«Неможливо було їсти, пити, працювати без думки, що триває війна». Бліцопитування айтівців, які нині служать у ЗСУ

DOU опитав айтівців, які через повномасштабне вторгнення росіян долучилися до Збройних сил України. Коли та як вони ухвалили рішення залишатися в країні попри все, стати на її захист, що зараз являє собою їхня служба і як змінився світогляд за час війни.

Деякі чинні військовослужбовці поділилися, як долучилися до боротьби після 24 лютого 2022-го, коли подбали про безпеку родини, дехто готувався до цього завчасно, а хтось пішов за мобілізацією на різних етапах війни й виконує програмістську роботу в армії. Більше відповідей — у матеріалі.

Що таке формат анонімного бліцопитування на DOU

Формат анонімних бліцопитувань передбачає збір і фіксування думок айтівців щодо тієї чи іншої ситуації в країні, кар’єрі або їхньому житті. Редакція збирає відповіді за допомогою анкет, які поширює серед користувачів DOU, після чого формує окремий матеріал з урахуванням балансу думок там, де це можливо.

Редакція DOU не обов’язково поділяє викладені в бліцах тези. Опубліковані коментарі не є репрезентативною вибіркою чи соціологічним дослідженням.

Про шлях у ЗСУ, особливості служби та світогляд

«Не планував і не планую залишати країну. Наразі я військовослужбовець Збройних сил. Плюс доначу, коли є можливість. Приєднався до війська у травні 2023-го. Нині служу у взводі звʼязку в зоні бойових дій. Налаштовую звʼязок (дротовий, старлінк, Wi-Fi мости), чергую на радіостанції на пунктах звʼязку, прошиваю рації та ретранслятори» (DevOps).

«Важко сказати, коли саме вирішив, що треба залишитися в Україні. Мабуть, рішення визрівало упродовж восьми попередніх років війни. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення були думки вскочити в машину та поїхати в Польщу, але щось втримало. Вивіз родину на Закарпаття, і в перших числах березня 2022-го пішов у ТЦК. Служу в ЗСУ. Доначу на різні корисні штуки. Робота на цивільного працедавця — коли є можливість. 16 місяців займався „тактичним туризмом“ по трендових курортах України сезону 2022–2023 :) Деталі служби розголошувати не можу» (Senior Back-end Developer).

«Це моя країна. Якщо я захочу покинути її, то це має бути моє свідоме і вільне рішення, а не вчинене під впливом тиску, страху чи сили. Отримав дзвінок з військкомату в січні 2023-го і почав служити» (Engineering Manager).

«У мене не поставало питання виїзду. Це мій дім, і я боронитиму його, свою культуру і демократичні цінності до кінця. Рішення стати до лав захисників ухвалила одразу на початку повномасштабки, але жінок в армію беруть неохоче. Тому готувалася, проходила курси і з грудня минулого року перебуваю у війську» (Middle Business Analyst).

«Залишатися в Україні я вирішив з початку повномасштабного вторгнення. Наприкінці лютого шукав військкомат у Києві, який би мобілізував мене не за місцем прописки. Таке рішення далось нелегко, бо в армії до того я вже був за мобілізацією у 2015-му. Тепер уже більш-менш звик» (Middle Front-end Engineer).

«У листопаді 2021 року, коли вперше почали говорити про вірогідність вторгнення, ми зі страйкбольною командною стали тренуватися з урахуванням бойових дій. Наразі я офіцер Збройних сил України, долучився з групою друзів і побратимів до лав ТрО 24 лютого 2022 року.

До цього в січні 2022-го почав збирати документи, щоб підписати контракт резерву, і повідомив свою компанію, яка мене підтримала. Я працював на позиції QA. Компанія і досі виплачує мені зарплату. За час служби, побувавши на посадах командира взводу, командира роти, офіцера штабу бригади, старшого офіцера штабу бригади і ТВО начальника відділення штабу бригади, наразі проходжу службу при КСТрО як інструктор ротного та батальйонного рівня.

За цей час я напрацював багато навичок управління, прочитав багато книжок, отримав неймовірний досвід в налаштуванні та делегуванні процесів.

Після перемоги хочу розвиватися і далі в IT-сфері» (Middle QA).

«Служу в ЗСУ, поки що, на жаль, переважно в тилу. Провів кілька місяців у Донецький області, зараз на ППД (постійний пункт дислокації).

На початку вторгнення перевіз дружину і дитину до кордону, сам винайняв офіс і почав працювати. А наприкінці березня пішов добровольцем в ЗСУ, досі перебуваю на службі. Зв’язківець. Не бойовий підрозділ, але бачив деяке л... :) На жаль, відчуваю, що навички розробника втрачені, але це не дуже засмучує в нинішній ситуації. Також що далі від фронту, то менше відчуваю підтримки як військовослужбовцю» (Middle Android Developer).

«Вирішив, що Україна саме моя у 2014-му на Майдані. Саме там з’явилося усвідомлення, ким і де я хочу себе бачити. Коли зрозумів, що я тут не тимчасово, а саме тут я буду жити, заводити сім’ю, добиватись успіху у професії, стало легко і зрозуміло, що робити. А саме — пускати коріння, привести свою самоідентифікацію до ладу (це про перехід на українську, вивчення культури і історії краю та своєї сім’ї), захищати своє!

Став до лав ТрО 24 лютого 2022 року. Спочатку нас до бойових дій не дуже залучали, і я боявся, що потрапив у якесь недовійсько. Але потім була справжня війна для нас на Херсонщині, Харківщині та Донеччині. Зараз я повноцінний воїн, живу в посадках, переживаю всі види обстрілів, досконало знаю свою зброю і вміло її застосовую, маю звання і нагороди.

Щодо світогляду, то вийшов нарешті з ІТ-бульбашки, зустрів дуже різних людей і навчився знаходити майже з будь-ким спільну мову. У дорослому віці вже не так легко знаходити нових справжніх друзів, а тут це неминуче. Єдине, що складно — це розлука з дружиною і маленьким сином. Коли я пішов, йому було лише шість місяців. Через русню я пропустив уже три чверті його життя. Як повернусь, буду якомога більше часу проводити із сім’єю» (Senior C# Developer, Team Lead).

«У перші дні війни зрозумів, що не зможу ефективно працювати, тому вирішив призупинити співпрацю з компанією. Після початку війни неофіційно приєднався до ТрО на заході країни. Пробув там декілька місяців. Трохи згодом припинив свою участь з різних причин.

Панував хаос. Не було чіткого розуміння, що і як. Використання людського ресурсу було неефективним. Не було якогось чітко визначеного вектору руху. Разом з тим не всім вистачало сміливості їхати в зону бойових дій.

Потім був мобілізований до ЗСУ. Відразу ж після мобілізації відчув емоційне полегшення. Сам не зголошувався, але і від військкомату не втікав. Сказали — пішов. З’явилася конкретика та певні рамки. Психологічно стало легше. Відчув себе частиною великого організму. Пройшов навчальний центр. Засвоїв, що себе та людей навколо треба сприймати як персонажів однієї з п’єс Подерв’янського. Тоді все стає просто та зрозуміло (насправді ні).

Був „на курорті“ на нулі п’ять місяців. Тепер в плані військового досвіду це вважають скромною цифрою. Прожив зиму в комфортабельних окопах під обстрілами. Було емоційно важко. Весь попередній досвід людини, її особисті та професійні здобутки, кар’єра, сім’я, соціальна вага, інтелектуальний потенціал... В якийсь момент все множиться на нуль. Розсипається як картковий будиночок.

Було особливо важко, коли перед тим спілкувався з людиною і розумів вагу особистості. І потім людина гине. Брав участь в евакуації поранених і загиблих. Був свідком людського страху перед смертю. Сам демонстрував той страх. Трохи пізніше ситуація змінилась, і я продовжив службу в тилу» (Senior Embedded Software Developer).

«Не розглядав іншого варіанту, окрім як залишатися тут. Я належу цій країні та своєму місту (Харків), вони належать мені. З 24 лютого 2022-го два тижні був з родиною вдома/у сховищі, потім вивіз їх у Полтаву і повернувся в Харків. Волонтерив (доставка їжі, допомога з евакуацією) до мобілізації у 2023-му.

Я „піджак“ (військова кафедра на початку 2000-х, офіцер за документами без жодних належних знань і досвіду), тому пішов, коли мобілізували. Перевчили на офіцера розвідки, „командував“ взводом (здебільшого бюрократія, навчання, забезпечення і таке інше, хоча були й бойові виходи) на Півдні.

Весь цей час працюю на попередній роботі по декілька годин на тиждень вечорами. Гроші йдуть на донати.

Люди в армії хороші, хоча всі дуже різні. Зрештою через кілька місяців, як я побув у розвідці, мене перевели програмістом/архітектом, деталі розкривати не можу» (Architect, Principal Dev).

«У перший день повномасштабної війни в мене були думки їхати, але за кілька днів гостра фаза паніки вщухла, і я зрозумів, що для мене та сім’ї це буде надскладно, наш дім тут. Я витратив близько місяця на те, щоб знайти спосіб відправити стару матусю до сестри в Німеччину, позакривав питання на проєкті та 4 квітня 2022-го прийшов у ТЦК.

Пройшов курс підвищення кваліфікації офіцерів, деякий час служив у структурах ТЦК у тилу, нині в бойовому підрозділі. За час служби в ТЦК був неприємно здивований, наскільки невеликий відсоток громадян розуміє необхідність захищати країну, свій дім і близьких. Більшість тих, з ким спілкувався, вважали, що вони якось допомагають армії донатами, тому мають право не служити, просто живуть своє життя.

Під час служби в ТЦК зрозумів, що хтось має комплектувати військо новими кадрами, щоб ті, хто воює зараз, мали змогу перепочити, щоб можна було рухатися до перемоги. Але зараз почуваюся більше у своїй тарілці. Якщо служиш у батальйоні — це логічно, а якщо в ТЦК — тебе ніхто не поважає, типу займаєшся ганебною справою. І це соромно розуміти та відчувати» (Middle BA).

«Було багато сумнівів... Моя компанія активно пропонувала убезпечити себе і родину до війни. Два головних питання заважало покинути країну: 1. А коли потім нападуть на умовну Польщу — буду переїжджати далі? Як довго втікати? 2. Що казати через 10-20 років дітям\онукам на питання „А де ти був, коли була війна?“

Щойно вдалося вивезти родину у Львів, а це сталось 1 березня 2022 року, я пішов у РТЦК, став на облік. Неможливо було їсти\пити\працювати без думки, що триває війна. Мобілізувався 13 березня 2022-го. Був розподілений в новостворену бригаду (по факту займався оформленням персоналу цієї бригади). Працював у штабі з документами, допомагав проводити облік військовослужбовців.

Приблизно в червні цього року зі мною сконтактувала HR компанії — повідомила, що Генеральний штаб збирає мобілізованих айтівців в окремий підрозділ для створення ПЗ. Я, звісно, дав добро на передачу моїх даних. Пізніше зі мною звʼязались — я пройшов співбесіду і через деякий час на мене прийшов наказ на відрядження. Відрядження діє на час випробувального терміну, після чого має бути остаточне переведення.

Тобто зараз я займаюсь практично тим самим, чим займався до армії — є техлідом мобільної команди, працюємо над застосунком. Нині тут 99% військовослужбовців — це айтівці, всі процеси, умови праці максимально наближені до звичайної роботи в офісі. Армійщина мінімізована всюди, де це можливо. Складно було спочатку звикнути, що маєш заздалегідь пророблений скоуп задач (ще й оцінений нормально), ніхто не буде посеред ночі підіймати зі словами „тут срочно треба“, що маєш вільний час на себе і родину. Зараз дуже круто вмотивований, бо відчуваю, що більш доцільно використовую свої знання» (Flutter Tech Lead).

«24 лютого 2022 року ухвалив рішення залишитися. Спочатку була капеланська служба. Наразі я служу пілотом БПЛА. Світогляд змінився. Я став людиною більш орієнтованою на волю та незалежність нашої нації» (Middle/DevOps Java Dev).

«Щойно почалося російське повномасштабне вторгнення, я хотів „спетляти“ зі своєю сім’єю за кордон. Не буду приховувати — мене туди запрошували. Але я вирішив залишитися, бо комусь треба, як то кажуть залишитися та „вимкнути світло в Борисполі“. І в мене є Батьківщина, яку потрібно захищати.

Я не належу до людей, які через власний страх і небажання позбавляти себе комфортного життя вирішили бути „поза війною“. Разом зі своїми друзями я пішов у ТРО, де перебуваю і нині.

Щодо загального враження, то служба як служба. Не зовсім така, як її показують по „телемарафону“. Війна — це не романтика, а кров, піт, страждання, виснаження, але й разом з тим найкращі люди цієї країни, які поруч.

Мабуть, це і є імплементація „балансу“, коли, з одного боку, постійна небезпека, а з іншого — ти проживаєш, мабуть, найкращі моменти з найкращими людьми.

Світогляд майже не змінився. Я став дещо терпеливіший до оточення. Вже звик, що довкола багато байдужих „вне политики“. Але разом з тим зустрів багато людей — надзвичайно мужніх, з гідністю. Не буду приховувати: я ненавиджу все російське, їхню мову, культуру, історію» (Data Scientist).

«У мене не виникало думок покидати країну. Не зміг би дивитися в очі своїм дітям і людям, які стали на її захист. Служу в ЗСУ. Приєднався 10 березня 2022 року, після того як евакуював дружину з дітьми.

Спочатку приблизно місяць копав окопи, потім мене забрали в штабну службу діловодом, де і затримався до теперішнього моменту. На службі займаюсь збором та узагальненням даних від підпорядкованих підрозділів, формуванням донесень вищому командуванню, підготовкою штабних документів, веденням журналів тощо» (Middle PHP Developer).

«Коли почалася війна, я був у відрядженні в Канаді. Колеги відразу запропонували мені залишитися та податись на статус біженця. В мене навіть і думки такої не було, окрім як повернусь в Україну.

Службу в НГУ з березня 2022 року, займаюсь діловодством. Нині мій підрозділ охороняє одну з АЕС. Світогляд змінився — з кожним днем все більше ненавиджу русню» (Middle Database Administrator).

«Те, що буде війна, розумів ще до 24 лютого 2022 року. Для себе вирішив що піду боронити Україну в разі повномасштабного вторгнення. Я люблю свою батьківщину, мову і культуру. Я б не міг інакше і не поважав би себе. До ЗСУ приєднався 10 серпня 2022 року, воюю на сході України у складі артилерійської батареї. Нині на посаді оператора БПЛА. За рік армія змінилася в кращий бік, починаючи з матеріального забезпечення і закінчуючи озброєнням» (Middle .NET Developer).

«Ніколи не розглядав варіанту залишити країну. За місяць до повномасштабного вторгнення компанія запропонувала релокейт для ключових спеціалістів. Я відмовився. В умовах очікування війни особисто для мене це було неприйнятно.

Не можу сказати, що це рішення для мене було «важливе», для мене це було природно. Наразі я офіцер ЗСУ. Намагався долучитися до Сил оборони відразу, як почалася війна, але у ТЦК відправили «чекати». Отже, приєднався на початку квітня минулого року, служив у ДШВ. Потім досить несподівано мені запропонували перейти на посаду, безпосередньо пов’язану з ІТ. Займаюсь досить специфічними, але цікавими проєктами, бойовий досвід допомагає (Senior DevOps Engineer).

«Рішення покидати країну не розглядав. Беру участь у бойових діях. На третій день повномасштабного вторгнення пішов у ЗСУ, після того як вивіз маму і сестру в безпечне місце» (дизайнер).

«Коли почалась війна, я не вагався, що маю захищати країну. Донатив, поки не мобілізували. Служу. Побут змінився, світогляд залишився той самий» (Data Architect).

«Я не планував виїжджати, адже не місце красить людину, а людина місце. Окрім того, практично доведено, що всюди приблизно однаково, тільки в Антарктиді іще й холодною. У вільний від служби час працюю над матеріально-технологічною складовою забезпечення військ (ІТ в мене допоміжна до основної діяльності сфера).

Став у чергу до ТЦК через пів години після першого авіаудару, як написано в приписному. Деталі служби є інформацією з обмеженим доступом» (Support Еngineer).

«Я міг би сказати, що був в АТО у 2015-2016 роках і, маючи досвід, немає сенсу відсиджуватися вдома, тож пішов у військкомат без вагань. Але насправді шлях був не настільки очевидний.

У перший день війни я був у Києві й прокинувся на годину раніше за початок ракетного обстрілу Борисполя. Коли все почалося, було відчуття якогось незрозумілого приколу. Тільки за годину усвідомив, що почалася війна.

Перший день війни минув у переїздах із сестрою з Києва в Житомир, 25-го лютого поїхали у Львів з думкою про переїзд в Польщу. Дорогою дізналися, що кордон закритий і вже 26-го повернулися до батьків у Житомир. Сидіти вдома чи йти в ТрО я не бачив сенсу, адже мав досвід АТО, тому за день зібрав речі і 27 лютого 2022 року у військові формі та з військовим рюкзаком, що залишилися з АТО, пішов у військкомат.

Нині я в ЗСУ, на Харківщині. Маю більш адміністративну спеціальність — заступник командира з МПЗ (морально-психологічного забезпечення), по старому — замполіт, тому працюю з людьми і їхніми проблемами. Графік тут не нормований, адже з 5:30 вже починається робота і час її завершення не визначений, бувають ситуації, коли треба терміново виїхати в підрозділ і можеш повернутися на базу о 1–2 ночі.

Зараз відсоток паперової роботи зашкалює, і це негативно впливає на можливість роботи з людьми. Як кажуть хлопці, перетворюємося в УПА — Українську Паперову Армію. Тут є багато косяків і чимало речей, що не піддаються логіці, але завжди є хороша сторона — ми робимо важливу справу з побратимами, на яких можна покластися, а це вже цінно» (Front-еnd Developer).

«Це мій дім, тут мої батьки. Став до лав ЗСУ у квітні 2022 року. Треба захищати своє, не можна так легко віддавати. Іншого шляху не бачу. Зранку штурм, після обіду підготовка до наступного штурму.

Світогляд сильно не змінився. Трохи є втоми, я уже не такий терплячий і толерантний. Але як на початку, так і зараз, вважаю, що іншого шляху в нас немає. Тільки зі зброєю в руках всім захищати свій дім» (AQA expert).

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось34
До обраногоВ обраному2
LinkedIn



29 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Тут тяжко щось сказати крім дякую..
Дякую

P.S. Текст сторінки так відформатований, що трохи тяжко розуміти, від якої людини, що написано/сказано/процитовано

Яка величезна прірва між тими айтішниками, які пішли захищати Україну та тими, хто втік із України перед війною чи вже під час повномасштабного вторгнення.

мабуть така сама як і з тими, хто залишився і не пішов захищати Україну

тут залишається лише подякувати цим людям .

Дуже дякую вам всім, як і всім тим, що пішли воювати.
Було б чудово, якби історій, як у

Flutter Tech Lead

було більше, тоді б і більше добровольців було, і, відповідно, менше бусифікацій

Ги. Враховуючи що у айтішників є гроші і що воєнкоми охоче ці гроші беруть, я маю сумнів, що хоч одна така історія існує.

ага, ніби мало що в неті вже гуляють перерепости нитиків айтівців які дали взятику щоб виїхати але умовоб повернення це повне знищення корупції ... яку вони ж самі підтримали!

Так первопричина — чому дейяки люди дають взятки, щоб відмазатися від мобілізації — це те, що сама заборона виїзду зроблена не через закон та порушуючи конституцію. Тому тут, якщо не хочеш мати велику верогідність померти та хочеш виїхати з України — доведеться давати.
Я думаю, що сама заборона виїзду була прийнята з метою, щоб отримувати баснословний дохід через хабарі.

Насправді дати гроші — це проблема. У вас просто так ніхто не візьме грошей. Особливо зараз. Треба мати зв’язки. Тому, думаю, історії цілком існують. У мене зараз родич на фронті. Мобілізований примусово. Гроші були і є. Не айтішник, але якби питання було у тому, що треба комусь щось дати, то дали б. І навіть пропонували. Але не взяли.
Ви думаєте, що умовний одеський воєнком сидить такий у кабінеті, до нього заходить людина і він такий 5К баксів і вільний? Ні, все набагато складніше. Треба спочатку знайти людину, яка візьме гроші. Потім треба щоб ця людина не кинула.
До речі, того ж одеського воєнкома взяли не на хабарі, а на тому, що жив на дуже широку ногу. Ви думаєте, що СБУ або ДБР не намагалися зробити йому підставу, щоб він узяв гроші?
І взагалі, я не дуже пам’ятаю, хоч одного воєнкома взяли саме на хабарі?

Ви думаєте, що СБУ або ДБР не намагалися зробити йому підставу

Ні, бо їх дії так підпадатимуть під статтю як спонукання до скоєння злочину. На підставах різних лохів ловлять, а не воєнкомів. Тут треба щоб воєнком вимагав гроші у людини, ця людина пішла до ДБР, ті видали б мічені банкноти і тоді все спрацює. Але війскомати ж так не працюють.
Але так — всеодно напряму ніхто пропонувати не буде і гроші ходять по посередниках.

У нас в городе есть чел, препод в вузе где я учился на тот момент + чиновник ворисполкома. Так его задержали при получении взятки... неправильно оформили улики и пошло-поехало в итоге дело развалилось :) А до этого он еще на одной волне с ДНРом был(Видео есть)

И это еще Порошенко(2017г) был у руля и его губер был в регионе и мог поспособствовать что бы таких кадров не было в областном центре:
«Заместителем руководителя Управления образования Краматорска стал ярый борец с бандеровцами Иван Полупан, который в 2014 году призывал юго-восток вставать. Потом он, конечно, свои посты от греха подальше потер, но рукописи не горят, вы же знаете, прокомментировал ситуацию блогер Денис Казанский.- Такие новости уже не удивляют и не вызывают эмоций. Я уже понял, что выводов из случившегося в 2014 году никто не сделал, и ситуацию в Донбассе опять пустили на самотек до следующего взрыва».
---

Инцидент произошел в рабочем кабинете Ивана Полупана 2 августа 2019 года. По версии СБУ, «...чиновник требовал „откаты“ от местных частных предпринимателей, осуществляющих строительные и ремонтные работы, взятки за право участия в тендере и обещал давать этим фирмам самые большие заказы... Правоохранители задержали правонарушителя (...) в служебном кабинете при получении 25 000 гривен — второй части неправомерной выгоды. Общая сумма взятки составляла 38 000 гривен».

Иван Полупан категорически отрицал обвинения в вымогательстве взяток, и заявил, что никакой вины за собой не признает. 4 августа суд принял решение о его аресте на срок в 2 месяца, однако подозреваемый вышел на свободу под залог в 100 тысяч гривень.
Сегодня, 26 марта, под председательством судьи Оксаны Данилюк, состоялось итоговое заседание по «делу». Суд пришел к выводу, что обвинение не соответствует фактическим обстоятельствам дела, и вынес вердикт о невиновности Ивана Полупана.

Поэтому даже вымогательство и ловля на горячем, не факт что к чему-то приводит :)

А вот скажи відверто (не мені, а собі бо мені 100% збрешеш) — Якби тебе примусово мобілізували ти б нив як не справеливо з тобою вчинили?

І навіщо, який сенс ?

Такі люди серед іт теж є.
Але що вони скажуть — що уряд, армія, тцк то п***си і воювати вони не хочуть.
Так то буде їхня правда, але чи треба нам зараз це чути, чи потрібно воно наразі ?

Дяккю, що воюєте.
Але різниця в тому, що воювати вони не збираются.

Як справи в Німеччині?

Був мобілізований в березні 22-го. Зі мною були сеньори в одному наметі на полігоні. Всі йшли як солдати. Було всяке. Але хлопці стали рідними, навіть не знав, що так може бути. Звільнений за станом здоровья, тепер за них переживаю з дому. І там рельно тупієш.

І там рельно тупієш.

через одноманітність/рутину?

Більше, мабуть, через те, що постійно спати хотілось. І взагалі ніякої зарядки для мозоку.

Чередование белого и серого фонов неудачное
Такое ощущение что белый это основной текст, а серый это цитирование, а на самом деле белый это и то и другое, всё в перемешку и неудобно читать

Підписатись на коментарі