Жодних викладачів, випробування в «басейні» і безплатне навчання в UNIT Factory. Як працював і чому не «злетів» навчальний заклад для кодерів
«Навчання програмування без лекційних аудиторій» — в перегрітому від кількості кандидатів ринку ця фраза може видатись рекламою чергових курсів, що обіцяють швидкий вхід в IT. Втім саме так французький освітній заклад «Школа 42», який готує майбутніх кодерів, починає презентацію власної інноваційної методики на офіційному сайті.
Створена 2013 року, майже за десятиріччя «42» стала гучним брендом у світовій IT-освіті. Настільки гучним, що її успіх спробували повторити в Україні, — у проєкті під назвою UNIT Factory. А нещодавня угода з Францією має заохотити українських студентів до навчання у паризькому кампусі школи.
DOU поговорив з ключовими постатями, що стояли за створенням власної «42» в Україні.
Як мільярдер зачарував техносвіт безплатним входом в IT
Коли 2013 року Ксав’є Ніель — французький мільярдер, який сколотив свої статки на телекомунікаціях, — оголосив про створення приватної школи програмування без вчителів і плати за навчання для студентів, світ зустрів ідею бізнесмена як за п’ять років зустрічатиме запуск ракети Falcon Heavy Ілона Маска.
Ніель одразу ж здобув репутацію блюзніра і борця з традиційною системою європейської освіти в консервативній Франції. Він, здається, і сам був не проти зажити такої слави.
«Люди запитують: «Чому ви не розглянули можливість співпраці з Міністерством освіти? Що ж... Ви хочете, щоб цей проєкт „вистрілив“ чи ні?» — зухвало зазначав він в інтервʼю New York Times напередодні старту навчання першого потоку «Школи 42».
Свій проєкт мільярдер назвав на честь «відповіді на питання життя, Всесвіту і взагалі» з роману «Путівник по Галактиці для космотуристів», якою за задумом автора Дугласа Адамса було саме одно число — 42.
Запуск навчального закладу обійшовся Ніелю у 20 мільйонів євро, а на перші 10 років операційної діяльності він заклав ще 70. Втім наскільки «янгольською» була ця інвестиція, з публічної комунікації представників школи та самого Ніеля зрозуміти важко.
В одному з небагатьох великих інтервʼю на запитання про те, чому він відкрив «42» та що це йому приносить, бізнесмен відповідав: «Причин багато. По-перше, це характерний саме для французів, а не для американців (з Ніелем спілкувались журналісти зі США — ред.), сантимент — вміння віддавати. Після того, як я заробив багато грошей у Франції і в США — і я сподіваюся, що цими країнами все не обмежиться, — я завжди запитував себе: «Як я можу повернути [суспільству] частину грошей, які я там заробив?».
По центру Ксав’є Ніель у «Школі 42». Джерело
Втім про інші мотиви, крім благодійних, знайти інформацію у відкритих джерелах складно. Одна з небагатьох згадок про можливу бізнес-модель «42» — на французькому освітньому порталі L’Etudiant: «Ціль „Школи 42“ ясна: щорічно отримувати 150 нових компаній, зокрема 5 великих „хітів“ ринку на кшталт Google. А це, своєю чергою, дозволить школі забезпечити джерело фінансування, наприклад, шляхом отримання „податку на учнівство“ [від колишніх успішних студентів]».
На момент виходу цього матеріалу «Школа 42» не відповіла на запит DOU про кошти на підтримку операційної діяльності закладу.
Трохи цифр (станом на 2021 рік, дані щодо кампусу в Парижі):
- 4200 студентів;
- 35% учнів без ступеню вищої освіти;
- 40% не мають попереднього досвіду кодингу;
- Середній вік студентів — 24 роки;
- 100% отримали роботу після закінчення основного курсу;
- Середня зарплата випускника — 40 тисяч євро на рік;
- Студенти 69 національностей.
При цьому попит на навчання в «42» доволі суттєвий — в перший рік існування проєкту на навчання у французькому кампусі подались 20 тисяч студентів. А згодом заклад започаткував власну франшизну програму — так звану глобальну мережу. Станом на зараз за франшизою працюють 47 кампусів у 26 країнах.
Двоє шкіл-партнерів ще до початку повномасштабної війни були розташовані в країні-агресорі росії — у Москві та Казані. Проєкт фінансував «Сбербанк». Згодом школи вирішили відкрити в Новосибірську та Сургуті. Французька школа не відповіла на запит DOU щодо того, чи продовжують росіяни сплачувати кошти за користування «Методом 42» франшизою.
«Басейн» та задачі на логіку. Як потрапляють в «42»
Насправді метод навчання, яким 2013 року захопився технологічний світ з появою «Школи 42», походить від розробленої 2008 року фахівцями Apple концепції Challenge-based learning. Засновники «42» додали до неї методику Google peer-to-peer, або ж рівний до рівного, коли учні виступають одночасно і студентами, і викладачами.
Метод, що використовує французька школа, передбачає навчання одразу на практиці, під час якого студенти діляться знаннями та допомагають одне одному розвʼязувати задачі. Викладачів у школі немає — французький кампус налічує лише близько 30 співробітників, поділених на три «команди»: сисадміни, розробники й автори курсів.
Потрапити на навчання доволі непросто: спершу на потенційних студентів чекають онлайн-завдання на логіку. Одне з них наводить газета NYT:
«Вкажіть пропущену літеру в наступній послідовності: 7(S), 11(O), 15(Q), 20(V), 30(?)».
Тих, хто пройшов первинний відбір, відправляють у «басейн» —
Найуспішніших запрошують на трирічну програму. Залежно від того, наскільки далеко за програмою просунувся студент, він може брати участь в додаткових двотижневих «басейнах», аби дізнатись про інші стеки: PHP, C++, OCaml та Unity. Своєю чергою, це відкривало нові можливості: наприклад, після «басейну» з PHP студенти отримували змогу брати проєкти з вебпрограмування.
Українське студентство в Парижі
Флорін Бічер — один з членів українського студентського «десанту», який 2015 року висадився у французькій столиці. Навчатись програмування і переймати нову методику він вирушив на прохання K.Fund — фонду українського підприємця, одного з найбагатших бізнесменів України Василя Хмельницького.
Флоріна помітили як талановитого студента під час його навчання в Bionic University — попередньому проєкті Хмельницького з IT-освіти, який так і не зміг злетіти.
Крім Бічера, з візитом у Париж поїхав і Віталій Горовий, майбутній засновник інвестиційної холдингової компанії InSoft Partners, аби познайомитись з керівництвом і дізнатись про методику.
«Флорін був одним із членів команди, яка почала переймати досвід [„Школи 42“]. З погляду технології навчання і розуміння того, що необхідно IT-фахівцю, він був ключовим співробітником. Флорін був хорошим „технарем“, але була й інша частина команди, що опікувалась освітнім напрямом», — згадує Кирило Бондар, фінансовий директор і партнер інноваційного парку UNIT.City.
У розмові з DOU Бічер зазначає: потрапити у французький кампус «42» цілком реально, якщо докласти зусиль. Найважчу частину відбору — «басейн» — він описує так:
«Часових меж не було — тобі щодня дають завдання, і ти маєш виконати їх якнайкраще. Вони накладаються в часі, наприклад: сьогодні видали завдання з дедлайном завтра ввечері, завтра вранці — нові завдання з дедлайном на післязавтра ввечері, і так день за днем. Ти сам маєш менеджерити свій час. Обсяг завдань перевищує фізичні можливості їх виконати. Так тебе готують до конструктивних фейлів, коли ти не можеш виконати все водночас. Тож залишається внутрішньо прийняти невдачу і самому вирішувати, коли ще раз спробувати».
