Магічних рецептів не існує. Світовий досвід рекрутингу та ціна знецінення українських ветеранів

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до DefTech спільноти!

Українське суспільство обожнює шукати магічні рецепти за кордоном. Кожного разу, коли розмова заходить про мобілізацію чи ветеранську політику, у дискусіях з’являється досвід успішних країн як універсальні ліки, проте спроби копіювати чужі моделі демонструють нерозуміння простого факту: будь-яка армійська кадрова політика є лише похідною від товщини державного гаманця та готовності громадян платити за власну безпеку.

І. Практика держав у вогні:

як воюють ті, кому справді треба, коли на кону стоїть виживання, романтика військового патріотизму поступається місцем жорсткому прагматизму.

США: Купівля молодості за диплом та безвідсоткову іпотеку

Жодних розмов про абстрактний «священний обов’язок» у рекрутингових центрах США не ведуть: там підписують жорсткий, деталізований до цента бізнес-контракт. Держава купує роки життя, здоров’я та лояльність, а натомість бетонує місце ветерана у середньому класі.

Базовий міф полягає в тому, що американський контракт це укладання угоди на три чи чотири роки, після яких ти абсолютно вільний. Реальність значно прагматичніша: кожен перший контракт зі Збройними силами США (Military Service Obligation) укладається рівно на вісім років. Різниця полягає лише у пропорціях: Active Duty (Активна служба): Триває від двох до шести років (найчастіше чотири). Це період, коли людина є повноцінним ресурсом армії, живе за її графіком і може бути відправлена в будь-яку точку світу.IRR (Individual Ready Reserve): Решта часу до закінчення восьмирічного терміну.

Наприклад, після чотирьох років активної служби військовий переходить у неактивний резерв ще на чотири роки. Він живе цивільним життям, працює в офісі, але в разі серйозного конфлікту чи дефіциту кадрів Пентагон має легальне право повернути його в стрій. Крім того, кожен контракт містить положення про потреби служби (Needs of the Service). Це означає, що армія може в односторонньому порядку змінити військову спеціальність, місце базування або скасувати звільнення під час активної фази бойових дій (механізм Stop Loss).

У США ніхто не йде в армію заради базової ставки (Basic Pay). Станом на 2026 рік новобранець у званні рядового (Е-1) отримує трохи більше ніж 2 400 доларів на місяць. Для американського ринку праці це рівень касира у фастфуді. Вся фінансова привабливість ховається у неоподатковуваних надбавках і преміях: BAH (Basic Allowance for Housing): Компенсація за оренду житла, яка залежить від локації та наявності сім’ї. В умовному Сан-Дієго це кілька тисяч доларів щомісяця чистими грошима поверх базової зарплати. BAS (Basic Allowance for Subsistence): Гроші на харчування, що становлять близько 476 доларів щомісяця для рядового складу.

Бонуси за підписання та утримання: Тут працює чистий ринок. У 2026 році Армія США виплачує рекрутам комбіновані бонуси до 50 000 доларів за дефіцитні спеціальності та готовність швидко відправитися в навчальний центр. Військово-морські сили пропонують до 75 000 доларів тим, хто обирає службу на ядерних субмаринах. А спеціалісти дефіцитних фахів (авіація, радіоелектроніка) можуть отримати до 50 000 доларів бонусу за подовження контракту.

Це найпотужніший інструмент армії США. Воювати мають не ті, кому нікуди йти, а ті, кому є що втрачати і що здобувати. Медицина (TRICARE): 100% безкоштовна медицина для військового та його родини. Це покриває все: від народження дитини та лікування зубів до психотерапії та хірургії. Жодних страхових внесків чи прихованих платежів, що для США з їхньою наддорогою комерційною медициною є колосальною економією. Житло (VA Loan): Ветеранські іпотеки (VA Loans) дозволяють купувати житло без початкового внеску та без обов’язкового приватного страхування (PMI).

На перегрітому американському ринку нерухомості це ледь не єдиний спосіб для 25-річних купити власний будинок. Освіта (GI Bill): Програма GI Bill покриває 100% вартості навчання у державних університетах (або до 27 120 доларів на рік у приватних). Вона також забезпечує щомісячну стипендію на оренду житла, вимагаючи з 2026 року лише щомісячної електронної верифікації статусу студента. Цей привілей також можна повністю передати своїм дітям, якщо відслужити визначену кількість років.

Умови служби побудовані так, щоб звільнятися після 10 років було економічно боляче. Раніше американці отримували військову пенсію лише після 20 років вислуги. Зараз діє гібридна пенсійна система (Blended Retirement System). Держава щомісяця доплачує до 5% на особистий інвестиційний рахунок військового (TSP, аналог цивільного 401(k)). Ці гроші ветеран забирає з собою навіть у разі звільнення після першого контракту.

А ті, хто витримує 20 років у системі, отримують гарантовану довічну пенсію, яка стартує одразу після звільнення (навіть якщо військовому 38-40 років), і довічну медичну страховку. Система працює чітко, оскільки держава вирахувала точну ціну лояльності. Це капіталістична транзакція: військовий віддає контроль над своїм часом, тілом і географією переміщень, а система гарантує відсутність ризиків опинитися на соціальному дні.

Ізраїль та Південна Корея: Тотальний обов’язок без права на фінансові відмовки

В Ізраїлі фінансова модель комплектування армії жорстко розділяє обов’язкову строкову службу (Садір) та професійний контракт (Кева), де держава абсолютно свідомо недоплачує призовникам у моменті, щоб згодом потужно компенсувати цей витрачений час через невідворотні соціальні ліфти. Станом на останні роки базове щомісячне забезпечення строковика бойових підрозділів коливається в межах 2600–3200 шекелів (750–900 доларів США).

Солдати на тилових посадах отримують ще менше — приблизно 1200–1300 (350–400 доларів) на місяць. Це принципово не є ринковою зарплатою, а скоріше класичними кишеньковими грошима на поточні дрібні витрати, оскільки система і так повністю забезпечує бійця проживанням, харчуванням, екіпіруванням та правом безкоштовного проїзду всіма видами транспорту.

Проте справжня економіка служби вмикається безпосередньо в день демобілізації, коли колишній військовий отримує доступ до цільового накопичувального фонду під назвою «Пікадон». Залежно від бойового статусу та реального терміну служби, на цьому рахунку акумулюється сума еквівалентна 6500–8500 доларів США, яку протягом перших п’яти років юридично дозволено витратити виключно на чотири фундаментальні речі: здобуття вищої освіти, купівлю власної нерухомості, відкриття бізнесу або організацію весілля.

Паралельно з цим працює урядова програма «MeMadim LeLimudim», яка бере на себе 100% покриття вартості навчання в університетах для військових , що повністю знімає з них фінансовий тягар у розмірі 12–16 тисяч шекелів за кожен академічний рік і перетворює три роки низькооплачуваної служби на гарантований квиток до середнього класу.

Натомість ті одиниці, які після строкової служби вирішують залишитися в армії та підписати професійний контракт, одразу переходять на жорсткі ринкові рейки з відповідними фінансовими стимулами. Для розуміння порядку цифр: зарплата молодого лейтенанта на контракті стартує приблизно від 9–10 тисяч шекелів (близько 2500–2800 доларів), капітан отримує вже понад 15 тисяч шекелів (близько 4100 доларів), а щомісячний дохід майора легко сягає 23 тисяч шекелів (понад 6300 доларів), що робить військову кар’єру абсолютно конкурентоспроможною порівняно з провідними цивільними корпораціями.

На відміну від виваженої ізраїльської моделі, Південна Корея обрала небезпечний шлях прямого заливання строкової служби грошима, що до 2026 року призвело до безпрецедентного зарплатного парадокса, який буквально почав вимивати професійні кадри з армії. Історично корейські призовники отримували сущі копійки як плату за свій громадянський обов’язок, але після серії гучних політичних обіцянок уряд запустив реформу, яка збільшила виплати на приголомшливі 771% за трохи більше ніж десятиліття. В результаті цих змін базову ставку старшого солдата (сержанта строкової служби) розігнали до 1,5 мільйона вон на місяць, що еквівалентно приблизно 1100 доларам США.

Але і це не фінал, оскільки уряд додатково запустив потужну програму співфінансування під назвою «Tomorrow Preparation Savings», за умовами якої держава доплачує ще 550 тисяч вон (близько 400 доларів) до щомісячних накопичень солдата. У підсумку реальний дохід звичайного 18-місячного строковика у 2025–2026 роках досяг колосальних 2,05 мільйона вон (близько 1500 доларів) на місяць, що дозволяє йому в день демобілізації зняти зі свого рахунку понад 20 мільйонів вон (приблизно 13 000–14 000 доларів США) чистими готівковими коштами для старту цивільного життя.

Однак цей щедрий фінансовий атракціон породив катастрофічну проблему для кадрового ядра збройних сил, оскільки базова зарплата професійного сержанта-контрактника найнижчої ланки у 2026 році становить 2,13 мільйона вон. Тобто розрив між примусово призваним хлопцем, який відслужить свої півтора року і назавжди забуде про казарму, та професійним військовим, який роками вчився і несе кримінальну відповідальність за особовий склад, скоротився до смішних 60–80 доларів.

Через таку відверту зрівнялівку корейська армія наразі переживає історичний рекорд звільнень серед молодших офіцерів та сержантів, які просто не бачать жодного сенсу підписувати довгострокові контракти, якщо звичайний строковик заробляє практично ті самі гроші без жодних супутніх ризиків. Це стало настільки критичним прецедентом, що у 2026 році Міністерство оборони Південної Кореї було змушене екстрено натиснути на гальма і заморозити подальше зростання виплат для призовників, намагаючись хоч якось врятувати інститут професійних контрактників від остаточного колапсу.

ІІ. Мирні, але озброєні: де війни немає, а повага є

Європейські країни, які зараз готуються до потенційної ескалації, давно зрозуміли одну просту істину: гроші на високі зарплати рано чи пізно закінчуються, а інституційний статус залишається назавжди. Тому замість марних спроб перебити ринкові доходи космічними виплатами на полігонах вони інтегрують армію безпосередньо у кровоносну систему цивільної економіки, де повага до ветерана вимірюється тим, наскільки сильно корпорації б’ються за право взяти його на роботу. Усі наведені нижче цифри базуються на офіційних державних програмах станом на 2026 рік.

У 2026 році Польща радикально змінила правила гри на ринку праці для військових та резервістів, вирішивши проблему їхнього працевлаштування через жорстку фінансову мотивацію самого бізнесу. Замість того щоб просто заливати армію готівкою, польський уряд запровадив безпрецедентну податкову пільгу, яка дозволяє компаніям списувати з податкової бази від 12 000 до 24 000 злотих (приблизно від 3 000 до 6 000 доларів США) щорічно за кожного працевлаштованого солдата Військ територіальної оборони або Активного резерву.

Розмір цієї знижки прямо залежить від вислуги років військового, що змушує корпорації буквально полювати на найдосвідченіших ветеранів. Окрім цього, наявність таких солдатів у штаті офіційно визнана якісним критерієм у державних закупівлях нижче порогу Європейського Союзу, даючи компанії мінімум 10 відсотків переваги над конкурентами під час прибуткових тендерів. Сам же професійний кадровий військовий у Польщі отримує базову зарплату в діапазоні від 6 900 до 14 600 злотих брутто на місяць (від 1 700 до 3 600 доларів США), що є міцною ринковою сумою, яка не створює штучних перекосів порівняно з цивільним сектором.

Литва пішла шляхом цільового фінансового стимулювання роботодавців, розуміючи, що найкраща соціальна гарантія для солдата після служби полягає у гарантованому збереженні його конкурентоздатності. Коли литовський громадянин повертається з дев’ятимісячної строкової або добровільної служби, держава протягом наступних шести місяців виплачує його поточному або новому роботодавцю спеціальну фінансову субсидію.

Це означає, що цивільний бізнес отримує працівника практично безкоштовно на пів року, що миттєво знімає будь-яке упередження корпорацій щодо найму колишніх військових та нівелює розмови про втрачену кваліфікацію. Для добровольців також діє правило повної відшкодувальної компенсації, за яким держава компенсує їм втрачений час за ставкою, яка точно дорівнює їхній попередній цивільній зарплаті або зарплаті професійного військового відповідного рангу. Середня ж щомісячна зарплата кадрового литовського солдата у 2026 році становить від 1 400 до 3 100 євро на руки, що дозволяє людям спокійно планувати своє життя на десятиліття вперед.

Естонія вибудовує свою оборонну модель через максимальне зменшення бюрократичного тиску на військовослужбовців у поєднанні з найвищими стандартами медичного захисту. Професійні солдати Збройних сил Естонії заробляють у межах від 1 200 до 2 600 євро чистими щомісяця, але справжня привабливість служби криється в комплексній системі пільг, куди входить стовідсоткове преміальне медичне страхування для всієї родини та залізобетонне право на дострокову пенсію з високим коефіцієнтом заміщення доходу.

Для призовників на початку 2026 року уряд Естонії додатково підвищив щомісячне забезпечення на третину, довівши його до діапазону від 150 до 305 євро залежно від звання виключно на покриття дрібних особистих потреб, паралельно запровадивши розширені компенсації на транспортні витрати. Ця система чітко демонструє, що держава повністю бере на себе всі супутні логістичні та медичні витрати, перетворюючи військову службу на почесний обов’язок, який зовсім не б’є по кишені молодого спеціаліста.

Підсумовуючи цей європейський досвід, можна впевнено стверджувати, що країни Балтії та Східної Європи не намагаються створити касту ізольованих отримувачів бюджетних коштів, а натомість інвестують ресурси в те, щоб армія стала невід’ємною частиною корпоративного світу, де статус ветерана чи резервіста автоматично відкриває двері до найкращих цивільних кабінетів.

ІІІ. Сусідський мазохізм: російська модель фінансового кріпацтва

Для максимального розуміння прірви між підходами корисно поглянути на інший бік кордону, де державний кадровий менеджмент остаточно деградував до химерної суміші провінційного казино та середньовічного кріпосного права. Панічний страх російської влади перед оголошенням відкритої загальної мобілізації змусив кремль перетворити рекрутинг на інструмент тотального фінансового виснаження власних регіонів, переклавши відповідальність за постачання живої сили виключно на місцевих губернаторів.

Ця стратегія призвела до того, що у 2025 році витрати російської федерації на виплати родичам загиблих та утримання діючого контингенту здійснили карколомний стрибок з 39 до 52 мільярдів доларів, запустивши механізм неконтрольованої внутрішньої конкуренції за людський ресурс. Регіональні торги за потенційного солдата швидко дійшли до абсолютного абсурду: Самарська область у спробах виконати спущені згори квоти підняла одноразову виплату за підписання контракту до 4 мільйонів рублів, Ямал пропонував 3,1 мільйона, а Татарстан намагався залучити людей сумою у 2,8 мільйона рублів.

Проте закони економіки виявилися сильнішими за імперські амбіції, тому ця агресивна фінансова піраміда прогнозовано дала тріщину вже на початку наступного бюджетного циклу. Сукупний дефіцит місцевих російських бюджетів, розірваних непомірними військовими виплатами, сягнув критичної позначки у 600 мільярдів рублів, що спровокувало миттєвий колапс усієї системи регіонального рекрутингу.

Загнана у фінансовий глухий кут Самарська область у 2026 році була змушена обвалити привітальні виплати вдесятеро до жалюгідних 400 тисяч дерев’яних, тоді як інші регіони аналогічно зменшили свої пропозиції у кілька разів, рятуючись від неминучого дефолту. Більше того, російські урядовці почали офіційно призупиняти гарантовані виплати сім’ям загиблих, посилаючись на складну ситуацію з наповненням бюджету та фактично визнаючи банкрутство моделі купівлі лояльності за великі гроші.

Фінальним акордом цієї системи, який остаточно закріплює статус російського солдата як безправного ресурсу, є юридична пастка, ретельно вибудувана ще на початку повномасштабного вторгнення. Згідно з президентським указом від вересня 2022 року, всі укладені військові контракти автоматично визнаються безстроковими, що позбавляє російського військовослужбовця будь-якого легального права повернутися додому до офіційного закінчення бойових дій.

Єдиними реальними шляхами для розірвання такої угоди залишаються важке каліцтво з подальшим списанням за станом здоров’я або досягнення граничного віку перебування на службі. Це створює еталонну модель сучасного фінансового рабства, де держава купує життя та свободу людини рівно один раз і назавжди, не залишаючи їй жодних ілюзій щодо можливості повернення до нормального цивільного існування.

IV. Ідеал ветеранської політики: український шлях у 2026 році

Який на сьогодні є ідеал ветеранської політики? Це не безкоштовний проїзд у транспорті і не грамоти від селищних рад. Ідеал ветеранської політики полягає в поверненні людині контролю над її власним життям та капіталізації її військового досвіду. Як нам до цього прийти без трильйонних резервів? Україна у 2026 році змушена будувати власну модель на перетині кадрового голоду та обмеженого бюджету. Оскільки 69–74% українських компаній називають брак робочої сили головною проблемою для розвитку, держава більше не може дозволити собі нескінченний примусовий призов.

Спроба переходу до реального ветеранського ідеалу розпочався через експериментальну реформу Міністерства оборони, розраховану до червня 2028 року. Замість радянської невизначеності впроваджено фіксовані контракти: піхотно-штурмовий на 14 місяців для цивільних та 10 місяців для діючих військових. Базова ставка підкріплюється жорсткою економічною сегрегацією, де виплати на першій лінії бойових дій сягають 170 000 гривень. Головна інновація, яка замінює американські мільярди, полягає в капіталізації права на відпочинок.

Запроваджено систему нарахування гарантованої відстрочки від подальшої мобілізації. Після завершення контракту кожен автоматично отримує 6 місяців спокою. Для піхотно-штурмових контрактів діє мультиплікатор 3:1, де кожні 30 днів боїв додають 3 місяці відстрочки. Повний рік служби під час воєнного стану приносить ще 6 місяців відпустки в тилу. Прозорість процесу забезпечується через електронний калькулятор в екосистемі Армія+.

Паралельно держава гуманізує систему: замість каральних інструментів для СЗЧ запроваджено 100-денний період добровільного повернення з можливістю самостійно обрати один із 55 сертифікованих підрозділів через додаток Армія+ без принизливого перебування в батальйонах резерву. Фінансування цих процесів забезпечується новим цензом економічного бронювання, який вимагає мінімальну середню зарплату на підприємстві у розмірі 25 941 гривні. Це змушує бізнес виходити з тіні, створюючи фінансову основу для забезпечення тих, хто тримає фронт.

Цільова модель ветеранського ідеалу для України базується на повному демонтажі радянських механізмів управління людським ресурсом. Перехід від примусу до добровільного рекрутингу вимагає створення системи, у якій служба стає передбачуваним, юридично захищеним та фінансово вигідним етапом життя.

Отже:

Що гарно вийшло (принаймні задекларовано) в реформі

• Перехід до строковості: Запровадження добровільних контрактів із чіткими термінами (від 6 до 24 місяців) замість служби «до завершення воєнного стану».
• Гнучка система контрактів: Створено три типи контрактів (піхотно-штурмовий, бойовий, базовий), що дозволяє диференціювати службу залежно від рівня ризику та навантаження.
• Гарантовані відстрочки: Впроваджено математично обґрунтовану систему відстрочок після закінчення контракту (від 6 місяців до понад 3 років), яка створює суттєві переваги для учасників бойових ді. Наприклад, за контрактом штурмовика додаються 3 місяці відстрочки за кожні 30 днів боїв.
• Висока фінансова мотивація: Сукупні виплати для першої лінії можуть сягати 170 000 гривень на місяць. Запроваджено чіткі бонуси: 10 000 грн за кожен день на нулі, 40 000 грн за участь у штурмі, 100 000 грн за полоненого та 15 000 грн за знищення ворога в контактному бою.
• Амністія для СЗЧ: Створено 100-денне вікно (до 20 вересня 2026 року) для добровільного повернення із самовільного залишення частини (для тих, хто пішов у СЗЧ до 12 червня). Військові можуть самостійно обрати новий підрозділ через застосунок «Армія+» без обовязкового проходження через батальйони резерву. Автоматичні переведення: Запроваджено пілотний проєкт, який дозволяє солдатам і сержантам один раз на рік переводитися в межах корпусу без погодження командира через цифрові інструменти.
• Цифровізація обліку: Тестується дистанційна постановка на облік та автоматичне подовження відстрочок через «Резерв+», що зменшує потребу у фізичних візитах до ТЦК.

Що вийшло (мабуть) погано:

• Ефект «неоплачуваної відпустки»: Базова 6-місячна відстрочка для тих, хто не брав участі в боях, є непрактичною на цивільному ринку праці, оскільки компанії неохоче наймають працівників на такий короткий строк.
• Бюрократія з підтвердженням бойових днів: Оскільки відстрочка залежить від днів на передовій, військовим доводиться стикатися з проблемою паперових бойових журналів та необхідністю збирати дані з усіх попередніх бригад, що є тривалим або іноді неможливим процесом.
• Комунікаційний провал та недовіра: Трансформація була запущена «з колін» переважно постановами Кабміну (які легко скасувати), а не законами, що викликало сильну недовіру з боку військовослужбовців.
• Економічний тиск на бізнес: Запровадження жорстких штрафів за порушення військового обліку на підприємствах (до 216 175 гривень) створює пряму загрозу для життєздатності мікробізнесу.
• Дискримінація чинних військових: Ті військові, які відмовляться підписувати новий строковий контракт, будуть змушені залишатися в армії до кінця воєнного стану без права на гарантовану відстрочку.

Чого не вистачає

• Справжньої демобілізації: Юридичний процес повної демобілізації відсутній і розглядається виключно як подія, що настане лише після завершення війни та розпуску армії.
• Механізму бронювання під час відстрочки: Немає юридичної процедури, яка дозволила б забронювати військового на роботі в той час, поки він перебуває в оперативному резерві на легальній відстрочці після контракту.
• Бонусів для операторів дронів: Фінансові премії (бонуси) за знищення ворога поки не поширюються на екіпажі БпЛА, які працюють скидами чи дронами-камікадзе (для них діє лише система електронних балів).
• Цифрового підписання контрактів: Через застосунок «Армія+» наразі можна подати лише рапорт, тоді як сам договір досі необхідно підписувати в паперовому вигляді.
• Офіцерських посад для іноземців: Відсутня процедура підтвердження іноземного офіцерського звання, через що іноземці можуть обіймати виключно солдатські та сержантські посади.
• Глобальних соціальних гарантій: В України бракує трильйонних економічних резервів для забезпечення масових іпотечних пільг чи повного стовідсоткового фінансування навчання в університетах для всіх ветеранів за зразком США чи Ізраїлю.
• Справедливості для ветеранів 2014-2022 року: Немає чіткого і прозорого механізму звільнення для тих, хто воює найдовше; обіцяно лише вибіркове «звільнення» за окремими указами Президента восени, яке залежатиме від ситуації на фронті.

Останній пункт, як на мене, є найболючішим. Питання звільнення ветеранів першої хвилі є не просто юридичною прогалиною. Це фундаментальний маркер, який визначає ставлення держави до поняття вірності та ціни людського життя. Коли система створює зрозумілі контракти для нових рекрутів, але залишає у підвішеному стані тих, хто тримає фронт роками, вона руйнує базовий принцип соціального договору.

Контраст мотивації 2022 проти 2026, в тому, що у перші дні повномасштабного вторгнення ніхто не вираховував мультиплікатори відстрочок і не чекав на бойові премії. Це був час тотального екзистенційного жаху. Західні союзники готувалися до падіння столиці. У суспільстві панував страх перед знищенням нації. Люди, які пішли добровільно, робили це виключно з почуття обов’язку, не маючи жодних фінансових гарантій чи розуміння, де зупиниться фронт.

Особисто я, побачивши масштаби катастрофи, вважав, що якщо ми зупинемо ворога «по Дніпру», це вже буде успіх. Коли артилерія поспіхом розгорталася на позиціях, коли кидала всі особисті речі просто на пероні і поспіхом вантажилась в бехи прямо на платформі а звідти рушала в бій, мотивацією було фізичне виживання країни. У лютому 2022 року ми робили крок у суцільну темряву. Це був вибір без жодних розрахунків на вигоду. Залишаючи цих людей без прозорого механізму демобілізації сьогодні, держава транслює вкрай небезпечний сигнал: найвищу ціну платять найбільш віддані.

Обіцянка вибіркового звільнення за окремими указами Президента восени, яке залежатиме від оперативної ситуації на фронті, не є правовою гарантією. Це перетворює заслужений відпочинок на лотерею, замість того щоб зробити ветеранів перших хвиль головними бенефіціарами нової системи, їх ставлять у залежність від непрозорих управлінських рішень та відсутності чітких термінів. Майбутній солдат завжди дивиться на те, як держава поводиться з попередниками, несправедливість щодо ветеранів, які витягнули на собі найважчі етапи війни, прямо б’є по рекрутингу зараз.

Справжня вдячність суспільства вимірюється не оплесками чи рекламними гаслами, вона вимірюється залізобетонним юридичним правом на відпочинок для тих, хто приймав бій в Охтирці і знищив елітну Кантемирівської дивізію, хто ціною власного життя підірвав Генічеський автомобільний міст, хто відбив Гостомельський аеродром, коли надія трималася лише на їхній впертості. Без вирішення цього питання будь-яка трансформація війська сприймається як спроба утримати фронт шляхом тотального виснаження найвірніших.

Підписуйтеся на WhatsApp-канал DefTech спільноти!