«IT-ринок розвивається, а спеціалістів мало». Як в Україні змінять шкільний курс інформатики і що про це думають викладачі

Команда Мінцифри разом з Міністерством освіти і науки України працюють над реформою шкільного курсу інформатики. З 1 вересня 2022 року в 50 українських школах тестуватимуть уроки за оновленою програмою.

А вже з навчального року 2023 за новим курсом з інформатики навчатимуться усі українські школярі.

DOU розпитав вчителів інформатики про їхню роботу; те, перед якими труднощами вони постають найчастіше, та чого їм бракує у шкільній програмі.

І щоб докладніше дізнатись про реформування предмета, ми поговорили з Валерією Іонан, заступницею міністра цифрової трансформації з питань євроінтеграції, та зʼясували, чому вирішили оновити шкільний курс та які нововведення планують.

«Найскладніше в роботі вчителя інформатики — ставлення дітей до предмета». Що кажуть викладачі

Віталій Ветров, учитель інформатики та математики у Вінницькому фізико-математичному ліцеї № 17

У школі я працюю 12 років, вчителем інформатики — 8 років. Спочатку викладав лише математику, це моя спеціальність за дипломом. Згодом мені запропонували взяти й години інформатики. Я спробував — начебто вийшло непогано.

Вчителювати починав у вечірній школі. Там здебільшого вчилися дорослі, які свого часу не здобули загальну освіту. Далі працював у звичайній загальноосвітній школі. Останні п’ять років викладаю у фізмат-ліцеї.

👨‍🏫 Про викладання інформатики в фізмат-ліцеї

У фізмат-ліцей приходять діти, щоб поглиблено вивчати фізику, математику та інформатику. Вони хочуть вчитися, навіть ображаються, коли доводиться скасовувати заняття на гуртку. Тому курс інформатики у нас доволі складний.

Ми не використовуємо жодних підручників з інформатики. Вони у нас є, але для спеціалізованого поглибленого вивчення предмета не підходять. Кожен учитель, спираючись на власний досвід, обирає ті завдання, які потрібні учням. У кожного є свій набір завдань — відповідно до класу, до рівня дітей.

Коли проводимо практичну роботу, частина учнів пише задачу на С++, інша частина — на Python, ще хтось — на Java. Ми не вивчаємо глибоко синтаксис мов, лише основні моменти. У школі важливіше вивчати не мову програмування, а математику та алгоритми. Учитель демонструє елементарний синтаксис мови, яку дитина вибрала, і показує алгоритмічною мовою, як це має працювати — за допомогою блок-схем тощо.

При цьому наші учні виграють у різноманітних конкурсах, олімпіадах з інформатики.

🖥️ Про інформатику в загальноосвітній школі

У звичайній загальноосвітній школі діти здебільшого вивчають користувацький курс: Word, Excel, PowerPoint тощо. В школах відводять достатньо годин на інформатику, раніше їх було набагато менше, та учителі зазвичай стороняться алгоритмізації, взагалі відходять від неї або неякісно працюють з цим. Відповідно, діти отримують невисокий рівень знань.

Загалом виокремлюю три форми викладання інформатики:

• Школи, в яких інформатика прирівнюється до другорядних предметів і діти займаються на уроках усім, чим хочуть.
• Коли діти щось вивчають, виконують нескладні практичні завдання (можливо, за підручником).
• Робота вчителів-ентузіастів, які серйозно ставляться до предмета, хочуть навчати дітей.

Звісно, частина дітей може не розуміти алгоритміки. Інформатика оперує законами математики і фізики, а, за моїми спостереженнями, майже 40% дітей у 8 класі не знають математики за 5 клас. Якщо у класі 18 дітей не розуміють предмет, а двоє — розуміють, на кого учителю орієнтуватися? Крім того, не всі вчителі, які читають у школі інформатику, самі знають її.

Думаю, що в загальноосвітній школі було б доречно поділити інформатику на два предмети: класичну інформатику з програмуванням та користувацьку інформатику, або інформаційні технології. З певного віку варто розставляти пріоритети дитини. Визначати, чим вона хоче займатися в майбутньому, і відповідно обирати предмет.

