Користувачі просять «швидшого коня». Не вірте їм на слово
Уявімо: ви розробляєте продукт. Сідаєте з користувачами, питаєте, що їм потрібно, записуєте і робите рівно те, що вони попросили. Начебто просто — дати людям те, що вони хочуть. Але після релізу виявляється: тим, що вони присягалися, що їм потрібне, майже ніхто не користується. Виявляється, користувачі не завжди знають, що їм потрібно.
Проблема швидшого коня

«Якби я запитав людей, чого вони хочуть, вони б відповіли: швидшого коня»
Цю фразу часто приписують Генрі Форду — авторство не підтверджене, але проблема, яку вона описує, цілком реальна.
Уявити рішення за межами того, що ви вже знаєте, складно: користувачам буває важко побачити незнайоме рішення, передбачити власну майбутню поведінку або сформулювати потребу, з якою вони раніше ніколи не стикалися. Як продакт-менеджер ви опиняєтеся в незручному становищі: вас навчають слухати користувачів, але сліпе виконання їхніх прохань може призвести до неправильних рішень. Якщо користувачі не завжди знають, чого хочуть, на що тоді орієнтуватися?
Команда витрачає два спринти на кнопку «експорт у PDF», бо про це попросили в трьох інтерв’ю. Але ніхто не питає, чому саме PDF. Виявляється, їм просто потрібен був надійний спосіб поділитися звітом, а PDF — єдине слово, яким вони це назвали.
Ваш мозок — не найнадійніший свідок
Кожного січня я купую абонемент у спортзал, впевнений, що цього разу все буде інакше. Планую три тренування на тиждень. До лютого я був там двічі, і досі не можу сказати, що змінилося між планом і реальністю — хоча, хтозна, може, ціла стаття про це нарешті розірве це коло. (Запитайте мене знову в березні.)
Користувачі не завжди вміють передбачати власну майбутню поведінку чи оцінювати гіпотетичні рішення. Наш мозок повний когнітивних викривлень, які впливають на те, як ми думаємо, запам’ятовуємо і приймаємо рішення. Дослідники описали понад 180 когнітивних викривлень, хоча точна кількість залежить від того, як їх класифікувати (Engler et al., 2019).
Навіть наша пам’ять не така надійна, як здається. Ми не відтворюємо минуле, як відеозапис, — ми його реконструюємо, іноді плутаючи деталі або пригадуючи події не так, як вони відбувалися насправді (Lentoor, 2023). А якщо ми не можемо надійно пригадати минуле, передбачити власну майбутню поведінку тим більше не так просто.
Виявляється, у того, що сталося з моїм планом на спортзал, є назва: помилка планування.
Користувачі — не ваші продакт-менеджери
Якщо користувачі можуть помилятися в оцінці власної поведінки, чи означає це, що варто просто робити все, про що вони просять, і сподіватися на краще? Найімовірніше, ні. Якщо сприймати запити користувачів буквально, можна отримати продукт, який вирішує не ту проблему або робить ставку на рішення, що звучать привабливо, але не працюють на практиці.
Уявіть: коли ви захворіли, ви не просите випадкового прохожого поставити діагноз. Ви шукаєте лікаря, який використовує свій досвід і знання, щоб розібратися в проблемі та призначити лікування. Ви хочете, щоб лікар вас вислухав, але не чекаєте, що самі призначите собі лікування.
Я бував на зустрічах, де стейкхолдер встигав поставити діагноз і призначити рішення ще до того, як хтось відкрив блокнот, пропустивши дослідження повністю.
Продуктові рішення — відповідальність продуктової команди, а не користувачів. Користувачі приносять важливе знання про свій досвід, потреби та проблеми. Завдання команди — поєднати це знання з дослідженнями, професійним досвідом і даними, щоб вирішити, що будувати.
Запитувати — це ще не дослідження
Торкнутися м’яча — не означає грати у футбол. Подивитися на небо — не означає вести спостереження. І запитати користувачів, що вони хочуть, — не означає автоматично провести дослідження. Запитувати користувачів і проводити дослідження — різні речі.
Добре дослідження — це правильне запитання, поставлене правильним способом, з правильною інтерпретацією відповіді. Помилитеся хоч в одному з цих пунктів — і дані вас обдурять.
Розмова з користувачами — лише частина дослідження. Різниця в тому, чи знаєте ви, що запитати, як запитати і як інтерпретувати відповіді.
Досить слухати. Почніть розуміти
Запитати людину, що вона хоче, і подивитися, що вона робить насправді, — два різних експерименти, і їхні результати не завжди збігаються. UX-дослідники проводять другий експеримент, щоб перевірити перший. Мета не в тому, щоб перестати слухати користувачів. Мета — перестати сприймати кожну відповідь як пряму інструкцію, що будувати.
UX-дослідники використовують методи, які обходять обмеження самозвітів: від спостереження за реальною поведінкою до тестування того, як люди взаємодіють із продуктом. Замість того щоб просити користувачів передбачити, що вони робитимуть, можна спостерігати за їхньою поведінкою, розбиратися в контексті їхніх рішень і знаходити потреби, які вони самі не можуть сформулювати. Користувачі можуть високо оцінити функцію в опитуванні після запуску, а дані використання після релізу показують, що її майже ніхто не відкриває — саме цей розрив між словами і діями і повинне вловлювати поєднання самозвітів із поведінковими даними.
Не просто слухайте, що кажуть користувачі. Розбирайтеся, що вони роблять, чому вони це роблять і що їм насправді потрібно.
Як пояснює Nielsen Norman Group, думки й уподобання користувачів не завжди надійно передбачають зручність використання. Це не означає, що їхні слова марні. Це означає, що потрібно розуміти, що їхні відповіді можуть показати, а що — ні.
Викривлення — це баг? Чи ні
Залиште чекбокс попередньо позначеним у формі реєстрації, і більшість людей його не торкнеться: не тому що їм потрібне те, що за ним стоїть, а просто тому що знімати позначку вимагає зусилля.
Один експеримент із підпискою на email показав, що попередньо позначений чекбокс підняв конверсію в підписку більш ніж на 125% порівняно з порожнім (експеримент NextAfter і CaringBridge) — той самий механізм майже вдвічі збільшив реальну згоду на донорство органів у контрольованому порівнянні політик (Johnson & Goldstein, 2003). Зверніть увагу: один дефолт слугує компанії, яка збирає email, а інший — самій людині, що підписується. Але самому викривленню байдуже, на чиїй стороні воно працює.
Когнітивні викривлення — не лише те, від чого потрібно захищатися. Розуміння того, як вони працюють, може допомогти створювати кращі продукти — якщо чесно визнавати, на якій стороні цієї межі ви стоїте.
Візьмемо теорію підштовхування (nudge theory) — термін, запроваджений Талером і Санстейном. Змінюючи спосіб подачі вибору, задаючи зручні дефолти або роблячи одні варіанти помітнішими, можна впливати на рішення людей, не позбавляючи їх свободи вибору. Замість того щоб боротися з тим, як працює мозок, можна використати це знання, щоб зробити кращий вибір простішим.
Дослідження показують, що підштовхування може впливати на поведінку в різних сферах, хоча його ефективність залежить від контексту та самого втручання (Mertens et al., 2022).
Сенс не в тому, щоб маніпулювати користувачами і змушувати їх робити те, що потрібно вам. Сенс — зрозуміти, що насправді формує їхні рішення, і потім проєктувати з урахуванням цього.
Ми не можемо прибрати когнітивні викривлення. Але можемо враховувати їх під час проєктування.
Висновок
Користувачі не завжди знають, яке рішення найкраще, але це не означає, що їх не варто слухати. Їхній досвід, потреби, проблеми й обмеження — важливі дані для ухвалення хороших продуктових рішень.
Мета UX-досліджень не в тому, щоб запитати користувачів, що будувати, і виконати їхні інструкції. Мета — зрозуміти їхні проблеми настільки добре, щоб допомогти команді ухвалити краще рішення.
Той самий абонемент у спортзал? Більшість тижнів я й досі ходжу туди двічі з трьох. Помилка планування не зникла — я просто тепер знаю, як вона називається.
Користувачі приносять проблеми. Дослідження допомагають їх зрозуміти. А продуктова команда відповідає за пошук правильних рішень.
6 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарівА з яких пір росіяни на ДОУ статті пишуть?
Це питання до мене або до адміністрації dou? Я — з 4 листопада
Ця аналогія добре працює для революційних товарів, послуг та технологій, наприклад коли автомобілі замінили коней, а смартфони з сенсорним екраном замінили телефони з кнопками. Або коли з’явилися музичні плеєри і слухати музику стало можливо не лише стаціонарно, а взагалі будь де, хоч у глухому лісі.
Але коли існуючі технології ще не досягли свого піку і користувачі реально хочуть «те ж саме, тільки краще — швидше, більше, продуктивніше», то питати у них чого вони хочуть — це хороша ідея. Наприклад, коли швидкість інтернету була32-128 кілобіт в секунду, а люди хотіли, щоб вона була хоча б 1-4 мегабіт — то збільшення швидкості реально було найкращим рішенням, люди цього хотіли, вони це отримали і були дуже раді. Коли люди захотіли мати змогу грати на ноутах у важкі ігри, а не лише вчитися, працювати та виконувати інші суто офісні задачі на ноутах, а грати лише на стаціонарних ПК, то ідея «засунути потужні відеокарти у ноути» — це було саме те, чого хотіли користувачі, вони це отримали і були дуже задоволені.
Автору: я так зрозумів що ви самостійно дійшли до певного висновку і вирішили цим поділитися. Якщо дійсно так — то рекомендую вам вивчити/ознайомитись с такою областю знань як бізнес-аналіз (business analysis) — не аналітика/analytics.
Це знання які допоможуть дізнатись багато чого, не будуть зайвими, збережуть багато часу (не треба до всього доходи самостійно).
p.s. безпосередньо те про що ви пишите в статі — там вже подається.
Don’t push the horses!!
Давайте проведемо експеримент:
Капсом я додав те, що ЛЛМ по якійсь причині не додала.
Якщо стало читабельніше, зручніше і зрозуміліше, то ЛЛМ ще треба вчитися писати навіть статті і письменників звільняти ще зарано.