3005 вакансій за квартал: як defence tech став одним із найгарячіших ринків праці в Україні

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до DefTech спільноти!

Ще кілька років тому знайти вакансію в defence tech було складніше, ніж знайти інженера. Сьогодні ситуація майже дзеркальна: вакансій стає дедалі більше, а людей із потрібною комбінацією навичок — ні.

Мене звати Софія Загаюк, я комунікаційниця Beetroot Academy. З 2025 року ми розвиваємо напрям Defence & Dual-use.Стаття нижче — це спроба розібратися, чому один із найдинамічніших технологічних ринків України відчуває такий гострий кадровий дефіцит.

Цей матеріал ми готували разом із людьми, які щодня працюють у галузі. Команди Lobby X, Brave1, Frontline Robotics, Dwarf Engineering та IRON Cluster допомогли перевірити факти, доповнили текст власними спостереженнями й показали ситуацію з різних боків. Решта — це дані, які ми збирали протягом року, спілкуючись із hiring-командами, кандидатами та представниками індустрії.

Якщо ви думаєте про перехід у defence tech, наймаєте людей або будуєте освітні програми для цього ринку, сподіваюся, цей матеріал допоможе краще зрозуміти, що сьогодні відбувається в галузі.

Ще у 2023 році defence tech в Україні залишався нішевим ринком праці: кілька десятків вакансій на квартал, обмежене коло спеціалістів, мінімальна публічність. На початку 2026-го це один із небагатьох секторів, де попит на людей стабільно перевищує пропозицію, і розрив тільки збільшується.

За перший квартал 2026 року оборонні роботодавці опублікували 3005 вакансій на DOU. Для порівняння: за весь 2024 рік — 2283, за перше півріччя 2025-го — 2369. Приріст до останнього кварталу 2025 року становить 35,4%. Якщо у 2023-му на одну вакансію в середньому припадало 15–18 відгуків, то зараз — 7-9. У класичному IT окремі позиції отримують понад 80.

З лютого 2024 року на платформі Lobby X опублікували понад тисячу вакансій у defence tech. Ярмарок «Арсенал талантів» навесні 2026 року зібрав понад 4000 учасників. Але навіть такий ажіотаж не вирішує головного питання: людей із потрібним поєднанням навичок на ринку просто мало.

Не просто «айтішники»

Проблема українського defence tech не в кількості вакансій. Проблема в тому, якого профілю людей шукають.

Марта Хрипʼяк Recruitment & HR Consulting Lead у Lobby X

«Embedded, firmware, FPGA і RF-інженери — позиції, які закриваємо найдовше. Пошук такого фахівця займає 3–6+ місяців, а для якісного переліку кандидатів потрібно проконтактувати 200–400 людей — у 2–3 рази більше, ніж на інших ролях. Справа не лише в технічній базі: кандидатам часто бракує інженерного мислення — здатності швидко приймати рішення в умовах невизначеності і брати відповідальність за продукт».

Це суттєво звужує реальний кадровий резерв. Класичний IT-ринок виростив сотні тисяч розробників, але переважно тих, хто працює з вебом, мобайлом, бекендом. Defence tech потребує інших: людей, які розуміють embedded-розробку, firmware, електроніку, обмеження живлення і зв’язку, тестування в польових умовах.

«Мілтек — як айтішка 15-20 років тому», — пишуть у Threads українські фахівці, які намагаються зайти в сферу. Ринок молодий, вакансій багато, але входити складно: немає усталених траєкторій, немає звичних LinkedIn-рекрутерів, часто немає публічних описів ролей.

Екосистема, а не «індустрія дронів»

Сприйняття defence tech як «ринку дронів» — одне з найпоширеніших спрощень. Насправді це повноцінна технологічна екосистема: роботизовані системи, засоби РЕБ і РЕР, системи зв’язку, AI-модулі, сенсори, оптика, програмне забезпечення для управління і аналітики, логістичні та тренувальні рішення. Усі ці напрями розвиваються паралельно, ав межах однієї компанії або навіть одного продукту.

Ольга Попович Керівниця екосистеми Brave1

«Головне, що визначає український Defence Tech — це постійний діалог з фронтом. Військові з передової дають запит, інженери та виробники перетворюють її на технологічне рішення та одразу запускають нову ітерацію, а Brave1 з’єднує цей ланцюг — від грантового фінансування, випробувань і супроводження по кодифікації до залучення ресурсів та масштабування.

Навколо цього вже сформувалася потужна екосистема, у якій військові, розробники, виробники, інвестори і держава працюють як один механізм. Кожен відгук із поля бою може змінити продукт, кожне швидше вдосконалення — дати підрозділу критичну перевагу, а кожне впроваджене рішення — зберегти життя.

