Хочу вашу думку про мої перспективи
Розкажу де я був раніше, щоб було зрозуміло чому я тут.
Ненавиджу цю державу, за те що вбиває віру в себе. Люблю, тому що більше ніде не розмовляють українською і не мають можливості написати в резюме практично все що завгодно — адже це все одно неможливо перевірити. Тут нема плям в географії та біографії. Тут я вдома.
План в дію так і не запустив. Відклав на кілька днів, поки не вирішу внутрішні проблеми.
Хіміка з мене не вийшло. Не подобалась хімія, любив побунтувати та повоювати за справедливість, часто десь підпрацьовував, бо не було грошей. Через це мав конфлікт з одним викладачем, після чого відчислили з університету на літній сесії третього курсу. Далі поїздив стопом, пожив разом з кількома жінками, заробляв на життя вантажником, курєром, охоронцем, полірувальником нержавійки та випадковими підробітками.
Думав, буду писати. Журналістика стала трохи огидною. Думав, буду писати в шухляду. Кілька зошитів, списаних у студентські роки зникли разом із речами, які я так і не забрав з гуртожитку. Не люблю повертатись назад. Якась невідома сила несе мене вперед з величезною швидкістю у невідомому напрямку. Я це завжди пояснював тим, що здобуваю досвід, який для письменника важливіший понад усе. Для написання чогось більшого ніж випадкові записи та власний щоденник поки нема чітко сформульованої ідеї, є тільки варіанти. Втім, навіть зліпивши щось та зі скрипом видавши, гроші не заробиш.
Молодий , начитаний книжок, спрагнений жінок та правди, одружився з дівчиною, з котрою познайомився в інтернеті за місяць до подання заяви в «загс». Треба було здобути досвід та пережити при цьому чергову зиму. Встиг тій дівчині зробити дитину і після чергового скандалу, який принижував мою гідність, пішов звідтам. Оля була вагітною. Я був безкомпромісним і не хотів жити все життя у провінції і вислуховувати від її родини який я поганий.
Після того як пішов від жінки, почалась напевно найбільша в житті депресія. Набокопорив на роботі — зробив багато браку. Тоді я працював апаратником на заводі, що виробляв ПВХ-пластикат. Провели серйозну бесіду і поставили догану. До цього я кілька днів на тій роботі спав, на лавках в «битовці», допоки не знайшов дах у подруги місцевої прибиральниці. За стіною мукали корови, на сусідньому ліжку хропів пяний Ваня, а я думав про Київ — рятувальну паличку для мого заду.Накрився мій ПК. Починалась криза.
У Києві приїхав на вокзал, з частиною зарплати, після якої просто пішов з заводу, залишивши там свою трудову. Тоді не знав ні людей, ні міста. Після кількаденного безсоння мене взяв до себе на піноблоки Рома. На піноблоках затримався рік, познайомився з двома хорошими хлопцями з Донецька і ще з багатьма менш хорошими із хер зна звідки і зрозумів, що не всі українці мислять так, як галичани. Далі був менеджером з продажу, оператором складу, кролівником, вантажником, підсобником промислового альпініста, знову менеджером з продажу, підсобником на ремонті приміщень, експедитором, і знову кілька разів , на невеликі терміни, менеджером з продажу. 2 тижні навіть працював скриптером в одній IT-конторі, допоки не сказали , що я їм не підходжу. Маленькі програмки для парсингу я писав менш-більш вправно, навіть продуктивніше за моїх співробітників , та ось натура моя їм не сподобалась. Далась взнаки моя легенька асоціальність та безкомпромісність. Споміж цього всього, в процесі пошуку чергової роботи підробляв різноманітними «шабашками». Остаточно зрозумів, що мені не подобається продавати. Побачив багато людей, більшість з яких не викликало ні поваги ні довіри. Лицемірство, підлабузництво, брехня, топтання по чужих головах — невже люди такі всюди і завжди? Іделізм розвіявся як «з білих яблук дим». Я став дорослим.
Дочці три роки, Оля встигла вже вдруге вийти заміж. Я ще не поставив штамп у паспорті. Вона вчилась у львівському політесі на кафедрі, повязаній з IT. Саме вона подала мені ідею вивчити щось. З того часу регулярно, особливо під час «мозгових штурмів» -затяжних, часто нічних колупань у собі та в інтернеті, звертаюсь до цієї теми. Встиг обрати напрям, за яким хотів би розвиватись, здерти з інтернету багато відео та літератури, навіть скласти план занять. Письменництво залишається в стороні. Продавати я не люблю. Хімія подобається не настільки, щоб присвятити життя роботі на заводі. Та й на закінчення навчання поки нема грошей. Поки в Києві, встиг спробувати власний бізнес : збивання піддонів, де трохи прорахував з бізнес-планом , гру в покер , де мене накрив даунстрік, тобто почалась чорна смуга, гру на виборах,вербував людей, допоки вчасно не ввімкнулась совість, добре , що так і не виконав жодного замовлення. Совість також не дає продавати.
Вчився у трьох школах, у всіх був одним з чи навіть найкращим. В універі на першому курсі був відмінником, на другому та третьому, коли доводилось працювати — хотів купити компютер, справи були трохи гіршими, особливо з технічними дисциплінами, на вивчення яких треба більше часу. На днях дивився профайли моїх одно- в соцмережах і декому навіть тихо заздрив. Хтось вибрав свій шлях раніше, хтось виїхав за кордон і тепер звідтам любитимуть неньку його нащадки.
У столиці вже четверту зиму. 2 тижні тому мені стукнуло 26. За плечима багато побаченого та продуманого. Я не «люблю освоювати нове», як герої цієї статті — fritzmorgen.livejournal.com/208516.html. Я просто себе шукаю. Думаю, це нормальний процес, і не кожен з пелюшок знав ким буде. Деколи все , що було раніше, згадується ніби якась одна ніч в печері «Товариства мертвих поетів». Але внутрішній закон та зоряне небо над головою вимагають дій, попри когнітивний дисонанс та державу з суспільно-економічними перекосами.
Я буду вивчати c# та .net. Більше цікавить desctop. Поставив за мету за рік вивчення потрапити на роботу. В школі програмував на паскалі, як і більшість. Завжди приваблювала ця тема, та чомусь не вважав її пріоритетною. Невже абсолютно всі програмісти ще зі школи відчували неймовірну passion до предмету? Чому я сюди лізу? Мені подобається заняття, де можна працювати головою. Не знаю, як там , у вас зі стресами, але тривалість життя людей, мозок яких активно працює, довша. Ну і зарплати та перспективи в цій сфері непогані, особливо якщо згадати де ми живемо.
Мій рівень англійської — lower-intermediate. Знання основ програмування — базові. Є розуміння самої сфери українського аутсорсингу — встиг поколупатись на багатьох форумах та блогах. Є впевненість, що зможу. Є страх, що в такому віці працедавці будуть ставити багато незручних питань. Нема закінченої освіти. Є дивакувата біографія та однокімнатна квартира з мамою в україському селі з заводом. Там важко навіть підключити інтернет. Є кімната, де живу з другом , на лівому березі. Є оголошення з вакансіями, які дадуть змогу заробити на їжу та оренду, ідеальним був би змінний графік.Є мішок картоплі та ще кілька десятків років життя. І не я перший хочу «жизнь прожить так, чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы».
Може це схоже на ексгібіціонізм , мартіноіденізм чи вихваляння власним нестандартним шляхом, який поки ні до чого не привів, та не судіть строго. Просто хочу прочитати вашу point of view.
Чи варто?
26 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів