«Прикордонник сказав: «Там цілий зоопарк!». Шість людяних історій айтівців, що разом з домашніми улюбленцями залишили свої домівки

Після російського вторгнення в Україну тисячі людей покинули свої домівки в пошуках безпечного місця. У багатьох із них є тварини, про яких треба подбати. Ми поспілкувалися з айтівцями, які переїхали в інші міста та села з тваринами, та розпитали їх про домашніх улюбленців, труднощі релокації та нинішню ситуацію. А ще поговорили з координаторкою київської команди «ЗооПатруль» про покинутих у квартирах собак і котів та роботу на звільнених територіях Київської області.

Передісторія

На наш запит розповісти, як евакуйовувалися з тваринами, відгукнулося багато ІТ-фахівців. Вони поділилися історіями, у яких багато спільного: чимало хто стикнувся з довгими чергами на кордонах у перший тиждень війни та труднощами із заселенням з тваринами, що частково й досі тривають. Декому вдалося домовитися за квартиру, інші живуть у pets-friendly готелях. Є фахівці, які зупинилися в офісах компаній, де були облаштовані кімнатки для домашніх улюбленців, як-от у Grid Dynamics, а хтось заселив їх у зооготель.

Для багатьох тварин це був перший досвід тривалого переїзду, який дався не просто, але, як запевняють господарі, зараз усе гаразд. Айтівці релокувалися з собаками, котами, папугами, ящірками, щурами та зміями.

Багато з опитаних хвилювалися щодо браку документів на тварину та щеплення. Наразі ветеринарно-санітарний паспорт для перевезення тварин за кордон є не обов’язковим, але бажаним. На практиці і тим людям, які мали усі документи, чип та щеплення, і тим, хто їх не мав, дозволили виїхати з країни. Чимало хто зауважив, що з тваринами навіть простіше було минати блокпости по країні, а прикордонники здебільшого ставилися з розумінням.

Ознайомитись з правилами вʼїзду з тваринами до країн ЄС можна за посиланням.

«Нерідко хлопці на блокпостах розповідали про своїх тварин, які їм нагадували про дім»

Саша Щербина, Front-end Developer у Beetroot

Собака самоїд Ларрі, кіт шотландський висловухий Сільвер, мурашина ферма

Я переселенець зі стажем. Уперше ми переїжджали з Луганської в Харківську область у 2014 році. Останні чотири роки ми з дружиною, донькою, котом, собакою та мурахами живемо в Харкові. 24-го зранку прокинулися від звуків початку активної фази війни, доукомлектували валізи й вирішили діяти по ситуації. О 7-й ранку я з собакою Ларрі пішов на прогулянку, але вона виявилася короткою: собака злякався наших ППО (Ларрі ще тоді не знав, що треба боятися більше «прильоту»).

26 лютого, як і у 2014 році, ми поїхали до родичів у Харківську область. Про це ми з дружиною домовились заздалегідь. Дізналися, чи там безпечна дорога, і під звуки сирен і «Градів» стартували. Єдине — ми забули вдома мурашину ферму. Але попросили приятеля забрати мурашок до себе, він їх доглядає.

А невдовзі вирішили прямувати на захід України, у Львівську область, і подолали тисячу кілометрів за три дні. Коли ми проїжджали блокпости, нас часто пропускали з формальним оглядом та перевіркою документів, іноді навіть без огляду. Нерідко хлопці розповідали про своїх тварин, які їм нагадували про дім.

У Львівській області житло ми знайшли через знайомих. Самостійно це зробити дуже складно. Часто в оголошеннях про квартири з нормальним ремонтом є фрази: «без дітей», «з дітьми від 8 років», «без тварин», а ми зібрали прямо весь комплект. Можна було б пробувати домовитися з якимось одним пунктом, а з усіма разом у нинішніх умовах це проблематично. З нами були готові співпрацювати лише шахраї в очікуванні передоплати. Тож бажаю людям бути добрішими, особливо в такий складний час. Відповідальні батьки та господарі тварин завжди готові нести відповідальність і компенсувати збитки, якщо такі раптом будуть.

Загалом залишати тварин самих або відпускати їх вважаємо великим злом, тому скрізь тягаємось з ними. Зокрема, нашому котові Сільверу 10 років, і він уже багато помандрував українським сходом.

«Хоч і важко з житлом, зате всі разом»

Олена Найда, продукт-дизайнерка в YouScan

Два коти та собака

Ми мешкаємо в Києві, з домашніх улюбленців — кішка Бананна-Гамма, кіт Котік та собака Піро.

Перед війною чоловік сказав, що ми візьмемо тільки собаку, якщо щось почнеться, а котів ні, бо в них немає чипів. Раніше не можна було вивозити тварин без чипів, документів та аналізу на антитіла.

Варіант залишити їх у знайомих теж не підходив. Бо не всі були готові взяти до себе чужих тварин. А ще наша кішка дуже істерить у дорозі. Тому чоловік пропонував купити багато корму і залишити котів у квартирі.

Ми довго сперечалися, я його вмовляла, але в результаті вирішила просто не купувати корм наперед, щоб не було можливості лишити їх у хаті самих та поїхати.

У перший день війни ми завантажили всіх тварин (для Піро взяли іграшки, два повідці та шлею, для котів лоток), захопили друзів із собою в машину і поїхали на захід країни. Дорогою у котів була істерика, собаку нудило, бо напередодні в неї виникли проблеми зі шлунком. Ми зупинялися, придбали ліки, щоб від нервів у тварин не страждав шлунок, корм і наповнювач для лотка.

Тиждень пробули в Карпатах, а зараз перебралися до Львова. Через проблеми із житлом я думаю про те, щоб поїхати за кордон. Неймовірно складно заселитися з тваринами. Останній варіант, який мені запропонували — в’їхати у квартиру неподалік Львівського аеропорту з оплатою 6000 доларів за шість місяців наперед.

Тепер мій чоловік вважає, що це добре, що ми взяли котів. До війни ми думали, що до Києва бойові дії не дійдуть й боротьба не буде так довго тривати. Зараз раді, що тварини з нами. Хоч і важко з житлом, зате всі разом.

«Деш швидко навчився бігати у підвал при будь-яких звуках: чи то від „Градів“, чи то від літаків»

Олександр Кириленко, системний адміністратор в Infopulse

Кіт Деш

Ми живемо із сім’єю в Бучі. Маємо кота Деша. Це благородний український дворовий кіт. У перший день війни під час обстрілів він утік. Ми чекали на нього всю ніч, а коли він, наляканий, повернувся наступного дня, виїхати було вже неможливо через постійні обстріли.

Деш швидко навчився бігати у підвал при будь-яких звуках: чи то від «Градів», чи то від літаків. У підвалі він забивався під стелажі з дровами, у дальній кут, якщо ми до цього не встигали його взяти на руки або якщо вибухи були такі, що ми всі підстрибували разом із будинком. Проте якщо вдавалося його перехопити, він ховався у мене під одягом, а я його міцно тримав.

Ми вибралися з Бучі 9 березня, у перший погоджений евакуаційний коридор. Зібралися за 30 хвилин, покидали речі, документи, для Деша взяли корм і переноску. Кіт тоді ледь не вигриз двері переноски — так не хотів їхати. З нами в машині повинні були їхати наші сусіди з чихуахуа, але 5 осіб і 2 тварини в салон не влізали, тож ми віддали їм наше друге авто до кінця війни, щоб усі могли евакуюватися.

Відтоді Деш переніс зміну шести локацій — квартир та готелів, перш ніж ми дісталися Львова. Спочатку він був досить агресивно налаштований, потім заляканий постійними переїздами, відтак апатичний. Лише на третій день перебування у Львові він почав вилазити з-під ліжка, проте під час сирен відразу ховався.

Зауважу, що наразі, за моїми спостереженнями, всюди проблема з кормами для тварин, тож шукайте, купуйте про запас, беріть у волонтерів, оскільки тварина повністю залежна від вас.

Нині у Деша все добре. Єдиний недолік — не можна вийти надвір поганяти за пташками. Але впевнений — він ще погуляє на своїй вулиці :)

«Мої пухнасті від мене не відходили ні на крок і намагалися втішити»

Саша Коровник, Data Protection Officer в Innovation Group

Пекінес Арчер, вулична кішка Булочка і два хвилястих папуги Лимон і Цезарина

Я на 31 тижні вагітності. Ми живемо в Одесі, й коли зранку 24-го почалася війна, мій чоловік відправив мене до родичів у Вінницьку область, а він, своєю чергою, вступив до лав ЗСУ. Зрозуміло, що всіх наших тварин мені потрібно було забрати з собою.

За дві години ми укомплектували машину, і з молодшим братом поїхали в смт Піщанку на Вінниччині. Тиждень пробули там, а потім зрозуміла, що не можу бути в постійному стресі, і треба їхати далі. Окрім того, що регулярно лунали сирени, був нестабільний інтернет, а я фактично залишилась єдиною людиною в родині, яка працює. Я маю на увазі і своїх батьків, і наших з чоловіком бабусь.

Кішка і пес були чиповані заздалегідь, ми планували брати їх з собою у подорожі. Також у них є паспорти й вакцинація, проте я хвилювалась, що треба ще титри на сказ. Ми зробили цей аналіз 14 лютого, але не встигли отримати результати.

Моя подруга живе у Відні й запросила нас до себе. Весь шлях подолали машиною. 4 березня ми виїхали до Молдови, наступного ранку перетнули кордон з Румунією, потім Угорщина і нарешті Австрія. Вийшло майже 2000 кілометрів.

На кордонах ніхто жодного разу не перевірив документи тварин, волонтери пригощали їх смаколиками. Мені навіть здалось, що мою машину менше оглядали, кішка та пес ходили вільно по салону, тому прикордонники намагались відпустити нас якомога швидше.

На шляху мене зворушувала доброта людей та взаємодопомога. У Румунії в мене сталася аварія — на гірській дорозі одним колесом я влетіла в канаву і повністю його розбила. Нам допомагали і місцеві, і українці, які теж кудись їхали. Тієї ночі в готелі мої пухнасті від мене не відходили ні на крок і намагалися втішити.

Дорогою ми залишалися у готелях, де можна було поселитись з тваринами, але зазвичай це послуга, яку треба оплачувати окремо, проте в Румунії, Угорщині та одному готелі в Австрії з нас ніхто грошей не взяв, коли дізналися, що ми з України.

Коли добралися до Відня, переживали, що виникнуть проблеми з житлом, але хазяїн квартири тільки попросив фото пухнастиків.

Був кумедний випадок під час прогулянки. Пакети для прибирання за собаками я купувала ще вдома, і вони прозорі, а коли двірник побачив їх, то дуже ввічливо запропонував цілу купу спеціальних чорних місцевих. Для них це дуже важливо, оскільки все сміття сортують і навіть пакети мають бути спеціальними.

Також помітила, що тут у зоомагазинах стоять коробки біля каси з оплаченими кормами та іншими засобами для тварин, і українці можуть спокійно взяти все, що потрібно.

Людям, які вирушають у далеку дорогу з тваринами, раджу взяти іграшки, простирадла із запахом дому, не закривати їх в переносках, бо для них така довга дорога і так стрес, і давати пити більше води.

«Котики наразі живуть у зооготелі, а ми з собакою у квартирі»

Настя, QA Automation в NeoGames

Собака Харві, котики Мірта і Тайсон

Ми з двома котиками та собакою переїхали з Миколаєва («добрий день, ми з України!») до Львова. Наша подорож тривала близько 36 годин: мінімум сну (і то на заправках), пес не розуміє, чому ми так довго їдемо, коти кричать у переносках у два голоси. З труднощів — Мірта і Тайсон через стрес відмовлялися навіть пити.

До Львова ми прибули 26 лютого. Житло тут знайти складно й без такої кількості тварин. Тож наразі котики живуть у зооготелі Lucky Zoohotel. А ми з Харві у квартирі.

В зооготелі, де я поселила Мірту та Тайсона, мешкають і собаки. Для котів є декілька приміщень з боксами 1×1х1 метри (вони з вентиляцією та прозорими дверцятами), де можна розмістити лежанку, туалет, іграшки й саму тваринку. Також там є дві полички, де вона може відпочивати.

Якщо сім’я хоче заселити двох котів спільно, є змога два бокси об’єднати в один. Мої живуть окремо, бо не дуже товаришують. Котиків випускають погуляти раз на день з боксів, кожного окремо. Корм, лоток, наповнювач — треба привозити усе своє. Доба проживання для котів коштує 300 гривень за стандартний бокс, якщо ж двоє та більше тварин чи довге перебування — можлива знижка, все це обговорюють індивідуально.

Для собак умови схожі, проте є як окремі вольєри, так і цілі окремі кімнати. Собаки теж гуляють, кожен окремо, здається, двічі на день.

Загалом про зооготель у мене враження позитивні, тварини доглянуті, а персонал добре до них ставиться.

Котиків я б хотіла згодом забрати, проте наразі такої можливості немає. Нині ситуація з житлом у місті не дуже. Все залежить і від того, коли скінчиться війна. Сподіваємось, скоро ми переможемо й повернемось додому.

«Прикордонник колезі: «У неї 8 котів та 6 собак, чи то 6 собак і 8 котів, коротше, там цілий зоопарк»

Катерина Мойсеєнко, Business Analyst в Star

Шість котів і дві собаки

У мене три коти й дві собаки, ще три коти у мого брата та його дружини. У звичайному житті ми мешкаємо окремо, але у цій ситуації всі тварини їхали й нині живуть разом. Імена котів: Санта, Юпі, Ріккі, Торік, Магнік, Рорі. Імена собак: Люк і Лея (я назвала їх на честь брата з сестрою із «Зоряних війн»).

Ще п’ять тварин лишились в Одесі з моїми батьками. Тобто в нашій родині у всіх обов’язково є собаки та коти, ми їх дуже любимо.

Багатьох брали з вулиці незаплановано, просто жаліли. Своїх собак я забрала з кладовища, коли поїхала туди провідати могилу дідуся. Вони були дуже худі та нещасні, я розуміла, що вони, найімовірніше, не виживуть.

Отож на початку війни я була у відпустці в Європі, тварини лишались з батьками. Я летіла з Польщі до Румунії, а потім у Молдову, щоб їх забрати. Ми з Одеси, тому Молдова до нас найближча для перетину кордону.

5 березня батьки привезли машину з тваринами, я пішки пройшла кордон і ввезла їх далі із зупинками Молдова — Румунія — Угорщина — Словаччина — Чехія — Польща. Батьки ж лишились в Україні.

Як ми їхали? Нас двоє дорослих. Один за кермом, інший поряд, в ногах один собака, на руках завжди хтось з котів. Позаду чотири кошики з котами, пристебнуті на сидінні, ще кошик знизу, і там же ще один собака. Шкода, що не сфотографувала, та було не до цього.

Коли перетинала кордон, дуже нервувала, бо документів на тварин у мене не було. Та хвилювалася я дарма, кордон пройшла швидко, на українському боці всі, хто заглядав у машину, дивувались або сміялись, мовляв, ото вона дає. На митниці мене привели до головного та кажуть: «У неї 8 котів та 6 собак, чи то 6 собак і 8 котів, коротше, я заплутався, там цілий зоопарк». Посміялись і пропустили. У них там свої собачки й кошенята бігають, вони все розуміють.

На молдавському боці взагалі ніхто не звернув уваги на них. Так було й на румунському та угорському кордонах.

Найнеприємніша пригода — мені несподівано скасували бронювання житла біля кордону з Румунією. А у Молдові було все переповнене. Я бачила оголошення про житло в Кишиневі по $400–500 за ніч в апартаментах на 20 кв. м. Багато хто, звичайно, давав житло і безкоштовно, та з вісьмома тваринами — це ж квест.

Закінчилось тим, що добрі люди дозволили нам переночувати у Кишиневі, навіть грошей не взяли. В дорозі коти кричали, всі були вже виснажені, але ми добралися. А згодом перетнули ще кілька країн до Польщі.

Взагалі, я вважаю, що ми добре впоралися. Я б хотіла донести, що немає неможливого, хоч це й не легко.

У дорозі я користувалася Airbnb. Зазначала у фільтрі, що у мене є тварини, але 8... там навіть такої опції немає. Тож я шукала із варіантом Self Check-in, це доволі популярно у Європі. При цьому ти селишся сам, без хоста, тож ніхто не злякається всіх твоїх тварин. Але я завжди чесно кажу, що собаки та коти є, та все за ними прибираю.

Нині ми у Вроцлаві, мешкаємо всі разом в будинку. Що тварин багато, розумієш, коли всі вони біжать їсти :)

Загалом дуже заохочую людей не залишати тварин, бо нині всі процедури для українців максимально спрощені, є всі можливості.

«Розгрібаємо пекло пекельне». Що кажуть про ситуацію зоозахисники

На жаль, під час термінової евакуації деякі господарі залишають тварин удома самих. Зоозахисники закликають не робити цього, адже нерідко це означає, що тваринам не вдасться порятуватися. Найкращий варіант — взяти їх із собою. Якщо не вдається, попросити доглянути знайомих, віддати у притулок із харчами.

У більшості міст є організації та групи волонтерів, які допомагають тваринам. Серед них — київська рятувальна команда волонтерів «ЗооПатруль». Ми розпитали про ситуацію із залишеними тваринами її координаторку Соню Садовську:

«У нас немає статистики загальної кількості тварин, яких залишили, чи тих, що забрали від початку повномасштабної війни, однак можемо сказати, скільки людей до нас звернулося. Наразі це більше як 800 заявок, з них саме виїздом 200 патрулів, іншим допомагали телефонні консультації. І ця кількість різко збільшиться, бо ми маємо доступ до Ірпеня, Бучі, Гостомеля та інших міст і сіл Київської області.

Усе це відбувається хвилеподібно. Перша хвиля — тварини, замкнені в київських квартирах. Перші 800 викликів — саме цього спрямування. Допомоги просять сусіди, іноді самі господарі. У будь-якому разі ми шукаємо контакт господаря, перевіряємо все та домовляємося про свердління дірок у дверях тощо.

Не завжди власники легко погоджуються на те, щоб просвердлили дірку, багато кого хвилює стан шпалер, паркет, бо воду тварині наливають через дірочку. Але наше завдання — вмовити господаря. Був безвідмовний метод переконування людей в перші тижні роботи — ми казали, що їхні дорогоцінні меблі, паркети, шпалери, за які вони так хвилюються, тваринка, яка помирає, зіпсує. Тоді вони просили: „Дістаньте акуратно, а далі з нею робіть, що хочете“. Ми маємо спілкуватися з різними людьми та знаходити підхід і до таких господарів.

Друга хвиля — звільняли тих тварин, яких годували через вічка дверей. Ну й третя почалася зі звільненням Київської області. Сьогодні туди виїхали наші патрулі. Перед цим теж були виїзди, але вони не були системними, вдавалося завантажити до 10 котиків. Наразі ми взяли великі переноски й вивозимо всіх, кого можемо, насамперед поранених тваринок.

Зараз просто максимальна кількість заявок надходить. У нас навіть зламалась гугл-форма. Люди все пишуть і пишуть. Розгрібаємо зараз пекло пекельне».

Щоб допомогти тваринам, можна задонатити в громадську організацію UAnimals, яка бореться за гуманне ставлення до них. Активісти спрямовують пожертви в різні притулки по Україні та допомагають волонтерам. Крім того, на своїй сторінці у фейсбуці діляться корисною інформацією, наприклад, як підготувати базовий набір аптечки та «тривожну валізу» для тварин.

Підтримати «Парк XII місяців», який розміщений у Вишгородському районі Київської області, можна за посиланням. А БФ «Happy Paw» — за цими реквізитами.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU