Я обміняла кар’єру в ІТ на село. І зробила б це ще раз
Привіт! Мене звуть Катерина Синько, і я обміняла кар’єру на село. Якщо ви зараз працюєте в ІТ, то перше запитання, яке у вас виникне: навіщо? Я час від часу ставлю його собі сама.
Найчастіше — коли відкриваю бюджет ремонту дитячого центру, рахую, скільки ще треба вкласти у виробництво, або прикидаю, чим закривати витрати цього місяця. У такі вечори не важко домалювати собі паралельну реальність: я не звільнялася з останньої ІТ-компанії, працюю далі, отримую хорошу зарплату, не думаю двічі перед кожною великою покупкою і сплю спокійніше. Така реальність цілком могла бути моєю.
З ІТ я пішла не через вигорання і не тому, що шукала себе чи мріяла втекти з офісу ближче до природи. У листопаді
Тому дивує мене навіть не те, наскільки змінилося життя, а те, що за тією роботою я майже не сумую.
Наші будні тепер виглядають зовсім інакше. Ми будуємо дитячий центр у старій сільській хаті, запускаємо виробництво натуральної пастили, цієї весни висадили ще двісті кущів винограду, а кілька тижнів тому отримали грант майже на мільйон гривень — щоб перевірити власну модель дошкільної освіти для маленьких громад.

Хата в якій робимо дитячий центр в селі на благодійній основі
Якщо прочитати цей абзац окремо, здається, що з моїм колишнім життям його не поєднує нічого. Я теж так думала, а потім побачила, що роблю рівно те саме, що й кілька років тому. Просто раніше моїми клієнтами були компанії, а тепер проблеми, які я поки не можу до кінця роздивитися.
Як я зрозуміла, що проблема не там, де я її шукала
Коли ми переїжджали з Києва в село наприкінці
Усе змінили діти.
Є теми, про які не замислюєшся, поки вони не стосуються тебе особисто — дошкільна освіта була саме такою. Поки дітей немає, здається, що садок або є, або його нема, а коли починаєш розбиратися, розумієш, що все складніше.
У маленьких громадах дітей часто просто недостатньо, щоб працювала класична модель дитсадка. Коли дітей мало, система, яка добре працює у великому місті — байдуже, державна чи комерційна, — перестає бути ефективною.
Тоді я вперше подумала, навіщо ми взагалі намагаємося повторити міську модель? Може, почати з іншого запитання — якою має бути освіта там, де дітей небагато? Це відчуття було мені знайоме ще з ІТ. Коли продукт не працює, притомний продакт не починає продавати старе рішення ще наполегливіше. Він повертається до проблеми й перевіряє, чи взагалі правильно її сформулювали.
Із сільською освітою, схоже, сталося те саме. Річ не в тому, що дітей мало, просто ми досі пропонуємо їм рішення, придумане для зовсім інших умов. Звідси й виросла ідея проєкту — не збудувати садок, не відремонтувати приміщення і не провести кілька гарних занять, а перевірити, чи можна створити модель, від початку розраховану на маленькі громади й роботу в складних умовах: коли немає ні садка, ні вихователя, а є лише кілька дітей, і всі різного віку.

Заняття для дітей в сільському клубі
Найдивніше почалося після подання заявки
Хто хоч раз писав грантову заявку, знає це відчуття. Натиснув «Надіслати», закрив ноутбук і живеш далі, бо шансів завжди менше, ніж хочеться. Приблизно так я й жила.
Коли прийшов лист із результатами, першим я відкрила не привітання, а бюджет — хотілося побачити, що саме підтримали. А потім перечитала його ще раз, бо донор погодився профінансувати проєкт, який стартує всього з трьох дітей. (Грантовий конкурс проходить у межах великого проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії», який ІСАР Єднання реалізує за фінансування Норвегії та Швеції.)

Ось тоді я й зрозуміла остаточно, що майже мільйон гривень нам дали, бо повірили, оскільки ми запропонували спосіб перевірити гіпотезу. Підхід, знову ж таки, дуже знайомий: не обіцяти, що все працює, а зібрати експеримент, отримати дані й результат, і вже потім говорити про масштабування. Саме в цей момент я вперше подумала, що з ІТ насправді нікуди не поділася. Просто почала працювати над іншим продуктом.
Я перестала автоматизувати задачі й почала перепроєктовувати ролі.
Поки ми запускали нові напрями, мене все частіше не відпускало дивне відчуття. Роботи більшало, а часу — ні. Думаю, багатьом воно знайоме: календар забитий, список задач тільки росте, а ввечері не можеш чесно відповісти собі, що з усього зробленого справді вимагало саме тебе. У мене це запитання виникло дуже буквально. Поки діти спали вдень, я встигала знайти кілька компаній, почитати про них, знайти контакти, написати листи, занести все в CRM, поставити нагадування про follow-up. Збоку — продуктивний день.
Дратувало одне. Я витрачала найдорожчий свій ресурс на роботу, яку можна описати інструкцією. Тоді я зробила те, що не раз робила в ІТ — перестала дивитися на окремі задачі й подивилася на процес цілком.
Якщо чесно розкласти роботу менеджера з партнерств на складові, швидко бачиш, що людина потрібна далеко не в кожній дії. Пошук компаній, аналіз сайтів, пошук контактів, перший лист, follow-up, оновлення CRM — усе це важливо, але майже ніде не потрібен мій досвід.
Він стає потрібен пізніше, коли треба зрозуміти, чи є між нами потенціал для співпраці та як вибудувати довіру. Чому ця компанія взагалі має захотіти працювати саме з нами. Як провести переговори так, щоб після дзвінка обидві сторони хотіли рухатися далі. Тому ми взялися перебудовувати не окремі задачі, а весь процес.
Сьогодні перший етап роботи з партнерами майже автономний. Система сама знаходить компанії за заданими критеріями, аналізує відкриту інформацію, шукає релевантних людей, готує персоналізоване перше звернення, стежить за відповідями, нагадує, якщо відповіді немає, і синхронізує всю історію взаємодії з CRM.