Саме ця здатність чути фронт, діяти без пауз і швидко перетворювати бойовий досвід на технологію є головною силою українського Defence Tech».

Над одним продуктом паралельно працюють embedded-інженери, firmware-розробники, hardware-інженери, механіки, RF-спеціалісти, QA, продакти, проджект-менеджери, польові тестувальники. До цього — рекрутери, які збирають ці команди з нуля, і фахівці, які адаптують рішення під реальні запити підрозділів.

Чому це не класична розробка

У звичайному IT помилка — це баг, падіння конверсії, технічний борг. У defence tech помилка може означати втрату техніки або зрив місії. Це змінює все: підходи до розробки, вимоги до людей, темп роботи.

По-перше, код тут не існує окремо від «заліза». Інженер має розуміти не тільки логіку програми, а й поведінку пристрою: як працюють сенсори, як передається сигнал, що відбувається при обмеженнях живлення чи зв’язку.

По-друге, тестування відбувається у полі. Не на тестових серверах і не в лабораторіях, а в нестабільних, непередбачуваних умовах. Фідбек від військових прямо впливає на задачі інженерів.

Павло Косолапкін CTO & Co-Founder Frontline Robotics

«Інженер у defence tech не просто виконує поставлені задачі — він бере участь у виборі підходів і архітектурних рішень. Поруч працює міждисциплінарна команда: конструктори, електронники, embedded- і software-інженери, де кожен відповідає за свою частину складного продукту. Але головна відмінність від інших галузей — зворотний зв’язок від військових. Інженер бачить, як рішення працюють у полі, і чує безпосередньо від тих, хто використовує продукт, що спрацювало і що потребує доопрацювання».

По-третє, повноцінний remote у багатьох командах просто неможливий: частина розробки не може бути публічною, робота часто вимагає фізичного доступу до обладнання.

Геп навичок: що бракує конкретно

Дефіцит має два різні обличчя. Частина кандидатів приходить із сильним software-бекграундом, але без досвіду роботи з hardware. Інша — має технічну базу, але не розуміє процесів продуктової розробки, документації чи командної роботи із суміжними інженерними дисциплінами. Точних публічних цифр щодо співвідношення цих груп немає: це радше щоденне спостереження рекрутерів і hiring-команд, які працюють із потоком кандидатів.

Ринок очікує від кандидатів конкретного набору: C/C++, базова електроніка, мікроконтролери, Embedded Linux, протоколи, читання технічної документації, тестування hardware-software систем, розуміння обмежень середовища і системне мислення. До цього — англійська для документації і готовність працювати з невизначеністю.

Рекрутинг-команда Dwarf Engineering

«Семеро з десяти розробників відпадають на одному з двох етапів: поліграф або відсутність досвіду з апаратною частиною. Ті, хто приходить із комерційного IT, часто не розуміють головного: попередній досвід тут майже не переноситься — потрібна нова база, і її доведеться здобувати з нуля. Найбільше вирізняє тих, кого беремо, — повне усвідомлення, що таке оборонна сфера: темп, рівень відповідальності і ступінь невизначеності, до яких більшість кандидатів просто не готова».

Університети: база є, практики нема

Технічні університети дають те, що важко отримати за три місяці на курсах: математику, фізику, схемотехніку, алгоритми, інженерне мислення. Саме університетська база найближча до вимог embedded-розробки та роботи з hardware.

Але між академічною програмою і реальними вимогами defence tech є розрив. Ринок рухається швидше, ніж оновлюються навчальні плани. Практики з конкретним стеком — ArduPilot, STM32, PX4 — у більшості програм немає зовсім. Прямих контактів з компаніями — мінімум.

Ілля Войтюк Partnership Lead в Київському Авіаційному Інституті

«Найсильніший формат співпраці — коли компанія має багато точок дотику до університету. Наш останній проєкт — спільна освітня програма з Fire Point „Інженерія авіаційних автономних роботизованих систем“, чотирирічний бакалаврат, де з другого курсу є практика на підприємстві, а компанія покриває навчання і гарантує працевлаштування.

Практикуємо різні формати. Дні кар’єри, спільний перегляд освітніх програм, практиків-викладачів, спільні простори (наприклад, лабораторію авіамоделювання з AthlonAvia).

Важливо розуміти обидві сторони. В університеті можливі лише цивільні лаби, розмістити R&D чи виробництво мілітарної компанії тут не вийде. Але кваліфіковані інженери потрібні і військовим, і цивільним, тому фокус залишається на освіті.
Третій рік робимо Літній буткемп з інженерії БПЛА, і подібний формат підхоплюють інші університети. Зараз шукаємо партнерів у напрямах електроніки, FPGA та робототехніки».

