Поки не буде «на пальцях»: що спільного між диктантами, SQL і в’язанням
Я зараз часто використовую фразу «поки не буде на пальцях» (здається, я сама її придумала). Що вона означає і як це працює?
Я навчаюсь у Neoversity, і до технічних дисциплін тут трохи інший підхід, ніж був у мене на філології. Втім, між ними є спільне — практика, повторення, розуміння схем і структури.
На філологічному треба було багато писати — руками, на папері. Не дай Боже зробити одну помилку в слові — доведеться прописати його 20 разів. І будьте певні: це перевірять і порахують. Якщо ж на наступному диктанті помилка повториться — пиши вже 40 разів. Звучить як знущання? Можливо. Але цей підхід працює. Слова буквально «оселяються» в пам’яті настільки, що через роки здається: «так було завжди».
Граматика для мене — це завжди про схеми. Але по-справжньому я її зрозуміла тоді, коли почала викладати. Щоб пояснити іншій людині, потрібно самій розкласти все по поличках. Побачити суть. Не зазубрити, а зрозуміти і передати це розуміння далі.
І тут трохи ліричного відступу. Я в’яжу. І «на пальцях» для мене — це ще й буквально про відчуття: як поводиться пряжа, як лягає візерунок, що з цього можна зробити. І знаєте що? Вивчення SQL для мене дуже схоже на в’язання. Це теж має бути «на пальцях» і з чітким баченням результату. Перші N запитів пишеш, підглядаючи в шаблон/шпаргалку. Ще через N — руки вже самі знають, де SELECT, а де GROUP BY. Так само, як знають, де лицьова, а де виворітна сторони у в’язанні.
Прописування слів = написання коду = виведення петель.

З часом і практикою руки самі починають «знати», що робити. Для мозку це стає простим і оптимізованим процесом. А якщо підключити ще й інші відчуття — зір, слух — ефект посилюється. На філології ми читали тексти вголос з інтонаціями: low rise, low fall, rise-fall-rise. А якщо ще й візуалізувати результат — це закріплюється значно швидше.
Суть проста: будь-які теоретичні знання залишаються лише теорією, якщо їх не «посадити на пальці» через практику. Прочитати про JOIN — не те саме, що написати його 20 разів на реальних даних. Так, це та сама логіка, що й з диктантами. Вона працювала на філфаку — працює і в IT.
Якщо ви дочитали до цього моменту і маєте бажання поділитися — напишіть у коментарях: як ви навчаєтесь нового? Що допомагає вам «посадити на пальці» мову програмування, тулу чи цілу професію?
P.S. Вперше була опублікована на LinkedIn.
2 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівЯкщо написати один і той же JOIN 20 разів — краще не буде.
Треба писати 20 різних. І частина з них має бути помилковими, щоб їх свідомо виправляти.
Валентине, дякую, що знайшли час прочитати статтю та додати уточнення.
На філфаку прописування було лише першим кроком — доведенням написання до автоматизму. Другим кроком було розпізнавання слова в інших контекстах: коли на написання не втрачається багато сил і уваги, бо вона звільняється для контексту.
Думаю, з JOIN так само: завчити можна відносно швидко, а от його поведінка в різних запитах — з різними таблицями, умовами, GROUP BY — це і є ті «різні контексти». А як Ви особисто організовуєте ці наступні, різні 20 запитів, щоб змінювати контекст і водночас закріплювати навичку?