Потім той самий підхід ми застосували до фандрейзингу. Тепер окремий процес допомагає відбирати компанії й писати їм оффери долучитися до проєктів нашого фонду. Паралельно тестуємо схоже для YouTube та соцмереж — там теж багато повторюваних дій, у яких я не потрібна на кожному кроці.
Найцікавіше, що за цей час я майже перестала думати про штучний інтелект. Мене куди більше цікавить, чи правильно взагалі спроєктований процес? Бо якщо так, інструмент знайдеться. Сьогодні це LLM, завтра буде щось інше — і це вже не так важливо.
Мабуть, це і є головне, що я винесла з ІТ. Не любов до нових технологій, а звичку регулярно ставити собі незручне запитання, чи справді цю роботу маю робити я? Відповідь я, здається, знаю. Але запитання нікуди не дівається.
Про повернення в ІТ я думаю частіше, ніж може здатися
Після всього сказаного може здатися, що думок повернутися в ІТ у мене не буває. Буває, і доволі регулярно. Особливо останні місяці, коли ми одночасно будуємо дитячий центр, вкладаємо гроші у виробництво, висаджуємо виноградник, запускаємо новий грантовий проєкт і намагаємося зробити так, щоб фонд за десять років не жив від конкурсу до конкурсу.

Те, що залишилось дітям від сільського садочка, який закрили
У якийсь момент просто відкриваєш таблицю з витратами й починаєш рахувати, скільки ще треба на ремонт, скільки на обладнання, скільки на запуск виробництва. І мозок швидко підкидає думку, що може, просто повернутися в ІТ? Звучить логічно — попрацювати рік-два, закрити фінансові питання, добудувати центр і більше не хвилюватися через кожен великий платіж.
Проблема в тому, що я добре себе знаю. Якщо повернуся на фултайм, то занурюся туди повністю, а отже, дитячий центр, нова модель освіти, виробництво й усе інше стануть на паузу — бо в добі, як не крути, лишиться двадцять чотири години.
За останній рік я зрозуміла ще одне. Коли ми починали, мені здавалося, що наша мета — збудувати дитячий центр. Тепер я дивлюся інакше. Центр — не мета, а один з елементів значно більшої системи.
Освіта не існує окремо від економіки. Немає в громаді роботи — молоді сім’ї виїжджають. Виїжджають — дітей меншає. Дітей меншає — закриваються садки й школи. Ми звикли говорити про кризу освіти, хоча її причина глибша: вона починається там, де перестає розвиватися місцева економіка.
Тому й на благодійність я більше не можу дивитися окремо від бізнесу, а на бізнес — окремо від розвитку громади. Гранти й благодійність потрібні, але економічною моделлю вони бути не можуть. Вони допомагають перевірити гіпотезу, запустити зміни, взяти на себе ризик там, де ринок цього не зробить. Якщо ж після завершення гранту все зупиняється — значить, ми зробили хороший проєкт, а не стійку систему.

Саджанці винограду, який висадили літом 2026 року
Тому в нашому житті одночасно з’явилися фермерське виробництво, виноградник, ендаумент фонду й дитячий центр. Збоку це схоже на набір різних проєктів. Для мене це одна модель, де кожен елемент тримає інший. Бізнес створює економічну цінність і робочі місця. Фонд допомагає запускати зміни там, де бізнес поки що сам не може. Освіта дає дітям більше шансів залишитися, реалізуватися і в майбутньому розвивати свою громаду. Прибери хоч один елемент — і система перестає бути стійкою.
Напевно, тому мені сьогодні однаково цікаво думати і над моделлю продажів для виробництва, і над фінансовою стійкістю фонду, і над новою моделлю дошкільної освіти. Для мене це давно не різні проєкти, а одна задача на різних рівнях.
За два роки я зрозуміла просту річ: я довго вважала, що працюю в ІТ, хоча насправді вчилася розв’язувати складні системні задачі. І коли задачі змінилися, виявилося, що майже всі інструменти я можу забрати із собою.
Тому найбільше мені хочеться, щоб після цієї статті у вас лишилося не запитання, чому я пішла з ІТ. Цікавіше інше: якби ви сьогодні почали будувати не продукт, а майбутнє свого села, міста чи країни — які навички зі своєї роботи ви забрали б із собою?
130 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівЕкспірієнс життя в селі — з малку аж до студентських років
Ніколи знову.
Я не жив в селі, але мене туди регулярно возили в дитинстві на літо батьки до бабусі з дідусем.5-10 років. Особливо якщо втратять свої ремоути, помчать назад до київських мурашників стояти в пробках на ранкові стендапи аж бігом, бо справжнє життя в селі дуже тяжке. Люди недарма масово переїжджають в міста, бо незважаючи на всі їх недоліки типу шуму та відсутності простору, якість життя там набагато вища за сільстку.
Українське село — це повний треш. Відсутність будь якої інфраструктури окрім маленького магазинчику та пункту фельдшера, з розваг — рибалка і алкоголь. Спостерігав як бабуся з дідусем тяжко працюють щодня без вихідних, пораючись в огороді, доглядаючи птицю та худобу (три свині та дві корови). Вільного часу у них майже не було. Майже все що виробляли (типу молока, м’яса, овочів) продавали компаніям за сущі копійки порівняно з цінами на ті продукти в містах. Харчувалися дуже просто, м’ясо лише по святам.
І це було село в 50км від обл центру!
Тому я кожен раз ржу з цих топіків про «переїжджаючих» в село айтішників, їх інстаграмні лофт ремонти в мазанках, розведення усяких альпак та мініпігів. Це все прикольно як хобі та віддушина, але я впевнений на 100% що майже ніхто з них не проживе в селі довже
Всі мріють не про село, а заміський будинок Але ця розкіш далеко не кожному по кишені А тут хата ціла з 50 сотками землі за пів ЗП мідла Ось ведуться Потім приходе розуміння чому так дешево
не плутайте туризм з еміграцією,20-30 років кількома мільярдами не гривень
щоб зробити інфраструктуру «як в місті» там вкладуватися на найближчі
Так. Але ж ми наче усі дорослі, свідомі люди, і маємо розуміти з чого складається вартість. Неважливо хати чи твоєї зарплати.
