У кого було дитинство в селі?

Село завжди було морокою: хату треба білити, сажу трусити, коровам косити, огірки закривати, кошенят (та кабачки) роздати, старі червоні жигулі не заводяться, на базар треба їхати тощо.

Але не коли ти дитина. Для мене з сестрою сільські проблеми зводились до докучливої потреби полоти бур’яни та збирати ягоди чи фрукти безконечній череді родичів та знайомих. У нас рясно росли агрус, чорна смородина, порічки, полуниця та трохи малини десь в чагарниках. А ще — яблука, груші, абрикоси, сливи, бо саджання було улюбленою справою моїх родичів. У мене досі викликає флешбеки звук одненької чорної смородини, що падає у величезне пусте відро.

Втім, залишок часу ми гасали по селу на велосипедах, робили хованки у сінниках, накидувались городиною та садовиною, та тестували всі водойми в окрузі. Ну а ще я багато читала в старій літній кухні.

Моя мама з усіх сил намагалася зберегти спадок від модернізації, тож кухня лишалася типовою українською хатою. Однокімнатна, зі справжньою українською піччю, веретами на дерев’яній покоцаній підлозі та старими плетеними стільцями. Я залишалася там ночувати та читала до перших півнів все підряд — від казок про Леніна та пригод Анжеліки до книжок Джека Лондона та Жуль Верна.

Памʼятаю, як у нас регулярно збирали степові трави та квіти — не лише на Трійцю або мамин день народження, але й просто так, щоб поставити пахучий оберемок у банці будь-куди, хоч на колодязь. Ми всі приносили їх з низу — степу за городом, рвали біля будинку, і здається, ніколи не бачили в тому дикому цвітінні бурʼянів.

Згадую, як ранкове сонце пробивається крізь гардини всіх чотирьох вікон зали, ми з сестрою ледь продерли очі, а дід вже йде з садка з мискою духмяної полуниці, жменею порічок та трьома ягодами малини, яка в нас ніколи багато не родила. Також ранком дід майже ритуально збирав на городі кріп для супу, зелену цибульку та дрібні огірки для салату. Він завжди памʼятав про день літнього сонцестояння, кожного-кожного разу філософськи зазначаючи, що тепер «все іде до зими».

Всі зазвичай поралися до обіду, а потім, у пік спеки, напившись холодного молока, спали. А ми дивилися мультики та серіали — КотоПса, Баффі, Всі жінки — відьми, та інше, що зазвичай Новий канал врубав після обіду.

Зараз у моє село в Донецькій області не повернутися, але спогадів про нього так багато і вони всі такі світлі, що напевне, колись напишу про це не топік на DOU, а книжку) Бо дуже хочеться зберегти всі історії про домовиків, м’ятні чаї, спійманих зайців, літні грози, черешневі сади, знахідки в омшаниках та на горищах, і ще купу-купу всього.