Профайлер для беклогу: як пріоритизувати таски й вимірювати реальну користь розробки

💡 Усі статті, обговорення, новини про AI — в одному місці. Приєднуйтесь до AI спільноти!

Коли програма гальмує, досвідчений розробник не переписує її навмання, а спочатку міряє, де саме виникла проблема. І майже завжди виявляється, що вона зовсім не там, де здавалося на старті.

А от зі списком завдань ми часто робимо навпаки. Замість того щоб шукати справжнє вузьке місце, беремо в роботу те, що лише здається важливим, або те, про що найголосніше просять. У підсумку команда радіє кількості закритих завдань, хоча бізнесу ця цифра сама собою мало що каже. Особливо сьогодні, коли на ринку рахують реальну віддачу від кожного рішення, а не просто обсяги написаного коду.

Мене звати Олексій Талапов, я Developer Team Lead в IT-холдингу Boosta. Я тривалий час працював розробником, потім став тімлідом, але й досі пишу код щодня, тому на бізнес дивлюся як інженер. У цій статті розповім, які звички роботи з кодом допомагають мені вирішувати, що робити насамперед, і чесно оцінювати, що ця робота дала компанії.

Що змінив AI

Останнім часом в індустрії багато говорять про прискорення розробки, адже AI справді помітно пришвидшив написання коду. Те, на що раніше йшов цілий день, тепер часто займає кілька годин. Але вдвічі більше користі бізнесу розробка від цього приносити не почала.

Річ у тім, що писати код ніколи не було єдиною складною частиною нашої роботи. Спочатку треба зрозуміти, яку саме проблему розв’язуємо, і вибрати спосіб. А вже після запуску варто перевірити, що все працює, й оцінити, чи дало це результат. Коли одна частина процесу прискорюється, решта стає ще важливішою. Адже все це тримається на людських рішеннях про те, що робити зараз, що відкласти та що взагалі вважати успіхом.

Тому зараз я найбільше ціную в розробниках не просто швидкість кодингу, а дві інші речі. Перша — це вміння поставити правильне запитання до того, як код написано, а друга — звичка чесно на нього відповісти після запуску. Адже закрите завдання для мене стає результатом тільки тоді, коли видно, що саме воно змінило для бізнесу. Проте до такого погляду на свою роботу інженери приходять не одразу.

Чотири рівні інженерного «готово»

Про інженера багато говорить те, що саме він називає словом «готово». Я бачив, як це сприйняття змінюється в людей, з якими працював, і майже завжди воно проходить через чотири однакові етапи:

  • Код робить те, що просили в ТЗ. Запитання «Навіщо?» на цьому рівні здається не вашою справою.
  • Зроблено «красиво» й на виріст. Далі починається етап, коли «готово» означає зроблено красиво. У коді з’являються рішення на майбутнє, які колись мають знадобитися. Більшість із них так і не знадобиться, а от підтримувати їх доведеться всім, хто прийде після.
  • Система стабільна й під контролем. Згодом «готово» означає, що система не ламається, бо налаштовані моніторинг і сповіщення про збої. Саме тут зазвичай приходить розуміння, що найнебезпечніші проблеми не ламаються помітно. Вони просто тихо працюють неправильно, поки всі графіки залишаються зеленими.
  • Змінився показник у бізнесі. І нарешті, настає момент, коли «готово» означає, що щось змінилося в бізнесі. До цього етапу доходять не всі, бо треба прийняти, що сам собою код у продукті ще нічого не доводить.

Я завжди хотів розуміти, навіщо роблю те, що роблю. Думаю, тому мене й не зупиняла фраза «Це неможливо зробити». Майже завжди за нею стояло інше — «неможливо так, як задумали спочатку».

Перед релізами в нас постійно повторювалась одна історія: зміни різних розробників конфліктують між собою, і реліз стоїть, поки хтось вручну це розгрібає. Коли з’явилась ідея доручити конфлікти AI, сумніви в команди були цілком обґрунтовані: модель не знає нюансів завдань у релізі, і якщо вона помилиться, можна непомітно втратити чиюсь роботу. Тому для мене одразу стало умовою: AI не має права нічого вирішувати навмання.

А потім стало цікаво, що саме там конфліктує. Я сів і розібрав. Виявилося, що в більшості конфліктів правильну відповідь можна довести:

  • двоє людей правили сусідні рядки,
  • хтось уже вніс ту саму зміну,
  • одна з версій просто повністю містить іншу.

По-справжньому спірних місць, де двоє змінили одну й ту саму логіку по-різному, було небагато. Над ними справді треба думати, а на решту просто витрачався час.

Тож я зробив інструмент, який розв’язує конфлікти сам, але тільки там, де може це обґрунтувати. Після злиття він перевіряє, що жоден рядок із жодного боку не загубився й код не зламався. Там, де є сумнів, зупиняється, показує, чиї зміни зіткнулися, і чекає на рішення людини.

За два місяці через нього пройшло майже пів сотні злиттів. Розробників кличуть тепер тільки тоді, коли без них справді не обійтися, і реліз через конфлікти вже не зависає.

Якщо ж повернутися до того, що реально потрібно бізнесу, робочий варіант можна знайти завжди. Але щоб команда працювала саме над тим, що змінює бізнес, спочатку треба правильно розставити пріоритети.

Як я вирішую, що робити першим

Будь-яка пріоритизація зводиться до рішення, на що команда витратить свій час. І тут працюють ті самі правила, за якими ми шукаємо, чому гальмує програма.

  • Головна дорога. У програмі є ділянка, через яку проходить більшість роботи. У бізнесі теж є така дорога — та, якою йдуть гроші: від моменту, коли людина знаходить продукт, до моменту, коли вона робить те, заради чого він існує. Виправити помилку на сторінці, яку бачить половина відвідувачів, і таку саму помилку на сторінці, яку відкривають раз на тиждень, за зусиллями розробника часто однаково. Але для бізнесу це зовсім різні завдання. Тому перше, про що я запитую — чи лежить завдання на головній дорозі, а вже на складність дивлюся потім.
  • Стеля покращення. Тут допомагає закон Амдала, за яким прискорення частини системи, що займає 10% часу, дасть загальний виграш максимум у 10%. Хорошим прикладом тут буде звичайний магазин, де черга стоїть ще на вході. Найшвидша каса всередині тут не допоможе, бо вона прискорить тільки етап оплати. З функціями продукту так само. Якщо новою можливістю користуються 5% клієнтів, навіть ідеальна реалізація змінить загальний результат максимум на ці 5%. Робити такі завдання можна й треба, просто їхню стелю варто бачити заздалегідь і зіставляти із часом, який ви готові в них вкласти.
  • Не робити наперед. Розробники добре знають фразу «Передчасна оптимізація — корінь усього зла», яка вчить не ускладнювати те, що ще нікому не заважає. З функціями «на майбутнє» та сама історія, адже додаткова складність з’являється одразу, а користь від неї може так і не настати. Тому на плануванні я часто запитую, що буде, якщо ми зробимо це через три місяці. Якщо нічого критичного не станеться, то завдання спокійно почекає, а ми за цей час дізнаємося про нього значно більше
  • Дрібниці, помножені на частоту. Незручність на дві хвилини здається дрібницею. Але коли вона трапляється тридцять разів на день у п’ятьох людей, це перетворюється на п’ять годин щодня та понад сотню годин на місяць. Такі завдання легко пропустити, бо кожен окремий випадок виглядає незначним, проте достатньо порахувати їхню частоту, і все стає очевидно.

    У нас такою дрібницею була збірка стилів і скриптів — файлів, які система створює сама з коду розробників. Щоразу це виглядало як кілька хвилин: перезібрав, поправив, пішов далі.

Але коли ми порахували, картина стала зовсім іншою. За пів року ці файли змінювалися майже 900 разів, і десь 300 разів команді доводилося вручну розбиратися, чому зміни різних розробників не стикуються між собою. Плюс постійне «забув перезібрати — і знову все розʼїхалося».

Виправлення оцінили в один день. Тепер ці файли система збирає сама в момент викладки на сайт, а люди їх більше не торкаються. Конфліктів через них немає, і стежити за цим більше не потрібно.

  • Правило 10 хвилин. Частина дрібних завдань прилітає просто посеред дня, коли щось помітили на стейджі або хтось попросив невеличку правку. Довго обговорювати кожну з них виходить дорожче, ніж зробити. Тому я користуюся простим правилом: якщо робота займає до 10 хвилин, робимо її одразу, а якщо більше, то заводимо завдання та ставимо в загальну чергу. Так більшість дискусій закінчуються, навіть не почавшись.

Такий підхід допомагає швидко наводити лад із продуктовими змінами, проте в беклозі завжди є ще одна категорія завдань, обґрунтувати які буває найскладніше — технічні.

Як пріоритизувати технічні завдання нарівні з бізнесовими

Оновлення, технічний борг, безпека й інфраструктура — такі завдання бізнес рідко замовляє напряму, але саме від них залежить, наскільки швидко й стабільно команда робитиме все інше. Щоб не перетворювати це на вічну боротьбу між інженерами та менеджерами, я переводжу технічні задачі в мову грошей і ризиків:

  • Технічний борг як податок. Через техборг кожна нова зміна в незручній частині системи коштує трохи дорожче, ніж могла б. Тому головне запитання тут: скільки саме часу ми переплачуємо на кожному спринті? Гасити борг варто лише там, де він лежить на головній дорозі, або де ми платимо цей «податок» найчастіше. А найдешевше робити це не окремим глобальним рефакторингом, а разом із новою фічею, яка й так зачіпає цей модуль.
  • Оновлення й безпека як вартість ризику. Тут я одразу рахую, що буде, якщо ми цього не зробимо, і скільки простій чи втрата даних коштуватиме бізнесу. Коли технічне завдання описане через бізнес-наслідки, його не треба окремо відстоювати — воно органічно стає в загальний беклог поруч із продуктовими задачами.

Та перед тим, як брати завдання із черги в роботу, важливо зрозуміти, наскільки дорого нам обійдеться помилка в реалізації.

Рішення, які можна й не можна скасувати

Усі робочі рішення бувають двох типів. Одні нагадують двері, через які можна вільно пройти в обидва боки, а інші зачиняються за спиною назавжди.

  • Перших у нашій роботі більшість: наприклад, як влаштувати код усередині, який інструмент узяти чи що написати на кнопці. Якщо тут помилився, завжди можна повернутися та зробити інакше. У таких випадках повільність коштує дорожче, ніж помилка, тому рішення варто ухвалювати швидко.
  • Других мало, але вони дорогі. Це рішення про те, як зберігаються мільйони записів, які адреси сторінок уже знає пошуковик або в якому форматі система обмінюється даними з партнерами. Таку помилку виправляють місяцями, а буває, що з нею просто живуть роками.

Коли ми інтегрували MCP в нашу CMS, було декілька ідей щодо реалізації того, як це працюватиме. Спершу план видавався логічним: блоки зберігати файлами просто на сервері, а відкат робити через історію змін. Але я зупинився саме тут. Від цього рішення залежало все інше:

  • як відкочувати помилки,
  • що буде під час кожного деплоя,
  • чи знадобиться окрема інфраструктура,
  • чи зможе AI взагалі дістатися до своїх змін.

А переробляти таке потім, коли контенту вже назбиралося — це місяці. Тож ми зберігаємо все в базі, з версіями й відкатом в одну дію. Без нових серверів і без залучення DevOps. Перший етап вийшов на прод менш як за місяць. А коли ми почали планувати, щоб AI вів дизайн цілих сайтів, з’ясувалося, що фундамент для цього вже готовий.

Перед такими рішеннями я зупиняюся навіть у поспіху. Завдання інженера — вчасно помітити, що двері односторонні, і попередити про це. І краще одразу прийти з варіантами: що ми отримаємо в кожному з них, чим заплатимо та який вибрав би я сам. Остаточне рішення ухвалює бізнес, але воно має бути з розплющеними очима.

Сьогодні AI робить більше рішень оборотними, адже прототип чи перевірку гіпотези тепер можна зробити за годину і, якщо що, легко від них відмовитися. Але так само швидко він проводить і через двері, які зачиняються. Тож що дешевшими стають експерименти, то уважніше я дивлюся на рішення, які експериментом не є. А коли рішення ухвалене й завдання реалізоване, залишається головне — чесно перевірити, чи дала воно очікуваний ефект.

Як виміряти, що дала розробка

Систему, яку не видно зсередини, неможливо підтримувати. Тому інженери все потрібне записують заздалегідь. З бізнесом працює та сама логіка. Якщо ми нічого не виміряли наперед, запитання «Що дала ця робота?» після запуску перетворюється на зіткнення думок.

Міряти до старту

Жоден розробник не скаже «стало швидше» без заміру «до». А в бізнесі таке буває постійно, коли команда запустила функцію, побачила, що графік росте, й одразу зарахувала собі перемогу. Хоча графік ріс і до запуску.

Тому цільовий показник і його поточне значення я фіксую до початку роботи. Якщо не виходить, це сигнал, що ми ще не до кінця розуміємо, що саме хочемо змінити.

Результат, а не зусилля

Кількість закритих завдань, рядків коду чи годин показує, скільки сил вкладено. Для планування це корисно. Але на запитання «Що дала розробка?» відповідають інші цифри: скільки стало клієнтів, наскільки швидше працює команда, скільки проблем зникло.

Показники технічної роботи

Ефект технічних завдань рідко видно в продажах. Зате його добре видно в іншому:

  1. Скільки часу минає від ідеї до запуску.
  2. Як часто оновлення щось ламають.
  3. Як швидко ми це виправляємо.
  4. Скільки ручної роботи доводиться робити.

Для бізнесу всі ці пункти свідчать про дві речі: як швидко компанія реагує на зміни та з яким ризиком.

Розгін і коливання

Деякі результати, наприклад, зміни в пошуковому трафіку, розганяють тижнями, а то й місяцями, і на них додатково впливають сезонність і конкуренти. Тому я заздалегідь домовляюся, коли дивимося на результат та яке відхилення вважаємо реальним. Інакше легко оголосити перемогу зарано або відмовитися від хорошої зміни, яка просто ще не встигла спрацювати.

Перевіряти саму аналітику

Аналітика теж може тихо зламатися. Дані доходять не всі, графік опускається просто трохи нижче, ніж мав би бути, і ніхто цього не помічає. Тому до кожного нового завдання я запитую, чи ми взагалі побачимо його результат? Якщо ні, краще сказати про це до старту, а не після.

Тож ключові цифри ми звіряємо з незалежним джерелом. Наприклад, реєстрації в аналітиці — з базою контактів у системі розсилок. Одного разу це спрацювало: після оптимізації швидкості сайту аналітика почала показувати майже вдвічі менше реєстрацій. Нічого не впало, помилок не було, а графік видавався звичайним коливанням. Якби ми дивилися тільки на нього, то цілком могли б вирішити, що впала конверсія, і почати «лагодити» те, що насправді працювало.

Звірка показала, що реєстрації не зникли — частина з них просто перестала доходити до аналітики. Саме такі розбіжності найнебезпечніші: їх не видно, поки не порівняєте з іншим джерелом.

Те, що не міряється

Частина роботи прибирає ризики, які ще не сталися, а частина дає ефект, який накопичується повільно. Для таких завдань я не вигадую штучних показників, а пишу прямо: ось ризик, ось його ціна, і ось чому варто заплатити зараз. Чесне «не можемо виміряти» дає більше довіри, ніж гарний, але сумнівний графік.

Повертатися після запуску

Через кілька тижнів після запуску корисно повернутися до завдання й без пошуку винних порівняти, що очікували та що отримали. Бо за моїм досвідом, найбільше вчать якраз ті завдання, які не спрацювали. Проте жодна система пріоритизації та вимірювань не принесе користі, якщо вона залишається зрозумілою тільки всередині команди розробки.

Комунікація: як полагодити інтерфейс між розробкою та бізнесом

У складних системах більшість проблем виникає на стиках між частинами. Кожна частина може працювати ідеально, але якщо вони неправильно розуміють одна одну, система ламається. Між розробкою й бізнесом відбувається те саме. Якщо пріоритети й вимірювання нікому не пояснили, для бізнесу цієї роботи наче й не було.

Ось які правила, на мою думку, допомагають налагодити цей контакт найкраще:

  • Запитувати «Навіщо?» до старту. Це не сумнів у завданні, а спосіб зробити так, щоб результат спрацював. Після такої розмови часто знаходиться простіше рішення.
  • Перевіряти, чи правильно зрозумів. Коротке «Правильно я розумію, що...?» економить більше часу, ніж будь-яка документація.
  • Говорити через наслідки. Замість фрази «треба переробити структуру даних» краще пояснити, що інакше через рік кожна зміна тут коштуватиме вдвічі дорожче.
  • Повідомляти погані новини якомога раніше. Проблему, про яку сказали в перший день, можна спокійно спланувати. За день до дедлайну це вже криза.
  • Пропонувати варіанти замість простого «ні». Можна зробити повністю за два тижні, частково за три дні або спочатку за день перевірити гіпотезу. Вибирає бізнес, а інженер показує ціну кожного варіанту й чесно каже, який вибрав би сам.
  • Записувати рішення. За пів року ніхто не згадає, чому зробили саме так, а кілька речень із поясненням економлять тижні повторних обговорень.
  • Слухати. Розробник бачить не всю картину, як-от домовленості з партнерами, плани, обмеження. Тому варто спочатку зрозуміти контекст, а вже потім сперечатися.

Усі ці прості звички допомагають прибрати бар’єр між розробкою і бізнесом та працювати над спільним результатом.

Замість висновку

Коли я став тімлідом, мені здавалося, що доведеться вчити нову мову — мову бізнесу. Та фактично більшу її частину я вже знав, просто раніше говорив нею про код. Шукати вузьке місце, бачити стелю покращення, не робити наперед, відрізняти рішення, які можна скасувати, та міряти «до» й «після» — усе це я роками робив із вебзастосунками. Тепер роблю те саме зі списком завдань.

AI змінив не тільки швидкість роботи. Багато з того, що раніше відкладали як надто дороге чи навіть «неможливе», тепер можна просто спробувати. Наприклад, швидко розібратися в незнайомій частині системи, перевірити ідею на реальних даних або порівняти кілька підходів замість того, щоб вибирати навмання. Можливостей стало набагато більше. А от вирішувати, які з них реально потрібні бізнесу, як і раніше, нам.

А як у вас? Як ви вирішуєте, що робити першим, і як розумієте, що робота дала результат?
Пишіть у коментарях — із задоволенням візьму участь в обговоренні.

👍ПодобаєтьсяСподобалось5
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter