«Прикордонник сказав: «Там цілий зоопарк!». Шість людяних історій айтівців, що разом з домашніми улюбленцями залишили свої домівки

Після російського вторгнення в Україну тисячі людей покинули свої домівки в пошуках безпечного місця. У багатьох із них є тварини, про яких треба подбати. Ми поспілкувалися з айтівцями, які переїхали в інші міста та села з тваринами, та розпитали їх про домашніх улюбленців, труднощі релокації та нинішню ситуацію. А ще поговорили з координаторкою київської команди «ЗооПатруль» про покинутих у квартирах собак і котів та роботу на звільнених територіях Київської області.

Передісторія

На наш запит розповісти, як евакуйовувалися з тваринами, відгукнулося багато ІТ-фахівців. Вони поділилися історіями, у яких багато спільного: чимало хто стикнувся з довгими чергами на кордонах у перший тиждень війни та труднощами із заселенням з тваринами, що частково й досі тривають. Декому вдалося домовитися за квартиру, інші живуть у pets-friendly готелях. Є фахівці, які зупинилися в офісах компаній, де були облаштовані кімнатки для домашніх улюбленців, як-от у Grid Dynamics, а хтось заселив їх у зооготель.

Для багатьох тварин це був перший досвід тривалого переїзду, який дався не просто, але, як запевняють господарі, зараз усе гаразд. Айтівці релокувалися з собаками, котами, папугами, ящірками, щурами та зміями.

Багато з опитаних хвилювалися щодо браку документів на тварину та щеплення. Наразі ветеринарно-санітарний паспорт для перевезення тварин за кордон є не обов’язковим, але бажаним. На практиці і тим людям, які мали усі документи, чип та щеплення, і тим, хто їх не мав, дозволили виїхати з країни. Чимало хто зауважив, що з тваринами навіть простіше було минати блокпости по країні, а прикордонники здебільшого ставилися з розумінням.

Ознайомитись з правилами вʼїзду з тваринами до країн ЄС можна за посиланням.

«Нерідко хлопці на блокпостах розповідали про своїх тварин, які їм нагадували про дім»

Саша Щербина, Front-end Developer у Beetroot

Собака самоїд Ларрі, кіт шотландський висловухий Сільвер, мурашина ферма

Я переселенець зі стажем. Уперше ми переїжджали з Луганської в Харківську область у 2014 році. Останні чотири роки ми з дружиною, донькою, котом, собакою та мурахами живемо в Харкові. 24-го зранку прокинулися від звуків початку активної фази війни, доукомлектували валізи й вирішили діяти по ситуації. О 7-й ранку я з собакою Ларрі пішов на прогулянку, але вона виявилася короткою: собака злякався наших ППО (Ларрі ще тоді не знав, що треба боятися більше «прильоту»).

26 лютого, як і у 2014 році, ми поїхали до родичів у Харківську область. Про це ми з дружиною домовились заздалегідь. Дізналися, чи там безпечна дорога, і під звуки сирен і «Градів» стартували. Єдине — ми забули вдома мурашину ферму. Але попросили приятеля забрати мурашок до себе, він їх доглядає.

А невдовзі вирішили прямувати на захід України, у Львівську область, і подолали тисячу кілометрів за три дні. Коли ми проїжджали блокпости, нас часто пропускали з формальним оглядом та перевіркою документів, іноді навіть без огляду. Нерідко хлопці розповідали про своїх тварин, які їм нагадували про дім.

У Львівській області житло ми знайшли через знайомих. Самостійно це зробити дуже складно. Часто в оголошеннях про квартири з нормальним ремонтом є фрази: «без дітей», «з дітьми від 8 років», «без тварин», а ми зібрали прямо весь комплект. Можна було б пробувати домовитися з якимось одним пунктом, а з усіма разом у нинішніх умовах це проблематично. З нами були готові співпрацювати лише шахраї в очікуванні передоплати. Тож бажаю людям бути добрішими, особливо в такий складний час. Відповідальні батьки та господарі тварин завжди готові нести відповідальність і компенсувати збитки, якщо такі раптом будуть.

Загалом залишати тварин самих або відпускати їх вважаємо великим злом, тому скрізь тягаємось з ними. Зокрема, нашому котові Сільверу 10 років, і він уже багато помандрував українським сходом.





«Хоч і важко з житлом, зате всі разом»

Олена Найда, продукт-дизайнерка в YouScan

Два коти та собака

Ми мешкаємо в Києві, з домашніх улюбленців — кішка Бананна-Гамма, кіт Котік та собака Піро.

Перед війною чоловік сказав, що ми візьмемо тільки собаку, якщо щось почнеться, а котів ні, бо в них немає чипів. Раніше не можна було вивозити тварин без чипів, документів та аналізу на антитіла.

Варіант залишити їх у знайомих теж не підходив. Бо не всі були готові взяти до себе чужих тварин. А ще наша кішка дуже істерить у дорозі. Тому чоловік пропонував купити багато корму і залишити котів у квартирі.

Ми довго сперечалися, я його вмовляла, але в результаті вирішила просто не купувати корм наперед, щоб не було можливості лишити їх у хаті самих та поїхати.

У перший день війни ми завантажили всіх тварин (для Піро взяли іграшки, два повідці та шлею, для котів лоток), захопили друзів із собою в машину і поїхали на захід країни. Дорогою у котів була істерика, собаку нудило, бо напередодні в неї виникли проблеми зі шлунком. Ми зупинялися, придбали ліки, щоб від нервів у тварин не страждав шлунок, корм і наповнювач для лотка.

Тиждень пробули в Карпатах, а зараз перебралися до Львова. Через проблеми із житлом я думаю про те, щоб поїхати за кордон. Неймовірно складно заселитися з тваринами. Останній варіант, який мені запропонували — в’їхати у квартиру неподалік Львівського аеропорту з оплатою 6000 доларів за шість місяців наперед.

Тепер мій чоловік вважає, що це добре, що ми взяли котів. До війни ми думали, що до Києва бойові дії не дійдуть й боротьба не буде так довго тривати. Зараз раді, що тварини з нами. Хоч і важко з житлом, зате всі разом.

«Деш швидко навчився бігати у підвал при будь-яких звуках: чи то від „Градів“, чи то від літаків»

Олександр Кириленко, системний адміністратор в Infopulse

Кіт Деш

Ми живемо із сім’єю в Бучі. Маємо кота Деша. Це благородний український дворовий кіт. У перший день війни під час обстрілів він утік. Ми чекали на нього всю ніч, а коли він, наляканий, повернувся наступного дня, виїхати було вже неможливо через постійні обстріли.

Деш швидко навчився бігати у підвал при будь-яких звуках: чи то від «Градів», чи то від літаків. У підвалі він забивався під стелажі з дровами, у дальній кут, якщо ми до цього не встигали його взяти на руки або якщо вибухи були такі, що ми всі підстрибували разом із будинком. Проте якщо вдавалося його перехопити, він ховався у мене під одягом, а я його міцно тримав.

Ми вибралися з Бучі 9 березня, у перший погоджений евакуаційний коридор. Зібралися за 30 хвилин, покидали речі, документи, для Деша взяли корм і переноску. Кіт тоді ледь не вигриз двері переноски — так не хотів їхати. З нами в машині повинні були їхати наші сусіди з чихуахуа, але 5 осіб і 2 тварини в салон не влізали, тож ми віддали їм наше друге авто до кінця війни, щоб усі могли евакуюватися.

Відтоді Деш переніс зміну шести локацій — квартир та готелів, перш ніж ми дісталися Львова. Спочатку він був досить агресивно налаштований, потім заляканий постійними переїздами, відтак апатичний. Лише на третій день перебування у Львові він почав вилазити з-під ліжка, проте під час сирен відразу ховався.

Зауважу, що наразі, за моїми спостереженнями, всюди проблема з кормами для тварин, тож шукайте, купуйте про запас, беріть у волонтерів, оскільки тварина повністю залежна від вас.

Нині у Деша все добре. Єдиний недолік — не можна вийти надвір поганяти за пташками. Але впевнений — він ще погуляє на своїй вулиці :)

«Мої пухнасті від мене не відходили ні на крок і намагалися втішити»

Саша Коровник, Data Protection Officer в Innovation Group

Пекінес Арчер, вулична кішка Булочка і два хвилястих папуги Лимон і Цезарина

Я на 31 тижні вагітності. Ми живемо в Одесі, й коли зранку 24-го почалася війна, мій чоловік відправив мене до родичів у Вінницьку область, а він, своєю чергою, вступив до лав ЗСУ. Зрозуміло, що всіх наших тварин мені потрібно було забрати з собою.

За дві години ми укомплектували машину, і з молодшим братом поїхали в смт Піщанку на Вінниччині. Тиждень пробули там, а потім зрозуміла, що не можу бути в постійному стресі, і треба їхати далі. Окрім того, що регулярно лунали сирени, був нестабільний інтернет, а я фактично залишилась єдиною людиною в родині, яка працює. Я маю на увазі і своїх батьків, і наших з чоловіком бабусь.

Кішка і пес були чиповані заздалегідь, ми планували брати їх з собою у подорожі. Також у них є паспорти й вакцинація, проте я хвилювалась, що треба ще титри на сказ. Ми зробили цей аналіз 14 лютого, але не встигли отримати результати.

Моя подруга живе у Відні й запросила нас до себе. Весь шлях подолали машиною. 4 березня ми виїхали до Молдови, наступного ранку перетнули кордон з Румунією, потім Угорщина і нарешті Австрія. Вийшло майже 2000 кілометрів.




На кордонах ніхто жодного разу не перевірив документи тварин, волонтери пригощали їх смаколиками. Мені навіть здалось, що мою машину менше оглядали, кішка та пес ходили вільно по салону, тому прикордонники намагались відпустити нас якомога швидше.

На шляху мене зворушувала доброта людей та взаємодопомога. У Румунії в мене сталася аварія — на гірській дорозі одним колесом я влетіла в канаву і повністю його розбила. Нам допомагали і місцеві, і українці, які теж кудись їхали. Тієї ночі в готелі мої пухнасті від мене не відходили ні на крок і намагалися втішити.

Дорогою ми залишалися у готелях, де можна було поселитись з тваринами, але зазвичай це послуга, яку треба оплачувати окремо, проте в Румунії, Угорщині та одному готелі в Австрії з нас ніхто грошей не взяв, коли дізналися, що ми з України.

Коли добралися до Відня, переживали, що виникнуть проблеми з житлом, але хазяїн квартири тільки попросив фото пухнастиків.

Був кумедний випадок під час прогулянки. Пакети для прибирання за собаками я купувала ще вдома, і вони прозорі, а коли двірник побачив їх, то дуже ввічливо запропонував цілу купу спеціальних чорних місцевих. Для них це дуже важливо, оскільки все сміття сортують і навіть пакети мають бути спеціальними.

Також помітила, що тут у зоомагазинах стоять коробки біля каси з оплаченими кормами та іншими засобами для тварин, і українці можуть спокійно взяти все, що потрібно.

Людям, які вирушають у далеку дорогу з тваринами, раджу взяти іграшки, простирадла із запахом дому, не закривати їх в переносках, бо для них така довга дорога і так стрес, і давати пити більше води.

«Котики наразі живуть у зооготелі, а ми з собакою у квартирі»

Настя, QA Automation в NeoGames

Собака Харві, котики Мірта і Тайсон

Ми з двома котиками та собакою переїхали з Миколаєва («добрий день, ми з України!») до Львова. Наша подорож тривала близько 36 годин: мінімум сну (і то на заправках), пес не розуміє, чому ми так довго їдемо, коти кричать у переносках у два голоси. З труднощів — Мірта і Тайсон через стрес відмовлялися навіть пити.

До Львова ми прибули 26 лютого. Житло тут знайти складно й без такої кількості тварин. Тож наразі котики живуть у зооготелі Lucky Zoohotel. А ми з Харві у квартирі.

В зооготелі, де я поселила Мірту та Тайсона, мешкають і собаки. Для котів є декілька приміщень з боксами 1×1х1 метри (вони з вентиляцією та прозорими дверцятами), де можна розмістити лежанку, туалет, іграшки й саму тваринку. Також там є дві полички, де вона може відпочивати.




Якщо сім’я хоче заселити двох котів спільно, є змога два бокси об’єднати в один. Мої живуть окремо, бо не дуже товаришують. Котиків випускають погуляти раз на день з боксів, кожного окремо. Корм, лоток, наповнювач — треба привозити усе своє. Доба проживання для котів коштує 300 гривень за стандартний бокс, якщо ж двоє та більше тварин чи довге перебування — можлива знижка, все це обговорюють індивідуально.

Для собак умови схожі, проте є як окремі вольєри, так і цілі окремі кімнати. Собаки теж гуляють, кожен окремо, здається, двічі на день.

Загалом про зооготель у мене враження позитивні, тварини доглянуті, а персонал добре до них ставиться.

Котиків я б хотіла згодом забрати, проте наразі такої можливості немає. Нині ситуація з житлом у місті не дуже. Все залежить і від того, коли скінчиться війна. Сподіваємось, скоро ми переможемо й повернемось додому.

«Прикордонник колезі: «У неї 8 котів та 6 собак, чи то 6 собак і 8 котів, коротше, там цілий зоопарк»

Катерина Мойсеєнко, Business Analyst в Star

Шість котів і дві собаки

У мене три коти й дві собаки, ще три коти у мого брата та його дружини. У звичайному житті ми мешкаємо окремо, але у цій ситуації всі тварини їхали й нині живуть разом. Імена котів: Санта, Юпі, Ріккі, Торік, Магнік, Рорі. Імена собак: Люк і Лея (я назвала їх на честь брата з сестрою із «Зоряних війн»).

Ще п’ять тварин лишились в Одесі з моїми батьками. Тобто в нашій родині у всіх обов’язково є собаки та коти, ми їх дуже любимо.

Багатьох брали з вулиці незаплановано, просто жаліли. Своїх собак я забрала з кладовища, коли поїхала туди провідати могилу дідуся. Вони були дуже худі та нещасні, я розуміла, що вони, найімовірніше, не виживуть.

Отож на початку війни я була у відпустці в Європі, тварини лишались з батьками. Я летіла з Польщі до Румунії, а потім у Молдову, щоб їх забрати. Ми з Одеси, тому Молдова до нас найближча для перетину кордону.

5 березня батьки привезли машину з тваринами, я пішки пройшла кордон і ввезла їх далі із зупинками Молдова — Румунія — Угорщина — Словаччина — Чехія — Польща. Батьки ж лишились в Україні.

Як ми їхали? Нас двоє дорослих. Один за кермом, інший поряд, в ногах один собака, на руках завжди хтось з котів. Позаду чотири кошики з котами, пристебнуті на сидінні, ще кошик знизу, і там же ще один собака. Шкода, що не сфотографувала, та було не до цього.

Коли перетинала кордон, дуже нервувала, бо документів на тварин у мене не було. Та хвилювалася я дарма, кордон пройшла швидко, на українському боці всі, хто заглядав у машину, дивувались або сміялись, мовляв, ото вона дає. На митниці мене привели до головного та кажуть: «У неї 8 котів та 6 собак, чи то 6 собак і 8 котів, коротше, я заплутався, там цілий зоопарк». Посміялись і пропустили. У них там свої собачки й кошенята бігають, вони все розуміють.

На молдавському боці взагалі ніхто не звернув уваги на них. Так було й на румунському та угорському кордонах.

Найнеприємніша пригода — мені несподівано скасували бронювання житла біля кордону з Румунією. А у Молдові було все переповнене. Я бачила оголошення про житло в Кишиневі по $400–500 за ніч в апартаментах на 20 кв. м. Багато хто, звичайно, давав житло і безкоштовно, та з вісьмома тваринами — це ж квест.

Закінчилось тим, що добрі люди дозволили нам переночувати у Кишиневі, навіть грошей не взяли. В дорозі коти кричали, всі були вже виснажені, але ми добралися. А згодом перетнули ще кілька країн до Польщі.

Взагалі, я вважаю, що ми добре впоралися. Я б хотіла донести, що немає неможливого, хоч це й не легко.

У дорозі я користувалася Airbnb. Зазначала у фільтрі, що у мене є тварини, але 8... там навіть такої опції немає. Тож я шукала із варіантом Self Check-in, це доволі популярно у Європі. При цьому ти селишся сам, без хоста, тож ніхто не злякається всіх твоїх тварин. Але я завжди чесно кажу, що собаки та коти є, та все за ними прибираю.

Нині ми у Вроцлаві, мешкаємо всі разом в будинку. Що тварин багато, розумієш, коли всі вони біжать їсти :)

Загалом дуже заохочую людей не залишати тварин, бо нині всі процедури для українців максимально спрощені, є всі можливості.

«Розгрібаємо пекло пекельне». Що кажуть про ситуацію зоозахисники

На жаль, під час термінової евакуації деякі господарі залишають тварин удома самих. Зоозахисники закликають не робити цього, адже нерідко це означає, що тваринам не вдасться порятуватися. Найкращий варіант — взяти їх із собою. Якщо не вдається, попросити доглянути знайомих, віддати у притулок із харчами.

У більшості міст є організації та групи волонтерів, які допомагають тваринам. Серед них — київська рятувальна команда волонтерів «ЗооПатруль». Ми розпитали про ситуацію із залишеними тваринами її координаторку Соню Садовську:

«У нас немає статистики загальної кількості тварин, яких залишили, чи тих, що забрали від початку повномасштабної війни, однак можемо сказати, скільки людей до нас звернулося. Наразі це більше як 800 заявок, з них саме виїздом 200 патрулів, іншим допомагали телефонні консультації. І ця кількість різко збільшиться, бо ми маємо доступ до Ірпеня, Бучі, Гостомеля та інших міст і сіл Київської області.

Усе це відбувається хвилеподібно. Перша хвиля — тварини, замкнені в київських квартирах. Перші 800 викликів — саме цього спрямування. Допомоги просять сусіди, іноді самі господарі. У будь-якому разі ми шукаємо контакт господаря, перевіряємо все та домовляємося про свердління дірок у дверях тощо.

Не завжди власники легко погоджуються на те, щоб просвердлили дірку, багато кого хвилює стан шпалер, паркет, бо воду тварині наливають через дірочку. Але наше завдання — вмовити господаря. Був безвідмовний метод переконування людей в перші тижні роботи — ми казали, що їхні дорогоцінні меблі, паркети, шпалери, за які вони так хвилюються, тваринка, яка помирає, зіпсує. Тоді вони просили: „Дістаньте акуратно, а далі з нею робіть, що хочете“. Ми маємо спілкуватися з різними людьми та знаходити підхід і до таких господарів.

Друга хвиля — звільняли тих тварин, яких годували через вічка дверей. Ну й третя почалася зі звільненням Київської області. Сьогодні туди виїхали наші патрулі. Перед цим теж були виїзди, але вони не були системними, вдавалося завантажити до 10 котиків. Наразі ми взяли великі переноски й вивозимо всіх, кого можемо, насамперед поранених тваринок.

Зараз просто максимальна кількість заявок надходить. У нас навіть зламалась гугл-форма. Люди все пишуть і пишуть. Розгрібаємо зараз пекло пекельне».


Щоб допомогти тваринам, можна задонатити в громадську організацію UAnimals, яка бореться за гуманне ставлення до них. Активісти спрямовують пожертви в різні притулки по Україні та допомагають волонтерам. Крім того, на своїй сторінці у фейсбуці діляться корисною інформацією, наприклад, як підготувати базовий набір аптечки та «тривожну валізу» для тварин.

Підтримати «Парк XII місяців», який розміщений у Вишгородському районі Київської області, можна за посиланням. А БФ «Happy Paw» — за цими реквізитами.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось7
До обраногоВ обраному2
LinkedIn



27 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Внутрипереселенские дела тоже тяжкие.

Переселенський кіт і непереселенська валерьянка
Mar. 30th, 2022 11:23 pm

До знайомих приїхали їхні знайомі. Молода родина, чоловік, дружина і кіт незрозумілого кольору.

Кіт виявився сюрпризом. Ну про кота ніхто не попереджав. Ну тобто, коли питали, то питали, можна ми удвох до вас приїдемо, і потім «ну ми ж думали, вам все і так зрозуміло, бо ж ми в інсті викладали фото кота, ви ставили сердечки, ми думали, ви в курсі, що в нас кіт».

Їх поселили в кімнату, хоча знайомі не люблять тварин. Дружина любить ідеальний порядок, в неї багато квітів, і вона прибирається пару разів на тиждень. Ну, знаєте, є такі люди, вони книжки і статуетки за кольором і розміром розставляють. А тварині не поясниш, що статуетки мають стояти вздовж лінії і за кольором.

Кімната гарна. Квіти з кімнати заздалегідь винесли до зали і іншої кімнати, тому що кіт перекине раптом.

Перша ніч, кіт починає бігати, щось перекидаючи на підлогу. Його власники сплять, як убиті, типу ми під обстрілами спали, що нам той кіт.

Ок, знайомі винесли з кімнати все, що можна скинути на підлогу, заодно поміняли штори з гарних на старі. Бо ж кіт лазатиме, інфа сотка, всі коти лазять по шторах.

Кіт все одно всю ніч стрибає туди-сюди, але це вже нічого не перекидає, і це не так чути і можна спати.

В іншому щодо кота, то його обмежили в правах доволі сильно. Покидати кімнату він може тільки зі своїми власниками, і щоби ті доглядали, щоби він нікуди не ліз і нічого не перекидав. Власників це трішки не влаштовувало, бо, здається, їм було не зовсім комфортно бути в одній кімнаті зі своїм котом. Вони намагалися пояснити, що вдома їх кіт звих ходити до лотка, який стояв в туалеті, типу давайте і тут так зробимо, бо ж це котик, він звик, ну як йому поясниш? Знайомі відмовились, кімната для хазяїв кота доволі велика, щось 7*10 метрів, місце для лотка є коли що.

І тут треба додати, що дружина в знайомих через війну сильно нервує. Вона і так дуже легко нервує, а тут ще й війна. Їй лікарі прописали валеріану щодня, ну і більш сильні засоби є про всяк випадок, вона п’є зрідка, гідазепам здається назва.

Це від часу залежить, якщо дружина щойно випила валеріану і запах сильний, то кіт, щойно виводять його з кімнати, вже біжить. Якщо час інший і запах слабкий, то тільки коли на кухню заходять. Цілеспрямовано і мовчки стрибає на стіл, звідти намагається відкрити дверцята шафки і залізти туди. Це бо вже знає, що в шафці валеріанка. Раніше просто стрибав всюди, на столи, на поличку з посудом, на холодильника, все рухав, іноді скидаючи на підлогу. Тут вже цілеспрямовано лізе до шафи, кігтями чіпляє дверцята, щоб зробити щілину. Далі залазить всередину, перекидаючи баночки з приправами, з ліками. Коли намагаєшся дістати чи завадити, кіт волає, дряпається, кусає.

Ну а далі цікаві аргументи:

— Ви нічого не казали про кота, якби сказали, наше рішення могло би бути інакшим.
— Боже, ви як нацисти якісь, тварин не любите, нічо, ми скоро знайдемо квартиру* і переїдемо від вас, як тільки так зразу!!!

***

— Могли б просто кудись ховати ту валеріанку!
— Якщо її ховати, він все одно лізе і шукає! А ви могли б тримати кота!
— Ви ж самі бачили, він дряпається, як його втримаєш?!

***

— А давайте ми просто одну баночку у вас в кімнаті поставимо, і кіт буде задоволений, і ми.
— Заради вашого комфорту Максімчика наркоманом робити? Що ви за нелюди такі?!

Дружина таки взяла відгул на роботі, сходила до лікаря, їй там виписали щось інше. Спочатку зраділи, що тепер нема приводу сваритись, але гості вирішили, що це привід здобути для кота ще трішки свободи і нудять, щоби не замикати кота в кімнаті. Відкрити вікно на вулицю, щоби котик погуляв (перший поверх як ніяк) типу не варіант, там жеж небезпечно, котик може дістатися дороги з автівками, до якої 50 метрів, чи заблукати. Тому давайте котик ходитиме хатою, якщо перекине вазона, ми ж приберемо, теж мені проблема.

* Знайти квартиру? В переповненому Франківську? Наївні!

Ще котопереселенське

Mar. 31st, 2022 08:30 pm

Родина з Маріуполя.

Під час тривоги посадили кота до переноски, пішли до підвалу. Повернулися — квартира розкурочена влучанням снаряду. Кіт з переноски вилазити відмовився.

Зараз вони в Коломиї, орендували будиночок, де живуть з родиною друзів.

Кіт, маючи абсолютну свободу, 95% часу проводить в переносці. Не хоче звідти вилазити. Виходить тільки покакати і поїсти, ну і коли хазяї спеціально дістають і граються з ним. Щойно лишили в спокої — лізе в переноску. Зараз потеплішало, виносять переноску на вулицю, може це кота змусить гуляти.

novich-ok.dreamwidth.org/925214.html

Котопереселенське

Описание прогресса

Родині з Ірпіня привезли їх кота.

Повернутися вони не можуть, там в будинку, у перший поверх якого влучили росіяни, там була якраз їх квартира. Вони, коли їхали, лишили майже все, взяли цінності, ноути, комп, трішки одягу і їжі. Лишили великі телевізори, аудіосистему ще щось — айтішники люди заможні, так.

Потім побачили записи звільненого Ірпеня, там замість їх квартири діра в будинку, чорна від пожежі.

Кота, до речі, взяти не змогли. Кіт був уособленням волі і сміливості, такий собі сільний і нєзавісімий, весь час гуляв десь ззовні, приходив жрати іноді, коли нічого не вполює. Митися не давався, сидіти на колінах не хотів, гладити дозволяв лише коли добре погодували, та й то недовго.

Коли вони виїздили з Ірпеня, кіт був десь ззовні. Походили, покричали, так і поїхали.

Сусіди, коли повернулися, знайшли в обвугленій квартирі худющого і бруднющого кота, тільки за нашийником і впізнали. Нагодували, посадили до переноски і відправили через знайомих.

Кіт повністю змінився.

Для початку він із радістю дався помитися. Раніше у всіх були руки в крові, коли кота мили, зараз мурчав, коли його мили і підставляв різні частини тіла.

Зараз нікуди не йде, сидить тільки на колінах. Ну тобто завжди так, щоби торкатися хазяїв. Раніше забирався спати подалі від людей чи взагалі на вулиці, зараз завжди спить поряд із кимось. Якщо цей хтось йде до туалету, йде слідом і чекає під дверима.

Дозволяє робити з собою все, що раніше не дозволяв: гладити, чухати живота, смикати за лапи, чухати підборіддя і за вухами. Раніше за половину з цього був миттєвий дряп.

Ну і з квартири принципово не виходить. Донька пробувала вигуляти, не змогла відчепити: кіт хапався за все підряд, тільки щоб лишатися в квартирі.

Ще трохи по теме оттуда же.

Родина повертається до Києва. З котом, Барсіком. Коли евакуювалися, кіт гуляв, вийшли, покликали, кіт прийшов, все без ексцесів.

Кіт рудого кольору, трішки нахабний, як переїхали, став не таким нахабним. Нуок, обстріли вплинули, потім переїзд.

Повертаються вони, коротш. Машина стоїть відкрита, тато з сином носять речі до квартири, дружина сіла на лавочці поряд, відкрила переноску, Барсік в неї на колінах сидить.

Тут прибігає інший кіт. Теж рудий. Дивиться на це все і каже «няв», і не просто, а з інтонацією «ну піздець!». Деякий час стояв, ніби чекав на якусь реакцію, потім утік.

Тато з сином речі носять доволі повільно. Ну тобто, як плейстешен занесли, та і цейво, підключають-тестують. Дружина продовжує сидіти, кота гладити. Насолоджується.

Тут чує таке «няв», нахабне, з вимогою. Бачить, кіт прийшов знов, і з якоюсь жінкою.

— Баааарсік! — каже жінка так радісно. І той кіт, що на колінах, так підскочить радісно, впізнав типу, але бігти не біжить, і знову вмощується, щоби його гладили.

— А звідки ви мого Барсіка знаєте? — питає дружина.

— А то не ваш Барсік. — каже жінка. — То мій Барсік. А ваш кіт оце.

І показує на того кота, що приходив, потім втік і знову прийшов. А кіт підходить до дружини і каже теє протяжно-нахабне «няв», яким він щоранку їжу вимагав. Ну тут якось зрозуміло, що вони не свого Барсіка повезли.

— Як би ви знали, — розповідає жінка, — з яким презирством він себе вів! Гладити-чухати через раз не дозволяв, їсть без усякої вдячності, щоранку вимагає, аби погодували!

Дружина вже якби впізнала свого Барсіка, але того Барсіка, що в неї на колінах, віддавати не хочеться. Ну бо лагідний, а не хамло, як той, оригінальний. Та й кіт, який лагідний Барсік, робить вигляд, типу впізнав тебе, хазяйко, але вони мене годували, то я тепер з ними. Пріспособлєнєц, короч.

Тут чоловік виходить і так:
— О, Барсік! Що, падло, назад хочеш?

— А як ти взнав, що це наш Барсік? — питає дружина.

— А в нього на хвості оті світлі кільця, їх шість, а в цього п’ять. Я тобі не казав, щоб ти не хвилювалася, та й новий Барсік лагідний, тому най буде.

Я виїхала закордон з дітьми і кішкою. Потягами Мукачево-Будапешт, Будапешт-Цюріх.
До моєї кішки не було нікому діла. Кішка в мене здорова, вакцинована, але без чіпа і без паспорта. Коли приїхала у Швейцарію подала заявку до ветеринарної служби, що я знаходжуся у країні з твариною. Вони відповіли, що я маю відвідати ветеринара і вислали рекомендації, що він має зробити. То зараз кішка з чіпом, паспортом, з щепленням і зареєстрована в їхній ветеринарній системі. В них немає випадків сказу, а ми вважаємося країною, в якій ця хвороба у тварин ще існує.
Тому з тваринами в країну пускають, але потім відразу роблять щеплення проти сказу і ставлять чіп. Деякі ветеринари для українців це роблять безкошковно.
Ну і просять посидіти на карантині 120 днів. Це означає не випускати кішку з дому і не контактувати з іншими тваринами.
Я дуже вдячна європейским країнам за таку гуманну позицію щодо домашніх улюбенців.

«Айтівець» — найбільш ідіотське слово яке я чув у своєму житті.

А «мисливець» звичайне українське слово.
«Айтівець» же звучить, щоб вам було зрозуміло, так, якби в англійскій замість «IT specialist» було «ITst».

Представьте, каким будет феминитив для мисливець...

Буде «мисливиця». Втім, ніхто, крім журналістів, ніколи в житті його не буде використовувати. Але може вони з часом нав’яжуть народові ці покручі.

P.S. Приємно відволіктись на мовосрачі, але ясна річ що це все фігня, юзайте ті слова які хочете :) Це все дурниці.

Відправив дружину до Польщі. З котом. На кордоні проблем жодних, котику зробили щеплення (2 ін’єкції, одна від сказу, інша не знаю від чого), встановили чіп, виписали паспорт європейського зразка. Так що котик вже євроінтегрований і прийнятий до ЄС ;-) Наразі живе у польської подруги, там ще чотири кота і два собаки. Завтра їде селитися на більш постійну хату, з тваринами селити погоджуються не всі, але взагалі проблем немає. І люди, які займаються розселенням, одразу це з’ясовують у хазяїв і скеровують людей з тваринами до тих хто тварин приймає.
Найважче було запхати кота у переноску вдома. Котик до цього не надто звик і взагалі волелюбний. Воно, бідося, волає, дряпається, але що поробиш — треба. І волав усю дорогу до вокзалу. Потім, каже, в дорозі звик і поводив себе як стоік.

Мужу Лены Найды хочется сказать... Ой, да ничего не хочется сказать, человек-мудак — это навсегда.

Не кажіть так про мого чоловіка. Ви ж не знаєте ні мого чоловіка, ні моїх котів. В мене хвора та агресивна кішка, котрій важко перенести дорогу. Коли чоловік пропонуван набрати ванну корму та лишити котів — ми думали що до Києва то все не дійде, і буде як раніше десь на сході. Зараз мій чоловік возить кішку на крапельниці, дає їй кожень день заспокійливі. І я вам скажу, що то не легко, бо в нас кішка до медицини агресивна. А ще в квартірі, де ми зара живем — ми приютили ще людей з двома котаму. Тобто в сумі у нас 5 тварин на маленьку квартиру.

Тому мене дуже ображає те, що ви написали про мого чоловіка.

Обожаю оправдания людей, бросающих животное на смерть. Так что в принципе, вы друг друга достойны.

Так, ми не бросили нікого на смерть. Всі наші тварини з нами. Не розумію до чого тут ваша грубість.

Я не грублю. Я просто высказал свое мнение о человеке, способном обречь прожившее с ним несколько лет существо, вот на такое: www.facebook.com/...​yiv/posts/119756390663135

Ви прямою мовою назвали мого чоловіка та мене мудаками, не розібравшись у ситуації. А базуючись на тому, що ми гіпотетично обговорювали до війни і що ви додумали самі. Це грубість.
Дивлячись з нашого діалогу — я можу зробити висновок, що ви не попросите пробачення і будете далі гнути свою лінію. Тому не бачу сенсу з вами далі тут тєму мусолити.

а мне б хотелось передать привет ’бизнесменам’ - «$6k в потенциально опасном районе с оплатой за пол года вперед для беженцев». Вообще «нравится» уровень поддержки людям, которые берут сами на себя свое беженство и никого не напрягают, тем самым давая возможность нуждающимся. Не зря говорят — война раскрывает людей.

Недвіжка у Львові то якийсь триндець. Ціни на однокімнатну такі, як я в центрі києва платила за трикімнатну. І якщо вже просять такі гроші — то хоч би дозволили з тваринами, але майже у кожній обʼяві «Без тварин» «Без дітей». Після двох тижнів пошуку та дзвінків на вже зайняті квартири — просто зняла аірбнб однокімнатну за $800.

мне знакомый с детьми обьяснял причину — что в случае чего людей с детьми нельзя по закону выселить из квартиры на улицу, поэтому боятся брать

Ну це у випадку, якщо ти нотаріально завірив договір оренди і він має юридичну силу. Але я не знаю жодного випадку, коли б орендодавиць погодився на договір оренди.

Если нет договора, то есть риск попасть на штраф за неуплату налогов(правда, не знаю, как это работает на практике) если жилец устроит скандал и имеет нужные связи.

Это если они там зарегистрировались (прописались). Для регистрации нужен хозяин с доками на недвижимость. Не просто даже в свою вписаться.
По Львову цены прыгнули в 2 раза, без животных и детей даже школьников. Не знаю, зачем может понадобиться 3к квартира если туда с детьми нельзя? Понимаю еще если квартира под продажу и не хотят что бы каша по французским обоям, но нет же.

Недвіжка у Львові то якийсь триндець.

Там триндець був навіть без війни і біженців.

В Буковеле гостиница — Вилла Николетта, селят с животными, в каждом номере собаки от мала до «теленка», кошки, весь коридор усыпан шерстью, но пылесосят и убирают несколько раз в день и не жалуются. На правах рекламы в качестве благодарности за такое отношение к животным

и к слову, во всех гостиницах где были рады животным — хозяева молдаване, совпадение?

У Львові спочатку не дозволили поселитися з котиком, тож довелося попросити знайомих потримати. З часом вмовив власницю квартири, бо діти дуже сумували за своїм пухнастим улюбленцем.
Пухнастий передає привіт) photos.app.goo.gl/abTWB2158tsiRi5H8

здоровый!

Підписатись на коментарі