Ми переїжджали у село у грудні. Взимку. У нас усі зручності були на дворі. І це те ще задоволення після комфортних умов у Києві вночі вийти «провітритись» за хвилин 5 хоть би. Але коли ми приймали рішення переїхати, то ми ж знали що нас чекає і це був свідомий вибір.
Але, знову ж таки, якби мова йшла про дітей і імпульсивні покупки, то так. Розумію. Інстаграм, мода і все таке.
І знову ж таки, це полювання на враження, емоції, тренд чи на усвідомлення свого подальшого життя і того, що так, треба буде докласти зусиль. Але де їх не треба докладати?
Для мене питання в іншому, заради чого їх докладати. А не шукати де легше.
Так, у мене теж був досвід «життя в селі» — літні канікули у бабусі. І цей образ мені знайомий.
Але пізніше я кілька років працювала з сучасним агросектором. Саме тоді вперше побачила зовсім інше село.
Сучасний фермер — це далеко не завжди людина з лопатою. Часто це власник бізнесу, який купує техніку вартістю в мільйони гривень, працює з міжнародними партнерами, укладає форвардні та ф’ючерсні контракти, знає англійську і розуміє своє місце у глобальних ланцюгах створення вартості.
Саме тому, коли я говорю про село, я думаю не лише про город і важку фізичну працю. Я думаю про автоматизацію, сучасне фермерство, переробку, кооперацію, нові технології й економіку.
Ви праві, зараз багато людей романтизують переїзд у село в соцмережах. Але саме тому мені цікаво не створити ще один «інстаграмний» образ, а зрозуміти, на чому взагалі може будуватися сучасне село. З урахуванням сезонності, ризиків, клімату, економіки та диверсифікації доходів.
Ми чомусь порівнюємо сучасне село з сучасним містом. Але якщо порівнювати сучасне фермерство із селом30-річної давності — це дві різні реальності.
Ну так да — фермерство то про бізнес. Щоб побудувати бізнес в селі не обовʼязково навіть у село їхати. Знаю фермерів які їздять з міста в село як на роботу просто. Тих фермерів що живуть у селі я навіть ніколи і не бачив. Стоять великі красиві будинки, але чесно не знаю чи жив там взагалі хто. Діти точно в селі не навчаються, з сусідами вони не спілкуються. Ну просто люди з різних світів — про що говорити?
Про успішне приватне фермерство ні разу не чув. В основному ті паї здавались в оренду великим агро фірмам.
Теоретично звісно зараз є якісь успішні приватні господарства, але так — це титанічна праця і точно не про здоровʼя та менталочку. Село то виживання.
Але кожному своє тому успіхів вам
P.s
Нє, справжній вайб осінь/зима ото розвіює всі міфи про село, навіть про «чисте повітря і хорошу екологію»
Тут різниця приблизно як між звичайним гребцем і власником галери. Технічно і той, і інший — айтішники, але є нюанс.
Звісно що якщо є можливість купувати техніку за мільйони і укладати фьючерні контаркти то це круто, але це немає ніякого відношення до пересічних мешканців села.
Якщо у вас є можливість придбати кілька сот гектарів землі, є достатньо грошей щоб закупити високотехнологічного обладнання для посіву та збору урожаю та зв’язки з компаніями, яким збувати продукцію — вітаю, ви можете комфортно жити в селі. Але ж ви просто купили розбиту хату в чорта за рогами, то до чого тут порівняння з власниками агробізнесу?
Ні на чому. Село як явище вимирає з однієї простої причини — economies of scale. Пожежна станція немає економічного сенсу якщо вона обслуговує сотню людей. Лікарня з сучасним обладнанням, школа з молодими та вмотивованими викладачами, супермаркети з якісною та різноманітною їжею і так далі — усе це має сенс лише тоді, коли цим всім користується достатньо велика кількість населення. Вчителю немає економічного сенсу вчити трьох з половиною дітей зі звичайних сімей. Тому в маленьких населених пунктах нічого з цього ніколи не буде (хіба що фінансоване державою з податків людей), а як наслідок — люди будуть виїжджати туди, де це все є. В міста. Деурбанізація неможлива без якихось принципово нових технологічних досягнень типу можливості друку будь-якої їжі на 3D-принтерах чи роботів-лікарів в кожній оселі, чи ще чогось такого із розряду фантастики.
Максимум який економічно може мати сенс — це приміське котеджне містечко або субурбія американського типу. Але то не є село в звичному сенсі і часто їм притаманні недоліки обох «світів».
Тому те що особисто ви переїхали це звісно круто і бажаю вам добре відпочити душею, але масовості таке мати не буде і через деякий час ви обов’язково повернетеся назад в місто.
Круто! Успіхів
Дякую, цікаво. У нас у Карпатах у багатьох селах половина будинків пустує — фактично пів села покинуте.
У яких «вас»? Ви не в Україні. Ніяких вас тут не існує.
Дуже дякую за відверту статтю і опис болю який вирішується схожими шляхами що в бізнесі що в житті. Гарний приклад пристрасті, але для її підтримання треба дрова бо winter is coming.
Розкладаючи ваш всесвіт, виглядає так що він поки тримається виключно на вас, бо не отримує нової крові, нових людей і дітей, а для цього вашу модель можна доповнити Real Estate, будинками які є у громаді, або на продаж чи оренду. Це інша можливість для схожих по духу колег з ІТ і не тільки, які можуть орендувати чи придбати ці будинки, почати жити в селі що стає дуже актуальною темою для багатьох бо winter is coming.
Село це знову опора і можливість, завдяки натуральній їжі, здебільшого чистого повітря і іншому виду стресу, де навіть відсутність постійних сирен приносить спочатку тривогу, алк потім більше спокою ніж усі пігулки світу навіть коли winter is coming.
Якщо взяти сім’ю Терещенків, заможних цукрозаводчиків, 100 ровів тому, вони діяли дуже розумно, будували здебільшого біля річок, щоб була вода для людей, полей та худоби. Біля місць де була глина, пісок та граніт з карбонатами і звичайно ліс. Бо зі своєї землі брали увесь матеріал для будівництва, створення одягу та їжі. Сади і поля і худоба вся своя. Інколи у вас під ногами більше можливостей ніж було видно вчора, але достатньо щоб пережити темні часи бо winter is coming.
Конопля має сорти дозволені до вирощування, а вона має багато сфер куди її можна застосовувати, і тканини і термоізоляція, утеплювач і вогнетривкий до 600 градусів, і багато всього іншого. Оранжереї поруч з дит садком дасть змогу закохати дітей у вирощування рослин, а поле поруч у будівництво своєї мрії, навіть якщо winter is coming, це не привід зупинятися це привід адаптуватися.
Дякую, Дмитре, за змістовний коментар.
Людський фактор ніхто не відміняв. Для реалізації масштабних проектів (змін) потрібні ресурси (люди, перш за все, — маю на увазі)
Зараз драйвер я, бо моє бачення в основі. Це факт. Але є люди, які поступово долучаються. Ми проходимо усі стадії — і у вас не вийде, і пограєтесь зупинитесь і тд
Але. Для мене навіть те що фонд який, фактично, без гучного імені отримав перше велике фінансування на 1 млн (майже) грн — це вже факт правильності стратегії і проблемі яку я хочу вирішити (як задачу)
Я думала в сторону нерухомості , у нас в Україні дуже багато існує кейсів створення міст, територій для (айтішників, стартаперів і тд — для технологічного сектору). Там створювались спочатку стіни. Багато з цих проектів зараз нема. Не пішли. Хоча були великі інвестиції.
В моєму баченні що спочатку треба створити інше, не стіни. Бо стін багато, порожніх.
Дітей краще, за можливості, вивезти в ЄС, а не влаштовувати їм виживальницьку епопею у селі.
Звісно розумно — коли разом з іншими міністрами Тимчасового уряду Михайло Іванович Терещенко був заарештований більшовиками в Зимовому палаці і ув’язнений у Петропавлівській фортеці — його викупили за 100 000 карбованців, після чого емігрував до Фінляндії, звідти до Норвегії, потім жив у Франції та Великій Британії. Помер у Монако.
Хоча міг адаптуватися десь на Соловках, майструвати щось із лайна і палок для радянського сільського господарства ;-)
Щоб краще зрозуміти вашу точку чзору, поясніть будь ласка, що ви маєте на увазі під «виживальницька епопея»?
Куди на вашу думку краще дітей вивезти в ЄС?
Я людина проста, але понівечена тисячоліттями розвитку цивілізації..
Якщо курку треба утримувати, годувати, потім ловити, вбивати, общипувати, потрошити, готувати — і тільки після цього всього вже їсти — це виживання.
Продукти краще добувати у супермаркетах, ще краще — доставляти кур’єром, кур’єром з МакДональдзу — ідеально!
Так і опалення, електрика, вода, газ, інтернет — це все повинно самозароджуватися в надрах багатоповерхових человейників і обслуговуватися спеціально викликаними спеціалістами, якщо ти в селі сам-один все це підтримуєш — це теж виживання.
Щодо постійного проживання у ЄС з мене поганий експерт — я там тільки відпустку проводив1-2 тижні максимум.
Наче всюди файно (поки нас немає), але щодо Польщі — можливі ексцеси, якраз читав у новинах:
🤬У Вроцлаві 10 поляків жорстоко побили українця за те, що той (!) розмовляв українською. У чоловіка зламаний ніс і травма хребта, — Radio Wroclaw.
Напевно краще обрати країну де найменше кацапів та українців, а якщо почуєш зрозумілу говірку — косити під глухонімого, щоб уникнути потенційно токсичного спілкування.
Я на село дивлюсь як на можливу автономію: електрика, тепло, вода — залежать від мене. Генератор, сонячні панелі, свердловина і тд.20-30 хвилин.
Доставка продуктів тут теж можлива, це, звісно не глово, але все ж таки. А до макдональдсу 40 км, якщо захотіти. А що таке 40 км? В Києві з правого на лівий берег до батьків мені виходило ~ 25 км по обʼїзній, та ще й з пробками дві години. А тут 40 км по трасі — та взагалі,
У лютому 2022 я була за кордоном, у відряджені. А повернулась в Україну лише у квітні 2022. У мене була можливість залишитись там, у ЄС. У будь якій країні яку б я не обрала: Іспанія, Словаччина, Франція, Чехія. Але саме тоді я зрозуміла, що це не мій шлях життя.
Я коли писала цей матеріал, то десь хотілось щоб завдяки йому я знайшла однодумців. Але зустріла багато нерозуміння. Мʼяко кажучи.
Чи зупинить це мене, ні. Можливо, моя гіпотеза виявиться хибною — але перевірити я це можу лише одним способом, зробивши MVP.
зимою навалить снігу, то і тиждень будете сидіти без виїзду з двору
З однодумцями буде важко через кілька важливих причин на які ми на жаль не здатні вплинути.
Наприклад у вас
а у багатьох українських чоловіків є мрія виїхати у ЄС, але не має можливості.
Хотів би порадити вам однодумця — фермера Юру, який цікавився будівництвом хати з нуля, писав пет-проект на пайтоні з автоматизації сільського господарства і мріяв виростити на городі 20 тонн томатів. Але, дорогою з магазина, його зустріли «веселі друзі» і він більше не фермер..
Згадав є ціла гора інформації Метод Кошастого (також «з ІТ в село»), там і про «освіту дітей» і що вирощувати, а що ні, що робити, і що не робити, і т.д. і т.п але ....тут «один хейт, а хотіла знайти однодумців»
Дякую за рекомендацію
Гляну. Не чула .
оригінальний сайт
vicsrg.ho.ua
vicsrg.ho.ua/stat/ogorod.htm
і навіть щодо дітей
vicsrg.ho.ua/stat/child/child.htm
Бажаю успіху та удачі автору статті, приклад того як людина сама будує майбутне, велика повага
Більшість історій, які я тут бачив про переїзд в село і «піду дітей навчати», нажаль, закінчувались +/- так: Ой, все дуже круто, драйв, вайб, але ось я через рік-два вирішив/ла повернутись назад в місто в айтішечку. Ну і далі там пояснення чому саме.
Тому бажаю втриматись.
Але «Кідс Ф’юча» це, камон, якась дізаста, а не компані нейм.
Дякую, назва фонду подобається.
Future не читається як «фюча». Треба ще більше токсичності. Це форум айті, а стаття реально схоже на аі слоп. І це ненормальна практика для айті форума генерувати клікбейти. Тут люди звикли обробляти інфу кожний день.
Неясно чим займалась раніше неясно які конкретно навички допомогли створити модель???. Що за модель. Неясно яка гіпотеза. Квартал за...бав вже. От те що чоловік працював в кварталі — цікаво.
модель освіти це ендавмент? Капец, ну як мінімум ця стаття не для цього форуму. Цей аі слоп важко мені переробити
Чому? Якби я хотіла розповісти про ендавмент то обрала би не Доу. В статті я розповіла як навички, які я здобула в ІТ допомагають мені зараз. І що я не шкодую що вийшла з ІТ.
Стосовно АІ слоп — ви вже вдруге назвали мою роботу низькоякісною. Ви правда вважаєте що Ші може написати щось подібне?
Ви супер молодець. Те що ви робите прям зараз незрівнянно цінніше ніж всі ці проекти в Ай ті)) бо всі ці сайти, продукти, проекти через рік- два- п’ять помруть і ніхто їх ніколи не згадає, а ви створюєте справжню цінність умов життя , умов розвитку дітей і реалізації їх батьків. Бажаю удачі!
Класика! "Синку, йди працювати кухарем — будеш завжди ситий і в теплі"©
або так:
Steve Rogers: Big man in a suit of armour. Take that off, what are you?
Tony Stark: Genius, billionaire, playboy, philanthropis
©
Іронічно, але батьки, які працюють в IT просто за медіанну зарплатню, можуть створити все це для власної родини просто за грубі гроші)
> QA Engineer.
Не розумію чому стільки негативу до автора. Там нема якихось космічних грошей щоб думати про якесь розкрадання та і підстав таких немає.
Людина робить щось корисне.
В чому проблема?
це типу навздогін до спіча лопатного рембо та пьохаря Павєлєцкої про «валіть з Києва»
і тут такий лонгрід
от взагалі не палєвно
а дитсадок — то хіба про освіту?
я коли ходив до дитсадка — то ніхто нічому не навчав.
читати та рахувати батьки вчили
В дитсадку не дають академічну освіту.
Там закладають параметри подальших можливостей (мають так робити, але не завжди так є в дійсності).
а що вони можуть зробити для ваших дітей, що ви не можете зробити самі?
Хороші батьки можуть дати дитині дуже багато. Я не вважаю, що дитячий садок автоматично кращий за сім’ю.
Але жодна сім’я не може дати дитині один важливий досвід — життя серед інших людей. Діти вчаться не лише у дорослих. Вони вчаться домовлятися, сваритися, миритися, чекати своєї черги, відстоювати себе, співпрацювати, дружити.
Ну село це перш за все люди, плітки, чутки, осудження, обговорення, спостережння за іншими, збір та переробка інформації, баби-льопи, фолькльор, звички які тягнуться ще з часів неолітичної революції.
десь плюс мінус так: ти всіх знаєш (і кожну собаку) і тебе теж (і предків до сьомого коліна, ладно 3го, якщо не шаман чи вождь племені)
Мені здається, ви описали те, як історично склалося життя в багатьох селах, це справді існує.
Водночас я вірю, що село може стати бустером розвитку країн і тому починаю з освіти як основи людського капіталу.
А модель розвитку неможливо побудувати без даних, бо треьа зрозуміти, які фактори реально впливають на дітей, батьків, громаду й місцеву економіку. Лише після цього можна говорити про рішення, які працюватимуть не в одному селі, а системно.
Не «село». А кібуц.
Саме кібуц, як принцип «общинного життя», зроблений по кращим ізраільским заповітам та переведений на землі України, може стати бустером розвитку!
ловіть комуніста!
А може і не стати)
Я колись бачив художнє кіно, як європейська молодь приїздила в кібуц, тому що це стильно-весело-драйвово — попрацювати / позависати, та хіба можна уявити що хтось добровільно поїде до наших пересічних селян?
Нє, ну колись, ще до революції — народовольці йшли у народ вчити, лікувати, агітувати — вдячне населення здавало їх царським поліцаям, потім вже при комуняках — целіну піднімали, будови-магістралі, але цих теж розстріляли, ще при сралінє)
ну поторчишь ты в этом селе год два три дальше что ?) каким бустером?
бустером чего ? местной экономике кранты. треть воюет треть лежит в земле треть сбежала
только на доу параллельная вселенная. а я хожу по улице и вижу 7 инвалидов.
и редко кто попадется старше 56 лет. в основном до 30 ти
Звучить круто, удачі вам! Теж інколи думаю про село, до моменту поки не згадаю як я ненавиджу фізичну працю)
Коментарі тут токсичні, жах. Ви круто тримаєтесь!
Дякую!
якщо цього питання нема, то це вже вигарання?)
Гадаю, розуміння)
Коротке саммарі:
1. Роботи за напрямком немає
2. Переїхала в село, бо не потрібна дорога оренда і не бомблять кожен день
3. Відкрила фонд для освіти дітей, зібрала гранти, живу і освітчую дітей на них. Дітей в фонді троє, з них двоє — свої.
