Як айтівець із ДТЕК створив «підписку на яйця» і навіщо хоче збудувати котеджне містечко для курей

Петро Приседько — продуктовий менеджер у ДТЕК. У 2021 році він жартома вигадав бізнес-ідею, яку згодом втілив. Тепер роботу в ІТ він поєднує з проєктом «Яйкос», де люди можуть орендувати курку, оформити передплату на яйця і отримувати спеціальні «яйкотитули».

В інтерв’ю DOU Петро розповів, чому довго вважав цю ідею божевільною, скільки часу вивчав догляд за курми і як планує робити з «Яйкоса» франшизу.

✍ «Спершу це був жарт, а тоді я прийшов додому й почав накидувати ідеї»

Петро Приседько останні кілька років працює у ДТЕК, де відповідає за проєктування та дизайн нового мобільного застосунку та веб-кабінету для користувачів проєкту YASNO. До роботи у ДТЕК він близько п’яти років працював продуктовим дизайнером у компанії robota.ua.

Пригадує, як на попередній роботі вони з колегами жартома обговорювали ідеї «треш-бізнесів». Тоді йому спала на думку аналогія з підписками на сервіси: а що, як реалізувати формат «підписки» на курей?

«Кури — це прикольно і незвично, за ними цікаво спостерігати. Ми жартували про такий собі „треш-контент“: мовляв, було б круто почепити на курку GoPro й геотрекер. Щоб у додатку на карті бачити, де саме вона бігає і під яким деревом порпається. Спочатку це було жартом. Але потім я прийшов додому і почав для себе накидати ідеї, записувати їх», — пригадує Петро.

Згодом, у 2024 році, Петро побачив оголошення про грантову програму від Projector на відкриття бізнесу. Пройшов кілька етапів відбору, де студенти самі оцінювали роботи одне одного. Петро каже, що пішов суто з цікавості: хотів отримати фідбек і зрозуміти, як сприймуть його ідею. Коли ж відгуки однокурсників і менторів виявилися позитивними, він зрозумів, що ідея «робоча».

Щоб потрапити у фінал, довелося за тиждень без сну розробити детальний бізнес-план і маркетинг. Фінальним завданням став відеопітч: за хвилину переконливо розповісти про ідею.

«Я зняв прикольне відео: поїхав на базар, орендував там півня і зробив із ним контент. Це сподобалось, і журі обрало мене до двадцятки найкращих. Потім ми презентували свої проєкти на офлайн-івенті», — пригадує айтівець.

Зусилля виправдали себе: проєкт став одним із п’яти переможців. У жовтні 2024 року Петро отримав грант у $5000 і почав втілювати свою ідею. На початку 2026 року проєкт ще не повністю окупився — продажі тривають лише два місяці — але бізнес уже вийшов на операційний прибуток: поточні доходи перевищують витрати.

При цьому Петро ще навіть не витратив усю суму гранту — на будівництво котеджу, закупівлю курей, рекламу та супутні витрати пішло близько $4000. Планів щодо прибутковості айтівець поки не називає — це залежить від того, як розвиватиметься проєкт.

📖 «В інтернеті є все, головне — мати час на вивчення»

Петро ніколи не займався фермерством, тож перші чотири місяці витратив на те, щоб у всьому розібратись: зрозуміти, в яких умовах мають жити кури, як їх годувати, які види курей більш несучі тощо.

Він пройшов онлайн-курс із птахівництва й утримання курей-несучок.

«Ми вивчали правила лікування, хвороби, корми, вентиляцію. Це допомогло систематизувати знання», — розповідає Петро.

Окремо переглядав туторіали з будівництва курячого котеджу. Каже, такі будиночки — це американський підхід, тому на YouTube багато лайфхаків для спорудження й облаштування курника.

«Більшість норм стосується промислових господарств. Домашнє утримання, на щастя, не так суворо зарегульоване. Зараз інформації маса — не те що раніше, коли треба було купувати й читати книжки. На YouTube багато контенту, особливо англомовного. В інтернеті є все, головне — мати час на вивчення», — каже айтівець.

За його словами, три наріжні камені птахівництва — температура в приміщенні, світловий режим і корм. Від цього залежить, скільки буде яєць і якої якості.

Аби кури несли достатньо яєць, потрібно було обрати породу, а точніше — крос.

«У курей є породи, а є кроси. Порода — це результат еволюції, а крос — це гібрид декількох порід, виведений під конкретні задачі (м’ясні чи яєчні). У мене яєчний крос, суміш кількох порід, що називається „домінант“. Вони невибагливі, мають високі показники яйценосності й візуально дуже різні: руденькі, чорні, зозулясті, попелясті. За ними цікавіше спостерігати, бо вони не однакові. Купив я їх у Ніжині на базарі», — розповідає Петро.

Поки що він має один будиночок на 20 курей, але навесні планує будувати ще один, бо підростають молоді курчата. Це теж суміші різних порід, які згодом мають нести кольорові яйця.

«Проблема в тому, що складно купити вже підрощених курей нестандартних видів. Інкубаційні яйця знайти легко: плати гроші, і тобі пришлють які хочеш. Але їх треба інкубувати, а це окрема наука та обладнання. Я до цього поки що не готовий. Тому мені простіше купувати готових птахів, хоча їх нечасто продають», — каже айтівець.

🐓 «Люди в коментарях казали, що це ШІ». Як працює «Яйкос»

Сервіс оренди курей діє за принципом передплати. За тисячу гривень на місяць людина обирає курку, дає їй ім’я й бонусом отримує «яйкобокс» на 20 яєць. Якщо курка знесла за місяць більше, грошову різницю Петро донатить Силам оборони.

Якщо користувач хоче скасувати передплату й оренду, курку може обрати інший клієнт.

«Ми стежимо, щоб усе було чесно: одна курка — один орендар, — говорить Петро. — Не може бути такого, щоб на двадцять курей було одночасно сорок клієнтів».

Своїм курям орендарі часто вигадують креативні імена: в курнику вже є Леді Аделаїда, Аннапурна, Ґодзіла і три майже тезки: Галина Марківна, просто Галина і Галька.

Новий орендар може перейменувати курку:

«В нас уже було кілька таких випадків. Я казав новому господарю, що в курочки вже є ім’я. Якщо він хоче, може змінити, якщо ні — залишить як є», — каже Петро.

А ще новий господар отримує «аристократичний яйкотитул». Петро пояснює: це елемент гри, спосіб віддячити людині за лояльність.

«Коли людина вперше орендує курочку, ми надсилаємо перший „яйкобокс“ на 20 яєць, а до нього, — тимчасове свідоцтво про право власності, — пояснює механізм Петро. — Все офіційно, щоб можна було показати й похвалитися. Також додаємо картку, де сповіщаємо про надання аристократичного яйкотитулу. Він звучить кумедно, його треба носити з гордістю, а за три місяці можна отримати наступний. Поки що це суто фанова штука, але, можливо, згодом я придумаю, як це масштабувати».

Продажі почались майже відразу після запуску, й у жовтні 2025 року на сторінці «Яйкоса» вже було близько 300 читачів.

«Цікаво, що більшість замовлень робили не мої знайомі, — каже Петро. — Я кілька разів запускав рекламу в Instagram — загалом витратив $60. Реклама дала нормальний прихід людей. Також, думаю, спрацювало те, що на мене підписалась військова, яка орендувала курку й розповіла про це у Twitter (Х). У неї там багато підписників, тож і звідти набігло людей».

Відтоді підписників побільшало вдесятеро, клієнти орендували всіх курей, і за новими вже утворилася черга. Айтівець каже, що це хороший результат, зважаючи на кількість читачів. Втім реагують люди по-різному.

«Трапляються кумедні коментарі. Одна жінка, наприклад, написала, що весь цей проєкт — робота штучного інтелекту, на яку „ведуться лише ідіоти“. Є й ті, хто щиро не розуміє: „В чому прикол? Я піду на базар чи в супермаркет і куплю яйця по 80 гривень за десяток“», — розповідає Петро.

Він каже, що розуміє логіку таких людей: вони не зчитують емоційну складову, для них яйце — тільки яйце.

«Коли звик купувати по 10 гривень, а тут пропонують по 35, не всі до цього готові морально. Хтось бачить у цьому „розводняк“, бо не помічає величезного обсягу інтелектуальної праці, часу й ресурсів, витрачених на забезпечення ідеальних умов для птахів. Я від початку позиціонував це як емоційну історію. Ми беремо щось буденне, додаємо нову емоцію і пропонуємо цей досвід людям. Якщо людина до цього відкрита, їй заходить», — каже підприємець.

Петро розповідає, що колеги по роботі підтримують його і поширюють відео про його курячий котедж.

👨‍💻 Як поєднувати роботу у ДТЕК і курей

Поки що бізнес-процеси Петро забезпечує самотужки за допомогою родини. Самі кури, навіть без урахування продажів, SMM і маркетингу, потребують чимало уваги.

«Потрібно закуповувати інгредієнти для кормів, що не завжди легко. Наприклад, через відключення світла в нашому регіоні припинили виробництво соєвої макухи, тож довелося шукати її в інших місцях, купувати, привозити і змішувати. Я сам розробляв збалансовані раціони з усіма мікроелементами. Корм треба приготувати, погодувати птахів, напоїти їх, доглянути. Плюс пакування яєць, відправка, замовлення та наклеювання стікерів — процесів дуже багато», — каже підприємець.

Пакувати яйця допомагає дружина. Вона ж займалась технічною частиною: підключала кабінет WayForPay і налаштовувала платіжні кнопки на сервісі.

«Кури живуть на землі моїх предків — це хата ще мого прапрадіда, — говорить Петро. — Батьки часто туди їздять. Я також намагаюсь бувати регулярно, але коли мене немає, вони годують птахів і прибирають. Зараз, коли масштаби зросли, я думаю, як упорядкувати всі процеси, щоб працювати стабільно».

Поєднувати птахівництво з основною роботою вдається завдяки гібридному графіку. В офісі Петро працює два дні на тиждень. В інші дні в позаробочі години доглядає курей.

«Встаю о шостій ранку, до дев’ятої займаюсь курми, — розповідає він про свій день. — Потім до 18:00 працюю на основній роботі, а потім знов повертаюсь до господарства. Всі вихідні також проводжу там. Бувають і безсонні ночі: напередодні 13 лютого до третьої години ночі пакував святкові „Валентинячі яйця“, щоб зранку встигнути віднести їх на пошту».

Якщо справа масштабуватиметься, доведеться наймати помічників, а доти айтівець планує вести справу самотужки. На питання, чи розвантажує його хобі від основної роботи, відповідає: навпаки.

«Це основна робота дає емоційно відпочити від курей і яєць. На основній роботі в тебе звичне коло обов’язків, визначений час, зрозумілі задачі. А тут усе ненормовано», — пояснює Петро.

Адже в проєкті безліч процесів, між якими треба перемикатись: відповісти клієнтам, піти на пошту, спакувати замовлення, вчасно купити корми.

Крім того, у клієнтів бувають нестандартні запити.

«Наприклад, просять не просто надіслати сертифікат, а зробити доставку в конкретну дату або додати ще десяток яєць, — каже підприємець. — Усе це потребує постійної уваги. На основній роботі теж буває непросто, але спокійніше, бо не несеться стільки всього одночасно».

🐥 «Хочу зробити парк курячої слави». Яйкобізнес може стати франшизою

Петро хоче масштабувати «Яйкос» так, щоб не виходити за межі можливостей родини. Одна з ідей — перетворити проєкт на франшизу.

«Я побудую ще один-два будиночки, але ми все одно швидко досягнемо межі, коли вже не зможемо забезпечувати всі процеси силами родини. Тому в ідеальній картині я б хотів трансформувати проєкт у франшизну модель, — пояснює він. — Стратегічний план такий: дати можливість людям у різних регіонах, які мають землю і бажання, утримувати курей у цивілізованих умовах за спільним стандартом. Вони доглядають птахів, а ми під спільним брендом „Яйкоса“ продаємо продукцію. Глобальна мета — створити мережу відповідального птахівництва».

Він також планує розширити локацію — створити куряче котеджне містечко.

«Я називаю його „Парком курячої слави“, — розповідає Петро. — Це має бути реальний парк із котеджами в різних архітектурних стилях. Наприклад, будиночок у стилі Копенгагена, хмарочос у стилі Нью-Йорка чи якась висока „коробка“. Така собі куряча урбаністика».

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU