DOU Hobby: плейбек-театр — імпровізація та розвиток емоційного інтелекту
Петро Корякін — Optimistic Bird у миргородському офісі компанії Nowhere HQ. У вільний час він грає у плейбек-театрі, де все побудовано на спонтанності: глядачі розповідають історії, а актори перетворюють їх на художній твір на сцені.
— Петре, що таке плейбек-театр? Чим він відрізняється від звичайного?
Плейбек — це театр імпровізації, в якому актори, які пройшли попередню підготовку, грають реальні історії глядачів із зали. Плейбек-театр завжди стояв поміж театром і психологією — він поєднує у собі прояви і методи обох сфер.
Тут немає режисерів і сценаристів: саме життя пише історії та сюжети. Зазвичай у перформансі беруть участь четверо чи більше акторів, кондактор (ведучий), музикант, глядачі.
Кондактор пропонує комусь із глядачів розповісти історію, вислуховує. Якщо потрібно, ставить уточнювальні запитання. Історія може бути і досить банальною, і дуже драматичною — все як у житті. Єдина умова: оповідач має бути безпосереднім учасником історії, вона має бути важливою для нього, викликати емоції.
Актори та інші глядачі теж слухають історію вперше — часу на обговорення та обмірковування немає.
— Що відбувається далі?
Після цього актори відіграють історію. Актори можуть відображати учасників історії чи емоції оповідача. А можуть і те, й інше — усе залежить від форми, заданої кондактором. Форми бувають дуже метафоричні, є навіть спеціальні для відбиття травматичного досвіду. Але бувають і прості.
Актори ретельно стежать за тим, щоб не привносити в історію оповідача під час плейбеку щось від себе, чого не було в оповіданні. Немає завдання чогось навчити глядачів чи оповідача, щось довести чи знайти винного. Завдання просте: показати історію, пропустивши її крізь себе.
Перформанс складається з кількох історій різних оповідачів. Зазвичай все проходить у теплій камерній атмосфері, оскільки зібрати багато глядачів вдається рідко.
— Чи є якісь загальні правила, принципи, як проводити плейбек?
Принципів плейбеку небагато, і вони дуже гнучкі. Найчастіше для пояснення наводять теорію наративної ретикуляції (зв’язок через історії), яку створив Джонатан Фокс.
Вона охоплює чотири фактори, між якими немає ієрархії:
- спонтанність (поява, втілення, доречність і гнучкість, співпраця);
- ведення (ритуал, етика, доступність);
- історія (спогад, уява, естетичний сенс, послідовність історії);
- атмосфера (налаштування, гармонія, добросусідство, шаманська енергія, єдність).
Усі фактори однаково важливі та впливають один на одного.
— Як ви зацікавилися плейбеком? З чого все почалося?
Якось Facebook підкинув нагадування про захід, який відбувається поблизу. Це виявився перформанс плейбек-театру «Вахтери».
Про плейбек мені колись давно розповідав тренер на курсі з емоційного лідерства. Він говорив, що це чудовий спосіб познайомитися ближче зі своїми емоціями та емоціями інших людей у реальному часі. Бо як не крути, а у повсякденному житті ми привчені приховувати наші переживання: ховати чи маскувати.
І він мав рацію. Протягом перформансу я спочатку бачив емоції оповідача, які він вкладав в історію, потім свої реакції на них, а потім те саме у грі акторів. Справді це виявився чудовий спосіб.
За кілька місяців той же Facebook підкинув анонс одноденного
Уже після цього в мене з’явилося бажання освоїти плейбек більш ґрунтовно. Я пішов на тримісячний курс у Харкові. Заняття проходили двічі на тиждень по
— Чим вам подобається плейбек? Як вас змінило це хобі?
Не повірите, але навчання плейбек-театру виявилося найрезультативнішим способом прокачування емоційного інтелекту з усіх випробуваних. Я став краще розуміти себе: чому деякі домашні та робочі справи викликають тривожність, що робити з почуттям провини чи соромом, які періодично з’являються незрозуміло чому і заважають жити.
Якщо говорити про мій досвід у розрізі плейбеку та емоційного інтелекту, я виокремлю кілька головних досягнень.
По-перше, під час перформансів є можливість розповісти історії, які є важливими для мене. При цьому сам я сприймаю події та свої переживання досить однобоко. А показані акторами на сцені ці події виявляються не такими однозначними. Це запрошує до детальної рефлексії.
По-друге, навіть з позиції глядача є можливість прожити, відчути історії оповідачів та свої реакції на них. Відразу з’являється необхідність ці реакції якось відрегулювати: посилити чи зменшити. У повсякденному житті такий досвід доступний рідко.
По-третє, ще під час тримісячного курсу з’явилася потреба вчасно виходити з роботи, щоб потрапити на репетиції, раніше прокидатись у вихідні. Довелося регулярно робити вправи у домашній атмосфері. А разом з цим — розбиратися, якою є моя мотивація, чи насправді воно мені потрібне і що мною рухає насправді. Ці інсайти я зміг застосовуватив інших сферах.
По-четверте, на кожному перформансі оповідачі, актори, глядачі мимоволі говорять про свої почуття, потреби. Все це виявляється несподівано багатогранним, нешаблонним, індивідуальним. Потрохи розвивається емпатія, діапазон і різноманітність людських переживань розкриваються ширше.
По-п’яте, перебуваючи на сцені, актор розвиває свої соціальні навички та освоює мистецтво викликати в інших бажану для себе реакцію. При цьому принадність і цінність плейбеку в тому, що бажану реакцію у глядача доводиться викликати майже без часу «на подумати».
Якщо вам цікаво дізнатися про всі бонуси, які дає високий EI, я раджу почитати книжки Деніела Гоулмана.
Окремо хочу розповісти про соціальні проєкти, участь у яких стає можливою після підготовки. Виступи для внутрішньопереміщених осіб, перформанси в реабілітаційних центрах для наркозалежних і багато інших проєктів плейбек-спільноти дають підтримку тим, кому вона потрібна. Це можливість кожному бути почутим, якою б сумною, болісною, страшною не була його чи її історія.
— Яких навичок потребує плейбек? Скільки часу потрібно, щоб досягти майстерності?
Щоб почати вивчати плейбек, особливих навичок не потрібно. Під час навчання ви освоюєте акторські навички: сценічний рух, сценічну мову, розуміння драматургічного ряду.
Одночасно працюєте з психологічними параметрами: розвиток емоційного інтелекту, ознайомлення з поняттями проєкцій, переносів.
Але розвиватися є куди. Можна отримувати сертифікати, брати участь у закордонних конференціях, майстер-класах.
— Чи можуть навички, здобуті в театрі, стати корисними в житті, на роботі?
Дуже корисна навичка — імпровізація. Це вміння діяти спонтанно без підготовки, адже все життя є імпровізацією. Виробляється поняття толерантності, пропрацьовуються психічні та фізичні затиски. Також корисне ораторське мистецтво та просто фізична активність.
Окремо варто розповісти про зміщення точок відліку на краще. Ось сидиш, буває, на мітингу з колегами з-за океану і не розумієш, навіщо по третьому колу обговорювати одне й те саме. І раптом звичні, банальні моменти починають грати новими фарбами. З’являється розуміння, що кожен з учасників прямо зараз проживає свою історію і що вони у всіх різні: нудні, тривожні, радісні. І тут вмикається увага, стає небайдуже. А коли не байдуже, то мітинги проходять продуктивніше.
— Як вдається поєднувати хобі та роботу? Чи багато часу йде на репетиції?
Ідеальний варіант: дві репетиції на тиждень по три години. Все залежить від завантаженості на роботі, іноді доводиться запізнюватися або навіть пропускати репетиції. Але загалом поєднувати цілком реально.
Але кожна репетиція допомагає відволіктися і перемкнутися. Якщо вже прийшов, то месенджери та пошта відходять на другий план, а в голові не залишається місця для робочих проблем.
Крім того, можна розповісти історію, яка турбує чи радує, побачити її і себе збоку. Часто з дуже несподіваного ракурсу.
— А як зазвичай відбуваються репетиції з плейбеку?
На початку проводиться розминка тіла та голосу. Це допомагає розім’ятися і перемкнутися від буремності життя.
Наступна частина — відпрацювання психологічних плейбеківських вправ. Після — відпрацювання форм і відігравання історій учасників групи.
Дуже важливо отримувати якісний фідбек від оповідача, тренера, акторів про те, чи вдалося почути історію та виразно передати вибраний образ. І головне — чи вдалося втриматися від проєкцій, інтерпретацій та моралізаторства, бо це заважає передавати історії такими, якими вони є.
— Чи розвинуто в Україні культуру плейбек-театрів? Багато є колективів?
Так, в Україні досить розвинена плейбек-спільнота. Але вона невелика: близько 30 театрів.
Перший театр заснували 2001 року у Києві. Найбільш активний розвиток розпочався з 2009 року. Наразі триває активна робота зі створення української плейбек-школи.
— Що можете порадити новачкам, які цікавляться плейбек-театром? З чого та як краще починати, на що звернути увагу?
Для початку потрібно зрозуміти, чи підходить і чи подобається вам цей метод. Прийдіть на перфоманс плейбеку у своєму місті, спробуйте розповісти історію. Якщо сподобається, поспілкуйтеся з акторами, вони зазвичай не кусаються :)
Запитайте, чи проводять відкриті репетиції, чи можна взяти участь у звичайній. Якщо й там сподобається, можна сміливо піти на навчання. Головне — берегти себе і не йти передчасно туди, до чого можете бути і не готові.
Ще кілька порад — у відео Наталії Вайнілович.
— Які у вас плани на майбутнє, пов’язані із плейбек-театром?
Зараз мої думки зайняті майбутнім релокейтом, тому всі плани на майбутнє, включно з плейбеком, досить туманні.
Як мінімум ходитиму на перформанси як глядачка, розповідатиму історії. Можливо, приєднаюся до проєктів плейбекерів, більш-менш довгострокових.
Отримувати міжнародні сертифікати та виводити хобі на якісно новий рівень поки що не планую. Але все можливо, адже наше життя — суцільна імпровізація :)
У матеріалі використано фото перформансів плейбек-театру «Вахтери» та репетицій Школи Магії Театру.
Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU
6 коментарів
Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.