Я пропущу випади в мою сторону. Переду до суті статті, адже ви ж коментуєте щоб зрозуміти, вірно, а не просто тролити, будити, чи знецінити. Важко віриться в останнє, враховуючи ваш профіль.
Якщо вже говорити мовою інженерії, то модель не з’являється з повітря. Вона будується на даних.
Сьогодні під нашою опікою 25 садочків у різних областях України. Є групи зі 108 дітьми, є громади, де дошкільнят лише троє. Десь є приміщення, але немає вихователя. Десь є вихователь, але немає садочка. Десь проблема — безпека через війну.
Усі ці сценарії — це не винятки, а вихідні дані. І якщо ми говоримо про модель розвитку малих громад, то вона має працювати не для одного «ідеального» села, а для різних комбінацій умов.
Саме тому починати треба не з готових відповідей, а з розуміння реальних даних.
Ви прийшли на форум людей, хто звик щоденно працювати з інформацією і ставитися до всього скептично.
Ми, як ком’юніті, трохи здивовані, що ви не відповідаєте прямо на жодне питання, і що ви разом зі своїм чоловіком вирішили обидва податися до благодійністі.
opendatabot.ua/...ch-2wOKda-ReVt33QZQ-arQCw
Яка у нас модель освіти для громад — відповіла.
В чому суть моделі — відповіла.
Коли ми реєстрували фонд то ще обоє були в іт. Я вийшла з ІТ майже два роки тому, про що і сказала.
Грант ми отримали у червні 2026 тож, твердження, що ми «грантоіди» — не відповідає дійсності
Ще питання?
Ще раз у 2 реченнях будь-ласочка.
Нам, як ком’юніті, дійсно дивно! Наскільки люди прониклись, що обидва пішлі з ІТ у благодійність у єдиному пориві!
Багато питань.
1. Як довго реєстрували БО? Зареєструвати в Україні БО — важкий квест. Дійсно важкий. Відмовляють багатьом. Які процедури проходили? Як вдалося їх пройти?
2. У вашого БО звітність публічна за 4 роки є?
Фінансування через ендавмент, якщо коротко.
Є приклади як це працює у світі, саме для дошкільнят і школи (бо є ендавмент ще у Гарварду, Оксфорді, але у них простіше бо зрозуміліше як повертаються інвестовані кошти, з малими дітьми складніше). Так у Британії є кейс організації яка вже більше 100 років так працює по громадам і дошкільнят.
В тому що ми хочемо зробити, ще додається параметр — економіка села (щоб людина жила в селі і платила сюди і податки і тд, треба можливість заробітку). Це і бізнеси, і крафт, і кооперативи — усе розглядаємо
Ви, скоріш за все сконцентрувались на благодійності і пропустили, що ми паралельно висаджуємо виноградник і у нас є своє крафтове виробництво .
У 2022 ми зареєстрували його (БФ) швидко. Також отримали ще статус волонтерської організації (хоча теж кажуть, що зараз це складно)
Стсосовно звітності — ми її робили на сторінках фонду у соцмережах. Але то не та звітність публічна, про яку ви кажете — без усіх великих документів. Не робили, бо грошей на фонді було по декілька тисяч. Не тому що не шукали, а тому що фонд молодий і коли ми фандрейзили на дітей — була відповідь — не на часі. Але це теж можна пояснити, чому саме наш фонд не отримував донатів та фінансування (я і зараз деколи отримую такі відповіді)
Минулого року 45 тис зайшли від грантодавця на Орг розвиток — іншими словами зміну сттатегіі фонду. Тому що лише після двох років ми зрозуміли на чому хочемо фокусуватись (бо допомагати дітям — це розмите твердження, а не конкретно що саме треба робити).
І 960 420 грн цього року отримали грант у червні. Тож фактично усі публічні звіти почнуться з цього року.
Стосовно підтримки садочків матеріалами, ми отримували матеріали від партнерів: нам передавали книги, пластилін, іграшки які ми вже переадресовували в дитячі садочки . Тож там обігу грошей не було. Лише матеріали
Тож коли є твердження, що ми грантоіди, то шлях від заснування фонду до першого великого гранту зайняв майже 4 роки без 1 місяця. За цей час ми і назву змінили, і стратегію фонду.
Коротко не вийшло
написав, а потім передумав...
написав, а потім передумав...
4. Профіт! (чи нє?)
ба більше, я думаю збирання грантів якось пов’язано з тим що Alexandr Synko, Founder @"Kids Future" має зв’язок 95 кварталом зараз)

Колись в 2015 році до нас на співбесіду потрапив технічний працівник (підрядник), який надавав технічні послуги на концертах95-го кварталу....
Розказував власний досвід як там кидають людей на гроші (не платять за надані послуги).
Там бізнес-схематози в «кращих традиціях» стандартів нато і єс.
Імхо, тут ще не вистачає (?) патріотичної колаби з
— Хартією,
— Мадяром
— Трійкою Білецького.
— скалою, БФ «Курятник Скали»
А ви десь бачили масовану рекламу Скелі (яку ви чомусь називаєте Скалою-Курятником)?
От реклами Хартії, Білецького та Мадяра повно ... а реклама Скелі відсутня.
это вот просто отлично например
статья на самом деле офигенная. и Вы зря злоупотребляете кликбейтом в заголовке, оно и раньше то было признаком инфоцыганства, а уж в эпоху тотального АИ-слопа скорее отвратит вменяемых людей
Дякую, врахую стосовно людей. На мою думку заголовок відзеркалює суть того про що мова в статті
Цікаво, що у вашому формулюванні «жити в селі» звучить як докір. Чому?
Я обміняла роботу з CRM на жити на гранти в селі
не видумуйте
Ваша фраза ж "
"
і де тут «докір»?
Я помітила, що майже під кожною моєю фразою ви коментуєте. Але за весь цей час я не побачила жодної альтернативної пропозиції щодо розвитку малих громад чи дошкільної освіти. Є сарказм, є оцінки, є знецінення. Аргументів по суті — поки що ні.
