Нам треба зробити нудьгу грейт еген

💡 Усі статті, обговорення, новини для аналітиків — в одному місці. Приєднуйтесь до Analysts спільноти!

Привіт, я Саша Серебрянська, старша бізнес-аналітикиня, БА ком’юніті лідерка й соавторка мемного каналу. І нічого нового я вам зараз не розкажу.

Днями подивилась короткий кліп з подкасту Huberman Lab — про те, як телефон під час звичайних активностей краде у нас здатність кайфувати від цих же активностей. І впізнала в цьому не якусь абстрактну проблему сучасної людини, а дуже конкретну робочу звичку, яку я в собі ненавиджу вже декілька років.

Що там по науці

Ендрю Хуберман, професор нейробіології у Стенфорді, пояснює механіку просто: у мозку є базовий рівень дофаміну, тобто фонове відчуття задоволення, на тлі якого відбувається все інше. Коли ви робите щось одне (біжите, читаєте, пишете документ) і одночасно ще й телефон постійно підкидає сповіщення, музику, стрічку — це не просто відволікає. Це буквально нашаровує додаткові джерела дофаміну на активність, яка раніше сама по собі давала задоволення. І з часом базовий рівень просідає: та сама пробіжка чи та сама книжка починають відчуватися прісними, бо мозок звик отримувати стимуляцію з кількох джерел одночасно. Я вже мовчу про роботу.

Простими словами: якщо ви ніколи не робите нічого просто так, без паралельного скролу, без концентрації, мозок поступово втрачає здатність знаходити задоволення в одній-єдиній дії. Звідси й падіння мотивації братися за щось, а також слова про тік-ток покоління, кліпове мислення, і так далі.

Чи слухала я цей подкаст, поки писала імейли? Так.

Чому це особливо боляче для БА

Наша робота — це написання низькорівневих та високорівневих реквайрментів, вичитування вимог перед демо, мапінг залежностей між тікетами. Це не той тип задач, що дає миттєвий кайф — тут задоволення приходить пізніше, коли документ закінчений і класно структурований, а не коли ти дописав перше речення, а далі його вже ШІ підхватило.

І ось у чому пастка: якщо ви звикли писати специфікацію з відкритим слаком, паралельним чатом і подкастом про клод код, — сама робота вже ніколи не буде відчуватися достатньо цікавою. Не тому, що вона нудна, а тому, що мозок звик отримувати дофамін частіше, ніж раз на сорок хвилин зосередженого письма.

Я довго думала, що моя нездатність довго сидіти над одним документом — це просто особливість характеру чи ознака вигорання. Я навіть кожного року проходжу тести на СДВГ, щоб виявити, що у мене знов нема СДВГ, просто людина я така, з гнільцею.

Виявилось, це ще й дуже банально тренована звичка: я роками писала листи з телефоном під рукою, а ще завжди хотіла відчувати себе корисною і відповідала на будь-які робочі питання в ту саму секунду, як воно було задане, і тепер відкрити порожній документ без паралельного джерела стимуляції, це майже фізичний дискомфорт.

Нудьга як частина процесу

У BA-роботі є багато нудних моментів: вичитка старої документації в пошуках дублювання вимог, узгодження формулювань, вичитка коду (якщо вам повезло, і ви розумний). Так, зараз в усьому цьому дуже допомагає АІ, але ми звикли ставитися до нудьги як до проблеми, яку треба заглушити паралельним подкастом, телефоном, другим монітором з новинами.

Але якщо вірити цій моделі дофаміну, саме така «заглушена» нудьга і забирає в нас здатність концентруватися довше кількох хвилин. Нудьга в аналітичній роботі це частина процесу: саме в ній народжується той момент, коли ви нарешті помічаєте розбіжності у вимогах, які пропустили при швидкому читанні.

Що я почала робити

Нічого драматичного, нічого схожого на цифровий детокс на місяць у лісі.

• Я більше не слухаю те музику чи АСМР під час роботи.
• Коли я гуляю з собакою або мию посуд я теж намагаюсь давати мозку нудьгувати, і нічого не слухаю. Огляд нового альбому Сабріни Карпентер переживе.
• Прибираю телефон з поля зору, закриваю месенжери на компьютері. Це поки саме складне.
• Дозволяю собі нудьгувати над задачею, перш ніж тягнутися по додаткову стимуляцію. Часто саме за ці п’ять хвилин і приходить рішення. З наукової точки зору краще походити по кімнаті або дивитися на стелю, ніж поскролити інсту.

За кілька тижнів такого режиму помітила, що знову можу довше висидіти над складним документом без внутрішнього «ну коли вже це скінчиться!».

Наостанок

Ми звикли ставитись до нудьги як до ворога продуктивності, якого треба перемогти новим інструментом, шортсом на фоні чи другим чатом. А насправді, схоже, це просто одна з небагатьох речей, яку варто повернути на її законне місце.

А що ви робите під час роботи такого, що вам давно вже заважає?