«Подекуди програмування зводиться до теорії, яка не цікава сучасним учням». Вчителі інформатики — про те, що заважає готувати майбутніх айтішників і як IT-компанії можуть допомогти

IT залишається однією з галузей, яка найдинамічніше розвивається в Україні, попит на розробників зростає. Але кадрів бракує, а новачки за своїми навичками не завжди відповідають запитам ринку. Цього року третина випускників шкіл провалила ЗНО з математики, не набравши прохідний бал.

DOU поспілкувався з вчителями інформатики у школах про те, з якими проблемами вони стикаються в роботі, що заважає готувати хороших випускників та якою вони бачать співпрацю шкіл з IT-компаніями. Також ми поговорили з IT-кластерами про їхнє бачення проблеми, точки дотику між школами й бізнесом та вже активні проєкти у сфері освіти.

«У Міністерстві освіти сидять люди, які не розуміють, що таке програмування, як його треба навчати, а інформатику розглядають як предмет про все на світі»

Кирило Свідерський, викладач Києво-Печерського ліцею № 171 «Лідер», Unreal Engine Developer у Kevuru Games

Моє життя склалося так, що вже у 14 років я мав допомагати сім’ї заробляти. У батьків були проблеми з роботою, тому довелося щось підшукувати й собі. Оскільки я навчався у Києво-Печерському ліцеї «Лідер», добре знав математику, був олімпіадником, то й заробляти вирішив саме цим — підтягував інших. Після закінчення школи я їздив у літню школу ліцею готувати інших учнів до олімпіад.

Далі я вступив до Київського національного університету ім. Шевченка на механіко-математичний факультет. Пари з педагогіки в університеті я ігнорував — було нецікаво і я не відчував, що дізнаюся там щось нове. Але в ці роки теж викладав: мав 4–5 годин приватних уроків у будні й доволі завантажені вихідні. Річ у тім, що спочатку я взагалі не розглядав програмування як майбутню професію. У 2010–2011 роках, поки навчався, заробляв на приватних уроках близько 1500 доларів. А це більше, ніж отримував Junior Developer.

Суто приватні уроки я проводив до 2017-го. Потім перейшов у GoITeens (IT-курси для дітей та підлітків — ред.), де навчав геймдеву. Тоді ж працював C++ девелопером у компанії з розробки ігор Vostok Games. А у 2019-му прийшов викладати в ліцей «Лідер». Тоді обставини склалися так, що я вигорів на основній роботі, а з іншими проєктами, до яких пропонували долучитися, не зросталося з різних причин. Тож коли отримав запрошення стати викладачем інформатики в ліцеї, погодився. Це часткова зайнятість і гарна нагода зробити щось корисне: маючи доступ до найрозумніших людей в Україні, можна виховати класні кадри, здобути гарний соціальний досвід.

Викладання, взаємодія з учнями в ліцеї мені до вподоби, а от бюрократичний бік роботи й старі підходи та заборони — ні. На жаль, у Міністерстві освіти сидять люди, які не розуміють, що таке програмування, як його треба навчати, а інформатику розглядають як предмет про все на світі. Програма не актуальна, і чимало зусиль учні витрачають не на те, що потрібно. Але я, як вчитель, мушу бодай мінімально йти за програмою, бо такі правила. Звісно, у школі потрібно дізнатися, що є Excel, базово опанувати його. Але поглиблено людина вивчить більше, коли і якщо він їй знадобиться на роботі в майбутньому.

Я працюю на математичних класах і в тих, де основний профіль — інформатика. Більшість учнів у майбутньому піде або в програмування, або в Data Science. Та й ті, хто захоче відкрити власний бізнес, без IT не обійдуться, адже все одно потрібен буде сайт магазину, застосунок абощо. Але замість програмування дітей намагаються навчити верстати книжки, на що йде кілька навчальних тижнів. Можливо, це колись допоможе під час оформлення магістерських робіт, та чи варто витрачати на це стільки часу зараз? Або ж робота з Photoshop — мінімально учні зможуть навчитися в ньому працювати й самі, якщо виникне потреба. Навіщо людині, яка вже визначилася, що хоче бути програмістом, додавати в програму це?

На математичний клас зараз виділяють три години програмування, на інформатичний — 4–5. Але на що ці години йдуть? Наприклад, на бази даних. Знати їх безумовно корисно, втім вчитися щось робити в Microsoft Access цілий семестр — це занадто. Тішуся, що бодай Pascal прибрали зі шкільної програми. Через такі нюанси доводиться брати на викладання модулі на кшталт «Креативне програмування», де список тем широкий і туди можна додати те, що справді стане в пригоді майбутнім розробникам. Наприклад, торік мій учень Тимур Краснянський написав власну невелику мову програмування та компілятор до неї. І мені хотілося б розповідати іншим про те, як це зробити, на уроках, а не в позаурочний час. Цього часу, зрештою, в мене не так уже й багато.

І все це стосується не лише інформатики, а школи загалом. Вона дає дітям не те, що їм цікаво й потрібно, а те, що комусь у міністерстві таким здалося. Також в знаки дається тиск з боку старших колег. Молоді спеціалісти часто втомлюються та починають придивлятися до інших галузей, бо старші викладачі постійно розповідають, як їм треба працювати. І тобі ніби на це байдуже, але все ж виконувати свою роботу заважає. Особливо якщо це основна зайнятість.

Інший аспект — адміністрація та її ставлення до навчального процесу. В українських школах і досі заведено використовувати безкоштовний, нехай і не дуже сучасний софт. Або взагалі завантажувати програмне забезпечення з піратських сайтів. На районних олімпіадах з графіки учні малюють в GIMP лише тому, що немає ліцензії на Photoshop. Хоча отримати цю ліцензію просто — достатньо подати від адміністрації запит у компанію на безкоштовну ліцензію для закладу освіти. Чи зробити це на рівні району, міста, але це не спало на думку жодному чиновнику. Виходить, замість адміністрації вибивати ліцензії на школи мають вчителі від свого імені. Але це час і зусилля. І мені, наприклад, є чим зайнятися, крім цього: основна робота розробником, лекції на курсах, сім’я.

Викладання в державному закладі освіти на місяць мені приносить близько 6 тисяч гривень. Це менше, ніж я можу отримати за день деінде. І молодий педагог не може заробляти багато — навіть при великому навантаженні зарплата не зрівняється з IT. Тому чимало фахівців ідуть викладати на курси чи в IT-компанії, де їм можуть платити не менше, ніж розробникам.

Нинішню шкільну систему вигадали, коли не було інтернету. Класична школа, університет все більше відмирають, бо люди не вважають їх актуальними. Щойно почався карантин, чимало дітей зрозуміли, що можна не витрачати час на дорогу, непотрібні предмети, а займатися тим, чим хочеш. Вони отримали час для себе й хобі. Я не кажу, що треба забити на навчання. Просто це питання здорового глузду — приділяти час тому, що тебе розвиватиме. Коли у класі, крім вас, сидить 30 людей, ви не можете взяти те, що потрібно. Зате самі можете зайти на YouTube, Coursera й пройти курси. Колеги часто кажуть мені, мовляв, ніколи не знаєш, що знадобиться в майбутньому. Але якщо людина хоче мати хороше життя, вона не витрачатиме час дарма. І в цьому контексті мені шкода тих учнів, які йдуть на медаль. Через це вони відстають від однолітків і потім пів життя наздоганяють тих, хто майстрував свого робота, попри те, що знав, що з іншого предмета через це буде двійка. З-поміж інших моїх учнів є четверо, які об’єдналися в команду Uneed. Вони вже розробили власну гру на ПК і тепер хочуть випустити гру на телефон. Але сьогодні вони в це не дуже активно ввімкнені, бо змушені готуватися до ЗНО, замість того щоб займатися своїм майбутнім.

