«У новій компанії я витримала 4 місяці». Історії айтівців, які хотіли отримати кращу роботу, проте вийшло тільки гірше

Амбіції, бажання карʼєрного зростання, цікавішого проєкту чи омріяної релокації — є чимало причин, з яких айтівці прагнуть змінити роботу. Втім не завжди очікування збігаються з реальністю.

DOU поспілкувався з двома спеціалістами з IT-індустрії, які змінили роботу з надією отримати те, чого їм бракувало на попередніх місцях праці, втім на практиці все виявилося інакше, ніж вони собі уявляли.

Також ми розпитали HR-експертку про те, як уникнути схожих ситуацій, завжди отримувати бажане при зміні компанії та що робити, якщо ви все ж схибили з вибором.

«У компанії я витримала чотири місяці, протягом останнього з яких була геть розчарована та поринула в депресію»

Любов Паріфонова, переходила на позицію Salesforce Consultant

Усе дитинство й студентство я цікавилася технологіями. Тож, попри те, що вчитися пішла на філолога англійської мови, наприкінці навчання я таки зрозуміла, що хочу спробувати щось пов’язане з програмуванням. Спочатку я натрапила на посаду Support, але згодом отримала пропозицію навчитися працювати з Salesforce. Це був «метч» — мене затягнуло. Відтоді я й працюю в IT — понад п’ять років. Сьогодні я Salesforce Consultant. Це досить нова посада для українського IT, тому мій шлях складається зі спроб, помилок і вдалих рішень, але я відчуваю, що точно на своєму місці.

Власне, коли я невдало змінила роботу, вже була на позиції, тобто для мене йшлося суто про зміну компанії, а не характер роботи. Звісно, кожен проєкт відрізняється, але загалом набуті навички допомагають мені адаптуватися до нових умов.

Я працювала в Avenga, де мені було комфортно — керівництво враховувало мої побажання: обсяг винагороди, план карʼєрного розвитку тощо. Але з особистих причин у мене виникла потреба переїхати в одну з країн Євросоюзу. На той момент компанія не могла з цим допомогти. А ще я хотіла попрацювати у великій консалтинговій компанії зі світового топу IT.

У пошуках я була доволі пасивна. Здебільшого рекрутери самі знаходили мій профіль у LinkedIn та кликали на співбесіду. В один момент я почала одразу висувати вимогу релокейту. Так минуло два-три місяці. Пропозицій, які б задовольняли мої потреби, було кілька, але обрала я ту компанію, про котру мала трохи інсайдів через знайомих та їхній досвід.

Мені пообіцяли релокейт протягом року в одну з країн на вибір: Данію або Бельгію. Однак зміна роботодавця збіглася з початком війни, і я не могла чекати так довго. Очікуваної підтримки від роботодавця (ні моральної, ні юридичної) я не отримала. Вони закрутили це так, ніби краще знають, що мені потрібно, й запропонували або відмовитися від переїзду, або зробити це за допомогою процедури тимчасового захисту, щоб «мені було легше повернутись додому в разі чого». Але ці варіанти взагалі не задовольняли мої потреби. Коли я заявила про це, мені запропонували великі гроші, втім це було недоречно, для мене була важливішою легалізація в ЄС. Пропрацювавши там менш як місяць, я зрозуміла, що чекати немає сенсу.

Це спонукало мене до чергової термінової зміни компанії на ту, яка змогла швидко відкрити довгострокову візу в Бельгію. Але цього разу виникли проблеми в роботі. Я потрапила на проєкт до токсичного клієнта. При працевлаштуванні я не знала, чим саме займатимуся, це з’ясувалося постфактум, але я пристала на офер баз вагань, бо в компанії працював мій друг, чий досвід, втім, виявився позитивнішим за мій.

У другій компанії була купа проблем і мало плюсів: треба було постійно їздити в офіс клієнта (про ремоут взагалі не йшлося), абсолютно не гнучкий графік (з 9-ї до 17-ї), ставлення до людей як до «ресурсу». Ще — токсична політика, згідно з якою не можна було обговорювати жодні теми, крім робочих. Я була свідком ситуації, коли один хлопчина спитав іншого, на який термін той взяв іпотеку, але співрозмовник обурився і не став відповідати, посилаючись на загальноприйняті норми спілкування в компанії, мовляв, це надто особисте. Я була здивована, та коли запитала про цю ситуацію в колеги-українця, мені відверто сказали, щоб я не починала розмов, які можуть призвести до схожих ситуацій, тому що все, що не стосується безпосередньо роботи, вважають особистим.

Водночас колектив виявився геть не таким кваліфікованим, як я очікувала. Керівництво концентрувало зусилля на маркетингу, набираючи студентів без належних хард-скілів. Я була відверто розчарована, бо мала певні очікування від компанії, яка є однією з топ-10 IT-компаній світу. Крім того, винагорода, яку я отримувала після релокейту, була значно менша за ту, що я мала в Україні, навіть «брудними». Але я була згодна на все це за умови, що мені таки допоможуть з документами. Однак цього так і не сталося. Вони мене «вивезли» на тих умовах, на яких мені було потрібно, але це був тільки перший крок у потрібному напрямку — компанія найняла найкращих юристів, але навіть вони не змогли нічого вдіяти, тому що так працює європейська система: на все потрібно багато часу, якого в мене не було.

У цій компанії я витримала чотири місяці, протягом останнього з яких була геть розчарована та поринула в депресію. Коли стало зрозуміло, що найближчим часом я не отримаю документи й мені доведеться далі працювати з токсичним клієнтом, в мене не було причин залишатися ні в колективі, ні в Бельгії.

Коли я повернулася в Україну, одразу зрозуміла, що намагатимуся повернутися і в Avenga. Попередній досвід був дуже класний, і після пережитого стресу мені хотілося знову опинитися в комфортному середовищі. Я точно знала, що там є професійна команда, цікаві проєкти, чуйне керівництво, можливість обирати напрямок розвитку, справедливе ставлення, гнучкість. З компанією я залишалася в гарних відносинах, тому питання було лише у вакантному місці. Мені пощастило — воно було, і я повернулася. Під час моєї бельгійської пригоди колеги писали, що їм бракує мене, й були дуже раді поверненню.

Звісно, можна було уникнути всієї цієї неприємної ситуації. Все ж я наважилася на зміну компанії здебільшого через особисті проблеми, які можна було розв’язати інакше (що мені зрештою й довелося робити). Тобто йшлося не про амбіції. Однак я взагалі не шкодую. Це був цінний досвід, котрий допоміг мені побачити життя в інших країнах і відчути на собі, як це — працювати у величезній компанії.

«Вони шукали працівника, на якого можна скинути всі гріхи»

Олег (ім’я змінено на прохання героя), перейшов на позицію СТО у нову компанію

Я працюю в IT близько 20 років. Моя нинішня посада — СТО. До невдалої зміни роботи я теж обіймав цю позицію.

Чому вирішив змінити компанію? Бо умови виявилися дуже «смачними», кращими, ніж я мав на той момент. Я очікував більшої зарплати, ліпшого офісу, ширших можливостей.

Нова компанія сконтактувала зі мною сама. Мені сказали, що терміново потрібна людина, але вмовляли мене досить довго — тоді я не шукав нову роботу активно. Жодних відгуків про компанію я не знайшов. Як потім з’ясувалося, вони гарно зашифрувалися під іншу компанію, до якої були досить опосередковано дотичні. Те, що відгуків не було, мене, звісно, збентежило й мало відштовхнути, але, як то кажуть, усі ми мудрі по шкоді.

Зрештою, я все ж погодився. Співбесіди були класичні й відбувалися у три етапи: з рекрутером, директором і представником інвесторів. Мені було цікаво спробувати себе на новому проєкті, адже у СТО є певний бюджет, який він може витрачати, аби дати бізнесу максимальну цінність у максимально стислий термін. Втім на практиці я зрозумів, що вони шукали працівника, на якого можна скинути всі гріхи.

Була група інвесторів, які вкладали кошти у проєкт. І ніби всі вони мали бути зацікавлені в його успіху, але один з інвесторів не хотів завершувати роботи. Через директора компанії він отримував «відкати» з інвестицій своїх колег-інвесторів. Тобто йому потрібно було максимально довго все затягувати.

Я цього не розумів спочатку і ставив питання, чому ми робимо так, а не інакше. У мене не було відчуття, ніби інші члени команди здогадувалися про ці схеми. Ніхто зі спеціалістів навмисно роботу не затягував. А от інвестор, який і розпилював гроші, постійно змінював фінальні вимоги. Я зрештою запропонував визначитися, що ми робимо, почати з чогось малого, як роблять у класичних стартапах, розробити MVP й далі вже розвивати його. Але у відповідь я почув: «Ні, потрібне завершене enterprise-рішення». Для мене стало очевидно, що тут щось нечисто. Тим паче людина, яка розпилювала бюджет, любила записувати мотиваційні відео, промоматеріали нібито для підтримки корпоративного духу. Насправді ж це робилося, щоб створити видимість активної участі.

Оскільки я ставив багато питань і не виконав роль, яку хотіли на мене повісити, мене відсторонили від виконання обовʼязків. Загалом я відпрацював у компанії випробувальний термін у три місяці, й ми розійшлися. Думаю, ця компанія продовжує роботу.

Щоб уникнути схожих ситуацій, потрібно уважно слухати відповіді на запитання, які ви ставите рекрутерам і потенційному керівництву. Коли чітких відповідей немає, це повинно насторожити. Потрібні цифри, зрозумілі очікування від вас як від співробітника: у цьому кварталі такі показники, до кінця року — наступні. А якщо кажуть «стати найкласнішими», без обговорень будь-яких нюансів, характеристик, які можна вирахувати (дати, бюджет, кількість користувачів), — це дуже підозріло.

«Не піддавайтеся емоціям, перевіряйте інформацію»

Домініка Іванова-Бекар, HR-експертка, кар’єрна консультантка

У моїй практиці орієнтовно у 10% випадків люди потребують професійної поради та консультації якраз тому, що прагнули кращої роботи, зважилися на зміни, але отримали гірші умови, ніж мали раніше. Причому це стосується як звичайних спеціалістів, так і С-level.

Якщо до війни до зміни місця роботи людей спонукали здебільшого внутрішні причини, то тепер додалися зовнішні обставини, які важко спрогнозувати (переїзд компанії та релокація працівників, скорочення штату тощо).

Основна причина, чому спеціалісти «промахуються» з новою компанією, — це неповна, не зовсім коректна або навіть неправдива інформація, якою володіє пошукач про вакансію.

Пошук роботи — це також робота. Тому незалежно від того, чи спеціаліст сам шукає нову позицію, чи його хантять, потрібно більше дізнатися як про саму вакансію, так і про компанію загалом. Не потрібно до цього ставитися легковажно.

Ще на етапі планування пошуку роботи сформулюйте критерії, які є для вас важливим. Повідомляйте їх на співбесідах, шукайте інформацію про компанію через власну мережу контактів, читайте відгуки у відкритих джерелах і перевіряйте їх. Ваше завдання перед тим, як відповісти на офер, — мати на руках чіткі відповіді.

На що я рекомендую звертати увагу:

  1. Ваші функції та зона відповідальності.
  2. Оплата: сума net/gross, бонусна система; що саме входить у компенсаційний пакет і які умови отримання цих пільг.
  3. Умови праці: офіс, ремоут чи гібридний формат. Де саме розташований офіс, в якому буде облаштовано ваше робоче місце? Яким чином компанія планує оформити з вами співпрацю? Вам пропонують офіційне працевлаштування з оформленням у штат або договір ЦПХ, чи в компанії є практика, щоб працівники оформлювали собі ФОП?
  4. Корпоративна культура, стиль управління та комунікації керівника.

Бажано, щоб перші три пункти були продубльовані в офері.

Не піддавайтеся емоціям, захвату від почутого, перевіряйте інформацію.

Звертайте увагу на «дзвіночки» під час спілкування з представниками компанії — так ви отримаєте інформацію щодо стилю управління майбутнього керівника та загалом щодо рівня корпоративної культури. Якщо на етапі підбору ви стикаєтеся з некоректним ставленням, є висока ймовірність, що й далі комунікація буде токсичною.

Окремо зауважу про випадки, коли йдеться про нові, щойно створені посади та підрозділи. Тут пошукач має усвідомлювати: рівень ризику того, що робота буде відрізнятися від обговорюваної на співбесіді, зростає в рази. Підрозділ лише формується, і що буде в результаті, — інколи навіть керівництво до кінця не розуміє. Ця зона невизначеності є певним ризиком як для компанії, так і для кандидата.

Якщо нова компанія все ж виявилася гіршою за попередню, то при виборі кар’єрної стратегії я рекомендую насамперед зважати на те, чого ви прагнете, які ваші кар’єрні цілі та амбіції. І вже від цього відштовхуватися та шукати ті місця роботи, де ви отримаєте максимум з очікуваного.

Повернення у попередню компанію можливе. Але, по-перше, потрібно розуміти, яке ставлення в компанії до тих, хто звільняється, чи є практика подальшої співпраці. А по-друге, як саме відбулося звільнення у вас.

Як HR я ставлюся до такого явища позитивно. Ризики у співпраці з колишнім співробітником (при умові, що він мотивований повернутися та працювати в компанії, а не робить це через безвихідь) менші, ніж у зовнішньому наймі, оскільки колишній працівник вже знає цю роботу, його не потрібно навчати, на його адаптацію компанія витратить менше часу, ніж на новачка.

Крім того, повернення колишніх фахівців, які шукали для себе кращого місця, але не знайшли, позитивно впливає на решту співробітників: вони виваженіше підходитимуть до планування кар’єри. Зі свого досвіду HR-директорки і HR-консультантки скажу, що нерідко повертаються як звичайні спеціалісти, так і керівники. Ці рішення були виважені з обох боків, тому це стало запорукою доброї співпраці.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось16
До обраногоВ обраному2
LinkedIn



31 коментар

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Очень правильно написано что нужно обращать внимание на слова во время собеседования и их подтверждения. У меня были случаи когда после 1-2 этапа, я понимала что дальше работать с этой компанией я не смогу. Особенно ярко запомнилась компания, которая искала человека не имея четкого представления куда его приткнуть. На прямой вопрос чем мне предстоит заниматься я выслушала пространственную лекцию о целях и стремлениях компании

Це — нормально, я часто змінював роботи, бував треш, бувало норм, бувало добре, це — такий процес
Робота — це як дівчина (чи хлопець): зустрічаєшся, робиш висновки, аналізуєш те, що відбувається, іноді вирішуєш, що треба йти далі; коли щастить, то знаходиш своє, може і назавжди
Бажаю всім знайти своє

Мой личный рекорд — 2 дня от найма до ухода (инициатива была моя, если что). Они не успели меня даже оформить. Просто увидел степень бардака и свалил немедленно.

А что было дальше? Пару недель на поиск ещё одной работы? Или пару месяцев?

Да нет, просто неспешный фриланс, пока не пришло другое предложение. Уже не помню, сколько это длилось

зробити це за допомогою процедури тимчасового захисту, щоб «мені було легше повернутись додому в разі чого». Але ці варіанти взагалі не задовольняли мої потреби. Коли я заявила про це, мені запропонували великі гроші

Жесть. Как не зайду сюда, так инфантилизм цветет буйным цветом. От денег отказываются по самым надуманным поводам.

Имея основания для легализации без участия компании и бесплатно, выбирают меньшие деньги, но чтобы компания кому-то заплатила и можно было сидеть, сложив лапки.

Ну почему не принять предложение, сделать бесплатно себе документы, получить больше денег себе на карман, продолжать работать в компании, которая вроде ок и в которой уже месяц проработала?

Десятки тысяч обывателей вообще без знания языков осиливают получение себе временной защиты самостоятельно и только айтишным снежинкам работодатель должен всё принести на блюдечке и в попу поцеловать.

Там навіть осилювати немає чого, заходиш в поліцію, показуєш український паспорт, вони самі все роблять, через годину виходиш від них з документом про тимчасовий захист з правом на роботу.

зміна роботодавця збіглася з початком війни, і я не могла чекати так довго
запропонували або відмовитися від переїзду, або зробити це за допомогою процедури тимчасового захисту
для мене була важливішою легалізація в Європі
компанія найняла найкращих юристів, але навіть вони не змогли нічого вдіяти, тому що так працює європейська система: на все потрібно багато часу, якого в мене не було

Тільки мені зрозуміло, що людині хотілося неможливого? Особливо це слідує з останньої цитати. І в чому проблема легалізуватися за допомогою «за допомогою процедури тимчасового захисту»? Багато хто навпаки з радістю пристав на таку можливість, тому що на відміну від звичних процедур, коли «на все потрібно багато часу», це досить швидко. Хоча, звісно, вибір країн дещо звужується. Але ж і озвучена вимога — «легалізація в Європі» (очевидно, в ЄС, ми і так в Європі), а не в якійсь конкретній країні.

Любов Паріфонова, ви контракт з роботодавцем з Бельгії підписували? Ви звернули увагу на суму винагороди? Ви погодилися і поставили підпис! Що за проблеми з легалізацією в Бельгії у вас виникли? Ви не отримали дозвіл на роботу в Бельгії? Як тоді ви змогли працювати і отрімувати зарплатню? Ви вели перемовини з роботодавцем під час співпраці, що умови не відповідають вашим очікуванням та про те, що ваш внесок в результат проекту заслуговує на вищу компенсацію?

Напевно обіцяли десь на словах допомогу із ВНЖ блукартою, та це була брехня і замануха від початку. Так часто з грінками і блукартками маніпулюють бодішопи, треба дізнаватись чи може саме той менеджер, що обіцяє справді це пропонувати. Бо контора може і допомогати з ВНЖ, але той менеджер, що то бовкнув для заманухи, насправді не має таких повноважень. Як письмово нічого не оформлено — то куйбешиви банально лохонули пасажира, який погодився на УГ і зарплатню в півтора рази нижче ринка, щоб дали ВНЖ. А насправді відпрацював контракт і отримав копняка під зад із країни. При цьому робота полягала в тому щоб вислуховувати від клієнта поток лайки, бо усі строки і якість провалено позаяк виконавці в країнах СНД — студенти під керівництвом 23 річних сініорів, а на оншорі так і взагалі невідомо хто такий.

ВНЖ/блукарт видають державні органи на основі діючого контракту з роботодавцем. Всі правила описані на офіційних державних ресурсах в Інтернеті. І вони виконуються! Чудовий проєкт для прокачування софтскіллс! Поганих проєктів та роботодавців не існує. Не впорався з викликом — не дозрів до наступного великого кроку в своєму житті. Те що ми будемо мати завтра залежить від того що ми для цього зробили сьогодні.

Там той ще геморой насправді потрібно щоб була «дифіцитна» професія, антидемпінговтми правилами ЕС встановлено, що іноземцям має надаватись конкурентна зарплата і потрібно надати документ. Тобто бодішопу нема жодного сенсу везти лохів з України, як її доведеться платити ту саму зарплатню, що в місцевим. Тут в принципі усе вірно і сказано. Одразу треба влаштовуватись в Німеччіні (бо саме там професія в переліку) і самостійно оформлюватись, інакше куйбешеви просто надурять зігравши класичну схему. І так, одразу треба вчити німецьку чи : голандску, французьку тощо.

Ну так программисты везде «дефицитная».

Счаз. Нет конечно, в Германии — да. В Чехии, Венгрии, Литве, Латвии, Естонии и Ирландии — нет. Там и галер- бодишопов аусурсинговых и филиалов корпораций и продуктовых компаний всех мастей хоть отбавляй, причем именитых типа IBM, Oracle, TCS, Accenture, Toshiba, Samsung и т.д. В Дании вообще своя долина стартапами и продуктовыми компаниями и т.д. В самой Германии много пром. производства и соответственно разного бизнеса вокруг него и большое кол-во ИТ работы вокруг этого, самой разнообразной но в основном PHP, Java и C++. Примерно 40 тис открытых рабочих мест по их собственной оценке, но аутсурс они не очень жалуют и стараются избегать, кроме как партнёрских сделок. Часто открывают свои филиалы в той же Венгрии или Чехии и передают туда работу. Мы на этом рынке в общем только ценой отличались, объективно у них качество не хуже.

Тоесть вы хотите сказать, что программист в Чехии не пройдет на блукард?
В Чехии блукард от 1.5 средней, а средняя 1486. Тоесть уже с 2-2.5к вполне ок, не?

О, хороша тема :-)
Рівно за тиждень буде вже шість років, як я сходив до одного з лідерів львівського ринку, хаха :-)

У чому сенс статті? Люди розповідають про те що вони не знають чого хочуть і не можуть на співбесіді спитати про умови роботи.

Чому не знають? Написали же, що знають. Але через власну наївність дозволили себе ошукати.

В чому ошукати? В тому що люди у них це ресурс і немає психологічної підтримки? Викликайте вєртушки пакувати цих правопорушників

То лапша на вуха в стилі ображеного підлідків, для поглиблення ефекту. Реальні проблеми вони написали — посада і зарплатня не відповідали тому що їм пропонували під час співбесіди. Казали — допоможуть із ВНЖ але буде менша зарплата, обдурили — «козли, треба в офіс ходити і образи слухати, що студенти не встигають по строкам і якості». Казали — посада СТО, в реальності максимум тімлід, а то і просто сініор багфіксер який жодним чином не впливає на прийняття будь яких технічних і архітектурних рішень, про що і сказали прямим текстом по типу — «тех менеджмент — це не твого розуму справа, слідкуй щоб тікети закривались та роздавай наганяй». І далі пішло поливання брудом в стилі «вони там пилять бюджет, буки-бяки». Тобто людям, під час співбесіди сказали те — що вони хотіли почути і вони це прийняли за чисту монету. Це зветься — наївність. Хоча усі правила прості усі їх знають — хочеш емігрувати, емігруй — а не грайся, конкретно: або виходь заміж за іноземця, або ставай експертом міжнародного классу влаштовуйся в круту іноземну компанію (не бодішоп), або отримуй візу інвестора як бізнесмен і їдь робити бізнес, або йди в армію легіонером. Хочеш бути СТО (справжнім технічним директором, головним інженером тощо ) - створюй компанію, знаходь гроші, шукай клієнтів, базарь з кришею, приймай на себе фінансові ризики тощо.

Орнув. Проблеми сучасний людей: дуже негнукий графік (9-17)..., моральна підтримка... до людей як до ресурсу ... Враження, що люди роботу з санаторієм поплутали.

А якщо ще й смузі в офіс привезуть полуничний замість суничного, то може статись депресія))) Яку звичайно вимагатимуть розглядадати як виробничу травму зі 100% оплатою

Представникам радянської школи праці незвично коли хтось хоче щоб до них ставились не як до лайна.

я родился в 92-м, но для меня тоже очень странно читать жалобы на отсутствие мюслей на завтрак в понедельник
business is business, ты приходишь на работу зарабатывать деньги и «предан» компании ровно до того момента, как соседняя галера позовет на +500
точно так же и работодатель использует тебя как инструмент для продвижения своего бизнеса и заработка денег ровно до того момента, как ты перестаешь быть полезным

в этом нет ничего хорошего или плохого, это просто нормально

Ну про смузі і все таке то вже перебільшення. Але ставлення до роботи як ти продаєш себе за грощі а роботодавець тебе використовує це вже вибачте якась проституція.
Я витрачаю на роботу більшу частину свого життя і для мене навіть користь роботи для мого творчого розвидку, ставлення менеджменту та колег до мене та умови роботи у 10000 разів важливіщі за рейт,.

если вы живете работой — это сугубо ваше волеизявление 😉
очень многие люди используют работу, внезапно, для заработка денег, чтобы тратить их на своих увлечения, хобби и другие потребности.
и, опять внезапно, при этом эти же люди отлично перформят на своих проектах и вполне комфортно себя чувствуют

Це чиста математика (добре — чиста математика то прості числа). На роботі об’єктивно проводжу більше часу ніж сім`єю та хоббі. Тому треба щоб там усе було в кайф

Зазвичай існує прямий зв’язок. Тебе і твою роботу цінують якраз на рівень грошової компенсації. Так капіталізм влаштований, цінність будь чиєї роботи вимірюється в грошовому еквіваленті. Як платять — так ти і потрібний, а також і на стільки ефективне діло яким ти займаєшся. В принципі компенсація може бути не тільки грошова, скажімо добрій комфортний офіс, добре обладнання, медичне страхування тощо. Це усе не безкоштовне, кожен сам обирає — брати гроші і самому, чи брати бенефіти. Звісно компанії зручніше бенефітами, бо можна купляти оптом, отримувати корпоративні скидки, партнерські програми тощо, тобто підвищується норма прибутку.

Знову починається обсер, ніби в нас тут щось дуже іньше ніж за кордоном. Один в один те саме, психологія Хомо-Сапієнс на справді не дуже то від країни походження і залежить.

Там багато пустих балачок, про «не дружню атмосферу». Які справді на рівні першокласниці яка вийшла до школи, а там виявляється дисципліна і вчитись треба. Так чи інакше її ошукали в головному — не допомогли із візою, хоча при цьому платили зарплатню значно нижчу за ринкову, на яку вона погодилась щоб допомогли із візою. Тобто бодішоп звичайнісінький. Хто заважав пробити контору по знайомим перед тим як туди йти ? Це відмазки на рівні — мені обіцяли в казіно джекпот, а виявилось, що втратила пів зарплатні.

Типичные завышенные ожидания от работы в эуропах + неверное понимание поведения на рабочем месте... бывает :)
Разница между Украиной и другими странами тут разительная... к примеру любимая тема хомяков про то сколько бабла ты мож накосить в Германии обсуждать напрямую с коллегой не принято 🤣

Підписатись на коментарі