ІТ-ринок Південно-Східної Азії. Компанії та айтівці — про особливості ринку та культурні відмінності

ІТ-сфера Південно-Східної Азії привертає дедалі більше уваги з боку досвідчених інвесторів. У регіоні є опції на різний смак: від достатньо зрілих ринків на кшталт Індії чи Сингапуру до тих, що стрімко розвиваються у цьому секторі: Вʼєтнам, Індонезія, Малайзія. Так, прогноз Jungle Ventures каже, що лише ринок ІТ-стартапів до 2025 року сягне трильйона доларів, і на ньому активно з’являються «єдинороги».

Ще до повномасштабної агресії росії проти України ІТ-компанії активно співпрацювали з цим ринком. DOU поспілкувався з представниками бізнесів, що підкорюють Південно-Східну Азію, про особливості ринку та їхній досвід роботи в регіоні.

Яким є ринок Південно-Східної Азії

Aventus IT представлена ​​на азійському ринку з 2018 року та має клієнтів з В’єтнаму, Філіппін, Шрі-Ланки, Індії. Наразі компанія не має цілих команд у цих країнах, але це не заважає їй просувати продукт і співпрацювати з місцевими замовниками, а також продавати клієнтам CRM/ERM систему автоматизації кредитування.

«Часто ми стикаємося з бажаннями клієнтів запуститися спочатку на наших потужностях, а в перспективі перейти на власний ІТ-відділ. З досвіду скажу, що це бажання закінчується невдачею з багатьох причин. Наприклад, через брак компетенцій місцевих фахівців, різницю у вартості послуг та інше. Однак це типова ситуація, і ми колись ухвалили рішення, що обов’язково матимемо кілька IT-фахівців на локальних ринках, яких наші клієнти бачитимуть, з якими можна буде особисто зустрітися, обговорити завдання та розвиток продукту», — каже Павло Богданов, CEO Aventus IT.

На його погляд, такий підхід має багато переваг:

  • клієнти отримують покращений сервіс;
  • у клієнта закривається «бажання мати локальних спеціалістів»;
  • це дає змогу нарощувати компетенції завдяки присутності кількох українських фахівців у цих країнах, а не будувати окремі команди.

Тим часом Ciklum вже кілька років розвиває свій делівері-центр у Пакистані.

«Торік ми відкрили і свій офіс в Індії. Остання приваблює чимало продуктових і сервісних ІТ-компаній, особливо на тлі глобального дефіциту інженерів. Зокрема, пул талантів становить приблизно пʼяту частину від усіх ІТ-фахівців світу, й він зростає щороку на 10%. Можливості та практики віддаленої роботи, які стали повсюдними із пандемією, спростили доступ роботодавців до спеціалістів у менших містах країни, а не лише ІТ-мегаполісах на кшталт Ченнаї», — зазначають у компанії.

У Ciklum додають: коли мова про базовані в Україні бізнеси, рух «на Схід» навряд чи входить до стратегії більшості. Розширення в бік «більш зрозумілого» Заходу для багатьох видається природним. У глобальному контексті, безперечно, інтерес до Південно-Східної Азії зростає. І йдеться не лише про наймання фахівців через розумне співвідношення «ціна — якість». Регіон стрімко розвивається і як потужний споживчий ринок для цифрових бізнесів, і успіх Grab, «сингапурського Uber», — чергове цьому підтвердження.

А якщо взяти до уваги, що серед 400 мільйонів інтернет-користувачів у Південно-Східній Азії 10% вперше, за даними Google, вийшли онлайн лише у 2020 році, можна припустити, що в регіоні криється значний потенціал для розвитку технологічної індустрії. Еволюція стартап-екосистеми та накопичення технічної експертизи у поєднанні зі стрімко зростальним пулом талантів вказує на можливості, які втілюватимуть уже за кілька років.

«Утім, різниця часових поясів, не кажучи про значну відмінність культур, ускладнюватиме роботу для українських бізнесів, якщо вони не матимуть там свого представництва чи надійних партнерів для запуску. Крім того, потрібно враховувати, що це дуже конкурентний ринок — мабуть, усі без винятку технологічні гіганти мають свої делівері-центри в Індії. Тож, починаючи найм в Індії, потрібно чітко розуміти, чим вдасться зацікавити кандидатів», — діляться у Ciklum.

Географія як фактор успіху в ІТ-бізнесі важить дедалі менше. Утім, геополітичні зрушення можуть швидко змінювати ситуацію, як і політичні процеси в окремих країнах.

Перед країнами регіону стоять свої виклики: зокрема, збільшити доступність інтернету та технологічної освіти для громадян, спростити чи створити законодавчі рамки, спрямовані на розбудову диджитал-сфери, як і загалом розвивати людський капітал. Нині ж, як свідчать висновки Світового економічного форуму, диджиталізація в регіоні більш сфокусована на споживачах, а не на бізнесі.

«Питання часу, коли ця ситуація зміниться і Південно-Східна Азія буде готова заявити про себе як про „тигра“ і на глобальному диджитал-ринку», — вважають у Ciklum.

У MGID зацікавилися цим регіоном через те, що він має великий потенціал і розвивається з колосальною швидкістю.

За спостереженнями Ярослава Дишканта, SEA Regional Head у MGID, у Вʼєтнамі все більше з’являється MarTech [marketing technology — ред.] стартапів європейського та корейського бізнесу. Все тому, що Вʼєтнам — це 72 мільйони інтернет-користувачів та активна спільнота з ІТ-фахівцями.

«Ми вже реалізували нашу стратегію у В’єтнамі та Індонезії, але навіть тут є ще робота. Крім згаданих країн, розвиваємось у Таїланді, адаптуючи досвід того ж В’єтнаму, та вивчаємо сусідні регіони. Розширення можливе там, де є підтримка замовників. Клієнтами AdTech є глобальні бренди, медіаагенції, які працюють в усіх країнах Азії», — каже Ярослав Дишкант, MGID SEA Regional Head.

На думку його колеги Ярослава Жулія, MGID APAC Sales Team Lead, ринок Південно-Східної Азії непростий. Країни Азії вимагають постійної уваги, і не всі можуть побудувати процеси тут так, щоб це було прибутково.

«Ми не бачимо нових українських компаній, які сюди заходили. Водночас деякі гравці залишають цей ринок. Південно-Східна Азія неоднорідна за своїм розвитком у сфері цифрових послуг і в умовах для ІТ-компаній. Але цікаво, що основні проблеми Таїланду є його перевагами. Наприклад, через свою приватність і недостатнє поширення англійської мови тут немає багатьох продуктів, які вже давно є на більш розвинутих ринках. Зате, якщо у вас є передовий або навіть просто цікавий продукт, є всі шанси стати першими в Таїланді», — розповідає Ярослав Жулій, MGID APAC Sales Team Lead.

Avenga зайшла на ринок Малайзії передусім для того, щоб бути ближчими до її клієнтів з регіону. Для компанії перспективною видається робота з цього ринку на такі країни, як Японія, Сингапур та навіть Австралія.

«Після COVID-19 на ринку Південно-Східної Азії ситуація схожа на ту, що й на інших, більш традиційних для нас ринках. Стрімке збільшення попиту на таланти, відповідно й зростання зарплат. Водночас ми бачимо хвилі міграції ІТ-спеціалістів з Центрально-Східної Європи в Таїланд чи Малайзію. І йдеться не стільки про українських спеціалістів, скільки про фахівців з Росії, Білорусі та навіть Польщі», — розповів Юрій Адамчук, СОО Avenga.

За його словами, основною перевагою ринку сьогодні є відносно нижчі зарплати та можливість швидкого масштабування бізнесу, особливо в конкретних нішах, як-от тестування, підтримка, обслуговування.

«Наприклад, якщо ще торік рівень зарплат польських і малазійських спеціалістів був приблизно на одному рівні, то нині польські фахівці, за нашою інформацією, на 15–20% дорожчі. Тому Avenga певні проєкти намагається розвинути через малайзійський офіс», — пояснює Юрій Адамчук, СОО Avenga.