Готувати ґрунт для майбутньої школи за моделлю «42» в Україні почали ще до повернення Бічера і команди з Парижа. Консультації надходили просто на будівельний майданчик майбутнього проєкту. Бічер зазначає, що самій архітектурі будівлі надавали великого значення, адже вона «мала відповідати філософії» та моделі навчання, яка передбачає постійну взаємодію студентів біля робочих місць, в ігровій зоні та навіть на кухні.
Школу в Києві вирішили назвати UNIT Factory. «Це був перший об’єкт, який з’явився в UNIT.City. Жартували, що це як Кремнієва долина, яка будувалась навколо Стенфорду — так і UNIT.City виріс довкола школи програмування», — згадує Флорін.
По поверненні українських студентів у Київ команда з шести людей почала опікуватись набором учасників. Працювали за принципом «бірюзової організації» Фредеріка Лалу: команда була автономною та самокерованою, без чітких посад. Втім CEO у «Фабрики» все ж був — директоркою стала освітянка Валерія Заболотна, що керувала освітніми програмами фонду Хмельницького.
Будівництво школи почали 2016 року на території колишнього Київського мотоциклетного заводу. Відкриття школи обійшлось у кілька мільйонів доларів. Ліцензійний збір за одного студента становив близько 500 доларів. Українці внесли свою особливість в модель «42» — навчання так само було безплатним, але запроваджувались дві умови: випускники «Фабрики» мали пропрацювати в Україні впродовж трьох років, а за дострокове розірвання договору про навчання нараховувався штраф розміром $2500.
«Після випуску за три роки роботи в компанії ти можеш продовжити здобувати навички, стати крутим фахівцем, передати ці знання і створити додану вартість у країні. Рік мало, а п’ять забагато — це кабала, тому ми вирішили зупинитись на умові про три роки», — зізнається партнер UNIT.City Кирило Бондар.
Студенти в UNIT Factory. Джерело — «День»
Сліпі послідовники, хейтери і «геймери». Як українці сприйняли «Фабрику»
«Першою емоцією було нерозуміння», — згадує реакцію суспільства в перші місяці зі старту проєкту Флорін Бічер, який 2018 року змінив Заболотну на посаді CEO UNIT Factory. Людей, схильних до традиційного розуміння освіти, лякала концепція «навчання без вчителів». Пояснювати задум доводилось і партнерам, і майбутнім студентам: здобувачі освіти отримували навчальний план і дерево проєктів, за яким можна рухатись, але успішність цього руху визначалась внутрішньою мотивацією людини.
«Як і в будь-якому інноваційному проєкті, в UNIT Factory були сліпі послідовники, яким просто подобається все нове. Хтось нас критикував, а хтось більш розважливо ставився до проєкту», — зізнається Бічер.
У розмові з DOU він розповідає про типовий день студента UNIT Factory: «Учні приходили в UNIT Factory до обіду. Обрати можна було будь-яке вільне місце і компʼютер, адже систему налаштували так, що облікові записи зберігаються на сервері й можуть „підтягуватись“ до будь-якої робочої станції.
Обравши місце, студенти заходили в освітню вебплатформу, що хостилась на серверах оригінальної „Школи 42“ і в якій містилась вся інформація щодо навчання. Після цього вони переглядали актуальні проєкти та брались за кодинг. Навички здобували на практиці, прогалини в знаннях закривали шляхом пошуку в гуглі або проханням про пораду в однокурсників».
Важливою частиною навчального дня були перевірки. Коли один зі студентів здавав свій проєкт, то перевіряли його інші студенти.
«Це одна з точок, де відбувається передача знань від рівних між собою студентів. Під час перевірки проєктів одне одного студенти, наприклад, бачать, які хто шорткати використовує. Таким чином знання і здобуваються», — стверджує Бічер.
У межах методу «42» код-рев’ю також проводять лише студенти для студентів, запевняє Флорін: «В навчальну систему зашиті форми перевірки. Людина, яка перевіряє завдання, не виступає в ролі оцінювача, не виставляє оцінок. Вона просто засвідчує, чи працює реалізована іншим студентом функціональність.
