Чому хороший продуктовий дизайнер спочатку ставить запитання, а вже потім відкриває Figma
Або як одна командна вправа допомогла побачити, чому правильні запитання важливіші за швидкі рішення.
Уявімо звичайну робочу ситуацію. До дизайнера приходить Product Manager із завданням: «Нам потрібно спростити форму реєстрації. Вона занадто складна». Звучить цілком зрозуміло. Можна відкрити Figma, переглянути поля, скоротити кількість кроків, змінити розташування кнопок і запропонувати новий інтерфейс.
Але є одне запитання: чому ми взагалі вирішили, що проблему потрібно розв’язувати саме спрощенням форми?
Можливо, користувачі не розуміють, навіщо надавати певну інформацію. Можливо, проблема в технічних помилках. А можливо, форма взагалі працює нормально, і хтось просто вирішив, що вона виглядає застарілою.
У кожному із цих випадків рішення буде різним. І саме тут, на мою думку, починається робота продуктового дизайнера.
Що ми побачили під час експерименту It Depends
Нещодавно я організувала та модерувала інтерактивну зустріч нашої дизайн-спільноти It Depends — «Дизайн без доказів». Повний запис зустрічі можна переглянути тут.
Мені хотілося не просто обговорити теорію ухвалення продуктових рішень, а змоделювати ситуацію, максимально наближену до реальної командної роботи. Тому учасники отримали продуктове завдання, розподілились між собою за ролями: Product designer, Developer, Recruiter, CEO, Product Manager — та мали спільно визначити, як рухатися до рішення.
Формат передбачав обмежений час, неповну інформацію та необхідність взаємодіяти між собою. Тобто умови, знайомі більшості продуктових команд. І найцікавішим виявилося не саме рішення, а процес, який до нього привів.
На початку учасники були дещо розгублені. Замість послідовного з’ясування контексту обговорення розвивалося досить хаотично. Запитання з’являлись ситуативно. Одні теми змінювали інші, але не завжди було зрозуміло, які відповіді ми вже отримали, які припущення підтвердили, а які питання залишилися відкритими.
Учасники не фіксували систематично запитання й відповіді, тому частина контексту губилася в процесі дискусії. Але ближче до другої половини зустрічі ситуація почала змінюватися.
Запитання стали більш конкретними, глибокими й більш орієнтованими на причини, обмеження та цілі завдання.
Команда поступово переходила від обговорення того, що можна зробити, до з’ясування того, що насправді потрібно зробити й чому. Саме ця зміна стала для мене найцікавішим спостереженням.
Чому команда не починає з правильних запитань
На мою думку, причина не обов’язково в недостатній компетентності учасників. У реальній роботі команди часто отримують не проблему, яку потрібно дослідити, а вже сформульоване рішення, яке потрібно реалізувати.
«Зробіть простіший onboarding». «Переробіть форму». «Додайте ще один фільтр». «Зробіть конверсію цієї сторінки кращою».
Такі формулювання створюють ілюзію, що завдання вже достатньо зрозуміле, щоб почати працювати. Але між отримати завдання та зрозуміти завдання є суттєва різниця. Коли команда відразу переходить до пошуку рішень, вона ризикує пропустити найважливіше — перевірку вихідних припущень. Іноді для цього достатньо кількох запитань:
- Чому ми хочемо це змінити?
- Які дані або спостереження вказують на проблему?
- Для яких саме користувачів вона існує?
- Якого результату очікує бізнес?
- Які обмеження ми маємо?
- Що станеться, якщо ми нічого не змінимо?
- Як ми зрозуміємо, що обране рішення працює?
Ці запитання не є формальністю. Вони допомагають перейти від чужого припущення до спільного розуміння того, над чим працює команда.
Problem Framing: перш ніж вирішувати проблему, її потрібно сформулювати
У продуктовому дизайні цей підхід називається Problem Framing — визначенням і формулюванням проблеми. Його мета — створити зрозумілий контекст для ухвалення рішень: що саме відбувається, кого це стосується, чому це важливо та який результат ми прагнемо отримати.
Близький підхід використовується в методології Double Diamond від Design Council. Перші два етапи, Discover та Define, передбачають дослідження контексту й визначення проблеми, перш ніж команда переходить до розробки рішень.
Повернімося до нашого прикладу.
Початкове завдання: «Потрібно спростити форму реєстрації».
Після уточнення контексту може виявитися, що більшість користувачів успішно заповнюють поля, але припиняють процес на етапі підтвердження номера телефону.
Тоді проблема вже звучить інакше: «Користувачі не завершують реєстрацію через труднощі з підтвердженням номера телефону».
Тепер команда може перевірити можливі причини: затримки SMS, незрозумілі повідомлення про помилки, відсутність альтернативного способу підтвердження тощо. Ми ще не знаємо, яке рішення буде найкращим. Але принаймні розуміємо, що саме потрібно перевірити. Це вже набагато корисніше, ніж просто перемалювати форму.
Problem Reframing: а що, якщо завдання сформульоване неправильно
Іноді уточнювальні запитання призводять до того, що команда змінює не лише своє розуміння проблеми, а й саму постановку завдання. Це називається Problem Reframing — переосмисленням проблеми. Наприклад, замість завдання «скоротити кількість полів» ми можемо дійти до завдання «зменшити кількість невдалих спроб реєстрації».
На перший погляд, різниця невелика. Але перше формулювання обмежує команду конкретним способом реалізації. Друге залишає простір для пошуку різних рішень. І тут важлива одна деталь: Problem Reframing не означає, що дизайнер має щоразу ставити під сумнів будь-яке завдання.
Якщо проблема вже досліджена, її причини зрозумілі, а рішення має обґрунтування, немає сенсу починати Discovery заново. Але якщо команда не може пояснити, навіщо потрібна зміна, це привід поставити додаткові запитання.
Product Designer як організатор командного мислення
Саме тут я хочу повернутися до нашого експерименту. Під час зустрічі я спостерігала, як учасники поступово знаходили правильний напрям обговорення. І в мене виникло питання: чи можна було зробити цей процес ефективнішим?
Я вважаю, що так. Не завдяки більшій кількості дизайнерських інструментів. І не завдяки тому, що хтось один мав би швидше запропонувати рішення.
Процес ефективніше могли б зробити інша організація процесу мислення та роботи з інформацією.
На мою думку, це одна з ключових функцій зрілого продуктового дизайнера. Ми звикли говорити, що дизайнер відповідає за User Experience, інтерфейси, прототипи, дослідження та дизайн-системи. Але в командній роботі є ще одна важлива складова: здатність організувати процес спільного розуміння проблеми. Йдеться не про те, щоб дизайнер керував усіма учасниками команди, роздавав завдання розробникам чи підміняв Product Manager.
Ідеться про фасилітацію процесу пошуку, формулювання та перевірки продуктових рішень. Наприклад, продуктовий дизайнер може:
- Допомогти команді сформулювати вихідне завдання та його мету.
- Організувати обговорення так, щоб кожен учасник міг надати важливий контекст зі своєї сфери відповідальності.
- Відокремити підтверджені факти від припущень.
- Зафіксувати відповіді, відкриті питання, обмеження та ризики.
- Допомогти команді визначити, чого ми ще не знаємо й що потрібно перевірити.
- Сформувати спільне розуміння проблеми, перш ніж переходити до варіантів рішення.
Це не завжди окрема роль і не виключна відповідальність дизайнера. У різних командах таку роботу можуть виконувати Product Manager, UX Researcher, Design Lead або фасилітатор. Але я переконана, що продуктовий дизайнер повинен володіти цією компетенцією та вміти брати на себе ініціативу, коли команді бракує структури.
Адже якість дизайну залежить не лише від того, наскільки добре ми вміємо створювати інтерфейси. Вона залежить і від того, наскільки якісно команда ухвалює рішення ще до появи першого макета.
Які методи можуть допомогти організувати цей процес
Після зустрічі я вирішила детальніше розібратися, як цей підхід описується в професійних методологіях. Виявилося, що тут немає єдиного універсального методу. Радше йдеться про поєднання кількох практик.
Stakeholder Interviews — інтерв’ю із зацікавленими сторонами.
Допомагають зібрати інформацію від Product Manager, бізнесу, розробників та інших учасників. Важливо не просто поставити запитання, а зрозуміти цілі, потреби, обмеження й очікування кожної сторони.
Requirements Clarification — уточнення вимог.
Допомагає зробити початкове завдання більш конкретним, виявити неоднозначності та узгодити очікуваний результат.
5 Whys — метод п’яти «Чому?».
Використовується для пошуку першопричин. Замість роботи лише із симптомом команда послідовно з’ясовує, чому виникла певна ситуація.
Challenging Assumptions — перевірка припущень.
Допомагає зрозуміти, що ми дійсно знаємо, а що лише вважаємо правдою.
Problem Framing / Reframing — формулювання та переосмислення проблеми.
Дозволяють сформувати спільне розуміння проблеми та, за потреби, змінити початковий напрям роботи.
Ці практики не обов’язково потрібно застосовувати як повноцінний багатогодинний воркшоп. Іноді достатньо 20 хвилин структурованого обговорення, щоб команда перестала рухатися в різних напрямках. Головне — не кількість запитань, а те, чи допомагають відповіді ухвалювати обґрунтовані рішення.
Методи це класно, але як це використати на практиці
Якби я повторювала цю вправу, то приділила б більше уваги не самому пошуку рішень, а тому, як організовано першу частину роботи. Я запропонувала б команді просту структуру з п’яти етапів.
1. Зрозуміти запит
Що саме нам доручили? Хто сформулював завдання? Якого результату очікують?
2. Поставити уточнювальні запитання
Чому проблема виникла? Яку інформацію нам потрібно отримати від інших ролей? Яких даних бракує?
3. Зафіксувати контекст
Окремо записати факти, припущення, обмеження та відкриті питання. Це допомогло б не втрачати інформацію під час дискусії.
4. Сформулювати проблему
Перевірити, чи однаково всі учасники розуміють проблему, яку потрібно розв’язати. За необхідності переосмислити вихідне завдання.
5. Перейти до рішень
Тільки після цього обговорювати можливі підходи, ризики, компроміси та способи перевірки результату. Це не гарантує правильного рішення. Але, на мою думку, значно зменшує ризик того, що команда витратить час на вирішення неправильно зрозумілої проблеми. І навіть за відсутності повноцінного research такий процес допомагає зробити обговорення прозорішим.
Висновок: продуктовий дизайн починається не у Figma
Наш експеримент на It Depends нагадав мені одну важливу річ. Навіть коли в команді є фахівці з досвідом, це не означає, що процес ухвалення рішень автоматично буде структурованим. Хороші питання не завжди виникають одразу. Контекст може губитися. Різні ролі можуть бачити одну й ту саму проблему по-різному. І це нормально.
Питання в тому, чи є в команді людина, яка допоможе організувати обговорення, зібрати інформацію та спрямувати спільну роботу до зрозумілого результату. Я вважаю, що для продуктового дизайнера це не менш важлива навичка, ніж створення інтерфейсів.
Адже цінність дизайнера не лише в тому, щоб запропонувати хороше рішення, а й у тому, щоб допомогти команді переконатися, що вона вирішує правильну проблему.
Іноді найкращий внесок дизайнера в продукт — не новий екран, а запитання, яке змусило всю команду подивитися на завдання інакше.
Про It Depends
Подібні продуктові ситуації ми регулярно розбираємо на зустрічах It Depends | Product UI & UX Community. Це невелика спільнота дизайнерів, де ми обговорюємо реальні кейси, дискутуємо, експериментуємо з командними форматами та ділимося досвідом — без академічних лекцій і єдиної правильної відповіді.
Якщо вам близький такий підхід, то приєднуйтесь до нашої Telegram-спільноти.
Бо, як завжди, it depends.
17 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівДуже влучно підмічено. Можна скільки завгодно сперечатися про інструменти чи вплив AI, але головна навичка продуктового дизайнера незмінна: вміти працювати з людьми, не бігти відразу малювати, а вчасно зупинити команду правильним запитанням.
Відокремити факти від гіпотез і знайти справжній біль користувача ще до першого макета — це те, що дає реальний результат. Дякую за статтю!❤️
Реальность. Дизайнера выслушивают внимательно и снисходительно говорят
Надо делать хорошо и ненадо плохо! А вопросы позадавай лидам команд, раз ты такой некомпетентый. И больше меня не отвлекай по мелочам, мне надо вот это все продать что вы понакреативили чтоб зарплаты заплатить. Пока что тебе депремирование. За дуракцией вопросы.
Андрію, здається, у нас з’явилась ще одна тема для дискусію в ком’юніті It Depends — «CEO, який повинен платити зарплати» 😄 І це цікаве питання. Бізнесу потрібно заробляти, а не нескінченно обговорювати гіпотези й проводити брейншторми.
Я бачу що в рамках ваших бізнес-процесів дизайнеру передають ownership над конкретною задачею. Але питання в дизайнера нікуди не зникають. І це не означає, що з кожним запитанням потрібно бігти до CEO 😄
Питання потрібно задавати правильним інструментам і людям. Девам можно задати одні питання, інші — PM, деякі — подивитись в Amplitude чи Hotjar. Кілька влучних запитань допоможуть дизайнеру з рішенням, бо іноді найдорожче для бізнесу — не кілька запитань від дизайнера, а команда, яка дуже швидко і дуже якісно зробила зовсім не те, що було потрібно.
І от мені цікава ваша думка саме з позиції CEO: якщо дизайнер прийде не з черговим макетом, а з аргументами, чому задачу взагалі не варто робити — це вже привід для премії чи все ще для депреміювання? 😄
— Ты чо, мы такие классные, у нас одна проблема — в дизайне! Надо чтоб дизайн привлекал людей платить! Моя жена сказала что все любят котиков — а у нас на сайте ни одного! Сделай и чтоб продажи повысились!
Я би з задоволенням відповіла на ваш коментар, але я на стільки не зрозуміла його, що зараз піду в Amplitude за відповідями 🤣 Можно мені пояснювальну бригаду?
Докажи что проблема в продажах не связана с котиками или подумай куда воткнуть котика чтоб повысить продажи через A/B тестирование
A/B тестирование ваших котиков. Дорого.

A/B тестирование — это в контексте дизайна а не групп крови
А котики — в контексті продажів, а не ветеринарії, в тому то і був жарт
А якщо серйозно, то питання в тому, що саме ми тестуємо і навіщо. Бо A/B-тест може показати, який варіант працює краще, але не пояснить, чому взагалі є проблеми з продажами. Тому я б почала з діагностики проблеми, а вже потім витрачала ресурси на експерименти.
Чи впливає блок із котиками на продажі? Тут тоді треба почати з цих питань:
1. Чи взаємодіють користувачі з котиками?
Тоді ідемо до продуктової аналітики (лінь описувати цілий потяг цих груп метрик).
2. Якщо котики — це лише декоративний елемент — тоді якісні метрики по типу NPS. Якщо є гроші на дослідження — можна ще накидати eye-tracking, теплові карти, інше..
3. Чи приносять котики додаткові продажі? Тут уже потрібно перевіряти причинно-наслідковий зв’язок за допомогою A/B-тестування.
Продуктові питання, які треба насправді вирішити:
— чому користувачі не купують і які зміни дадуть бізнесу найбільший ефект?
— чи треба на перевірку ідеї цих котиків взагалі виділяти час з зарплатні команди?
— що відбувається у продуктовій воронці, і де стається drop-off?
Куча верных решений, но они не сработают. Я уже давал подсказку, так что тест просто был на внимательность.
Соотвественно — вопрос жене CEO, покупает ли она этот товар/услугу. И услышат ь фидбек без испорченного телефона. Возможно что про котиков она сказала в шутку, потому что продукт — дрянь, и тут дизайн вообще не поможет и это было сказано просто на отвали.
А тоді в мене зустрічний тест — на якість постановки задачі.
Бо CEO приніс дизайнеру не проблему, а готове рішення: «додай котика, щоб зросли продажі».
І тепер дизайнер має здогадатися, що дружина CEO мала на увазі, чи є вона цільовою аудиторією і чи взагалі проблема в дизайні?
Виходить цікаво, бізнес ставить некоректну задачу, але на професійність перевіряють дизайнера.
Може, почнемо з того, що якісний результат потребує якісної постановки задачі? 😉
Добро пожаловать в реальный мир, где никто не говорит чего хочет на самом деле!
Так у реальному світі якраз і важливо відрізняти «хочу котика» від «хочу збільшити продажі»
Бо якщо CEO сам не знає, чого хоче, але вже точно знає, що дизайнер зробив не так, — це не реальний світ, а проблеми з управлінням.
І котики тут точно не допоможуть 😉
До речі про реальність, такого роду речі фіксяться на рівні бізнес / дизайн процесів. Тобто, якщо нам потрібно зробити максимальну ефективну доставку цінності, то будь-які міскомунікації вирішуються налагодженим бізнес процесом. Це не проблема конкретного спеціаліста, а необхідність налагодити його.
Також доречно будувати бізнес-процес на будь-якому етапі розвитку підприємства по Адізесу, бо вирішує купу проблем
Красивый график ломается об «у меня племенница курсы закончила и она...»
Якби всі моделі так ламалися, не було б бізнесів та компаній взагалі. Як ви думаєте працює Microsoft, Apple та інші. Думаєте вони сподіваються на людей? Чи вони налагоджують процес доставки цінності? Треба рівнятись на кращих і використовувати їх найкращі практики.
Дуже сподобалася стаття! Особливо спостереження за тим, як змінювався підхід команди протягом вправи.
Мені здається, в реальній роботі ми теж часто потрапляємо в цю пастку. Отримуємо задачу, вона звучить цілком логічно, і вже починаємо думати, як її реалізувати. А потім виявляється, що кілька запитань на старті могли б зекономити купу часу.
І ще дуже відгукнулася думка про фасилітацію. Бо вміння зібрати різні погляди команди, структурувати інформацію й дійти до спільного розуміння проблеми, на мою думку, справді важлива навичка продуктового дизайнера.
Дякую, що поділилася досвідом! 💛