«На рівні технологій у нас все є». Волонтер «Армія SOS» — про передчуття перемоги, стеки технологій в армійських проєктах і найпопулярніші українські БПЛА

Команда благодійного фонду «Армія SOS» впроваджує сучасні технології в армії України з 2014 року. Фонд розробив програмне забезпечення «Кропива», яким користується понад 90% артилеристів на фронті. Крім того, «Армія SOS» спеціалізується на проєктуванні та конструюванні БПЛА, серед яких найбільш відомий безпілотник «Валькірія», засобів радіорозвідки тощо.

Ми зустрілись з волонтером фонду Олегом (прізвище не розкриваємо з міркувань безпеки), щоб поговорити про те, як працює організація, як команда втілює ідеї, а також розпитали про нагальні потреби й плани «Армії SOS».

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

«Працюємо в режимі стартапу». Про те, чим займається «Армія SOS»

У травні-червні 2014 року з’явився благодійний фонд «Армія SOS», щоб допомагати українській армії. У цей період до організації долучився і я.

У той час стало зрозуміло, що військові потребують не тільки базових речей на кшталт броників чи їжі, а й більш фахової технологічної допомоги. Тож влітку «Армія SOS» сформувала колектив волонтерів, які стали її ядром. Всі ці роки організація не припиняла існувати. Мабуть, якраз цим вона і відрізняється від більшості інших фондів.

Від початку своєї діяльності ми залишаємося суто волонтерською організацією. Люди з різними спеціалізаціями тут обмінюються думками та ідеями й роблять цікаві речі. Утворилося те, що можна назвати інкубатором інженерних технологій для армії. Коли ми говоримо про інкубатор, йдеться про роботу над ідеями, а коли про акселератор — про втілення ідей. «Армія SOS» — це більше інкубатор, хоча часом і виконує роль акселератора.

Після 24 лютого наш формат трохи змінився. Люди, які долучаються до «Армії SOS», переважно мають власні компанії, стартапи, ресурси, тобто це потужний колектив, який може розв’язувати складні задачі.

«Армія SOS» — інкубатор інженерних технологій для армії

Якщо ви реальний фахівець, завжди знайдете застосування своїм навичкам. Програмісти, тестувальники — нам потрібні всі, хто може працювати не менше як 15–20 годин на тиждень. Я знаю людей, які, не залишаючи основну роботу, працюють так, що будь-який фултаймер нервово курить збоку.

Маємо багато проєктів, з технологій використовуємо все: від С++ до Python (крім iOS). Тестування для нас — болюче питання, часом ним нехтуємо. Здебільшого це ручне тестування, а де можна — автоматизуємо. На жаль, тестувати у вільний від всього час не вийде, треба це робити, щойно надходить запит.

Ми працюємо, так би мовити, в режимі стартапу, коли бізнес-аналітик, проджект і продакт-менеджер — одна людина. Чи обов’язково менеджеру мати військовий досвід, коли є бажання і час розібратися, навчитися? У моєму розумінні, звичайно, навчитися можна будь-чого. Менеджер передусім має вміти зібрати команду. Це людина, яка визначає правильний акцент, спілкується із замовником.

«У нас є успішні приклади, коли проєкти створювали за тижні». Про те, як можна запропонувати ідею «Армії SOS» та як її реалізовують у фонді

Коли хтось до нас приходить з ідеєю, спочатку фаховий колектив її оцінює: наскільки реально її втілити, скільки часу та коштів на це потрібно, чи можна це зробити невеликими зусиллями.

І коли ідея цікава, то чому б не спробувати? Фонд виділяє бюджет, зазвичай з коштів самих волонтерів, тобто ми не витрачаємо гроші благодійників на розробку, вони йдуть безпосередньо на закупівлю чогось.

Як інкубатор «Армія SOS» дає експертизу, оцінює ідеї, людські ресурси, відтак може з кимось запартнеритися, знайти команду та створити щось цікаве. У нас є успішні приклади, коли проєкти створювали й почали застосовувати за тижні (на жаль, не можу розповідати деталі).

Щоб податися, охочі можуть написати на пошту і коротко розповісти про себе, про те, чому хочуть долучитися до певного проєкту, вказати, скільки мають вільного часу. Усіх охочих ми перевіряємо. «З вулиці» до нас потрапляє небагато людей, переважно це знайомі знайомих, але у нас велика спільнота, ми можемо серед знайомих знайти практично будь-кого. Тобто перевірка не займає багато часу.

З одного боку, до нас надходить немало заявок, з іншого — не так багато є тих, хто має можливість увімкнутися в розробку.

Стадія розробки ідеї проходить швидко, а далі йде більш рутинна робота — доводимо продукт до стану, коли він буде корисний, надійний, ефективний. У цьому допомагають волонтери, які вже мають ресурс, власні команди.

Унікальний бік нашої розробки полягає в тому, що ми без бюрократичних процедур прямо взаємодіємо з користувачами. Мало хто робить це, тому за нами уважно спостерігають союзники та вороги, бо такий швидкий цикл розробок мало в кого є. Адже що таке розробка в держорганах? Це місяці чи навіть роки погодження, часто нездорової конкуренції.

«Ми виграємо цю війну і розуміємо, як це зробити». Про те, чи є в росії технології, які нам недоступні

Ця війна показала, що росію не треба боятися. З того, що мені відомо, росіяни втратили чимало робочої техніки: там немає комп’ютерів, сучасного зв’язку. І навіть та техніка, яка виготовлена кілька років тому, — абсолютно звичайна.

У них є теж свої фірми. Наприклад, «Орлан» — доволі хороша російська розробка, яка виконує свої завдання. У нас немає аналога їй за параметрами, немає техніки, яка може літати на 600 кілометрів. Ще у них є більше снарядів та ядерна зброя.

