країну.
Китай отримує гроші, нові інвестиції та розвиток власної промисловості.А Україна не отримує нічого, крім ще більшої залежності в майбутньому.
Чому локальне виробництво виграє у імпорту
Попри це багато підрозділів свідомо обирають українських виробників. Причина проста — швидкість. Сучасна війна давно перестала бути історією про багаторічні цикли розробок.
Сьогодні рішення може бути актуальним кілька тижнів. Потім противник знаходить протидію і все потрібно змінювати заново. Якщо військовим потрібна нова батарея або зміна характеристик під конкретний дрон, український виробник може виготовити її за кілька днів. Іноді навіть за добу.
Ми регулярно відправляємо нові замовлення протягом тижня після запиту. З Китаєм такий сценарій неможливий. Спочатку погодження, потім оплата, потім виробництво, потім логістика. Першу партію часто доводиться чекати від одного до двох місяців. А тепер уявіть, що за цей час ворог уже встиг адаптуватися до нової технології.
Так ми втрачаємо одну з головних переваг України — швидкість інновацій.
Війна сьогодні — це війна ітерацій
Багато хто досі уявляє виробництво батарей як конвеєр, де роками випускають один і той самий продукт.
Насправді все навпаки. На фронті постійно з’являються нові задачі.
Потрібно більше дальності, більше потужності, інше компонування.
Потрібна нова форма батареї під новий тип безпілотника. Іноді між першою версією виробу та третьою проходять лічені тижні.
Якщо кожне доопрацювання займає місяць або два через виробництво за кордоном, інноваційний цикл просто зупиняється.
Саме тому українське виробництво — це не тільки питання економіки.
Це питання швидкості адаптації на полі бою.
Підрозділ може мати справний дрон, але не батарею для нього
Окрема проблема — система «єБалів». Її створили для того, щоб підрозділи могли отримувати додаткові ресурси за результативну бойову роботу.
За уражені цілі військові отримують бали. Бали конвертуються в кошти. За ці кошти можна замовляти необхідне обладнання. На перший погляд система виглядає логічною.
Але є нюанс. Батареї для дронів та багато комплектуючих не входять до переліку того, що можна закуповувати за цією програмою. У результаті виникають абсурдні ситуації. Підрозділ може мати справний дрон. Може мати екіпаж. Може мати задачі. Але не може купити батарею через механізм, створений для підтримки фронту.
І тоді військові шукають інші джерела фінансування. Звертаються до волонтерів, до громад, до місцевих бюджетів, шукають гранти.
Витрачають час на все, окрім виконання бойових завдань.
Борти стоять на землі
У війні батарея є таким самим витратним матеріалом, як шини для автомобіля чи боєприпаси для зброї. Її ресурс не безкінечний, тому навіть найдосконаліший дрон рано чи пізно потребує заміни джерела живлення. Саме тому на фронті нерідко можна побачити ситуацію, коли повністю справний безпілотник стоїть без роботи не через поломку чи нестачу операторів, а через банальну відсутність батареї потрібної конфігурації.
Ще одна проблема полягає в тому, що військові не завжди можуть замовити саме ту батарею, яка потрібна для виконання задачі. Якщо в номенклатурі прописана одна комплектація, вони змушені працювати саме з нею. Навіть якщо існує більш ефективне рішення.
Поки ми сперечаємося про ПДВ, Китай нарощує виробництво
Проблема полягає не в нестачі технологій, людей чи замовлень. Україна вже має інженерів, здатних створювати рішення світового рівня, має фронт, який формує попит на нові розробки, і має виробників, готових інвестувати у масштабування. Але замість того, щоб спрямовувати ресурси на розвиток власної промисловості, ми часто опиняємося в ситуації, коли вигідніше фінансувати виробництво за кордоном.
Кожен мільйон гривень, вкладений в українське виробництво, залишається працювати всередині країни: перетворюється на зарплати, податки, нове обладнання та нові технології. Натомість кошти, які йдуть на закупівлю готової продукції за кордоном, працюють на розвиток чужих заводів, чужих інженерних команд і чужої економіки.
Якщо ми справді хочемо говорити про технологічну незалежність і масштабування виробництва дронів, то насамперед маємо усунути ситуацію, коли український виробник опиняється у менш вигідних умовах, ніж його закордонний конкурент. Тому що перемогу в технологічній війні визначають не лише інженерні рішення, а й правила, за якими працює економіка.
Отже, по ми пропонуємо:
1. Звільнити від ПДВ комплектуючі для виробництва батарей та інших компонентів для defence tech, щоб українські виробники не програвали імпорту ще до початку конкуренції.
2. Дозволити закупівлю батарей та комплектуючих через систему «єБалів», адже без них дрони, НРК та інші системи просто не працюють.
3.Створити умови для локалізації виробництва
38 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівВільна торгівля має ту перевагу, що замість того, щоб виробляти усе в гіршій якості локально з гіршим масштабуванням держави починають спеціалізуватися. Якби ринок спеціалістів в Україні був нескінченим, то можливо що це мало б сенс. А так виробничі ресурси просто перейдуть в більш рентабельні виробництва.
Я пам’ятаю як у перші місяці війни, коли люди поїхали рятуватися від війни — співвітчизники підняли ціни на житло, і навіть кімнати біля Львову здавали по 25к і вище.
Ще в Україні були блекаути. І співвітчизники взвинтили ціни на АКБ і екофлоу.
І навіть у цьому топіку, якщо уявити, що ПДВ прибрали, то автор говорить не про зменьшення ціни (для фронту же?), а про збільшення прибутку продавця, за який він може собі купувати нове обладнання (або нову автівку).
«Шановний». Наша ціль зберегти державу, а не ваш бізнес. Тому ваші претензії недоречні.
Не переживайте, скоро зелені піднімуть митний збір до такого рівня, що виробляти тут знов стане вигідніше. )
а, все народ, розходимось — автор створив кучку ботів спеціально щоб піарити свій топік ))
а чого добився ти ))
а що мається на увазі під
бачу в тексті «елементи живлення»
то мова йде про те що ви завозите умовно 18650 аккуми, бмс-ки, кабелі і збираєте з них батареї ?
це скоріше «крупновузлова збірка», а не виробництво
p.s.
ворог адаптувався до... нової форми батарей? )))
Ворог адаптується не до «форми», а до ТТХ: збільшеного радіусу дії дронів чи більшої вантажопідйомності, які стають можливими лише завдяки новим характеристикам живлення.
І логіка саме в тому, що імпорт готового продукту звільнено від ПДВ, а закупівля компонентів для українського інженерного продукту — оподатковується. Це пряме вимивання капіталу з країни замість розвитку власного ОПК
гм... ну тоді ви можете просто імпортувати що без пдв і потім одразу ж... тобто навпаки експортувати...
... сорі я загубився що саме підпадає під пдв? у вас там у всіх якіх мутні схеми державні тобто щось військового виробництва ресурси підпадає під пдв на імпорт а щось не підпадає?
... а до чого тут доу? )) а головний командуючий про це знає? міністр оборони?
хіба усі батареї не проходять за тим самим законом за звільнення ндс імпорту енергетично зберігаючої продукції тощо?
it’s 83.333... actually but nevermind
але то не «виробник втрачає» то «держава отримує» хіба ні? хіба «український виробник» не підтримує «українську державу»?
Через цей податок український товар стає неконкурентоспроможним на тендерах або прямих закупівлях.
Якщо ж зняти навантаження з комплектуючих — ми матимемо експертизу та спеціалістів в результаті. А виходить, що замість того, щоб підтримувати внутрішню економіку (де кошти з податків та зарплат залишаються в країні й крутяться в бюджеті), держава фактично субсидує китайський імпорт. Коли гроші вимиваються з країни на закупівлю готового іноземного продукту, держава стратегічно втрачає, а не отримує.
даєш закон за відміну пдв!
... мені подобається продоток на продаж
та як же він «стає неконкурентноспроможним», якщо ви стверджуєте що він унікальний і китайці такого не роблять.
або він не унікальний і тоді його можна купити в китайців, або він унікальний, і конкурентів йому немає.
або, виявляється, що його не портібно «на вчора», а мають пройти місяці тендерних закупівель аж доки він буде потрібен і оплачений.
А чому сенс локального виробництва, якщо технології, обладнання, сировина — імпорт?
У світі немає жодної країни, яка б мала повністю закритий цикл виробництва електроніки (навіть США залежать від тайванських чипів та азійського літію). Та навіть банально в тому, що є нагальна потреба «на вчора» на фронті в хорошому живленні для бортів у великій кількості. Чи виробникам чекати коли ми розвинемо літійвидобувну галузь?
А ви на сайт виробника заходили взагалі? Судячи з ілюстрацій все їх «виробництво» то термоусадка, клеми, та наліпки.
та в українську владу йде природний відбір найбільш відсталих у розвитку людей. Навіть найбільш очевидні речі їм не зрозумілі. Просто сам факт, що подібна стаття існує це вже ознака що сама система має шанси на припинення існування.
І всі подібні помилки затикаються за рахунок живого ресурсу.
Українська влада — це зріз українського суспільства: є розумні, порядні, фахові, а є не дуже.
але то не має бути «зріз» то має бути якраз ті хто має там бути як то просто технічно фахові щоб там бути бо «влада» то така сама _функція_ а ні як не «зріз»
... так само як «армія» то така сама _функція_ а ні як не зріз по справедливим миколам
Повністю згоден. Але тоді треба всенародні вибори замінити на голосування серед групи експертів, а кандидатам здавати тести, щоб підтвердити свою фаховість.
ти ж не тямиш у «демократію» да? )) втім тяжкі наслідки ссср просто я був «на іншому боці» де «боротьби з ссср» ще за самого ссср так буває я перевіряв ))
ніт всенародні вибори обирають лише представників
... уже які у свою чергу обирають точніше знаходять «експертів» для рішення тих чи інших рішень а також слідкують за тим щоб ті «експерти» мали свої «експертизи» за реально
бо якщо «експерти» не мають свої «фаховості» а «обрані представники» при цім їх використали то хто відповідальний?
як що до того щоб ввести відповідальність «обраних представників»
бо «війна на довго» і у «демократичному процесі» передбачається технічна і не обхідна за «демократичного процесу» можливість періодичної і постійної заміни «обраних представників»
але в умовах коли «обраних представників» замінити вже не можна бо ж війна то ж за законами війни і за такої необхідності їх потрібно просто вбивати
чи як саме то є регулювати ак система зі зворотньої до... ага довелося користатися словником «позитивний зворотній зв’язок» то як це має працювати як регулювання роботи усієї самої системи?
утримали пдв на снаряди? утримали пдв на усі ланцюжки що виробили снаряди? що ж буває пройшлися по усьому ланцюжку виробництва і скрізь де утримали пдв на снаряди просто їх убили усіх хто утримав
за декілька ітерації виробництво снарядів виходить на новий рівень ні чого особистого чистий профітЪ
В тому то і проблема демокартії, що вона призводить до якогось математичного середнього, а не найкращого рішення. Бо голос нобелівського лауреата дорівнює голосу п’янички з сусіднього під’їзду. Мені подобається варіант демокартії з диференційованою вагою голосу, наприклад, пропорційно сплаченим податкам. Він повинен давати кращі результати.
ніт то є не так
Коротка відповідь: часто так — але не завжди.
Демократія справді має схильність агрегувати різні погляди у щось на кшталт компромісу або «математичного середнього», а не обов’язково до оптимального рішення.
Наприклад, ось цей t.me/yzheleznyak
мушу визнати я не в контексті з певного навіть переліку вже причин (( як то моє «вікно контексту» уже надто вузьке уже
по суті, хлопці говорять про те, що могли б робити 10К батарей для дронів/ на добу, аби знищувати 30 000 ворогів на місяць як рахував Мадяр , а роблять лише умовні 500 і стримує їх не зовнішній ворог , а внутрішній — ПДВ та є-бали :((
Ну якщо за ті ж гроші можна купити ті ж 10К батарей в Китаю, вже готових, а хлопці замість збірки батарей можуть збирати щось цікавіше — то де проблема?
війна на довго тож потрібна підтримка вітчизняного виробника
хіба лише китайці мають заробляти на війні? ((
не зможуть, бо бо додаткова вартість пішла за кордон і в них грошей немає на щось цікавіше
чудова ідея: віддавати гроші за продукт, який вміємо легко і якісно виробляти власноруч, своєму ворогу, аби додати ще більше ракет в наші з вами будинки замість того, аби скасувати недосконалість власної правової системи і гроші за власний же продукт спрямувати на те, аби наші з вами будинки від цих ракет захистити
емм, тобто гроші за комплектуючі «ворогу» відправляти можна, а за готовий продукт — не можна? ;)
Питання не в тому, купувати компоненти чи готовий виріб. Питання в тому, де створюється додана вартість. Якщо імпортуються компоненти, то інженерія, складання, тестування, робочі місця, податки й прибуток залишаються в Україні. Якщо імпортується готовий продукт — усе це залишається в країні-виробнику.
якщо питання не в тому, то чому ви не на те питання відповідаєте?
я що, просив пояснити мені ази економіки?
але якщо усе то є вироблене на зад експортується то воно не обкладається пдв як то я так розумію пвд відбувається повернення так?
Але ж в цьому випадку додана вартість мінусова — себто, купити готову продукцію дешевше, ніж робити її самому.
показово )
0 коментів, лічені перегляди )