«На „нулі“ кожна мить може бути останньою». Відверта історія колишнього десантника і розробника Володимира Камуза, який опинився на фронті

Володимир Камуз — український Full Stack WordPress Developer з чотирирічним досвідом. Рівно 20 років тому він пройшов строкову службу в 95-й окремій аеромобільній десантній бригаді. І після 24 лютого 2022 року Володимир знову повернувся туди — у його підпорядкуванні перебувало вісім бійців. Наразі ж він є членом мінометної батареї, де служить як аеророзвідник та коригувальник вогню.

У відвертій розмові з DOU за годину до чергової відправки до лінії боєзіткнення Володимир розповідає про те, як потрапив в армію, емоційно ділиться роздумами про головні проблеми війська та дає прогноз щодо подальшого розвитку подій на фронті.

«Перший тиждень я перебував у трансі»

— Чим ви займалися до армії, ким працювали і як потрапили на фронт?

Останні вісім років я займався самоосвітою та одночасно фрилансив і вів канал на YouTube, завдяки якому почало приходити багато клієнтів, у тому числі з-за кордону. Після одного не дуже гарного випадку із замовником з СНД я зрозумів, що на цьому ринку не все так добре і потрібно спробувати попрацювати на західний ринок. Я почав шукати майданчики і буквально одразу вибрав Upwork. І зрозумів, що знання MODX — системи управління, з якою я раніше працював, — вже неактуальні.

Але звернув увагу, що є дуже проста, гарно оплачувана та з попитом — WordPress. За тиждень я вивчив деякі речі, пов’язані зі створенням тем, і почав шукати роботу.

На Upwork складно зайти саме початківцям і взяти перше замовлення. Але згодом з’явився чат фрилансерів платформи, для яких часто влаштовували зустрічі в Україні, відповідно ми мали велику тусовку, де можна було знайти людей, що працюють з різними напрямами.

Дехто каже, що Upwork — якась не така платформа. Це говорять ті люди, які просто не готові приймати правила гри. Вона клієнтоорієнтована і має досить жорсткі вимоги, якщо не витягуєш їх — тебе одразу відправляють у бан, це справді так. Але якщо працюєш добросовісно, нікого не обманюєш, у тому числі платформу, то проблем не буде. Працюю я за середньою ставкою 25–30 доларів за годину.

— До початку війни ви були WordPress розробником. Але тут починається війна, і ви потрапляєте в ЗСУ — розкажіть, як це відбулося і що у вас зараз з роботою за фахом?

Роботи було дуже багато, попри те, що від Upwork надійшло сумнозвісне повідомлення для клієнтів: будьте обережні, Україна постала перед загрозою війни, робіть відповідні висновки. У деяких фрилансерів після цього почались проблеми з роботою. Втім, не у всіх — у когось зараз все добре і, навпаки, більше замовлень, а декому дуже важко.

Почалася війна. І перший тиждень, як і всі інші, я перебував у трансі, тож відклав роботу, хоча її було по горло. Я не міг повірити в те, що відбулося, і просто стежив за розвитком подій. Згодом я захотів волонтерити, а мій брат-близнюк чомусь вирішив попри гарну роботу, що йому треба творити історію — піти на війну. В нього були проблеми з документами, він десь втратив військовий квиток і перебував на спецобліку. Брат почав «обтирати стіни» військкомату, де йому сказали «йди гуляй, хлопче». Тож він приєднався до тероборони Києва, але згодом подумав, що йому там робити нічого. Як він казав: «Ходиш в наряди — нудьга».

Почалася війна. І перший тиждень, як і всі інші, я перебував у трансі, тож відклав роботу, хоча її було по горло

Я йому пропоную: «Саша, займаймось волонтеркою. Ми ж розуміємо, що війна надовго, не на місяць і не на два». Як казав письменник і ветеран Валерій Маркус, якого я дуже поважаю: нам треба 100 тисяч вбитих окупантів, і тоді можна буде про щось домовлятись з росіянами.

Мій брат погодився, але одразу ж після розмови мовчки взяв мій військовий квиток, поїхав у військкомат і сказав: «Хлопці, я Володимир, — тобто видав себе за мене, — швидко знайдіть справу Олександра, ми готові йти воювати, але в складі 95-ї бригади десантно-штурмових військ Житомира». Там якраз не вистачало особового складу.

— Ви не знали про те, що він взяв ваш квиток і пішов у військкомат?

Він мені повідомив уже згодом, за кілька днів, просто поставив перед фактом. Я кажу: «Саша, так не робиться, ти ж розумієш, що ти насамперед мене підставляєш». У мене дружина та дворічна дитина, якраз перед цим я відправив їх у Польщу, моя жінка там волонтерить.

Саме в 95-й бригаді — тоді вона називалась 95-та окрема аеромобільна бригада — я проходив строкову службу у 2002–2003 роках.

Не минуло й тижня, як нам дзвонять з військкомату: «Хлопці, збирайтеся, завтра відправка». Наступного дня, 12 квітня, на навчання нас вирушило вісім осіб, але, як виявилось, в 95-ту їхали лише ми та ще кілька людей, причому з них ніхто до цього там не служив. Більшість не мала бойового досвіду. Я думаю: як це так, що військкомат відправляє таких людей? Хоча я знаю, що приблизно 80% зі всіх хлопців, з якими я раніше служив, сидять удома.

Володимир з братом Олександром під час навчання

— Тобто ваш брат обрав 95-ту бригаду тому, що ви там раніше проходили службу?

Так, і ми знали, яка там підготовка. Не скажу, що на той момент все було супер-пупер, але за службу я стрибнув з парашутом чотири чи п’ять разів. Ми з братом були сержантами, кілька разів виїжджали на стрільби з БМП як оператори-навідники бойових машин, а потім стали командирами. Тренувались на полігоні з гранатометами, кулеметами, автоматами тощо.

Тож я знав, що забезпечення в плані зброї там має бути на 100%. Але, на жаль, під кінець моєї служби в 00-х в бригаду набирали всіх, в тому числі з вадами серця тощо — хтось заплатив, хтось просто дуже захотів. Це сумна і незрозуміла для мене ситуація. Тому що десантні війська завжди складалися з еліти, адже коли починається війна, їх кидають у бій в першу чергу.

Минув час, і я розумію, що ситуація у військах залишилась практично такою ж. Але хоча мої очікування дещо не виправдалися, поспілкувавшись з людьми з інших бригад, я зрозумів, що мені ні на що скаржитись — у багатьох все набагато гірше.

«В мене ніхто толком не питав про спеціальність і чим я займався на «гражданці»

— Розкажіть, яка у вас військово-облікова спеціальність? І що вам відомо про те, як її призначають та чи можна її змінити у військкоматі, якщо, наприклад, ти айтівець і хочеш служити за спорідненою спеціальністю, допомагати в тому, в чому розумієшся найбільше?

До військкоматів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) багато питань. Наприклад, як ми проходили медкомісію: нам просто дали листочки, де ми повинні були розписатися. Запитую: «А коли я проходив медичну комісію, можете сказати?». До мене повертають голову і кажуть: «А що, в тебе якісь скарги на здоров’я?» — «Їх немає, але цікаво виходить, що коли вам треба, все легко вирішується, а коли вам необхідно людей трошки помучити — ганяєте по декілька днів». Ця людина опустила голову і сказала: «Ну, розписуйся».

З військово-обліковою спеціальністю все не так, а, м’яко кажучи, повна жесть. У середині березня 95-та бригада зазнала значних втрат під час бойових дій на Ізюмському напрямку. І зараз військкоматам треба було швидко набирати туди людей, тож брали кого-небудь. Виходило так, що людей, які мали військову спеціальність, брали участь у бойових діях — мінометники, артилеристи тощо, — просто кинули в піхоту. Хоча це дуже, на мій погляд, тупо, адже цього треба вчитись не день і не два, є багато нюансів. Як я зрозумів уже з першого дня протистояння, війна — це насамперед важке озброєння, а тільки потім піхота.

— Тобто в них була військово-облікова спеціальність «мінометник», а їх кинули в піхоту?

Так. Але піхота дуже важлива, вона тримає позиції. Інколи нашим солдатам доводиться стримувати наступ ворожої піхоти, що діє за підтримки танків та інших бойових машин.

— Чи відомо вам, хто саме вирішує, куди розподілити людину? Я навіть чув про такий випадок, що в людини військово-облікова спеціальність «оператор радіолокаційних станцій», а її теж відправляють просто солдатом.

З бригади надходить запит: нам потрібна піхота, і військкомат викликає всіх кого можна. В мене ніхто толком не питав про спеціальність, чим я займався на «гражданці». Їм потрібна піхота, яка буде готова помирати. Нікому не цікаве твоє здоров’я і що ти за людина. Піхота, як я раніше думав, — це передусім гарматне м’ясо. Завдяки військкоматам зараз 95% піхоти — люди, яким це не потрібно. Але згодом я поспілкувався з досвідченими бійцями на позиціях, які розповіли про важливість нашої місії. Від піхоти багато чого залежить, тож не все так однозначно.

Втрати в будь-якому разі будуть. Тож треба добре рити окопи та маскувати їх, адже російські безпілотники «Орлани» літають постійно — їх потихеньку збивають, але ситуація майже не покращується, вилітають нові. По нас цілий день гатять міномети, артилерія, системи залпового вогню, навіть працювали дрони-камікадзе. Росіяни навіть використовували хімічну зброю — наших хлопців привозили з отруєнням, вони блювали. До того ж час від часу літає ворожа авіація.

Українській піхоті, що залишилась, треба вистояти та не відходити, а тримати позиції. Нормальні підготовлені бійці це прекрасно розуміють і можуть дати відсіч. Але в нашому випадку було дуже багато людей без бойового досвіду. У моєму відділенні, де я був командиром, і в мого брата були випадки, що хлопці тікали з позицій. А мені потрібно було йти на штурм — що робити, незрозуміло! Бійцям щось вночі примарилось, тепловізорів не було, тож я подумав, що на нас суне ворожа ДРГ. Я розстріляв рюкзак мого брата — думав, що то хтось лежав у камуфляжі. Такі речі непоодинокі.

Бувало, людина лежить і каже: «Я не можу, хлопці... Що я тут роблю? У мене серце болить, я буду йти додому!». За тиждень воєнних дій 90–95% осіб зі 150 тих, яких військкомати набрали без розбору в піхоту, відмовилися воювати та написали пояснювальні записки. Зараз щодо них порушили кримінальні справи.

«У нас майже 100% мобілізованих, при цьому ми стояли на „нулі“ в кілометрі від ворога»

— Ви зараз дислоковані на сході?

Так, ізюмський напрямок, на рубежі Донецької та Харківської областей.

— Серед ваших побратимів є теж айтівці?

З одним чоловіком спілкувався — він з кумом займались виробництвом і програмуванням крісел віртуальної реальності. Більше не зустрічав тих, хто хоч якось дотичний до ІТ, хоча людей в армії дуже багато. Насамперед це безробітні або ті, хто просто пливе за течією. Їх призвали — вони пішли, і питань не ставлять. Але показували свій характер. Коли я намагався хлопцям пояснити, що треба робити, кожен думав, що розуміється на цьому ліпше за мене. Втім, згодом визнавали, що я мав слушність, і на другий-третій день починали глибоко рити окопи.

За сім днів у нашому взводі було чотири «двохсотих», у тому числі один боєць з позивним «Дід», який пройшов Чеченську війну, Афганістан, Косово і з 2014 року, з першого дня був на війні. Його дістали мінометом — він сховався за дерево, хоча треба було падати на землю. Поки їхали медики, він помер.

У нас майже 100% мобілізованих, при цьому ми стояли на «нулі» в кілометрі від ворога. Була єдина людина з бойовим досвідом — наш сержант-куратор, який більш-менш володів обстановкою щодо розташування ворожих військ. На ньому лежала основна відповідальність, і лише він на 30 бійців з особового складу мав рацію. Тепловізор він взяв особистий у командира роти після того, як на другий день ми випадково застрелили корову, тому що нічого не бачили й думали, що лізе ДРГ.

Селяни покидали свої домівки, не забираючи корів, і ті цілими стадами ходили по полях біля нас — може, думали захиститися, звикли до людей. А оскільки по наших позиціях постійно вівся вогонь, постраждало багато невинних створінь, цілі поля були всіяні трупами тварин.

— Яке звання ви зараз маєте?

Молодший сержант.

— Скільки вам підпорядковується людей? З ваших слів, у бійців є проблема з мотивацією — як з цим можна працювати, наскільки хлопці виснажені й чи готові продовжувати боротьбу?

У моєму відділенні було вісім осіб. Один загинув, батько двох дітей. Він вічно до мене підходив, казав: «Буде прикро за дітей, якщо я, не дай боже, загину і вони залишаться без батька». Проте він банально не дотримувався моїх порад. Сів їсти без каски та броника — прицільний постріл, снаряд міномета розірвався між двох окопів. Поряд була ще одна людина, її контузило.

Відео, яке Володимир записав на Пасху, перебуваючи під обстрілами

Чесно скажу, я не хотів на війну. У мене було багато невирішених справ, і я знав, що можу не повернутись, адже десантно-штурмова бригада завжди на «передку», завжди в сраці. Основне, що мене бентежило, оскільки я не знав про ситуацію з поточним командуванням, — які накази віддаватимуться, в якому саме підрозділі служитиму.

Коли нас призвали, я сказав дружині: «Надіє, все буде добре, я буду обережним і повернусь. Я міг відмовитися, але цього не зробив, тому що мій брат хоче воювати, і якщо з ним щось станеться, я собі ніколи цього не пробачу». Моя мотивація — врятувати брата. І одного разу я це вже зробив. У нього була температура, він сидів у своєму окопі, без каски, без броника. Саша мій обрав не дуже вдале місце, окоп його був демаскований, не мав жодного перекриття. Я розширив свій окоп, аби можна було сісти двом людям, зробив там перекриття — він був найнадійніший з усіх.

Перед цим з наших позицій попрацювали гранатометники — вони, як і всі люди без достатнього бойового досвіду, залишили гранатомети на позиціях, на відкритому місці. Я сказав: «Хлопці, давайте, блін, прибирайте», — зброю відтягнули, але було вже пізно, її побачив ворог і почав щільно крити по наших окопах.

У цей час я зрозумів, що може статися лихо, і став витягувати брата з окопу. Він пручався, але все ж ми перейшли в мій окоп. Буквально за 10 хвилин в його окоп прилетів снаряд.

На «нулі» кожна мить може бути останньою. Що саме мені допомагало, коли я розумів, що зараз можу загинути? З молитвою в мене не склалось, тому заплющував очі й думав про те, що ще треба зробити, коли закінчиться війна: виховати сина, завести ще одну дитину, спроєктувати та побудувати власний дім і так далі. Я вірю в те, що думки та слова мають властивість матеріалізовуватись, тому, можливо, саме це й допомагало.

Хоча я намагався до армії щодня займатись спортом і лише час від часу курив, то на війні я став курити значно частіше. Проблем з сигаретами тут ніколи не було, чомусь у гуманітарці їх дуже багато. Коли «прильоти» були зовсім поряд, ми з братом сідали в один окоп, і я казав: «Саня, ну що, готовий помирати? Або виживемо разом, або помремо разом. Тож закурімо по цигарці, все одно ми сьогодні точно не помремо від куріння».

«Треба набрати кваліфікованих людей — причому, починаючи з військкомату»

— Ви бачите ситуацію прямо з перших рук, на місцях. Розкажіть, чого бійцям не вистачає з обладнання, амуніції? Що варто передавати волонтерам насамперед?

Рації та тепловізори, засоби хімічного захисту, прилади нічного бачення. І є проблема з аеророзвідкою. Якщо порівнювати з росією, у нас її дуже мало. Я бачу свою подальшу службу саме у розвідці. Ми хлопці недурні, з технологіями непогано ознайомлені, вже роздобули три дрони. На один ми самі зібрали кошти, другий нам подарував Фонд Сергія Притули, а третій з Америки особисто привіз клієнт мого знайомого, етнічний українець.

Запуск дрону біля передової

Також ми мали проблему з лопатами. Найкращі лопати — дешево, надійно і сердито — з «Епіцентру», модель My Garden Woody. Коли ми були ще в навчальному центрі в середині квітня, то закупили майже на всіх 150 осіб 138 лопат. Спочатку хлопці не хотіли їх брати. Потім до мене підійшов бувалий боєць і каже: «Слухай, ти не переживай, після першого обстрілу артою копати будуть всі». Навіть старшина брав на слабо: «Що ви, десантники, ще й окопуватись будете?». Я ж вийшов до бійців і питаю: «Хлопці, ви жити хочете?». Всі одноголосно сказали: «Так». — «Тоді беріть лопати». На мою думку, якщо хоча б 1% людей завдяки цим лопатам врятується, я ніколи про це не пожалкую і знатиму, що зробив правильно. Так і відбулося — ми врятували десятки життів.

— Що зараз відбувається на ізюмському напрямку? Наскільки я розумію з ваших слів, війна потрохи переходить в позиційну. Які у вас прогнози щодо подальшого розвитку подій?

Я звернув увагу, що наша артилерія веде вогонь у відповідь разів у 5–10 менше, ніж російські війська. Я розповів це командиру. Він каже: «Ти розумієш, зараз на одну нашу гармату — п’ять їхніх. Я вже не кажу про аеророзвідку тощо». І з мотивацією в них насправді все добре: серед росіян були випадки, коли деякі офіцери та особовий склад відмовлялися далі воювати, і їх просто розстрілювали. Тож мотивація там здобувається дуже просто.

У нас такого немає, все більш толерантно і лояльно. Але у нас, на жаль, особовий склад теж втікає, а для того, щоб цих людей поміняти, треба тиждень-два-три. Проте зараз саме до наших позицій приїхало багато артилерії та озброєння з усієї України. До цього в нашому напрямку воювали тільки 95-та і 93-тя бригади. А зараз прибули 26-та, 44-та і ще одна — практично всі контрактники. А також добровольчий батальйон ОУН з Києва.

Я говорив з командиром дивізіону 26-ї бригади, він розказував, що його хлопці вже починають працювати, перші результати є. Тобто, думаю, зараз ситуація на фронті трошки зміниться.

Володимир на фронті з коптером (ліворуч) та поруч з пам’ятником загиблим воїнам-десантникам

Проте саме в нашій бригаді з особовим складом, я думаю, буде все так само. Знову приїхали багато мобілізованих, які через два-три дні, максимум за тиждень, майже одноголосно відмовляться продовжувати бойові дії. Їм кажуть, що вони їдуть на другу-третю лінію, але одразу кидають на «нуль», і люди без бойового досвіду просто не витримують. Я їх розумію. Так не робиться. Все це завдяки військкоматам і командуванню, яке допускає відправку цих людей.

— Як можна змінити ситуацію, про яку ви тільки що розповіли?

По-перше, треба набрати кваліфікованих людей — причому, починаючи з військкомату. Дивитися, хто твій командир, який віддає накази. Тому що були непоодинокі випадки, коли командири сиділи в окопах і бліндажах, а потім тікали.

Проблеми є і з забезпеченням. Буквально кілька днів тому ми дзвонили старшині й питали, чи можемо чимось допомогти (у нас є рації та інше). Він сказав, що все є. А на ділі виходиш на позиції, і немає нічого. Відповідно люди, які обіймають важливі посади, не виконують на 100% свої задачі.

Ми самі зібрали за кілька днів 300 тисяч гривень, і майже все витратили на дрони, кріплення, пламегаси для автоматів тощо. Зараз треба швидко купити аксесуари для квадрокоптерів (анонімайзери, підсилювачі сигналу), захист від хімічної зброї, пристрої нічного бачення, планшети та карти пам’яті Samsung, а бюджету вже не залишилося. Тому я хочу звернутися до всієї спільноти ІТ: якщо буде можливість, треба допомогти.

Армія — це те місце, де треба у вільний час не курити бігати, не пити чайок і не дивитися TikTok, чим тут більшість хлопців займається, а постійно навчатись і слухатися командирів — особливо тих, хто має бойовий досвід і пройшов не одну ротацію. Думаю, вони не просто так залишилися живими.

Маєте важливу новину про українське ІТ? Розкажіть спільноті. Це анонімно.І підписуйтеся на Telegram-канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось84
До обраногоВ обраному8
Підписатись на автора
LinkedIn



46 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Володимир, дякую за службу! Дякую за відвагу та стійкість!

Владимир, спасибо за рассказ.
Не мог спокойно читать, прерывался из за эмоций.
Меня удивило:
— у РФ больше дронов и беспилотников
— молодых бросают сразу в бой.
— волонтеры реально помогают
— я и раньше слышал, что фронтовики не любят Арестовича. Так он не для военных говорит (успокаивает), а для теток, чтобы не трахали мозг своим мужикам.

Волонтери вирішують дуже багато питань з забезпеченням, в той час коли у старшин, офіцерів і військкоматах усе є. Але мені здається, це тому що частіше за все ці люди ніколи не будуть знаходитись на бойових позиціях. Нам наш старшина шуткуючи казав: «Хлопці не переживайте, після війни лишаться тільки офіцери і старшини, тому що вони постійно знаходяться в тилу».

Я сам його постійно дивився, коли ще був вдома, але коли він почав постійно гадати на кофейній гущі, то зрозумів його тактику. Можна нагадати тисячі різних варіантів і можливо якийсь спрацює, а він тоді скаже — я вже це передбачував раніше. Головне без паніки, у наших командирів усе є, але ж що то за війна без втрат. Просто мені здається, що мало хто тут робить висновки і визнає свої помилки, простіше перекласти провину на інших. Прикро признавати, але з таким явищем я зустрічаюсь постійно. Я б міг ще багато чого розказати, але то вже не зараз, може після закінчення війни, або коли я вже повернуся додому.

Арестович просто п***ун, кажу як людина що слухала його два місяці безупинно.
Зокрема один з перлів — він в ефірах сміється з мобілізованих лднрівців, яких готують з його слів за 1,5-2 місяці, при цьому прекрасно знаючи про «сім днів без втрати якості» в нас. І там такого ще дохера.
Ще як приклад, він одночасно розповідав і про те, що взяти київ навіть всіма 200ма тисячами — фізично неможливо, і в той же час казав, що перші 20 днів був впевнений що київ впаде, хоч туди прийшла дай Бог половина сил :) Про його «прогнози» я взагалі промовчу, від них вже охуїває навіть Фейкін.
Кароче, просто п***ун і клоун.

Если он

п***ун і клоун.

, то зачем вы его слушали аж 2 месяца?
Странно. Почему кто то решил, что Люся должен всем нравится.

, то зачем вы его слушали аж 2 месяца?

тому що думав що він не п***ун і клоун? :)

это наш ответ Скабеевой, он собственно так прямо и говорил

ну ні, так не вийде. По-перше, він завжди представляється як експерт в військовій справі, з досвідом бойових дій, і інфою з перших рук. В тому і його небезпека.

У Скабєєвой теж виступає багато псевдо експертів.

Але Арестович декларує, що уряд говорить лише правду. Взагалі, саме порівняння з роств — це зашквар п**ц.

Я не могу слушать его более 2-х минут.
Раньше он давал сводки каждый день по 2 мин.
Сейчас я только читаю кратко содержимое ролика и тексты в ФБ.
Нравится это кому то или нет, но Арестович сейчас очень популярен.
Конечно же его заносит. Но, кто из нас без недостатков.
Зеленский надевно признан наиболее популярным человеком в журнале Time.
Маск 2-й, а Джонсон 3-й.
Я думаю, что фанаты Порошеко лопаются от злости, что Зеленский такой популярный.
Самый главный порохобот — Бутусов давится от желчи.

Дякую за захист України! Бажаю повернутись додому з Перемогою!

Cинмамінойподругі — колишній десантник з 95ки — сказав, що ніяких лопат в них не було, і окопи вони не рили ніколи. І взагалі, в десанта інші задачі, і проблема ще в тому що десант юзають як піхоту.

Можна казати що завгодно. Але те що десант використовується, в тому числі в піхоті вирішуємо не ми. Але закопуватись треба усім, бо як раз пихатість десантників до цього зіграла їм не дуже на руку (усіх подробиць розказувати не буду, бо це оперативна інформація). Треба не бутилки бити об голову і в фонтанах купатись, а думати головою. Якщо військовий (в тому числі десантник) добре розуміє, що від артилерії допоможе тільки добре облаштований окоп — це добре, а якщо ні, то вже інша справа.

Повністю згідний з Вами. Просто питання ще в тому що війська юзають неправильно. Я підозрюю, тому, що інші менш боєздатні.

Дякую за службу і за відвагу! Пощастило Вашим хлопцям із комвідділення. Бережіть себе!

Желаю военного счастья — вернутся домой живым и без ранений.

Благодарю за рассказ о реалиях происходящего в отдельном взятой бригаде.

Також ми мали проблему з лопатами.

Проблема Зеленского, Порошенко, Ахметова, Ермака и других подобных патриотов Украины в том, что они почему-то уверены, что не получат награды за свои подвиги. В этом их наивная ошибка, ибо награды они обязательно получат.

Дякую усім за довіру та підтримку, додавайте мене в друзі на Facebook, щоб слідкувати за тим що буде далі. Якщо є питання пишіть в особисті, чи в коментарях на Facebook, або тут, але під цим коментарем, щоб я отримав якесь повідомлення, що звертаються саме до мене.

дякую! і повертайся додому живим і здоровим!

совок и падаль в военкоматах это реально второй фронт
а что Повернись живим выделили бригаде?
и как передать вещи персонально тебе? есть новые из списка Інше спорядження

так то ж реквизиты а не адрес отделения новой почты

Запитаю у Володимира про НП.

і на його сторінці є ще аккаут дружини, він писав що можна з нею звязок тримати, так як він не завжди онлайн
www.facebook.com/volodymyrkamuz

Я не знаю на рахунок «Повернись живим», але особисто нам дуже допомогав фонд «Сергія Притули», велика подяка Сергію, та тим хлопцям хто привозили те що ми просили і що було в наявності.

Фонд Повернись Живим постійно співпрацює з фондом Притули:
www.facebook.com/...​yk/posts/5110613339023907

У нас є група в телеграм «Ангели Добра», там ми обговорюємо усі волонтерські питання. Можу вас додати, треба тільки знати як вас в телеграм знайти. Основна людина, яка нам усе привозить це мій друг Славік Доброта, йому ближче за усе 251 відділення Нової Пошти в м. Київ. Телефон його не публікую, тому тільки в особисті (це його особисте прохання).

t.me/evrial добавь в группу, я уже готов идти с игрушками на почту

Дуже шкода, що за 8 років гібридної війни нам так і не вдалося викорінити совок. Думаю у військоматах мають сидіти в керівництві, ті, хто реально має досвід бойових дій, тоді і питань до комплектації особового складу буде меньше.

думаю має бути люстрація всіх штабних хто
а) не був на фронті
б) тупо не відповідає фізо (я гадаю це досить гарний критерій)

Треба ще й моральні якості перевіряти, бо у воєнкомати чомусь приходять потенціальні злодії

Влучно на початку травня висловився Портніков:

Я завжди казав, що українці складають два іспити:
перший — на те, чи український народ є спроможним і здатним до державного будівництва
І другий іспит — чи може українська держава відбутися в кордонах української СР в 1991 року. Обидва ці іспити поки що не здані.
Українська держава не контролює свою територію на 1991 рік, і ми не знаємо, чи вдасться, бо це питання до ЗСУ.
І друге — ми не знаємо, які висновки зробить український народ з війни, яка зараз відбувається. Ми весь час вважаємо, що ми громадяни, які живуть на українській території, роблять ж ті висновки, що ми самі, а потім виявляється, що вони роблять протилежні висновки.

Дуже шкода, що за8 років гібридної війни нам так і не вдалося викорінити совок

Дуже шкода що за 30 років Незалежності — український народ так і не здав перший іспит.
Отакі проблеми в ЗСУ — то вже наслідки. Там же ті ж самі люди.

Які люблять використовувати «совок» коли чують про обов’язки, відповідальність громадянина.

Звісно, все набагато складніше.

Як пише Ярослав Грицак у «Подолати минуле. Глобальна історія України»:
Минуле України не дає їй швидко розвиватится. Вона залишається стаєрською, а не спринтерською країною. ... Минуле не долається стратегією «руху равлика» ... Досягнення такої амбітної мети потребує стратегії «стрибка жаби»

Думаю у військоматах мають сидіти в керівництві

Звідки їх привезти в Україну, отих «правильних» людей:
у воєнкомати, суди, міністерства, та т.і.?

у тому й проблема українського народу — політична аморфність, з якої й береться ота сама — політична безвідповідальність — спочатку(!) самого народа, а як наслідков — інституцій.

Тут як з ДАІ, не допоможе. Там кого завгодно в ту систему посадити, результат буде той самий. Або просто людина почне робити те саме, що і усі в системі, або бахне в голову і зробить — самоуправство, почне стріляти корупціонерів на місці, після чого певно суд і лояльна системі людина займе своє місце. За Жванецьким www.youtube.com/watch?v=L5Ki9h9xLac Є ще от такий варіант youtu.be/M9JHYTqcZng?t=6595 але переше лице, якому Українці дали 72% голосів, має на це підти.

Українські вищі офіцери (генерали, полковники, підполковники, майори) не розуміють, не усвідомлюють 3 моментів:
— зрадників України та колаборантів — росіяни використають як презервативи, а потім фізично ліквідують як свідків власних злочинів (це їх типова бандитська поведінка вже понад 100 років);
— воювати за Україну — це честь та слава, а воювати за Росію — це ганьба та пекло;
— сучасна Росія — це кримінальне угрупування, яке сховалось під ширмою держави, імперії, культури. Бо лише кримінальні елементи плюють як на власні закони, так і міжнародні право.

Тому «совок» як термін, що означає неефективне, інколи навмисно шкідливе управління — це загроза перш за все для тих, хто займається «совком» в середовищі вищого керівництва силових органів України.

Усе може бути, я всього лише знаю, що майже нічого не знаю...

Думаю у військоматах мають сидіти в керівництві, ті, хто реально має досвід бойових дій

мабуть не зовсім так;

Знаю майже особисто одного такого героя, що пройшов 2014-15 роки, зараз воєнком, та призиває хлопців з великими порушеннями — як без медкомісії, так і не зважаючи на черги, на професії, досвід і здоров’я.
Як навмисно чинит шкоду війсьу :(
І такий не він один.

Что-то много в последнее время историй как кидают на ноль после учебки в неделю и без поддержки арты. Причём именно там где кидают, там все и сыпется. Вообще, судя по всему то есть бригады где все хорошо, а есть такие что совок-совок

Так и есть, но большинство увы совок

Ігор привіт, давно не бачились. Є багато питать і зауважень до командування і воєнкоматів, але критикувати значно простіше, чим бути на їх місці. Я не можу розповісти абсолютно усе, тому що багато оперативної інформації, та треба зрозуміть що не усе так однозначно і не совок проблема, а більше людський фактор.

Якщо ти читав уважно, но підтримка арти була, але в недостатьному обсязі, і на те є причини. Інші країни по-маленьку підігрівають зброєю, та що буде далі ніхто не знає. Але експертів дуже багато, які зараз не на фронті, тому не витрачайте свій час і не слухайте Арестовіча і інших ворожок. Після 100 000 мертвої русні можна буде про щось говорити, а поки що рано.

По при усі перепони, я впевнений, що перемога неминуче буде за нами.

Ну я вважаю що люди яких відправляють після учебки в тиждень в м’ясорубку на критичний напрямок мають право критикувати тих хто так розподіляє людські ресурси. Тому що це практично відношення як до м’яса задача якого просто зупинити орків в якості живої мішені на деякий час.

До речі підкидую тобі постійно грошей з твоїх дописів ФБ. Порада — в комент к допису кидай номер кожної картки окремо. Тому що ФБ не дає копіювати окремий текст на телефоні з новин. Раз вже цифрою помилився і не туди відправив

Хіба те що написано в статті — стосується лише військоматів? З того що прочитав я — ні, це не про військомати.

п**ц дисонує з офіційною інфою...
І це елітна бригада...
дякую. і повертайтесь живими!

Дякую за правду! Дякую за відповідальне відношення до бійців!

Підписатись на коментарі