Дитина може робити гарні презентації, бути обдарованою в художньому плані, та, можливо, навіть тієї програми з інформатики, яка є тепер, для неї забагато. Було б корисніше спрямувати зусилля саме на те, що їй вдається. Для іншої дитини, яка хоче іти в програмування, тих знань, які вона отримує в школі — недостатньо.

Цей розподіл був би корисним і для вчителів. Учитель, який добре знає користувацький курс, може гарно навчити його дітей. Для інформатики, програмування можна знайти інших людей, які розуміються на предметі. Вони можуть викладати цей курс, скажімо, як сумісники. Учителям також приємніше працювати, коли вони бачать, що вдалося навчити дітей, є результати роботи.

🤯 Про труднощі в роботі

Мабуть, найскладніше в роботі вчителя інформатики — ставлення дітей до предмета.

У фізмат-ліцеї цього немає, діти знають, навіщо їм вона. Та в багатьох інших школах урок інформатики — це щось на кшталт фізкультури чи трудового навчання. Діти йдуть туди відпочивати, розважатися. Перший місяць доводиться пояснювати, що це серйозний предмет. Діти наче люблять інформатику, але до того моменту, коли треба працювати, логічно мислити.

Зарплата шкільних вчителів невисока. Часто їм доводиться брати додаткову роботу. Як і багато вчителів, я теж займався додатковою роботою — інколи давав приватні уроки, викладав програмування у приватній ІТ-школі для дітей. За 2,5 року викладанням заробив на квартиру. Та при цьому у мене не було відпустки, не було вихідних, доводилося працювати пізно ввечері.

Я міг займатися з дитиною, яка живе в США, майже вночі — з одинадцятої вечора до пів на першу ночі (у дитини в цей час ранок — з 10 до 12:30). На подорожі, прогулянки з друзями не було часу. Помітив, що псую собі здоров’я і зір.

З цього навчального року я вирішив змінити сферу діяльності. З вересня іду в ІТ-компанію, працюватиму програмістом.

Я залишаю школу з болем. Це те місце, яке мене виховало, де я навчився багатьох речей. У нашому колективі хороші, адекватні люди, вони добре ставляться до дітей. Та щоб більш-менш пристойно заробляти, учителем треба працювати без вихідних.

Андрій Тимошенко, працював учителем інформатики і фізики у Черкаській області

Я вчився в Черкаському університеті на фізичному факультеті. В магістратурі отримав додаткову спеціальність — вчителя інформатики. Потім вступив до аспірантури в Національну академію наук України, а через рік взяв академвідпустку за станом здоров’я.

У цей час мені запропонували роботу в сільській школі у Черкаській області. Я погодився. Вийшло так, що учителем працював чотири роки, щороку — в іншій школі.

Зазвичай вчителів-початківців, які не мають великого досвіду роботи, наймають лише на один навчальний рік за трудовим договором. Частіше беруть на заміну (наприклад, коли постійна вчителька пішла у декретну відпустку). Влаштуватися в школу на постійну роботу складно. В кожну школу разом зі мною приходили ще троє-четверо молодих учителів. В кінці навчального року їх так само звільняли, і вони шукали нову роботу.

📚 Про підручники та навчальні матеріали

Я прийшов працювати 2015 року. В школі були ще ті підручники з інформатики, за якими навчався я сам.

Пам’ятаю, в підручнику для 9 класу йшлося про те, що існує швидкісний інтернет за технологією Dial-up, який дає швидкість 128 кбіт/сек. Це видавалося смішним, бо діти мали набагато більшу швидкість інтернету у своїх телефонах. Практичні речі, що подавали в тих підручниках, давно застаріли.

Згодом я стикався і з новішими виданнями, та в них були свої проблеми. Скажімо, діти вчаться працювати з офісними пакетами. В програмі передбачена робота з ліцензійними програмами Microsoft Office. У підручниках є відповідні завдання, дітям треба відтворити послідовність дій, які є в книжці.

Та зазвичай в школах немає цих ліцензованих програм. Учитель має десь шукати корпоративні версії, завантажувати піратське програмне забезпечення або користуватися безкоштовними програмами. Звісно, безплатні версії відрізняються від ліцензійних, і працювати з підручником у цьому випадку неможливо.

Або є актуальний підручник з інформатики Йосипа Ривкінда. У ньому містяться практичні завдання. Є детальні описи, як виконувати їх: відкрити певний файл, зробити певні дії чи розв’язати задачу, навіть написано, який має бути результат. Але проблема в тому, що додатків, дисків з цими файлами немає. Їх немає ні у школі, ні у відкритому доступі в інтернеті.

Виходить, що автори працювали з програмою, писали підручник, складали завдання, задачі, але сенсу в цьому немає, бо до вчителів і учнів їхня робота не дійшла.

В старших класах у школі діти базово вивчають синтаксис якоїсь мови програмування. За програмою рекомендовано Python, та багато учителів обирають Delphi. Але після шкільного курсу люди не можуть нічого конкретного написати цією мовою — не можуть зробити запит в базу даних; не знають, що можна під’єднати якусь бібліотеку. Мову начебто вивчають, але це вивчення далеке від реальності. Код зазвичай пишуть у блокноті, а не у середовищі розробки, тому навіть синтаксис знають погано.

Задачі, які пропонують у підручниках дітям, — часто непрактичні й нецікаві. Скажімо, при вивченні Python є завдання намалювати коло, вписати в нього трикутник, в трикутник вписати квадрат. Усе різних кольорів. З цими задачами діти мають працювати два місяці. Але для чого? Було б цікавіше, скажімо, написати тим же Python чат-бота в телеграмі.

Для молодших школярів (2–6 класи) є гарна програма «Сходинки до інформатики», яку надає Міністерство освіти. Це і програмний продукт (різноманітні завдання, тести в ігровій формі), і друковані спеціальні зошити. Та, звісно, вчителям не варто обмежуватися лише цим.

📝 Про бюрократію та вимоги адміністрації шкіл

Є державний стандарт, вимоги, що має знати й уміти з інформатики учень у кожному класі. Крім того, в законі про середню освіту написано, що вчитель може відходити від програми щодо кількості матеріалу та змінювати його. Також може обирати мову програмування, якої навчатиме дітей. Це чудово, але дуже багато чого залежить від вимог адміністрації школи.

В одній зі шкіл, де я працював, директор вже 20 років не проводить уроки. При цьому він робить зауваження учителям, пояснює, як треба викладати. Часто люди з адміністрації не сприймають нових методів навчання або нічого не тямлять у предметі (інформатиці чи фізиці), але приходять перевіряти урок і роблять абсурдні зауваження.

Мені подобалося проводити в класі дискусії. Закидувати інформацію і спонукати дітей обговорювати її. Скажімо, я питаю: «Як може змінитися робота комп’ютера, якщо буде більше оперативної пам’яті?». Діти активно обговорюють це, інколи пропонують цікаві відповіді, про які раніше ти не замислювався.

Або питаю, які застосунки є у дітей на телефонах. Вони згадують, називають. Ми ділимо їх на категорії щодо того, для чого їх використовують. Звісно, можна просто начитувати інформацію. Але дітям це нецікаво. Та не один раз я отримував зауваження від адміністрації, від старших колег, що я неправильно працюю — у мене на уроці діти говорять, багато шуму.

Буває, що під час уроку в клас заходить завуч, просить дітей показати їхні конспекти. Діти розгортають зошити, але завучу не подобається, що так мало записано. Виходить, що ми нічим не займаємося «якщо мало писали — мало вчили».

У трьох школах, де я працював, адміністрація вимагала і перевіряла, щоб кожен конспект уроку був написаний від руки на аркуші А4. Якщо на паралелі 2–3 класи, для кожного класу має бути свій окремий конспект. Ці конспекти можуть збігатися на 85%, але 15% має бути різного (різне домашнє завдання абощо).

Крім того, треба вести вчительські журнали, писати звітність. Після кожної контрольної роботи учитель пише статистику за рівнями знань, визначає типові помилки, описує їх; пише, який відсоток учнів припустився цих помилок, які є шляхи до розвʼязання. Ці записи збирають, підшивають, і більше ніколи ніхто до них не повертається. Треба переходити до нового матеріалу, а наступного року я іду в іншу школу або мені дають інший клас, а новий учитель не знає про жодні попередні типові помилки.

📁 Про спеціалізацію класів

Часто діти не хочуть вивчати інформатику, їх не цікавить цей предмет. Навіть у профільних класах.

На жаль, зазвичай сама школа вирішує, за яким профілем працюватиме клас. Скажімо, в школі є три восьмих класи. Один роблять профільним з інформатики, другий — з математики, а третій — з української мови. Про бажання, інтереси дітей можуть і не питати. Немає жодних відборів. Буває, що з ініціативи батьків окремі діти переходять в інший клас, але це рідкість.

👨‍💻 Про учителів інформатики

Ще одна проблема — самі вчителі. В Україні професія учителя не приносить ні хороших доходів, ні соціального статусу, тому часто уроки інформатики ведуть люди, які не знають предмета і не цікавляться ним.

Частина учителів інформатики не знає жодної мови програмування, навіть на найнижчому рівні. Деякі вчителі можуть відтворити алгоритм, який є у підручнику, написати його на папері, на дошці, в якомусь редакторі, але при цьому не розуміють алгоритму та як він працює.

Є вчителі, які ігнорують усі вимоги, навіть загальну програму і теми уроку. Учитель на уроці займається своїми справами — пише документацію абощо. Діти переписують якийсь параграф з підручника, решту часу роблять що хочуть: грають в ігри чи дивляться відео.

Є також ідейні учителі. Часто вони програмують на фрилансі й викладають у школі, бо хочуть навчати дітей, робити свій внесок для майбутнього, змінювати світ на краще. Але таких небагато.

💼 Про додаткову роботу

Нерідко вчителі шукають додатковий заробіток. Займаються репетиторством чи працюють на ще одній роботі.

Коли вчитель додатково працює за фахом — це непоганий варіант. Він професійно розвивається. Дає приватним учням більш глибокі знання, можливо, інший погляд на інформацію, яку вони отримують у школі від своїх учителів.

Рік тому, після курсів від місцевого ІТ-кластера, я пішов з роботи у школі. Тепер я Junior Back-end Developer, пишу на Java. За два-три місяці заробляю стільки ж, скільки учителем за рік. Недавно замовник дізнався, що я чотири роки працював учителем, і вирішив додати мені обов’язків менеджера. Виходить, що я тепер трохи менше пишу код, більше займаюсь базою даних, розподіляю задачі, роблю код-рев’ю. Це — невеликий плюс, який дала мені робота у школі.

Повертатися в школу не планую. Хіба що читати окремі лекції на запрошення, коли не адміністрація школи, а я сам вирішую, як подавати матеріал, що казати дітям.

Іван Кузбит, вчитель інформатики та математики в гімназії міста Самбір

За спеціальністю я учитель математики. 1983 року закінчив математичний факультет Львівського університету. Після цього поїхав за скеруванням у Кіровоградську область, там працював три роки.

У 1985 році в шкільному курсі з’явився новий предмет — інформатика. Влітку мене відправили на курси в Кіровоград (нині Кропивницький — ред.), щоб я навчився викладати цей курс. З того часу викладаю інформатику. Маю окремі уроки математики, бо люблю і цей предмет, та більша частина годин у моєму розкладі — інформатика.

Зараз я на пенсії, але продовжую працювати в школі. І, звичайно, стараюся бути «на плаву» — навчаю дітей і навчаюся сам.

🧠 Про самоосвіту

У 80–90-ті роки було менше можливостей для самоосвіти. Я зібрав велику бібліотеку — підручники, посібники з інформатики. Потім почала з’являтися література в електронному варіанті. Спочатку технічну літературу я читав російською мовою. Згодом змусив себе працювати з англомовними ресурсами: там набагато більше інформації.

Влітку у школі канікули, тож цей час я використовую для власного розвитку, педагогічного і наукового. Тепер навіть великі ІТ-компанії з Києва, Львова проводять різноманітні безплатні курси. Є курси для початківців в ІТ, для вчителів інформатики тощо.

Треба йти в ногу з часом. Якщо учитель відстає, дітям з ним стає нецікаво. Діти не зважають на вік, вони дивляться на заряд, на потенціал вчителя — що він знає, чого може навчити.

🎭 Про творчий підхід у викладанні

Від самого початку інформатика була серйозним предметом, її викладали як науку. Звісно, в той час були свої мінуси — не було хорошої техніки, діти не мали власних ПК. Але їх цікавив предмет. Це було щось нове і захопливе.

Тепер діти мають доступ до інтернету, хороші телефони та комп’ютери вдома (часто кращі, ніж у школі). Вони швидко опановують техніку, доходять до певного користувацького рівня, і їм здається, що цього достатньо, більше навчатись вони не хочуть. І тут потрібен педагогічний талант вчителя, щоб переконати дітей у зворотному, зацікавити.

На уроках діти вчаться працювати з комп’ютером та програмувати. З 5 по 7 клас вони програмують у Scratch (це навчальне середовище, перекладене українською). А у 8–9 класах вивчають Python, в старших класах вивчають C#, HTML, CSS, JavaScript.

Я завжди акцентую на тому, де застосовувати на практиці те, що ми вивчаємо. Інколи в посібниках, підручниках пишуть просто інструкції: натисни те і те, зроби це, вийде такий результат. Я намагаюся не робити так. Розробляю практичні проєкти, в яких діти можуть проявити фантазію, виконати проєкт у різний спосіб.

Скажімо, ми вчимо об’єктноорієнтоване програмування і робимо проєкт для автозаправної станції. Діти розбираються, які бувають станції, які там є насоси, з якою швидкістю вони качають бензин і дизпаливо. Учні мають практичну задачу, і їм це цікаво.

Ще один приклад — інтернет-радіо. Створюємо застосунок для телефону чи для комп’ютера, шукаємо радіостанції, додаємо посилання на них. В процесі розбираємо багато питань, що і як робити. Суть не в тому, щоб підготувати застосунок для гаджета — важливо, щоб робота мала практичний зміст.

У кожного учителя своя методика, вона виробляється з досвідом. І підхід до навчання може змінюватися залежно від дітей, від конкретного класу.

Коли я був молодим, певний час працював у сільській школі, був там директором. У тій школі був учитель фізики старшого віку. Він казав: «На уроці треба втомитися, спина має бути мокрою. Тоді це добрий урок». Коли його учні вивчали тиск газів і рідин, бігали з барометром по школі, вимірювали тиск на першому поверсі, на другому, на третьому. Потім аналізували ці виміри, обговорювали. Усе навчання у нього було прив’язане до реального життя.

Тепер таке навчання називають STEM-освітою. Різні дисципліни — інформатика, математика, фізика — мають поєднуватися і мати практичне застосування, практичні приклади.

🖱️ Про поділ інформатики на спецкурси

На жаль, останнім часом інформатика стає другорядним, «розважальним» предметом, перетворюється на вивчення технологій. Інформаційні технології чимось близькі до трудового навчання: треба навчитися робити різні речі за комп’ютером. Але є й інший розділ інформатики — програмування. Це глибока точна наука, яка стрімко розвивається і нині дуже потрібна.

Курс інформатики треба змінювати. Та не просто переписати підручники, переставити розділи і теми з одного класу до іншого. Варто змінити специфіку викладання, розділити інформатику на два предмети — «технології» та «алгоритмізацію-програмування». Не усім дітям потрібне програмування, не всі можуть (або й не хочуть) вивчати його.

Можливо, варто зменшити кількість обов’язкових годин інформатики. Виділяти на них базовий мінімум — те, що треба знати, як табличку множення і прості числа. На решту годин було б добре зробити додаткові курси й шукати для них спеціалістів.

Проблема ще й у тому, що професія вчителя тепер не дуже престижна. Молоді люди, які добре вміють програмувати, не хочуть йти в школу. Частіше туди йдуть ті, що навчалися у вишах на середньому і низькому рівнях. Вони не знають програмування, вчитися і розвиватися професійно здебільшого теж не хочуть. Беруть підручники, програми і обмежуються тим, що в них є.

Тому я думаю, що до уроків інформатики, особливо в старших класах, треба залучати ІТ-фахівців, які мають досвід і добре знають предмет.

Крім того, інформатика швидко розвивається, і вчителю справді складно все знати й осягнути. Скажімо, я сильний у програмуванні, але в комп’ютерній графіці — слабший. Та є діти, які хочуть розвиватися саме у графіці. Було б чудово, якби з ними працював відповідний фахівець.

Мені здається, що багато людей, які працюють у компаніях і мають досвід, погодяться читати такі курси, навіть як волонтери. Головне — запустити цей процес.

Я інколи залучаю до викладання своїх колишніх учнів. Запрошую в школу провести майстер-клас на певну тему. В суботу чи у будній день після обіду збирається 10–15 дітей, приходить мій випускник, і вони вчаться робити щось нескладне — скажімо, пишуть чат-бота. Буває, проводимо такі зустрічі онлайн в Zoom. Якщо навчання одноманітне, дітям нецікаво, вони гірше розвиваються. А якщо хтось покаже щось одне, другий — інше, вчитися цікавіше.

💵 Про додаткову роботу

Зарплата учителя не висока, але хороший спеціаліст може працювати у школі й займатися додатковими проєктами. Робити сайти, інтернет-магазини, окремі програми, навчати студентів-початківців.

Я теж інколи беру проєкти на фрилансі, частіше — влітку. Програмую, працюю з базами даних. Колись я писав на Delphi, тепер — на C#, щось роблю на Java.

Свого часу думав залишати роботу в школі. Пройшов у Львові співбесіду в компанію SoftServe, і мене запросили на роботу. Треба було переїжджати з Самбора, де я живу, у Львів. Я думав-думав, і зрештою вирішив, що викладання мені більше подобається — робота у школі приносить мені позитивні емоції.

Багато моїх випускників працюють в ІТ-галузі, в SoftServe, EPAM, Sigma, ELEKS, DataArt та багатьох інших компаніях. Ми спілкуємося, колишні учні приходять у гості, телефонують, діляться проблемами та успіхами. Один в одного ми вчимося, даємо поради. Це — головне. Те, для чого я працюю і навчаю молодих людей.

«Сучасні учні хочуть бачити практичне застосування набутих знань і навичок». Що для вчителів і школярів готують в Мінцифри

Валерія Іонан, заступниця міністра цифрової трансформації з питань євроінтеграції

— Розкажіть, будь ласка, чому виникла ідея змінити шкільний курс інформатики?

Пам’ятаєте, як раніше масово готували «впевнених користувачів комп’ютера»? Ми прагнемо змінити цей підхід. Готувати не «користувачів», а «креаторів цифрового контенту».

Хочемо, щоб кожен школяр міг створювати цифрові середовища і цифровий контент. Це допоможе йому розвиватися, здобувати і поглиблювати знання.

Наразі ІТ-індустрія потребує фахівців з іншим рівнем і набором знань і навичок. Виші незадоволені результатами підготовки інформатики у шкільній освіті, а ІТ-бізнес незадоволений результатами навчання у вишах. Все починається зі школи, тому настав час переосмислити шкільний предмет і оновити зміст шкільної інформатики.

Вивчати інформатику треба не лише тим, хто прагне працювати програмістом. Та ж ІТ-галузь потребує людей, які перевірятимуть код, писатимуть документацію, розроблятимуть візуально привабливі та зручні інтерфейси, визначатимуть потреби й вимоги замовників, керуватимуть роботою команд і багато іншого.

Інформатика має бути не про комп’ютери, а про інформацію і про те, що людина робить з інформацією за допомогою комп’ютерів.

Якщо ж говорити в більш широкому та стратегічному контексті, то ми хочемо, щоб в нашій країні створювали компанії на мільярди гривень, а кількість IT-спеціалістів зросла у два або й три рази. Зараз попит великий — IT-ринок розвивається, а спеціалістів мало. А одна з чотирьох стратегічних цілей Мінцифри — підвищити частку IT-індустрії у ВВП країни з 3,7–4,2% до 10%.

— Які теми чи підходи застаріли в шкільній програмі з інформатики?

Основна мета проєкту зі зміни курсу інформатики у 2022–2023 навчальному році — провести пілотування та моніторинг розроблених цифрових освітніх ресурсів.

Що Мінцифра і МОН вже зробили:

• Проаналізували стан навчання в Україні та країнах Європи, міжнародні тенденції розвитку інформатичної освітньої галузі.
• Проаналізували навчальні та модельні програми відповідно до нового Державного освітнього стандарту для початкової та середньої освіти НУШ.
• Систематизували вміст кожної змістової лінії предмета.
• Визначили платформу для розміщення нових ресурсів для пілотного впровадження.
• Проаналізували вимоги до платформи цифрових ресурсів для навчання інформатики.
• Відібрали 50 шкіл для пілотування.
• Підготували програми тренінгів для вчителів пілотних закладів.

Ми на фінальній стадії підготовки контенту. В перші три місяці повномасштабної війни проєкт був тимчасово зупинений. Тепер він відновив роботу. Далі залучатимемо ІТ-кластери та ІТ-бізнес до фідбеку про шкільний курс.

Оновлений курс інформатики охоплює цифрову грамотність, медіатворчість, обчислювальне мислення та програмування, аналіз даних і моделювання, цифрове громадянство.

Сучасні учні хочуть бачити практичне застосування набутих знань і навичок. Тому на уроках інформатики діти не просто мають вивчати, що таке системний блок і монітор. Важливо навчити їх використовувати можливості інтернету, щоб розвиватися.

— Що зміниться в нових шкільних програмах? Можете навести конкретні приклади тем, які будуть вилучені зі шкільної програми і які, навпаки, — плануєте додати чи розширити?

• Йдеться про розробку нових цифрових освітніх ресурсів.
• Змінюється підхід до навчання інформатики: з максимальним фокусом на практику, використання навичок у реальних ситуаціях. Базуємось на проєктному підході та дослідницько-пошукових технологіях навчання.
• Оскільки освітні ресурси розміщуватимуться на онлайн-платформі, враховуємо особливості навчання в цифровому середовищі: мікронавчання, елементи гейміфікації, використання інформаційних джерел різних видів.

Усе це допоможе зробити уроки інформатики цікавими та зрозумілими для школярів.

— У телеграм-каналі Мінцифри є інформація про те, що оновлювати курс будуть найкращі українські та європейські ІТ-експерти. Розкажіть, будь ласка, хто ці люди. Як ви обирали їх? Чи мають вони досвід роботи зі школярами і зі шкільними програмами?

Це українські практики, які розробляли нові стандарти, нові програми, а також науковці, методисти та практики, які викладають у системі шкільної та післядипломної педагогічної освіти.

Другий рівень — представники ІТ-бізнесу та ІТ-кластерів, які дадуть нам зворотний зв’язок до програми. Також деякі компанії в межах пілоту або повноцінного проєкту допоможуть зі стажуванням та додатковим навчанням для вчителів.

Також для зовнішньої експертизи залучені фахівці з ЄС.

— На презентації проєкту міністр Мінцифри Михайло Федоров говорив про розробку онлайн-платформи для вивчення інформатики в школі. Ця платформа буде постійно оновлюватися, наповнюватися новим контентом. Розкажіть, будь ласка, детальніше про платформу. Коли ви плануєте запустити її? Які матеріали готуєте для неї?

Для пілоту поки будемо використовувати платформу Всеукраїнська школа онлайн.

Проте ми розглядаємо можливість створити окрему платформу для інформатики на 2023 рік. Власне, я думаю, що про необхідність такої платформи скажуть і результати пілотування, зворотний зв’язок від вчителів і учнів пілотних закладів, аналіз опитувань трьох цільових аудиторій: вчителів, викладачів вишів і представників ІТ-спільноти.

— Серед батьків і людей з ІТ-сфери є думка про те, що головна проблема інформатики в школі — брак кваліфікованих вчителів. Люди, які знають інформатику, рідко працюють у школах. Зазвичай вони йдуть в ІТ-компанії, щоб отримувати гідну зарплату за свої знання. Розкажіть, будь ласка, чи запланована якась робота, щоб вирішити проблему з кадрами?

Погоджуюся, така проблема є. У цьому проєкті ми її розвʼязуємо в такий спосіб: усі вчителі в межах проєкту проходитимуть вебінари та тренінги з методичних питань перед початком кожної навчальної чверті.

З цікавих фактів — серед вчителів пілотних закладів загальної середньої освіти: 27% мають досвід викладання до 5 років, 24% — досвід викладання 5–10 років, 28% — досвід викладання 10–20 років, 21% — досвід викладання понад 20 років.

Ми плануємо пілотувати нові освітні ресурси з різними вчителями: тими, які мають ІТ-освіту, а також з учителями початкової школи, англійської мови, трудового навчання тощо, які викладають інформатику. Хочемо зрозуміти, яка підтримка їм потрібна, щоб покращити ефективність навчання.

Також допомагаємо учителям підвищувати рівень цифрової грамотності. Наприклад, в межах проєкту «Дія. Цифрова освіта» запустили національний тест на цифрову грамотність «Цифрограм для вчителів», який склали понад 180 000 вчителів. Представили безплатні освітні серіали «Цифрові навички для вчителів», оглядовий освітній серіал «Карантин: онлайн-сервіси для вчителів» та «Інтерактивне навчання: інструменти та технології для цікавих уроків». Курс «Цифрові навички для вчителів» пройшли 50 000 педагогів, «Карантин: онлайн-сервіси для вчителів» охопив теж близько 50 000 вчителів.

— Ще одна проблема — стара техніка в школах. Крім того, не всі діти в Україні мають комп’ютери та доступ до інтернету вдома, щоб виконувати домашні завдання. Чи передбачені якісь кроки, щоб розвʼязати цю проблему і допомогти усім дітям здобути якісну освіту?

Торік Мінцифри та МОН реалізували всеукраїнський проєкт «Ноутбук кожному вчителю», завдяки якому придбано понад 60 000 ноутбуків для вчителів. На жаль, значна частина техніки залишилася в нині зруйнованих і пошкоджених школах. Багато техніки із закладів освіти вкрали. В умовах повномасштабної війни ми змушені починати спочатку. Цього року Google передав ще 43 000 ноутбуків до українських шкіл.

Для аналізу стану цифровізації закладів освіти Мінцифри разом із МОН 2021 року започаткували опитування на базі інструмента Євросоюзу SELFIE, мета якого — проаналізувати ефективність цифровізації закладів освіти, розробити стратегії та вдосконалити стан цифровізації. Результати опитувань будемо використовувати як на рівні закладів освіти, так і на державному рівні.

— Відомо, що з 1 вересня 2022 року в 50 українських школах будуть пілотні класи, які працюватимуть за новою програмою. Як ви відбирали школи для пілотування? За якими вимогами?

Ми отримали 405 заяв і відібрали 50 закладів загальної середньої освіти. У пілоті прагнемо відтворити модель реального стану та розподілу шкіл у країні.

Тому створили валідну вибірку за такими критеріями: максимальне покриття всіх областей України, розподіл закладів за кількістю учнів, місцем розташування, формою власності, профілізацією. Також враховували мотивацію та готовність учителя брати участь у проєкті.

— Чи треба вчителям проходити навчання, курси підвищення кваліфікації, щоб працювати за новими програмами?

Так. Вчителі проходитимуть вебінари та тренінги з методичних питань перед початком кожної чверті.

Після пілотування матеріали тренінгів увійдуть у методичні інструкції до ресурсів. Також вони будуть у вільному доступі для спеціалістів, які готують майбутніх учителів інформатики та надають послуги з підвищення кваліфікації вчителів.