Було б цікаво нарешті почути від вас не оцінку мене, а вашу відповідь на питання: як, на вашу думку, громада з трьома дітьми має забезпечити їм якісну дошкільну освіту?
Як вирішити питання доставки дітей на заняття, коли вони усі розкидані по селах а громада цього не фінансує?
Як дати їм освіту коли педагога нема?
Який варіант для таких дітей на вашу думку?
Моя пропозиція спочатку була змінити заголовок з інфоциганського на людський.
Щодо «альтернативних пропозицій» там далі є розгорнутий список відповідей на ваші запитання.
— Дякую.
— Нема за що.
P.S.
Мій батько розказував (це коли ще я йому жалівся на школу) що в сусіднє село ходив «до школи» через поле, річку та ліс за 12 км (зимою бувало по пояс в снігу і вище) в один бік. Писали на старих газетах хімічним олівцем між друкованими рядками. Вчителями були старші діти старших класів. І нічо, якось вивчився і закінчив універ Ім. Т.Шевченка, здобув наукове звання.
P.S.S.
Але це не для сніжинок та маминих черешеньок.
Їм всім хтось щось винен та має огранізувати, зробити і забезпечити. Інакше мова ненависті та абюз із хейтом
Так а чим не подобається заголовок?
Я переїхала в село — факт
Я залишила ІТ — факт
Чи зміню я життя в селі на ІТ — ні, в цих реаліях, ні.
І не тому що з ІТ щось не так, а тому що мені цікаво робити те що я зараз роблю.
І я правда, не розумію, що так сильно вас зачепило в моєму заголовку.
А дошкільнята теж мають йти через поле 12 км?
www.ukrlib.com.ua/...ooks/printit.php?tid=5095
“до свиней”
Замість обговорення того, як вирішити проблему доступу дітей до дошкільної освіти в малих громадах, більшість коментарів зводиться до того, чому цього не варто робити.
Це різні підходи. Один шукає рішення. Інший — причини, чому рішення не спрацює.
знову видумуєте і приписуєте якісь свої видумки іншим
після ВВВ розруха, нема електрики, діти більше думали щоби поїсти,
а тут не знають «як вирішити проблему доступу дітей до дошкільної освіти в малих громадах» при інтернеті та інших благах цивілізації в XXI ст.: «діти ходитимуть до пішки, ааааааа це жаххххххх нема доступууууу»
Судячи з вашого коментаря, який ви постійно виправляєте і дописуєте, то сьогодні діти не достатньо настраждались?
11 прийом провокатора: «а в США негрів лінчують»
Ваше
ХХІ вік на вулиці і нема рішення, мені шкода
Зараз питання у тому що ви написали, що діти сьогодні недостатньо настраждались як діти колись у ВВВ
ви написали що я провокатор, але ваші подальші фрази — це спроба втекти від того що ви написали
Ви кажете про рішення і 21 вік, але не приводите конкретно про яке рішення мова. Ви кажете про інтернет, і що його типу достатньо щоб дати дитині освіту
Ви пишете що проблема освіти це проблема громади, і наявності грошей у неї, а якщо нема грошей то це знову проблема громади
Ви проводите дивні паралелі, які геть не сумісні з тим що було колись і тим що було зараз
Якщо у вас є конкретика — не посилання на книгу і не розповідь тата, — а факт що робити з розвитком, з ситуаціями які зраза у дітей, у громад, в країні — то я готова дискутувати. А якщо ви просто тут, щоб висміяти, потролити, знецінити і сказати щось за що ви не хочете нести відповідальність, то пропоную завершити дискусію.
Ну і?
Ви хочете щоб діти під час ВС в Україні мали умови як в кращих домах Парижу?
Вас не влаштовують пропозиції, бо бачте ХХІ ст. а не кінець ВВВ.
P.S.
А що, може, розказати як то було при розвалі СРСР?
Ви ж хочете почути те що Вам особисто сподобається, а решта
для Вас:
А чия проблема? Держави? Батьків? Ваша? ОТГ? Моя? О.С. Пушкіна?
Я Вам нічого не зобов«язаний © (тм)
написали брехню і наклеп
написав, що прийоми провокатора
Що для вас означає «дати освіту»? Ліга Плюща входить?
Я хочу щоб був розвиток, а не занепад: освіти, економіки, людського потенціалу, сіл, громад, країни, держави.
У вас нема пропозицій.
щоб так глобально в мене нема
а локально вам не підходять (не прост ВВВ і не розвал СРСР)
щоб щось рішати потрібно мати ресурси і повноваження
як несподівано
...навички генерити AI слоп ))
Коли нема що сказати по суті, залишається одне — висміяти що робить інший. Це теж стратегія дії та взаємодії. Нажаль, не ефективна.
Факт, факт. Звичне IT зміниться, а способи мислення/навички залишаться.
А в чому ваша ідея/гіпотеза освіти для малих громад? 🤔
Дякую за коментар по суті.
Моя гіпотеза — доступ до якісної дошкільної освіти не повинен залежати від того, чи живе дитина у великому місті чи в селі з трьома дітьми. Ми тестуємо модель, яку зможуть повторювати інші громади. А стратегічна ціль фонду — створити ендаумент, який забезпечуватиме довгострокове фінансування таких освітніх просторів без залежності від грантів, чи донатів.
Це все добре.
Але повернемося до питання.
Так в чому ваша ідея освіти для малих громад? 🤔
Що робити громаді, якщо в селі живе лише2–4 дитини дошкільного віку?
Чи означає це, що вони не матимуть доступу до якісної дошкільної освіти?
Якщо класичний дитячий садок неможливо відкрити, що саме є критично необхідним для розвитку дитини, а що можна організувати інакше?
Чи обов’язково потрібна окрема будівля?
Якщо будівлі немає — чи можна адаптувати будь-який безпечний простір?
Якщо немає вихователя — хто може проводити заняття після відповідної підготовки?