Ми знаємо проблеми нашої армії, але є й переваги — ті ж «Старлінки», планшети від «Армії SOS», децентралізована система управління.

У мене є відчуття, що ми виграємо цю війну, і ми розуміємо, як це зробити. І вони це розуміють.

Здавалося б, НАТО з його великими бюджетами мало б «завалити» нас безпілотниками тактичного рівня. Звісно, щось вони дають, але цього замало. І ще з’ясовується, що ті безпілотники не працюють на суперовому рівні.

За характеристиками наші військові більше обирають українські «Фурію», «Лелеку», «Валькірію», які адаптовані до сучасного ведення війни. Звичайно, на Заході є безпілотники топового рівня, але меншого класу, а ті, які використовували в Афганістані, українцям не підходять.

На рівні технологій у нас все є. На рівні зробити великий проєкт — завжди бракує фінансування. Зараз серед виробників БПЛА насправді немає жодної конкуренції, бо потреба у безпілотниках надвелика. Якщо казати термінами ринку, то ринок забирає все, що є. Конкуренція, можливо, є лише за постачальників, за людей, які виробляють.

«Сучасна кібербезпека — це вміння передбачити напрямки атаки». Про роботу над проєктами та кіберзахист

«Кропива» і «Валькірія» — найбільш відомі проєкти, які виросли з інкубатора. Зараз їх використовують наші військові.

Один з цікавих напрямів, які нині розробляємо, — кібербезпека. Наші фахівці знають, які відбувалися атаки та як можна цьому протидіяти. «Армія SOS» фокусується на захисті саме військових ресурсів, військової інфраструктури. Зараз, на відміну від 2014 року, є розуміння, що інтернет — це ще одне місце, де ми маємо воювати. Тому ми спілкуємося з фахівцями з кібербезпеки, зокрема з українцями з великих міжнародних компаній.

Сучасні кіберзагрози охоплюють все від фішингу до DoS-атак. І маємо думати наперед, як себе захистити. Сучасна кібербезпека — це вміння передбачити напрямки атаки. Ми розуміємо, що хакнути можна будь-що, де ми не забули зробити правильні процедури. І в цьому наші західні партнери набагато далі просунулися за нас.

Якщо запровадити правильні процедури, ми будемо більш захищеними. І я закликаю бути обережним в інтернеті. Моя рекомендація до всіх: якщо виникли якісь сумніви, коли до вас пише (звертається) людина, яка видає себе за вашого знайомого, чи публічна особа, то краще взяти паузу та хвилину подумати, а ще краще комусь написати й перепитати. І 99% такого фішингу вже не спрацює. На жаль, за цю війну вже є випадки, коли люди велися на це і здавали важливу інформацію ворогу.

«В «Армії SOS» ми хочемо закрити нашими рішеннями той напрям, де не може впоратися «Старлінк». Про нагальні потреби та плани

Будь-якому благодійному фонду потрібні кошти, і «Армія SOS» не виняток. У нас є перспективні напрями. Зараз ми дивимося на нове покоління систем, які дають змогу переглядати перебіг подій на полі бою, робити аналітику тощо.

Інший напрям — зв’язок, радіоелектронної боротьби, з деталей — це рішення на основі Software-defined radio (SDR), бо партнерські продукти (НАТО) дуже дорогі: одна радіостанція коштує близько 20 тисяч доларів. SDR — це радіостанція, яка повністю може контролювати ефір.

Ми так звикли до мобільного смартфона, який і є певною радіостанцією, до Wi-Fi, що не розуміємо, в чому проблема: можна піднятися вище, під’єднатися до мережі й усе. Статична інфраструктура коштує мільйони доларів, щоб забезпечити наші смартфони зв’язком. І це покриття є всюди, просто ми не звертаємо на це уваги.

Натомість на передовій такого немає. Наприклад, коли ми беремо дві рації, потрібно знати, на якій частоті одне до одного вийти, якщо ми шифруємо зв’язок, то обмінятися ключами тощо. Це складний процес. А можливості SDR фактично дозволяють софтом все це запрограмувати. В Україні були свої зв’язкові напрацювання, але загалом наша країна ще не дотягує в цьому напрямі.

«Старлінки» зараз розв’язують чимало проблем і вони багато в чому допомагають, навіть щодо ведення управління військами. Однак «Старлінк» не може бути в кожного бійця, в кожному танку.

«Армія SOS» хоче закрити своїми рішеннями той напрям, де не може впоратися «Старлінк». Ми працюємо над цим, потрібно експериментувати з різними девайсами, технологіями. І вже навіть є проєкт, на який треба збирати кошти.

«До перемоги я точно нічим іншим не займатимусь». Про те, що хотів би робити далі

Будь-який айтівець мріє про великий світлий проєкт, коли він сяде за ноутбук і буде щось кодити на Python. У мене теж такі мрії, але зараз я перебуваю в іншому ритмі. Як і багато хто, я не вірив у можливість повномасштабного вторгнення. За кілька днів до цього я був за кордоном, спілкувався з партнерами про те, що ми будемо робити цього року. Потім у березні все «перебудувалося».

Буду відвертим, я давно втомився від «воєнки», бо ще з 2014 року серйозно займався нею. Однак зараз про це не думаю. Коли буде перемога, тоді, можливо, щось змінюватиму. До перемоги я точно нічим іншим не займатимусь, навіть думати про щось інше не можу.

І більшість наших хлопців-волонтерів в «Армії SOS» вважають так само. І це дає мені сили йти далі, адже ми допомагаємо нашим військовим воювати. Маємо на 120% відпрацьовувати у тилу, щоб на фронті нашим воїнам було легше.