Як зібрати security в компанії, коли грошей на ліцензії не дали, і не стати ще одним героєм райтапу
Привіт. Мене звати Данило, і я Senior AppSec та DevSecOps інженер. Як тільки в пабліку з’явився райтап атаки на АТБ, я сумбурно відписав пост на лінкеді. Потім із нього виріс більш адекватний текст тут, на DOU. Дякую Mykola Avramuk! (попередній матеріал на DOU)
Я інколи волонтерю для різних підрозділів і консультую людей, як впровадити сеcуріту-стек у компанії. За свій досвід я бачив всяке: від компаній, які вклали в секуріті пару лямів, до чуваків, які навіть після злому нічого не робили зі своєю інфраструктурою. Так, я бачив дуже дішманське секуріті. Точніше, я його постійно бачу. Де дішманське — не значить погане. Це значить відсутність бюджету на всякі Wiz, CrowdStrike, комерційні MDM, платні девсекопс-утілки і тд.
Моя поки що нездійснена надія — це бачити менше алертів від CERT-команд про інциденти в Україні та ЄС. Тому й хочу ділитися своїм досвідом: може, комусь це допоможе не стати героєм наступного райтапу.

Не так давно вийшов Microsoft Digital Defense Report 2026, де Україна посіла «почесне» третє місце у світі за показником впливу кіберзагроз на клієнтів Microsoft за перше півріччя 2026 року. А серед цілей руснявих державних APT — друге. Це різні рейтинги, і вони відображають те, що бачить Microsoft у своїй телеметрії. Так, МС спирається на власну видимість, зокрема в Azure та Microsoft 365, і просуває свої security-продукти. Але сьогодні обійдемося без «неперевершенного» Defender та інших комерційних платформ. Дякую, воно не працює.
Ми можемо спробувати побудувати більш-менш адекватний стек, витрачаючи гроші тільки на інфру і людино-години.
Ідеального секуріті не існує. Навіть відключений від мережі сервер має свої ризики: фізичний доступ, носії, люди, які його обслуговують. Тому наша задача — це обмежити можливості атакуючого, вчасно побачити проблему і мати перевірений спосіб відреагувати та відновитися.
При цьому я регулярно бачу, як за секуріті беруться вже після того, як когось ломанули. Перефразовуючи одного міністра оборони: роль кібербезпеки перебільшена.
Тому я хотів би запустити цикл статей, де ми розберемо більш-менш адекватно працюючий секуріті-воркфлоу — від ендпоінтів до коду. Сьогодні розберемо, як додати базовий захист до вже працюючої інфраструктури в AWS та кількох VM на сторонніх хостингах. Kubernetes, CI/CD, код і тд залишимо на наступні статті.
Розберемо умовний приклад: які компоненти для чого потрібні, як їх поєднати і що перевірити перед тим, як казати «у нас є секуріті».
Що у нас уже є
Візьмемо дефолтну продуктову компанію. У неї вже працюють три AWS-акаунти: dev, stage і prod. Там є EC2, бази, сховища та інші сервіси продукту. Плюс пара VM на DigitalOcean чи інших хостингах, де живуть допоміжні сервіси, скрипти та якісь сніпети, які колись підняли «потестити». Ну і ноутбуки співробітників, із яких усім цим керують.
Це наша вихідна точка. Сервіси вже працюють, доступи видані, бізнесу потрібен результат. Додаємо захист до того, що є.
Перший крок — знайти всі ці машини й акаунти, їхніх власників, наявні доступи та джерела журналів. Особливо ті дві VM, про які знає тільки один девопс. Бо атакуючому все одно, що основний прод у вас на AWS, якщо на забутому VPS лежать ключі від нього.
А чому не ввімкнути все, що пропонує AWS?
Логічне питання. Є Amazon GuardDuty, Amazon Inspector, CloudTrail та інші керовані сервіси. Можна використати їх, але комплексне покриття всіх середовищ може вилитися у відчутний щомісячний рахунок.
GuardDuty рахує вартість залежно від увімкнених можливостей та обсягу аналізованих даних або workloadів. Inspector — залежно від ресурсів і типів сканування. На невеликій інфрі це може бути прийнятно. Коли ресурсів, подій і перевірок багато, сума зростає. Тому «просто ввімкнемо все у трьох акаунтах» потребує розрахунку.
