Хотів викликати ліфт із квартири, а створив власний гаджет із computer vision

💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!

Як підприємець без професійного досвіду в розробці за допомогою ШІ створив гаджет із власною прошивкою та computer vision: інсайти про майбутнє ШІ й рекрутинг в українських компаніях.

Я натискаю кнопку біля вхідних дверей у квартирі, не поспішаючи взуваюся, зачиняю двері й проходжу кілька метрів коридором. Саме в цей момент перед мною відчиняються двері ліфта. Поки я збирався, мій гаджет викликав ліфт на мій 14-й поверх, стежив за його рухом і повідомив, коли вже час виходити.

Готовий гаджет Call14 біля вхідних дверей

Почуваєшся героєм фільму про суперагента, у якого все розраховано до секунди. Тільки замість секретної лабораторії — квартира у київській багатоповерхівці. А замість обладнання з Купертіно — реле з AliExpress, китайський годинник і кілька насичених вихідних із паяльником. Я не програміст, не інженер. Я маркетолог та підприємець, а електроніка — моє давнє хобі.

Хотів просто викликати ліфт із квартири. А в результаті — створив окремий гаджет із власною прошивкою та computer vision.

Цей текст для тих, хто відкладає власну ідею, бо «я ж не розробник».

Годинник Call14 викликає ліфт і показує, коли виходити

Я просто не хотів чекати на ліфт

Усе почалося з розмови з другом, який живе в нашому будинку. Ми подумали: було б добре викликати ліфт із квартири, а виходити вже тоді, коли він приїхав на поверх. Інколи ліфт прибуває одразу, інколи затримується хвилин на п’ять. Повітряні тривоги додали мотивації реалізувати цей проєкт. Коли є час безпечно спуститися, можна викликати ліфт, поки збираєш дітей. Звісно, коли вже чути вибухи — жодних ліфтів, тільки сходи. Але передусім мені просто набридло чекати на ліфт у коридорі.

Я погодив усе з правлінням ОСББ і керуючою компанією, проконсультувався з механіком, а потім встановив за штатною кнопкою виклику Wi-Fi-реле й під’єднав його до домашньої мережі.

Реле під’єднане паралельно до кнопки й лише повторює звичайне натискання. До контролера, дверей, приводу та систем безпеки ліфта воно не підключене. У квартирі я поставив бездротову кнопку Xiaomi, яка залишилася від комплекту розумного будинку. Натискаю — Home Assistant вмикає реле — ліфт отримує виклик на 14-й поверх. Працює. Можна було завершувати проєкт і почуватися генієм.

Штатна кнопка виклику ліфта у коридорі

Як моя розумна кнопка збільшила час очікування

Одного разу я натиснув кнопку, почав взуватися, вийшов із квартири — а ліфта немає. Виявилося, що в момент виклику він був поверхом нижче. Поки я взувався, ліфт приїхав на 14-й, відчинив двері, зачинив їх і поїхав далі. Зі своєю «розумною» кнопкою я чекав довше, ніж раніше. Ліфт усе виконав правильно. Автоматизація теж. Проблема була в тому, що вона не знала, де перебуває кабіна і скільки часу мені потрібно, щоб вийти. Отже, просто викликати ліфт недостатньо. Треба бачити, де він, і розуміти, коли натискати кнопку.

Я почав шукати спосіб отримати дані про рух кабіни. В інтернеті знайшов інформацію про сервісний роз’єм на контролері ліфта і протокол, через який начебто можна читати його стан.

Зателефонував до обслуговуючої компанії. Пояснив, що вже встановив реле лише паралельно до кнопки, а тепер хочу офіційно отримувати дані про поверх і напрямок руху. Я вже уявляв, як підключуся до контролера й почну розбирати протокол, але мені відмовили. Мій план закінчився швидше, ніж розмова. Без дозволу втручатися в систему керування ліфтом я не збирався.

Здавалося, на цьому все. Ідея працювала, але користі від неї було менше, ніж мені хотілося.

Тоді я згадав про камери, які ми нещодавно встановили в кабінах. На відео було видно штатний індикатор поверху. Доступ до камер обмежений. Я, як співвласник будинку та член правління ОСББ, мав до них доступ. Відео залишається всередині локальної системи, а алгоритм бере з кадру лише невелику ділянку з індикатором (людей він не розпізнає і відео в хмару не передає). Якщо не можна отримати поверх від контролера, можна прочитати його з табло.