Самоучки і світчери: реально, але не швидко

Defence tech приваблює людей із різними траєкторіями. Частина приходить із класичного IT: backend-розробники, QA, продакти. Частина — з інших інженерних дисциплін. Частина — ветерани з технічним досвідом.

Питання не в тому, чи можна зайти без профільної освіти. Можна. Питання в тому, скільки часу потрібно і чого конкретно довчати.

П’ять траєкторій, які реалістично виглядають на ринку:

• Software developer → embedded / firmware: найчастіша. Потребує системного вивчення C/C++, мікроконтролерів і базової електроніки.
• QA → QA hardware / embedded: менш очевидна, але затребувана. Тестування складних hardware-software систем — окрема компетенція.
• PM / product → технічний PM у hardware-software продукті: вхід складніший, бо ринок очікує розуміння інженерного контексту, а не тільки процесів.
• Інженер із суміжної галузі → defence tech engineer: часто найкоротший шлях — базу перенести, довчити специфіку.
• Військовий із технічним досвідом → тестування, сапорт, product feedback: польовий досвід дає те, чого немає в жодному університеті.

У всіх траєкторіях є спільне: «я хочу щось важливіше» — необхідна мотивація, але не достатня. Defence tech потребує готовності системно довчати складні речі і витримувати середовище, де відповідальність за продукт значно вища, ніж у класичному IT.

Освіта як міст

Частину кадрового гепу може закрити освіта, але тільки та, яка будується навколо реальних ролей, а не навчальних планів.

Поки більшість IT-академій залишаються у веб-розробці та soft skills, окремі гравці почали рухатися в бік embedded і defence-напрямів. Логіка проста: аудиторія є, попит є, але стандартних програм для переходу з software в hardware на українському ринку майже не існує.

Beetroot Academy розвиває напрям Defence & dual use з 2025 року. Програми з Embedded Development, Drones Firmware, Computer Vision і курс для нетехнічних спеціалістів будувалися із залученням практиків індустрії як викладачів. Серед них — embedded- і hardware-інженери з GlobalLogic та Luxoft, розробники з Defendica Systems і uScore, спеціаліст із кластера Brave1, а також співавтори реальних продуктів: системи оповіщення «єППО» та роботизованої платформи Sirko-S1. Стек у програмах — той, що реально використовується в компаніях.

Катерина Стецюра Head of Products у Beetroot Academy

«Ми визначаємо аудиторію на основі запитів від компаній, рекрутерів і власних вебінарів. Аналізували, хто приходить на ці теми, яких навичок бракує кандидатам і яких спеціалістів шукає ринок. Саме це стало основою для проєктування програм. У Defence Tech немає універсального підходу до навчання, тому кожен курс ми будуємо окремо: одні програми допомагають спеціалістам перейти в галузь, інші — поглибити наявні компетенції. Відповідно відрізняється і формат навчання: практика з фізичними компонентами, робота в симуляціях або поглиблені технічні задачі. Незмінним залишається одне — усі програми проходять наживо з викладачами-практиками, а не у форматі записаних лекцій, щоб учасники могли працювати з реальними кейсами й отримувати зворотний зв’язок у процесі».

Але освіта вирішує тільки частину проблеми. Вхід у defence tech складніший, ніж в IT: вищі вимоги до технічної бази, вужча аудиторія, довший цикл підготовки. Жодна програма не замінює досвіду роботи з реальним залізом — вона може дати фундамент і скоротити час входу.

Хто будує далі

Український defence tech росте швидше, ніж ринок встигає готувати людей. 3005 вакансій за квартал — це не тимчасовий сплеск. Це ознака структурного дефіциту, який навряд чи закриється сам по собі.

Будують цей сектор не абстрактні «інновації», а конкретні люди: embedded-інженери, firmware-розробники, QA, продакти, рекрутери, викладачі, військові, які дають фідбек, і компанії, які вміють швидко перетворювати цей фідбек на продукт.

Вузьке місце — не мотивація. Мотивованих людей вистачає. Вузьке місце — системна підготовка людей, які можуть працювати на стику software і hardware в умовах, де ціна помилки висока. Відповідь на це питання формується зараз — через університетські партнерства, спеціалізовані програми, внутрішнє навчання всередині компаній і польовий досвід, який неможливо отримати в аудиторії. Жоден із цих каналів не закриває геп самостійно. Разом — поступово закривають.

Масштаб видно з однієї цифри: 3005 вакансій за квартал при 7–9 відгуках на кожну — там, де в класичному IT на окрему позицію припадає по 80. Доки тримається цей розрив, defence tech лишається ринком, де вакансія чекає на кандидата, а не навпаки. І виграє його не той, хто гучніше говорить про дефіцит, а той, хто вміє готувати людей під реальні ролі, з реальним залізом і в темпі, який задає фронт.

Підписуйтеся на WhatsApp-канал DefTech спільноти!