AI: LLM, агенти, робота і ми — інженери. Особисті думки
Дуже рандомний текст. Не планувався взагалі, і в мене зазвичай не так багато таких записів — але іноді «в голові щьолкає» (поки ще є чому) і формується думка, яку хочеться висловити у вигляді такого тексту, зберігти її.
«Агентська розробка — х*єта»
Точніше — не так. Розробка з ШІ-агентами — це круто. Це швидко, це — дуже часто — краще, ніж деякі власні рішення чи ідеї.
Для мене особисто AI-агент сприймається як Ватсон у Холмса: це сутність, якій ти можеш закидувати якісь «напівфабрикати» ідей, задавати загальний напрямок — а потім разом з цим агентом робити красиве рішення.
Але!
«Х*єта», звісно, надто категоричне ствердження.
Точніше буде висловити це як «Агентська розробка небезпечна». Небезпечна не в тому плані, що агент може дропнути вашу бази даних — а в тому, як це змінює нас, інженерів.
Важливо: все написане нижче — особисті думки автора цього блогу, засновані виключно на власному досвіді роботи з GenAI та ШІ-агентами
Зміст
- Холмс, Ватсон і ми
- Роздум перший: де мій дофамін?
- Роздум другий: де розуміння і контроль?
- Роздум третій: лінь!
- Роздум фінальний: власне — а що далі?
- То що робити?
Холмс, Ватсон і ми
Проблема починається тоді, коли Ватсон перетворюється на Майкрофта Холмса — він розумніший за тебе, він бачить більше за тебе.
І потім в якийсь момент ти помічаєш, що Холмса в цій історії більше немає — а є Майкрофт, який думає, планує і робить, а ти — просто шматок м’яса з доступом до кнопки «Approve».
Ти тепер не архітектор, ти не контролюєш процес — ти просто «meat middleware» між агентом і кнопкою «Deploy».
Блін — я навіть ці рядки пишу з LLM!

Бо мені тут лінь включати голову і згадувати — і про це теж буде далі.
Роздум перший: де мій дофамін?
Як взагалі в голову прийшла ідея написати цей текст, звідки ці роздуми.
Колись — майже рік тому, 25/10/2025 — я у себе в блозі писав про те, як робив свою систему мого власного «Self Monitoring Project»:
Тоді я витратив кілька днів чисто на те, що зробити міграцію даних з Google Sheets в InfluxDB і додати простеньку веб-сторінку для запису нових даних.
Але ще рік тому я це робив принаймні тільки з ChatGPT чи Claude.ai — обговорював функції, дії, сам запускав команди.
Сьогодні я майже закінчив реалізацію мого нового проекту «PersonalAI Health Agent» — але з Hermes Agent.
Цей проект, агент, серед багатьох інших задач робить те саме — імпортує із Google Sheets в мою self-hosted VictoriaMetrics вдома, а на додачу ще виконує імпорт даних з Google Calendar та мого власного щоденника, всякі аналізи та репорти.
В «PersonalAI Health Agent» все автоматизоване, всі дані структуровані, все кросівоє.
Це все зайняло в мене 2 дні — при тому, що тут роботи було в рази більше, ніж в згаданому вище пості.
Але: проект «PersonalAI Health Agent» я зробив з самим Hermes Agent і GPT 5.5, і на 99% відсотків все робилось агентом, тим самим «вайбокодом» — всі скрипти, всі конфіги, всі ідеї того — як робити імпорт, як організувати дані в Obsidian vault, як це все перевіряється, валідується, бекапиться.
І коли я побачив фінальний результат, коли система вже майже «production ready», коли вона вже стала тим рішенням, про яке зазвичай хочеться писати на RTFM — я зрозумів, що...
Не хочу. Ні — я все ж (мабуть) запишу про це, бо писати в пости на RTFM — це ще і звичка до «self documention», бо описуючи щось — ти краще структуруєш знання в голові.
Але...
Кайфу нема.
Я згадую, як мене накривала хвиля дофаміну, коли я побачив перші графіки в моїй self-hosted Grafana з метриками — той фінальний результат, який описаний в «InfluxDB: запуск на Debian з NGINX і підключення Grafana».
Який це кайф — коли ти батрачиш, стараєшся, мозок кипить — а потім доводиш рішення до фіналу і отримуєш свій dopamine reward.
І дивлюсь на те, що закінчив зараз...
Класно вийшло? Да, класно. Зручно, все працює саме так, як я хотів. Продумано багато деталей, про які я сам згадав би тільки вже після «запуску в продакшен».
Швидко? Да! Якби я це робив сам («сам» тут мається на увазі з допомогою чатиків у ChatGPT, звісно, бо ми ж живемо не в 2015 році) — то це зайняло б тиждень.
Але — чи це те рішення, яким хочеться поділитись?
Ну, таке... Бо — ділитись чим? Це не «моє рішення». Це не я думав, планував, ходив кругами по кімнаті чи парку в «архітектурних роздумах».
Моя задача звелась до «прочитати пропозиції від AI, вибрати те, що мені подобається, натиснути кнопку Enter».
Справа навіть не в тому, що з агентом стало занадто легко: просто з процесу зникає саме та частина, яка давала драйв раніше — задача => тупняк => пошук => помилкова ідея => розуміння => рішення.
Ми бачимо проблему або задачу — і потім отримуємо вже готове рішення. Але весь (ну, майже і не завжди) шлях між ними пройдений не власною головою.
Ламається весь reward loop.
І це, відверто, срака.
Роздум другий: де розуміння і контроль?
Друге, і дуже важливе — це те, що втрачається розуміння і контроль над рішенням, яке побудоване агентом.
Як би детально все не описувалось в README.md чи AGENT.md/CLAUDE.md файлах — прочитати вже написаний агентом текст з описом архітектури і особливостей системи — це абсолютно не означає розуміти побудовану «тобою» систему.
Читання таких — вже готових, написаних кимось чи чимось — документів не дуже допоможе побудувати в голові «mental model» цієї системи.
Бо тільки тоді, коли сидиш в роздумах над логікою функції в коді, над алгоритмом виконання задачі — потім буде розуміння того, як всі функції і модулі працюють разом, де їхні сильні і слабкі сторони.
Натомість — ми починаємо покладатись на те, що «Агент краще знає, агент швидко прочитає
І чесно — це іноді вже навіть лякає. Ще не сильно — але тригери на «задуматись» вже є.
Я особисто в роботі все більше і більше використовую агентів (зараз Codex і Sol 5.6, раніше — Claude і... 4.6 Sonnet?).
Допомагає це мені виконувати задачі швидше?
Однозначно да!
Я за 15 хвилин можу зробити те, з чим сам копався б пару годин чи навіть цілий день — бо треба ж було знайти потрібну документацію, розібратися з тим, що саме там написано, зрозуміти, як це співвідноситься з тим, що в мене вже є в коді чи конфігах, і, нарешті, нормально прикрутити все це до існуючого рішення.
Навіть якби я робив не сам, а з вікном ChatGPT в браузері — це інший рівень, ніж писати в Codex «зроби це».
Але — чи я повністю розумію те, що зроблено?
В мене за останні півроку по роботі, на проекті, купа нових сервісів. Купа нових рішень, систем, сервісів від девелоперів. Це все моніториться, конфігуриться, деплоїться, до всього є аутентифікація.
Чи можу я точно сказати «Тут зроблено так, бо там був такий нюанс — і тому я вирішив зробити так»?
Ні, не можу. Десь, можливо, щось пригадаю — якщо це з Codex обговорювалось, а не просто я йому сказав «ОК, роби, як вважаєш за краще».
Але чи знаю я всю систему «під капотом» — як вона працює, які конфіги використовує, які нюанси в ній є? Ні — не знаю.
Максимум, на що я можу розраховувати — це файли README.md/AGENT.md/CLAUDE.md, і потім питати той жеж Codex «А якого біса тут така фігня?», а потім думати «Аааа, блін — ось чому!».

Роздум третій: лінь!
Я (особисто я) все частіше помічаю за собою, що мені тупо лінь думати.
Нашо думати самому, якщо я за пару секунд напишу промт «А чому тут avg_over_time(), а не sum_over_time()?» — і потім просто очами прочитаю пояснення?
Чи простіше так робити Grafana dashboards?
Да.
Чи допоможе мені зберігати мої знання по MetricsQL/PromQL?
Питання риторичне.
Агент не просто дозволяє нам не знати — агент привчає нас не намагатися згадати взагалі.
Раніше ми спочатку хвилину напрягали мозок — «Блін, avg чи sum — як воно там працює, в чому різниця?» — і паралельно це тригерило ті області пам’яті, ті нейрони, де ми зберігаємо знання про метрики, тайм-серії, формати даних.
І тільки після того, як ми подумали і згадали хоча б частину цього — ми йшли в документацію, але навіть тоді, використовуючи документацію — ми думали і згадували ще якісь релевантні деталі.
Тепер цієї хвилини взагалі немає: ми віддаємо роздуми і пам’ять на outsource до агенту.
Так — ми цим самим звільнюємо свої ресурси для більш цікавих задач, але в той жеж час — «звільняємо свою пам’ять» і від частини тих знань, які, власне, формують нас, як інженерів — і про це як раз буде наступна частина цього тексту.
Роздум фінальний: власне — а що далі?
І, з одного боку — ми всі, думаю, розуміємо, що такі процеси в розробці/адмініструванні — це нова реальність.
Це треба бізнесу, і — відверто — це зручно нам.
Ми полегшуємо собі життя, і дійсно є багато задач, на які не хочеться — або і не треба — витрачати час, зусилля і робити їх руками. Бувають задачі, які треба зробити швидко, бо коли в тебе лежить production — ми не можемо витрачати зайвий час на те, щоб знайти релевантні метрики, логи, будувати запити і шукати причину проблеми — швидше буде написати промт агенту.
Тобто, використовуючи AI та агентів ми дійсно швидше робимо задачі для свого проекту, швидше «задовільняємо» бізнес чи девелоперів, швидше розбираємось з проблемами.
Але ціною чого?
Ціною втрати розуміння. Ціною втрати контролю.
І це особливо важливо для нас, DevOps-інженерів — бо на нас відповідальність не просто за код якогось одного сервісу і ризики типу дропнути продакшен базу даних, яку потім все ж можна відновити з бекапів — на нас, як людях, які займаються всією інфраструктурою всього проекту, лежить відповідальність в тому числі і за самі бекапи Production database теж.
Наша помилка — чи неспроможність швидко розібратись з проблемою — може вплинути відразу на всі сервіси проекту, а не тільки якийсь окремий компонент.
Це взагалі те, що завжди мене драйвить в роботі — бо ти знаєш, що саме ти несеш відповідальність за весь проект, що твій провтик може вплинути на всіх і вся — девелоперів, клієнтів, бізнес.
Але занадто «захоплюючись» агентами, занадто довіряючи і передаючи їм контроль — ми втрачаємо себе, як інженерів.
Ми не розвиваємо своє «інженерне мислення» — здатність планувати, здатність тримати в голові контекст всього проекту, всіх його систем, здатність розуміти, як зміни в одному місці вплинуть на інші частини механізму.
Вкрай важливо розуміти це. Усвідомлювати те, що виконуючи задачу з агентом — ми позбавляємо себе, як інженера і спеціаліста, нових нейронних зв’язків у власній голові і позбавляємо себе контролю над системами.
Те саме стосується і першого роздуму, про дофамін і reward loop — треба залишати собі «ручну роботу». Залишати собі задачі, де думає моя голова і «кормить мій дофамін».
До речі, писати в блог — це одна з речей, які допомагають і в тому, щоб зберігати цей «дофаміновий прихід» — і давати голові зайвий раз подумати і «подьоргати нейрони».
То що робити?
Рішення просте і доволі очевидне — «дозувати» використання ШІ і агентів.
Усвідомлювати коли дійсно треба «швидко, але ціною втрати розуміння і контролю» — а коли можна витратити в п’ять разів більше часу на реалізацію чи фікс, але «не давати мізкам засохнути» і трохи «підкормити нейрони» в своїй голові, а заодно «розвести» власну біохімію на дофамінчік і отримати кайф.
Треба знати в яких рішеннях можна покладатись на агента, бо blast radius помилок не надто критичний — а в яких рішеннях треба зайвий раз подумати самому.
Треба думати «Чи важливо мені після виконання цієї задачі самому розуміти, як і чому це працює?» — чи «Я роблю одноразовий скрипт з read-only opeartions для аналізу» — і тоді, можливо, все одно на те, як він там собі працює.
Думати — задля розуміння, задля контролю, і задля розвитку себе самих.
ChatGPT при ревью доволі красиво (блін! знов AI) сформулював загальну ідею цього матеріалу:
AI вперше дозволив інженеру систематично створювати речі, складність яких може перевищувати його власне розуміння цих речей. І це одночасно офігєнно з точки зору продуктивності — але і дуже небезпечно з точки зору того, ким у цьому процесі залишається сам інженер.
І наостанок — іноді треба питати себе «А чи зможу я виконувати задачі і підтримувати систему, якщо раптом AI зникне?»
От — якось так вийшло.
Welcome на поговорити в чатик RTFM в Telegram — t.me/rtfmco.
25 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівА от шо вам заважає примусити того ж агента вести ще купу потрібних файлів? Виставіть відразу хард рули по типу, усі свох думки, рішенні, дії, тощо зберігати на кожному кроці в спеціальному ноутбуку. Ви не розробник, зрозуміло, але вимусити агента створити і завжди тримати в актуальному стані щось на кшталт design.md, architecture.md, і ще незліченої кількості потрібних особливостей проекту, не потребує гениальності чи якихось особливих скилів. До речі, ций підхід дуже допоможе, якщо ви змінюєте модель, або ще гірше провайдера і агента. В мене на проекті усе скрпульозно розкладено агентом по «поличкам» і знайти шо де і як немає ніяких проблем. Це ж та сама сітуація, як було раніше, коли вам потрібно зануритись у ваш власний проект через3-5 років )) Якщо ви сам собі не підстелили соломки під сраку у вигляді структурованої документації, то дісно, зрозуміти побудовану «тобою» систему буде тяжко.
Щодо цього то це мабуть було б прикольно для розробника, і якщо вам ваша позиція дозволяє робити так то чому б ні. Але бізнес буде шукати дешевші рішення якщо вони звісно не впливатимуть значно на якість. Тому якщо всі розробники так робитимуть тоді ок.
Головна проблема яку зачіпає автор цією статті це розуміння інженером системи яку збудували агенти. Питання як зробити це максимально ефективно. І можливо, а які саме деталі важливо тримати в голові щоб бути ефективним при роботі з агентами?
Пам’ятаю казали що без вищої освіти, без бази, без вищої математики людина не зможе війти в айті. Тепер кажуть що програміст має вміти програмувати руками. Думаю прийшов час програмістам задуматись що вони ЛЮДИ.
Насправді ця фраза, чи можна підтримувати систему без ШІ — не має сенсу.
Типу, не розумієте ви систему ідеально? Та і ок.
Так, це було круто коли бачиш багу і відразу знаєш рядок коду який треба поправити. Але хіба вас не перекидали на інший проєкт/стек де ви нічого не знаєте? І що тоді не розібралися? Та розібралися. Люди декомпілюють програми і в обфускованому коді розбираються. Якщо треба буде, то і в ШІ слопі розберемось.
Але от зберегти хоча б високорівневе розуміння системи вже складніша задача. Коли сотні м’ясних проксі разом з вами пушать код, тих сервісів які були тиждень тому в пробі вже може не бути.
Для цього треба новий тулінг вже зараз, бо поки ні на ринку, ні в опен сорсі немає нічого, що гарно підходить.
У мене відчуття, що наша інженерна роль потроху буде трансформуватися з інженерної у продуктову. Тобто замість того, щоб напружувати власні нейронні зв’язки питанням «як саме зробити Х?» ми будемо думати над тим — «що краще зробити: X, Y чи Z?» і коли рішення буде прийняте нами — от тоді вже імплементація конкретної мети/плану буде повністю віддаватися «на аутсорс» АІ. Тобто ми потроху будемо еволюціонувати в бізнес-аналітиків з більш глибокими технічними знаннями, але основна роль буде — зрозуміти, що саме хоче замовник (з бізнесової точки зору) і що саме АІ повинен зробити (з технічної точки зору), щоб бізнесові цілі були досягнуті технічними інструментами.
не надо делегировать агентам то, что им не стоит делегировать.
архитектуру и важные API всегда надо оставлять за собой.
никогда не давать на откуп большие части, только маленькие кусочки, с полностью понятными границами.
главная задача агентов — избавлять от рутины.
все важные исследования в новых областях и подходах сначала нужно делать самому, руками, чтобы потом, когда ты понимаешь все нюансы и приколы, масштабировать результат с помощью агентов.
при таком подходе с дофамином все отлично, потому что ты, на самом деле, по прежнему управляешь процессом, а самые скучные и рутинные вещи скидываешь на болванчика. качество кода и его понимание на выходе остается на том же уровне, что при олдскульном подходе, просто пишется оно все сильно быстрее и веселее.
ну и ленивой жопой быть нельзя категорически. за агентами надо перепроверять по максимуму. это правда.
Гарна стаття, дякую
«Дозувати ШІ», аха, приходе такий овнер чи начальсто: Шо, сидиш, нічого не робиш? Думаєш над таскою? А для чого тобі клод? Через тебе проект тормозить, ниві фічі не задеплоєні!
І звільняють нахер і заміняють наступним «meat middleware», благо зараз можна обирати тицятеля кнопочки «approve»
Звучить так, ніби це написано про addiction.
А хіба це не addiction? :-) В чомусь воно так і є. Ми звикаємо до простоти, ми кайфуємо від того, що задача робиться за 15 хвилин.
А коли доводиться робити руками — бо вижрали всі токени/ліміти — хіба не починається ломка «блііін, і як його тепер робити? коли там вже reset?»
В мене є підозра, що addiction — це частина бізнес-моделі, і дози будуть дорожчати.
Зараз воно в сумі глибоко збиткове. Можете продивитися звіт Антропіка, який той підготував для IPO.
Absolutely!))
Тому і треба себе іноді питати «чи зможу робити сам, без АІ» — бо колись може настати час, коли менеджмент скаже «танунафіг, ми не будемо платити за твій Claude Code».
а колись цей момент може настати. З різних причин.
Зараз прогрес ЛЛМ йде вражаючими темпами, але заради чого? Прибуток, економіка.
Ми працюємо під гаслом «економіка убер аллес», все заради прибутку.
І що ми бачимо? ЛЛМ-провайдери влізли по вуха в борги, фактично субсидуючи айті по демо-тарифам.
Дуже вигідно! ЛЛМ-ки пишуть, SDLC крутиться, лавеха мутиться.
Ойті-компанії з радісним повізгуванням переналаштвують процеси.
Куди все котиться?
Зараз чудовий час покинути цей айті, змініть роботу і будьте щасливими у житті!
«AI раптом зникне» — хіба взагалі є така ймовірність ? 0.000000...1%
«Витратити на якусь задачу в пʼять разів часу більше», думаю це не завжди можливо, якщо мова йде саме про роботу. Оскільки всі (естімаціі, менеджери) очікують швидкого делівері з агентним кодінгом і тут раптом на якийсь задачі ви застрягаєте. Хз хз
На власних проектах, так — звичайно, чому б ні, там нікуди не поспішаєш
Ти в запарі, продакшен лежить, ліміти закінчились, інших моделей під рукою нема.
Реально? Цілком.
Але тут питання не в тому, чи це реально. Питання в тому — наскільки ми стаємо залежними від ЛЛМ (вище, до речі, комент про addiction, ага).
Залежить від проекту і менеджменту.
В мене, слава богу, є свобода вибору того, що і як робити.
І якщо задача не горить і в мене є час — я іноді «балуюсь».
Я абсолютно згоден, що це залежить від менеджменту і про залежність від ЛЛМ що тепер руцями вже забуваєм як і що робити і думати взагалі.
Просто ситуація «АІ раптом зникне» занадто абстрактна і на мою думку неможлива. І навіть в те що токени закінчаться, мало віриться оскільки зазвичай використовується більше ніж 1 інструмент.
Claude Code, Codex, Cursor etc. двох-трьох підписок з головою вистачає. Хіба що SDD підхід їсть більше токенів.
У вас можуть закінчитись токени, але малоймовірно (залежить від задач)
Да, те, що модель/і взагалі не будуть доступні — це навряд чи.
А як щодо вартості цього щастя?
Вище є коментар:
Ми (чи бізнес) точно завжди будемо платити за використання АІ?
Чи з часом доведеться вибирати — яку задачу робити з агентом, а яку «по старінкє» — руками і своєю головою? А зможемо?
Задачі можна робити із локальною LLM, звісно потрібно буде оновити залізо, щоб був гарний перформанс цього всього
Побудувати свій харнес навколо якоїсь з моделей, або вже знайти готові рішення і буде у вас локальний агентний кодінг
Why not ?
Мені стаття відгукується думками, котрі тут описані
І ніби трохи сумую за часом коли не було агентного кодінгу, якраз таки на власних проектах балансую між АІ та написанням коду старим способом
Так, це дійсно так, з мого досвіду. Дійсно ключова думка!
Навіть можно представити шкалу від 1 до 10. Де 1 — ми робимо 100% руками. 9 — повністю робиться все через ШІ-агенти та вайбкодінг, але з ревʼю. 10 — все робиться через ШІ-агенти та вайбокдінг, але без ревʼю...
І дійсно, є речі, що зручніше зробити на рівні 1 (навіть швидше по факту), є речі на рівні 5, а є і на 10 (навіть не розуміючи, що Воно згенерувало). Це все залежить дійсно від задачі
Головне нікому не розповідати з менеджменту, а то як це так, ви не на 100% АІ використовуєте 😁
Знов-таки — питання стилю менеджменту)
Якщо менеджмент адекватний — то розуміє, що треба давати змогу поковирятись самому, аби краще розуміти, а не «гнати на результат, і пофіг, як це потім будемо підтримувати».
Ну тут вже питання з яким стилем менеджменту хто частіше зустрічався
Бо у кожного свій досвід.
Зі свого досвіду та досвіду колег, бачу якраз таки гіперактивний пуш використання АІ для розробки, і ніякого ручного кодингу (або по мінімуму під час вирішення секюрних задач або задач в котрих є формули/обчислення її тд)
тут питання чи ви працюте на продукт чи зробити і збути. Якщо на продукт тоді ви маєте бути в темі всього і відповідно тоді ваша ціна як важливого кадра піднімається, і в цьому випадку пускати всю роботу на ШІ не можна так як втрачаєш розуміння проекту і контроль над ним.
А з ШІ у мене взагалі є таке відчуття що, інколи він працйює по Дзен митодиці — напиши так щоб потім х.. тось розібрав. А також часто вирішення діяти на власний розсуд, бо розробник/замовник кому не поставив і інтерпритація задачі пішла темним лісом.
Виглядає так, як наче все неуникно йде до того, що бути залишеним без ШІ, буде неспівставно гірше і страшніше ніж бути знищеним ШІ.