Повний кадр локальної камери в порожній кабіні ліфта

З OCR усе мало бути просто

Я описав задачу ШІ-агенту: є локальний відеопотік, у кадрі видно індикатор, треба визначати поверх і напрямок руху. План був простий:

1. вирізати індикатор із кадру;
2. запустити OCR;
3. передати результат у Home Assistant.

У теорії — кілька рядків коду. На практиці OCR дивився на цифру й регулярно бачив щось своє. Індикатор маленький, червоний і знятий під кутом. Через роботу камери на окремих кадрах зникає частина сегментів. Відчиняються двері — змінюється освітлення. Заходять люди — з’являються тіні та відбиття. Остаточно систему переміг кур’єр у глянцевому шоломі. Червоні сегменти відбилися там, де цифр узагалі не було. Кур’єр виявився краще підготовленим до боротьби з computer vision, ніж я сам. Пробував OCR, шаблони, маски, фільтри та різні пороги яскравості. Я їздив у ліфті, збирав невдалі кадри, показував їх ШІ-агенту й отримував нову версію. Кожне виправлення працювало до наступної зміни освітлення, нового пасажира або шолома. Коду ставало більше, а надійності — ні.

Після кількох версій хотілося ще раз зателефонувати до ліфтової компанії. Або взагалі забути про цю кнопку. Але одного разу я подивився на індикатор і зрозумів: ми весь цей час розв’язували не ту задачу.

Не треба розпізнавати цифру

Ліфтове табло — це семисегментний індикатор. Кожна цифра складається з комбінації семи світлових сегментів. Я сказав своєму ШІ-агенту: «Друже, навіщо ми порівнюємо всю картинку? Можна ж узяти кілька точок і перевіряти: сегмент світиться чи ні». Для цифри «1» світяться два сегменти, для «7» — три, для «8» — усі сім. Не потрібно шукати контури, порівнювати всю картинку чи просити OCR здогадатися, що він бачить. Треба лише перевірити сім ділянок.

ШІ-агент перетворив цю ідею на алгоритм. Я додав калібрування точок, перевірку кількох кадрів, допустимі переходи між поверхами та визначення напрямку руху. Якщо один кадр вийшов поганим, система не вигадує новий поверх, а зберігає останній підтверджений результат. Так з’явилася п’ята версія.

Сім контрольних зон поверх сегментів індикатора

Зміни освітлення, відчинені двері, пасажири й відбиття більше не збивають розпізнавання. Алгоритм не намагається зрозуміти всю картинку — він відповідає на сім простих запитань.

Поточна версія працює без помічених збоїв. Вона налаштована під конкретну камеру та конкретне табло, тому це не універсальний розпізнавач усіх ліфтів. Але у своєму ліфті вона нарешті робить саме те, що потрібно.

Розпізнаний поверх і напрямок руху синхронно змінюються в Home Assistant

Це було круто. Я постійно відкривав камеру й Home Assistant, дивився, як змінюються поверх і напрямок руху, та не міг натішитися: після стількох невдалих версій система нарешті не помилялася. Головне рішення знайшлося не в складнішому алгоритмі. Я просто звернув увагу на деталь: замість усієї цифри достатньо перевірити сім сегментів. ШІ допоміг швидко перетворити цю ідею на робочий код.

Діти проти iPad

Home Assistant уже показував поверх, напрямок руху, стан кабіни та впевненість розпізнавання. Натискаю кнопку — на смартфоні видно, як ліфт їде до 14-го поверху. Тепер він не міг непомітно приїхати й утекти.

Але щоразу діставати телефон, розблоковувати його й відкривати застосунок було незручно. Хотілося просто глянути на екран біля дверей. Я встановив там старий iPad. Великий дисплей, гарний інтерфейс — усе видно. Діти швидко знайшли планшет. Вони постійно забирали його і дивились мультики. Довелося сховати iPad і шукати екран, на якому немає YouTube.

Китайський годинник за 230 гривень

На AliExpress я знайшов дешевий погодний годинник із кольоровим екраном, Wi-Fi та чипом ESP. Він коштував близько 230 гривень і виглядав ідеально: невеликий корпус, живлення через USB-C, готовий дисплей. Треба лише змінити прошивку. Як з’ясувалося, слово «лише» в цьому проєкті краще взагалі не використовувати. Для цих годинників існують альтернативні прошивки, а нові заводські версії підтримують оновлення через Wi-Fi. Я знайшов конфігурацію схожої плати, зібрав свою прошивку й завантажив її через OTA. Екран згас.

Я неправильно вказав піни дисплея й перетворив годинник на чорну коробку з USB-C. Повторити оновлення через Wi-Fi вже не виходило. Довелося розібрати корпус, припаюватися безпосередньо до контактів чипа ESP, підключати UART-програматор і відновлювати прошивку. Бездротове оновлення пройшло успішно. Знадобилися тільки дроти, паяльник і повне розбирання пристрою.

Після кількох спроб я визначив правильні піни екрана й повернув годинник до життя. Схему підключення та конфігурацію зберіг на GitHub, щоб наступний власник такого годинника міг пропустити етап «чому екран чорний і що я щойно зробив».

Ще одна кнопка — на годиннику

Спочатку ліфт викликала окрема кнопка Xiaomi. Вона працювала, але тепер у мене був власний пристрій біля дверей. Логічно було перенести кнопку на нього. На платі годинника знайшлися три вільні контакти. Я продзвонив їх мультиметром і визначив потрібний GPIO. У корпусі просвердлив отвір, вклеїв тактову кнопку з набору радіоаматора й під’єднав її до плати.

Тепер пристрій показує час, погоду, температуру, якість повітря, повітряні тривоги, відключення електроенергії, споживання та роботу резервної батареї.

Екран годинника під час відключення електроенергії

Після натискання кнопки він переходить до екрана ліфта й показує, де перебуває кабіна та куди вона рухається. Коли ліфт приїжджає на 14-й поверх, можна виходити. Саме так і мала працювати проста кнопка. Через п’ять версій computer vision, локальний сервіс розпізнавання, MQTT, Home Assistant і власну прошивку годинника. Сусідам із нашого поверху ми також дали можливість викликати ліфт через DomoBot — Telegram-бот для мешканців будинку, який створюємо разом. Але це вже інша історія.

Увесь новий комплект обійшовся приблизно у $20. Реле з кабелем — до десяти доларів, годинник — близько шести, тактова кнопка — кілька центів. Home Assistant уже працював на старому Mac, а камери були частиною локальної системи будинку. Основні витрати тут були не на компоненти.

Скільки людей потрібно, щоб викликати ліфт

Як підприємець я замислився: яку команду довелося б зібрати, щоб без ШІ пройти шлях від ідеї до серійного пристрою? Embedded-розробник, електронник, спеціаліст із computer vision, backend-розробник, дизайнер інтерфейсу, тестувальник, промисловий дизайнер і менеджер проєкту. Потім виробництво, документація, упаковка, маркетинг і продажі. Виходить уже не кнопка виклику ліфта, а невелика компанія. Реле за $10 могло б не пережити навіть першу нараду.

Звісно, домашній прототип і серійний продукт — різні речі. Для виробництва потрібні професійні інженери, власна плата, корпус, випробування, сертифікація та відповідальність. Але ШІ дозволив мені спочатку перевірити саму ідею. Без команди, великого бюджету й презентації з прогнозом захоплення 3% світового ринку ліфтових кнопок. Тепер у мене є не опис майбутнього продукту, а пристрій, який працює у квартирі.

ШІ не автор, а допоміжний інструмент

Я придумував, паяв, установлював і тестував. Їздив у ліфті, збирав невдалі кадри, перевіряв нові версії та пояснював, що знову пішло не так. ШІ-агент допомагав розібратися в незнайомих технологіях, писав код, аналізував помилки й швидко створював нові версії. Іноді навіть робочі.

Якби я просто виконував усе, що пропонував ШІ, проєкт зупинився б десь між двадцятим шаблоном OCR і кур’єром у глянцевому шоломі. Алгоритм запрацював не тому, що модель написала ще більше коду. Я звернув увагу на сім сегментів і змінив постановку задачі. Після цього ШІ швидко перетворив ідею на робоче рішення.

ШІ допомагає швидше рухатися в напрямку, який задає людина. Якщо напрямок неправильний, він так само швидко веде не туди.

Що це означає для сучасних компаній

Я постійно чую від підприємців: кваліфікованих спеціалістів немає, знайти людей неможливо. Під час війни ця проблема стала критичною. Потім відкриваю вакансії і бачу опис людини, яка ще не народилася. П’ять професій, десять років досвіду з новою технологією та обов’язково така сама посада в такій самій індустрії. Ще Jira, Scrum, Kanban, десятки церемоній і досвід участі в усіх можливих процесах. Результат десь наприкінці списку. Якщо для нього залишилося місце.

Так компанії шукають таланти методами з 2000-х: збирають ключові слова, налаштовують фільтри й відсіюють усіх, хто прийшов до потрібного результату незнайомим шляхом. А потім проводять конференцію про кадровий голод.

Деякі міжнародні технологічні та fintech-компанії вже скорочують традиційні HR-функції, переходять до компактніших People Operations і змінюють найм. Бо система, яка краще відсіює людей, ніж знаходить здібних, не вирішує проблему — вона і є частиною проблеми. Я не пропоную звільнити всіх HR. Хтось же має надіслати кандидату тестове завдання на два робочі дні й більше ніколи йому не відповісти. Але підхід точно час перепрошити.

У світі з ШІ важливо не лише те, чи виконував кандидат таку саму задачу п’ять років тому. Значно важливіше, як він вирішить проблему, яку раніше не бачив. Чи зможе сформулювати ідею? Розкласти її на частини? Помітити важливу дрібницю? Перевірити відповідь ШІ, а не повірити впевненому тексту? Визнати, що обраний підхід не працює, і почати з іншого боку? Це часто називають soft skills. Хоча нічого особливо «soft» у здатності довести задум до робочого пристрою я не бачу.

Реальний досвід залишається важливим. Але тепер варто оцінювати не лише те, що людина вже робила за інструкцією, а й те, що вона здатна створити без неї.

Україна зараз проходить свій унікальний шлях

Ми звикли вивчати досвід успішних західних компаній. Це корисно, доки не починаємо бездумно копіювати процеси, створені для іншого часу та інших умов.

Підходи з 2000-х працювали у стабільному й відносно прогнозованому світі. Україна зараз живе в реальності, якої не проходила жодна сучасна технологічна країна: тривоги, мобілізація, дефіцит людей, удари по бізнесу та енергетиці, релокації та необхідність постійно перебудовувати плани.

Якщо ми просто копіюватимемо чужі HR-процеси, структури та багаторівневий менеджмент, то разом з успішним досвідом скопіюємо й обмеження, які нам не підходять. Нам потрібні власні підходи. Такі, що цінують швидкість, відповідальність, нестандартне мислення й результат більше, ніж правильну кількість зустрічей у календарі та охайно заповнену Jira.

Ми в Україні вміємо діяти без готової інструкції, швидко вчитися, збирати рішення з доступних компонентів і працювати в умовах, де початковий план застарів ще вчора.

ШІ добре поєднується з цими якостями. Він зменшує поріг входу в програмування, електроніку, автоматизацію, робототехніку та computer vision. Це не означає, що кожен за вечір стане інженером чи програмістом. Між прототипом на столі та надійним серійним продуктом залишаються виробництво, випробування, стандарти, безпека й відповідальність. Але тепер значно більше людей можуть зробити перший крок. Ще вчора ідея залишилася б розмовою із другом. Сьогодні її можна перевірити вдома, показати робочий прототип і лише потім шукати команду, гроші та виробництво.

Це можливість для України створювати власні конкурентні продукти в енергетиці, зв’язку, агротехнологіях, автоматизації, робототехніці та defense tech. Не чекати, поки хтось привезе готовий підхід, а зробити свій — і нехай уже Захід вивчає наш український досвід.

ШІ допомагає швидше дійти до мети. Але потрібно знати — куди саме ти йдеш, помічати, коли він звернув не туди, і не боятися забрати кермо.

Я просто не хотів чекати на ліфт. Тепер біля моїх дверей стоїть пристрій із власною прошивкою, інтерфейсом, автоматизаціями та computer vision. Готового аналога я досі не знайшов. Усі вихідні коди, алгоритм розпізнавання, правильні піни, схеми та інструкції я зібрав на GitHub. Можете користуватися — я буду радий, якщо вам стане в нагоді. Можливо, хтось після цієї статті подивиться на власну проблему й замість «хтось мав би це зробити» запитає свого ШІ-агента:

— Друже, з чого почнемо?