інтерв’ю з Тарасом Кіцмеєм (SoftServe)

Привіт, вирішив поділитись цікавим інтерв’ю з Тарасом Кіцмеєм — українським підприємцем, науковцем, меценатом, співзасновником SoftServe, однієї з найбільших IT-компаній України. Розмова відбувається у Львові, на території LEM Station — відновленого старого трамвайного депо, до розвитку якого він причетний.

Відео тут —

Ключові теми —

1. Стандарти, вимогливість і «мислити глобально»

На початку Кіцмей пояснює, що коли вкладається в якісь проєкти або дає гроші, він стає вимогливим. Через це на нього часто ображаються. Але він бачить це не як жорсткість заради жорсткості, а як боротьбу за якість.

Його стандарт — світовий рівень. Він каже, що програмісту не треба прагнути бути «найкращим програмістом на Сихові» чи у своєму маленькому районі. Треба мислити ширше: Україна, Європа, світ. Його формула тут близька до: мислити глобально, діяти локально.

2. LEM Station: соціальний бізнес, довіра бізнесу й влади

Інтерв’ю відбувається у LEM Station у Львові. Це старе трамвайне депо, яке перетворюють на сучасний простір для роботи, подій, конференцій і комунікації.

Кіцмей пояснює, що проєкт почали обговорювати ще у 2015 році. Чотири роки пішло лише на оформлення договору з міською радою. З 2019 року простір розвивається, хоча на темп сильно вплинули ковід і війна.

Ключові деталі:

• приміщення є комунальною власністю;
• LEM Station орендує їх у Львівської міської ради;
• договір оренди укладений на 50 років;
• у проєкт вкладено приблизно 12 мільйонів доларів;
• це вкладення в орендовані приміщення, що можливе лише за наявності довіри.

Для Кіцмея LEM Station — це приклад того, як бізнес і влада можуть довіряти одне одному й робити спільні проєкти.

Він називає це соціальним бізнесом: проєкт має бізнесову модель, але перша мета — не прибуток і не швидке повернення інвестицій, а соціальний вплив. Він не знає, коли інвестиції повернуться: через 20 чи 30 років. Але головне — створити місце, де щодня відбуватимуться події, конференції, зустрічі, де працюватимуть компанії й народжуватиметься середовище.

Ознака успіху LEM Station для нього — коли в кожній локації щодня будуть івенти, а простір стане живим центром взаємодії.

3. Головна загроза, яку можна не помітити за війною: штучний інтелект

Коли його питають, яку загрозу ми можемо не помічати через війну, Кіцмей каже: для України війна справді залишається проблемою номер один. Але глобально найбільша тема — штучний інтелект.

Його позиція не технофобська. Він визнає, що ШІ створює «море благ». Але бачить одну фундаментальну проблему:

Де місце людини, якщо складність зникає?

Людство розвивалося через подолання труднощів. Складність загартовувала людину, змушувала її розвиватися, боротися, ставати сильнішою. Якщо ШІ зніме з людини більшість складних завдань, постане питання: а що людині робити?

Він формулює це як найважче питання, на яке поки немає доброї відповіді.

4. Людина без роботи, але з соціальним забезпеченням: проблема сенсу

Кіцмей моделює ситуацію: припустімо, половина людей втратить роботу, але матиме повне соціальне забезпечення. Формально все ніби добре: людина має що їсти, де жити, її базові потреби закриті.

Але тоді виникає питання: що вона робитиме зранку, коли прокинеться?

Він проходить просту логіку:

• поїсти;
• поспати;
• потім — «втикати в гаджет».

Проблема не лише в економіці, а в сенсі життя.

Він порівнює це з попередніми поколіннями. Раніше суспільство давало людині певний життєвий алгоритм: закінчити університет, знайти пару, одружитися, мати дітей, працювати. Це не означає, що життя було легким, але воно було зрозумілішим.

Сьогодні в багатьох молодих людей цього алгоритму немає. Вони можуть у 25 чи 30 років не знати, чого хочуть. А ШІ ще більше руйнуватиме старі алгоритми.