Люди взаємодіють і з системою, і між собою. Джерелом знань виступають однокурсники або матеріали, доступні в інтернеті: курси від провідних університетів, YouTube-туторіали, статті в медіа. Хоча для програміста найкращим джерелом інформації є документація, якщо вона гарно написана.
Далі студентові залишається пройти по всіх „граблях“, набити всі гулі й навчити мозок працювати в правильному напрямку. Решта прийде з досвідом».
Norminette, офіційний гайдлайн «Школи 42» та її франшиз зі збіркою правил щодо оформлення коду:
Колишній студент UNIT Factory Роман Малькевич, юрист за фахом, розповів DOU про своє навчання. Перш ніж сюди потрапити, Роман пройшов більшу частину гарвардського курсу CS50: Introduction to Computer Science — навіть звільнився з роботи, щоб було більше часу на навчання.
Етап чотиритижневого «басейну», за результатами якого обирались найкращі студенти, він описує так:
«В будні дні ми робили проєкти, які потрібно виконати до опівночі й залити їх на сервер для автоматичного ревʼю. Система перевіряла правильність розвʼязання завдань і охайність написання коду відповідно до внутрішніх правил Norminette 42. Крім цього, кожен з нас мав перевірити трьох інших людей, щоб вже самому отримати можливість викликати інших для валідації твоїх задач. Однокурсники мали оцінити правильність розвʼязків завдань і те, чи людина розуміє код, який написала.
Більшість вступників перебувала в школі не менше ніж 12 годин, щоб встигнути щось зробити. Я, бувало, засиджувався там по
Щоп’ятниці відбувався екзамен. Перший раз я його успішно завалив, бо не знав всіх необхідних команд у терміналі. У вихідні ніхто не відпочивав — ми виконували групові проєкти. Також потрібно було дотримуватись багатьох правил. Одне з них — не залишати свій акаунт на Mac залогіненим, якщо тебе немає біля комп’ютера. Інакше хтось з адміністрації міг просто підійти до робочої станції і все видалити, таким чином ти втрачав результати роботи за весь день.
У п’ятницю останнього, четвертого тижня ми проходили фінальний іспит. Тоді я вже мав відчуття, що став трохи розуміти програмування і недаремно все це пройшов».
«Той місяць я жила фактично на каві і сигаретах, бо ми постійно кодили»
Інша співрозмовниця DOU, яка також проходила «басейн» в UNIT Factory, підтверджує інтенсивність відбору: «Той місяць я жила фактично на каві і сигаретах, бо ми постійно кодили». Попри те, що вона закінчувала коледж за спеціальністю «Розробник програмного забезпечення», потрапити на повний навчальний курс їй не вдалось.
Студенти, які пройшли на повну кількарічну програму, отримували мапу проєктів з елементами гейміфікації. Кожен студент просувався нею завдяки балам, які отримував від розвʼязання завдань і допомоги іншим. Ці бали відкривали певні можливості, пояснює Малькевич, — наприклад, закінчити навчання або піти на стажування.
Студенти в UNIT Factory. Джерело — «День»
На мапі проєктів важливо було зробити перших декілька загальних проєктів, додає колишній студент, а далі ти міг рухатись різними гілками: піти в GameDev, вивчати алгоритми або створити власний термінал з нуля.
Закінчення певної гілки проєктів передбачало стажування в компанії, яку студенти шукали самостійно.
Але таку концепцію навчання сприйняли не всі, зізнається Малькевич, «особливо ті, хто „хакнув басейн“, щось списав і видав за своє». У недоброчесних студентів швидко зникла мотивація до навчання, стверджує співрозмовник DOU, «адже це нудно і треба багато працювати».
«Це як з універом: у перший рік ще нічого не зрозуміло, а далі з кожним роком все менше людей вчиться і все більше розуміє, що вони потрапили не туди, куди треба», — ділиться думкою він.
За спогадами Романа, гуманітаріїв і «технарів» на курсі було порівну. «При цьому я знав лінгвістів, юристів чи філософів, які значно краще вчились за людей з КПІ чи НАУ. Але, звісно, були дуже здібні технічні студенти, і найчастіше фору всім давали саме вони, особливо фізики чи математики. Вони вивчають програмування з першого курсу університету. Тож вони починали не з вивчення основ, а одразу розв’язували задачі».
«Дуже велика кількість претензій від людей, які здобували безплатну освіту». Як закрилась UNIT Factory
13 травня 2020 року, в розпал коронавірусної пандемії, UNIT Factory закрилась. Попри те, що керівництво проєкту називало «несприятливу економічну ситуацію» та важку ситуацію з COVID-19 основними причинами згортання проєкту, нам вдалось дізнатись й про інші чинники, які на це вплинули. «Студенти часто сприймали все як даність: тобі це дається — значить, то тобі на роду написано. Ніхто не цінував зусиль, яких ми докладали», — говорить фінансовий директор і партнер інноваційного парку UNIT.City Кирило Бондар, де була розташована «Фабрика».
Він розповідає, що з подивом досліджував результати щорічних опитувань студентів щодо задоволеності наданими послугами.
«Ми з подивом виявили, що студенти писали багато негативних відгуків про побутові речі: охоронець не усміхнувся, немає плавального басейну, булочка до борщу холодна, „чому в туалеті не прибрано, лід не почищений?“. Дуже велика кількість претензій від людей, які здобували безплатну освіту», — говорить співрозмовник DOU.
На думку Бондаря, концепція безплатної IT-освіти погано спрацювала в Україні — «коли ти береш участь в цьому не тільки часом, а й грошима, то робиш більш свідомий вибір».
«Крім цього, в нас були складнощі із самою технологією освіти, коли немає викладача, а є тільки ментор і робота в команді. В Україні є така специфіка, що ми не любимо колаборацій, ми не любимо створювати щось разом. Здебільшого українці націлені на конкуренцію, і з цим доводилося працювати», — додає фіндиректор UNIT.City.
«У відповідь на запитання DOU про те, навіщо інноваційний парк взагалі почав свою розбудову з безплатної школи програмування — ризикового активу, — Бондар дістає свій ноутбук з внутрішньою стратегією розвитку „Юніту“, де зображено щось схоже на діаграму Венна»:
«В центрі екосистеми стоять наш клієнт, спільнота, смартсіті-інфраструктура, facilities і освіта. Наступне, друге коло — медіа, корпорації, уряд, університети, венчурний капітал, сервісні провайдери та глобальне партнерство. Нам треба було зрозуміти, що ми можемо зробити для клієнтів і майбутніх резидентів.
Смартсіті-інфраструктуру? Очевидно, що вона має покладатися на вже збудовані об’єкти. Івенти? Так, але це не ключовий елемент. Facilities? Так, ми займалися ним. Спільнота? Так, це важливо, але її треба побудувати. З усіх п’яти елементів у тебе немає варіантів, крім як займатись освітою. Згодом вона почне розвивати всі інші процеси. Це дає тобі таланти й репутацію. А по таланти приходять компанії та майбутні клієнти».
Після закриття «Фабрики» на її місці виріс ucode — вже платна школа програмування, яка також побудована на Challenge-based learning моделі, але без обмежень франшизи «42» і з ухилом в самоосвіту. Ключові фахівці в ucode не змінились — до проєкту долучився і Флорін Бічер, і Віталій Горовий, з яким вони вчились у французькому кампусі «Школи 42».
Втім, останній приєднався як голова інвесткомпанії InSoft і партнер бізнесмена Василя Хмельницького. За кілька місяців до початку повномасштабної війни Хмельницький, засновник UNIT.City, викупить у Горового частку в ucode, тож майбутня доля проєкту пока що невідома.
Щодо можливості перезапуску формату «42» в Україні Флорін Бічер, колишній CEO двох інноваційних освітніх проєктів, відповідає: «В короткій перспективі я не впевнений, що це можливо».
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
13 коментарів
Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.