Конфліктологія: Як зрозуміти, що проблема не в тобі. Або в тобі
У корпоративному світі конфлікт рідко виглядає як конфлікт. Всі ми пережили якийсь корпоративний жах — кастомера, який орав на тебе; чат, де всі пасивно-агресивно тегають один одного; грумінг, після якого хочеться змінити професію (бувало не раз!). Але в дійсно поганих конфліктах ніхто ні на кого не кричить. Навпаки — вам посміхаються, ви мило жартуєте в Тімзі, а потім раптом виявляєте себе у дивній точці: пояснюєтесь перед менеджментом, сумніваєтесь у собі і вже намагаєтесь зрозуміти, в який саме момент нормальна робоча взаємодія перетворилася на боротьбу за виживання.
Я хочу поговорити саме про такі конфлікти. Не про звичайні сварки на мітингах, а про тихі конфлікти, після яких людина просто йде з проєкту чи компанії.
Привіт, я Саша Серебрянська, сеньйор BА, BА-ком’юніті драйверка, і соавторка мемного каналу. Я не психолог і не HR, а просто людина, яка сама потрапила в такий конфлікт, пережила його боляче (бо у мене тонка душевна організація, так!), і винесла з нього якісь практичні висновки.
Не всі конфлікти однакові
Одна з причин, чому робочі конфлікти так боляче б’ють: ми намагаємося лікувати їх універсальною пігулкою типу «поговорити спокійно», «показати кращий результат». Але працює це не завжди, адже конфлікти бувають дуже різні. І, до того ж, багато айтівців страждають синдромом самозванця — тому токсичний конфлікт так легко перетворюється на внутрішній: хтось зовні нарешті підтверджує найгірші підозри про себе, і ти починаєш вірити.
Які ж конфлікти взагалі бувають, звернемося до психології.
Конфлікт очікувань — найбезпечніший варіант. Люди просто не домовилися на старті: хто за що відповідає, який рівень деталізації, яка міра самостійності. Лікується швидко одним реченням: щоб ми однаково це розуміли, давай зафіксуємо, що тут вважається гарним результатом.
Конфлікт ролей і влади — вже цікавіше. Формально у вас одна роль, фактично інша. Або є відповідальність без повноважень. Або повноваження сконцентровані в одній людині, а відповідальність розмазана по команді — як джем по занадто теплому тосту. Або інша людина бачить у вас небезпеку для своєї позиції.
Конфлікт стилів — ніхто не поганий, просто один працює через довіру й автономію, інший — через контроль і часті сінки. Без свідомого вирівнювання дуже швидко починає сприйматися як щось особисте. Наприклад, один мікроменеджить, а інший до такого не звик.
Конфлікт репутації — тут уже по-справжньому неприємно. Про вас починає формуватися наратив: «недостатньо проактивний», «не фіт», «не тягне темп». Проблема в тому, що цей наратив може жити цілком окремо від реальних фактів. У корпоративному світі оцінюють не лише вашу роботу, а й те, яку історію про вас встигли розповісти раніше за вас.
Конфлікт цінностей — це момент, коли у вас фундаментально різне уявлення про те, що таке нормальне лідерство, чесний фідбек і межі допустимого. Такий конфлікт майже ніколи не вирішується однією розмовою.
І останній тип, який я дописую від себе: ви просто не сподобалися людині з першого погляду. Може ви посміхаєтесь, як її колишній; може вас звуть як однокласника, який булив; може людина не може чути ваш голос. Причин може бути безліч. Погано, якщо ієрархічно ви нижче за опонента — тоді у нього карт-бланш.
Мій кейс: коли я думала, що треба ще трохи постаратися
Я зайшла на новий проєкт і досить довго не могла повірити, що проблема може бути не в якості моєї роботи, а в самій динаміці взаємодії. Бо на перший погляд все було нормально — знайомі люди, робочий контекст, нічого такого.
На старті я потрапила в середовище, де весь контекст був сконцентрований в одній людині, робота делегувалася нерівномірно, а щоб зрозуміти, що від мене очікується, доводилося докладати непропорційно багато зусиль. Іноді майже випрошувати собі саму можливість працювати, оці всі «а що я могла б зробити?».
Стиль роботи у нас був різний. Я звикла до певної автономії, мій колега — контролювати все. Ніхто не поганий, але без свідомого вирівнювання це дуже швидко починає сприйматися як щось особисте.
Були речі, які я спочатку списувала на завантаженість: пропущені 1-2-1, розмиті відповіді, рішення, про які я дізнавалася не першою. Але коли це повторюється — розумієш, що за цим є щось інше. Я занадто довго намагалася розрулити ситуацію якістю роботи й «гарною поведінкою». Мені здавалося: якщо ще точніше сформулюю, ще спокійніше поговорю, ще більше адаптуюся — стане краще.
Ну, ви розумієте, що краще не стало.
Мікроменеджмент іноді розв’язується взяттям відповідальності на себе. Але якщо довіри немає апріорі — жодна демонстрація надійності не спрацює.
Як зрозуміти, що «справа не в тобі»
Є маркери, після яких я б більше не заспокоювала себе фразою «та, мабуть, це просто складний період».
Вам не окреслюють рамки, але чекають результату. Без чітких очікувань і доступу до контексту будь-яку людину можна виставити недостатньо ефективною. Спочатку не дати межі відповідальності, а потім оцінити за відсутність прогресу. Зручний трюк.
Фідбек не допомагає покращити роботу. Після адекватного фідбеку може бути неприємний осад, але ви розумієте, що робити далі. Після неадекватного — у вас просто падає самооцінка, а плану дій не з’являється.
Непрозора комунікація. Скасовані сінки, розмиті відповіді, рішення, які десь там уже прийняли, дозований доступ до інформації — це не дрібниці, а спосіб керувати ситуацією без прямої відповідальності за неї.
Ви починаєте жити в режимі вгадування. Не працювати, а вгадувати: який зараз настрій, що вважатиметься достатнім, чи не запитаю я зайве, чи не виглядатиму пасивною, чи не виглядатиму навпаки нав’язливою. Якщо у вас вже не робота, а психологічний квест — це серйозний сигнал.
Тупити може кожен. Задача достатньо хорошого менеджера — зробити комунікацію адекватною і поставити межі: «цю роботу я вважаю погано виконаною, роби ось так, якщо через тиждень не виправишся, я буду приймати міри». І ось ти вже знаєш, що роботу оцінили невисоко, але ще можна виправитися.
Що робити, якщо конфлікт уже почався
Спочатку діагностика, потім реакція. Не всі конфлікти ескалюють однаково. Якщо це конфлікт очікувань — рятує структура. Якщо конфлікт цінностей — іноді допоможе тільки дистанція й формальна ескалація. Перш ніж робити крок, дайте собі відповідь: що саме пішло не так — комунікація, процеси чи щось інше?
Фіксуйте факти раніше, ніж вам захочеться плакати. Поки ви ще сподіваєтесь, що все вирішиться, починайте збирати таймлайн: які задачі були, які артефакти зробили, які питання зависли, коли не відбулися 1-2-1, як формулювався фідбек, коли приймалися рішення без вас.
Після усної розмови лишайте письмовий слід. Звичайна БА-таска: «Підсумую, про що домовилися». Люди набагато обережніші з розмитістю, коли бачать її в тексті.
Не дозволяйте називати це вашим performance issue без конкретики. Коли вам починають продавати історію, що проблема суто у вашій продуктивності — хоча ви працюєте в середовищі з розмитими правилами і штучними бар’єрами — на загальні звинувачення є одна дуже сильна відповідь: «Можеш навести конкретні приклади і сформулювати очікування, яким, на твою думку, я не відповідав?»
Не лікуйте системну проблему ще більшою слухняністю. Якщо проти вас уже працює перекіс влади або людина прийняла рішення — додатковою чемністю її не зламаєш. Поступатися, адаптуватися, і продовжувати це робити навіть тоді, коли ситуація вже давно вимагає іншого — це погана копінг-стратегія.
Знайдіть людей поза конфліктом (раджу декілька) — стороннього спостерігача, та спостерігача в ситуації: колегу, ментора, когось з HR — і зробіть реаліті чек. Не щоб поскаржитися, а щоб не загубити внутрішній компас. У конфлікті він збивається дуже швидко. Я навіть зверталася до БА-консультанта (Женя Клюкін, привіт!), але це було вже сильно пізніше, ніж стався конфлікт, тож я просто йому трошки поридала.
Не ескалюйте на піку негативу. Якщо ескалація виглядає як спроба вдарити у відповідь — ще рано. Я писала свій фідбек по відчуттям роки, насправді всього місяць, але обдумувала кожне слово.
Розділіть репутацію і самоцінність. Проєкт можна втратити — нічого такого тут нема, але не можна дозволити цій ситуації вплинути на базове відчуття себе як спеціаліста. Один конфлікт — це не ваша повна професійна оцінка.
Звісно, коли такі конфлікти переслідують вас з проєкта до проєкта, тут варто задуматися.
Наостанок
Я не люблю тексти, де в кінці всі стають мудрішими і дякують Всесвіту за урок, через який ти не вмер, а став сильніший. Робочі конфлікти можуть сильно бити — в першу чергу по вірі у власну адекватність. Але є одна річ, яку такі історії все ж дають: дуже чітке розуміння власних меж.
Я доросла до своїх років і більше не вірю, що будь-яку ситуацію можна врятувати ще більшою старанністю (так, до деяких доходить пізніше!). Також не вірю, що всі конфлікти лікуються розмовою. Зате вірю в ясність, у фіксацію фактів, у право вимагати прозорих очікувань і не плутати токсичність з професіоналізмом.
У всіх є або були такі колеги, про яких казали «ну спеціаліст шикарний, але людина, звісно, специфічна» — так ось, це також профнепридатність, бо вам працювати з людьми і жити з людьми, а професіоналізм свій в свій Лінкедин засуньте. З появою АІшки все частіше думаю про те, що гарна адекватна людина — це теж професія, а не те, що нам казали в дитинстві.
А у вас були конфлікти, які спочатку виглядали як «може, мені щось здається» — а потім виявилися значно глибшими? У який момент ви зрозуміли?
13 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівЖодного разу не зустрічала класного фахівця і погану людину. Зустрічала людей які видавали себе за класного фахівця, а насправді успішно займалися самопіаром і приниженням інших.
Мій висновок — порозумітися не вийде (а я дуже старалася), треба тримати дистанцію якомога далі.
Для мене було відкриттям, що в офісах бувають свого роду «Ігри Престолів» з інтригами і подібним. Це окремий набір скілів, і часто в здорових інженерних командах то всьо непотрібно. Наприклад навіть якщо між двома інженерами є особиста антипатія, але кожен притримується певної інтелектуальної чесності і інженерного кодексу, можна нормально працювати.
Але бувають колективи/ситуації де треба або починати грати самому, або йти, або приймати емоційні збитки.
Я в меншій ступені це бачила в інженерних командах, і в більшій в менеджменті (Делівері, ПМи), але з цим дуже важко жити. У мене був досвід роботи саме на такому ігропрестольному проєкті, де наш ДМ зі сторони клієнта був просто аз, такий холодний та підлий розум, талантище просто. Але часи були страшні. Що характерно, технічно проєкт був взагалі нескладний, але що ж там неслося, не хочу і згадувати(
На мою думку найважливіше тут це той самий «реаліті чек». В тебе може бути негативний фідбек від твого менеджера що ти недостатньо перформиш, та як зрозуміти чи то правда та наскільки? Наскільки твої колеги бачать твій прогрес та можуть оцінити його?
То взагалі одна з найбільших нерозв’язаних задач в програмуванні — оцінити перформанс інженера.
Як відрізнити насправді розмиті рамки виконання для таски (що лікується більш детальнішим грумінгом) від твоєї неосознанної спроби «виправдати» свою невдачу?
Дуже згодна з вами. Тому спілкування з колегами з різних спеціальностей допомогають, пір рев’ю, куа/ба/дизайнери, чи з ким ще ви активно співпрацюєте як девелопер. При чому саме спілкування «по душам», а не формальний фідбек, бо фідбеки у нас пишуть або надто елейні, або не пишуть взагалі. Ну або, якщо все сильно погано, пишуть мастер-фідбек, де виливають все)
Дякую за живий кейс і цінні висновки!
Це має бути на онбординг порталі в розділі конфлікти. Сашо, дякую що поділилася.
Дякую, дуже резонує стаття, так я і в самого подібного багато було. Нажаль поки не набиваєш особисто «ран» то наперед все не прорахуєш. Особливо коли очікуєш від інших людей такої же адекватності як і відношення яке надаєш і зі свого боку, але нажаль в житті все не так.
Олександро, дякую, дуже цікаві думки! На щастя, не стикалась в своїй карʼєрі з таким, проте схожі патерни помічала під час навчання в університеті у ставленні викладачів.
Бажаю, щоб і надалі не стикалися) Дякую!
Хм, щось якось не побачів ключових першопричин як то протележні об’єктивні інтереси. Так само нічого про посередників і т.д.
Токсичність — це американский слегнговий термін означає, пассивно-агресивну поведінку. У нас чомусь цей термін приміняють проти усього, що з якихось причин не подобається тобто ущімлення ваших об’єктивних інтересів. З таких прикладів, наприклад замовник, або хтось на його стороні «чомусь» може «забути» оплатити інвойс, або проігнорувати комунікацію і т.п. А на ділі там наприклад не бажання співпрацювати із «чужим» нав’язаним інвесторами вендором і прямий фінансовий матеріально обумовлений конфлікт інтересів.
Агресивний конфлікт — це не токсичність, тут лише дії і вже ситуація коли хто сильніший той і правий, це вже війна.
ІТ якивідомо одна із най конфліктніших галузей взагалі. Інтереси майже усіх типів спеціалістів знаходяться в перманентному взаємному конфлікті інтересів.
Звісно, це не завжди про токсичність, просто зараз це слово стало більш об’ємним в культурі, але майже завжди стосується обезцінення інших.
Дякую за практичні поради, буквально мої кейси.
Корисна стаття.