Як ви відпочиваєте влітку у місті?
Будь-яка робота вимагає перезавантаження, але не у всіх є можливість вирватися у повноцінну відпустку. У таких випадках рятує локальний відпочинок у своєму місті.
Кожен розважається, як може — деякі чилять з книжкою біля місцевого озера, просто йдуть свої 10 тисяч кроків у парку чи їздять на великах. Або шукають сезоні овочі-фрукти чи смачний крафт на ярмарках та грають в настолки.
Інший варіант — дивитись кіно просто неба, ходити на локальні івенти та зустрічатися зі спільнотою.
Наприклад, у Києві на початку вересня буде чудовий привід вилізти з-за моніторів та змінити обстановку — DOU Day Picnic. Можна буде прогулятись, перекусити, зустріти знайомих із айтішки та обговорити всяке в неформальній атмосфері.
А як ви відпочиваєте у своєму місті? Діліться локаціями та ідеями в коментарях)
13 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівНеужто в ДОУ 100% бронированных. Нету хлеба ешьте пирожные ©
У нас в 7 хв на авто є 2 гарних великих озера, цього літа щось замоталась і лише раз була, а от минулого частенько їздила купатись і засмагати + шашлик, красота! А ще там же минулого року кілька разів брали каяки в оренду.
Тікаємо з міста в ліс. Можна навіть ліс у місті.
зараз гачімучі популярний як ніколи
Місто: Одеса, Чорноморськ
Способи відпочинку: комп’ютерні та настільні ігри, фільми/серіали/мультфільми/аніме, читання книжок, прогулянки до моря + купання в морі, велосипед, бадмінтон, дартс, покер, більярд, боулінг, фестивалі (пивний, винний, аніме і т.д.), смачна їжа в нових закладах.
Насправді в місті багато чого можна робити, особливо влітку, коли не холодно і немає безкінечних дощів. Хоча звісно багато що залежить від самого міста, бо у місті на 50 тисяч людей і на 1 мільйон людей можуть бути зовсім різні можливості розважитися і відпочити.
Ніяк. Останні 6 років, відпустка та робота в тих самих стінах. Останнім часом багато думок про самогубство.
п.с.: Мета цього коментаря показати що не у всіх все прекрасно. І що варто не забувати про це, і говорити про це, а не лише про рекорди по найму чи зарплати.
Вибачте трохи цинічно але щоб здійснити самогубство треба мати яйці. А розмови про самогубство це до психолога за підтримкою і порадою.
життя складніше за ментальні моделі і переконання, іноді «яйця» може зовнішнім вітром навіяти..
www.telegraph.co.uk/...an-leaps-from-bridge.html
хз чи справді підштовхнуло, чи потім так свідомість їй зреконструювала, але повірити неважко, суспільство інтуітивно недолюблює тих, хто підбурює, а значить відбір закріпив це за сонми поколінь
Ті хто можуть на це наважитись йдуть тихо і в одиночку. Стояти на мостах чи на криші то крик про допомогу, і тих самих психологів, лінії довіри чи ще якісь варіанти можна знайти.
ну там же ж приклад історіі, коли от таку, імовірно вагаючуся людину підштовхнуло зовнішнім хінтом, так буває, хоч чимало випадків справді з категорії яку ви наводите, але чимало не значить всі, інших теж чимало
Я вас розумію, у мене теж були такі думки, правда мій важкий життєвий період припав на2010-2014 роки, аж не віриться, враховуючи те, наскільки зараз життя об’єктивно гірше, ніж тоді. Але саме на цьому контрасті я зрозумів, що думки про самогубство та невдоволеність своїм життям — це набагато більше про внутрішні фактори, ніж про зовнішні. Бо зараз, не дивлячись на втрату майна, прильоти, постійний ризик смерті, невизначеність майбутнього — емоційно я себе почуваю набагато краще, ніж почував 15 років тому.
Я не користувався послугами психолога, мені допомогла спеціальна література, яка дуже сильно змінила хід думок та погляд на життя і смерть, але якщо ви це вже пробували і не допомагає, то звернутися до психолога дійсно може бути хорошим варіантом.
Тримайтеся. А замість самогубства для початку спробуйте «вбити» роботу. Я впевнений відразу стане набагато легше!
Я витримав тільки 3.5 роки самоізоляції: 2 роки ковіду та 1.5 роки під обстрілами у Харкові.
Від внутрішнього конфлікту мене прямо розривало: з одного боку настогидла робота, яка стає тільки гіршою, а з іншого за вікном — п****ць (десь за 5 кілометрів увесь день вибухи на Північній Салтівці). Панічні атаки накривали регулярно — єдине бажання сховатися десь у кутку, накритися ковдрою і не вилазити. Але треба себе примушувати працювати, перформити і удавати що ти енержайзер і у тебе усе чудово.
За 2022 рук моя кукуха добряче поїхала. Я іноді навіть чув ніби у сусідній кімнаті розмовляють родичі, яких вже нема. Коли ти постійно один у квартирі — розум починає грати у дивні ігри. Живеш у якомусь напів-сні: приходиш на кухню — на плиті свистить чайник. А як ти його ставив — не пам’ятаєш. Здається що з тобою у квартирі живе людина-невидимка, яка щось робить — а ти тільки бачиш ніби воно само відбувається. Розумієш що втрачаєш розум — і це жахливе відчуття.
Саме цей страх перед божевіллям пересилив усі мої інші страхи і підштовхнув мене кинути рідний дім та тікати. У мене була нав’язлива ідея зануритися у море! І ця ідея давала мені надію і сили багато чого робити (продавати майно, квартиру, виводити гроші, проходити обстеження і т.і.). Зрештою це спрацювало — у 2023 я плавав у морі у Чорногорії.
Я розумію як мені пощастило — зараз вже втекти майже неможливо. Та і навіть з дому вийти вже не те, що у 2023.
P.S. Що цікаво — з початку війни у мене чомусь не було думок про самогубство. Було відчуття ніби я вже помер — і це якесь лімбо. А ще був якийсь тупий фаталізм: я жодного разу не бігав в укриття чи не ховався у ванні. Здавалося що якщо прилетить — то просто цей жахливий сон нарешті закінчиться. Я просто жив в очікуванні кінця — тому і думки про самогубство здавалися недоречними. Навіщо щось робити самому — якщо тебе і так вб’ють?
Поміняй дружину (або чоловіка)