Хто платить за тестове завдання і що воно насправді перевіряє. Чому найм дизайнерів потребує редизайну

💡 Усі статті, обговорення, новини про дизайн — в одному місці. Приєднуйтесь до Design спільноти!

Якось я проходила кілька етапів відбору на позицію Product Designer: пре-скрін, технічне інтерв’ю, тестове завдання та його захист. Підсумок залежав від критеріїв, про які на ранніх етапах не йшлося: від очікувань щодо психологічних моделей і філософських джерел, на яких мав будуватися продукт.

Компанію я не називаю, тут вона другорядна. Для мене це приклад проблеми, яку видно і з боку кандидата, і з боку бізнесу. Питання, від якого залежав результат, можна було уточнити на першому ж етапі, і це зекономило б час обом сторонам.

Я продуктова дизайнерка, тому дивлюся на найм так само, як на будь-який продукт: є користувачі, воронка, вартість кожного кроку й місця, де люди відпадають. У статті три частини. Спершу історія й те, що я зробила в тестовому. Потім розбір, де процес дає збої, з цифрами DOU. Наприкінці те, що ми спробували у себе в команді замість тестових «на кілька днів». Це один із можливих варіантів.

Що було: п’ять етапів і «чотири години»

Процес складався з п’яти етапів:

  1. Пре-скрін.
  2. Технічне інтерв’ю.
  3. Тестове завдання.
  4. Захист тестового й анкета.
  5. Фінал із CEO.

Саме тестове виглядало цілком розумно, головна суть якого полягала у переході від абстрактної ідеї продукту до конкретної її реалізації. Потрібно було спроєктувати мобільний застосунок, який визначає тип особистості за відповідями користувача, дає персональні поради й відстежує емоційний стан та має при цьому інтерактивно взаємодіяти з користувачем. Три екрани: головний, чат з AI та міні-тест. Оцінка обсягу була прямо в брифі: дві години на головний екран, година на чат, година на міні-тест. Разом чотири години. На виході чекали робочий файл у Figma та пояснення рішень, текстом або відео в Loom.

З брифу: обсяг у годинах, що здавати та за якими чотирма критеріями оцінюватимуть.

Критерії в брифі теж були зрозумілі: інтуїтивність UX, візуальна ієрархія, консистентність і масштабованість, відповідність гайдлайнам iOS та Android. Про психологічні моделі, філософію чи знання конкретного бізнес-домену там немає жодного слова.

Що я розв’язувала в тестовому

Головним завданням я вважала гнучку систему, яку можна розширювати, а три екрани були її проявом. У брифі згадувалося п’ять типів особистості. Мені хотілося, щоб персонаж отримував різну кількість властивостей залежно від відповідей користувача, а новий тип чи новий стан додавалися без поломки логіки.

Для цього я зробила модель на двох координатах. Одна вісь показує тип особистості, друга настрій. Відповіді рухають персонажа цією сіткою, і кожна точка дає йому свій набір властивостей.

Модель із тестового. Вертикаль: типи особистості. Горизонталь: настрій (Rebel, Zen, Party, Sunny, Thinking).

Друга моя ідея продукту стосувалася емоційного гачка, тобто емоційній прив’язці користувача до продукту. Продукт про самопізнання легко скочується в сухі опитувальники, тому я шукала культурний феномен, який цільова аудиторія впізнає з першого погляду й сприйме тепло. У таких випадках добре працюють референси на кшталт The Sims чи Mario: людина одразу розуміє правила й готова себе з цим асоціювати. Я зупинилася на тамагочі. Інтерактивний елемент із брифу вийшов таким: яйце, яке під час міні-тесту тріскається, погойдується й наприкінці перетворюється на персонажа, наприклад Rebel Goose.

Дев’ять екранів прототипу: онбординг, головний екран, AI-чат, три запитання, екран перевірки типу, результат і оновлений головний екран.

Метод я зафіксувала в пояснювальному листі за п’ятьма етапами Design Thinking: Empathize, Define, Ideate, Prototype, Test. Окремо пояснила, чому обрала тамагочі, а не рослину, що росте, маску, пазл-обличчя чи кристал: решта варіантів видалися надто абстрактними й недостатньо емоційними. Додала рекомендації щодо метрик у семи групах, від активації та утримання до NPS і монетизації. Поруч лежать описи стилю, кольори, типографіка, іконки та бібліотека компонентів.

Файл повністю. У цифру «чотири години» не вміщається навіть ресерч, не кажучи про пояснення та бібліотеку.

Захист і відмова

На захисті ми не говорили про процес та інсайти. Ближче до кінця інтерв’ю мене запитали такі питання: чи проходжу я психологічні тести і чи читаю китайських філософів, на основі ідей яких мав будуватися застосунок. І тут я зрозуміла, що це буде перші «ні», яке я сказала на співбесіді і що компанія шукає passionate дизайнера саме в цій сфері, як зазавичай шукають людей маючих досвід в певному бізнес-домені.

Сам по собі такий критерій цілком легітимний. Якщо продукт спирається на конкретну філософську рамку, команда має право шукати людину, яка в ній розбирається. Питання в тому, коли цей критерій озвучили. З’ясувати це можна було вже на пре-скріні: достатньо спитати, наскільки кандидату близька ця тема. Натомість були технічне інтерв’ю, тестове й захист. Я витратила свій час як фахівчиня, команда витратила час на оцінювання.

Для мене це типова проблема процесу. Чотири етапи не змінювали підсумок, а коштували ресурсу обом сторонам. Її можна виправити, і нижче я покажу, як.

Один випадок нічого не доводить. Що кажуть дані DOU

Мою історію не варто сприймати як картину ринку, тому подивімося на дані.

Свіжі цифри дає опитування DOU «Як айтівці шукають роботу в 2026 році» (березень і квітень 2026 року, 3 777 айтівців в Україні та 943 українські айтівці за кордоном; про тестові відповідали ті, хто активно шукав роботу впродовж року: 2 022 людини в Україні та 537 за кордоном).

  • Принаймні одне тестове за рік виконали 53% пошукачів в Україні. У 2025 році без тестових лишилися 40%, цьогоріч 47%.
  • Найчастіше тестові отримують Graphic, Motion і Web дизайнери: 89%. В UI/UX та Product Design в Україні цей показник 73%.
  • За кордоном картина схожа: в UI/UX і Product Design найвища частка, 71%, і 47% із них виконували понад три тестові.

Дані опитування DOU 2026. Для порівняння: в опитуванні 2025 року в UI/UX і Product Design ця частка становила 90%, але DOU групує спеціалізації по-різному, тож порівнювати цифри напряму не варто.

Тепер про сам процес. Другий рік поспіль найчастішою проблемою пошуку DOU називає відсутність відповіді від компаній після етапів відбору: так відповіли 55% айтівців. На довгий процес із безліччю етапів і пауз скаржаться 44%. Медіанний пошукач в Україні проходить чотири інтерв’ю, за кордоном вісім.

Для контексту: за даними зимового зарплатного звіту DOU, медіана Product Designer в Україні $3 000, у UI/UX дизайнерів $1 650 (опитування грудня 2024 року, 108 Product Designer і 184 UI/UX дизайнери). Ринок платить за продуктову роль помітно більше, і очікування від неї вищі.

Чого в цих даних немає: скільки годин іде на тестове, скільки з них оплачують і за якими критеріями їх оцінюють. Далі я спираюся на свій десятирічний досвід та історії колег. Статистики за цим немає, це спостереження, і я так їх і називатиму.

Розрив між заявленим і реальним часом, до речі, не новина. У статті DOU 2021 року розробники писали, що тестове «на чотири години» легко перетворюється на два-три дні, якщо робити його якісно.

Дивимося на найм як на продукт

Коли я проєктую продукт, про кожен крок користувацького шляху я ставлю три питання. Яку гіпотезу він перевіряє? Скільки він коштує? Що відбувається з тими, хто на ньому відпав?

Якщо дивитися так, кандидат стає користувачем, а компанія власником продукту. Воронка найму перетворюється на звичайний користувацький сценарій, а тестове на один із його кроків, який має ціну для обох сторін.

Гіпотеза тестового в брифі була заявлена чесно: перевірити UX, ієрархію, консистентність і платформенність. Але підсумок вирішили критерії, яких у брифі не було. Тобто крок перевіряв одне, а рішення ухвалювалося за іншим.

Ціна теж асиметрична. Кандидат вкладає години, а часто й дні, команда витрачає час на огляд і захист. Якщо на цьому кроці відпадають досвідчені люди, які не готові віддавати тиждень, воронку звужує сам крок, а якість кандидатів тут ні до чого.

Справжнє завдання лежить у голові менеджера

Текст тестового часто лише версія того, що менеджер розповів рекрутеру, а він потім сформулював і надіслав кандидату. Реальні критерії лишаються в голові того, хто наймає. Для одного важливіший досвід у бізнес-домені, ніж найгарніше рішення. Для іншого головне UI, а стратегія розташування елементів і продуктові рішення за нею вторинні.