Із CloudTrail важливе уточнення: базова історія management events безкоштовна, як і доставка першої копії management events у S3 в кожному регіоні. Зберігання та запити S3 оплачуються окремо. Data events, додаткові копії management events і CloudTrail Lake можуть додати витрати. Тобто дорого може коштувати розширений збір і аналіз, а не сам факт увімкнення базового аудиту. Це видно з прайсингу CloudTrail.
Тому базовий CloudTrail ми залишаємо як джерело AWS-подій. Wazuh або Prowler не зможуть відновити історію API-дій, яку ми не збирали.
У цій статті будуємо варіант без закупівлі GuardDuty, Inspector, Wiz та інших платних security-платформ. Але не обіцяємо повної функціональної заміни кожної з них. Під конкретні задачі збираємо власні контролі, детекти та реагування. Інфра і підтримка цього рішення також коштують грошей, але автоматично дешевшим воно не стає.
Що ставимо і для чого
Основне ядро — Wazuh + Velociraptor + Prowler + Cloud Custodian.
Wazuh збирає й аналізує security-події, перевіряє конфігурації, відстежує зміни файлів і може запускати налаштовані реакції.
Velociraptor потрібен для збору артефактів, hunting, розслідування та перевірених дій реагування.
Prowler регулярно перевіряє конфігурації та доступи в AWS. Cloud Custodian перевіряє задані політики й виконує визначені дії при порушеннях.
Для автентифікації беремо Keycloak або вже наявний корпоративний IdP. Для контрольованого віддаленого доступу — NetBird.
На керовані нами ноутбуки, EC2 та VM у DigitalOcean чи на хостингах ставимо потрібні агенти. На RDS свій агент не поставиш, там використовуємо доступні журнали, конфігурації та API. Збір audit-логів самої бази налаштовується окремо й залежить від її рушія.
Центральні компоненти розгортаємо на виділених під них машинах у доступній інфраструктурі. Доступ до них обмежуємо security-операторами та потрібними сервісними обліковими записами. Workloadʼам продукту не потрібні адміністративні права на Wazuh чи Velociraptor.
ВСЕ БЕЗКОШТОВНО! В сенсі ліцензій на open-source компоненти. Інфра, телеметрія та людино-години коштують грошей. Інженер теж хоче їсти, а 30 SOC-аналітиків і п’ять девсекопсів у нас за умовою немає.
Спочатку закриваємо прості шляхи в prod
Починаємо з інвентаризації: що існує, кому належить, що доступне з інтернету, хто має адміністративні права і хто встановлює оновлення.
Бо якщо третій рік живе забута VM зі старою ОС і ключем колишнього співробітника, робота вже знайшлася.
Для нашої схеми особливо важливо:
- На dev немає prod-секретів і постійних AWS-ключів із правами до prod.
- Stage має власні облікові записи баз, ролі та секрети.
- У dev і stage не копіюємо необроблені клієнтські дані з prod.
- Допоміжні VM на хостингах не мають зайвих прав до AWS і не зберігають спільні адміністративні ключі.
- Між середовищами дозволені лише потрібні напрямки й порти.
- Люди отримують окремі права для stage і prod; адміністративні операції виконують окремими привілейованими обліковими записами або ролями.
Відсутність мережевого маршруту з dev до prod не допоможе, якщо на dev лежить ключ, яким можна керувати продом через AWS API. Для людей використовуємо IAM Identity Center і permission sets із потрібними правами на dev, stage та prod. Сам Identity Center не має додаткової плати. Keycloak можна підключити як SAML IdP, але SSO і створення користувачів — різні задачі: нативного SCIM-провіжнінгу з Keycloak тут не отримуємо. Потрібна окрема інтеграція або ручне керування користувачами й групами. Якщо вже є Entra ID, підтримуваний SCIM-провіжнінг — аргумент використати його, а не заводити ще один IdP.
Для EC2 використовуємо IAM roles. Для VM поза AWS, яким справді потрібен AWS API, можна використати IAM Roles Anywhere: X.509-сертифікат і довірена CA дозволяють отримувати короткоживучі credentials. Власна CA не вимагає купувати AWS Private CA, але її ключі, видача, поновлення та відкликання сертифікатів залишаються нашою роботою. Поновлення AWS-сесії не означає автоматичної ротації самого сертифіката.
Секрети теж мають десь жити. Для початку підійде SSM Parameter Store SecureString з окремими правами в кожному акаунті. Стандартні параметри за стандартного throughput не мають окремої плати Parameter Store, KMS рахуємо окремо, особливо якщо заводимо власні customer-managed keys. «Безкоштовне сховище» не означає весь шлях безкоштовний.
Для складнішого керування секретами можна розглядати self-hosted OpenBao або Vault. Але це ще один критичний сервіс, який треба оновлювати, бекапити й уміти відновлювати. Якщо готові платити за керований варіант — є AWS Secrets Manager. Не нехтуйте сікрет-менеджерами: секретам потрібні контроль доступу, аудит і ротація, а не просто нове місце зберігання. Старі IAM access keys знаходимо через credential report, перевіряємо їхніх власників і прибираємо після переходу на ролі.
На самих машинах прибираємо непотрібні локальні адмінські права, налаштовуємо оновлення, host firewall і перевірений baseline ОС. Політики виконання програм підбираємо під конкретні Windows/Linux/macOS і тестуємо на обмеженій групі машин.
Wazuh та Velociraptor не замінюють цю роботу. Наприклад, Wazuh SCA знаходить відхилення й дає рекомендації, але налаштування за вас автоматично не виправляє. Це треба застосувати через процес керування конфігураціями та перевірити повторним скануванням.
Wazuh: події мають дійти до людини
Розгортаємо server, indexer і dashboard. Розділяємо агентів на групи: робочі станції, dev, stage, prod. Для них потрібні різні політики збору, правила й реакції. Зараз не будемо казати за нотифікації в слак, тімз чи тг.
На Linux підключаємо потрібні auth-журнали, auditd та FIM. На Windows — відповідні audit policies і, за потреби, Sysmon. Для macOS окремо перевіряємо доступні джерела та дозволи агента. Правило з Windows не стає кросплатформним від того, що ми скопіювали його в конфіг.
Вмикаємо також vulnerability detection: Wazuh зіставляє інвентаризацію підтримуваних ОС і пакетів із даними про вразливості. Це частково закриває перевірку вразливих пакетів на машинах з агентом, але не замінює всі види сканування Inspector. Після finding потрібні оновлення і перевірка результату, а не просто ще один червоний дашборд.
На першому етапі я б вибрав кілька сценаріїв: створення привілейованого користувача, зміна SSH-ключів або sudoers, відключення журналювання, зникнення агента.
Під кожен визначаємо джерело події, правило, отримувача алерту та наступну дію. Якщо повідомлення падає в чат, який ніхто не читає, задачу ще не завершено.
Для AWS додаємо окремий потік: CloudTrail -> S3 -> Wazuh -> правило -> повідомлення. У Wazuh є офіційний приклад такої інтеграції. Так можна аналізувати зміни IAM, Security Groups та інші API-події, які ми збираємо.
CloudTrail не замінює журнали ОС і бази. Зміна налаштувань RDS та SQL-запити всередині бази — різні джерела подій.
Окремо вирішуємо, які сирі логи зберігати, що індексувати і на який термін. Для індексів задаємо ISM-політику з видаленням після потрібного retention. Якщо потрібен повний архів отриманих подій, вмикаємо logall_json, налаштовуємо ротацію та окреме вивантаження в S3. Для захищеного архіву можна використати Object Lock із продуманим строком зберігання. Сирі логи теж можуть містити секрети й персональні дані, тому доступ до них обмежуємо. Увімкнення logall_json без розрахунку диска — швидкий спосіб отримати новий інцидент уже у власному SIEM. «У нас є алерти» не означає «у нас є всі дані для розслідування».
Моніторимо також сам збір: затримку доставки, останню подію від джерела, помилки інтеграції та вільне місце. Мовчання SIEM може означати, що все спокійно. А може — що ви перестали бачити інфру.
Ще один нюанс на момент підготовки статті: Wazuh 5.0 Beta 5 уже є, але реліз позначений prerelease. Для робочого середовища обираємо підтримуваний стабільний реліз. Перехід на 5.x плануємо окремо: перевіряємо сумісність правил, декодерів та інтеграцій у тестовому середовищі. Не обіцяємо собі, що велика бібліотека кастомізації 4.x переїде звичайним оновленням пакетів. Водночас відкладати потрібний сьогодні детект до виходу наступної версії теж не треба.
Velociraptor: розбираємося, що сталося
Wazuh підсвітив зміну. Тепер треба зібрати контекст: процеси, механізми persistence, потрібні файли та інші артефакти. Тут використовуємо Velociraptor.
Знайшли підозрілий механізм автозапуску на одній машині — перевіряємо інші. Потрібен додатковий контекст із конкретного хоста — збираємо централізовано. Агент на потрібних машинах я б розгортав заздалегідь.
Wazuh і Velociraptor можна зв’язати власною автоматизацією. Початковий сценарій: алерт запускає обмежений збір артефактів, інженер переглядає результат і приймає рішення. Треба також надійно зіставити Wazuh agent ID з Velociraptor client ID: hostname може повторюватися або змінюватися. Цю відповідність зберігаємо в інвентарі або metadata клієнта. Якщо для цього читаємо локальний client.keys Wazuh, витягуємо тільки agent ID: весь файл із ключем автентифікації в артефакти та логи не тягнемо.
Для Windows і Linux є штатний quarantine. Для macOS такої штатної функції зараз немає. Ізоляція залежить від механізмів ОС, тому її результат перевіряємо, а не довіряємо натиснутій кнопці.
Відключити від мережі ноутбук, допоміжний VPS і EC2 із продовим застосунком — різні за наслідками дії. Реакції для prod погоджуємо окремо, з аварійним доступом і способом відкату.
Автоматично ізолювати прод через невдале правило можна швидко. Пояснювати потім, що це був секуріті, — довше.
Prowler + Cloud Custodian: стан і реакція в AWS
Prowler запускаємо регулярно проти dev, stage і prod через окремі ролі з мінімально потрібними правами для перевірок. Він показує підтримувані порушення конфігурацій і доступів. Далі потрібні пріоритет, відповідальний, строк виправлення та повторна перевірка.
Compliance-мапінги допомагають готуватися до аудиту. Але зелений звіт сканера не видає сертифікат і не перевіряє всі процеси компанії.
Cloud Custodian використовуємо для конкретних політик і реакцій. Наприклад, перевіряємо небезпечні зміни Security Groups, повідомляємо або виконуємо дозволене виправлення.
Ці інструменти можуть працювати незалежно: Prowler знаходить стан, Custodian перевіряє власну політику за розкладом або подією. Передавати кожен finding з одного в інший необов’язково.
Для Custodian створюємо окремі права на визначені дії. Не видаємо йому AdministratorAccess «щоб точно працювало». Спочатку запускаємо політику без виправлень, перевіряємо вибірку ресурсів і винятки, тестуємо на stage. Лише після цього вирішуємо, що можна автоматизувати у prod.
Де можна заборонити небезпечний стан наперед — забороняємо. Для S3 використовуємо Block Public Access. Якщо акаунти вже входять до AWS Organizations, через SCP можна обмежити вимкнення або зміну CloudTrail, послаблення account-level Block Public Access, створення непотрібних IAM users і довгоживучих access keys. Винятки для службових процесів та аварійного адміністрування перевіряємо до застосування. Region allowlist теж потребує винятків для глобальних сервісів.
RCP може додатково обмежувати доступ до підтримуваних ресурсів з-за меж організації. Але правило «тільки наша org» не розділяє dev і prod всередині цієї ж org. Тут усе одно потрібні конкретні довірені ролі, trust policies та resource policies. Де підтримується, організаційними declarative policies фіксуємо вимогу IMDSv2 та блокування публічного доступу до snapshot/AMI. Заборони на рівні VPC застосовуємо з урахуванням того, які публічні сервіси бізнесу справді потрібні.
Для швидшого реагування Custodian може працювати в mode: cloudtrail: подія API через EventBridge запускає політику, наприклад для AuthorizeSecurityGroupIngress. Це швидше за рідкісний запуск за розкладом, але все одно асинхронна реакція після зміни. Затримка, збій доставки або помилка виконання нікуди не зникають. Тому залишаємо періодичну перевірку стану і не називаємо таку реакцію превеншном.
Identity та доступ: Keycloak + NetBird
Якщо потрібен власний IdP, Keycloak дає SSO, MFA, WebAuthn і керування сесіями для інтегрованих систем. Якщо вже є Entra ID чи інший відповідний IdP, спочатку дивимося його можливості. Ще один сервіс теж доведеться підтримувати.
У Keycloak явно вмикаємо потрібні user events та admin events, підключаємо logging listener і збір структурованих логів у Wazuh. Запис повних representations вмикаємо лише після перевірки вмісту: зайві чутливі дані в SIEM нам не потрібні. Додаємо необхідні декодери й правила. OAuth-дозволи в Microsoft 365, Google Workspace та інших SaaS перевіряємо окремо: Keycloak автоматично не починає ними керувати.
Для віддаленого доступу використовуємо self-hosted NetBird із Keycloak через OIDC. Створюємо групи людей і ресурсів та конкретні дозволи між ними.
Важливий нюанс: у NetBird є стартова Default policy, яка дозволяє peer’ам спілкуватися між собою. Перевіряємо адміністративний доступ, створюємо потрібні дозволи і прибираємо широку стартову політику. Інакше можна намалювати красиві групи й залишити фактичний all-to-all.
Для доступу до приватних ресурсів без агента використовуємо routing peers. Нові конфігурації варто будувати через Networks, як рекомендує поточна документація. Старий механізм Routes для більшості сценаріїв позначений deprecated; окремий актуальний випадок — exit nodes. Networks і Routes не змішуємо на одному routing peer без перевірки взаємодії їхніх дозволів: так можна ненавмисно розширити доступ.
Для stage і prod я б використовував окремі routing peers з обмеженим доступом усередині відповідного середовища. На боці AWS додаємо Security Groups; не відкриваємо всю VPC лише тому, що трафік прийшов через NetBird.
При masquerading цільовий ресурс бачить IP routing peer замість початкового IP клієнта. Це треба врахувати в правилах і логах. Вимкнення masquerade підтримується на Linux routing peer і потребує зворотної маршрутизації до overlay-адрес клієнтів. Одного перемикача в дашборді недостатньо. Для аудиту доступу до бази також потрібні індивідуальні облікові записи та відповідне журналювання.
У безкоштовному self-hosted NetBird не закладаємо можливості платної редакції. За поточною матрицею, traffic-flow logging, штатний audit streaming і SCIM належать до Enterprise. Для Community можемо забирати audit events через /api/events власним колектором: зберігати позицію читання, прибирати дублікати й писати JSON, який читає Wazuh. Це аудит керування NetBird, а не повний журнал з’єднань до бази. Хто зайшов у PostgreSQL і що зробив — дивимося в журналі самої БД.
До політик доступу додаємо доступні posture checks: підтримувану версію ОС, версію NetBird, за потреби перевірку процесу агента. Але наявність процесу wazuh-agent ще не доводить, що агент справний і надсилає події. Цю перевірку доповнюємо контролем last seen у Wazuh; повноцінний MDM від цього не з’являється.
Мережевий доступ не дорівнює правам у самій системі: дозвіл підключитися до SSH або PostgreSQL не повинен означати спільний root чи спільного суперкористувача бази.
Мережа: захищаємо ті шляхи, які реально існують
Для нашої інфри починаємо з перевірки Security Groups в AWS, firewall-правил у хостерів, локальних firewall на VM та політик NetBird. Прибираємо непотрібні публічні адміністративні порти, залишаємо потрібні з’єднання й перевіряємо, що вони справді обмежені.
Для EC2, де достатньо керованої адміністративної shell-сесії, можна використати SSM Session Manager і взагалі не відкривати inbound SSH. Для EC2 сам Session Manager не має додаткової плати, але доставка логів, сховище й мережеві компоненти можуть коштувати грошей. Звичайні shell-сесії можна журналювати в S3 або CloudWatch; вміст SSH- і port-forwarding-сесій Session Manager не записує. NetBird залишається для приватного доступу до потрібних ресурсів і VM поза AWS.
Для початкової мережевої видимості в AWS підключаємо вибрані VPC Flow Logs у S3 та їх збір через AWS-модуль Wazuh. Це метадані потоків із затримкою доставки, а не packet capture чи заміна IDS. Для RDS окремо вмикаємо потрібний аудит конкретного рушія, наприклад pgAudit для підтримуваних PostgreSQL-конфігурацій, і збір доступних журналів через CloudWatch Logs. Обсяг, вартість і можливий вплив SQL-аудиту перевіряємо на stage.
OPNsense має сенс, якщо в наявній схемі потрібен керований шлюз. Для кількох незалежних VPS він не стає обов’язковим компонентом лише тому, що ми можемо його поставити.
Suricata додаємо під конкретну задачу мережевого детектування. Спочатку визначаємо, який трафік вона бачитиме. Сенсор на одній VM не отримує автоматично трафік інших машин в AWS чи DigitalOcean. Для блокування в IPS-режимі потрібні відповідне розміщення на шляху трафіку та правила.
Для початку я б зосередився на доступах, телеметрії з машин і AWS-подіях. Мережевий сенсор додавав би там, де вже зрозуміло, яку прогалину він закриє.
Три сценарії, на яких перевіримо конструкцію
Це приклади для реалізації в тестовому середовищі. Саме встановлення компонентів їх не вмикає.
1. На dev-VM змінили authorized_keys. Налаштовуємо FIM із whodata для потрібних шляхів і збираємо auth-журнали. На Linux для цього можна використати auditd; Wazuh також документує eBPF-режим для відповідних конфігурацій. На Windows потрібна коректна конфігурація аудиту та SACL. Тестова зміна має викликати FIM-подію з доступними даними про користувача, процес і PID. Це атрибуція до облікового запису та процесу, а не доказ того, яка людина фізично сиділа за клавіатурою. Velociraptor збирає визначений набір артефактів. Інженер перевіряє, чи це погоджена дія, і за потреби запускає response. Окремо перевіряємо, що ця dev-VM не має доступу до prod і prod-credentials.
2. У stage відкрили SSH на весь інтернет. У контрольованому тесті створюємо таке правило на тестовому ресурсі. Подія зміни має дійти через CloudTrail до Wazuh, а перевірка стану — виявити небезпечну конфігурацію. Custodian спочатку лише повідомляє. Після тестування можна дозволити видалення саме забороненого правила з урахуванням винятків. Перевіряємо і виявлення, і результат реакції, і те, що інші потрібні доступи залишилися. Для prod політику погоджуємо окремо.
3. Працівнику закрили доступ. Перевіряємо не лише блокування входу в IdP, а й активну сесію на вже підключеному пристрої, доступ через NetBird, AWS-сесії та окремі SSH-ключі чи credentials. У Keycloak завершуємо сесії користувача, але враховуємо строк життя вже виданих токенів і поведінку застосунків. В Identity Center окремо відкликаємо активні AWS-сесії та перевіряємо результат. Не додаємо навмання role-wide deny: так можна зачепити інших користувачів тієї самої ролі. У NetBird перевіряємо також машинні peers, зареєстровані setup keys: вони не стають особистими пристроями звільненого працівника автоматично. Для SSH можна перейти на короткоживучі сертифікати, наприклад через step-ca з OIDC, але вже відкриті сесії та строк дії сертифіката все одно треба врахувати. Для кожної системи визначаємо механізм відкликання і можливий час збереження доступу. Видалений користувач у дашборді — ще не результат тесту. Результат — підтверджена втрата відповідних доступів.
Для кожного сценарію фіксуємо час події, час отримання алерту, виконану дію та результат перевірки. Так буде зрозуміло, що працює, де є затримка і що потребує доопрацювання.
Захищаємо сам стек і маємо з чого відновитися
Наші security-сервіси теж привілейовані. Velociraptor може виконувати дії на машинах, Custodian — змінювати ресурси, IdP — керувати автентифікацією.
Розділяємо права перегляду й реагування, обмежуємо облікові записи автоматизації, аудіюємо адміністративні дії. Доступ агентів до сервісу не повинен давати доступ до його панелі керування. Вихідна dev-VM не повинна мати прав видалити свій журнал із центрального сховища.
API Wazuh на 55000 і dashboard тримаємо в адміністративній мережі. Агентський канал 1514 і enrollment 1515 відкриваємо тільки потрібним джерелам або через NetBird; enrollment не повинен бути загальнодоступним просто для зручності.
GUI Velociraptor також доступний лише адміністраторам через приватний доступ, із налаштованою автентифікацією. Назовні за потреби публікуємо тільки TLS frontend для агентів. Це не обов’язково порт 8000: зовнішній endpoint залежить від deployment. Перевіряємо security configuration. Lockdown — обмеження сервера, а не готовий перемикач для prod-групи; доступ операторів до небезпечних функцій проєктуємо через підтримувані permissions і розділення адміністративного доступу.
Для Keycloak окремий admin hostname зручний, але hostname-admin сам по собі не закриває Admin REST API через публічний frontend. Потрібні обмеження reverse proxy та мережі. Аварійний локальний адміністратор із MFA і захищеними офлайн-даними відновлення має працювати без зовнішнього IdP.
CloudTrail пише в захищений S3 bucket із log file validation та продуманою політикою Object Lock. Validation дозволяє перевіряти цілісність, а не забороняє видалення. Для data events вибираємо конкретні чутливі ресурси через advanced event selectors, а не вмикаємо все підряд.
Якщо вже є Organizations, organization trail централізує аудит наявних акаунтів. Окремий log-archive акаунт — наступне посилення, але в нашій вихідній схемі його немає. Тому прямо фіксуємо залишковий ризик: сховище всередині тієї самої адміністративної межі не дає повної незалежності від її компрометації. Заборони зміни журналювання, обмежені права та незмінюваний архів зменшують ризик, але не роблять пропущені події видимими.
Для файлів і систем можна розглянути restic. Для баз потрібен узгоджений із рушієм спосіб створення консистентних копій; для RDS — відповідні механізми резервування сервісу. Захист від видалення забезпечуємо можливостями сховища й розділенням прав. Наприклад, rest-server має append-only режим, але він не захищає від адміністратора самого backup-сервера.
Для підтримуваних RDS/EBS-ресурсів можна додати AWS Backup із Vault Lock, врахувавши плату за резервування та умови блокування. Cross-account copy має сенс, коли є окремо захищений backup-акаунт; це вже подальше посилення нашого прикладу. Зв’язку restic → S3 Object Lock не подаємо як готовий рецепт: треба перевірити поведінку repository locks, retention, видалення і prune на обраних версіях. Облікові дані для видалення копій не зберігаємо на машині, яку бекапимо.
Перевіряємо відновлення workload’ів, конфігурацій security-стеку та доступу до нього. Ключі дешифрування й аварійні credentials теж мають бути доступними під час відмови основних систем.
Бо якщо впав Keycloak, а єдиний спосіб полагодити Keycloak — залогінитися через Keycloak, день буде цікавий.
Скільки коштує «безкоштовне» сеcуріті
За ліцензії вибраного open-source стеку не платимо. Платимо за compute, storage, бекапи, трафік та потрібну телеметрію. Наприклад, CloudTrail data events мають окрему вартість і не вмикаються автоматично для всіх потрібних нам дій із даними.
Для орієнтира: Wazuh quickstart для
Velociraptor зі зібраними артефактами, IdP, NetBird та резервні копії рахуємо окремо. Остаточний sizing робимо за обсягом і піками телеметрії, потрібним retention та результатами пілота.
Людино-години — це також постійна підтримка: оновлення, інтеграції, правила, винятки, розбір алертів і перевірки відновлення. Один інженер після встановлення Wazuh не стає SOC 24/7. Має бути зрозуміло, хто і коли реагує та кому ескалює проблему.
Цей стек не закриває всі задачі компанії: захист застосунків, пошти, повноцінне керування пристроями й специфічні можливості endpoint protection потребують окремого опрацювання. Kubernetes та CI/CD розберемо далі.
Але вже на цьому етапі можна показати конкретний результат: dev не має зайвого доступу до prod, небезпечні зміни видно, є чим зібрати докази, є перевірена реакція і відновлення.
Відсутність бюджету на Wiz за 100500 USD не заважає почати. Потрібні люди, інфра і час на роботу.
Бажано до того, як райтап буде вже про вас.
В наступних статтях поговоримо за Kubernetes, АІ, код і CI/CD.
8 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівТопова стаття. Дуже дякую! Зараз цим займаюсь
Корисна тема. Наступні теми також зацікавили, тож чекатиму з нетерпінням. Дякую
І вам дякую що читаєте!
Хороший топик, расскажите ещё про Falco (EDR) и OpenSearch (SIEM)
За фалко, адмішн контролі і тд — все буде, коли за кубер буду писати)
Нужно желание бизнеса, а его нет. Почему — вопрос открытый.
Воно з’являеться відразу після того як захист був потрібний )
Вот именно. Это не желание, а нужда.