Гаджет, вуса, хвіст. Засновник PetCube — про історію стартапу, вихід на стабільну прибутковість і людей, які не вміють множити в умі

Ми продовжуємо спілкуватись з людьми, які формують і впливають на українську ІТ-індустрію. З-поміж них — засновник і президент стартапу Petcube Ярослав Ажнюк.

Petcube — український hardware-стартап, заснований у 2012 році. Основний продукт — смартпристрій, за допомогою якого власник може стежити за домашнім улюбленцем, грати з ним й навіть годувати його на відстані. У 2018 році компанія запустила платформу Petcube Care, на якій представлені й інші продукти для домашніх тварин. Forbes оцінює компанію у $36–50 млн.

Цього разу Ярослав поділився з DOU про те, як допомагає Україні наближатися до перемоги, розповів про роботу бізнесів, важливі моменти в кар’єрі та мережу знайомств у США.

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

«Намагаюся зрозуміти, де з мене може бути найбільша користь для наближення перемоги». Про те, чим займається

Нині я виконую функції директора ради директорів у трьох компаніях — Petcube, Fuelfinance та O0 Design, яка є дизайн-студією, що працює у «хмарі» й заміняє компаніям дизайн-відділ.

Усі ці три бізнеси працюють на американський ринок, ще є неприбуткова організація Spend With Ukraine (SWU), яка теж націлена на цей ринок і закликає купувати українське.

Приблизно три місяці тому я передав свої операційні обов’язки СЕО в Petcube Анастасії Кухар. А тепер свій вільний час витрачаю на спілкування з людьми й пошук місця, де я можу бути найбільш корисним для наближення нашої перемоги.

З першого дня повномасштабної війни я почав залучати свою американську мережу знайомств. Були ініціативи скласти список компаній, які досі не вийшли з росії, а також тих, які відкрито заявили про підтримку України.

Я отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня від президента завдяки Spend With Ukraine, але є ще низка інших речей, якими ми займалися. Ми контактували із сенаторами й конгресменами та виявили, що в мене чималий нетворк в Америці, який дає змогу швидко достукатись до цих людей для благочинних справ. Я зміг поговорити, наприклад, з Ненсі Пелосі, яка є, напевно, третьою людиною вертикалі американської влади.

Останній місяць я використовую час на те, щоб спілкуватися з різними людьми з уряду, з підприємницької сфери, громадських організацій, фондів, які збирають кошти на ЗСУ, з розробниками військового обладнання. Намагаюся зрозуміти, де з мене може бути найбільша користь.

«Завжди є межа, до якої бізнес має брати відповідальність за життя своїх співробітників». Про роботу під час війни

Ми готувалися та очікували, що почнеться війна, тому ще з грудня попросили всіх людей у командах створити індивідуальні плани евакуації, зголоситись, кому потрібна допомога, щоб виїхати, житло, де зупинитися. Це спрацювало на 80%. Все одно були люди, які залишилися.

В одній з команд була дівчина з Херсона, яка виїжджала з-під окупації, а також інша дівчина, яка виходила з Бучі після кількох тижнів в окупації. І перше повідомлення в чаті від неї було: «Я дві години йшла по горах трупів».

Це були важкі історії. Я себе трохи «копав» за те, що там ми десь не дотисли й недостатньо створили оце відчуття терміновості. З іншого боку, завжди є межа, до якої бізнес має брати відповідальність за життя своїх співробітників.

Я постійно думаю про те, щоб її не перейти, бо кожен з нас відповідальний за своє життя. Бізнес може дати поради, рекомендації, ідеї, створити умови, але насильно кудись забирати людину не має права.

Я помітив, що в кризових ситуаціях люди втрачають здатність до довготермінового мислення, тобто коли вмикається цей момент «замри або втікай». На початку мені доводилось зідзвонюватися з кількома людьми й пояснювати сценарії, за якими далі можуть розвиватися події. Умовно кажучи, ви залишаєтеся в місті, яке під обстрілами, і щодня зростає ймовірність, що вас поранять або у вас зникне електрика, тепло, доступ до ліків та їжі. Так, людина боїться, але вона сідає в потяг і за кілька годин опиняється в більш безпечному місці, наприклад, жінка — у Польщі, а чоловік — у Львові. І коли ви так пояснюєте, то ніби незрячу людину переводите через дорогу. Допомагаєте їй уявити це, тому що самостійно вона, сидячи в Києві під обстрілом, не може цього осягнути.