За моїми спостереженнями, на українському ринку увага до UI в оцінюванні зазвичай вища, ніж на західному, і очікування від дизайнера частіше звучить як «гарно оформити», ніж «розв’язати бізнес-задачу». Це моє спостереження за десять років, статистики за ним немає, а в бізнесу бувають різні задачі. Але якщо критерій у голові саме такий, а в брифі написано «продуктове мислення», кандидат робитиме не те.

Уточнити критерії можна тільки через рекрутера. Рекрутер зазвичай не носій цих знань: він передає відповідь, якщо встиг заздалегідь спитати менеджера. Кілька разів я сама питала, що важливіше з пунктів оцінки, і підсумковий фідбек усе одно не збігався з відповіддю.

У реальній роботі так не буває. Людина всередині команди поступово дізнається, що тут вважають хорошою якістю, як прийнято працювати з UI, наскільки від неї чекають продуктового мислення. Ці стандарти в кожної компанії свої, і це нормально. Але в тестовому їх доводиться дізнаватися за один-два листи через посередника.

Обсяг і вимоги ростуть

Раніше на співбесідах перевіряли переважно адекватність людини, її soft skills та загальне знайомство з інструментами. Від продуктового дизайнера хотіли знати кілька підходів: Design Thinking, Double Diamond, Jobs To Be Done. Питали, чи може він пояснити, чи використовував і як. Про дослідження питали на рівні «ти з цим знайомий і можеш застосувати».

Тепер питають глибше. Потрібно показати роботу з метриками й дослідженнями, а також розказати про дизайн-процес в команді. Від кандидата чекають комерційний досвід саме в бізнес-домені вакансії, до того ж свіжий: не банківський застосунок десятирічної давності заради переходу у фінтех. Змінюється й мова розмови. Бізнес дедалі частіше спілкується через кейси: що було до, яка була проблема, як ви її знайшли й розв’язували, що отримали. До цього додається ownership, тобто готовність брати на себе відповідальність за задачу і за її результат.

Мені здається, що разом із цим виросли й тестові. Навіть для мідлів і сеньйорів вони помітно об’ємніші, ніж три-чотири роки тому. Коли рекрутер каже, що тестове займе «кілька годин», у мене це викликає скепсис: тільки дослідження для нової задачі йде на години, ще до гіпотез.

Тут у задачі з’являється ще одна ціна. Для компанії довгий найм коштує дорожче. Якби рівень кандидата можна було зрозуміти за годину-півтори, а не розтягувати на кілька днів, процес був би помітно дешевшим, і не лише для рекрутера.

Беруть не того хто підходить під критерії, а того, хто найкращий з вибірки

Це випливає з попереднього пункту. Менеджер шукає не кандидата, який проходить планку. Він обирає того, хто краще за інших лягає в команду: техніки в нього вистачає, але сильніші soft skills, або є досвід у бізнес-домені. Кожен менеджер складає бриф, де записані плюси й ризики кожного кандидата, і тестове лише один зі входів.

Виходить інвестиція з дуже дивною віддачею. Дизайнер вкладає час і експертизу, а шанс отримати роботу залежить від того, хто з решти кандидатів опиниться ближчим до картини в голові менеджера. Мої колеги закладали на окремі тестові по два тижні, зокрема на вихідних, дуже хотіли потрапити на цю вакансію й отримували відмову. Зі ста людей виграє одна. Навіть якщо кандидатів двадцять чи п’ятдесят, очікувана віддача від трьох-чотирьох днів роботи лишається скромною, а в підсумковому рішенні тестове зовсім не єдиний чинник.

Фідбек, який нікому не допомагає

Для компанії фідбек після відмови зводиться до однієї фрази: ви добре себе показали, але ми пішли далі з іншим кандидатом. З погляду ресурсів це раціонально: час менеджера обмежений, і розбирати кожне тестове дорого.

Для кандидата це стіна. Він вклав у тестове час і нерви, а на виході не розуміє, що підтягнути. Критерії, як ми вже з’ясували, лежали в голові менеджера, тож навіть здогадатися самостійно не вийде.

У цієї економії є відкладений ефект. Людина, яка не бачить точок росту, перестає робити тестові. За опитуванням DOU 2025 року, відсутність фідбеку була найчастішою складністю пошуку (55%), а 24% називали проблемою неоплачувані тестові. Процес заощаджує час сьогодні й поступово сам скорочує кількість сильних людей, готових у ньому брати участь.

Product Designer без продукту

Окрема історія з назвою вакансії. Приходиш на співбесіду на Product Designer, а на першому чи другому етапі з’ясовується, що досліджень не буде, аналітикою ніхто не займається, метрики ніхто не дивиться. Це перейменована вакансія UI/UX. Чекають виконавця задач, який не бере на себе ownership і не веде процеси самостійно.

На питання, навіщо тоді назвали позицію саме так, мені відповідали прямим текстом: на ринку так почали називати, і ми вирішили так само. Виходить, що в менеджера, який наймає, немає опису болів бізнесу й користувачів, під які потрібен продуктовий дизайнер. Якщо тестове для такої ролі просить метрики та дослідження, воно перевіряє навички, які в роботі можуть не знадобитися.

Темперамент теж впливає на результат

Цей пункт скоріше погляд мене, як менеджера, ніж дизайнера. Багато тімлідів знають модель DISC. Якщо ви з нею не знайомі, раджу подивитися: це популярна модель визначення поведінки людини за замовчуванням, яку часто використовують у роботі з командами. Вона описує типову, найзвичнішу для людини поведінку в робочих ситуаціях за двома осями: thinking і feeling (орієнтація на задачі чи на людей) та інтроверт і екстраверт. Звідси чотири типи: C (синій), D (червоний), S (зелений) та I (жовтий). У DISC немає хороших і поганих типів: у кожного є сильні сторони, що допомагають бізнесу, і слабкі, що можуть заважати. Це не діагноз, а робоча лінза, і точність у неї обмежена.

Модель DISC: осі task-oriented (thinking) і people-oriented (feeling) та інтроверт (reserved) і екстраверт (outgoing) утворюють чотири типи D, I, S та C.

Крізь цю лінзу я, як людина з досвідом тімліда, бачу такий ефект. Людина з вираженим синім типом схильна до ускладнення і може робити тестове по два тижні. Наприкінці такої роботи вона вигорає. Людина з вираженим жовтим робить швидко, іноді до вечора того ж дня, і може не поставити достатню кількість уточнювальних питань, які витягли б із голови менеджера приховані критерії. Виходить, що формат тестового заодно відбирає за тим, як людина поводиться з відкритим часом і невизначеністю, і до навичок це має мало стосунку.

Що ми спробували замість тестового на кілька днів

Ми в компанії спробували формат Whiteboard Session. Ідеальним я його не вважаю, це один із можливих варіантів, і для наших задач він працює непогано.

Суть проста: замість багатоденного тестового проводиться жива сесія на годину-півтори. Перед нею ми виписуємо характеристики, які хочемо побачити, і вже під них збираємо задачу. Для product дизайнера нам найважливіше вміння думати з позиції бізнесу: ставити правильні питання й вести команду до рішення. Малювати UI вміють багато хто.

З моєї практики, продуктовий дизайнер часто працює як мастило в механізмі бізнесу, бо проблеми, які потрібно розв’язувати, не записані на папері: вони лежать у головах різних людей, у метриках і корпоративній стратегії, і нерідко суперечать одна одній.

На сесії кандидат опиняється в умовах, максимально наближених до робочих. Поруч справжній колега, якому можна поставити уточнювальні питання, самостійно вивести критерії й вкластися у відведений час. Підсумкова картинка нас цікавить найменше, увага йде на процес:

  • з чого людина починає: малює екран чи ставить питання;
  • чи помічає обмеження системи, потреби бізнесу й цільову аудиторію;
  • яку інформацію збирає в нас і як вона змінює рішення;
  • за скільки ітерацій доходить до результату і як спілкується.

Як це можна оцінювати

Для оцінювання ми використовуємо радар-чарт. Підхід не новий і в наймі трапляється нечасто, але він зручний: ті самі навички, що в T-shape, просто намальовані так, як інженери порівнюють процесори чи відеокарти. У нас чотири критерії: UI, UX, бізнес-мислення та продуктове мислення. Фігура одразу показує перекіс або рівний профіль.

Ілюстрація. Два умовні кандидати: профіль A із сильним UI і слабшими бізнесом та продуктом, профіль B рівний.

З мого досвіду, більшість кандидатів думають насамперед про UI, менше про UX, а бізнес-мислення й продуктове мислення трапляються помітно рідше. Це теж спостереження без статистики, і саме тому картину корисно бачити на графіку, а не тримати в загальному враженні.