Тому Кіцмей припускає, що людям, можливо, доведеться створювати нові алгоритми сенсу.

5. WALL-E, штучні челенджі й майбутнє без складності

У розмові згадується мультфільм WALL-E, де люди живуть на космічному кораблі, нічого не роблять самостійно, пересуваються на кріслах, а роботи виконують усе за них. Це подається як крайній, але можливий сценарій для частини людства.

Кіцмей допускає, що ШІ створюватиме агентів і роботів, які замінятимуть людей. Можливо, введуть податок на роботів, а за ці кошти забезпечуватимуть людей, які втратили роботу.

Але знову ж таки: фінансове забезпечення не вирішує питання сенсу.

Він навіть іронічно припускає появу сервісів, які продаватимуть людям штучні труднощі: хочеш челендж — підписуйся, одягай окуляри й уявляй, що рятуєш світ. Йому самому це здається «неприкольним», але він визнає: для багатьох це може стати новою формою переживання пригоди.

6. Технологічна сингулярність: чи машини стануть незрозумілими для людей

У розмові порушують тему технологічної сингулярності — моменту, коли машини почнуть створювати ще розумніші машини, а розвиток інтелекту стане таким швидким, що люди вже не зможуть його зрозуміти.

Кіцмей не дає прямої віри чи невіри, але робить важливе уточнення: будь-яке знання базується на даних.

ШІ не створює знання з нічого. Щоб зрозуміти космос, йому потрібні дані про космос. Щоб будувати моделі в біології, потрібні дані про клітини, генетику, віруси, біохімію. Тому головним обмеженням для ШІ можуть бути саме дані.

Він наголошує, що зараз компанії борються за дані, а також вкладають величезні кошти у дата-центри, графічні процесори й інфраструктуру для обробки масивів інформації.

7. Три сфери, які ШІ змінить найшвидше

Кіцмей виділяє три індустрії, де вплив ШІ буде особливо різким.

IT

У програмуванні, на його думку, через кілька років процеси кодування й тестування значною мірою будуть замінені машинами.

Людина на вході формулюватиме:

• постановку задачі;
• специфікацію;
• детальні вимоги.

А на виході отримуватиме готову систему.

З’являться нові ролі — наприклад, security / trust-інженери, які перевірятимуть, чи можна довіряти коду, який написала машина.

Він бачить переваги:

• вартість розробки зменшиться;
• швидкість збільшиться;
• якість може покращитися;
• можна буде швидко створювати кілька версій продукту;
• змінюєш специфікацію — і система перегенеровується.

Медіа й entertainment

Друга сфера — медіа, реклама, розваги.

ШІ вже дозволяє швидко створювати:

• рекламні матеріали;
• зображення;
• відео;
• фільми;
• візуальні концепти.

Але тут же є небезпека: спотворення правди, deepfake, маніпуляції реальністю.

Біохімія

Третя сфера — біохімія.

Кіцмей вважає, що тут вплив буде величезним, бо люди дуже мало знають про себе: генетику, віруси, клітини, механізми старіння. Обсяг даних у біохімії настільки великий, що людський мозок не може його повністю опрацювати. Машина може впоратися краще.

Він очікує великі відкриття у:

• медицині;
• генетиці;
• вірусології;
• клітинних механізмах;
• продовженні життя;
• матеріалознавстві.

8. Старіння, теломери, крокодили й віруси як спосіб втручання в організм

У розмові переходять до питання, чи зможе ШІ допомогти продовжити життя.

Кіцмей згадує теломери — структури, пов’язані зі старінням клітин. Він говорить, що в людині ніби закладено природний шлях старіння: клітини з часом псуються, механізм поділу має обмеження, організм старіє.

Він порівнює людей із тваринами, у яких цей механізм нібито працює інакше. Зокрема згадує крокодилів, які, за його словами, не старіють так, як люди: їхні клітини продовжують відновлюватися, а гинуть вони радше через розмір, нестачу їжі, травми чи природні фактори.

Далі виникає ідея: чи можна змінити механізм теломер у людини? Теоретично — через вірус, який проникає в клітини й змінює їхню роботу.

