«Хочу залишатися тут і робити щось хороше для країни». Чим запам’ятався DOU Day Picnic 2025

Перше, що бачать відвідувачі на вході на DOU DAY Picnic, — меморіал IT-спільноти. Понад 50 облич айтівців, які загинули на фронті або від обстрілів цивільних об’єктів, ніби дивляться на людей, що проходять повз. Євген Трохнюк із дружиною та двома дітьми — 8-річною донькою і сином-немовлям у колясці — спиняються, щоб роздивитися портрети на стенді.

Сім’я Трохнюків приїхала на DOU Day Picnic потягом з Івано-Франківська. Як каже Євген — Java-розробник у компанії Luxoft — вони чули хороші відгуки про Пікнік торік, тож вирішили не пропускати цей.

Ми запитуємо у Євгена про головну подію цього літа.

«Нехай це буде цей день», — відповідає, трохи подумавши. Якщо ж говорити загалом про 2025-й, то це — народження сина Ореста. Євген втретє став батьком. Маючи відстрочку від армії, він волонтерить у майстерні FPV Seraphym. «Або у війську, або для війська», — каже про це коротко.

Загалом на Пікнік зібралися близько 5500 людей. Головна ціль події — благодійна: закрити великий 20-мільйонний збір «Мережа Трійки» на Третю штурмову бригаду. А ще — зібрати спільноту офлайн і обговорити наше майбутнє. Чи вдалося досягти цього і що найбільше запам’яталося з події — читайте в репортажі.

«Щоб врятувати Україну, треба 5-10 якісних університетів, а не 100-200 абияких»: чого потребує технічна освіта

Якось стендап-комік Василь Байдак потиснув руку хореографу Григорію Чапкісу, нині покійному. А той, виявляється, колись тиснув руку Сталіну. Отож від Байдака до радянського диктатора — один потиск руки. Але й це ще не все, бо через низку рукостискань комік знайомий з артистом Потапом.

«Як таке можна витримати? Живіть тепер з цим й ви», — каже Байдак і тисне руку хлопцеві на ім’я Богдан, який сидить у першому ряду. Зал сміється.

Інтро зі стендапом налаштовує присутніх на добрий настрій перед тим, як усі повернуться в реальність і почнуть обговорювати актуальні проблеми.

Але спершу — хвилина мовчання. На екрані головної сцени змінюються фотографії загиблих айтівців, звучать їхні біографії.

«Борис мав десятки пропозицій працювати за кордоном. Якби він хотів, то міг влаштувати собі спокійне життя класним юристом десь у Флориді, кататися на Lamborghini берегом океану. Розумний і успішний хлопець, він не хотів залишати свою рідну землю», — каже закадровий голос про Бориса Чубіна, військовослужбовця і винахідника, який загинув на фронті у 24 роки.

Тож панельні дискусії на головній сцені стартують з розмови про те, що потрібно змінювати в IT-освіті. Президент Київської школи економіки Тимофій Милованов каже, що найбільший виклик зараз — бажання виїхати найбільш талановитих за кордон. А це створює нове поле для змагань за таланти. «Ми конкуруємо не з Ківаловим, а з Польщею і Німеччиною», — каже Милованов.

«Закордонні виші проводять агресивну політику», — додає Наталія Шаховська, ректорка Львівської політехніки.

А Милованов прогнозує: штучний інтелект в осяжній перспективі «виштовхне джунів середнього рівня».

«Щоб врятувати Україну, треба 5-10 якісних університетів, а не 100-200 поганих. Це питання виживання країни через 10-15 років. Треба більше якісної освіти», — останню репліку спікера зал зустрічає оплесками.

Дискусію перериває повітряна тривога. Сирена лунає після того, як Міланов говорив про складнощі планування в умовах постійної невизначеності.

Одним із слухачів цієї дискусії був Ярослав Хомич — перший випускник бакалаврату IТ у KSE та Devops-інженер у SoftServe. Головна подія літа для Ярослава — безумовно, випуск. Тим паче, з огляду на те, що лише двоє студентів із 18 набраних змогли завершити чотири роки навчання.

Удвох вони й писали спільний дипломний проєкт — це створення соціальної мережі для поціновувачів музики. Але чи доводити тепер проєкт до продакшену — це питання. Напарник Ярослава вирішив виїхати за кордон після того, як уряд схвалив відповідну постанову для чоловіків 18-22 років. Сам Ярослав, каже, не планує:

«Я хочу залишатися тут, робити щось хороше для країни, щоб ми виходили з економічної кризи».

Утім він не приховує: таку позицію принаймні у колі його спілкування не назвеш мейнстримною.

Як армія аутсорсить IT і чого цивільні не розуміють про військо

Тим часом на стенді Третьої штурмової — ажіотаж, дарма що полудневе сонце щедро припікає наостанок літа.

Військовий на ім’я Яніс з окремого батальйону технічних видів розвідки презентує модульну платформу з динамічною рухомою туреллю, автоматичною системою донаведення та автоприцілюванням. Прилад має багато функцій: ним можна і евакуювати поранених, і використовувати для логістики. Турель адаптується до різних калібрів кулеметів, різних гранатометів тощо.

«Її не шкода, на відміну від бійця. Її можна ремонтувати за гроші — і порівняно з тим, як довго і важко може відновлюватися травмована людина, це невеликі зусилля», — коментує Яніс.

Він тут, бо «хочемо показати, що ми прямуємо до змін — шляхом постійних технологічних інновацій, які зберігають людські життя. А це найцінніше, що може бути».

У цивільному житті Яніс — вчитель і репетитор історії. У війську він — із 2022 року, і всі свої теперішні навички отримав тут, у підрозділі, який не змінював. На сьогоднішній події, каже, для нього важливий не так рекрутинг, як знайомства з розробниками і конструкторами, які можуть вилитися у фриланс і найм під конкретні задачі.

«Співпрацювати з військом можна не лише підписавши контракт, — каже Яніс. — Звісно, це важливо і це інший статус — військовослужбовця. Але ми налагоджуємо роботу також з компаніями і фахівцями, які хочуть допомагати. Ми орієнтуємося на результат, на інновації, рішення, які продиктовані реальністю на полі бою».

До Яніса підходить знайомитися хлопець. Розповідає про себе, що працював у USAID. Коли проєкт закрили, знайшов собі три нові зайнятості, одна з яких — у мілтеку. Він співпрацює з компанією, яка раніше займалася фермерством, а тепер виготовляє дрони, антиребівські антени тощо. Допомагає їм із контактами військових і власне з розробками. Обмінюється з Янісом номерами.

Тим часом до стенду підходить школяр Володимир. Він навчається в десятому класі, програмує з 10 років, а два роки тому зібрав свій перший дрон. Розповідає Янісу про свою ідею: систему, яка за допомогою штучного інтелекту та алгоритмів обчислення допомагатиме оператору визначати та збивати FPV на фронтлайні.

«Проходжу курси з ШІ, Python. Дуже допомагає ChatGPT», — Володимир розповідає, звідки черпає знання для розробки.

Разом із соратниками він уже роздрукував першу тестову модель, протестував мотори. Від ідеї до цього етапу минуло чотири місяці. До Яніса Володимир прийшов із ідеєю протестувати все на полігоні. «Грошей у мене небагато», — трохи знічується хлопець. Він має на увазі ресурси для подальшої роботи.

«Про це потім подумаємо — зараз потрібен розум. Ресурси знайдуться, головне: працюй. Ми допоможемо і вирішимо», — підбадьорює його Яніс. Обіцяє: без проблем можна випробувати на полігоні винахід на будь-якому етапі, з маленькими дронами.

У Володимира на бейджику «Шукаю роботу» перелічений список спеціальностей, у яких він може працювати: дата-аналітик, Python, Web Dev.

Тема аутсорсу IT для війська звучить і на панельній дискусії «Айтівці на війні». Дмитро Жлуктенко, військовослужбовець сил безпілотних систем, прибуває потягом суто задля цієї розмови. Відповідаючи на запитання про те, як у 2025-му айтівцю шукати собі місця в армії, він радить не боятися бойових посад:

«Не варто йти в розпіарену бригаду, де ви нікого не знаєте. Краще вибрати знайомого, який усе розкаже. Для айтівця будуть вдвічі легшими бойові, принаймні пілотські посади. Коли я дивлюся на двадцятирічних хлопців, які мають на своєму рахунку по 500 одиниць [знищеного] особового складу, то розумію: у таких колах витворюється справедливість. Напряму бачиш боротьбу за майбутнє».

Вячеслав Шелестовський, командир роти ISTAR у «Хартії», наголошує на бережному ставленні до людей:

«Немає такого: зайняв посадку — і вперед. Кожна людина — на вагу золота. Спершу проводимо обліт території, робимо 3D-моделі, аналізуємо перешкоди, малюємо все на макетах, тоді — тренуємося в максимально наближених [до бойових] умовах. Чи так у всіх, не знаю. Точно у нас, у Третій штурмовій».

Він розповідає про кейси, коли брали цивільних спершу на аутсорс: дата-інженерів, девопсів, аналітиків, бекенд- і фронтенд-розробників. Спробувавши себе у фрилансі, згодом такі люди долучалися до війська.

«Ми намагаємося побудувати невеличку продуктову компанію, — каже Шелестовський. — Є аналітичний підрозділ. Є взвод розробки програмного забезпечення. Ми були впевнені, що не одобрять його створення, але погодили. Є мітинги з представниками кожної з команд, є 360, квартальні рев’ю. Ставимо цілі: хто в якому напрямі хоче розвиватися».

Антон Рудік, тимлід команди розробників роти R&D, полку безпілотних систем Третього армійського корпусу, погоджується: аутсорс існує. Він сам потрапив в армію таким шляхом.

«Знайдіть когось, хто вже служить і має позитивний досвід, — радить присутнім. — Поцікавтеся, які технології актуальні. ChatGPT теж задасть напрям. Та якщо вже маєте ази, люди в війську можуть направити».

Антон ділиться свіжим прикладом: про 23-річного кандидата, який не підходив за стеком технологій, але мав класну мотивацію. Вони його менторили. На днях кандидат збирається на БЗВП. Відтак його чекають у підрозділі.

Відповідаючи на запитання, чого цивільні не розуміють про армію, Дмитро Жлуктенко каже:

«Це рівень самопожертви середньостатичного військовослужбовця. Я не бачу коханої, економічно неактивний, не заробляю гроші. Але я роблю все, щоб полегшити життя тому, кому ще важче, — життя піхотинця».

Дмитро покидає дискусію раніше. Потяг знову повезе його на війну.

З моря — у мілтек

У чергах на фудкорті люди говорять про різне.

Пара в черзі за шаурмою обговорює, чи етично без дозволу гладити чужих домашніх улюбленців (щойно так підійшли до їхнього песика). Хтось — особливості роботи із зумерами та як шукати до них підхід. Або як юридично оформити свою справу. Одна компанія міркує про те, як тут на події налагоджувати знайомства.

Насправді для цього геть не обов’язково говорити. Юрба пістрявіє людьми, які пишуть про те, що шукають роботу або що потребують людей, на своєму одязі. Або на роботі з QR-кодом. «З рекрутером легше», — ангаром походжає чоловік, який наймає у військо.

Дмитро — стартапер, шукає ембедед-розробника для свого мілтек-проєкту. Пообідавши піцою, він написав про це на картонній упаковці.

П’ять років Дмитро ходив у рейси моряком, поки не перейшов в IT. Пішов четвертий рік, як він працює системним аналітиком. І ось задумався про власну справу:

«Перша причина — банальна. Як у багатьох підприємців — це гроші. Мені треба забезпечувати родину. Хочу робити дітей. Порахував, скільки далі зможу отримувати на цій же посаді, і трохи засумував. Це добре, щоб жити, але мало, щоб купувати, інвестувати, робити більше. Друга — інновації. Без них ми будемо стагнувати і втрачати людей».

Дмитро розробив ідею, про яку говорить загально: це альтернатива раціям на фронті. Зібрав прототип. Втілює все разом з кількома однодумцями. Вже отримали грант для стартапу.

«У мене не було досвіду в мікроелектроніці та хардверних рішеннях, — каже. — Всього навчався сам. YouTube, ChatGPT, документації, книги, люди, курси. Розмовляв, вчив, сидів ночами, збирав свої пристрої. Зараз підтвердив: усе працює так, як я задумав. Потім почав комунікувати з військовими».

Дмитро продовжує писати архітектуру пристрою та потребує людини, яка переведе її в прошивку.

Море для чоловіка було не лише роботою — це його батьківщина. Дмитро родом з нині окупованого Криму. Він виїхав до Києва незадовго до окупації півострова, у 2013-му. Столиця зустріла його Євромайданом.

Його найважливіша подія літа відбулася 1 червня. «Коли з цих вантажівочок на рашці вилетіли наші дрони і давай ту стратегічну авіацію в усі отвори, — Дмитро не стримує емоцій. — Уклін людині, яка це придумала».

«Добрих новин немає, лише дисципліна»: чого чекати в майбутньому і як його будувати

«Диявол сидить у соцмережах», — історик і публічний інтелектуал Ярослав Грицак пояснює свою обмежену присутність в онлайні.

Одна зі слухачок нотує собі в блокнот його тезу: «Успіх сьогодні — це мати вільний час».

На головній сцені триває розмова про історію, розвиток та технології.

Модератор, засновник Ukraїner Богдан Логвиненко цікавиться: як маркуватиметься продукція, створена за допомогою ШІ? Скажімо, чи треба буде вказувати на книзі, що це синтетичний продукт?

«Це як писати, що ця футболка створена без ткацького верстата, — відповідає засновник Petcube Ярослав Ажнюк. — Ми боїмося книг, створених штучним інтелектом, чи ми боїмося, що ШІ створюватиме хороші книги?».

Утім, його хвилює інше: не спосіб, у який створюється література, а заперечення, що вона потрібна загалом. Ажнюк цитує фразу Маска — про емпатію як слабке місце сучасної цивілізації.

«Бійтеся тих айтішників, які не потребують літератури чи філософії», — каже Ажнюк зі сцени.

До останнього гостя головної сцени — ексміністра зовнішніх справ України Дмитра Кулеби — в аудиторії є чимало глобальних запитань. Як зберігати здоровий глузд? Який геополітичний вектор обирати Україні? Чи «не відвернуться США від України»?

«Будь-яка зовнішня сила повинна сприйматися як приємний бонус до нашої внутрішньої, — каже Кулеба. — Ми постійно шукаємо джерело своєї сили ззовні, а залучені власні зусилля сприймаємо лише як наслідок чиєїсь підтримки. Треба все це розвернути — і ми перше покоління в історії України, яке може це зробити».

«Гарних новин немає, лише дисципліна. Робіть що-небудь», — завершує він.

Post Scriptum

• Ще тільки у розпал Пікніка Дмитро, колишній моряк і нинішній стартапер, знайде шестеро охочих на свою пропозицію ембедед.
• Володимир, 15-річний винахідник, отримає добро на полігонне тестування і візьме кілька контактів потенційних роботодавців.
• У DOU Day Picnic візьмуть участь 30 компаній-партнерів, 16 партнерів фудкорту і 14 соціальних стендів, серед яких Третій армійський корпус, Azov One, Солом’янські котики, VeteranHub та інші.
• Великий збір на Третю штурмову закриється: замість 20 млн спільнота зібрала понад 23 мільйони гривень.

На закритті Олег Петренко, керівник штабного фонду «Підтримай Третю штурмову», зрезюмує все, що відбувалося на Пікніку і що продовжує тривати в українському повсякденні:

«Війна — це історія про технології. Хто опанує їх першим, той матиме перевагу».

І ще трохи фото + відео з DOU DAY Picnic

На жаль, жоден репортаж і фотозвіт не вмістить всіх прекрасних людей, тварин, стендів та атмосфери, які були цьогоріч на Пікніку. Тому, будь ласка, доповнюйте нас і діліться фотографіями та враженнями в коментарях. Більше фото з подій вже викладені на гугл-диску.

До зустрічі на DOU Day Picnic 2026!

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU