Історія однієї інженерної задачі
Іноді одна інженерна задача змінює набагато більше, ніж здається на перший погляд.
У моєму випадку вона з часом привела до домашньої системи зберігання енергії, сонячної електростанції, Home Assistant, власної інфраструктури, локального AI та багатьох інших рішень.
Але почалося все зовсім не з технологій. І навіть не з бажання побудувати «розумний дім». Усе почалося з одного простого запитання: Як зберегти звичне життя родини, коли звичні умови перестають існувати?
Я живу у приватному будинку. Для багатьох відключення електроенергії означає лише кілька годин без світла. Для власника приватного будинку це зовсім інша історія.
Електрика — це не лише освітлення. Це опалення, вода, інтернет, зв’язок. Це можливість працювати. Це звичний ритм життя всієї родини.
Коли почалися масові відключення, стало зрозуміло, що проблема значно ширша, ніж відсутність світла. Разом з електроенергією зникала звична повсякденність.
Першим рішенням став генератор. На той момент це був найреальніший спосіб швидко повернути будинку автономність. І він справді допоміг. Але дуже швидко стало зрозуміло, що генератор вирішує лише одну проблему й одночасно створює кілька нових.
Його потрібно запускати. Його потрібно обслуговувати. Йому потрібне паливо. І найголовніше — він постійно залежить від людини. Саме тоді я зрозумів, що насправді намагаюся вирішити не проблему електроенергії. Я намагаюся позбутися залежності. Саме ця думка змінила весь подальший напрямок.
Наступним кроком з’явилася домашня система зберігання енергії — інвертор і акумулятори, здатні забезпечити роботу всього будинку. Лише потім до неї додалася сонячна генерація. А далі — моніторинг, автоматизація, збір даних, власна інфраструктура та багато інших рішень. Кожне нове рішення усувало чергове обмеження, і водночас відкривало наступне.
Озираючись назад, я розумію, що ця історія ніколи не була про електроенергію. І не про сонячні панелі. І не про Home Assistant. І навіть не про AI.
Вона про інженерію. Про вміння правильно сформулювати проблему. Про пошук її справжньої причини. Про створення систем, які допомагають людям жити звичним життям, а не демонструють технології заради самих технологій.
Тоді мені здавалося, що я просто вирішую побутову задачу. Лише через роки я зрозумів, що саме в той момент розпочався, мабуть, найцікавіший інженерний проєкт у моєму житті. Я ще не знав, що одна практична інженерна задача з часом приведе мене до рішень, про існування яких я навіть не здогадувався.
Це перша історія із серії про те, як одна інженерна задача поступово перетворилася на великий інфраструктурний проєкт — від резервного живлення до сучасної домашньої інженерної екосистеми. Далі буде.
7 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівУ мене вся автоматизація — це по крону перемикати інвертор із «сонце+аккум» на «заряджаємо аккум по нічному тарифу» і вранці назад. По разряду аккумулятора інвертор сам перемикається на лінію.
теж двотарифний лічильник. у мене трохи інакше: дивиться погодинний прогноз на завтра, і вирішує, чи вмикати місто на ніч, чи залишатись на аккумі. якщо вмикає, то заряжає до того значення, коли залишка вистачить до стійкої генерації по прогнозу. + аварійне включення міста, якщо залишок 20% і менше.
якось воно за мало конкретики як для інженера ))
Так, тому що це перший допис з циклу, який я запланував. Якщо коротко, то кастомна інфраструктура розумного дому: мережеве обладнання, гіпервізор із кількома сервісами, Home Assistant як центр автоматизації, сонячна енергосистема з прошивкою моніторингу батареї, та шар із кастомних MCP-серверів, які дозволяють керувати всім цим через AI-асистента (Claude), а не лише через веб-інтерфейси.
ну так які саме обмеження і які саме наступні
всьому свій час
інвестувати у телепортацію у більш безпечну і комфортну локацію