На його погляд, залучення спеціалістів з Південно-Східної Азії вимагає більше комунікації, трішки інших підходів до роботи з командою та зміщення часових графіків. Проте в компанії навчились працювати з кроскультурними командами. «Перевагою доступу до цього ринку є можливості швидкого масштабування великих команд. Цього складніше досягти, скажімо, у Польщі, де зараз ринок перегрітий і з високими зарплатними очікуваннями», — доповнює Адамчук.

Valtech відкрили офіс у Сингапурі понад 15 років тому. Як вважає Лана Герасимова, Head of Presales&Engagement Valtech Ukraine, Південно-Східна Азія приваблює майже усі європейські та американські бренди, бо це економіка, що зростає надшвидкими темпами.

«Там є найбільший сегмент споживачів, які готові купувати коштовні речі не лише офлайн, а й онлайн, що вигідно відомим брендам, адже витрати на офлайн-продажі можна спрямувати на брендинг. Україна не є винятком і теж активно працювала на цьому ринку. Після початку повномасштабної війни не можу сказати, що кількість нових компаній значно побільшало в регіоні», — коментує Лана Герасимова.

Як почуваються українські ІТ-спеціалісти у регіоні — особливості роботи

Ми запитали в ІТ-компанії про нюанси на ринку праці, адже більшість із них тривалий час співпрацюють з регіоном, тож можуть поділитися деталями.

CiklumНайчастіше українці працюють із представниками країн Південно-Східної Азії у мультинаціональних командах. У роботі таких груп напрочуд важливо враховувати особливості культур: в українців та індійців, малайзійців чи сингапурців вони відчутно різні.

Промовистий приклад — зворотний звʼязок. У більшості культур азійського регіону пряму критику не заведено висловлювати, зокрема через прагнення «зберегти обличчя» співрозмовника. Це може звучати позитивно, утім на практиці українець може просто не помітити помилки чи недоліки, на які йому завуальовано та делікатно вкаже співрозмовник з Індії.

Наразі дедалі більше компаній починають розуміти, що конкурувати необхідно передусім доданою вартістю власних продуктів, послуг і рішень. Саме тому українських ІТ-талантів так сильно цінують на глобальному ринку. Це те, що Ciklum часто чує від своїх глобальних клієнтів: захоплення креативністю українців, гнучкістю їхнього мислення та готовністю поєднувати предметне та широке мислення, відповідальним ставленням до взятих зобов’язань.

MGIDВ’єтнамські компанії відносно мало розширюються, якщо дивитись на глобальному рівні. Відповідно в них немає глобальної експертизи. Ми конкуруємо тут не тільки з локальним бізнесом, а й з корейським. У цих хлопців запас міцності та інвестицій значно більший, ніж у місцевих.

Фахівці бізнес-відділів — локали, саме експерти в галузі MarTech, коштують дорого: вдвічі дорожче, ніж в Україні.

В українських компаніях перевага в тому, що вони можуть запропонувати цікаві продукти чи послуги, які ще не розвинені в Таїланді, а також конкурувати ціною через відносно низькі зарплати в Україні. Наприклад, американським та європейським компаніям буде важче вийти на прибутковість на цьому ринку.

Aventus ITАзійський ринок гігантський. Є особливості в роботі там, тому що традиційно ці ринки є також IT-хабами й на них багато місцевих IT-фахівців. Попри це наші колеги можуть скласти гідну конкуренцію.

Є кілька переваг, через які українці привабливіші, ніж локальні фахівці:

  • сильний технічний досвід і можливість вирішувати нестандартні проблеми;
  • більш точне прогнозування щодо завдань і термінів вирішення;
  • знання англійської у сеньйорів — наш акцент англійської більш зрозумілий замовникам.

Avenga<Ми бачимо збільшення інтересу наших польських колег, які готові переїхати до Малайзії чи Таїланду. Звичайно, є й українські співробітники, які б хотіли переїхати в цей регіон, але через війну це зараз практично неможливо.

Також спостерігаємо, як великі гравці намагаються диверсифікувати свої делівері-території та сприяють релокації спеціалістів з Центрально-Східної Європи в більш безпечні регіони. На цьому етапі, очевидно, що Південно-Східна Азія не є «first choice location», мабуть, через відносно малий цільовий ринок. Хоча, наприклад, В’єтнам вже виглядає цікаво завдяки великій кількості спеціалістів: 430 тисяч ІТ-розробників і понад 55 тисяч випускників із понад 153 ІТ-установ на рік (йдеться у звіті TopDev про ринок ІТ за 2021 рік). Але попри все для більшості українських великих компаній цей ринок поки що залишається terra incognita.

Основною перевагою українських спеціалістів є високі стандарти якості, добра технічна підготовка та відповідальний підхід до роботи. В Україні всі три показники безпрецедентно високі й дуже непросто знайти схожу якість фахівців в інших країнах. Щодо оплат, згідно з нашими даними, спеціалісти з України, як правило, до 10% дорожчі за малазійських колег.

ValtechНа цьому ринку ми працюємо у швидкому темпі. У клієнтів є підвищені вимоги до термінів, навіть якщо з їхнього боку є незакриті питання. Швидкість реакції, оперативність ухвалення рішень і відповідальність за зобов’язаннями є ключовими факторами успіху будь-якого бізнесу в цьому регіоні.

Варто зазначити, що українських спеціалістів оцінюють на високому рівні, їх там цінують, бо вони відкриті й дружні, не бояться нових викликів. Рівень зарплати передусім залежить від досвіду, технологічної підготовки фахівця та регіону.

DOU також поспілкувався з айтівцями, які поділилися своїми враженнями, досвідом і спостереженнями щодо роботи в цьому регіоні.

Сингапур — Олена Голубятнікова, Product Designer

Я жила в Сингапурі останні 5 років і пропрацювала там у чотирьох компаніях. Там дуже розвинене дизайн-ком’юніті, наприклад, Friends of Figma, в якому відчувається братерство й відкритість. Як на мене, в Україні цього бракує, мабуть, через те, що є більша конкуренція.

Велика відмінність з Україною в тому, що в Сингапурі Product Designer, UX researcher та UX writer — це три різні людини. А в Україні від кандидата очікують, що він має робити все.

Коли шукаєш роботу, то на допомогу приходить нетворкінг, коли тебе можуть порекомендувати, а також LinkedIn. Свої перші роботи я власне й знаходила через LinkedIn.

В Сингапурі не практикують давати тестове завдання додому. По-перше, це звужує вибірку, менше людей може податися на вакансію, мовляв, роботодавець зловживає чиїмось вільним часом. По-друге, дизайн не робиться один на один: треба спілкуватися з командою, тож важливо мати communication skills.

Тому спочатку тебе запрошують в офіс, дають задачу і дивляться, як ти комунікуєш, як її розв’язуєш. В Україні інакше, зазвичай дають тестове завдання додому і ухвалюють рішення не на базі твого досвіду, а тестового завдання.

В Україні зазвичай, якщо ти добре зробиш свою роботу, то нічого не скажуть. Так має бути. А коли щось погане, то скажуть про це обов’язково. Тобто в нас менше часу приділяється чомусь хорошому, але 100% скажуть про недоліки.

Натомість сингапурці не скажуть нічого поганого про вашу роботу. Там ти сам маєш зрозуміти свої недоліки. Адже те, як ми даємо фідбек, там вважається грубістю. Наприклад, фідбек може бути «загорнутий» так: «А ти б не хотів(-ла) попрацювати над цим?»

Загалом ставлення до помилок там є нормальним, бо це частина процесу. Проте українці частіше звертають увагу на те, щоб зробити все дуже добре. Ми інколи можемо пожертвувати часом, а в сингапурців в пріоритеті дедлайн, бо ринок швидкий, тому важливіше запустити проєкт вчасно.

Я б рекомендувала почитати Culture Map Ерін Маєр — це книжка про те, як працювати у різних культурах, відчувати й розуміти різницю в менталітетах.

Японія — Олексій Лопато, Quality Assurance Manager у Indeed

Японія — високорозвинена країна. На відміну від українського ринку, ринок в Японії схожий тим, що сама ІТ-сфера не є дуже популярною і перспективною серед людей так, як для українців. У розвиненій країні зарплата не ІТ-фахівця достатньо висока, тому чимало людей не надають перевагу ІТ-спеціальності.

Наприклад, середня зарплата в Японії на місяць складає приблизно 3000 доларів. Якась ІТ-компанія може запропонувати людині хоча би 5000 доларів, але щоб прийти на цю вакансію, потрібно мати якісь знання, бути спеціалістом у певній ІТ-сфері. Тому багато людей не надають перевагу тому, щоб вчитися на ІТ-фахівця, а потім отримувати спочатку мінімальну зарплату, і з часом на 30, 40, 50% більше. І постає питання, навіщо людині потрібно проходити такий складний шлях, важко навчатися, якщо вона може працювати звичайним менеджером у фірмі і отримувати нормальну зарплату, якої буде достатньо для сім’ї, щоб сплачувати рахунки та 1-2 рази в рік кудись подорожувати, тобто це буде життя звичайної середньостатистичної людини.

Тому все це не сприяло розвитку ІТ-ринку. За останній рік трішки змінилася ситуація через COVID-19, наприклад, почало з’являтися більше стартапів, а також компаній, які націлені на модернізацію. Багато моїх знайомих працює в компанії, яка була заснована Toyota для того, щоб створити конкуренцію Tesla, і взагалі зробити автомобілі Toyota конкурентоспроможними на світовому ринку, зокрема зробити автопілот для машини.

У Японії майже всі ІТ-компанії, які присутні на ринку — це продуктові компанії. Буває таке, що ви приходите на проєкт і бачите якийсь жах, який писали до вас, десь 10 років тому, невідомо який фахівець. Тут досить важко знайти якусь вузькоспеціалізовану сферу. Багато компаній наймають розробників, яких називають фулстек (бекенд і фронтенд), і переважна частина вакансій на ринку — це фулстек.

В Україні значно більше вузькоспеціалізованих фахівців і їм легше знайти роботу, свій проєкт. У нас на ринку, наприклад, є фронтенд розробник, який може нічого не знати або мінімально щось знати про бекенд, і буде отримувати навіть більшу зарплату, працюючи на аутсорсному американському проєкті, ніж людина, яка буде тут працювати на японську компанію, бути фулстеком та робити таски і на фронтенд, і на бекенд.

Переважно японці більш закриті люди, ніж європейці або американці, тому інколи з ним спілкуватися непросто. І саме в японських ІТ-компаніях діє сувора ієрархія між начальником і підлеглим.

Японія та Казахстан — Олександра Яковенко, Head of Payments Livebeam в SocialTech

У багатьох азіатських країнах IT-спеціалісти не мають привілейованого становища щодо інших індустрій. Здебільшого люди стають розробниками/тестувальниками за покликом, а не першочергово заради грошей.

У розвинених країнах Азії дуже високі податки, наприклад, у Японії я платила 40%. Тому часто компанії не підвищують зарплату, а натомість дають корпоративні авто, телефони тощо. Тож заздалегідь варто проаналізувати, скільки коштів вам може знадобитися і звернути увагу на бонуси.

Робочі візи треба відкривати заздалегідь. Спочатку ви віддалено знаходите роботодавця, який оформляє пакет документів для міністерства, з яким ви вже звертаєтесь до консульства.

Різниця у менталітетах є усюди, без цього ніяк, проте якщо знати нюанси — можна зрозуміти, чи буде вона заважати.

Усюди в Азії ви завжди іноземець та «екзотика», навіть візуально. Це дає як переваги, зокрема лояльність до помилок, завжди можна «спихнути» на культурний miscommunication, так і недоліки, бо з точки зору кар’єрних можливостей іноземця будуть розглядати в останню чергу.

Японія — комфортна країна для тих людей, які звикли виконувати все згідно правил. Дуже традиціоналістська культура. В країні вкрай низька толерантність до пунктуальності. Також люди часто залишаються на роботі до пізньої ночі, це частина культурного очікування. В Японії, як і в Кореї, не прийнято змінювати компанії так часто, як у нас, тобто якщо влаштовуєтесь — приготуйтесь пропрацювати років 10.

Лайфхак: якщо вам треба узгодити рішення, пам’ятайте, що краще його обговорювати тільки на своєму рівні менеджменту. Якось у Японії три дизайнери не могли дійти згоди щодо запропонованого проєкту. Тобто вони ніяк однозначно не висловлювали свою думку. І тільки тоді, коли у кімнаті з’явився їхній менеджер і ледь помітно кивнув на один із них — вони одразу одноголосно почали наводити аргументи, чому саме цей прототип має бути взятий в роботу.

У країні дуже високий рівень безпеки. Якість життя вища, але й ціни значно вищі. При цьому в IT-секторі медіанна зарплати не вища за інші сфери. А ще — там дуже дорога оренда. Наприклад, $1500/місяць = 20 кв. м. «апартаменти» у престижному районі Шибуйя.

У Казахстані велика «дистанція влади». Дівчатам буде складніше реалізуватися, ніж хлопцям. Фахівець навряд буде ухвалювати рішення, не узгодивши їх з керівником. Там шанують думку вищого за позицією, попри інші аргументи.

І ще можу дати пораду: розпитайте у колег, які фільми вони дивились/книги читали у юнацтві. Подивіться самі й зрозумієте краще культурний прошарок і моделі поведінки. В Азії можна не соромитись розпитувати у колег про їхню сім’ю. Це не вважається зазіханням на особисте, їм буде приємно, і ви швидше налагодите стосунки.

Китай — Леонід Овдієнко, Head of Operations AlphaNovel у SocialTech

Культура бізнес-комунікацій між спеціалістами в Азії та в Україні надзвичайно відрізняється. Ми працювали над спільним продуктом для ринку Азії та Східної Європи. Спеціалісти з України керували операційною частиною, тобто були продакт-оунерами, а наші колеги з Азії працювали над інженерною складовою.

Перший челендж — це мова. За моїм досвідом, у Азії мало комунікації англійською, вся професійна документація, корпоративні листування відбуваються рідною мовою для них. Тому нам доводилось постійно залучати перекладачів, а це дійсно ускладнює процеси.

По-друге, це культура 9-9-6 (дев’ять-дев’ять-шість) — спеціалісти працюють із 9 ранку до 9 вечора 6 днів на тиждень. Отримати апдейти від команди, запит на інформацію або запрошення на дзвінок у суботу — стандартна практика.

По-третє, в Азії суворо дотримуються корпоративної вертикалі та ієрархії — тобто, щоб поставити задачу інженеру, потрібно детально описати вимоги і передати його керівнику, а вже він — безпосередньо спеціалісту. В Україні ми звикли працювати швидко, напряму зв’язатись із відповідальним фахівцем, але там це не працює. Навіть звичайний лист із апдейтом доводилось проводити через усю вертикаль. Якщо написати особисто спеціалісту, а не через його менеджера, можна ніколи не дочекатись відповіді.

Серед інженерів в Азії дуже висока конкуренція, тому вони менше звертають увагу на конкуренцію зі спеціалістами з інших країн. Наприклад, для компанії, в якій ми працювали, було звично мати в офісах системи трекінгу часу, який спеціаліст проводить у роботі. Вони працюють по суворій процедурі та технічній документації. Продуктовий дизайнер в Україні, отримавши завдання створити застосунок, точно внесе свої коригування у проєкт, у той час як спеціалісти з Азії будуть робити те, що є у документації, тому дотримуватися процедури вкрай важливо.

Щоб побудувати гарні стосунки зі спеціалістами в Азії, потрібно відповідати їхній корпоративній політиці, а також багато працювати: робота 8 годин на день і 5 днів на тиждень точно не дозволить досягти потрібних результатів.

Що потрібно врахувати ІТ-компаніям, щоб закріпитися на ринку Південно-Східної Азії

Для тих, хто планує виходити на ринок Південно-Східної Азії, найбільшим викликом є мова.

«У В’єтнамі місцевий бізнес некомфортно почувається в англійському діалозі, тому ефективно працювати тільки з head offices у Києві, без представництва в регіоні не вдасться, — каже Ярослав Дишкант, MGID SEA Regional Head. — Потрібно створювати власні продукти, експериментувати, гідно себе оцінювати, залучати інвестиції. Азію потрібно здивувати, щоб стати тут успішним, і думаю, українці мають для цього всі шанси. Наприклад, такі продукти, як monobank чи Дія City, тут би злетіли надзвичайно швидко».

Ярослав Жулій, MGID APAC Sales Team Lead, теж вказує, що при виході на ринок завдання № 1 — знайти в команду локального менеджера зі знанням мови: «В Таїланді місцеві менеджери набагато швидше порозуміються з клієнтом. Також краще використовувати послуги локальних англомовних юристів, через яких буде простіше спілкуватись з державними органами та банками від вашого імені».

Він зауважує, що компаніям, які збираються винаймати локальних розробників і створювати продукти в самій країні — надають пільги від держави. Українці можуть працювати менеджерами чи тимлідами й мати місцевий персонал.

У Ciklum додають, що передусім варто зважати на особливості виходу на такі ринки. Зокрема, в Індії notice period зазвичай становить три місяці — тобто на швидке наймання розраховувати не варто. Крім того, немає 100% гарантії, що кандидат, який прийняв офер, не передумає чи не знайде іншу пропозицію.

«Чимало важить і культура: у нашій практиці є випадок, коли фахівець погодився з нами співпрацювати, але потім відмовився, оскільки його відрадила від цього теща. Це, звісно, радше курйозний виняток, але українським компаніям без глобального досвіду, як у Ciklum, потрібна була б серйозна домашня робота перед тим, як відкривати свій офіс в Індії», — діляться у Ciklum.

На думку Юрія Адамчука, СОО Avenga, українські ІТ-компанії працюють на високому рівні, навіть під час повномасштабної війни росії проти України.

«Нам чомусь властиво недооцінювати послуги українських ІТ-компаній. Вважаю, що наші стандарти є надзвичайно високі та часто є бенчмарком, який складно реплікувати. Чого тільки вартує те, що попри війну більшість українських компаній продемонстрували дивовижні стандарти work ethics і продовжують давати результат своїм клієнтам, попри складні обставини, пов’язані з війною», — підкреслює він.

Висновки

Усі перелічені компанії зазначають, що збираються розширювати свою присутність на ІТ-ринку Південно-Східної Азії, адже він привертає дедалі більше уваги інвесторів. У регіоні є як достатньо зрілі ринки на кшталт Індії чи Сингапуру, так і ті, що стрімко розвиваються в ІТ-секторі: Вʼєтнам, Індонезія, Малайзія.

❌ Серед перепон, які постають перед українськими спеціалістами на ринку — мовний бар’єр, різниця часових поясів та культурні відмінності. Українські ІТ-компанії конкурують не між собою, а радше з місцевими компаніями та великими гравцями (техгігантами).

✅ Проте українські ІТ-спеціалісти мають кілька переваг: сильний технічний досвід і здатність розв’язувати нестандартні проблеми; більш точне прогнозування щодо завдань і термінів вирішення; знання англійської у сеньйорів — наш акцент англійської більш зрозумілий замовникам.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось7
До обраногоВ обраному3
LinkedIn



1 коментар

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

В мене знайома QA engineer поїхала працювати в Сінгапур та відкриває для себе Азію. Наче задоволена.

Азія величезна та дуже різна (культурно, релігійно, політично, економічно):
— від дуже розвинених до дуже відсталих;
— від дуже багатих до дуже бідних;
— від високої конкуренції до низької.

В Азії
— є де заробити грошей (Катар, ОАЕ, Саудівська Аравія, Бахрейн, Азербайджан);
— є де заходити на вільні ринки великих, відносно адекватних держав (Монголія, Пакистан, Узбекистан);
— є де повчитися та ставати сильними в умовах жорсткої конкуренції (Японія, Корея, Сінгапур, В’єтнам, Тайвань).

Проблема в тому, що мало хто з України знає на високому місцеві мови, культури та специфіки, а тому відчути азійські держави, ринки важко, хіба що англійською. Також мало висококласних фахівців з азійських економік, бізнесу, промисловості.

Мало змішаних сімей (наприклад українсько-японських, українсько-азербайджанських, українсько-пакістанських, українсько-індійських, українсько-китайських, українсько-в’єтнамських) — а це допомагає розвитку економічної кооперації.

Дякую за цікавий матеріал. Відкриває погляд на зовсім інші ринки світу.

Підписатись на коментарі