«Чому ІТ-компанії можуть конкурувати глобально, а ІТ-освіта ні?». Найважливіше з освітньої дискусії на DOU Day Picnic

Що зараз відбувається з українською ІТ-освітою? Чого бракує вступникам на технічні спеціальності? Які переваги й недоліки онлайн-навчання? Як ІТ-компанії й університети можуть бути взаємно корисними? Ці та інші питання обговорювали під час DOU Day Picnic 31 серпня.

У панельній дискусії взяли участь:

• Єгор Стадний, перший проректор, декан-засновник факультету бакалаврських студій Київської школи економіки;
• Тарас Кицмей, співзасновник і член ради директорів SoftServe;
• Юрій Зубань, директор центру технологій електронного навчання СумДУ.

Модерувала розмову CEO DOU Владислава Зацаринна. Публікуємо найважливіші тези спікерів.

У якому стані зараз українська IT-освіта

Єгор Стадний: Якщо хтось чекав радісних новин на цих теренах, то ні, все стабільно. Нікуди не поділися програми, які важко назвати взагалі освітою. Нікуди не поділися університети, які важко назвати університетами. Але є загальний фон, а є окремі острівці. І таких острівців стає все більше. Їх можна побачити, наприклад, у рейтингах вишів на DOU. Ці університети активно співпрацюють з індустрією, залучають викладачів з ІТ-галузі, перестають озиратися на Міністерство освіти й переживати, хто й що про них подумає. Однак таких усе ще меншість.

На фото, зліва направо: Юрій Зубань, Єгор Стадний, Тарас Кицмей

Тарас Кицмей: Якщо порівнювати з минулими роками, то кількість вступників зменшилася на 33%. Чимало абітурієнтів обирають західну освіту. Зараз це основний виклик для нашої системи, тож ми маємо бути глобально конкурентними.

Ще з негативного — якість абітурієнтів. На відміну від вищої, рівень середньої освіти в Україні падає. Це підтверджують чимало міжнародних організацій, які досліджують ці питання. Тож ми маємо сфокусуватися на ефективності середньої освіти.

Паралельно створюють проблеми тривоги й обстріли. Ми завжди говорили про українську IT-освіту загалом, але сьогодні ситуація різниться залежно від регіону: скажімо, на Сумщині складніші умови для навчання, ніж у Львові. Бачимо, що вступники мігрують до більш безпечних міст.

Юрій Зубань: У Сумському державному університеті IT-спеціальності завжди були серед найпопулярніших. Навіть зараз, незважаючи на війну. Найбільш трендові онлайн-курси серед наших студентів — Udemy і Coursera.

Згоден, що є різниця, де навчаються студенти: у містах біля кордону чи десь глибше, наприклад на Заході країни. Ми зараз змушені віддавати перевагу онлайн-формату — у цьому наша відмінність. Але ми адаптуємося, продовжуємо співпрацювати з десятьма IT-компаніями регіону та України. Тому тренди зберігаються, просто в інших умовах.

Головні проблеми IT-освіти в Україні

Єгор Стадний: По-перше, відсутність відстрочки від мобілізації для викладачів, які не мають наукового ступеня. Якщо взяти будь-яку хорошу програму з вищої IT-освіти, в ній буде певна когорта критично важливих викладачів, котрі не закінчили аспірантуру, бо це не було для них бажаною траєкторією раніше. Таких фахівців можуть мобілізувати. Це стається, може, двічі-тричі на рік, і щоразу треба змінювати програму, якось підлаштовуватися.

Друга проблема — рівень математики, фізики й хімії в школах, де, власне, і мають заливати цей фундамент.

Ми у Києві маємо найвищий конкурсний бал серед зарахованих вступників. І в нашій базі я бачу, наприклад, 13 учасників міжнародних олімпіад від України, а їх загалом є приблизно сотня. Випускники потужних топових шкіл обирають вищу освіту за кордоном. І це наша третя перешкода. Ми націлені на такий контингент, але саме серед цих людей відплив найсильніший.

Юрій Зубань: У нашому закладі IT-інфраструктура — досить розвинене середовище. І воно не тримається лише на викладачах, адже необхідні ІТ-фахівці, програмісти, яких треба також утримувати. Компанії-партнери не можуть забезпечити всі внутрішні бізнес-процеси в університеті, тому розвиток власних платформ, сервісів і цифрового середовища лягає на нас. Це не завжди роблять викладачі, а програмістів утримувати в нинішніх умовах вкрай складно, вони так само ризикують через мобілізацію.

