Кодинг змалечку. Українські діти розповідають про вивчення програмування, а батьки — про заохочення майбутніх айтівців

Ми не з чуток знаємо, як люблять програмувати дорослі айтівці. А як щодо дітей? Що вони думають про програмування, з чого почалося їхнє захоплення, де вони це опановують і як — розпитали у них. А ще поцікавилися у батьків, які виховують юних програмістів, як вони підтримують хобі дітей і чим корисний цей досвід.

Діти — про захоплення програмуванням

«Мій друг Лев займається програмуванням і розповів мені, як це круто»

Єгор Хохлов, 11 років

Я з Києва, вчуся в загальноосвітній школі. Комп’ютер у мене з’явився у другому класі. На програмування я захотів піти рік тому і попросив маму записати мене в комп’ютерну академію. Моя мама — адміністраторка, а тато — інженер, моделює в 3D літаки.

Мій друг Лев займається програмуванням і розповів мені, як це круто. Тож я вирішив відвідувати заняття з ним. Коли виростимо, ми разом створимо гру.

В ІТ-академії ми вивчаємо, як робити ігри. Останній курс був на Construct-3. Це така крута платформа для створення 2D- і 3D-проєктів. Вчимо Python, Web Development, JavaScript. Найкраще у мене виходить Web Development, створювати вебсторінки з різною інформацією. HTML, JavaScript, CSS — це три основні мови програмування для Web Development.

Я не сильно ними можу програмувати, бо тільки почив вчити, але вже маю певні успіхи. Можу писати легкі програми. Наприклад, я створив інформаційний сайт про Пізанську вежу. Але не хостив його в інтернеті, зберіг на комп’ютері у форматі HTML. Крім того, написав «змійку» на JavaScript.

У мене є декілька книжок для програмування — це «Пришвидшений курс Python», «Ruby для дітей» (DOU публікував інтерв’ю з перекладачами книжки — ред.), «JavaScript для дітей».

У цих книжках є завдання за темами, так і практикуюся. Ще черпаю знання на платформі Sololearn. Там я вчу HTML. На цьому сайті записаний і на курси з CSS, JavaScript, Python.

У програмуванні найцікавіше — створення ігор на різних рушіях. Є такий рушій під назвою Unity 3D. Ми з друзями вже придумали заготовки для майбутньої гри. Це буде онлайн-гра про космос, де гравець матиме свою планету, яку він прокачуватиме, літатиме на неї...

Моя ж улюблена гра Minecraft. Ще подобаються League of Legends, Hollow Knight, Slime Rancher. Я люблю грати в ігри, та й дорослі ними цікавляться. Тож це вигідно. Я знаю, що айтішники заробляють багато грошей. І думаю, що ІТ — це наше майбутнє, майже повністю.

«У моїй сім’ї лише я захоплююся програмуванням»

Владислава Мякотіна, 13 років

Я з Харкова, вчуся у школі-гімназії, закінчила 8 клас. З восьми років ходжу на танці — акробатичний рок-н-рол, і програмування. У першому класі мені сподобалася інформатика, і я попросила батьків знайти профільний гурток. Спершу вчилася робити різні презентації, таблиці. Потім зацікавилася власне програмуванням. На уроках у школі нам розповідали ази, а на гуртках я поглиблювала знання.

У моїй сім’ї лише я захоплююся програмуванням. Мій тато — військовий, а мама — бухгалтерка. Мої батьки дуже ініціативні й швидко відгукуються, якщо треба мені щось додаткове знайти чи кудись відвести. Ми живемо на околиці міста, тож завжди постає питання з дорогою.

Отож раз на тиждень я відвідувала гурток, де вивчала Scratch. У 10 років пішла в ІТ-академію «Шаг». Там провчилася півтора року. Щомісяця нам викладали щось нове. Спочатку ми вчили Python, потім Photoshop. Згодом робили відео у Sony Vegas, після цього пірнули в конструктор ігор Construct-2. Там ти робиш меню гри, програмуєш кнопки. Пишеш на HTML5, щоб меню якось працювало.

Цієї весни я записалася на безплатні онлайн-курси для вивчення HTML. Просто заходжу у групу в телеграмі, долучаюся до конференції. Там пояснюють, який завантажити застосунок і що в ньому робити. Якщо щось не виходить, показую свій екран, і мені підказують, як це виправити. Так я розібралася, як робити сторінку у соцмережі з погляду розробника, готувала сторінки про міста України: Харків, Київ, Одесу за допомогою HTML.

У програмуванні мені подобається результат, який я отримую після того, як зроблю програму. Коли спершу не вдається, а потім програма працює. Це дивовижно.

«Коли у моєму коді щось не працює, йду з цим до тата»

Агата Степанушко, 15 років

Я навчаюсь у загальноосвітній школі в Ірпені, закінчила 9 клас. Я зацікавилася програмуванням чотири роки тому.

Мій тато — системний адміністратор. Знаю, що частину знань, які допомагають у програмуванні чи робототехніці, можна використовувати вдома. А це практично і цікаво. Тато іноді розказував, як працюють ті чи інші речі, що можна робити за допомогою мінімальних знань із програмування. Наприклад, якось ми говорили про ліхтарі вуличного освітлення і в чому плюси та мінуси того, щоб вони працювали на датчиках чи на коді, який за допомогою формули вираховуватиме оптимальний час роботи. А потім взялися за автоматичне освітлення вдома.

У школі ми вчимо інформатику, але для мене це не надто цікаво, бо дають загальні знання на кшталт «як створити папку на робочому столі». Тож я записалася на додаткові заняття у школу Robocode, яка є в багатьох містах України та за кордоном. Відвідую раз на тиждень, заняття триває дві години. Наші викладачі — це нинішні студенти КПІ, які навчаються на спеціальностях, пов’язаних із програмуванням.

Чотири роки тому ми починали зі Scratch, довідувалися, як будуються алгоритми. Написали щось схоже до мінігри. Далі переходили на Arduino.

Один з проєктів, який мені запам’ятався, — це коли нас розділили на дві команди по дві-три людини й вручили коробку з роботом-котом. Нам дали інструкцію, викрутку, і ми мали зібрати кота й запрограмувати так, щоб він підв’язувався по блютузу, вмів ходити, повертати тощо. Треба було писати на C++.

Ще був проєкт, коли нам дали готового робота. Ми мали його запрограмувати для сумо: робот мав знаходити опонента, далі скидати його з імпровізованого кола, виштовхувати.

Коли ми писали на С++, це була більше робототехніка, ми підв’язували датчики, бачили, як це працює. Коли почали вивчати Python рік тому, то перейшли на комп’ютерний зір.

У мене Python на додаткових заняттях і у школі почалися приблизно в один рік. Але через те, що в школі один урок на тиждень, а поки вгамують клас чи ще щось, ми мало що встигали. Тільки поверхово, взяли змінні до прикладу. На додаткових давали набагато більше.

Коли у моєму коді щось не працює, йду з цим до тата, — наприклад, компілятор помилки не видає, але програма «лежить». А буває так, що тато до мене підходить: «А як теоретично можна зробити те, підв’язати?». Ще він може порадити цікаву тему для дослідження.

Нещодавно я зацікавилась, що таке асемблер і з чим його їдять. Я не раз про нього чула раніше, асамблер відрізняється від «плюсів» і Python, тож звернула на нього увагу. Зараз, коли є вільний час, трохи підчитую профільну літературу.

Це для мене хобі. Але думаю над тим, щоб у майбутньому піти на спеціальність, пов’язану з програмуванням.

Батьки — про дітей, які захопились програмуванням

Юля Шамраєва, Employer brand manager в AltexSoft

Донька — Аделіна Шамраєва, 9 років

Перетягнути мою доньку на розробницький бік ігор допоміг подарунок від компанії, де я працюю. З книжкою Маджед Марджі «Scratch для дітей» ми провели не один захопливий вечір, розробляючи план лову комарів у щойно збудованій квартирі або навчаючи машину діставатися заданого пункту призначення, оминаючи глухі кути, каналізаційні люки та інші перешкоди.

Далі були додаткові заняття з нашою вчителькою інформатики раз на тиждень. Ми не гналися за особливими досягненнями, важливими для нас були веселі й цікаві заняття, щоб підігрівати інтерес. І надихаємо ми м’яко. Бувало, йдемо до школи, на дворі тепло, й донька каже: «Ой, сьогодні заняття, але ми з друзями будуємо хатку за школою, — можна я не піду». Тоді могла пропустити урок, але наступного разу йшла залюбки.

Ми з чоловіком були приємно вражені, коли донька показала сертифікат від СODE. Це безкоштовна навчальна платформа, яка має на меті заохотити до програмування дітей з усього світу. Час від часу вони проводять змагання «Година СODE», де учасник може обрати завдання за віком, яке має виконати за годину. Перемагає той, чиє рішення виявилося найбільш вдалим. Якось Аделіні треба було реалізувати, щоб персонаж-чоловічок утікав від зомбі, долаючи перешкоди — перестрибував через ями та кактуси й дорогою збирав мізки, щоб додати собі сили.

Ще ми разом з донькою робили восьминіжок, які мали втікати від морських хижаків. Хижаки з’являлися непередбачувано і треба було постійно стежити за восьминіжками й рухати їх у безпечне місце.

Оксана Лобко, co-founder of achievki.io

Тіма — 12 років, Боря — 8 років, Катя — 4 роки

У мене троє дітей, і всі вони люблять грати в комп’ютерні ігри. Ми з чоловіком встановили їм три однакових столи в кімнаті з комп’ютерами, і іноді вони разом грають. До прикладу Катя у два роки грала з хлопцями у Minecraft в креатив-режимі.

Ще у кожної дитини змалечку є свій айпад. У Тіми він з’явився у 10 місяців, у Борі й Каті у три місяці. Ігри для тримісячних — це бульбашки лускати, коли торкаєшся їх на екрані; слухати, які звуки тварини видають тощо.

Крім того, вони дуже люблять збирати «Лего». Ще з першою дитиною вдома з’явилося кілька кубометрів конструктора: ми купували багато наборів, дещо нам дарували, а одного разу на Ebay замовили 12 кілограмів «Лего» за $300. Думали поводити малих на лего-гуртки, але те, що хлопці складали у 3–6 років, на гуртках пропонували дітям 6–12 років. У LEGO Mindstorms мої гралися у 6–10 років, на заняттях деінде це брали після 12 років. Тож їм було не цікаво, хоч ми й записували їх у різні гуртки.

Це стосується і власне програмування. У Scratch Тіма і Боря займалися, коли їм було 6–8 років, на гуртках це 8–12 років. На Python вони пишуть з 8 років, на гуртках його розглядають після 12. Виходить, до старших їх не брали, а на свій рівень завдання їм видавалися простими та нудними. Тож гуртки поки що на паузі.

Нещодавно Тіма сказав, що хоче робити гру на Unreal Engine 5. Він сам пробував розібратися за ютуб-уроками, але вперся у щось незрозуміле і вирішив знайти людину, яка б допомогла.

Син сам знайшов репетитора, сам з ним домовився, зідзвонюється, сам виконує домашки, оплачує уроки зі своєї картки «Приват» (Тіма і Боря мають картки з шести років). Усі комп’ютерні ігри, книжки і їжу з ресторанів вони замовляють самостійно, тільки запитують дозволу перед цим і кажуть, скільки перекажуть грошей.

Ще Тіма з шести років навчився піднімати свій Minecraft сервер на AWS, туди моди ставити тощо. Пізніше додалися сервери інших ігор. Але тут треба сказати, що з усім дітям спершу допомагав чоловік, разів по сто показував. І як в лего розібратися, і в Minecraft.

Я вірю, що навчання завжди має бути надмірне: берете нову штуку, з нею треба погратися, багато разів використовувати, багато помилок припуститися, купу разів презентувати друзям, щоб побачити, які частини викликають захват. Я не вірю, що можна дитину «обмежувати гаджетами 15 хвилин на день», а потім поводити пів року на курси Photoshop по дві години у вихідні й очікувати, що вона чогось навчиться. Вона щось подивиться, запам’ятає кілька дій, виконає вправи й забуде, якщо не застосовуватиме це.

Зовсім інша річ, якщо дитина використовує різні редактори графіки, музики, анімації, 3D у повсякденні. Боря, наприклад, надсилає бабусі та друзям графічні анімовані картинки замість емодзі, і робить їх нальоту.

Ще діти створюють 3D-іграшки в браузерному редакторі Tinkercad і зразу друкують їх на домашньому 3D-принтері.

Євген Лопатін, бізнес-аналітик

Донька — Дар’я Лопатіна, 9 років

Мене звуть Євген, я 22 роки в IT, мешкаємо в Києві. Моя донька Дар’я почала цікавитись програмуванням завдяки грі Minecraft та хобі — малюванню. А ще вона змалечку бачила, як я працюю — перші п’ять років її життя я був на ремоуті. Писав ERP-системи для замовлення товарів з Китаю. Сидів за великим столом, під яким робила свою схованку дочка.

Два роки тому ми віддали Дар’ю у школу програмування «Логіка». Вона має творчі здібності до малювання. І коли обирала курси програмування, віддала перевагу курсу, де навчали робити мультфільми у системі Scratch. У її групі було ще чотири дівчинки, вони вчилися офлайн раз на тиждень.

Раз на пів року діти робили показове заняття, куди запрошували батьків. Зараз вона опановує Python з персональним вчителем. Так майбутній айтівець отримує більше уваги, темп під дитину держить вчитель. Я допомагаю доньці з домашніми завданнями, коли виникає така потреба. Ніколи не відмовляю, хоча часто буваю за кордоном, однак ноутбук завжди поруч зі мною.

Опановувати Python пропонувала школа, і на ньому розробляється віртуальний світ у Minecraft, отже він класний для малечі.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось5
До обраногоВ обраному2
LinkedIn



13 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Досить вже it пропаганди!
«Одесская мамочка гуляет с двумя малышами. Ее спрашивают, сколько ее малышам лет.
Она отвечает: тому, который адвокат шесть, а тому, который гинеколог — четыре.»

Я не вірю, що можна дитину «обмежувати гаджетами 15 хвилин на день», а потім поводити пів року на курси Photoshop по дві години у вихідні й очікувати, що вона чогось навчиться.

Именно 👍 Ограничение на гаджеты приводит к тому, что как только у ребенка появляется заветные «15 минут планшета», то он их проводит за играми и ни о каком программировании даже речи не идет. Игр должно быть на столько много, чтобы они надоели. Наш путь к развертыванию своего Minecraft сервера длился где-то 3-4 месяца постоянных игр в Minecraft, просмотра видео про Minecraft, разговоров про Minecraft ... пока ребенок не пришел и не сказал «Папа, я хочу свой Minecraft сервер» ...

Ще у кожної дитини змалечку є свій айпад

Тоже согласен 👍 Просто хочу добавить, что учить ребенка программированию с детства, это дорого ... очень дорого. Планшет, ноутбук, телефон, всякие подписки и т.д. и т.п. Плюс инвестиция времени, когда ребенок приходит и выдают какую-то пургу типа «Я смотрел видео про то как сделать ракету в Minecrfat ... blah-blah-blah ... slime ... bedrock ... concrete ... piston ... blah-blah-blah ... но у меня она не взлетает, можешь помочь?», и ты понимаешь, что следующие несколько часов ты будешь читать minecraft.fandom.com/wiki/Minecraft_Wiki, смотреть видео про Minecrfat и разбираться как сделать так, что бы эта чертова ракета взлетела ...

Да, много концепций еще долго «доходят», поэтому прикольно с ними знакомиться в детстве.
Они, когда между собой играют-бесятся, то у них в выдумках уже намешана магия, разные измерения, путешествия во времени, лазерные мечи, гипер-пространственные двигатели, монстры, генное редактирование существ, логические трюки, словесные трюки, трюки в людских отношениях, текущие культурные концепции и тп.

— Здравствуйте, хотим записать трёхлетку на программирование, китайский и терменвокс
— С такой нагрузкой ребенок к 16 годам повесится
— Нет, первый нервный срыв мы планируем к 13, а попытку самоубийства в 14, чтобы в 16 он закончил психотерапию и приступил к первому стартапу ©

ага... а когда планируете геморрой, сколиоз, близоглазость?...
ну и чо там еще бывает у мегозадротов...а то я не в курсе... :)))

Деньги

Вы знаете место где за них можно вернуть здоровье ?
Адрес в студию плиз

Знаю как избижать геммороя, сколеоза и близорукости, если нет сильной предрасположенности. А если есть — без денег прогноз лечения неутешительный

Список далеко не полный и предрасположенность тут не при чем :)
У меня и предрасположенности не было... и за деньги вылечить не получилось :)))

Ми навіть запустили окрему Дитячу Академію від Stfalcon.

Навчаємо дітей програмуванню в Scratch/Minecraft EE/Roblox Studio

Є діти, які вже в 5 років норм шарять в Scratch. В 7-8 — розробляють свої платформери, або доволі складні програми в Minecraft/Roblox. Старшим переважно викладаємо Python

Як на мене, то ці скіли для дітей мегаважливі.

Мій старший вже два модулі по Scratch і три по Minecraft пройшов. Робив з ним кілька ігр в Scratch нещодавно, то бачив, що дійсно розуміє що до чого і як вирішити ту чи іншу задачу.

Мій син 5 років абсолютно сам підсів на Roblox, спочатку побачив відоси на ютубі, попросив встановити, встановили, потім він дізнався, що можна самостійно там створювати ігри.
Він накидує об’єкти і примітивний дизайн в редакторі, а мене примушує писати код і запускати це все.
При цьому вчитися нормально читати він не хоче, хоче відразу створювати ігри.
Вдалося частково розвантажити себе, переклав на нього роль продукт-овнера і дизайнера. Він має намалювати на папері дизайн і написати сценарій, а мені потім доведеться то реалізовувати.

Ніякого тобі відпочинку, на роботі з нагайкою менеджмент, а вдома тероризує дитина.

Круто що зараз для дітей є такі можливості.
Я в свої шість років їв пісок, та навіть так шось ніби з мене вийшло)))
Цікаво подивитись як далеко піде нове покоління!

Найкраще творіння був — зайчик
imgur.com/a/Mj9SgBN

Підписатись на коментарі