Щоб стати хорошим спеціалістом в Україні, потрібно вчитися самому або ж просто виїжджати й здобувати освіту за кордоном. Тому я за те, щоб Міністерство освіти якомога менше втручалося в навчальну програму старших класів. Краще, щоб IT-компанії заходили в школи, підприємства запрошували до себе на виробництва. Нині в IT кадровий голод. І компаніям вигідніше вирощувати собі спеціалістів. Тож вони можуть відкривати свої курси при школах, магістратури.

Цей рік — останній для мене як викладача в державній школі. Я викладаю на приватних курсах, які задовольняють мою педагогічну потребу повністю. Я ще дотичний до проєктів на кшталт Veteranius (10-тижневе навчання для ветеранів АТО, волонтерів з практикою і домашніми завданнями, де можна спробувати себе в ролі Project Manager, Front-end розробника, Back-end розробника, DevOps тощо — ред.), тож соціальну потребу також закрию. А намагатися щось доводити сотням людей, колег, комусь у міністерстві — усім, хто не хоче нічого чути, бо не сучасні, надто складно. Для себе вирішив, що воно того не варте.

«Хороші вчителі інформатики часто переходять в IT. Люди шукають перспективи для себе. Але діти втрачають гарних вчителів»

Оксана Пасічник, вчителька інформатики у Львівському ліцеї «Сихівський»

У 2004 році я закінчила університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «Прикладна лінгвістика». Одразу після випуску спробувала себе в IT — була частиною маркетингової команди SoftServe. Та, порівнявши роботу в компанії та згодом вчителювання, свідомо обрала школу. Зрештою ще під час навчання я розуміла, що піду працювати саме туди. Я хотіла, щоб моя робота була пов’язана з цифровими пристроями та водночас орієнтована на людей.

Як і тоді, сьогодні мені здається, що багато хто не сприймає інформатику як щось цікаве. Тобто сама сфера захоплива, а от її викладання — не дуже. Тож я прагнула це змінити. Ця мотивація рухає мене вперед і досі.

Я завжди кажу учням, що інформатика — це не про комп’ютери, а про інформацію і те, що людина робить з цією інформацією за допомогою комп’ютерів. Це про те, як ми можемо використати комп’ютер, щоб бути більш обізнаним, свідомим, поінформованим, ухвалювати кращі рішення.

На початку 2000-х у школах була популярна концепція навчання користувача. Тоді комп’ютери були не дуже поширені й потрібно було навчити дітей просто ними користуватися: ввімкнути, вимкнути, записати файл, передати його. Сьогодні ця концепція неактуальна. По-перше, діти опановують ці навички переважно вдома. По-друге, світ нині потребує не користувача, а того, хто зможе використовувати технології для розв’язання задач. Ми переходимо від концепції користувача до концепції творця. Тепер на уроках приділяють більше уваги програмуванню й всьому, що пов’язано з алгоритмізацією. Бо навіть якщо згодом популярна сьогодні мова програмування стане неактуальною, алгоритмізація, логічне та системне мислення залишаться необхідними. Також ми вчимо дітей, як використовувати програми для того, щоб краще доносити свою думку, переконувати абощо. Бо є учні, які можуть запустити софт, а от підготувати в ньому якісну інфографіку, зрозумілу іншим, не здатні.

Для нас залишається актуальною проблема технічного забезпечення. Обладнання у школах відстає від того, що діти мають удома. Відповідно часто складно мотивувати учня виконувати завдання за застарілою технікою. Хоча поступово цю проблему розв’язують. У львівських школах з’явилися 3D-принтери, закуповують набори робототехніки.

Другий аспект — загальний імідж інформатики. Є стереотип, ніби на цьому предметі не вчать того, що дітям знадобиться у житті. Але ми не можемо знати, що стане в пригоді за 20 років. І наше завдання — дати основу, на яку вони зможуть спиратися.

Плинність кадрів теж не сприяє якісному викладанню. Хороші вчителі інформатики часто переходять в IT. І звинувачувати їх в цьому не можна — люди шукають перспективи для себе. Але діти втрачають гарних учителів, і трапляється так, що школа бере непрофільного спеціаліста, іноді без досвіду, щоб просто закрити години. Накладається ще й те, що у педагоги часом подаються не найкращі випускники шкіл. Хоча бувають і приємні винятки.

Для IT-компаній актуальнішою є робота зі студентами, бо вони ближчі до входу в IT. Але без школярів з якісними знаннями та навичками не буде й таких студентів, тож логічно працювати зі школами також.

Компанії і загалом спільнота поза школою можуть пояснювати, які знання сьогодні актуальні для IT: математика, англійська, програмування. Інколи дитина приходить на урок інформатики й каже, що все вміє і знає, бо грає в умовний Counter-Strike. Але ж це зовсім не те, що потрібно, аби бути хорошим фахівцем. Було б круто, якби сформували список очікувань до школяра, який хоче після випуску продовжити шлях в IT. Це допомогло б вчителям інформатики спиратися на цю інформацію та спрямовувати учнів в обраному напрямку.

Є акція «Година коду», коли IT-фахівці проводять один урок інформатики для школярів. Учням подобається слухати щось не з вуст учителя, який приходить до них постійно. Але ми розуміємо, що кожного тижня спеціалісти від компаній не читатимуть уроки — це не їхні безпосередні обов’язки. Тому було б добре, якби існувала модель менторської співпраці вчителя та IT-фахівця. Щоб педагог міг звернутися з питанням щодо мови програмування, нових технологій. Крім того, є учні, які хочуть дізнатися більше, ніж їм може дати їхній вчитель інформатики. Можливо, для них теж можна влаштувати щось на кшталт менторського клубу, де діти могли б поставити питання щодо хитромудрого фреймворку, який вони самі досліджують, а вчитель в ньому не орієнтується.

На розділ програмування наразі відводять не менш як 40% навчального часу. Але це в теорії, бо фактично все впирається в те, чи готовий вчитель викладати програмування. Є педагоги, які або за дипломом не є фахівцями в цій галузі, або з інших причин не вважають за потрібне глибоко занурюватися в цей розділ. Тому подекуди програмування зводиться до оглядових речей і теорії, які просто не цікаві сучасному учню. Дітям потрібна практика, проєктний підхід. Варто давати їм пошукові завдання. Тобто не розповідати про всі можливості програми, а запропонувати самостійно дослідити її, порівняти зі знайомою.

Концептуально змінювати програму не потрібно, бо вона змінюється природно з технологіями. А от готувати вчителів до того, що треба відходити від теорії, ролі користувача, нецікавого викладання й переходити до інтерактивних методів, проєктних робіт, аби учні були творцями, цифровими громадянами, необхідно. Наразі ми спільно з Lviv IT Cluster пропрацьовуємо цю концепцію.

«Раніше інформатика була про мишку, клавіатуру, структуру комп’ютера. Сьогодні ми працюємо на розвиток дитини, її критичного мислення»

Тетяна Самодзін, вчителька інформатики, математики та фізики у Чернігівській загальноосвітній школі (смт Чернігівка, Запорізька область)

Я навчалася в Бердянському педагогічному університеті на фізиці-математиці. Ми вчили елементарне програмування (той же Turbo Pascal), основи алгоритмізації, вчилися працювати в Microsoft Office 95. Були викладачі, які вимагали від студентів знаходити будь-які ПК і працювати за ними (а у 2004 році це було не так просто). Одне слово, у нас була непогана база для того, щоб фізиків і математиків готувати як інформатиків.

З 2005 року я викладала математику й фізику у школі, але 2007-го бракувало інформатики. Тож я пішла на курси підвищення кваліфікації, де вивчала хмарні технології, Google-сервіси, ознайомилася з дистанційною освітою і стала викладати третій предмет. Спочатку це були факультативні заняття для початкової і середньої школи, де нічого складніше за Scratch не було. Але мене зацікавила інформатика, тож я стала готувати дітей до IT-олімпіад і все більше заглиблювалася у предмет. Тепер у мене 60% навантаження — це інформатика.

Десять років тому дуже багато часу приділяли теорії, що мені ніколи не подобалося, бо інформатика — це практика. Та сьогодні просте завчання підручника відходить у минуле. Учителі вільні обирати підручники, програми, за якими викладатимуть, хоча на старті кар’єри мені навіть довелося писати пояснювальну керівництву, бо я використала не те програмне забезпечення, яке було зазначене в навчальній програмі. Раніше інформатика була про мишку, клавіатуру, структуру комп’ютера. Сьогодні ж ми працюємо на розвиток дитини, її критичного мислення. Я, наприклад, використовую принцип «перевернутий клас» (згідно з ним новий матеріал учні здебільшого опановують вдома, а під час уроків виконують вправи, лабораторні, консультуються з вчителем — ред.). Я надсилаю дітям відео, в якому виконую певне завдання, а вони мають на наступному уроці пояснити, чому вчитель зробив так, а не інакше, і як би вони це виконали.

Зараз діти можуть взагалі не обирати інформатику для вивчення в 10–11 класах. Наприкінці 9-го їм пропонують кілька предметів на вибір: інформатика, трудове навчання, фінансова грамотність або мистецтво. Але у моїй практиці від інформатики не відмовилися жодного разу. Лише змінюється побажання щодо програми варіативного модуля, бо її діти теж обирають. Це може бути модуль «Креативне програмування», «Графічний дизайн» абощо. Я готую презентації та пояснюю, що школярі вивчатимуть, а вони голосують в присутності класного керівника й когось з адміністрації. Наприклад, цього року діти вирішили вчити графічний дизайн і вебпрограмування. А торік брали «Креативне програмування», і чи не третина класу пішла на IT-спеціальності у виші.

Наш заклад опорний (головна школа об’єднаної територіальної громади, де найбільше учнів, найкраще технічне забезпечення — ред.), тож ми під’єднані до інтернету, маємо два укомплектованих комп’ютерних кабінети, проєктори, інтерактивні дошки й навіть 3D-принтер. Тобто з технічним забезпеченням все добре. Хіба на заправку принтера потрібно щоразу просити кошти, адже це п’ять тисяч гривень на вивчення однієї теми — щоб кожен учень міг надрукувати власний проєкт. А адміністрації актуальніше все ж заплатити за опалення в школі, ніж це.

Чи можуть бути корисні IT-компанії нам? Складно сказати, бо школа далеко від обласного центру. З одного боку, вони могли б проводити інколи уроки. Але якщо це буде співпраця з компанією, то буде й зобов’язання з боку дітей видати певний продукт у підсумку. Це тиснутиме на них, а учні сьогодні люблять свободу вибору, волю. Думаю, краще, щоби компанії допомагали їм вже тоді, коли вони вчитимуться в університетах.

А от курси для вчителів справді були б корисні. Наприклад, для мене найактуальніше — креативне програмування, STEM-напрям. Якщо курси допоможуть у перспективі отримати для школи щось на кшталт LEGO-наборів (завдяки знанням, які засвою на курсах, зможу подати заявку на грант для отримання LEGO-набору, або ж можна взяти участь у конкурсі, де є такий приз — ред.), буде взагалі чудово.

«Деякі школи і вчителі можуть модернізуватися самостійно, та не всі. І не можна їх лишати сам на сам з проблемами та браком інформації»

Христина Горбась, Education director у Lviv IT Cluster

Ми протягом п’яти років працюємо над розвитком освіти. Найбільший пріоритет — створення нових та оновлення наявних бакалаврських програм у Львівському університеті ім. Франка, НУ «Львівська політехніка» і Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності відповідно до ринкових потреб. Мова про програми «Інтернет речей», «Штучний інтелект», «Кібербезпека», Human resources тощо. Також оновили програму «Оператор з обробки інформації» у Вищому професійному училищі № 29 і плануємо далі займатися цим, аби діти після 9 класу мали вибір: або далі вчитися у школі, або вже здобувати професію. Ми прописуємо, які предмети мають викладати, їхнє наповнення, долучаємо IT-фахівців до викладання.

Наступна ціль освітнього напряму Lviv IT Cluster — профорієнтація школярів 9–11 класів. Ми хочемо пояснити дітям, що IT — це не лише програмісти. І донести, що, попри популярність галузі, варто все ж задуматися, підходить вона їм чи ні. На зустрічах ми як представники роботодавців і IT-спільноти розповідаємо, на які навчальні програми варто вступати, щоб отримати якісні знання, як розвивається галузь і які кар’єрні можливості пропонує. До карантину проводили екскурсії для школярів міста й області компаніями, які входять до кластера.

Питання вивчення інформатики в школах також актуальне для нас. Спільно з експертами IT-компаній та представником від вчителів ми вивчали програму й зрозуміли, що вона написана непогано. Але є питання в тому, як її викладають і хто.

Наприклад, у Львові зараз понад десять вакансій для вчителів інформатики. Й інколи, аби закрити години, цей предмет викладає будь-хто з педагогів. У кращому випадку це математик, який перекваліфікувався на інформатика. Часом же за роботу беруться історики чи вчителі з трудового навчання. Якщо такий спеціаліст попередньо пройшов класні курси підвищення кваліфікації та справді вмотивований — це не проблема, але так буває не завжди.

Інший аспект — матеріали, за якими викладають, не завжди відповідають потребам ринку. Програму в молодших класах оновили, бо їх вже торкнулася реформа (Нова українська школа), а от учні старших класів поки що навчаються за старими стандартами, бо нове наповнення вводять поступово. Наприклад, поки що у програмі не вказано, які саме інструменти має використовувати вчитель на уроках, що конкретно викладати. Виходить, один вчитель на «Основах програмування» може взяти затребувану сьогодні мову, а інший — ні. Тому в деяких школах викладають те, чим у світі зараз не користуються, і це варто змінювати.

Цього року Львівська міська рада ініціювала проєкт зі співпраці шкіл та IT-компаній, який ми підтримали. Ідея в тому, щоб компанія брала менторство над школою, і її експерти викладали інформатику. Тобто раз чи двічі на тиждень вони проводять лекції про ринок IT, професії, диджитал, основи Python тощо. Теми залежать від того, в чому зацікавлена школа та яку експертизу може запропонувати компанія. Сьогодні в такому форматі працюють DataArt, Avenga, Inoxoft і чотири школи. Це перша точка дотику. В майбутньому кожна школа може співпрацювати з компанією, яка до них зайшла як ментор, і генерувати інші проєкти.

Деякі школи й вчителі можуть модернізуватися самостійно, та не всі. Й не можна їх лишати сам на сам із проблемами та браком інформації. Має бути співпраця та підтримка від ринку, що динамічно розвивається.

«Люди не отримують підтримки — системі не до того. А коли немає похвали, віри в них, потенціал згасає»

Оксана Подколзіна, Head of Education Kharkiv IT Cluster

Kharkiv IT Cluster працює на всіх рівнях освіти, бо вона для нас у пріоритеті — компаніям потрібні розумні люди. Це мають бути ті, хто розбирається в бізнесі, вміє ефективно комунікувати, ті, хто достатньо розвинені, щоб створювати інноваційні продукти, а не просто писати код на «галерах». Ми працюємо зі школами в системі профорієнтації дітей і їхніх батьків, з вишами, коледжами, курсами.

Нас не влаштовує як громадян, що рівень освіти падає і в університетах, і у школах. Вищі навчальні заклади нам кажуть, що абітурієнти мають усе нижчі знання — достатньо згадати результати ЗНО з математики цього року (третина випускників провалила ЗНО з математики, не набравши мінімального прохідного балу; це найгірший показник серед усіх шкільних предметів — ред.). Тобто проблеми починаються ще зі школи, відповідно є сенс працювати з вчителями, щоб вони краще готували учнів.

Сьогодні спільно з департаментом цифрової трансформації Харківської міської ради ми ведемо проєкт Teachers2IT. Його мета — допомогти вчителям інформатики, математики й іншим інтегрувати новітні технології до шкільної програми, підвищувати цифрову грамотність педагогів. Ми проводимо курси й тренінги для вчителів, залучаємо до цього експертів IT-компаній. Були лекції «Лайфхаки з використання комп’ютера», запланований курс з Minecraft, Python та інші. Наприклад, попередній курс Minecraft Education складався з п’яти занять, теми яких обирали самі викладачі. Це були основи роботи з платформою, алгоритми гри в Minecraft, створення ігрового уроку. У результаті тепер маємо методичку з готовими уроками й порадами, як педагоги можуть використовувати Minecraft в роботі.

