Сучасна диджитал-освіта для дітей — безоплатне заняття в GoITeens ×
Mazda CX 30
×

«Локальний ринок втратив 80–90% грошових оборотів». IT-кластери зі сходу України — про наслідки війни та можливість повернення

Від початку широкомасштабної війни велика кількість IT-компаній, що базувалися на сході України, евакуювалися. Офіси чи не кожної з них розбиті, як і будинки співробітників, низка бізнесів взагалі припинила існувати, деякі втратили понад 20% команд.

DOU поспілкувався з Маріупольським, Луганським та Сєвєродонецьким IT-кластерами про те, в якому стані компанії сьогодні, яка допомога їм потрібна та що вони думають про повернення в рідні міста.

📍 Андрій Гадашевич, CEO MakeBeCool та співзасновник Маріупольського IT-кластера

У Маріуполі були здебільшого невеликі й середні IT-компанії, а також офіси компаній з інших регіонів: десь працювало 5–10 людей, а десь і понад 100. Більшості з них вдалося евакуюватися за різних умов і в різний час, втім виїжджали переважно вже після бомбардувань — всередині березня чи наприкінці. Тоді після кількох зривів «зелених» коридорів люди стали об’єднуватися та на свій страх і ризик покидати місто на приватному транспорті.

Щонайменше на 3–4 тижні більшість офісів у Маріуполі зупинили роботу, деякі так і не відновили її. Частина айтівців, яка не змогла виїхати, досі перебувають у місті. На жаль, я не володію інформацію щодо кількості людей, але знаю, що ситуація там плачевна.

Припинили існування здебільшого невеликі компанії, оскільки не змогли зібрати команду після всіх подій. І в них не було ресурсів на те, щоб відновити діяльність. Не було й змоги зберегти контракти з клієнтами. Середні компанії та компанії з інших регіонів, які мали в Маріуполі офіси, змогли втримати бізнес: вони тимчасово перекинули виконання контрактів на інші підрозділи. Продуктові команди, які здебільшого орієнтовані на український ринок, теж пережили складні часи. Але внутрішній ринок втратив 80–90% своїх грошових оборотів.

Компанії, які були активні й у мирний час, виділили ресурси (людей, фінанси), аби допомогти евакуювати мешканців Маріуполя, підтримати ЗСУ. Є й такі, що повністю переорієнтувалися на волонтерські фонди чи штаби.

Зараз команди маріупольських компаній розкидані по Україні та Європі, є ті, хто виїхав у Канаду. Більшість з них так і не зібралися колишнім складом або ж втратили від 20% й більше людей, бо ті просто не могли продовжувати роботу.

Всі ми стикнулися з різними проблемами: пошук житла та його космічна вартість, ментальні проблеми після окупації (людям складно фокусуватися, є тривога), нерозуміння майбутнього. Крім того, переселенців призивали на службу майже одразу — через 5–7 днів після того, як вони вибралися з Маріуполя.

Зараз чимало проблем таки вдалося розв’язати, люди потроху отямлюються, будують плани на майбутнє. Ми, як і решта айтівців України, після відновлення діяльності продовжили допомагати країні, щоб наблизити перемогу: збираємо гуманітарні вантажі, донатимо, боремось у кіберпросторі.

Надії на те, що після завершення війни вдасться відновити IT в Маріуполі, є. Але все залежить від багатьох факторів. Тобто в перспективі це можливо, але нам треба буде пройти довгий шлях відновлення після того, як ми звільнимо місто.

Допомога зараз потрібна окремим людям, і загалом країна цю допомогу надає. Компанії теж намагаються підтримувати свої команди. Щодо того, чи потрібна допомога саме компаніям і підприємцям... Скажу за себе, але, думаю, вся галузь матиме схожу позицію. Ми звикли спиратися на власні сили й більше допомагати іншим, ніж самим просити про підтримку й сподіватися на неї.

📍 Нусрат Нурієв, Senior Software Engineer в EPAM, засновник IT-кластера Луганщини Reactor

У перші 90 днів широкомасштабної війни ми перебували в режимі евакуації. Думаю, всі компанії-учасниці кластера вже виїхали й шукають можливості за кордоном. Хоча загалом у нас IT займаються приватні особи, а не компанії. З того, що я чув, — виїхали у Польщу, Німеччину, Чехію, Францію. Оскільки кластер свідомо займав проукраїнську позицію, я не володію інформацією, чи були ті, хто виїхав у росію.