Він підкреслює: не «флешкою» і не чіпом, а саме через біологічні механізми, бо віруси природно вміють проникати в клітини й змінювати їх.

Ця тема виводить розмову на небезпечний рівень: якщо можна лікувати чи змінювати людину, то теоретично можна й створити страшну біологічну загрозу.

9. Людина як біологічний робот і питання Бога

Кіцмей говорить дуже філософську річ: ми користуємося правилами світу, який уже створений. Люди думають, що вони унікальні, але, на його думку, ми значною мірою є біологічними роботами.

Коли його питають про промисел Бога, він каже, що, можливо, усе є промислом Бога. Просто те, чого ми не знаємо, ми називаємо Божим промислом, а те, що вже зрозуміли, вважаємо власним досягненням.

Тут він не заперечує Бога, але знімає самовпевненість людини: ми не створюємо правила з нуля, ми лише вчимося ними користуватися.

10. Чи може виникнути небіологічне життя

На питання, чи може виникнути небіологічна форма життя, Кіцмей відповідає через інше питання: що таке життя?

Якщо життя — це здатність відтворюватися, то сучасний ШІ ще не живий, бо він не може сам себе повністю відтворювати. Він може бути розумним, але не має клітини, ДНК, механізму самовідтворення.

Біологічне життя унікальне тим, що:

• має ДНК;
• має клітини;
• клітини діляться;
• одна й та сама клітина може стати кісткою, кров’ю чи іншою тканиною;
• програма організму передається далі.

Чи можна створити щось аналогічне на інших принципах — не через білки, ДНК і клітини — він чесно каже: не знає, і, мабуть, ніхто не знає.

11. Чи контролюємо ми ШІ

Кіцмей пояснює різницю між класичним алгоритмічним програмуванням і сучасним ШІ.

Раніше людина писала алгоритм: що саме комп’ютер має робити. Наприклад, перші шахові програми грали за правилами, закладеними людьми.

Сучасний ШІ може навчатися сам: йому дають правила гри, він грає сам із собою, перебудовує власні «ваги» й виробляє стратегії, яких люди не розуміють.

Приклад із шахами: ШІ за кілька годин може пройти шлях, який людство проходило століттями. Він може грати нетрадиційно, не робити рокіровку, хоча люди вважали її обов’язковою, і все одно вигравати.

Тому контроль частковий:

• ми можемо натиснути кнопку «увімкнути» чи «вимкнути»;
• але ми не завжди розуміємо, чому ШІ приймає саме такі рішення.

Його висновок: ми бачимо результати, але не завжди розуміємо внутрішню логіку.

12. Азімов, етика роботів і війна

У розмові згадують три закони робототехніки Айзека Азімова:

1. робот не має шкодити людині;
2. робот має виконувати накази людини, якщо це не суперечить першому закону;
3. робот має берегти себе, якщо це не суперечить першим двом законам.

На прикладі війни в Україні постає питання: чи закладаємо ми такі етичні принципи в роботизовані системи?

Кіцмей відповідає: мабуть, ні.

Роботизовані системи у війні допомагають знищувати цілі. Поки що вони переважно виконують наказ людини, а не самостійно вирішують, кого вбивати. Але принцип уже інший: якщо бачиш ворожу ціль — знищуй.

Його думка: люди спочатку самі мають розібратися зі своїми принципами. Якщо люди не виконують етичних правил, важко вимагати, щоб роботи їх виконували.

13. ШІ як носій цінностей і світогляду

Одна з найцікавіших частин розмови — про те, що ШІ не є нейтральним. Він навчений на певних даних, а дані несуть певну мораль і світогляд.

Кіцмей наводить приклади:

• якщо модель навчена на християнських цінностях — відповідь буде одна;
• якщо на буддистських — інша;
• якщо на матеріалах комуністичної партії — ще інша.

Тому боротьба за лідерство у ШІ — це не лише технологічна боротьба. Це боротьба за світогляд.

Якщо людина постійно спілкується з певним ШІ, вона може поступово переймати філософію, закладену в нього. Так само, як людина, живучи в певному культурному середовищі, переймає його цінності.

Кіцмей хотів би, щоб ШІ, яким він користується, впливав на нього позитивно — з погляду гуманних, західних, можливо, християнських цінностей.

14. Освіта: головне — дати дитині мрію й ціль

Коли розмова переходить до освіти, головна думка така: найважче — не навчити дитину, яка вже має ціль. Найважче — допомогти дитині зрозуміти, чого вона хоче.

Якщо дитина має мрію, тоді простіше допомогти їй її досягати. Але коли у 16 років вона каже «я не знаю», це вже глибока філософська проблема.

Кіцмей говорить і про розвиток мозку: згадуються письмо від руки, музика, гра на інструментах, розвиток нейронних зв’язків. Він не дає категоричної відповіді, але визнає, що різні активності розвивають різні здібності.

15. Львівська політехніка, SoftServe і дуальна освіта

Кіцмей як голова Наглядової ради Львівської політехніки говорить про те, як треба змінювати університети.

Він описує приклад співпраці SoftServe з Львівською політехнікою:

• компанія й кафедра разом пишуть навчальну програму на 4 роки;
• програма орієнтована на потреби IT-індустрії;
• SoftServe допомагає з маркетинговою стратегією;
• студентам із першого курсу показують, для чого вони навчаються;
• їх водять на екскурсії в SoftServe;
• бажано залучають навіть батьків, щоб і вони побачили середовище;
• курсові роботи захищаються в SoftServe;
• фахівці компанії викладають;
• на 3–4 курсі студенти можуть проходити стажування;
• хтось залишається в SoftServe, хтось іде в інші компанії, але вже має сильну освіту.

Кіцмей називає це спільними програмами з елементами дуальної освіти.

Суть: дитина не має на 4 курсі вперше питати, що треба було вчити для роботи. Вона має розуміти це вже з першого курсу.

16. Хімія, біофарма й університет як R&D-процес

Кіцмей також говорить, що перспективи є не тільки в IT.

Він згадує хімічний факультет і розмову з Костянтином Єфименком із «Біофарми». Ідея така: щоб університет і бізнес могли будувати спільні плани, вони мають опиратися на одну інформаційну базу. Тому студентів і викладачів треба вести на сучасні заводи, показувати реальне виробництво, давати їм бачення.

Він описує розвиток університету як R&D-процес: пробуєш, аналізуєш, щось виходить — продовжуєш, не виходить — змінюєш підхід.

Перспективними він називає не лише IT, а й:

• хімію;
• біофарму;
• енергетику;
• геодезію;
• будівництво;
• інші сфери, де є реальні потреби світу.

17. Чи відмирають факультети й професії

Кіцмей не вважає, що цілі факультети мають просто зникнути. Він радше каже: багато знань треба зберігати, але, можливо, не в таких масштабах.

Наприклад, економістів потрібно не так багато, як їх часто готують.

Окремо він говорить про менеджмент. Він не прихильник того, щоб навчати менеджменту дітей у 17–18 років. На його думку, менеджмент краще вивчати після практичного досвіду — коли людина хоча б кілька років попрацювала, побачила колектив, керівника, процеси, проблеми виконання задач.

Його аналогія: важко слухати лекції про футбол, якщо ти жодного разу не грав у футбол.

Звідси його ширша ідея: вчитися треба від 5 до 70 років, але кожну інформацію варто давати в правильний життєвий момент.

18. Українські університети мають бути глобально конкурентними

Кіцмей каже, що українська освіта не є найгіршою, вона «плюс-мінус добра». Але цього недостатньо.

Головна задача — зробити українські університети глобально конкурентними.

Чому це важливо?

Бо компанії на кшталт SoftServe конкурують за випускників університетів. Але якщо сильний випускник школи одразу поїхав навчатися за кордон, то повернути його значно важче.

Україна втрачає інтелектуальний капітал ще «на вході» — на етапі вступу до університету. Тому університети мають бути настільки сильними, щоб талановиті діти хотіли залишатися й навчатися тут.

19. Як повертати українців після війни

На питання, як повертати людей, які виїхали за кордон, Кіцмей відповідає дуже практично: треба створювати класні робочі місця.

А хто створює робочі місця? Підприємці.

Тому після війни Україна має:

• максимально підтримувати українських підприємців;
• залучати прямі іноземні інвестиції;
• створювати умови, щоб інвестори будували тут заводи, фабрики, дата-центри, лабораторії;
• інтегрувати українську економіку у світові ринки;
• забезпечити трансфер технологій.

Він згадує Китай як приклад країни, яка десятиліттями залучала іноземні інвестиції. Спочатку це виглядало як використання дешевої робочої сили, але навколо інвестицій виросли менеджери, науковці, інженери, новий клас фахівців. Тепер Китай сам починає диктувати правила.

Також він згадує Дубай і Сінгапур як приклади місць, які створили правила гри, через які туди захотіли переїжджати гроші, бізнес і таланти.

Його ідея для України: після війни треба зробити так, щоб сюди хотіли їхати не лише українці, а й кращі люди з усього світу.

20. Що робити після війни: державні інституції

Коли журналістка просить прості пункти «що робити завтра після війни», Кіцмей не обмежується банальним «боротися з корупцією». Він говорить про глибшу системну проблему: слабкі державні інституції.

Він каже, що результати дають не лише лідери, а інституції. Антимонопольний комітет, податкова, державна лікарня — усе це має працювати як механізм.

Але для цього потрібен культ державного службовця.

Його думка:

• державний чиновник має мати достойну оплату;
• має мати повагу суспільства;
• має бути мотивованим;
• не можна будувати сильну інституцію, якщо люди всередині демотивовані, зневажені й погано оплачені.

Він каже, що зараз суспільство часто не поважає державного службовця. А без поваги до людей, які працюють у державі, неможливо побудувати сильну державу.

21. Підприємці як герої, а підприємство як суспільне надбання

Друга велика опора після війни — підприємці.

Кіцмей вважає, що в Україні підприємців часто недооцінюють або хейтять через радянську спадщину. Але сильна економіка можлива лише за наявності сильних підприємців.

Він наводить приклад Нової пошти:

• вона дає цінність людям;
• створює багато робочих місць;
• платить податки;
• займається соціальною відповідальністю;
• забезпечує якість життя.

Він каже, що підприємство — це не просто власність інвестора. Це суспільне надбання, бо воно створює роботу, послуги, податки, інфраструктуру.

Тому коли держава чи суспільство ставиться до бізнесу за принципом «знайти проблему й закрити», це, на його думку, як стріляти собі в ногу. Якщо є проблеми — їх треба виправляти, але не руйнувати підприємство, яке дає користь країні.

Його позиція: інституції мають не полювати на бізнес, а допомагати зберігати й розвивати суспільне надбання.

22. Які професії змінить ШІ

Кіцмей обережний: він не каже, що професії просто зникнуть. Він каже, що вони мігруватимуть.

Найбільше змін буде там, де багато рутинної інтелектуальної праці:

• юристи;
• аудитори;
• бухгалтери;
• консультанти;
• частина офісних фахівців;
• частина програмістів;
• частина аналітиків.

ШІ робитиме велику частину підготовчої роботи. Людей у цих професіях може стати менше, але вони залишаться як ті, хто перевіряє, гарантує правильність, бере відповідальність, працює з довірою.

Тобто майбутній юрист чи бухгалтер — це не просто людина, яка механічно готує документи, а радше фахівець, який каже: «ШІ це зробив, я перевірив, це правильно, я беру відповідальність».

23. Які професії залишаться: людина до людини

Кіцмей вважає, що сервісний бізнес і взаємодія «людина до людини» залишаться важливими.

Він наводить приклад ресторану: навіть якщо можна замовити через планшет, він хоче поспілкуватися з офіціантом, отримати пораду, відчути настрій, побачити реакцію людини.

Його теза: людині потрібна людина.

Навіть якщо ШІ стане персональним учителем чи психологом, над цим усе одно, на його думку, має стояти людина. Наприклад: позаймався з AI-вчителем — потім прийшов до реального викладача, який перевірив, чи правильно тебе навчають.

Якщо людині перестане бути потрібна інша людина — це вже справжня загроза для людства.

24. Діти, демографія і трикутник «робота — відпочинок — діти»

У розмові виникає тема демографії. Кіцмей каже, що в Західній Європі багато людей шукають баланс між роботою й відпочинком, але забувають третій елемент — дітей.

Він пропонує іншу модель:

робота — відпочинок — діти

Саме в цьому трикутнику, на його думку, треба шукати баланс. Якщо діти не є цінністю, вони відкладаються «на колись», а потім не народжуються.

Згадується Сем Альтман, який після народження дитини сказав приблизно таку думку: він не знає точно, у чому сенс життя, але впевнений, що діти в цьому якось замішані.

Для Кіцмея діти — частина відповіді на питання сенсу й виживання людства.

25. Успіх: не гроші, а «вау-ефект»

Коли розмова переходить до успіху, Кіцмей пояснює, що SoftServe починався не просто як бажання заробити гроші.

У 1993 році життя було складне: розвалився Союз, економіка хиталася, у магазинах майже нічого не було. Але первинний мотив був не «стати багатим», а довести: ми можемо створювати класні програмні продукти на світовому рівні.

Він згадує, що вони часто давали клієнту більше, ніж той просив. Клієнт просив один інструмент, а вони могли створити ширшу концепцію, нову мову керування, кращу архітектуру. Це викликало довіру й приводило до нових контрактів.

Для нього це схоже на футболіста Мессі: Мессі грає не просто заради мільйонів, а заради «вау-ефекту» на стадіоні. Гроші приходять як наслідок високої майстерності, але не є первинним сенсом.

Так само в бізнесі: треба хотіти створити щось настільки добре, щоб був «вау-ефект».

26. Мислення майбутнім і «зефірний тест»

Одна з головних формул успіху в Кіцмея: успішні люди живуть у майбутньому.

Це означає, що людина готова сьогодні піти на незручності, жертви чи обмеження, щоб завтра мати краще майбутнє.

Він згадує дитячий приклад із шоколадкою: якщо дитина може не з’їсти її відразу, а відкласти на завтра, у ній уже є здатність інвестувати в майбутнє.

Журналістка згадує відомий «зефірний експеримент»: дитині дають одну зефірку й кажуть, що якщо вона не з’їсть її 15 хвилин, отримає другу. Діти, які могли чекати, згодом часто були успішнішими.

Суть: здатність до відкладеної винагороди — важлива риса успіху.

27. Особистий шлях Кіцмея: від науки до бізнес-науки

Наприкінці він говорить про власний шлях.

У дитинстві й молодості він мріяв про науку. У Радянському Союзі науковці мали особливий статус, і йому здавалося, що працювати в науці — це круто.

Після розвалу Союзу, в умовах незалежної України й економічної кризи, він зрозумів, що хоче працювати не просто в академічній науці, а в бізнес-науці.

У 1993 році до Львова приїхали американські професори, які навчали бізнесу. Для нього було незвично бачити професора, який вчить, як заробляти гроші. У радянському вихованні заробляння грошей часто сприймалося як щось спекулятивне. А тут це подавалося як висока дисципліна: купити дешевше, продати дорожче, створити цінність, побудувати систему.

Так він почав перекваліфіковуватися в бізнес, хоча в душі, за його словами, залишився близьким до науки.

28. Його мрія зараз: світ щасливих людей

Фінальна дуже людська думка: Кіцмей каже, що він забезпечена людина, і тепер мріє жити у світі щасливих людей.

Він пояснює це через приклад курортів: люди їдуть у Сан-Тропе не лише купатися. Вони їдуть у середовище, де люди виглядають щасливими, де є легкість, посмішки, атмосфера радості.

Він згадує Алушту: інколи важливо було не просто дійти з пляжу додому, а пройти через місце, де люди відпочивають, сміються, радіють — і це заряджає.

Його висновок: треба створювати світ щасливих людей тут, в Україні.

І навіть під час війни не можна просто чекати. Якщо ти хотів щось зробити — треба намагатися робити це навіть зараз. Чекати, поки війна закінчиться, неправильно.

Дякую,

Юрій

#IT #AI #SoftServe