Крім того, зібралася група менторів — вчителів, які тепер самі навчатимуть інших викладачів Minecraft. Тобто не буде потреби знову долучати представника IT-компаній, бо вже є навчені вчителі, які поширюватимуть знання у своїй спільноті. Ми зі свого боку допомагатимемо їм, якщо потрібно, матеріально-технічною базою, мотивуватимемо. Адже у всіх наших структурах, і державних зокрема, багато активних і розумних людей. Але вони не отримують підтримки — системі не до того. А коли немає похвали, віри в них, потенціал згасає.

Також у межах цього проєкту ми готуємо майданчик, де можна обговорювати проблеми, генерувати ідеї, думати, які запити скеровувати державі, бізнесу. Цей майданчик має допомогти розвинути культуру діалогу. Кластер драйвить процес: ми створюємо чати для спілкування, модеруємо їх, нагадуємо про зустрічі, лекції, надаємо приміщення. Міська рада зі свого боку долучається інформаційною підтримкою. Так виникає взаємодія бізнесу, влади і вчителів, а це неабияк важливо. Адже навіть найкращі рішення не працюють, якщо їх не реалізують належним чином. У сфері освіти є проблема з управлінням рішеннями. Ми не вміємо працювати в командах, мотивувати одне одного, виконувати завдання не тому, що так наказали згори, а на рівні власної увімкненості у проєкт. Kharkiv IT Cluster вчить цього, бо має компетенції фасилітації та розвитку діалогу. Ми показуємо, як домовлятися безболісно, без приниження, без знецінювання ідей інших.

Мета Teachers2IT — створювати робочі групи, які напрацьовували б рішення з тих чи інших питань. Завдяки останньому брейншторму зі вчителями зібрали робочу групу викладачів, які готові покращити впровадження цифрової трансформації у школах. Вони домовилися провести конференцію на цю тему, написати статті, поділитися власним досвідом з іншими.

Сьогодні у нашій базі 2800 вчителів, з яких активних трохи більше як 100. Двадцятеро з них вже пройшли через наші курси. І ми хочемо, щоб навчання не завершувалося на цій двадцятці. Наша мета — активне самоорганізоване ком’юніті, яке масштабуватиметься.

Маєте важливу новину про українське ІТ? Розкажіть спільноті. Це анонімно.І підписуйтеся на Telegram-канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось3
До обраногоВ обраному1
Підписатись на автора
LinkedIn



14 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Пам’ятаю як у 11 класі на інформатиці вчили фотошоп де одним з завдань було збільшити груди моделі на фото, а ви кажете...

Мову програмування можна вивчити за кілька тижнів (макс. за місяць). Вчити треба саме математику, логіку, алгоритми (Інформатика (фр. Informatique; англ. Computer science) ). А у нас після школи базової інформатики не знають, і йдуть на курси вчити програмування.

що заважає готувати хороших випускників та якою вони бачать співпрацю шкіл з IT-компаніями. Також ми поговорили з IT-кластерами про їхнє бачення проблеми, точки дотику між школами й бізнесом та вже активні проєкти у сфері освіти.

Блін, ві***т*ся від дітей зі своїм IT, дайте їм пожити нормально!

Наприклад, торік мій учень Тимур Краснянський написав власну невелику мову програмування та компілятор до неї.

Конкурент Володимира Кожаєва.

Рыба гниет с головы, но МОН уже сгнила полностью :(

надо валить! (к) (тм)

Кого?

Рыба гниет с головы, но МОН уже сгнила полностью :(

І що? Так можна сказати про будь-яку систему в Україні.

Она влияет на будущее детей напрямую, в отличии от других.

Підписатись на коментарі