Time&Material: що чесніше, «гарантії» чи прозорий ризик?

💡 Усі статті, обговорення, новини про HR — в одному місці. Приєднуйтесь до HR спільноти!

Що означає працювати за моделлю time&material із погодинною оплатою та повною відповідальністю за власний час?

Перша відповідь, яка спадає на думку: це ризикованіше, ніж штатна робота. Немає фіксованої зарплати, немає лікарняних, є тільки години і rate. Декілька років тому, коли починав працювати саме так, я так і думав. Але зараз думаю, що ризик втратити роботу одним днем однаковий в обох моделях. Різниця не в тому, скільки його, а в тому, коли ти про нього дізнаєшся.

У штатній роботі ризик того, що компанія мене більше не потребуватиме, нікуди не зникає, вона його просто не називає. Слово «стабільність» ховає його так добре, що можна забути про нього, поки він не стається. А коли стається, це називають форс-мажором чи скороченням, а не тим, чим воно є насправді: ризиком, який був у грі з самого початку.

То чи справді ризик менший, якщо про нього просто мовчать?

У моделі time&material той самий ризик називають одразу, ще до контракту. Я знаю з першого дня: платять за роботу, яку реально зроблю, і жодних гарантій понад це немає. Різниця не в тому, що відбувається, коли робота закінчується, а в тому, що я встигаю підготуватися заздалегідь, бо знаю правила ще до того, як почав грати.

За три дні до Різдва моя колишня компанія скоротила мене. Розмова про звільнення тривала три хвилини. Наступні пів року я був без роботи. Найважче було не відсутність грошей. Гроші в мене були, бо я створив фінансову подушку саме на цей випадок, задовго до того, як він настав. Я зробив це не тому, що передбачив саме цю ситуацію, а тому, що модель з самого початку сказала мені, що така ситуація можлива.

Найважче було не знати, чи знайду гарну команду, з якою залишуся надовго, до того як закінчаться гроші. Але саме те, що я був підготовлений, дало мені привілегію чекати: шукати таку команду, а не хапатися за перше місце, яке просто закриє дірку в бюджеті. Знайшов. І це підтвердило тезу — ризик не заскочив мене зненацька.

Компанія хоче завантажити мене роботою, я хочу працювати більше і краще, бо вищий rate означає ту саму суму за менший час. Немає відпускних, лікарняних, оплаченої англійської. Натомість високий rate, і я сам вирішую, куди спрямувати ці гроші. Хочу відпустку, відкладаю заздалегідь. Хочу вивчати мову, плачу сам.

Я боявся, що це зробить мене зайвою людиною, не частиною команди. Судячи з усього, боявся я не самої моделі, а повторення досвіду з минулої компанії, де майже не бачив колег. Якщо людина на цій моделі відчуває відірваність, це провина не моделі оплати, а менеджменту навколо неї. Мені пощастило: команда, з якою працюю, зробила так, що аутсорс не означає «тимчасовий». Я відчуваю себе «своїм».

Тож що насправді означає працювати за моделлю time&material? Знати ризик заздалегідь, а не дізнаватися про нього в момент, коли він уже стався. Бути чесним з обома сторонами, компанією і співробітником. Відчувати відповідальність за власне життя, а не ховатися за соцпакетом і обіцяними гарантіями. І саме тому я обиратиму цю модель роботи, а не роботу в штаті.

Наскільки насправді «гарантована» ваша стабільність?