У нас був внутрішній чат на випадок війни. І коли все почалося, діяли за планом. Від мене був меседж, що в нас є три пріоритети. Перший — подбати про власну безпеку та безпеку рідних. Другий — робити все можливе, щоб допомогти Україні перемогти. Третій — працювати, бо важливо зберегти бізнес, надходження коштів в економіку і достаток.

Продуктовий директор нашої команди Андрій ще перед початком війни повідомив, що піде в ЗСУ. Ми взяли ще одного сильного спеціаліста. Згодом Андрій пішов, і ми задонатили на потреби його підрозділу.

Коли говорю про свої бізнеси, то маю на увазі всі три. Якщо бізнес прибутковий, то він віддає половину своїх прибутків на донати. Якщо бізнес трохи прибутковий, то співробітникам запропонували частину своїх зарплат спрямувати у спільний фонд, який вже розподіляє кошти або на потреби частин, де служать наші співробітники, або фондам «Повернись живим» і «КОЛО». Це зрозумілий механізм, коли щомісяця людина переказує кошти, не довго думаючи, куди саме. Ми повідомили фахівцям, що це може бути будь-який відсоток, який вони захочуть задонатити (від 1% до 30%). Це дає змогу встановити зв’язок між роботою на компанію та зарплатою і допомогою країні. На мій погляд, це працює.

«Це інше суспільство, інші стосунки між людьми, стиль комунікації, очікування». Про США і мережу знайомств

Для нашого покоління лептоп став наче порталом: ми подорожуємо по світу через інтернет. Але все-таки є багато моментів, які ви не розумієте і не відчуваєте, коли просто читаєте The Economist або коли дивитеся відео. Їх вдасться справді осягнути лише на власному досвіді. І саме це трапилося зі мною у США.

Коли я їхав туди, то думав, що розумію, як там влаштовані стартапи, інвестиції тощо. А виявилось, що ні, що це мов інша планета, інше суспільство, стосунки між людьми, стиль комунікації, очікування... І щоб зрозуміти ці нюанси, треба пожити там. Круто працювати у фонді чи спілкуватись з кимось, хто працює у венчурному фонді, — вони бачать потік проєктів і розуміють, що відбувається.

Ще крутіше бути підприємцем і спілкуватися з іншими підприємцями, бо тоді ви розумієте і бачите ідеї за кілька років до того, як вони потрапляють у фонди та ще за кілька років до того, як вони потраплять у Tech Ranch. І це насправді був один з моїх основних інсайтів. У Долині я почав спілкуватися з такими людьми, про яких Tech Ranch напише через роки.

Є кілька способів вибудовувати свою мережу знайомств. Один з них — конференції. Проте велика відмінність між українськими та американськими заходами в тому, що в Україні, як правило, ви приходите на конференцію і вже когось знаєте, тут звучить рідна мова, ви постійно спілкуєтеся з кимось. Ви побачили одного знайомого, який познайомив вас з іншим знайомим, а відтак підійшов ще один — і ось коло ваших контактів розширилося.

У США це відбувається по-іншому. По-перше, ви приїжджаєте й нікого не знаєте. По-друге, там не звучить рідна мова. По-третє, ви не почуваєтеся так комфортно.

Коли я тільки приїхав у Штати, я вирішив це подолати. Наприклад, придумати 10 способів підійти до незнайомої людини й почати розмову. Я не інтроверт, загалом мені комфортно спілкуватися, але це був вихід із зони комфорту.

Інший шлях, коли ви шукаєте знайомих чи знайомих знайомих, які є в новому місці, зустрічаєтеся з ними й говорите про справи, життя, запитуєте, з ким варто поспілкуватися, а вони вас знайомлять ще з трьома друзями. І так будуєте мережу знайомств.

Це все досить весело, цінно й корисно, у різних людей різний погляд на те, що ви робите. І вони всі доповнюють один одного та дають гарний поштовх уперед, якщо ви вперше створили бізнес. А якщо не вперше, то краще починаєте розуміти, чиї думки вам важливі передусім. У вас більша мережа знайомств, і ви можете прямо звернутися до експертів.

«Наша місія допомогти компаніям уникнути фінансових помилок». Про Fuelfinance та фінанси

Fuelfinance — це компанія, яку заснувала моя партнерка і CEО Альона Мисько. Ми з нею познайомилися перед пандемією. Я тоді шукав експертизу у фінансах, бо мені не подобалася наша звітність. Управлінські звіти були не точними, там постійно траплялися помилки, а в прогнози, які робили на майбутнє, ми не влучали. Я думав, як це змінити.

Тоді ми звіти готували в Excel-таблицях. І коли я познайомився з Альоною, вона якраз почала свій бізнес — Fuelfinance, який мене привабив класним дизайном. У них все було весело і прикольно та при цьому йшлося про фінанси. Невже так можна?!

Ми почали співпрацювати на початку ковіду. За два місяці повністю перебудували фінансову систему та перенесли в «хмару». Я зрозумів, що це класна історія за розумні гроші, яку можна масштабувати. Тож з цим прийшов до Альони. Від самого початку були амбіції, що це має бути глобальна та технологічна річ.

З Альоною ми зрозуміли, що наші світогляди збігаються. Спочатку я працював як консультант. Приблизно рік ми взаємодіяли в такому форматі, а потім Альона запропонувала мені приєднатися у ролі співзасновника і взяти на себе більше обов’язків. І досі ми успішно співпрацюємо.

Фінансове управління в стартапах — велика проблема. Я шість років прожив у Кремнієвій долині, через мене пройшли, напевно, більш ніж сотня різних українських і не тільки стартапів, які зверталися за порадами. Я дивився на їхні презентації, бюджети. Проблема полягає в тому, що, як правило, у засновників технологічних компаній немає сильного фінансового досвіду.

І в результаті більшість компаній менеджерять свої фінанси у форматі Excel чи у вигляді «заплануймо далі щось». А якщо не вийшло щось, то вибачте, це стартапи. Це все дурниця. Так не повинно бути. Насправді є інструменти, які допомагають побудувати систему на високому рівні (навіть для невеликої компанії, зокрема від 10 до 200 людей) за порівняно невеликі гроші. Наприклад, Fuelfinance бере за це від 2–3 тисяч доларів на місяць для компаній невеликого/початкового рівня.

Місія Fuelfinance — допомогти компаніям уникнути фінансових помилок. Приблизно 40% компаній помирають, бо в них закінчується кеш. А все тому, що вони неправильно поводяться з грошима.

Мене надзвичайно драйвить ця історія. У своєму бізнесі я був тим фаундером, який не розумівся на фінансах. І з часом я був змушений сам розібратися в цьому, зрозуміти, що насправді тут немає жодної магії: все просто, чітко та зрозуміло.

«Реальний успіх для бізнесу це створювати цінність і продукт, який потрібен людям». Про Petcube

Ми з самого початку йшли в цей ринок, бо ніхто не створював розумні девайси для тварин, тобто вебкамери робили, але розумні — ні. Не було компанії, яка б розробляла продукти для тварин у дусі часу, готувала їх технологічними.

Дивились на це з погляду конкуренції, бачили, що це вільна ніша, що в нас є інновація, винахід. Мій партнер, співзасновник Petcube Олександр Нескін придумав цікаву річ для свого собаки, ми сказали «це кльово» і стали думати, як зробити з цього бізнес.

Не казатиму, наскільки правильно чи неправильно ми все робили, але позитив у тому, що вдалося побудували хороший бізнес: є сотні тисяч людей і тварин в усьому світі, які користуються продуктами Petcube.

Компанія продовжує зростати, у неї чудові перспективи. І ми готуємо кілька продуктів, які впродовж найближчих кварталів запустимо, очікуємо, що це відкриє наступний шлях розвитку.

Petcube перетворилася з компанії, яка втрачає гроші, на компанію, яка їх заробляє. Останні три роки ми є прибутковим бізнесом. На сьогодні продали понад 600 тисяч різних камер.

Нашим основним продуктом є Petcube Care — сервіс для зберігання відео у «хмарі». Люди можуть переглядати їх потім, зокрема бачити, що робив собака, поки вас не було вдома.

Також додали ще два сервіси. Перший називається Online Vet, завдяки якому можна поговорити з ветеринаром онлайн. А другий — це страховки. Оплачуючи щомісяця близько 30 доларів, фонд може покрити до трьох тисяч доларів витрат на лікування тварини. США — наш основний ринок, і, звичайно, там візити до ветлікаря дорого коштують.

Реальний успіх для бізнесу — це створювати цінність і продукт, який потрібен людям. І в цьому розрізі успішним може бути кафе на розі, яке продає смачні пиріжки, або величезна компанія, продукти якої купують.

Є фактори, які сприяють або не сприяють зростанню. Це залежить від професійності, менеджменту, досвідченості, попиту від людей, розміру ринку і так далі. Зрозуміло, що в Petcube не все ідеально, ми продовжуємо припускатися помилок, але це нормально. Всі їх роблять.

Крім того, є певна траєкторія зростання. У якийсь момент компанія росла, а потім вперлася в стелю. Ми почали переформатовуватися, знизили доходи, нам довелося скоротити команду, але потім ми знайшли свій шлях. І 2021-го ми майже втричі збільшили виторг за рік.

У кожної компанії своя історія, але якщо ви можете зробити бізнес, який стійкий та не залежить від постійних коливань капіталу, створює цінність і при цьому приносить дохід — це чудово. Особливо коли цей бізнес повертає з часом інвестиції, які в нього вклали. І думаю, що з Petcube все добре. Насправді я щасливий за новий менеджмент і за систему управління, яку ми побудували.

Щодо наших стратегічних помилок, то робити соціальну мережу з відеостримінгом було неправильно. Ми не оцінили як слід конкуренцію в розрізі інших соціальних мереж: надто покладалися на унікальність. А це не спрацювало. Крім того, було неправильно старатися одночасно зробити і першу у світі камеру для віддаленого спілкування з домашніми тваринами, і відеостримінг.

Натомість оптимальна стратегія — фокусуватися на продукті й основній технології і не відволікатися... Думаю, тоді ми б швидше масштабувалися і зрозуміли, що потрібно користувачам. Наприклад, швидше б запустили дешеву камеру, а це найбільш масовий продукт, який потрібен людям — технічні речі з виробництва.

Питання завжди в тому, як зробити продукт так, щоб це було економічно вигідно і технологічно найкраще. Компанія продовжує працювати й шукати ці речі. Все це результати довгої та кропіткої праці.

Як на мене, Petcube нині рухається вгору, у дуже правильному напрямку.

«Компанія показує фантастичне зростання». Про роботу O0 Design

O0 Design показує фантастичне зростання з року в рік, як і Petcube, компанія є прибутковою. Тут віддалено працює приблизно 25 людей.

Серед клієнтів — Microsoft, ми створювали проєкт для Google, а ще для компаній, одна з яких запускає космічні кораблі, а інша працює над девайсами для жіночої фертильності.

Що можна замовити O0 Design? Є три напрями: перший — це брендинг та айдентика, другий — це користувацький інтерфейс (UI), дизайн сайтів, застосунків; третій — візуальні комунікації та відео, тобто це будь-які брендингові матеріали.

«Хочемо, щоб про Україну дізналися як про країну, яка може щось дати». Про Spend With Ukraine

Spend With Ukraine — це галерея найкращих, найцікавіших українських продуктів і бізнесів, які можна купити на Заході. Ми це запустили на початку війни як альтернативу пожертвам. Замість того, щоб донатити, можна просто купувати українські товари.

Усе своє життя я колекціоную класні українські продукти, про які можна розповісти друзям у Нью-Йорку, Гонконзі чи ще десь. У мене в голові був великий список таких компаній. А в людей є можливість підтримати Україну, купуючи українське. І не тому, що це українське, а тому, що це класний продукт, це змога відкрити для себе потужні вітчизняні бренди.

На сайті є з десяток різних категорій... Усі ті речі виглядають фантастично що в київській квартирі, що в нью-йоркській. Тільки в нью-йоркській вони ще видаватимуться екзотичними. Ми хочемо, щоб люди про них дізнавались і купували їх. Для цього ми попрацювали з медіа, і про нас написали BBC, CNN, The Guardian та інші.

Гроші на цьому ми не заробляємо. Все, що рахуємо, — відвідувачі сайту і переходи, кліки. Також обрали та найняли керівницю проєкту — Дарину Воєводу. Наше завдання — налагодити постійні зв’язки з провідними світовими медіа і зробити так, щоб в іноземних ЗМІ виходили історії про ту чи іншу українську компанію. Ми хочемо, щоб про Україну дізнавалися не тільки в контексті жахіть війни, у ролі прохача, але як і про країну, яка може щось дати.

«Мені завжди давали багато свободи». Про важливі моменти в кар’єрі

Сім’я і родина дуже вплинули на мене. Мої батьки працюють в НАН України, в Інституті мовознавства. І батьки моїх батьків теж з академічного середовища.

Наприклад, мій дідусь по мамі, родом з полтавського села, став ядерним фізиком і працював в Інституті ядерної фізики. Один з моментів, який дуже на мене вплинув, стався тоді, коли мені було 13 років. Дідусь запросив мене у свою лабораторію, де все пояснював. Там була установка, під’єднана до прискорювача елементарних частинок. Усе було наче в кіно... Для мене це був момент особливого усвідомлення, що ось мій дідусь, який народився в селі, вивчав фізику, робить неймовірні речі. Я збагнув, що все навколо зроблено людьми й людина може втілити що завгодно.

Мене завжди підтримували рідні й давали багато свободи. Є чимало моментів, які мали важливе значення для мого становлення. Коли мені було шість років, мої батьки злітали в США за академічною програмою обміну з Гарвардом, попрацювали там рік і привезли перший конструктор Lego. І час від часу дарували ще Lego — це було надзвичайно круто. Я вчився складати щось за інструкцією, робити все правильно і крок за кроком, потім щось придумував самостійно, розвивав просторове мислення...

А ще я був у «Пласті» з 11 до 18 років. Український скаутинг започаткували 1911-го, причому один із засновників це брат Івана Франка — Петро Франко. «Пласт» — надзвичайна організація. Життя на природі, в’язання вузлів, сплави... Багато цікавих людей є його вихідцями. І я вийшов звідти з думкою, що поза організацією я зроблю щось більше для України.

Потім після школи я вивчав прикладну математику. Пан Іван Цифра, кум моїх батьків, є доктором математичних наук і фанатом математики. Він настільки захоплено про це розповідав, що неможливо було не полюбити математику.

Батьки мого батька теж учені. Дідусь історик та економіст, а бабуся — філологиня і мовознавиця. Вона викладала англійську мову в університеті в Ужгороді. Тож мій батько добре знає англійську і з шести років перед сном навчав мене. Ми говорили, писали, запам’ятовувати нові слова, працювали над вимовою. Я думаю, що це, можливо, було навіть важливіше, ніж технологічні речі.

Тож мені ще не було 23 років, як я вже припустився кількох помилок у бізнесі. Під час навчання в університеті на третьому курсі я створив компанію, яка робила сайти. Дуже швидко стало зрозуміло, що сайти це не модно. Наступний рівень «харчового ланцюжка» — агенція інтернет-маркетингу. Ми були першою агенцією, яка заявила, що опікується соціальними медіа, у 2007 році.

Також заснував громадську організацію, яка займалася інтернет-просвітою. Ми проводили семінари у найбільших навчальних закладах Києва, організовували конференції. Зокрема, у Blogcamp CEE 2008, у якій взяло участь понад 800 людей з 16 країн, я був одним з організаторів.

«Серед великої кількості кандидатів знайти того, хто матиме справді глибоке технологічне розуміння, доволі складно». Про сучасний ринок праці

На мій погляд, найрозумніші люди можуть вибирати, де вони хочуть працювати. Щоб приваблювати найвищий калібр фахівців, потрібна чітко артикульована мета того, що та навіщо ви робите. І цим продуктові компанії часто «підкуповують» кандидатів, сервісним компаніям інколи складніше запропонувати цю візію. Коли ми говоримо про те, що створюємо класні товари для домашніх тварин, людям резонує.

Мене на ринку засмучує те, що серед великої кількості кандидатів знайти того, хто матиме справді глибоке технологічне розуміння, доволі складно... На жаль, більш ніж половина людей не може помножити два двозначних числа. Це є індикатором освіченості, це ніби написати грамотно речення, без помилок.

Мені зустрічалися розробники, які претендували на зарплату шість тисяч доларів, але двозначні числа множили неправильно. Були випадки, коли ми просили помножити 13 на 18. А кандидати відповідали, що це буде 4 тисячі з чимось. І я такий: як це може бути? Крім питання про числа, на скринінг-інтерв’ю даємо прості задачки...

Коли працюєте з даними, не має значення, ви аналітик чи кодер, якщо ви не розумієте, що 13 і 18 не може давати чотиризначне число, ми з вами не спрацюємося.

Підписуйтесь на наш YouTube, щоб не пропускати нові випуски.