Особливих запитів від компаній немає, бо наш кластер не настільки розвинутий, аби їх задовольняти. Оскільки Європа в нас не сильно інвестувала, ми дуже повільно і слабко розвивалися.

Не думаю, що взагалі є сенс говорити про повернення в Луганську область, оскільки це найбільш активна арена бойових дій. А до цього це була зона бойових дій середньої важкості.

Волонтерство компаній сьогодні інформаційне: ми ділимося відомостями одне з одним. А гроші у нас ніколи не водилися. Можливо, хтось переказує їх у волонтерські фонди приватно.

З владою ми не співпрацюємо. Але потрібно укласти певний договір між владою та айтівцями, щоб усунути незручні моменти: наприклад, те, що комерційні банки зараз роблять з курсом, — це жах.

До того ж я думаю, що потрібен закон, який гарантуватиме право людини не йти в армію. Такі люди можуть платити офіційно $5–10 тисяч за те, щоб не служити. Від тих, хто не хоче воювати, немає жодної користі. Тому, якщо ти не готовий воювати — фінансуй державу.

Крім того, варто прописати в законі, що фінансовий оборот того, хто заплатив за відмову від служби, має бути не менше за $24 тисячі на рік. Тобто людина має заробляти гроші, а не просто один раз заплатити й сидіти клеїти дурника. А гроші, що надійдуть від такої схеми, варто спрямувати на те, щоб підвищити зарплату охочим воювати, надати зброю. Бо коли є проблеми із забезпеченням, коли бійці самі собі купують бронежилети, то це ганьба.

📍 Сергій Чепель, СЕО у Mobius Team, керівник Сєвєродонецького IT-кластера

У Луганській області не було великих IT-компаній, хіба лише Mobius Team. Втім з новин, які мені відомі, весь бізнес виїхав у перші дні широкомасштабної війни. Ми відчували, що щось насувається, тож в певному сенсі були готові. Наприклад, невелика студія дизайну Baza виїхала ще в перший день війни у Німеччину, бо вони тісно співпрацюють з тамтешніми клієнтами. А майже всі працівники Mobius Team та Економік Софт переїхали до Тернополя, де сьогодні кооперуються з іншими учасниками IT-кластера.

Mobius Team мала офіс у Сєвєродонецьку, й до 24 лютого ми працювали там — якраз робили ремонт. Однак сьогодні майже у повному складі IT-компанія переїхала до Тернополя. Зараз усі працюють віддалено. Оскільки майже вся техніка залишилася у Сєвєродонецьку, ми надали працівникам обладнання для роботи. Вивезти не вдалося нічого, бо у перші дні всі поспіхом їхали, а потім вже не було змоги.

Кілька співробітників Mobius Team зараз у Черкасах, один у Дніпрі. Ще один — служить, ми тримаємо для нього робоче місце. Один проджект-менеджер залишився у Сєвєродонецьку, допомагав на місці й поки призупинив з нами співпрацю. Зараз він виїхав звідти. Один з розробників поїхав на підконтрольну «ЛНР» територію, коли почалися активні бойові дії, й розірвав контракт, бо не був певен, чи зможе працювати.

Зараз компанії кластера продовжують працювати, робота не зупинялася. У нас контракти тільки із західними клієнтами, тож ми перегрупувалися й вже наймаємо нових спеціалістів. Жоден наш клієнт не пішов і не злякався війни. Навпаки, стали підтримувати, відтягували дедлайни, давали час на перегрупування.

Здебільшого IT-компанії Сєвєродонецька зазнали матеріальних втрат — у нас більше немає офісів, вони розбомблені. Наприклад, офіс Mobius Team пограбували ще в перші тижні війни. Ми бачили фото — там немає вікон, дверей. Коли ще була електрика, спрацьовували датчики руху — хтось ходив всередині. Ми телефонували в поліцію, але, зрозуміло, хто піде перевіряти офіс під час бойових дій?

Крім того, у місті залишилося багато людей: за різними даними, таких приблизно 15 тисяч. А це наші знайомі, друзі, родичі.

Наразі я не уявляю, як можна відновити IT-галузь у Сєвєродонецьку й на сході України загалом. Місто зруйноване, інфраструктури немає, будинки розбиті. Наприклад, мої працівники в Тернополі вже кажуть, що навряд чи повертатимуться. Ми проводили опитування, й фахівці зазначили, що починають нове життя з нуля.

Чи потрібна підтримка від держави? Вона була потрібна й до війни, бо в нас все складно з інфраструктурою: не було жодного розвитку індустрії, івентів не проводили (ми якраз збиралися провести перший у квітні, але не встигли). Хотілося б, щоб нам допомогли відкрити нові офіси, перевідкрити ФОПи (у багатьох компаній вони зареєстровані в Сєвєродонецьку, туди ж ми платили податки).

Через те, що ФОПи досі «закріплені» за тією територією, маємо проблему з платежами. SWIFT-платежі від міжнародних компаній блокують, бо «прописка» луганська. Через санкції доводиться переводити рахунки в інші регіони, щоб взагалі можна було отримувати міжнародні перекази.

Якби була серйозна державна фінансова підтримка Сєвєродонецька після війни, можливо, ми б повернулися. Але наразі я цього не уявляю. Щоб у місті щось було, потрібні люди, а люди не будуть з’являтися, якщо в місті нічого немає — замкнене коло. Втім, ми віримо у те, що керівництво країни знайде рішення з цього замкнутого кола.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось0
До обраногоВ обраному1
LinkedIn

Схожі статті




8 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Тезіс від EPAM просто шедевр. «Нема грошей — іди служить»

Я не розумію що не так?
Люди ідуть служити до полiцii — теж ризикують життям, пожежники, саперы, рятувальники ... багато професій пов’язано з великим ризиком. I це повинне добре оплачуватися. Iнакше не буде охочих ризикувати.
Коли трапляється якась надзвичайна ситуація то звичайні, не пiдготовленi люди здатні тільки стати жертвами. Тому коли, наприклад, у офici пожежа — то працівники повинні евакуюватися, а не хапати відра i бігати гасити. Головне — врятувати людей, а потім вже приїдуть професійні пожежники з обладнанням i будуть гасити.
Так само має бути у разі війни: цивільнi евакуюються, професiйнi вiйськовi роблять свою справу. Якщо військових не вистачає, то як у будь-який професii iх треба наймати i навчати! Не хапати будь-кого на вулицях, а пропонувати достойні умови аби люди приходили самі.
Зараз вiйсковим на фронтi пропонують не менше за IТшникiв. Нещодавно тут на ДОУ писали: «Нема грошей — треба було iти в IТ». Зараз є вибір — у цьому і полягає воля!

З результатом я згоден. Я не згоден із методами. Обовʼязкової служби взагалі не повинно бути :)
Але необхідно розробити механізми гнучкого оподаткування, як у деяких країх Європи. Щоб умовний синьор помідор платив з зарплатні в 8к — 3к податків, джун з 2000 сплачував 500 і т.д. Таким чином на кожних два сіньори була сплачена зп підготованого бойовика 5к + форма, набої і т.д. Тоді можна казати що держава дійсно на щось націлена.
Якщо ми кажемо, що відкупитися вийде тільки за велику сумму, то тоді з ринку ви видаляєте всіх хто не дотягує по рівню «ілітарності»

А може так у параллель ще реформувати судову систему та систему військоматів або як вони там зараз йменуються? Бо щось гучні справи про корупцію почали висвітлювати та доводити до вироку лише у останні 100+ днів а до того — «суд відпустив під заставу» або «на поруки» (мля) або взагалі — штраф та й усе.

Обовʼязкової служби взагалі не повинно бути

Що таке обов’язкова служба можна побачити на прикладi ЛНР/ДНР. I як воюють люди, яких до цього примушують.
Людина під примусом працює погано, набагато гірше, ніж за гроші — це довели ще за часів рабства у США. I підтвердили за часів СРСР.
У мирний час, навіть за умови величезних заплат — далеко не усі (навіть бажаючи!) змогли стати IТшниками. Так само i солдатом може стати не будь-хто. «Гарматним м’ясом» — так, але воїном — переможцем — не усi.
Кожен мае займатися своєю справою — тільки так вин буде робити добре.

Дивно що теза

Бо коли є проблеми із забезпеченням, коли бійці самі собі купують бронежилети, то це ганьба.

вас не зацікавила а тільки про гроші впало вам у око.

У кого що болить? :) Так, це безумовно ганьба. Але час збирати каміння прийде лише після війни

час «збирати каміння» як ви висловилось вже зараз бо потім буде вже пізно щось збирати.
якщо айтівці не можуть гарно боронити країну «у полі » то вони можуть це робити через збір грошей та волонтерів. А от питання до високопосадовців «чому нічого/мало/недостатньо зробили задля забезпечення армії» так це після війни. Тож думка пана з ЕПАМ має свою певну правду. Кожному треба робити те що в нього виходить найкраще!

Підписатись на коментарі