Голлівуд проти реальності: чому лідерство «на папері» не працює в житті та бізнесі
У голлівудських фільмах усе виглядає красиво. З’являється загроза — і супергерої або американські спецслужби за дві години рятують світ. Від інопланетян, диктаторів, кліматичних катастроф чи псевдоблогерів-шахраїв. Швидко, рішуче, без компромісів.
Але реальність виявилася зовсім іншою.
Коли світ стикається зі справжнім, масштабним і божевільним злом, уся ця «супердержавність» раптом перетворюється на нескінченні консиліуми. Замість жорсткої відсічі ми бачимо: «Ну, тут треба детально подивитися...», «Давайте проведемо переговори» (хоча з терористами переговорів не ведуть), «Давайте підпишемо чергову угоду».
Стратегія проста і цинічна: постояти в стороні й подивитися, чи впораєшся ти сам. Якщо ти слабкий і програєш — ну, що ж, «висловлюємо глибоку стурбованість». Але якщо ти стиснув зуби, вистояв і починаєш перемагати — ось тут вони миттєво з’являються на горизонті! Одразу готові допомагати, визнавати очевидне і... забирати собі лаври головного переможця.
Знайома картина? Ласкаво просимо в корпоративний світ
У бізнесі цей геополітичний сценарій повторюється з точністю до деталей.
Згадайте ситуації, коли для вирішення складної або кризової ситуації потрібна була миттєва реакція та тверде слово від
- Вмикає режим «ігнору».
- Тягне час.
- Робить вигляд, що не помічає проблеми.
Вони чекають у безпечній зоні: якщо ти ризикнув і схибив — тебе звинуватять. Якщо дав крутий результат — вони першими прибіжать на загальні збори з криками: «Я ж казав! Це моя стратегія!»
Як з цим боротися та як це обходити
Якщо ви регулярно стикаєтеся з подібними «стратегами», ось кілька робочих принципів, щоб захистити свій результат і не стати жертвою чужого опортунізму:
- Письмовий слід: Жодних рішень «на словах». Якщо стейкхолдер мовчить на зідзвонах, відправляйте Follow-up на пошту або Slack: «Оскільки зворотного зв’язку немає до 18:00, беру відповідальність на себе і дію за Планом А». Це позбавляє їх можливості сказати «я такого не погоджував».
- Публічність і прозорість прогресу: Не тримайте процес у таємниці до фіналу. Публікуйте регулярні апдейти в загальних каналах, де чітко видно, хто саме робить роботу і приймає рішення прямо зараз.
- Забирайте фокус на команду: Коли настає час тріумфу і стейкхолдери намагаються присвоїти успіх, одразу публічно висвітлюйте конкретних виконавців: «Дякую, але головна заслуга тут належить [Ім’я/Команда], які витягнули це рішення».
Лідер — це той, хто бере відповідальність у момент повного шторму, а не той, хто приходить поплескати по плечу на готовий результат.
А як ви захищаєте свої результати від таких «пасажирів»? Діліться досвідом у коментарях
6 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівЗ такими не треба працювати, це навіть не ред флаг і не в дзвони забили, це включили найпотужнішу сирену. Якщо таке сталось хоча би один раз — це усе. Йдіть від такого керівника за першої ліпшої можливості, і одразу почніть шукати куди та як піти. Ви розійдетесь із цим керівником 100% і так, або він вас піде чи виживе і не тільки вас, може дійти до того що поставить над вами ще начальника з розряду своєї коханки чи друга подруги, чи взагалі продати місце і змусити вас навчати власного конкурента на свою власну заміну.
Що зробить лідер ? Перше він може поділитись досвідом, що робити в подібних ситуаціях. Якщо нема досвіду — може знайти людину яка допоможе, може поділитись якимись ресурсами. Якщо взагалі не ясно що робити, може або сам рішати проблеми разом із вами, або якщо він/вона завантажений знайти вам допомогу, додати якогось досвідченого колегу тощо.
Підхід — пливи чи тони, з присвоюванням собі подальших чужих заслуг, це «харконенство».
Ви зараз буквально описали ситуацію в одній із моїх колишніх компаній))) Один в один!
Найприкріше, що поточний ринок зараз не про якість і результат, а про вміння продати себе і красиво навішати лапші. І ти опиняєшся перед вибором: або включати режим пофігізму і просто сидіти рівно, або шукати компанію з адекватною культурою, де тебе цінують.
Щоправда, другий варіант зараз усе частіше трапляється хіба що в закордонних продуктових компаніях або стартапах-єдинорогах із нормальною культурою. І там люди не уходять і попасти туди на Лід або Хед позицію майже нереально ((
Всі інші, на жаль, досі бавляться в «харконенство».
І тут ми маємо глухий кут?...
Він такий є і був завжди, це «велике американське вміння» — не в задоволенні потрібності а її створенні втому числі штучному. Капіталізм як такий, тобто та сама ринкова економіка — базується саме на цьому. Завжди одне і те саме експлуатація магічного мислення — от є супер маг, який зробить Леню Голубкова казково багатим нічого не роблячи для цього.
Про це мало не половина книг класичної американської літератури, О’Генрі та Марка Твена.
Але є одна істотна різниця між капіталізмом часів Марка Твена і сучасним IT:
У Твена жуликів зрештою виганяли з міста, вивалявши в пір’ї. А в сучасному корпоративному світі їм після провалу проєкту дають золотий парашут, і вони йдуть «консультувати з лідерства» в наступну компанію)))
Тому так — продавати «магічне мислення» завжди вигідніше, ніж будувати працюючі системи. Але саме тому справжні фахівці, які вміють давати реальний результат, рано чи пізно стають на вагу золота.
Тільки от коли вже, бляха, до них — і особливо до рекрутерів — нарешті дійде, що справжні професіонали зайняті роботою і дають результат, а не вмінням красиво себе продавати та вішати лапшу на співбесідах?
Опис першої частини цікавий, але мені здається не зовсім точний. Все дуже залежить від того, на кого саме напали. Уявімо, що росія вирішила напасти не на Україну, а на США. Чи була б зі сторони США така ж сама повільна реакція, коли особисто їм щось загрожує? Чи приймали б вони військові рішення місяцями, а то й роками? Не думаю. Те ж саме й з інопланетянами та іншими загрозами. Уявімо, що інопланетяни напали, наприклад, на Австралію. Ми, Україна, реально б втрутилися в це у перші ж дні/тижні, чи так само б стояли осторонь певний час і дивилися, чи впорається Австралія сама?
Те ж саме, в принципі, стосується й другої частини. Тобто якщо є якась проблема, яка не загрожує особисто СЕО — його життю, здоров’ю, репутації, доходу чи корпоративній позиції — то цілком очікувано, що він не буде кидатися в пекло першим, а перекладе цю проблему на когось іншого, на якогось менеджера середньої ланки, а той вже в свою чергу перекладе на рядового виконавця — так працює у більшості компаній світу.
Олександре, аналогія з Австралією гарна, але є нюанс :)
США позиціонують себе як «гарант світової безпеки» та глобальний лідер.C-Level позиціонують себе як «стратегічні лідери компанії», які отримують за це відповідні чеки та бонуси.
Якщо ти взяв на себе роль і статус «лідера» — то й відповідальність має бути відповідною. А коли виходить, що статус і лаври ми беремо завжди, а в пекло ліземо тільки коли палає власна дупа — це не лідерство. Це кар’єризм і паразитування.
Бо якщо звичайна людина чекає, поки згорить хата сусіда — це шкурний інтерес. А коли так робить той, хто підписувався регулювати порядок — це профнепридатність.