Тарас Кицмей: Ми просіли кількісно, бо раніше SoftServe щороку зростав на 30% в Україні й потребував 3000 нових працівників. Зараз менше, але у 2024-му ми прийняли 200 випускників університетів. Нехай це не рекордні показники, але також добрий результат.

Співпраця між університетами і компаніями покращується, і це добре: нам потрібна синергія. У SoftServe ми робимо фокус на спільні навчальні програми. Це маркетинговий хід, щоб найкращі абітурієнти прийшли потім до нас. Зараз так співпрацюємо із сімома університетами у Львові, Києві, Харкові та Дніпрі.

Стараємося влаштовувати для студентів різні івенти — цьогоріч таких було 62. Проводимо вебінари для викладачів, де ділимося досвідом. У таких заходах упродовж останнього року взяли участь орієнтовно 4000 викладачів зі всієї України. Організовуємо і навчання зі штучного інтелекту. До речі, у 2024-му у SoftServe 80 клієнтів зайшло через ШІ. Тобто що б ми не говорили, штучний інтелект продається.

На фото Тарас Кицмей

Як змінилися вимоги бізнесу до університетів

Єгор Стадний: Ми завжди відкриті до співпраці. Якщо ми відповідаємо очікуванням індустрії та провідних компаній, то можемо щось разом будувати. Це має бути двосторонній рух користі. У нас є спільна програма з Genesis. Спершу ми її пробували робити окремими осінніми школами, а зараз масштабували на майнор. Згідно з американською моделлю, мейджор — це основна спеціальність програми, а майнор — вибіркова дисципліна. Ми не думали, що ця спільна програма буде такою популярною. І наші партнери зараз кажуть: «Та як ми стільки пар проведемо?» Ну, будемо проводити.

Юрій Зубань: Тепер ІТ-компанії потребують не вузькопрофільних спеціалістів, а універсальних фахівців із широким світоглядом і розумінням, що і як взаємодіє в галузі.

Відкритим є питання, на якому рівні є точка дотику між ІТ-компаніями й університетами. Дехто просто шукає кадри з четвертого курсу (чи зараз вже навіть з другого), дехто бачить потенціал і в залученні викладачів для ІТ-проєктів. Вважаю, що позитивною була б співпраця, коли компанія в рамках певного проєкту обʼєднувала б студентів різних закладів, залучаючи також викладача-фасилітатора.

Побутує сприйняття, що університет — це кузня кадрів, але при цьому всі розумні вже чомусь працюють. Виникає питання: «А чого ж навчає університет?» Бувають випадки, коли є ефект синергії. Наприклад, коли викладачі чи аспіранти паралельно залучені в ІТ-проєкти. Це мотивує і підбадьорює. Хотілося б бути не просто джерелом людського ресурсу, а повноправним партнером у цій співпраці.

Тарас Кицмей: У SoftServe добре працюють менторські програми, коли працівники компанії допомагають студентам. До них долучилося орієнтовно 200 наших фахівців, і це дає позитивний результат. Якщо студент має ментора з першого курсу, він виростає в крутого спеціаліста. Ці студенти потім ідуть на роботу й самі стають менторами — розвивається така культура.

Також я вважаю, що кожен викладач має займатися науково-дослідною роботою або ж працювати на проєктах. Ми намагаємося мотивувати наших фахівців, щоб вони йшли викладати, навіть безплатно. Я 10 років викладав у Львівській політехніці — це був дуже класний час. Студенти надихають, і в їхньому середовищі ти і сам ніби стаєш молодшим.

Я пам’ятаю університети 20 років тому, коли кожен викладач будував свою навчальну програму і думав: «Та що мені молоді хлопці можуть порадити? Я краще знаю!». Зараз це змінилося: в університети зайшли відкритість і прозорість.

Що очікують університети від бізнесу й ІТ-індустрії

Єгор Стадний: Важко знайти зараз IT-компанію, яка просто сидить склавши руки. Всі щось роблять. Мова лише про те, щоб частіше спілкуватися й синхронізуватися в тому, хто над чим працює.

Приємно чути, що SoftServe заохочує працівників викладати. Ми часом бачимо й інакшу позицію в компаніях. Наприклад, коли кажуть: «Викладай тільки там і тільки тоді, щоб ми тут не страждали від твоєї відсутності». Така людина вже настрашена своєю рідною компанією і вагається, чи воно їй узагалі потрібно.

Коли фахівець з ІТ викладає, то в цьому є довгостроковий бенефіт. Він передає свій досвід, а вже за рік-два зʼявляється набагато більше людей, які хочуть у вас працювати. І тому втратити цього фахівця буде вже не так лячно.

У стажуваннях, які є частиною нашої чотирирічної бакалаврської програми, ми відмовилися від календарного сприйняття. Ці стажування не обовʼязково мають бути влітку й лише у вільний від навчання час, адже ситуація на ринку не підлаштовуватиметься під студентів. Також ми розуміємо, що не завжди від компанії отримаємо справжнього ментора. Буває, що ця людина просто каже: «Ось басейн — пливи. Може, не вмієш плавати, але давай». Хотілося б частіше обговорювати ці питання, щоб напрацьовувати спільне бачення.

На фото, зліва направо: Юрій Зубань, Єгор Стадний, Тарас Кицмей

Тарас Кицмей: Коли ІТ-фахівці йдуть викладати, то це «win-win». Усі хочуть бути лідерами, а я прагну, щоб у SoftServe 100% людей були лідерами — брали ініціативу, не боялися труднощів. А як стати лідером? Прокачувати свої навички, долати труднощі — тут допомагає і викладання.

SoftServe розробив свій спосіб стажування — це наша ІТ-академія. Ми беремо людей на три місяці, навчаємо їх від ранку до вечора, даємо завдання й у такий спосіб зменшуємо розрив між системою освіти й вимогами індустрії. Раніше ми пропонували працевлаштування 70% студентів, які завершили SoftServe Academy. Зараз так не можемо, тому що складно завести замовлення в Україну. Війна закінчиться, ми все відновимо.

Погоджуюся з думкою, що викладачі мають бути наставниками. Тут корисним є досвід програми з компʼютерних наук Українського католицького університету. Зайдіть і поспілкуйтеся з викладачами Ярославом Притулою, Олесем Добосевичем. Вони добре знають, як і працювати зі студентами, привозять ІТ-фахівців з-за кордону і класних спікерів з Києва.

Освіта — це гра в довгу. Війна закінчиться, й ІТ-індустрія, як ракета, полетить догори. А поки що можна свій час вкладати у саморозвиток. Наприклад, хтось займається дронами, є цілий напрям «ІТ-армія», ми теж чимало проєктів ведемо pro bono. Зʼявляються інші завдання, де можна себе реалізувати, попрацювати для суспільства, України й перемоги.

Єгор Стадний: Університет не завжди мусить випускати тільки тих, хто буде працювати на когось. Серед випускників мають бути й охочі займатися власною справою. Такі студенти у нас стартаплять ще під час навчання. Хороший університет зазвичай має якийсь інкубатор або протоінкубатор, шукає гроші на гранти.

Також вважаю, якщо студент чотири роки відповідально навчався в університеті, справді заглиблювався в якийсь домен, то він не обовʼязково має заходити в компанію на початкову позицію. А якщо і на початкову, то його прогрес по карʼєрній драбині має бути швидшим. Інакше яка тоді різниця між випускником університету і людиною, яка просто світчнулася в ІТ?

Юрій Зубань: Місія університету — вплинути на студента, сформувати його світоглядне бачення, а не лише навчити чогось в ІТ. Коли в університеті працює викладач з ІТ — це чудово. Але мені б хотілося, щоб ми прийшли до більш універсального варіанту. Наприклад, коли викладач не працює в ІТ, але бере на себе роль ментора, фасилітатора, а компанія відповідає за ті завдання, в яких вона є більш фаховою. Тобто коли є реальний проєкт, певні бізнес-процеси, а з іншого боку — студенти з викладачем-наставником, і вони разом пливуть. Підтримую тезу Єгора, що треба комунікувати частіше й регулярно адаптуватися.

У сфері IT конкуренція зростає. І це добре, адже треба більше вкластися у власну освіту, щоб бути успішним на ринку праці. Раніше ІТ-фахівців не вистачало, тож брали навіть сиреньких, слабеньких і довчали. Зараз уже треба на виході мати проєкти, портфоліо, розумітися на ширшому спектрі різних технологічних рішень, бути сильнішим за конкурентів.

На фото Юрій Зубань

Про нюанси і недоліки онлайн-освіти

Юрій Зубань: Проблема в тому, що її складно реалізувати якісно. Більшість викладачів не мають досвіду онлайн-освіти, вони самі вчилися в офлайні. До проведення онлайн-навчання треба також готуватися. Не можна просто взяти те, що відбувалося в аудиторії наживо, й перенести в онлайн.

Є синхронна і асинхронна комунікація. Асинхронна зручніша і не зважає на час, але синхронна дозволяє одразу ж підлаштовуватися під потреби й запити аудиторії. Щось пішло не туди — я адаптуюся, це система з миттєвим зворотним зв’язком. В асинхронній ми так не можемо: щось плануємо, але часом цей план іде кудись не туди. Створити якісний навчальний онлайн-курс важко, але реально: для цього потрібні технологічні рішення, досвідчені викладачі й гроші.

Зараз зросла цінність особистих зустрічей. Раніше студенти ходили в університет на пари, бо так було треба, мали певний розклад. Нині ж треба докласти чимало зусиль для зустрічей наживо: подбати, наприклад, про укриття чи електропостачання.

Єгор Стадний: Наші студенти навчаються чотири роки, і це калькулюється в конкретні години. Отже, нам треба максимально ефективно використати цей час. Що можна засвоїти в асинхронному режимі? Ми почали на студії записувати саме ті елементи наших дисциплін, які легко опрацювати самостійно.

Водночас ми не покинули аудиторії, навпаки — намагаємося туди повертати студентів, але не для пасивного сидіння і слухання. Аудиторія — це час для інтерактивного спілкування, надання фідбеку й спільної роботи. Тому ми зменшуємо кількість людей у групах, часом ставимо двох викладачів, тож під час пари в аудиторії відбувається постійний броунівський рух.

Тарас Кицмей: Я ніколи не був прихильником онлайн-освіти. Віддаю перевагу контакту очі в очі. Але також бачу, що зараз 100% курсів SoftServe — онлайн. І проведення занять у такому форматі — це вже як окрема компетенція. Якщо ці всі процеси вибудувати правильно, то ми будемо потроху наближатися до офлайн-освіти.

Наприклад, як проводити курс із робототехніки онлайн? Створити спеціальні бокси з компонентами та розіслати студентам. Вони зможуть користуватися ними вдома й таким чином матимуть якусь елементарну базу для практики.

Онлайн-освіта має і одну велику перевагу для нас: ми не обмежені територіально й одразу можемо охопити всю Україну, як мінімум.

Вища технічна освіта в Україні vs навчання за кордоном

Тарас Кицмей: Я глобаліст і не можу протиставляти українську й західну IT-освіту. Треба просто здобувати класну, фундаментальну, бакалаврську світоглядну освіту, і неважливо де. В Україні є потужна ІТ-індустрія. Вона вже 30 років розвивається і нараховує 4000+ компаній, які конкурують на глобальних ринках. Чому ІТ-компанії можуть конкурувати глобально, а ІТ-освіта не може?

Я випускник Львівського університету імені Франка, і кафедра прикладної математики зразка 1983 року для мене — найкраща у світі освіта. Не думаю, що десь за кордоном забезпечили б якісніше навчання.

Юрій Зубань: Технічна освіта завжди має ґрунтуватися на реальних проєктах. Інакше вона буде непрактичною. Я за освітою інженер електронної техніки, однак уже забув, коли до війни востаннє брав до рук паяльник. А зараз є шалена кількість запитів і проєктів технічного спрямування, на яких можна навчатися, тренуватися й приносити користь. Саме зараз в Україні створюють надважливі технічні рішення.

Єгор Стадний: У багатьох аспектах ми зараз попереду. Наприклад, маємо фахівців із кібербезпеки, які працюють на війні. І вони в нас є зараз, а не колись там через пʼять років та в статусі професорів. Вони вже можуть нести свої знання. Навчатися в Україні чи за кордоном — світоглядний вибір, і це питання вже взагалі не про освіту.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU