Поради професіоналів: що з тактичної медицини, домедичної допомоги та мінної безпеки варто знати цивільним у воєнний час

В Україні понад пів року триває повномасштабна війна, і запит на заняття з домедичної допомоги, тактичної медицини, поводження зі зброєю, орієнтування серед цивільних лише зростає. Низка організацій та фондів запустили свої курси для підготовки до життя в умовах воєнного часу.

Ми розпитали експертів деталі: що таке тактична медицина, які знання з домедичної допомоги в умовах війни можуть знадобитись, як обрати турнікет і чому він не завжди рятує життя, навіщо проходити курс з мінної безпеки та орієнтування тощо.

Тактична медицина vs домедична допомога

Федір Сердюк, експерт з надання першої допомоги та пожежної безпеки

Я викладав тактичну медицину з 2014 року, сьогодні керую БФ PULSE, який ми з друзями заснували в лютому 2022-го. Коли є велика потреба, теж долучаюся до тренінгів, зокрема у березні цього року навчав інструкторів фонду.

Наш фонд навчає тактичної медицини військових, поліцейських, рятувальників; людей, дотичних до оборони України. Іноді ми проводимо тренінги для волонтерів, цивільних, але це радше виняток. За даними міністра оборони, до мільйона людей треба підготувати для захисту держави, тому наш пріоритет як організації — це мобілізовані.

Моя думка така: люди, які мають знання з тактичної медицини, мають готувати насамперед військових, зараз це дуже болюче й нагальне питання. Ми проводимо тренінги для них і створюємо внутрішні навчальні підрозділи безпосередньо у військових частинах, щоб армія мала свій ресурс, а не лише волонтерський.

Водночас я є власником компанії FAST, яка спеціалізується на корпоративному навчанні домедичної допомоги й пожежної безпеки. Зазвичай ми працюємо за зверненням великих компаній, які хочуть навчити основ першої допомоги своїх співробітників. Наразі я не залучений операційно в діяльність компанії.

Тактична медицина і домедична допомога — це різні речі. Тактична медицина — це дії військовослужбовця для порятунку товариша за визначеним протоколом. Різниця полягає в тому, що військовому пояснюють тактичні особливості надання допомоги у складі військового підрозділу, під час навчання дають це відпрацювати. До того ж боєць опановує навички, які не можуть застосовувати люди у звичайному житті. Наприклад, військового можна навчати плевральної декомпресії, яку людина в умовах цивільного життя не має права робити. Військових вчать користуватись спорядженням, яким забезпечують волонтери, Збройні сили та Міністерство оборони. Для цивільного воно може бути дорогим або недоступним.

Для навчання військових ми застосовуємо рекомендації TCCC (Tactical Combat Casualty Care) — це американський протокол надання медичної допомоги на полі бою. Там, до прикладу, не передбачено проведення серцево-легеневої реанімації, якої навчають на курсах мирного часу. Найчастіше у військових стається зупинка серця через втрату крові. І людині у цьому разі недоцільно проводити масаж серця ані з тактичного, ані з медичного погляду. Цивільні ж зазвичай вчаться цього, бо ймовірність, що комусь у метро, офісі, школі тощо стане погано, є великою. Тому набір навичок трохи різний.

Якщо йдеться про масивні кровотечі, то логіка надання допомоги при цьому є схожою і в домедичній підготовці, і в тактичній медицині. Кров тече в людини однаково і якщо вона впала з мотоциклу, і якщо їй відірвало ногу. Питання в тому, що протоколи можуть відрізнятися. Якщо ти цивільна людина і не вмієш накладати турнікет, але знаєш, як зупинити кровотечу іншим способом — добре, головне, що вмієш.

Військові ж забезпечені турнікетами, в них є певна логіка дій з огляду на те, що в них бракує часу в умовах бойових дій і їм простіше застосувати турнікет, після чого відкрити вогонь у відповідь. У цивільної людини немає нагальної потреби для того, щоб кудись так поспішати. Є різні засоби зупинки кровотеч, будь-який варіант підходить, якщо він працює. Бо можуть бути кровотечі в ділянці шиї, паху, де накладанням турнікета не зарадиш. Тоді застосовують тампонування та прямий тиск на рану.

Які є варіанти навчання і що опановувати

Перший варіант — це онлайн-навчання. Наприклад, ми нещодавно запустили курс на Prometheus з надання першої допомоги в умовах війни. Чи достатньо цього курсу, щоб впевнено опанувати навички? Ні. Але супермотивована людина зможе купити два турнікети — бойовий і тренувальний (це не може бути один і той самий турнікет) і практикуватись удома, з друзями.

Другий — піти до приватного інструктора або компанії, знайти людей, які на цьому розуміються.

Третій варіант — це благодійне навчання від великих організацій. Наприклад, від Товариства Червоного Хреста України.

Питання в тому, до якого варіанта людина має доступ. Офлайн я раджу пройти весь курс з першої допомоги. Це знання з сучасною концепцією для цивільного рятувальника, який не є лікарем, тут немає жодних теоретичних знань. Тобто це суто практичні навички.

На мою думку, головну річ, яку треба опанувати, — власна безпека рятувальника, оцінка ситуації, використання захисного спорядження: окулярів, рукавичок тощо. На другому місці — зупинка кровотеч усіма способами: прямий тиск, турнікети, джгут Есмарха, гумові джгути інших конструкцій. Третє — це надання допомоги при перекритті дихальних шляхів, втраті свідомості. Четверте — серцево-легенева реанімація для цивільних.

Серед ресурсів та курсів раджу такі:

З лютого 2022 року нашу базову програму (триває 8 або 16 годин, залежно від того, який рід військ навчаємо) пройшли 8–9 тисяч військових і кілька сотень — посилену (триває тижнями або місяцями, бо йдеться про бойових медиків). За цей час приватна компанія навчила декілька тисяч цивільних на сході країни.

Я вважаю, що людина може підготуватися як слід до мобілізації, якщо має можливість пройти навчання, але наголошую на тому, що протоколи тактичної медицини не завжди дозволені до застосування в умовах цивільного життя. Також вони не покривають низку ситуацій, які можуть виникнути в умовах міста, як-от зупинка серця. Тож зрештою все одно варто розібратися з наданням першої домедичної допомоги.

Перша домедична допомога під час війни

Михайло Тєлєшев, заступник голови правління та інструктор у «Контрольно-рятувальній службі Північ»

Курс із домедичної допомоги під час війни для цивільних ми запустили на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Раніше проводили навчання для людей, але в умовах мирного часу.

Після того, як ми чи не єдиними серед українських організацій пройшли сертифікацію з Tactical Emergency Casualty Care у скандинавів (назву шведської рятувальної міжурядової організації Михайло не розкриває через їхню політику безпеки — ред.), розробили два типи навчання.

Перший курс тригодинний, базовий, в межах якого ознайомлюємо людей з протоколами Tactical Emergency Casualty Care (TECC); показуємо, як користуватися турнікетом, робити тампонування та бандажування. Вчимо протокол MARCH (огляд постраждалого). І є 8-годинний курс, де, окрім зупинки масованих кровотеч, більше розповідаємо про травми, опіки, його основа — медична допомога в умовах бойових дій.

Попит серед цивільних величезний, і ми не можемо його сповна задовольнити, адже переважно тренуємо військових, головні зусилля спрямовуємо саме на це. У нас є кілька виїзних команд. «Північ» навчає бійців на передовій, зокрема зараз на харківському напрямку. Під час ротацій (тиждень на фронті — тиждень у Києві) по черзі ми повертаємося у київський штаб на перепочинок і тут проводимо тренінги для цивільних. Якщо є великий запит, можемо приїхати й в інші міста.

Нинішній курс пристосований саме для бойових дій, коли в міста прилітають ракети, стаються вибухи. В умовах воєнного стану приблизно 90% травм — це травми від уламків та шрапнелі. Серед них приблизно 80% — це ураження кінцівок. Водночас масовані кровотечі — це близько 91% смертей, яким можна було запобігти. Протокол MARCH спрямований на те, щоб якомога швидше зупинити кров, потім попрацювати з іншими травмами. Пораненого здебільшого вбивають масивні кровотечі, закупорка дихальних шляхів та ураження грудної клітини. Розберемо політерно:

M (Massive bleeding) — масивна кровотеча, якщо вона є, передусім зупиняємо її. У вас є від 15 секунд до 3 хвилин часу, щоб зробити це.

A (Airway Management) — перевіряємо дихальні шляхи, вчимося їх відкривати.

R (Respiration) — вчимося діагностувати методом «граблі», чи є ураження грудної клітини. Метод полягає в розтягуванні шкіри пальцями, бо можуть бути маленькі уламки, від яких шкіра стягується, але отвір все одно підсмоктує повітря. І після цього клеїти оклюзійну наліпку.

C (Circulation) — циркуляція, перевіряємо, чи впадає людина у стан шоку. Тоді кров’яний тиск падає, серце не може качати достатньо крові, і в людини зникає пульс. Варто покласти її у протишокове положення — підняти ноги вище рівня серця. Відповідно кров з кінцівок під дією гравітації стече до серця. І обов’язково якнайшвидше повідомити про це професійних медиків. Вони будуть ставити внутрішньовенний чи внутрішньокістковий доступ, щоб замістити втрачену кров.

H (Head injury / Hypothermia / Hypovolemia) — травма голови / гіпотермія / гіповолемія. Серед іншого вчимося, як потенційно зігріти постраждалого і не дати охолонути ще більше. Особливо нині це актуально, бо похолодало і скоро зима.

Щодо останнього, то головне, щоб людина була в теплому і сухому одязі. Можна користуватись маленькими хімічними грілками, тільки прикладати їх не туди, де всі звикли, — до пальців чи класти в кишеню; а туди, де кров підходить до магістральних судин, тобто під пахви та до стегнових артерій. Якщо є можливість зігріти воду, то варто набрати її в пляшки й теж покласти під пахви.

Підсумовуючи: якщо сталася надзвичайна ситуація, треба викликати на допомогу професійних рятувальників, зателефонувати «103». Перед тим як кидатися рятувати інших, перевірити, чи ви самі перебуваєте в безпеці. Якщо це будинок у вогні, ви не зможете оцінити, чи вдасться когось витягнути. Безпека рятувальника дуже важлива. Варто йти за алгоритмом MARCH, який уже довів свою ефективність, і найперше зупинити масивні кровотечі. Бо вони становлять приблизно 90% смертей, яким можна запобігти. Якщо людина вчасно накладе турнікет чи зробить тиск на рану і дочекається професійних рятувальників, то вона з великою ймовірністю врятує життя.

Ми багато уваги приділяємо турнікетам; вчимо, як ними користуватися. Мабуть, півтори години із тригодинного курсу. У тактичній медицині є таке поняття, як ТТБ — турнікет, тампонада, бандаж. Ми накладаємо турнікет, якщо є масивна кровотеча. Якщо немає турнікета, то прямий тиск на рану або тампонування поранення. І якщо кровотеча не масивна, накладаємо бандаж. Ще бандаж використовують для фіксації тампонування.

Для військових ми проводимо інший курс, там тактична медицина за протоколом Tactical Combat Casualty Care. Ми даємо більше інформації про поранення під час бойових дій з тактичною складовою — більше симуляцій та сценарних вправ. Він, звісно, безплатний. Ми були змушені зробити платним курс для цивільних, щоб покривати адміністративні витрати нашого добровольчого підрозділу «Тактична Медицина Північ».

Крім того, нас підтримують фонди, зокрема «Солом’янські котики», та безліч простих громадян України, тому маємо змогу роздавати укомплектовані сертифіковані аптечки всім бійцям, які проходять у нас тренінги.

Кейси з порятунку людей

Насправді таких прикладів безліч. В умовах війни, на жаль, постійно доводиться когось рятувати, зупиняти кровотечі, це типова історія. Часто бійці та цивільні телефонують і діляться досвідом, мовляв, сьогодні зробив тиск на рану, вдало затампонував. Розповім лише про два випадки.

Перша історія — ми проводили тренінги в Апостоловому Дніпропетровської області, згодом туди прилетіла ракета по цивільному об’єкту. В однієї людини було близько 36 отворів на тілі від уламків скла. Парамедики, яких ми вчили, закрили поранення фудплівкою і довезли пораненого до лікарні. Там провели негайну операцію, і людина вижила.

Друга — про цивільних. Один з наших студентів став свідком аварії на трасі. Дівчину від зіткнення двох автомобілів викинуло на дорогу, і вона лежала непритомна на спині. Таке положення загрожує тим, що язик перекриє дихальні шляхи і є ризик задихнутися. Хлопець пересвідчився, що в ротовій порожнині дівчини нічого немає, перевірив дихання — воно було. Поклав її у стабільне бокове положення. Через декілька хвилин вона отямилася, і вони разом дочекалися «швидкої».

Ресурси, які я рекомендую:

  • «Яблуня» — платформа для теоретичної військової підготовки для різноманітну тематику, дуже раджу.
  • CSA — інструктори зі стрільби та тактики.
  • Backyard camp — кількаденний кемп з вишколом стрільби та тактики.

Про вибір і застосування турнікетів

Максим Гурбич, волонтер у ГО «Ініціатива Е+», керівник напряму тактичної медицини

У цивільному житті я керую невеличкою ІТ-компанією, яка надає послуги з побудови та супроводу комп’ютерних систем і мереж. Зараз же зосередився на волонтерстві.

З 2014 року став займатися тактичною медициною. Розібрався з турнікетами, викуповував їх за кордоном, домовлявся з фондами, передавав військовим. Так і закрутилося.

Насамперед варто пам’ятати, що турнікет — це одноразова річ. Жоден виробник не гарантує, що він спрацює двічі. Тож якщо вдалося замовити собі хороший турнікет, не можна на ньому тренуватися, а потім використовувати в бойових умовах.

Виробників турнікетів багато, та не всі вони, зрозуміло, хороші. Є надійні, давно перевірені пристрої. Найбільш популярний і відомий — це Combat Application Tourniquet, або CAT (має бути 6-ї або 7-ї генерації). Ще серед перевірених SAM ХТ, SOF Tactical Tourniquet, TMT, або Tactical Mechanical Tourniquet, українського виробництва SICH.

Є сумнівні турнікети, наприклад турецька Fora. Турнікет працює, але не годиться для самодопомоги. Він має певні особливості конструкції, що унеможливлюють це. Для самодопомоги військових він точно не призначений, але бойові медики можуть використовувати його для допомоги іншим постраждалим.

Геть не підходять турнікети-саморобки. Люди чомусь вирішили, що кожен другий може повторити те, до чого роками йшли відомі компанії-виробники, і стали друкувати турнікети на 3D-принтері. У мене є ціла колекція поламаних «самопалів». Таке роблять не тільки українці, а й литовці, чехи. Китайські турнікети теж раджу не брати, вони зазвичай не мають маркування. Ми вже стикалися з їхніми турнікетами, навіть сертифікованими у Європі, але неналежної якості. Китайці виробляють репліки САТ, проте вони рвуться та ламаються і можуть підвести у критичний момент.

Турнікет — це високотехнологічний засіб. Візуально надійний пристрій від ненадійного складно відрізнити. Матеріали можуть бути різні, наприклад у SICH металевий вороток, а в САТ пластиковий.

Найкраща рекомендація — дивитися на виробника і моніторити сторінку Центру тестування турнікетів. У них є можливості для нормальної перевірки: доплер, на якому видно, чи перекрився кровообіг у кінцівці. Вони тестують турнікети у різних температурних режимах — і у спеку, і в мороз. Турнікет має добре працювати, коли він закривавлений, мокрий, брудний тощо.

Саморобками не можна користуватися не тільки військовим, а й цивільним. Наявність турнікета дає відчуття захищеності, але підробка не спрацює у найбільш потрібний момент. Наприклад, при пошкодженні судин на нозі є приблизно 40 секунд, щоб накласти турнікет. Людина може знепритомніти й просто стекти кров’ю, зганяти за іншим шансу не буде.

Від бойових медиків, на жаль, можна почути тисячі історій про неякісні турнікети й те, як вони зашкодили військовим. І тут не працює принцип «краще такий, ніж жодного».

Сьогодні ціни на турнікети підвищили, попит шалений, але знайти їх реально і в Україні, і в Європі. Зі Штатів привезти дешевше, якщо є така можливість. Але знову ж таки треба бути впевненим, що це оригінальний продукт від виробника, а не підробка.

Більшість підробок не мають того маркування, яке є в оригіналів. Наприклад, у САТ 7-ї генерації обов’язково є маркування на воротку, стрічці, нижній стороні пластикової частини турнікета, дата виробництва, номер партії та інше. Фабричним методом нанесено оригінальний напис виробника. Я не стикався з тим, щоб усі ці деталі підробили. Якщо я бачу оригінальне маркування САТ, то на 99% впевнений, що це нормальний турнікет.

Турнікет, звісно, важливий елемент тактичної аптечки, але не єдиний. Повний список засобів — у списку.

Орієнтування на місцевості

Роман Мороз, КМСУ з пішохідного туризму, запрошений інструктор у Gorgany Club

Я навчаю людей працювати з картою, компасом, орієнтуватися на місцевості за сонцем, зірками, визначати сторони горизонту.

Щонайменше варто навчитися працювати з картами (навіть на мобільному, коли доступу до інтернету немає, можна відкрити офлайн-карту) та визначати сторони світу з компасом і без нього.

Уявімо, що ви йдете в ліс, де раніше ніколи не були. Перед тим як заходити, треба зафіксувати собі, які об’єкти є поруч: де дорога; можливо, річка, як далеко звідси населений пункт, а також з якого боку ви заходите. А якщо заблукали, зрозуміти принцип, а не запам’ятовувати самі прикмети.

Ось кілька ознак, щоб зорієнтуватися:

  • рослини звернені на південь, оскільки отримують значно більше тепла та світла;
  • з північного боку кора дерев зазвичай грубша;
  • береза з північного боку має темнішу кору та більше чорних плям;
  • у багатьох листяних дерев лицьова сторона листа повертається до сонця навіть у похмуру погоду;
  • майже всім, хто гуляє по лісі, на шляху трапляються прямі просіки. Просіки найчастіше вирубуються суворо з півночі на південь та зі сходу на захід. На перетині цих просік зазвичай стоїть дерев’яний смугастий стовпчик з цифрами з боків, який встановило лісництво, розбивши ліс на квартали. Керунок на північ вказує те ребро стовпа, яке розташоване між гранями з найменшими номерами на щоках стовпа;
  • якщо стати обличчям до сонця вранці, тоді перед вами буде схід, а ззаду — захід, справа — південь і зліва — північ. Опівдні буває найкоротша тінь. Вона витягується суворо в напрямку північ — південь, а ввечері довга тінь спрямована на схід.
  • Полярна зоря завжди вказує на північ.

Мій курс складається з восьми занять, які тривають по півтори години. Цього на базовому рівні цілком достатньо.

Мінна безпека

Валентин Майданюк, координатор саперного напрямку в БФ «Солом’янські котики»

Ми разом з піротехніками ДСНС та професійними саперами навчаємо основ мінної безпеки дорослих та дітей. Зокрема, проводимо Фестиваль мінної безпеки, за літо у Києві їх відбулося 14. А нині готуємося до виїзду на деокуповані території у Сумську та Чернігівську області, проводитимемо там тренінги.

Називаємо це фестивалем, бо крім занять з мінної безпеки, проводимо різні активності: показуємо, як сапери виконують завдання, як працювати з металошукачем, знайомимо зі собакою-сапером тощо.

Думаю, у воєнний час кожному варто ознайомитися з основами мінної безпеки. Часто ми проводимо тренінги в парках і запрошуємо всіх охочих. Ситуація нині така, що, за попередніми підрахунками, в Україні заміновано 185 тисяч квадратних кілометрів території, тобто третина країни. Ми в топі з мінного забруднення, тож, на жаль, ця історія з нами надовго.

Коли звільнили Київську, Чернігівську, Сумську області, йшлося про 10 років, які потрібні на розмінування територій. Але це лише три області, — гадаю, на розміновування після перемоги усіх деокупованих територій підуть десятки років.

Що казати, якщо сапери Київщини до 24 лютого ще знешкоджували вибухонебезпечні предмети часів Другої світової війни.

Отож дорослим в межах курсу ми читаємо годинну лекцію, зокрема про види усіх вибухово-небезпечних пристроїв, їхній принцип роботи; пояснюємо, що робити у разі їх виявлення, куди звертатися, як маркувати територію. Навчаємо базових правил мінної безпеки. До прикладу:

  • головне правило саперів: не ти залишав цей предмет, не тобі його забирати;
  • відійти на безпечну відстань близько 50 метрів, якщо ви помітили вибухонебезпечний пристрій. Не треба поруч з ним телефонувати ДСНС, краще одразу відходити;
  • промаркувати територію, наприклад яскравою тканиною чи чимось схожим, і дочекатися піротехніків.

Протипіхотні, протитанкові міни, гранати, боєприпаси, артилерійські снаряди, мінометні постріли — становлять небезпеку для цивільних, особливо якщо це прифронтові території.

Тут варто дослухатися офіційних повідомлень органів влади. Повертатися на деокуповані території лише тоді, коли це дозволено. Коли звільнили Київщину, спершу сказали, що розмінували усі ділянки, а згодом уточнили, що тільки головні дороги та найбільші населені пункти. Узагалі, на прифронтових та деокупованих територіях на час війни треба забути про похід в ліси та лісові посадки. Там є високий ризик наткнутися на вибухонебезпечні пристрої. Варто рухатися асфальтованими дорогами. Місць, де є потенційна загроза, досить багато: крім лісів, це місця розміщення ворожих військ, дороги й обабіч доріг, підвали тощо.

Саморобні вибухові пристрої можуть бути в будь-чому — у звичайних предметах, іграшках. Треба бути пильними, і краще зайвий раз зателефонувати ДСНС, ніж ризикувати.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось13
До обраногоВ обраному7
LinkedIn



Підписатись на коментарі