Для Senior Product Designer розкладка може виглядати так.

Критерій

На що дивимося

Сильний сигнал

Тривожний сигнал

UI

Ієрархія, стани, консистентність

Пояснює, чому елемент стоїть саме тут

Обговорює пікселі без зв’язку із задачею

UX

Сценарій, крайні випадки, порожні та помилкові стани

Спершу малює шлях користувача, потім екрани

Одразу переходить до екранів

Бізнес-мислення

Мета бізнесу, метрики, обмеження

Питає, як вимірюватимуть успіх і скільки коштує рішення

Пропонує рішення без питання «навіщо це бізнесу»

Продуктове мислення

Проблема користувача, цінність, пріоритети

Формулює гіпотезу й обирає, чого не робити

Видає список фіч

Орієнтовний тайминг на дев’яносто хвилин: десять хвилин контекст і питання кандидата, сорок п’ять хвилин робота біля дошки, п’ятнадцять обговорення рішення та п’ять хвилин на питання кандидата до нас. Решта йде на запас. Розкладку варто підлаштовувати під роль і команду.

Що отримує й втрачає кожна сторона

Кандидат отримує півтори години замість кількох днів, можливість питати в реальному часі та зворотний зв’язок за тими самими критеріями. Втрачає час подумати в тиші, можливість довести роботу до ідеалу, а для декого жива робота під спостереженням сама собою стрес.

Компанія отримує коротку воронку й можливість побачити процес мислення разом із результатом. Платить за це підготовленими інтерв’юерами на кожній сесії та калібруванням, щоб двоє людей оцінювали за однією шкалою. Особисте враження все одно впливатиме на оцінку, і калібрування цього повністю не знімає.

Для порівняння: формат «тестове на кілька днів плюс презентація» теж трапляється. На презентації можна побачити, як людина реагує на критику й працює з невизначеністю, а кандидат хоча б отримує якийсь фідбек. Але мені здається, що цей формат збирає разом більшість мінусів: кандидат усе одно віддає дні роботи, а команда все одно витрачає годину-півтори на дзвінок, який міг би стати живою сесією.

Якщо тестове все ж потрібне

Бувають ситуації, коли без домашнього завдання не обійтися. Тоді я б закріпила для нього кілька правил, як для будь-якого кроку продукту:

  1. Написати, яку гіпотезу перевіряє завдання і що саме оцінюється, з вагами.
  2. Назвати питання про бізнес-домен, цінності й філософію продукту до тестового, наприклад на пре-скріні.
  3. Заздалегідь перевірити заявлений час: хай хтось із команди зробить завдання з нуля й засіче години.
  4. Пояснити, хто оцінюватиме й кому можна поставити уточнювальне питання без рекрутера як посередника.
  5. Назвати строк і формат фідбеку, хоча б три конкретні пункти або той самий радар.
  6. Оплачувати роботу або її частину, якщо обсяг виходить за пару годин. Цю ідею на DOU в коментарях пропонували ще у 2021 році.

Питання до тих, хто наймає

Whiteboard Session зняв у нас частину описаних проблем, але підійде він не кожній команді. Проблема ширша за один формат, і мені цікаво, як із нею справляєтеся ви.

Рекрутери та Design Lead, у мене до вас кілька питань:

  • Як ви перевіряєте, що ваше тестове допомагає обрати найкращого кандидата? Порівнюєте оцінку за тестове з результатами людини після випробувального терміну?
  • Скільки реально займає тестове, якщо зробити його з нуля, і хто це перевіряв?
  • Яка частка кандидатів відпадає саме на цьому етапі, і чи намагалися ви з’ясувати чому?
  • Який фідбек отримує людина, якій ви відмовили?

Напишіть у коментарях, що працює у вас і від яких форматів найму ви відмовилися.

Джерела

Про It Depends

Подібні теми ми регулярно розбираємо на зустрічах It Depends | Product UI & UX Community. Це спільнота дизайнерів, де ми обговорюємо реальні кейси, дискутуємо, експериментуємо з командними форматами та ділимося досвідом — без академічних лекцій і єдиної правильної відповіді.

Якщо вам близький такий підхід, то приєднуйтесь до нашої Telegram-спільноти.

👍ПодобаєтьсяСподобалось5
До обраногоВ обраному2
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

На кожне тестове я букаю дзвінок і розказую що мені сподобалось / не сподобалось. Також цікава почути як кандидат прийшов до такого рішення. Оскільки це забирає мій час і час кандидата, я даю тестове завдання, коли вже на 75% впевнений в кандидаті. Відповідно його даю рідко.

Останній раз коли наймав, то отримував багато відгуків про справді тестове було невеличке. Коли зрозуміло які навики ти хочеш побачити в тестовому, то і зробити його більш «концентрованим» легше

Класна стаття, дякую за досвід. Мені здаєттся що лайв сесії не такі страшні як про них думають насправді. Не доводилось випробувати на собі, але по дискусіям розумію, що вони лякають 😁. Але мені це імпонує більше ніж тестове на тиждень

Якщо у вас на шкалі немає софт-скілів, ви прям реально берете мудаків, людей, які не відчуваються командними, конфліктують з вами під час живої сесії, і тд?
А якщо ви оцінюєте і приймаєте рішення по цих якостях, не виносячи їх «на папір» і не формалізуючи, як ви впевнюєтесь в тому, що оцінка загалом не перетворюється на субєктивну?
Чи збоку сидить рекрутер і це її робота?

Софт-скіли оцінюються паралельно, це не відокремлений критерій. Суть статті в тому, що ми перейшли до whiteboard sessions з оцінюванням бізнес-орієнтованості і продукт-орієнтованості кандидата. Цей критерій не можливо оцінити без комунікації та самих софт-скілів на такій сессії . По запитаннях, уточненнях та в цілому комунікації протягом whiteboard sessions кандидат показує свої навички, в тому числі і софт скіли.

Я розказала в цій статті як раз про альтернативу тестовим завданням, які займають багато часу і не показують софт скіли належним чином, бо кандидат просто зробить тестове і надішле його команді, при цьому не завжди є можливість окремого етапу по захисту тестового і показу софт скілів кандидата.

Я читав статтю, питання виникло тому що на радар-чарті і в прикладах на що дивитесь нижче опису софт-скілів.
Суть питання не до саме вашого підходу чи статті, а загалом, що можливо, неформалізовані очікування, наприклад, софт-скіли, але не тільки вони, в кожних рекрутерів і лідів своє — це ті невисловлені критерії «в голові», про які ви писали на початку.

Звісно сама модель передбачає використання будь-яких критеріїв, які важливі для відбору кандидатів. Радар-чарт не обовязкво має бути з 2 осями координатів та 4 критеріями, можно додавати більше, тоді фігура зміниться і додадуться кути. Просто ми на софт скіли дивимось через призму бізнес-орієнтованості і продукт-орієнтованості кандидата. Але ваше зауваження слушне, дякую, що поділилися.

Часто за муром з різноманітними етапами інтерв’ю на самому проекті ’авгієві конюшні’ які залишились або від попередників або від керівництва

Доречі, з мого досвіду зараз дуже багато етапів у рекрутинг-процесі, і не всі вони грамотно побудовані. Майже завжди є куди їх покращувати. І також, в тих компаніях, де найскладніші процеси відбору — зазвичай дуже хаотичні процеси всередині, або не має доступів до впливу на дизайн-процеси, доступів до аналітики та впливу на продукт загалом.

Поки кандидати їх роблять то вони будуть.

Ще б хотілось би у коментарях почути думку рекрутерів та активно наймаючих менеджерів.

Мені здається, проблема значно ширша за найм дизайнерів. Часто компанії не мають узгодженого розуміння, кого шукають, що запитують і що саме перевіряють. І це проблема на всіх трьох етапах.

До цього додається розмита відповідальність: у процесі найму бере участь багато людей, але за якість кінцевого рішення фактично ніхто не відповідає. Тому непрозорі критерії — радше наслідок, ніж першопричина проблеми.

Юрію, дякую за коментар. З відповідальністю погоджуюсь: коли в процесі п’ятеро людей і жоден не відповідає за результат, нікому й записувати критерії. Тому я б не розводила причину і наслідок, тут швидше замкнене коло. Немає власника, тож критерії лишаються в голові в наймаючого менеджера. А коли вони там, рекрутер не може ні пояснити їх кандидату, ні помітити, що вони розійшлися з вакансією.

У статті я зачепила це збоку, у правилах для тестового: назвати, хто оцінює, і заздалегідь прописати гіпотезу та ваги. По суті, це спроба примусово призначити власника. Дизайн, мабуть, просто на виду, бо в нас немає загальноприйнятого еталона перевірки, і розбіжність очікувань вилазить найшвидше.

Найм це виключно про «сподобався чи ні».
Все інше — декорації щоб не засудили.