Рожеві поні проти реальності

Щоразу, коли я пишу про узурпацію влади в Україні, у коментарях з’являються люди з непохитною вірою: «Захід не дозволить». Мовляв, Україна залежить від західної допомоги, а тому Брюссель і Вашингтон тримають Зеленського на короткому повідку і не дадуть країні скотитися в диктатуру. Ця віра тепла, зручна і дуже небезпечна. Бо вона дозволяє нічого не робити — навіщо, якщо десь там є дорослі, які все виправлять?

Формально ми не можемо сказати, що диктатура вже повстала. Через воєнний стан у нас немає виборів, і саме тому ми живемо в ілюзії, що інституції — президент і Верховна Рада — досі мають демократичний мандат. Мандат президента сплив у травні 2024 року. Мандат Ради — восени 2023-го. Так, Конституція і воєнний стан не дозволяють провести вибори зараз, і це юридично коректно. Але юридична коректність не скасовує політичного факту: країною керують люди, легітимність яких трималася на виборах 2019 року і давно вичерпана, а всі запобіжники, які мали б обмежувати цю владу, методично демонтовані. Диктатура не проголошує себе указом. Вона складається з сотень маленьких рішень, кожне з яких окремо можна пояснити «воєнною необхідністю». Давайте пройдемося цими рішеннями.

Почалося все задовго до великої війни. Уже 25 червня 2019 року, через місяць після інавгурації, Зеленський указом № 436/2019 ліквідував Адміністрацію Президента і створив Офіс Президента — формально косметична зміна, яка на практиці дозволила переформатувати штат і обійти обмеження закону «Про очищення влади» № 1682-VII. Керівником нової структури став Андрій Богдан — юрист Коломойського, який прямо підпадав під люстрацію через роботу в уряді Азарова. Це був перший сигнал: закони — для інших.

29 серпня 2019 року монобільшість «Слуги народу» призначила головою СБУ Івана Баканова — шкільного друга президента і директора «Кварталу 95», людину без жодного дня досвіду в спецслужбах. Того ж дня генпрокурором став Руслан Рябошапка. А вже 19 вересня 2019 року Рада ухвалила закон № 113-IX «щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким Генеральну прокуратуру перейменували на Офіс Генерального прокурора. Під соусом «реформи» було зламано систему: атестація дозволила вичистити незручних прокурорів, а перейменування органу відкрило кадрові двері для «своїх». Коли Рябошапка виявився недостатньо керованим і відмовився підписувати підозри політичним опонентам президента, його 5 березня 2020 року просто звільнили голосами тієї ж монобільшості. Далі генпрокурори змінювалися як рукавички — Венедіктова з 17 березня 2020-го, Костін з 27 липня 2022-го, Кравченко з червня 2025-го — але всі вони мали одну спільну рису: стовідсоткову лояльність Банковій. Система відкритих конкурсів в ОГП була зруйнована, призначення на ключові посади перетворилися на роздачу посад перевіреним людям.

Паралельно було зачищено ДБР. У грудні 2019 року Рада ухвалила закон № 305-IX, яким «перезавантажила» Бюро — насправді просто звільнила директора Романа Трубу без жодних претензій до його роботи. Після цього ДБР роками керували виконувачі обов’язків, призначені з Банкової, а конкурс на посаду директора громадські організації називали керованим і непрозорим. У серпні 2020 року заступником керівника ОП став Олег Татаров — колишній заступник начальника Головного слідчого управління МВС часів Януковича, який коментував розгін Майдану. Ще раніше в Офісі з’явився Андрій Смирнов, куратор «судової реформи». Через Татарова і напрацьовані ще Портновим схеми Банкова отримала важелі впливу на корумповану частину судів і МВС. Справу проти самого Татарова, нагадаю, у НАБУ просто відібрали і поховали — показовий прецедент того, як працює «рівність перед законом».

Далі корумповані СБУ, ДБР, ОГП і суди були застосовані проти місцевого самоврядування. Мери, які не вписувалися у вертикаль, почали отримувати кримінальні справи і судові відсторонення: у грудні 2022 року суд усунув з посади мера Чернігова Владислава Атрошенка, під тиском опинилися міські голови Полтави, Рівного, Ірпеня. Схема була відпрацьована ще до великої війни — але справжнього розмаху вона набула пізніше.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року почався новий етап узурпації влади — війна кратно помножила повноваження Банкової. Указ № 64/2022 про воєнний стан і закон № 389-VIII дали президенту право одноособово призначати голів військових адміністрацій — фактично паралельну вертикаль влади, непідзвітну виборцям. Закритий кордон породив цілу індустрію корупції на його перетині — від «Шляху» до липових відстрочок. Механізм бронювання перетворився на ринок, де бронь коштує конкретних грошей. Закупівлі озброєння і забезпечення армії — окрема чорна діра, про яку ми дізнаємося лише фрагментами, коли справи типу «Мідас» проривають інформаційну блокаду. Гуманітарна допомога, відбудова, енергетика — скрізь та сама модель: воєнний стан як індульгенція, «не на часі» як універсальна відповідь.

Інформаційне поле було зачищене ще швидше. 19 березня 2022 року указом № 152/2022 Зеленський увів у дію рішення РНБО про «єдину інформаційну політику» — так народився телемарафон, який фінансується з бюджету і де опозиційна точка зору відсутня як клас. У квітні 2022 року з цифрового мовлення без жодного судового рішення викинули «Прямий», «5 канал» і «Еспресо». Це доповнюється мережею ботоферм, прикормлених блогерів і анонімних телеграм-каналів, які синхронно відпрацьовують методички Банкової — і я переконаний, що фінансується весь цей цирк не з зарплати головного режисера, а з того самого общака, який наповнюється із сотень корупційних джерел.

Але справжнім Рубіконом стали санкції РНБО проти громадян України. Прецедент був створений ще у лютому 2021 року указом № 43/2021 проти каналів Медведчука — тоді суспільство аплодувало, бо били по ворогу. Я тоді попереджав: інструмент позасудової розправи, створений проти ворога, неминуче буде застосований проти опозиції. І ось маємо. 13 лютого 2025 року Зеленський указом увів у дію рішення РНБО від 12 лютого про санкції проти п’ятого президента, лідера опозиції і одного з найбільших донорів ЗСУ Петра Порошенка — безстрокові обмеження: блокування активів, заборона торговельних операцій, виведення капіталу, позбавлення державних нагород. Без суду. Без вироку. Без пояснень — РНБО просто відмовилася надати обґрунтування підстав для безстрокових санкцій. Указом президента проти громадянина України, депутата парламенту.

Ще далі влада пішла в Одесі. У жовтні 2025 року мера Труханова указом позбавили громадянства — знову без вироку суду — а місто перевели під управління міської військової адміністрації, голову якої призначає особисто президент. Так вертикаль дотяглася до міста, яке роками зберігало автономність від Банкової. Можна як завгодно ставитися до Труханова — але позбавлення громадянства указом замість вироку це інструмент, який завтра застосують до будь-кого.

Далі — більше. 2 травня 2026 року указом № 358/2026 санкції на 10 років отримав колишній голова Офісу президента Андрій Богдан — людина, яка знає про цю владу все і останні роки говорила зайве. Сам Богдан стверджує, що санкції проти нього ввели за розповсюдження серед журналістів «плівок Міндіча», і що складна юридична конструкція захована за фразою «за системну дискредитацію вищого керівництва держави». А 7 липня 2026 року указами № 587/2026 та № 588/2026 під санкції потрапив колишній нардеп і громадський діяч Борислав Береза — його активи заблоковано на десять років, а державних нагород позбавлено безстроково. Вдумайтеся: Березу внесли до списку поруч із російськими пропагандистами Калашніковим, Тумановим і Садулаєвим — як єдиного громадянина України, без оприлюднення підстав. Окремим пунктом указу передбачено обмеження доступу з України до його телеграм-каналу, каналу на YouTube і сторінки у Facebook. Це вже навіть не натяк — це пряма цензура, блокування українського блогера за критику влади, оформлене тим самим механізмом, що й санкції проти рашистів.

І коли Порошенко спробував захиститися в суді — системі показали, хто тут головний. 10 липня 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив йому у скасуванні санкцій, а команда експрезидента заявила про тиск із боку СБУ на суддів Верховного Суду. Про тиск співробітників СБУ на суд заявляв і захисник Порошенка безпосередньо у процесі. Верховний Суд — остання інстанція національного правосуддя — і туди приходять з «профілактичними бесідами». Залишається хіба що ЄСПЛ, який 19 травня 2026 року прийняв справу Порошенка до розгляду — тобто правосуддя щодо українського опозиціонера тепер можливе лише за межами України.

Тут прихильники теорії «Захід не дозволить» зазвичай згадують липень 2025 року. Так, спроба знищити НАБУ і САП тоді провалилася: 22 липня 2025 року Рада голосами 263 нардепів ухвалила закон № 12414, який підпорядковував антикорупційні органи Офісу генпрокурора, Зеленський підписав його того ж вечора, а генпрокурор отримав право забирати справи у НАБУ, фактично керувати САП, давати детективам обов’язкові письмові вказівки і самостійно закривати справи проти топчиновників. Вулиця і Брюссель відповіли миттєво — протести у Києві, Одесі, Львові, Дніпрі, Івано-Франківську, погрози зупинкою фінансування — і 31 липня Рада 331 голосом ухвалила закон № 13533, який повернув незалежність НАБУ і САП. Перемога? Придивіться уважніше. По-перше, ніхто не помітив, що Генеральному прокурору все ж залишили широкі повноваження щодо інших правоохоронних органів — слідчі СБУ, ДБР, БЕБ і Нацполіції зобов’язані виконувати його письмові вказівки, чого в такому обсязі не було до липня 2025-го. По-друге, НАБУ залишилося вразливим до впливу СБУ через поліграфи та перевірки, прямо передбачені новим законом. Тобто навіть «відкат» був оформлений так, що Банкова зафіксувала частину захопленої території. Це не поразка узурпації — це її тактична пауза.

І головне: вплив Заходу, на який усі моляться, тримається рівно доти, доки триває війна і критична залежність від західних грошей. У момент перемир’я цей важіль різко слабшає. І ось тут починається найцікавіший сценарій, який я вважаю цілком реальним. Після перемир’я влада, яка вже навчилася імітувати реформи для Брюсселя, зможе просто намалювати виконання своїх європейських зобов’язань — а реальні гроші на своє існування взяти в Пекіна. Арахамія, який давно вибудовує контакти на китайському напрямку, стане ідеальним провідником цього розвороту. КНР байдуже до демократичних інституцій — навпаки, з авторитарними режимами Пекіну працювати простіше і звичніше. Так, китайські гроші зазвичай означають, що кредитор поступово стає фактичним власником держави-боржника — але це може хвилювати патріотів України. Банду Зеленського це не хвилює ані краплі: їхнє завдання — продовжити правління настільки довго, наскільки можливо, продовжуючи обкрадати країну.

І тоді вибори проведуть. Швидкі, недемократичні, з непрозорим закордонним голосуванням мільйонів біженців, без реальної опозиції — бо лідер опозиції під безстроковими санкціями, а критики або під санкціями, або під кримінальними справами. Без скасування єдиного марафону. З брутальним втручанням вірних СБУ, ДБР, Нацполіції, ОГП і судів. Це будуть «вибори» за лекалами Лукашенка зразка десь 2010 року — з фасадом, достатнім для китайського кредитора і втомленого Заходу.

А на випадок, якщо люди знову вийдуть на Майдан, готується і силовий аргумент. 10 липня 2026 року Зеленський підписав указ № 592/2026 про створення Об’єднаних сил швидкого реагування у складі Сухопутних військ, доручивши опрацювати питання про виділення їх в окремий рід сил ЗСУ, а формування структури поклав на бригадного генерала Дмитра Волошина. Офіційно — сучасна технологічна штурмова складова для фронту, і сьогодні це справді може бути так. Але зверніть увагу на конструкцію: окремі, найбоєздатніші, найкраще оснащені війська, створені указом президента, з командувачем, якого президент визначив особисто. Після перемир’я саме така структура — мобільна, віддана, виведена з-під звичайної армійської логіки — ідеально підходить на роль преторіанської гвардії. Я не стверджую, що її створюють саме для розгону протестів. Я стверджую, що влада, яка вже застосувала СБУ проти суддів Верховного Суду і санкції проти опозиції, не зупиниться перед застосуванням зброї проти Майдану — і інструмент для цього в неї буде під рукою.

Тому мій висновок невтішний. Я не бачу мирного сценарію передачі влади від мафії Зеленського наступникам. Люди, які сім років методично знищували кожен запобіжник — прокуратуру, ДБР, СБУ, суди, місцеве самоврядування, медіа — не для того це робили, щоб одного дня чемно програти вибори і поїхати на пенсію. Для збереження влади вони використають усі засоби: інформаційні, пропагандистські, правоохоронні, судові і, якщо доведеться, військові. Патріотичним українцям, які хочуть жити в демократичній незалежній державі, треба перестати чекати порятунку від Заходу і серйозно готуватися до цього сценарію. Готуватися організаційно, юридично, інформаційно. Бо демократію не дарують — її захищають. І захищати її доведеться нам самим.