Якими мають бути методики, щоб вони працювали у різновіковій групі з2–7 років?
Чи може частина навчання проходити на відкритому повітрі?
Яке обладнання є справді необхідним, а без чого можна обійтися?
Як зробити так, щоб така модель була доступною не лише для однієї громади, а для сотень?
Хто має її фінансувати після завершення грантів?
Як зробити так, щоб громада не залежала від постійного пошуку донорів?
1. Сучасна яслі/кнідергарден/школа це «кузня» видумана в Прусії для мілітаризованого суспільства
2. В свій час в селі були «яслі» чи «садок», від колгоспу їздив фірман, збирав на віз дітей
3. Хз., думаю це проблема ОТГ, де збирати як возити
4. Читайте Остапа Вишню «Як ми колись учились» (Макаренка не читайте, то не для того контингенту, але може пригодитися після війни)
5. Не може а мастхев (Академія Платона)
6. Обладнання, в селі, у вас що RnD центр НАН?
7. Відоси, тік-токи, книжки, і т.п.
8. Хто? ОТГ? Батьки? Волонтьори? Меценати? Дивне питання. Кого знайдете той і буде
9. Ніяк. Має мати громада бюджет.
Prussia & Russia?
Прусский & Русский?
дивно, так? чи ти сьогодні відкрив, що в РІ (СРСР і бСРСР) пруська освітня система, внєзапно
Яку модель (-і) освітньої системи ви вважаєте правильною та оптимальною?
Для кого (батьків, дитини, родини, ОТГ) і для чого (держави)?
От на рівні держави / суспільства?
Для П-руссії чи Руссії ви би яку освітню модель впровадили?
Так вона була впроваджена. Не розумію запитання. Є сумнів у її відповідності поставленими цілям перед імперіями в епоху розвитку індустрії та капіталізму ?
У вас ідеальна картина, ідеальні відповіді
В реальності не так
Сподобалось — громада має мати бюджет
А як не має?
А) Тоді треба створювати благодійний фонд та отримувати гранти?
Б) Або ж спробувати чесною, якісною та професійною працею заробити 50K американських доларів та виділити власні, скажімо, 20К на свої громадські проекти?
В) Стати шкільним вчителем в сільській школі?
Мене дивує що люди сприймають благодійний фонд як щось не чесне.
А чому ви не кажете що Гарварду треба закрити благодійний фонд і перестати фінансувати іт, стартапи і тд??
БО — це просто форма. Так само як просто форма ФОП, щоб отримати зп
Тоді ФОП , судячи з вашої логіки, це теж не чесно?
А як немає, то затягуєм сумну пісню про те як тяжко в неньці може хто подасть
А чому ви виходите з того, що якщо зараз немає готового рішення, то його не варто шукати?
А я вам офіс простих готових рішень?
Ні, скоріш, ви офіс простих заперечень?
Вам чужі не підходять, то беріть свої. В чому питання
Мля скільки токсичності від вас пре в коментах. Вас хтось образив?
анон, по темі є що сказати?
анон, як і вам 🤡
в мене нема питань, а в тебе є
🤡
Щасти вам 🙂👍
Звучить як дуже актуальна задача. Дітей буде ставати все менше і не обов’язково в маленьких громадах. Можливо вам вдасться напрацювати ефективні підходи 🙏
Дякую
Дайте вгадаю, партнер в айті віддалено?
Не розумію логіку питання.
Що саме IT-шного ви робили в IT?
«Я займалася міжнародними партнерствами, працювала з компаніями зі США та Європи, жила в LinkedIn, CRM, переговорах і продажах»
Не кодила, якщо ви про це
хто/що фінансує проєкт «поміняти ІТ на село» (тільки грант «на освітню хату для 3х дітей»)?
який бюджет і горизонт: місяць/рік/п’ятирічка?
Грант не фінансує хату та її ремонт.
Вам стратегію фонду дати на 10 років? Питання зустрічне — для чого? Інвестувати?
а стаття для чого? аби було?
У статті якраз є відповіді на ці питання: описано суму гранту, його призначення та модель роботи проєкту. Якщо коротко, стратегія фонду — забезпечити доступ до якісної дошкільної (поки що) освіти в селах, де її сьогодні фактично немає. Ми будуємо не «хату», а модель, яку згодом можна буде масштабувати в інші громади.
Якщо є додаткові питання — відповім
тепер ясно, що стаття і заголовок це клікбейт і піар
аж несподівано
Заголовок привертає увагу — це нормальна практика для будь-якої публікації. Але зміст статті повністю відповідає заголовку. Якщо можете вказати, де саме читача вводять в оману, із задоволенням обговорю.
Катю, підтримую вашу ініциативу.
Ви дуже чемно даєте відповіді деяким «ораторам».
Розумію, що вам дійсно цікаві думки людей, які можуть бути корисними.
Виходячи з даних географії, земельних ресурсів нашої країни- ми аграрії. Тому розвиток сіл є максимально логічним і актуальним. Думала ще — от чого ми десь їздимо на сільгоспроботи до інших країн , а не навпаки?)
Я вихователь за покликанням. Навчаюсь методикам дошкільної освіти, які реально працють. На жаль, що дають садочки , навіть і деякі приватні, вже є трохи застарілі.
Ще зараз багато діток з нейровідмінностями, яким потрібні фахові спеціалісти. А більшість таких малючків ходять до загальних закладів освіти.
Звісно, що є і такі, де виділяють спеціаліста для інклюзивної групи.
Я хочу відкрити центр раннього розвитку у Харкові. Це більше про заробіток.
Але про маштабування якісної дошкільної освіти це як не крути , компетенція Міністерства освіти. А там ще не скоро будуть зміни і розуміння діяти в інтересах дитини на майбутне.
Вашим задумам, проектам ініциативам бажаю здійснитися максимально корисно і маштабно!
P.S. Особисто знайома з Катею та Сашою. Трошки була дотична до фонду Кідс Ф’юча. Приємні люди, теплі приємні спогади.
То так чи ні?
Ні